Рішення

від 21.03.2024 по справі 916/4783/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4783/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., за участю секретаря судовог7о засідання Боднарук І.В.,розглянувши справу (позовна заява за вх.суду № 5350/23 від 01.11.2023р.) за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю КІВІСМАРТЮА (01014, м.Київ, вул.Звіринецька, буд.63, код ЄДРПОУ 43325558)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністюСТРОЙ ОПТ(73000, м.Херсон, вул. Шенгелія, буд. 3-А, код ЄДРПОУ 41481333)

про стягнення заборгованості 629 271,45грн.

Представник позивача- Сакали М.Я. (поза межами приміщення суду )

Представник відповідача - Чайка О.Ю. (зал)

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю КІВІСМАРТЮА звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю СТРОЙ ОПТ про стягнення 629 271,45 грн. В обґрунтовані позовних вимог, заявник посилається на неналежне виконання відповідачем договору № 21/07/2020-СОП від 21.07.2020 р.

Керуючись ст.ст.120, 176, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 02.11.2023р. прийняв позовну заяву до розгляду,відкривпровадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 04.12.2023р.

04.12.2023 року судове засідання не відбулось через кібер.атаку на усі інформаційні системи Господарського суду Одеської області.

13.12.2023р. за вхідним № 45089/23 через підсистему Електронний суд відповідач надав відзив по суті позовних вимог, проти позову заперечує, оскільки сума основного боргу повністю сплачена, стосовно вимоги про стягнення пені, річних та інфляційного збільшення відповідач вважає, що існують обставини, які є підставою для відмовлення у цій частині позовних вимог. Разом з відзивом відповідач заявив клопотання про поновлення процесуального строку для подачі відзиву ( вхідний № 45335/23 від 14.12.2023р.)

Суд враховує, що за приписами ст.194 ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Частиною 4 статті 11 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практики Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Згідно ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд враховує, що за приписами ст.2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, крім іншого, є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; розумність строків розгляду справи судом.

В свою чергу, відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, з метою створення учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників справи перед законом і судом та надання можливості всім учасникам провадження скористатись повним обсягом процесуальних прав, суд ухвалює про розгляд справи у розумні строки

Ухвалою від 14.12.2023 року підготовче засідання було призначене на 05.02.2024р., суд ухвалив, враховуючи необхідність забезпечення процесуальних прав учасників провадження, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, розглянути справу у розумні строки.

22.12.2023р. позивач надав відповідь на відзив (вхідний № 46635/23).

Сторонами подано клопотання про долучення додаткових доказів. Клопотання судом розглянуті та задоволені.

На підставі ст.ст.177,181-185,232-235 ГПК України, суд закрив підготовче провадження по справі, призначив справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 26.02. 2024р.

Ухвалою від 26.02.2024р. розгляд справи по суті на клопотання позивача відкладено на 21.03.2024р.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню. Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Позивач просить суд прийняти рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 406 236,43грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов"язання, 27 934,59грн. - 3% річних, 195 100,43 грн. інфляційного збільшення заборгованості за порушення строків оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 1072 від 10.09.2021р. в рахунок договору поставки товарів № 21/07/2020-СОП від 21.07.2020р.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Правова природа договору, відносин, що склалися між сторонами, визначається з огляду на зміст таких відносин.

З`ясовуючи зміст правовідносин сторін, суди мають виходити з буквального та логічного змісту відносин, з намірів сторін цих відносин, з приводу яких виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 19.06.2019 у справі № 923/496/18, від 12.08.2021 у справі № 910/7914/20, від 21.10.2021 у справі № 908/3027/20.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України (надалі ГК України) за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст.202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 626, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору у спрощений спосіб.

Стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу (ч. 6 вказаної статті).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.1087 ЦК України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.30.1. ст.30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Отже, зобов`язання покупця вважаються виконаними з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Частиною 1 ст.663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові.

Так, днем пред`явлення вимоги про оплату поставленої продукцї (товару) можна вважати дату отримання відповідачем претензії позивача з вимогою про оплату отриманого товару (продукції).

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 21 липня 2020р. між ТОВ «КІВІСМАРТЮА» (Позивач) та ТОВ «СТРОЙ ОПТ» (Відповідач) було укладено Договір поставки товарів № 21/07/2020-С0П (далі за текстом - Договір поставки).

Пунктом 1.1. Договору поставки передбачено, що відповідно до умов цього Договору та додатків та додаткових угод до даного Договору, Позивач зобов?язується поставляти та передавати у власність Відповідача товари окремими партіями за замовленням Відповідача, а Відповідач зобов?язується приймати та оплачувати такі товари згідно із замовленням та товаросупровідними документами.

Пунктом 2.2. Договору поставки встановлено, що загальна орієнтовна ціна цього Договору залишається відкритою, а остаточна сума даного Договору складає суму всіх видаткових накладних, рахунків на оплату та інших товаросупровідних документів, на підставі яких здійснюється поставка товарів за цим Договором окремими партіями, та визначається виходячи із вказаних цін на товари.

Пунктом 4.8. Договору поставки передбачено, що датою поставки (передачі) товару Позивачем у власність Відповідача, є дата товарно-транспортної або видаткової накладної. Сторони домовилися, що для цього не треба підписання між сторонами цього Договору будь-яких актів приймання-передачі товару у власність.

В період з грудня 2020р. по листопад 2021р. Позивачем було поставлено Відповідачу товари на загальну суму 24 095 515,45 грн. Сторонами було підписано видаткові накладні на зазначену суму (копії видаткових накладних додаються).

Відповідачем було сплачено на банківський рахунок Позивача грошові кошти за поставлений товар за Договором поставки , всього на загальну суму: 20 835 977,60 грн.

Відповідачем було повернуто Позивачу товар, та сторонами було здійснено залік зустрічних однорідних вимог, в результаті яких зобов?язання Відповідача за договором поставки зменшилися на загальну суму: 2 526 846,05 грн.

Таким чином, за Договором поставки Позивачем було поставлено Відповідачу товари на загальну суму 24 095 515,45 грн., а Відповідачем було оплачено товари на загальну суму грн. 20 835 977,60 грн., та повернуто товари та здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 2 526 846,05 грн.

Враховуючи викладене, розмір заборгованості Відповідача перед Позивачем за Договором поставки станом на 22 червня 2023 року (дата подання позову) складав 732 691,80 грн. (24 095 515,45 грн. - 20 835 977,60 грн. - 2 526 846,05 грн.)

Таким чином станом на 22 червня 2023р. (дата подання позову про стягнення основного боргу), неоплаченими залишалися частина товару поставленого за видатковою накладної №1072 від 10 вересня 2021 року у сумі 681 103,80 грн. та товар поставлений за видатковою накладною №116 від 4 листопада 2021 року на суму 51 588,00 грн. Всього сума неоплаченого товару станом на 22 червня 2023 року складала 732 691,80 грн.

Вищевикладені обставини стосовно поставки товарів та суми оплати сторонами не заперечуються, оскільки були предметом розгляду у іншій справі .

Позивач зазначає та пвдтверджує доказами, що 22.06.2023р. Позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з іншою позовною заявою про стягнення з Відповідача: суми основної заборгованості за Договором поставки товарів № 21/07/2020-СОП від 21.07.2020р. у розмірі 732 691,80 грн., 32 805,73 грн. пені, 2 518,63 грн. 3 % річних, 17 125,47 грн. інфляційного збільшення заборгованості за порушення строків оплати товару поставленого за видатковою накладною № 116 від 4 листопада 2021 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27 червня 2023 року позовну заяву Позивача прийнято до розгляду, та відкрито провадження у іншій справі - № 916/2680/23.

Вимоги про стягнення пені, 3 % річних, інфляційного збільшення заборгованості за порушення строків оплати поставленого товару за видатковою накладною № 1072 від 10 вересня 2021 року НЕ заявлялися.

17.08.2023 р. під час розгляду іншої справи № 916/2680/23 відповідачем подано відзив на позовну заяву та докази оплати основної суми боргу, зокрема квитанції № 9314-9498-81149034 від 16.08.2023р. на суму 370 000,00 грн. та № 420065521 від 16.08.2023р. на суму 362 692,00грн. Таким чином, основний борг за Договором поставки був повністю оплачений відповідачем 16.08.2023р. Ця обставина також сторонами визнається і не оскаржується.

Відтак, предметом позовних вимог у даній справі № 916/4783/23 позивачем заявлено вимогу про стягнення санкцій за несвоєчасну оплату відповідачем товару, отриманого за единою видатковою накладною № 1072 від 10.09.2021р. на суму 2 707 033грн.95коп. (т.1, а.с.41).

Позивач заявляє, що непроведення своєчасно відповідачем належних розрахунків з позивачем є підставою для нарахування останнім до сплати

- пені в сумі 406 236,43грн., згідно п.7.3 договору, за період з 17.02.2022р. по 30.06.2023р. (розрахунок пені -т.1,а.с.29);

- 3% річних в сумі 27 934,59грн. за період з 17.02.2022р. по 30.06.2023р. (розрахунок 3% річних -т.1,а.с.29, на звороті);

- інфляційних втрат (збитків) в сумі 195 100,43грн. за період з 17.02.2022р. по 30.06.2023р. (розрахунок інфляційних збитків -т.1,а.с.29, на звороті).

У судовому засіданні 21.03.2024р. судом за участю представників сторін було досліджено умови укладеного сторонами договору № 21/07/2020-С0П від 21.07.2020р.

Так, пунктами 5.1.,5.2. договору передбачено, що покупець оплачує поставлені товари за цінами, вказаними у видаткових накладних, рахунках на оплату та інших товаросупровідних документах, які були оформлені постачальником на кожну партію товару.

Розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються покупцем щотижня, після реалізації товару третім особам за попередній тиждень.

Покупець за необхідністю надає постачальнику звіт із зазначенням кількості реалізованого товару та вказує товарні залишки на дату формування звіту. Такий звіт надається покупцем у електронному вигляді засобами електронної пошти, по факсу та у інший спосіб.

Таким чином, сторони погодили у договорі строк оплати товару з вказівкою на подію - після реалізації товару, тобто обумовили настання у відповідача обов?язку оплатити товар обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (ч.1 Ст. 212 ЦК України - договір з відкладальною обставиною), при цьому відкладальна обставина вважається такою, що настала, якщо її настанню недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно (ч.3 ст. 212 ЦК України); таким чином, відповідач вважає, що договір за своєю правовою природою є договором поставки № 21/07/2020-СОП від 21 липня 2020 року укладений з відстроченням платежу (відкладальна умова).

Положеннями ст. 530 ЦК України встановлено наступне: якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов язання, строк (термін)виконання якого визначений вказівкою на подію,яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред?явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов?язок у семиденний строк від дня пред?явлення вимоги, якщо обов?язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір поставки № 21/07/2020-СОП від 21.07.2020р. не встановлює строків, протягом яких ТОВ «Строй опт» має оплатити товар. Натомість, п. 5.2. договору визначено, що розрахунки за поставлений Товар здійснюються Покупцем щотижня, після реалізації Товару третім особам за попередній тиждень.

Об?єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020р. у справі № 910/13071/19 вказала, що при визначенні строку (терміну) виконання зобов?язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов язання.

Верховним Судом у постанові від 04.04.2023р. по справі № 916/1349/21 було наголошено, що до лексичного значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов?язково та безумовно має відбутися.

У даних правовідносинах ТОВ «КІВІСМАРТЮА» має право вимагати виконання зобов`язання у будь-який час за правилами ч. 2 ст. 530 ЦК України, а боржник повинен виконати такий обов?язок у семиденний строк від дня пред?явлення вимоги.

Відповідач протягом дії Договору поставки товарів № 21/07/2020-С0П від 21 липня 2020 року здійснював виконання зобов?язання по оплаті за поставлений Товар відповідно до пункту 5.2. Договору - поступово по мірі реалізації Товару третім особам.

За п.5.6. договору платіжні документи за цим договором оформляються згідно з вимогами законодавства України із дотриманням усіх вимог, що звичайно ставляться до змісту і форми таких документів, з обов?язковим зазначенням номера рахунку на оплату та/або видаткової накладної, а також номера та дати договору за яким здійснюється переказ грошових коштів.

Підпунктом 6.2.3. пункту 6.2., а також підпунктом 6.3.1. пункту 6.3. договору передбачено право постачальника вимагати від покупця своєчасної оплати за поставлений товар, та відповідно обов?язок покупця прийняти та оплатити поставлені товари відповідно до вимог даного договору.

У відповідності до п. 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов?язань за цим договором, сторони несуть відповідальність згідно з нормами законодавства України та положеннями даного договору. Сторони не несуть відповідальність за порушення своїх зобов?язань за цим договором, якщо воно сталось не з їх вини. Сторона вважається невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов?язання.

При цьому, відповідно до п. 7.3. договору за несвоєчасну оплату товару за даним договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє покупця від сплати основної суми заборгованості.

Позивач ТОВ «Ківісмартюа» заявляє, що 14.06.2023р. звернувся до відповідача із листом № 1647, відповідно до якого позивач просив негайно виплатити заборгованість за договором поставки № 21/07/2020-СОП від 21.07.2020 у розмірі 732691,80 грн.

На підтвердження факту пред"явлення відповідачу даної вимоги про оплату заборгованості а договором поставки № 21/07/2020-СОП від 21.07.2020р. у розмірі 732691,80 грн. позивачем надано копії листа № 1647 від 14.06.2023р. (т.1,а.с.82), накладної Нової пошти № 20450726888270 (т.1,а.с.83), з якої вбачається, що приватна особа Сакали М.Я. надіслав відправлення на адресу ТОВ Строй Опт Южбабенко В.І. відділення Нової пошти № 9, проспект Святих Кирила та Мефодія (ран.Димитрова),19, телефон отримувача 0552470136.

Відповідач повідомив, що не отримував дане відправлення, оскільки воно було повернуто відправнику. Крім того, адреса та номер телефон, зазначені у накладній Нової пошти № 20450726888270 не є адресою місцезнаходження відповідача. Дані адреса та телефон не зазначені у договорі поставки № 21/07/2020-СОП від 21.07.2020р. та інших документах як канал зв"язку.

Відтак, суд зазначає, що позивач не довів що дійсно надіслав відповідачу вимогу про оплату товару, а судом не можуть бути прийняті в якості належних та допустимих доказів надіслання відповідачу за довільною, неузгодженою адресою вимоги про оплату товару , як того вимагає ст. 530 ЦК України.

Про наявність вимоги про оплату продукції за договором поставки № 21/07/2020-СОП від 21.07.2020р.- листа № 1647 від 14.06.2023р.- відповідач довідався лише під час розгляду іншої справи № 916/2680/23 (спір між цими ж сторонами також по договору поставки № 21/07/2020-СОП від 21.07.2020р ).

Позивач зазначає, що Позивач і Відповідач при укладанні Договору поставки тлумачили положення договору, таким чином «…Що відповідач зобов?язаний оплатити за поставлений товар одразу після його отримання».

Відповідач з цим твердженням не погоджується, та повторно звертає увагу про те, що Сторони погодили умови співпраці та визначили порядок оплати в пункті 5.2. де заначили, що : РОЗРАХУНКИ ЗА ПОСТАВЛЕНИЙ ПОСТАЧАЛЬНИКОМ ТОВАР ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ПОКУПЦЕМ ЩОТИЖНЯ , ПІСЛЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ТОВАРУ».

Як зазначає позивач щодо позиції висловленої у пункті 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов?язань» - якщо у договорі або законі не встановлено строку (термін, у який повинно бути виконано грошове зобов?язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.

Отже, частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначає наступне - Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред?явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов?язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Представник Кредитора TOB «КІВІСМАРТЮА» стверджує, що позивач пред`явив вимогу лист № 1647 про оплату за поставлений товар в розмірі 732 691,80 гривень 14 червня 2023 року, тобто виходячи із змісту частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України , зобов?язання оплатити за поставлений Товар виникли у Відповідача з 21 червня 2023 року, через 7 календарних днів з дати пред?явлення.

Позивач обгрунтовує свої вимоги посиланням на приписи 692 ЦК України, відповідно до якої Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Проте договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу ( аналогічно і його відстрочення).

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, законодовець встановив, що строк оплати товару покупцем визначається договором. Цей строк може визначатися певною календарною датою (до 10 січня 2007 року) або періодом у часі (наприклад, протягом 3 банківських днів з моменту підписання договору, або протягом 5 банківських днів моменту відвантаження товару продавцем тощо).

Договором може бути передбачений обов`язок покупця оплатити товар частково або повністю до його передачі продавцем (ст. 693 ЦК), або після передачі товару у строк, передбачений договором (ст. 694 ЦК).

Обов`язок покупця оплатити вартість товару є виконаним у той момент, коли він оплатив повну ціну продавцеві. Повний розрахунок за отриманий товар, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем здійснено 16.08.2023р. квитанцією № 9314-9498-81149034 на суму 370 000грн., та платіжною інструкцією № 42065521 на суму 362 692,00грн.

Таким чином, позивач, посилаючись на приписи ст. 692 ЦК України, мав би здійснити розрахунки пені, 3% річних та збитків від інфляції з дати отримання відповідачем товару по видатковій накладній № 1072 від 10.09.2021р. - тобто, з наступного дня, 11.09.2021р.

У разі застосування до спірних відносин вимог ч.2ст.530 ЦК України, позивач мав би здійснити розрахунки пені, 3% річних та збитків від інфляції через сім днів з дати надіслання відповідачу вимоги про оплату товару ( листа № 1647 від 14.06.2023р.), тобто, з 22.06.2023р.

Проте відповідач у позовній заяві та доданих до позовної заяви розрахунках зазначає, що пеня, 3% річних та збитків від інфляції нараховуються ним з 17 лютого 2022 року, пояснює застосування саме цієї дати (по тексту позовної заяви, т.1, а.с.17) - " з моменту останнього зарахування грошових коштів за договором поставки".

Суд зазначає, що таке обгрунтування позивачем дати 17 лютого 2022р., з якої позивач починає розрахунки пені, річних та інфляційних не узгоджується з умовами договору, приписами ст. 530 ЦК України та ст. 692 ЦК України, і є неналежним доказом нарахування майнових санкцій за неналежне виконання договірних зобов"язань.

Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені судом після закінчення розгляду справи.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. У позові відмовити повністю.

Згідно з ч.ч.1, 2ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 01 квітня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна