Постанова
від 27.03.2024 по справі 927/895/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2024 р. Справа№ 927/895/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроресурс 2016"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.09.2023

у справі №927/895/23 (суддя Сидоренко А.С.)

за позовом заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України та Відділу освіти Бобровицької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроресурс 2016"

про визнання додаткової угоди недійсною та стягнення 69 217,20 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року Заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України (далі - Держаудитслужба, позивач-1) та Відділу освіти Бобровицької міської ради (далі - Відділ освіти, позивач-2) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроресурс 2016" (далі - Товариство) про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 03.06.2022 до договору поставки №55 від 27.05.2022 та стягнення 69 217,20 грн вартості оплаченого, але не поставленого товару за вказаним договором поставки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що додаткова угода №1 від 03.06.2022, якою було внесено зміни до договору поставки товару №55 від 27.05.2022, є недійсною у зв`язку з порушенням положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон, тут і надалі у редакції, чинній на момент укладення спірної додаткової угоди), а саме недоведенням коливання ціни товару на ринку. Внаслідок укладення вказаної додаткової угоди ціна на продукцію збільшилася на 10% (з 7 540,00 грн до 8 297,00 грн), а її обсяг зменшився на 9,1%. Оскільки додаткова угода №1 від 03.06.2022 є недійсною з моменту її укладення, тому Відділ освіти має право на повернення вартості сплаченого, але непоставленого товару обсягом вартістю 69 217,20 грн (9,18 т х 7 540,00 грн).

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.09.2023 у справі №927/895/22 позов Прокурора задоволено повністю, визнано недійсною додаткову угоду №1 від 03.06.2022 до договору поставки №55 від 27.05.2022, стягнуто з Товариства на користь Відділу освіти 69 217,20 грн, а також стягнуто з Товариства на користь Чернігівської обласної прокуратури 5 368,00 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із підтвердження Прокурором підстав представництва держави в особі Держуадитслужби та Відділу освіти;

- додаткова угода №1 від 03.06.2022, якою було внесено зміни до договору поставки товару №55 від 27.05.2022, є недійсною, оскільки була укладена всупереч приписам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону, а саме без документального підтвердження коливання ціни товару на ринку;

- за результатами виконання умов договору з урахуванням спірної додаткової угоди Товариство поставило Відділу освіти товар на загальну суму 761 540,00 грн обсягом 91,82 т по ціні 8 294,00 грн за 1 т, замість 101 т вартістю 7 540,00 грн за 1 т, що було передбачено первинною редакцією договору;

- враховуючи недійсність додаткової угоди №1 від 03.06.2022, поставка товару повинна була відбуватися за умовами первісної редакції договору поставки товару №55 від 27.05.2022;

- оскільки відповідачем недопоставлено позивачу-2 товар обсягом 9,18 т на суму 69217,20 грн, позовна вимога Прокурора про повернення Відділу освіти вказаної суми коштів є також обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство вказало, що позивачі 1, 2 заперечували наявність підстав для звернення Прокурора з даним позовом до суду, оскільки додаткова угода №1 від 03.06.2022 до договору поставки товару №55 від 27.05.2022 була укладена у відповідності до положень законодавства про публічні закупівлі;

- необхідність укладення спірної додаткової угоди зумовлена коливанням ціни товару на ринку, що документально підтверджується експертними висновками Чернігівської регіональної торгово-промислової палати серії ЧН №052588 (№ЧК-141 від 16.05.2022), ЧН №053211 (№ЧК-288 від 06.07.2023);

- судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам відповідача про наявність під час виконання умов договору форс-мажорних обставин, зумовлених введенням на всій території України воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, які були засвідчені листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1;

- місцевим господарським судом не надано жодної правової оцінки висновку Чернігівської регіональної торгово-промислової палати серії ЧН №053211 (№ЧК-288 від 06.07.2023), яким підтверджується коливання ціни товару на ринку.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2023 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Іоннікової І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/895/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги відповідача на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.09.2023 у справі №927/895/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Чернігівської області.

19.10.2023 матеріали справи №927/895/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.09.2023 у справі №927/895/23 та призначено її розгляд на 21.11.2023. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 17.11.2023.

Прокурор скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Прокурор зауважив, що:

- підставою для реалізації Прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка уповноважених суб`єктів владних повноважень - Держаудитслужби та Відділу освіти, їх бездіяльність щодо захисту порушених економічних (майнових) інтересів держави;

- надані відповідачем висновки Чернігівської регіональної торгово-промислової палати не є належними доказами, які підтверджують коливання ціни товару на ринку;

- згідно з положеннями Закону максимально ціну товару можна збільшити на 9,99 %;

- збільшення ціни товару на 10% відбулося з порушенням пропорційності коливання ціни на ринку;

- збільшення ціни продукції на 10% (з 7 540,00 грн до 8 297,00 грн) та одночасне зменшення її обсягу (на 9,1%), є нечесною та недобросовісною діловою практикою продавця, що у підсумку робить результати закупівлі невиправданими щодо максимальної економії та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону.

13.11.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Держаудитслужби надійшли письмові пояснення у справі та заява про розгляд справи без участі їх представника.

У вказаних поясненнях позивач-1 зазначив, що орган державного фінансового контролю наділений лише правом порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушенням законодавства, за результатами проведених заходів державного фінансового контролю; орган державного фінансового контролю не наділений правом на подання позову до суду про визнання договорів недійсними; 18.01.2023 в електронній системі закупівлі оприлюднено звіт про виконання договору, а відтак відсутні підстави для проведення моніторингу зазначеної закупівлі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 зупинено апеляційне провадження у справі №927/895/23 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/2321/22.

12.02.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Північного апеляційного господарського суду від Товариства надійшло клопотання про поновлення провадження у даній справі у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення апеляційного провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 поновлено апеляційне провадження у справі №927/895/23. Розгляд апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.09.2023 у справі №927/895/23 призначено на 27.03.2024.

05.03.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Держаудитслужби надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 вищезазначене клопотання позивача-1 було задоволено та вирішено проводити призначене на 27.03.2024 судове засідання у справі №927/895/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

22.03.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Північного апеляційного господарського суду від Товариства надійшли додаткові письмові пояснення, в яких відповідачем, з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, наголошено на дотриманні вимог пункту 2 частини 5 статті 41 Закону під час укладення оскаржуваної додаткової угоди.

25.03.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Північного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшли додаткові письмові пояснення, в яких зазначено, що внесення змін до договору шляхом укладення спірної додаткової угоди відбулося без документального підтвердження коливання ціни товару на ринку, а відтак поставка мала б бути здійснена на умовах первинної редакції договору.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/1361/24 від 25.03.2024 у зв`язку перебуванням судді Іоннікової І.А., яка входить до складу колегії суддів, на курсах підвищення кваліфікації, призначено повторний автоматизований розподіл справи №927/895/23.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2024 апеляційну скаргу у справі № 927/895/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.09.2023 у справі №927/895/23 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Агрикової О.В.

Держаудитслужба та Відділ освіти не скористалися правом, наданим статтею 263 ГПК України на подання відзивів на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

У судове засідання 27.03.2024 Відділ освіти явку своїх уповноважених представників не забезпечив, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляв, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином шляхом доставлення копій ухвал суду апеляційної інстанції до його електронного кабінету, зареєстрованого в ЄСІТС.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами частини 1 пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників Відділу освіти, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що позивача-2 про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляв, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування пояснень позивача-2, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.

У судовому засіданні 27.03.2024 представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача-1 та Прокурор проти вимог апеляційної скарги заперечили, вважають її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просили суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

27.03.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 26.04.2022 Відділом освіти на вебпорталі публічних закупівель "Prozorro" оприлюднено оголошення за №UA-2022-04-26-002147-а про намір здійснити закупівлю кам`яного вугілля марки ДГ (13-100), код згідно з ДК 021:2015: 09110000-3 тверде паливо (09111100-1 - Вугілля), за бюджетні кошти для закладів освіти Відділу освіти обсягом 101 т, на загальну суму 761 600 грн, зі строком поставки 31.08.2022.

Для участі у відкритих торгах Товариство подало тендерну пропозицію, згідно якої підтвердило можливість та погодилося виконати вимоги замовника та договору щодо поставки вугілля кам`яного у кількості 101 т за ціною 761 540 грн (без ПДВ) (7 540 грн за 1 т).

Також, згідно з листом-згодою №22 від 05.05.2022 та гарантійним листом №23 від 05.05.2022, Товариство погодилося виконувати всі основні (істотні) умови договору про закупівлю, які визначені тендерною документацією та гарантувало, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару (вугілля марки ДГ 13-100) на ринку у разі коливання ціни такого товар на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю.

Згідно протоколу щодо прийняття рішення уповноваженою особою про визначення переможця відкритих торгів від 16.05.2022 №56, переможцем відкритих торгів визначено Товариство.

За результатами процедури відкритих торгів, 27.05.2022 між Відділом освіти (далі за текстом договору - замовник, покупець) та Товариством (далі за текстом договору - виконавець, постачальник) укладено договір поставки №55, відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язався поставити і передати у власність замовника кам`яне вугілля марки ДГ (13-100), код згідно ДК 021:2015: 09110000-3 тверде паливо (09111100-1 - Вугілля), а останній - прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що Товариство зобов`язується поставити товар в кількості 101 т.

Згідно з пунктом 2.2. договору загальна вартість договору становить 761 540,00 грн (без ПДВ).

Відповідно до пункту 4.1. договору поставка замовленого товару здійснюється постачальником до 31.08.2022 з моменту укладення договору. Постачання вугілля відбувається у 3-денний строк з дня отримання постачальником заявки від покупця. Допускається дострокова поставка товару за умови наявності згоди покупця. Про дату дострокової поставки постачальник повідомляє покупця по факсу або через представника у строк не менше одного дня.

За умовами пункту 6.1. договору постачальник зобов`язався, зокрема постачати покупцю товари в межах наявного у нього асортименту на умовах договору; при виконанні своїх зобов`язань керуватися даним договором та вимогами чинного законодавства України.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2022 (пункт 8.1. договору).

Пунктом 10.1. договору передбачено, що внесення змін чи доповнень до даного договору здійснюється за взаємною згодою сторін і оформлюється додатками, що підписуються сторонами і є невід`ємними частинами даного договору. Одностороння відмова від виконання умов даного договору та одностороннє розірвання договору не допускаються. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Згідно з Специфікацією, яка є додатком №1 до Договору № 55 від 27.05.2022, постачальник зобов`язаний поставити кам`яне вугілля марки ДГ (13-100) зольність на сухий стан палива до 14,0%, загальна волога на робочий стан палива до 14,0 %, нижча теплота згорання (калорійність) не менше 5500 кКалл/кг, для наступних закладів освіти: Браницька гімназія - 5 т; Ярославська філія І-ІІ ступенів - 60 т; Макарівська гімназія - 5 т; Старобасанська філія І-ІІ ступенів - 6 т; Рудківський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів - 25 т; загальна кількість поставки товару складає - 101 т на суму 761 540 грн (без ПДВ). Ціна за одиницю товару дорівнює 7 540,00 грн (без ПДВ).

30.05.2022 Товариство звернулося до Відділу освіти з листом №1, в якому, у зв`язку із суттєвим збільшенням відпускної ціни на вугілля в порівнянні з ціною, встановленою в тендерній пропозиції та договорі від 27.05.2022, просило погодити збільшення ціни товару та підписати додаткову угоду №1 до договору поставки №55 від 27.05.2022. Підтвердженням збільшення ціни товару на ринку є експертний висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати серія ЧН №052588 (№ЧК-141 від 16.05.2022), який був наданий разом із вказаним листом.

03.06.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору поставки від 27.05.2022 №55, якою збільшено ціну за одиницю товару та зменшено обсяг постачання вугілля кам`яного, які встановлено, основним договором.

Так, відповідно до додаткової угоди №1 від 03.06.2022 ціну за одиницю товару збільшено із 7 540 грн до 8 294,00 грн та зменшено загальний обсяг поставки вугілля кам`яного із 101 т до 91,82 т.

На виконання умов договору, Товариство поставило Відділу освіти продукцію у кількості 91,82 т на загальну суму 761 540,00 грн (без ПДВ) (ціна за одиницю товару - 8294,00 грн (без ПДВ), що підтверджується накладними: №1 від 19.08.2022 у кількості 25 т на суму 207 350,00 грн, №2 від 19.08.2022 у кількості 25,2 т на суму 209 008,00 грн, №3 від 19.08.2022 у кількості 5 т, №4 від 22.08.2022 у кількості 5 т, №5 від 22.08.2022 у кількості 22 т, №6 від 22.08.2022 у кількості 5 т, №7 від 23.08.2023 у кількості 4,62 т на суму 38 318,28 грн, а також актом прийому-передачі вугільної продукції від 28.03.2022, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах даної справи. Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін без жодних претензій та зауважень, та скріплений печатками позивача-1 та відповідача.

На підставі виставлених відповідачем рахунку-угоди №1 та витратної накладної №1 від 23.08.2022, 26.08.2022 за поставлений товар Відділ освіти сплатив Товариству кошти у сумі 761 543,00 грн (без ПДВ), що підтверджується платіжним дорученням №1747 від 26.08.2022.

Прокурор звернувся до Відділу освіти та Держаудитслужби з листами від 18.04.2023 №52-75-2772ВИХ-23 про надання інформації щодо проведення процедури закупівлі, укладення спірної додаткової угоди до договору та щодо вжиття заходів щодо стягнення надміру сплачених коштів за постачання вугілля.

На звернення прокурора позивачі 1, 2 у своїх відповідях №3281-2023 від 02.05.2023, №262503-17/1464-2023 від 28.04.2023, №01-23/270 від 26.04.2023 повідомили, що Держаудитслужба не має повноважень для звернення до суду з позовом про визнання недійсної додаткової угоди, а Відділ освіти не вживав заходів для стягнення надмірно сплачених коштів, оскільки відсутні підстави для вжиття таких заходів.

Повідомленням від 14.06.2023 №52-754221ВИХ-23 Прокурор проінформував позивачів 1, 2, що ним буде підготовлено та пред`явлено позов до суду про визнання недійсною вказаної додаткової угоди до договору та стягнення вартості сплаченого, але непоставленого товару.

Оскільки додаткова угода №1 від 03.06.2022 до договору поставки №55 від 27.05.2022 була укладена всупереч приписам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону, внаслідок чого було поставлено на 9,18 т менше товару вартістю 69 217,20 грн, Прокурор звернувся з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Держаудитслужби та Відділу освіти про визнання недійсною вказаної додаткової угоди та стягнення з Товариства 69 217,20 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на таке.

В апеляційній скарзі відповідач вказував, що Прокурором не підтверджено підстав представництва держави в особі Держаудитслужби та Відділу освіти.

Відповідно до статті 1311 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Абзацами 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (, від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і №922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі №3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункт 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (стаття 1311 Конституції України, стаття 53 ГПК України, статті 23, 24 Закону України "Про прокуратуру"). По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Зі змісту позову Прокурора вбачається, що він був поданий в порядку статей 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України в інтересах держави, зокрема в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 7 Закону регулювання та державний контроль у сфері закупівель здійснює, в тому числі, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державного фінансового контролю, а саме Державна аудиторська служба України.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні унормовано положеннями Закону України "Про основні засади здійснення фінансового контролю в Україні" та Положення про Державну аудиторську службу України (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43). Статтею 2 цього Закону визначено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю, зокрема є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували в періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, за дотриманням законодавства про закупівлі.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про основні засади здійснення фінансового контролю в Україні" контроль за дотриманням законодавства в сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі в порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України (у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) рішення про початок моніторингу процедури закупівлі приймає керівник органу державного фінансового контролю або його заступник (або уповноважена керівником особа) за наявності однієї або декількох із таких підстав: (1) дані автоматичних індикаторів ризиків; (2) інформація, отримана від органів державної влади, народних депутатів України, органів місцевого самоврядування, про наявність ознак порушення (порушень) законодавства в сфері публічних закупівель; (3) повідомлення в засобах масової інформації, що містять відомості про наявність ознаки порушення (порушень) законодавства в сфері публічних закупівель; (4) виявлені органом державного фінансового контролю ознаки порушення (порушень) законодавства в сфері публічних закупівель в інформації, оприлюдненій в електронній системі закупівель; (5) інформація, отримана від громадських об`єднань, про наявність ознак порушення (порушень) законодавства в сфері публічних закупівель, виявлених за результатами громадського контролю в сфері публічних закупівель відповідно до статті 7 цього Закону.

Відповідно до частини 6 статті 8 Закону за результатами моніторингу процедури закупівлі посадова особа органу державного фінансового контролю складає та підписує висновок про результати моніторингу процедури закупівлі (далі - висновок), що затверджується керівником органу державного фінансового контролю або його заступником. Такий висновок підлягає оприлюдненню в електронній системі закупівель протягом трьох робочих днів з дня його складання.

Якщо за результатами моніторингу процедури закупівлі виявлено ознаки порушення законодавства, вжиття заходів щодо яких не належить до компетенції органу державного фінансового контролю, про це письмово повідомляються відповідні державні органи (абзац 10 частини 7 статті 8 Закону).

Якщо замовник не усунув визначене в висновку порушення, що призвело до невиконання ним вимог, передбачених цим Законом, а також висновок не оскаржено до суду, орган державного фінансового контролю після закінчення строку на оскарження до суду, визначеного в частині 10 цієї статті, за результатами моніторингу вчиняє дії щодо притягнення до адміністративної відповідальності за порушення законодавства в сфері публічних закупівель (частина 11 статті 8 Закону).

Органу державного фінансового контролю надається право, зокрема: порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, в судовому порядку стягувати в дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; накладати в випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ, адміністративні стягнення; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях (пункти 8-10, 15 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення фінансового контролю в Україні").

З викладеного слідує, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №927/535/22.

Також зі змісту позову Прокурора вбачається, що він був поданий в порядку статей 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України в інтересах держави, зокрема в особі Відділу освіти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів.

Відповідно до частини 3 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно з частиною 2 статті 2 зазначеного Закону місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з частинами 1, 2 статті 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно, зокрема, за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 1.4., 1.6. розділу І Положення про Відділ освіти Бобровицької міської ради Чернігівської області (далі - Положення) (т. 1, а.с. 42-45) Відділ освіти є структурним підрозділом Бобровицької міської ради Чернігівської області. Відділ освіти підзвітний та підконтрольний раді, що його утворила, і підпорядковується виконавчому комітету міської ради та міському голові. Відділ освіти утримується за рахунок коштів місцевого бюджету, інших джерел, не заборонених чинним законодавством. Відділ освіти є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та штамп, бланк зі своїм найменуванням, ідентифікаційний номер, майно, самостійний баланс та рахунки в органах Державного казначейства.

Основним завданням Відділу освіти є, зокрема реалізація державної політики у сфері освіти та забезпечення якості освіти на території Бобровицької територіальної громади, забезпечення доступності дошкільної, початкової, базової та повної загальної середньої освіти, позашкільної освіти; організовує закупівлю товарів, робіт, послуг у підпорядкованих йому закладах освіти, у тому числі щодо харчування дітей; сприяє підготовці закладів освіти до нового навчального року та до роботи в осінньо-зимовий період (розділу ІІ Положення).

Згідно з пунктами 5.1., 5.3.-5.5. Положення Відділ освіти є головним розпорядником бюджетних коштів, самостійно розробляє план економічного і соціального розвитку, програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету; розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити місцевому фінансовому органу; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень бюджетних коштів; здійснює процедури закупівлі товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно із законодавством України.

Отже, позивач-2 є виконавчим органом місцевої ради, який у розумінні статті 22 Бюджетного кодексу України є розпорядником бюджетних коштів (за рахунок яких здійснювалася закупівля палива за договором), що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету та зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та публічних закупівель.

Крім цього, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даній справі Прокурор правильно визначив позивача-2 - Відділ освіти, оскільки останній є стороною оспорюваного правочину, а також юридичною особою, яка може від свого імені набувати майнові права та нести обов`язки та є розпорядником бюджетних коштів, здійснює процедуру закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів згідно з законодавством України.

Такі висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Враховуючи викладене вище, а також те, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених бюджетних коштів за договором поставки з виконавця (постачальника) на користь Відділу освіти, як розпорядника бюджетних коштів, визначення цього органу, в особі якого подано позов в інтересах держави, є обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №916/2407/22, від 19.12.2023 у справі №924/659/22.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що Прокурором правильно обрано Держаудитслужбу та Відділ освіти як органи, в особі яких заявлено позовні вимоги щодо визнання недійсною додаткової угоди та стягнення надмірно сплачених коштів.

Доводи позивачів 1, 2 та відповідача щодо неправильного визначення Прокурором органів, в інтересах яких він звернувся та недоведенні порушення інтересів держави, є безпідставними та ґрунтуються на помилковому розумінні норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини.

Колегією суддів встановлено, що Прокурор звернувся до Відділу освіти та Держаудитслужби з листами від 18.04.2023 №52-75-2772ВИХ-23 про надання інформації щодо проведення процедури закупівлі, укладення спірної додаткової угоди до договору та щодо вжиття заходів щодо стягнення надміру сплачених коштів за постачання вугілля.

Таким чином, зі змісту вказаних відповідей Відділу освіти та Держаудитслужби вбачається відсутність намірів вживати необхідні заходи реагування.

Отже, з наданих відповідей слідує, що Відділ освіти та Держаудитслужба займають пасивні позиції щодо захисту інтересів держави та беззаперечно підтверджує їх бездіяльність як уповноважених органів в спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 №587/430/16-ц та від 15.10.2019 №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Окрім вказаних листів, на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Ніжинською окружною прокуратурою листом від 14.06.2023 №52-754221ВИХ-23 додатково повідомлено позивачів 1, 2 про підготовку Прокурором вказаного позову.

Отже, Ніжинська окружна прокуратура зверталася до вказаних органів у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", надаючи їм можливість відреагувати на порушення цивільно-правовим шляхом самостійно.

Оскільки позивачами повноваження захисту законних інтересів держави не було здійснено впродовж розумного строку, вказане у відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття Прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову.

Таким чином, Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Держаудитслужби та Відділу освіти, підтвердив їх наявність та дотримався вимог Закону України "Про прокуратуру" та ГПК України.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу скаржника на положення частини 5 статті 55 ГПК України, відповідно до яких відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Отже, зазначення позивачами про відсутність порушення законодавства про публічні закупівлі не позбавляє Прокурора права підтримувати даний позов і вимагати розгляду справи по суті.

Переглядаючи оскаржуване рішення по суті позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору дійшов правильного висновку, що такий за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, укладення Товариством та Відділом освіти договору поставки №55 від 27.05.2022 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, 27.05.2022 за результатами проведеної процедури закупівлі між позивачем-2 та відповідачем (як переможцем торгів) був укладений договір поставки №55, відповідно до пункту 1.1. якого відповідач зобов`язався поставити і передати у власність позивача-2 кам`яне вугілля марки ДГ (13-100), код згідно ДК 021:2015: 09110000-3 тверде паливо (09111100-1 - Вугілля), а останній - прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Пунктами 1.2., 2.2. договору передбачено, що Товариство зобов`язалося поставити 101 т товар на загальну вартість 761 540,00 грн (без ПДВ).

Специфікацією, яка є додатком №1 до вказаного договору, визначено ціна за 1 т товару становить 7 540,00 грн (без ПДВ).

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок укладення додаткової угоди №1 від 03.06.2022 ціна товару зросла на 10%, а його загальний обсяг зменшився на 9,1%.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначені у Законі, а тому до спірних правовідносин застосовуються норми Закону.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону).

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1-3 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною 2 статті 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно із частинами 3, 4 статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами 1, 2 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини 4 статті 41 Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини 5 статті 41 Закону. У цьому Законі (у редакції до 19.04.2020) норма пункту 2 частини 5 статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону (в редакції до 19.04.2020) не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" №114-IX від 18.09.2019 року (далі - Закон №114-ІХ), яким Закон було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини 5 статті 41 Закону та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини 5 статті 41 Закону не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №927/636/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22, від 16.02.2023 у справі №903/383/22).

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки частиною 5 статті 41 Закону урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Однак постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №927/491/19 від 18.06.2021).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що Товариство звернулося до Відділу освіти з листом від 30.05.2022 №1 (т. 1, а.с. 67), в якому у зв`язку із суттєвим збільшенням відпускної ціни на вугілля в порівнянні з ціною, встановленою в тендерній пропозиції та договорі від 27.05.2022, просило погодити збільшення ціни товару та підписати додаткову угоду №1 до договору поставки №55 від 27.05.2022.

Колегія суддів зазначає, що параграфом 1 глави 5 розділу 1 ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Отже, під час визначення доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (зокрема Державної служби статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; Торгово-промислової палати України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо) так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 Розділу 1 ГПК України.

Таким чином, довідки, експертні висновки Торгово-промислової палати України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім, судами у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №918/308/23.

Як було раніше зазначено, внаслідок укладення додаткової угоди №1 від 03.06.2022 ціна товару зросла на 10%, а його загальний обсяг зменшився на 9,1%, при цьому загальна сума (ціна) договору не збільшилася.

Разом із вказаним листом, як документальне підтвердження збільшення ціни товару на ринку, відповідач надав експертний висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати серія ЧН №052588 (№ЧК-141 від 16.05.2022) (т. 1, а.с. 68).

Однак наданий відповідачем експертний висновок не є належним доказом на підтвердження обставин коливання ціни на товар, оскільки перед експертом ставилося інше завдання - визначення середньо-ринкової ціни на товар, а тому й інформація про коливання цін на товар у зазначеному висновку відсутня; замість коливання цін на ринку у висновку лише вказано ціну на товар на конкретну дату (16.05.2022), яка передувала даті укладення договору та спірної додаткової угоди; середньо-ринкова ціна на товар визначена не лише в територіальних межах виконання договору (Чернігівська область), а в межах всієї території України.

Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що експертний висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати серія ЧН №052588 (№ЧК-141 від 16.05.2022) не містить жодного підтвердження коливання вартості вугілля у зв`язку з чим, не може бути підставою для укладання додаткової угоди до договору.

У своїй апеляційній скарзі Товариство наголошує, що місцевим господарським судом не надано правової оцінки експертному висновку Чернігівської регіональної торгово-промислової палати серія ЧН №053211 (№ЧК-288 від 06.07.2023), як доказу, що підтверджує коливання ціни товару та необхідність укладення спірної додаткової угоди.

Так, колегією суддів встановлено, що разом із відзивом на позовну заяву відповідач надав оригінал експертного висновку Чернігівської регіональної торгово-промислової палати серія ЧН №053211 (№ЧК-288 від 06.07.2023) (т. 1, а.с. 127).

Зі змісту вказаного документа вбачається, що проведення експертизи було зумовлене необхідністю визначення рівня середньо-ринкових гуртових цін 1 тонни вугілля з урахуванням витрат на доставку станом цін на 01.05.2022 та 27.05.2022 (у порівнянні), станом цін на 27.05.2022 та 03.06.2022 (у порівнянні), станом цін на 03.06.2022 та 30.06.2022 (у порівнянні) по Чернігівській області.

У висновку експерт зазначив, що вартість 1 т вугілля становила: станом на 01.05.2022 - 7 200,00 грн, 27.05.2022 - 8 240,00 грн (тенденція зміни ціни +14,44%), 03.06.2022 - 9 000,00 грн (тенденція зміни ціни +9,22%), 30.06.2022 - 10 300,00 грн (тенденція зміни ціни +14,44%).

Отже, зі змісту зазначеного експертного висновку випливає, що на початок травня 2022 року ціна на товар з урахуванням витрат на доставку на дату укладення договору становила 8240,00 грн, а вже на дату укладення оскаржуваної додаткової угоди - 9 000,00 грн. Із вказаного висновку випливає, що ціна на обумовлений договором товар збільшилася на 9,22%.

Як було раніше зазначено, відповідно до частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 712 ЦК України.

Договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем (частина 6 статті 267 ЦК України).

Специфікацією до договору передбачено, що загальна ціна товару становить 7 540,00 грн (ціна за 1 т 7540,00 грн (без ПДВ), а також зазначено яку кількість продукції має отримати кожен заклад освіти.

Прийом товару за кількістю та якістю проводиться уповноваженими на те представниками сторін на складі покупця (пункт 4.4. договору).

За умовами пункту 6.1. договору постачальник зобов`язався, зокрема постачати покупцю товари в межах наявного у нього асортименту на умовах договору.

Таким чином, сторонами обумовлено поставку товару на умовах DAP (постачання в місці призначення), тобто обов`язок по відвантаженню продукції у конкретно визначене місце покладено на відповідача, при цьому, оскільки інше не передбачено договором, всі витрати пов`язані з транспортуванням товару в місце призначення несе постачальник.

Враховуючи викладене, висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати серія ЧН №053211 (№ЧК-288 від 06.07.2023) також не може бути належним та допустимим доказом, який підтверджує коливання ціни товару на ринку, оскільки до ціни товару було додано також витрати на доставку, що не відповідає умовам договору та тендерній документації.

Також колегією суддів враховано, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).

Доктрина "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - "non concedit contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20.

Метою прийняття Закону №114-ІХ було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії "ціновому демпінгу" коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом №114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини 5 статті 41 Закону, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати "ціновий демпінг" з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договору та надання гарантійних листів Товариство погодилося здійснити поставку товару по ціні 7 540,00 грн за 1 т, однак безсумнівно усвідомлювало, що ціна на даний вид продукції є вищою за тендерну та договірну, про що свідчать надані відповідачем висновки Чернігівської регіональної торгово-промислової палати, в яких зазначено, що станом на 16.05.2022 та 27.05.2022 ціна товару на ринку складала 8 240,00 грн. Більш того, додаткова угода №1 була укладена вже через 7 днів після підписання договору №55 від 27.05.2022.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані дії Товариства суперечить добросовісності та чесній діловій практиці.

У своїй апеляційній скарзі Товариство вказувало, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам відповідача про наявність під час виконання умов договору форс-мажорних обставин, зумовлених введенням на всій території України воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, які були засвідчені листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За частиною 2 статті 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Звільнення від відповідальності означає, що особа не має зобов`язання зі сплати неустойки (штрафу, пені), у такому разі не залишається суми коштів, яку він (боржник) має сплатити кредиторові у разі порушення зобов`язання.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в України" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія Російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Однак колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що вищезазначені положення не підлягають застосуванню до спірних правовідносин та не входять до предмета доказування, оскільки предметом даної справи не є притягнення відповідача до відповідальності за неналежне виконання зобов`язань.

При цьому, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що договір та спірна додаткова угода були укладені вже після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації проти України та введення на всій території України воєнного стану, а тому відповідач міг та повинен був усвідомлювати ризики укладення договору з поставки даного виду продукції.

Оскільки збільшення ціни на товар внаслідок підписання додаткової угоди №1 від 03.06.2022 до договору поставки №55 від 27.05.2022 відбулося без належного обґрунтування та належних доказів коливання цін на товар, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що таке збільшення є прямим порушенням пункту 2 частини 5 статті 41 Закону, а відтак спірна угода є недійсною на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 постанови від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 зазначила, що грошові кошти (різниця між ціною за одиницю товару передбачена договором і додатковою угодою) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору, Товариство поставило Відділу освіти продукцію у кількості 91,82 т на загальну суму 761540,00 грн (без ПДВ) (ціна за одиницю товару - 8294,00 грн (без ПДВ), що підтверджується накладними: №1 від 19.08.2022 у кількості 25 т на суму 207 350,00 грн, №2 від 19.08.2022 у кількості 25,2 т на суму 209 008,00 грн, №3 від 19.08.2022 у кількості 5 т, №4 від 22.08.2022 у кількості 5 т, №5 від 22.08.2022 у кількості 22 т, №6 від 22.08.2022 у кількості 5 т, №7 від 23.08.2023 у кількості 4,62 т на суму 38 318,28 грн, а також актом прийому-передачі вугільної продукції від 28.03.2022, належним чином засвідчені копії яких міститься в матеріалах даної справи. Вказаний акт підписаний уповноваженими представниками сторін без жодних претензій та зауважень, та скріплений печатками позивача-1 та відповідача.

У даній справі за додатковою угодою №1 було збільшено вартість за одиницю товару, тобто за оскаржуваним правочином Товариство отримало кошти у розмірі більшому, ніж було передбачено договором за одиницю товару, а Відділ освіти недоотримав обсяг вугілля, передбачений умовами договору.

Відновлення status quo (поновлення у попередньому стані) шляхом нівелювання юридичного значення додаткової угоди у цьому випадку полягає у відновленні для Відділу освіти ціни за одиницю товару, яка була передбачена договором і поверненням (стягненням) різниці коштів між ціною передбаченою договором і додатковою угодою. Відділ освіти за спірною додатковою угодою не набув додаткового майна порівняно з тим, що було передбачено договором, тому у Товариства не виникає права на повернення будь-якого майна (двосторонньої реституції) або ж отримання відшкодування за нього, оскільки воно не передавало позивачу-2 додаткового об`єму палива порівняно з умовами договору, а навпаки - загальний об`єм кам`яного вугілля було зменшено із збільшенням вартості за одиницю товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2024 у справі №927/68/23.

Враховуючи, що оспорювана додаткова угода є недійсною та не породжує правових наслідків, правовідносини між Відділом освіти та Товариством щодо ціни кам`яного вугілля за одиницю товару мали регулюватись договором, то внаслідок виконання позивачем-2 своїх зобов`язань фінансового характеру за додатковою угодою №1 Товариство безпідставно отримало грошові кошти у розмірі 69 217,20 грн (101 т - 91,82 т) х 7 540,00 грн) або (761540,00 грн - (91,82 т х 7 540,00 грн), а тому відповідач зобов`язаний їх повернути позивачу, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позову повністю.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з порушенням норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду. Не зважаючи на те, що суд першої інстанції застосував частину 1 статті 670 ЦК України замість статті 1212 ЦК України, помилкове застосування зазначеної норми не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення щодо стягнення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.09.2023 у справі №927/895/23 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроресурс 2016" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.09.2023 у справі №927/895/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.09.2023 у справі №927/895/23 залишити без змін.

3. Матеріали справи №927/895/23 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.04.2024.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова


Дата ухвалення рішення	27.03.2024
Оприлюднено	04.04.2024
Номер документу	118067128
Судочинство	Господарське

Мальченко А.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 27.03.2024 по справі 927/895/23ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —927/895/23

Постанова від 27.03.2024

Постанова
від 27.03.2024 по справі 927/895/23
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД