Постанова

від 20.03.2024 по справі 911/255/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/255/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників учасників:

позивача - Шмалька Ю.О. (адвоката),

відповідача - Білецького А.Л. (адвоката),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Плюс сервіс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 (у складі колегії суддів: Яковлєв М.Л. (головуючий), Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.)

та рішення Господарського суду Київської області від 06.06.2023 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Плюс сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Флемінг Дайс"

про стягнення заборгованості за договором оренди № 030620-1 від 03.06.2020,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Плюс сервіс" (далі - Позивач, ТОВ "Торгова мережа "Плюс сервіс") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес груп К" (далі - Відповідач, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 замінено найменування на "Товариство з обмеженою відповідальністю "Флемінг Дайс", далі ТОВ ""Флемінг Дайс"), стягнення заборгованості за Договором оренди № 030620-1 від 03.06.2020 (далі - Договір).

1.2. Позовні вимоги було обґрунтовано тим, що за умовами договору оренди нежитлового приміщення № 030620-1 від 03.06.2020 Відповідачу було передано у користування нерухоме майно загальною площею 13 002,36 кв.м та майно (стелажне обладнання) у загальній кількості 8 907 палетомісць, які розташовані у Київській області, Макарівському районі, в село Колонщина по вулиці Київська, будинок 23. У зв`язку із порушенням Відповідачем положень спірного договору щодо своєчасного здійснення платежів за користування об`єктом оренди за період з 01.03.2023 по 01.04.2023, Позивач, у порядку встановленому п. 5.1.4 Договору оренди приміщення № 030620-1 (далі Договір), в односторонньому порядку з 30.04.2022 розірвав цей Договір, про що орендар був повідомлений листом № 351 від 14.04.2022.

З огляду на розірвання Договору орендодавець неодноразово направляв на адресу орендаря вимоги про звільнення об`єкту оренди від майна орендаря та повернення такого об`єкту орендодавцю, у яких повідомляв про готовність здійснити огляд стану об`єкта оренди та приймання-передачу такого об`єкту за його місцезнаходженням.

Проте, в результаті ігнорування орендарем зазначених вимог огляд належних до повернення орендодавцю приміщень почався лише 09.05.2022 і закінчився 19.05.2022. Сторонами у підписаному акті огляду об`єкту оренди та акті прийому-передачі (повернення) об`єкту оренди погоджено, що орендар виплачує орендодавцю вартість усунення недоліків (дефектів) для відновлення об`єкту оренди у загальній сумі 2 413 334,65 грн, перелік і вартість яких визначено сторонами в акті огляду. Відтак, за розрахунками Позивача зобов`язання орендаря з оплати орендної оплати за користування об`єктом оренди за березень та квітень 2022, а також з оплати комунальних послуг за квітень та травень 2022 та оплати послуг за лютий 2022 припинились з 15.07.2022 у повному обсязі за рахунок гарантійного платежу і у зв`язку з їхнім зустрічним зарахуванням, а зобов`язання орендаря оплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування об`єктом оренди згідно п. 7.9 Договору зменшено до 433 691,51 грн, без ПДВ.

Таким чином орендодавець стверджував, що станом на 15.07.2022 заборгованість орендаря (без штрафних санкцій за прострочення оплати, 3% річних і інфляційних втрат) становила 2 847 026,16 грн, що складається із: боргу у сумі 433691,51 грн, без ПДВ, з оплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування об`єктом оренди згідно п. 7.9 Договору; боргу у сумі 2 413 334,65 грн, в тому числі ПДВ, з оплати вартості усунення недоліків (дефекті) для відновлення об`єкта оренди, які зафіксовані та погоджені сторонами в акті огляду об`єкта оренди. Листом-вимогою про погашення заборгованості від 12.08.2022 №БГК/258 Відповідач фактично визнав наявність і розмір зазначених вище взаємних зобов`язань і перерахувань, але одночасно заперечив проти згаданих зарахувань зустрічних вимог і, у свою чергу, вимагав від Позивача повернути суму надмірно і помилково перерахованих коштів у розмірі 2 057 522,39 грн.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що наявними у матеріалах справи доказами було підтверджено неможливість доступу до об`єкту оренди, оскільки останній перебував на тимчасово окупованій території у період з 01.03.2023 по 01.04.2023. У свою чергу Відповідач без дотримання температурного режиму, електропостачання, забезпечення під`їзних шляхів для транспорту, охорони об`єкта оренди, а також фактичного доступу до такого об`єкта оренди фактично не міг використовувати його у господарській діяльності. Перебування населеного пункту, де розташований об`єкт оренди в окупації та проведення активних бойових дій безумовно унеможливило використання об`єкта оренди з метою, для досягнення якої він взятий в оренду. При цьому, само по собі зберігання у приміщеннях об`єкта оренди Відповідачем майна у даному випадку було пов`язане з неможливістю його переміщення в інше місце, враховуючи окупацію відповідної території та проведенням активних бойових дій.

2.2. Окрім того, суди виснували, що відсутність повідомлення Відповідача у встановленому договором порядку про наявність форс-мажорних обставин не змінило б відповідного висновку суду, оскільки користування майном є правом орендаря, яке виникає в силу факту укладення договору, а не його зобов`язанням, невиконання якого в силу форс-мажорних обставин тягне за собою звільнення від відповідальності в силу частини другої статті 218 Господарського кодексу України та частини першої статті 617 Цивільного кодексу України.

2.3. Отже, враховуючи перебування населеного пункту, де розташований об`єкт оренди в тимчасовій окупації з 01.03.2023 по 01.04.2023 та неможливості використання об`єкта оренди, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Відповідач, в силу положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, не мав обов`язку сплачувати орендну плату за відповідний період. Вказане також стало підставою для звільнення Відповідача від сплати комунальних платежів у зазначений період. Таким чином, на момент направлення орендодавцем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, у орендаря не було зобов`язання щодо оплати орендної плати за березень 2022 та за 01.04.2022.

2.4. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за таких обставин, Договір було остаточно припинено 19.05.2022 в результаті підписання сторонами акту прийому-передачі (повернення) об`єкту оренди за Договором. У свою чергу, з розрахунку залишкових грошових зобов`язань за спірним договором слідує, що розмір зарахування Позивачем грошових вимог повністю покриває і перевищує наявний за Відповідачем остаток боргу, а відтак, відсутні підстави для стягнення будь-яких грошових коштів, оскільки за сукупності всіх обставин обігу грошових коштів між орендарем та орендодавцем за орендарем наявна переплата.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі Скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 06.06.2023 у справі №911/255/23 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

3.2. Касатор посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, в контексті звільнення Орендаря від оплати орендної плати за весь час, протягом якого майно (об`єкт оренди) не могло бути використано Орендарем через окупацію с. Колонщини Київської області та належних та допустимих доказів, які встановлюють причино-наслідковий зв`язок між окупацією населеного пункту та повною неможливістю Орендарем використовувати об`єкт оренди за весь час окупації.

3.3. Окрім того Скаржник звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції при винесенні постанови від 12.12.2023 застосував частину п`яту статті 236 та статтю 269 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.4. Також Касатор вказує на те, що при розгляді справи судом першої інстанції та винесенні рішення від 06.06.2023, суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування оригіналу доказу - листа № 351 від 07.03.2022 р, який начебто підписаний Позивачем та відправлений Відповідачу. Враховуючи обґрунтований сумнів учасника справи щодо доказу наявного в матеріалах справи, який не був відхилений або спростований судом першої інстанції, Позивач вважає, що такий доказ є неналежним і суд не повинен був брати його до уваги. Проте, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні надав оцінку вказаному вище доказу.

3.5. ТОВ "Флемінг Дайс" не скористалось своїм правом на подачу відзиву.

4. Обставини, встановлені судами

4.1. Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 03.06.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Груп Логістика" (орендар) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Зеніт-Ніка" (орендодавець) уклали Договір, за умовами якого орендарю в орендне користування було передано нерухоме майном.

4.2. 14.10.2020 між ТОВ "Зеніт-Ніка" (попередній орендодавець), ТОВ "ТМ "Плюс сервіс" (новий Орендодавець) та ТОВ "Бізнес груп логістика" (попередній орендар) було підписано угоду про заміну сторони від 14.10.2020 та додаткову угоду № 2 від 14.10.2020, відповідно до якого всі права та обов`язки орендодавця за Договором перейшли до ТОВ "ТМ "Плюс сервіс".

01.11.2021 між ТОВ "ТМ "Плюс сервіс" (орендодавець), ТОВ "Бізнес груп Логістика" (попередній орендар) та ТОВ "Бізнес груп К" (новий орендар) укладено угоду про заміну сторони від 01.11.2021 та додаткову угоду № 7 від 01.11.2021, відповідно до якого всі права та обов`язки орендаря за Договором перейшли до ТОВ "Бізнес груп К".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 замінено найменування Відповідача з "ТОВ "Бізнес груп К" на "ТОВ "Флемінг Дайс".

4.3. За умовами п. 1.1 Договору, в редакції додаткової угоди №6 від 17.09.2021, в орендне користування було передано рухоме та нерухоме майно, що розташоване у Київській області, Макарівському районі, в селі Колонщина по вулиці Київська, будинок 23, а саме нерухоме майно загальною площею 13 002,36 кв м, а також (стелажне обладнання) у загальній кількості 8 907 палетомісць.

4.4. Відповідно до п. 1.7 Договору, об`єкт оренди надається орендарю для здійснення ним господарської діяльності у відповідності до правовстановлюючих документів.

4.5. Згідно з п. 2.1.5 Договору до технічних недоліків, які унеможливлюють використання об`єкта оренди орендарем у своїй господарській діяльності відноситься, зокрема: неможливість системи, що забезпечує об`єкт холодом, протягом 5 днів безперебійної роботи підтримувати температурний режим, визначений у технічному завданні, відсутність електропостачання та/або освітлення на об`єкті, незабезпечення орендодавцем під`їзних шляхів для транспорту орендаря до пунктів завантаження (розвантаження) на об`єкті, відсутність водопостачання та каналізації. При цьому, такі недоліки, якщо вони допущені з вини орендаря, є підставою для дострокового розірвання договору. Окрім того, п.3.4 Договору передбачено, що охорона території по периметру, на якій розташований об`єкт оренди, проводиться силами і засобами орендодавця.

4.6. У п. 5.1.4 Договору сторонами погоджено, що орендодавець має право відмовитися від договору у випадках, якщо орендарем не оплачується орендна плата протягом 1 (одного місяця). В цьому випадку договір вважається розірваним після закінчення 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту направлення орендодавцем повідомлення орендарю про відмову від Договору.

4.7. Так, у повідомленні №351 від 14.04.2022, яким Позивач повідомив Відповідача про відмову від Договору, підставою для такої відмови орендодавець визначив несплату Відповідачем орендної плати за березень 2022 року.

4.8. Відповідно до переліку населених пунктів територіальних громад Київської області, які перебували в тимчасовій окупації з лютого по квітень 2022 року с. Колонщина Макарівської селищної територіальної громади, де розташований об`єкт оренди у період з 01.03.2022 по 01.04.2022 перебувало у тимчасовій окупації.

4.9. Аналогічні відомості містяться в переліку населених пунктів територіальних громад Київської області, які перебували в тимчасовій окупації (лютий-квітень 2022 року), який долучено до листа Департаменту цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації №01.1-18/1119 від 30.06.2022.

4.10. Листом ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" № 08/100/4245 від 20.04.2022 підтверджено, що через активні бойові дії на території Макарівського району Київської області були пошкоджені електричні мережі від яких здійснюється розподіл (постачання) електричної енергії на орендований об`єкт і на час написання вказаного листа ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" проводились аварійно відновлювальні роботи, проте електропостачання в с. Колонщина відновлено не було.

4.11. 19.05.2022 сторонами був підписаний акт прийому-передачі (повернення) об`єкту оренди, що, у свою чергу, і стало підставою для припинення Договору.

4.12. За таких обставин господарські суди дійшли висновку, що з огляду на перебування об`єкту оренди у період з 01.03.2023 по 01.04.2023 на окупованій території, відсутність електропостачання та фактичну неможливість доступу Відповідача до орендованого майна, у вказаний період об`єкт оренди не міг бути використаний Відповідачем через обставини, за які він не відповідає, а отже, в силу положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, Відповідач звільняється від обов`язку по оплаті орендної плати за вказаний вище період. Таким чином у Позивача не виникало право на відмову від Договору.

4.13. Водночас, судом апеляційної інстанції було зроблено висновок про відсутність підстав для звільнення Відповідача від сплати за комунальні послуги за період з 01.03.2023 по 01.04.2023, оскільки положення частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України даного не встановлюють.

4.14. Також господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, враховуючи дату розірвання договору, що Відповідач за період з 30.04.2023 по 19.05.2023 повинен був сплачувати Позивачу орендну плату, а не неустойку у розмірі подвійної орендної плати.

4.15. Отже, суди виснували, що за Відповідачем не обліковувався борг за березень 2022 року на суму 1 837 052,86 грн, а, враховуючи обставини звільнення його від оренди за неможливість користуватися майном, також не обліковувалась неустойка у сумі 2 926 525,32 грн. У свою чергу, у Відповідача був обов`язок оплатити вартість усунення недоліків на суму 2 413 334,65 грн, що зафіксовано у відповідних актах, орендну плату за травень 2022 року в сумі 1 642 956,58 грн, з огляду на поетапне повернення частин орендованого майна 09.05.2022 та 19.05.2022.

4.16. Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що Відповідачем платіжним дорученням № 388 від 10.11.2020 перераховано гарантійний платіж у розмірі 2 979 532,00 грн; платіжним дорученням № 648 від 18.04.2022 Відповідач сплатив Позивачу 119 263,77 грн. в рахунок оплати комунальних послуг за березень 2022 року; в рахунок сплати орендної плати за березень, квітень та травень 2022 року Відповідач платіжними дорученнями № 650 від 18.04.2022, № 679 від 27.04.2022, № 651 від 18.04.2022, № 680 від 27.04.2022 та № 677 від 26.04.2022 перерахував Позивачу 6 992 447,69 грн.

В такий спосіб, фактично Відповідачем було перераховано Позивачу грошові кошти в обсязі більшому, ніж суми, які, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, Відповідач мав сплатити Позивачу за Договором, що в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Так, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

5.4. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

5.5. Згідно з частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

5.6. Відповідно до частини першої статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

5.7. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (пункт 1 частини першої статті 762 Цивільного кодексу України ).

5.8. Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

5.9. Так п. 5.1.4 Договору сторонами погоджено, що орендодавець має право відмовитися від договору у випадках, якщо орендарем не оплачується орендна плата протягом 1 (одного місяця). В цьому випадку договір вважається розірваним після закінчення 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з моменту направлення орендодавцем повідомлення орендарю про відмову від Договору.

Отже, за умовами Договору, які є обов`язковими для сторін, Позивач має право відмовитись від Договору у випадку несплати Відповідачем орендної плати за один місяць.

5.10. Так, у повідомленні №351 від 14.04.2022, яким Позивач повідомив Відповідача про відмову від Договору, підставою для такої відмови орендодавець визначив несплату Відповідачем орендної плати за березень 2022 року.

5.11. У свою чергу, правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України.

5.12. Відповідно до частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

5.13. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 суд дійшов висновку, що наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Крім того, обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

На погляд Верховного Суду, підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату є об`єктивна неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Оскільки відповідно до частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає тягар доказування неможливості використання майна несе саме орендар.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постановах Верховного Суду у справах №910/8651/22 від 28.06.2023, №911/1064/21 від 08.11.2023, №910/14244/20 від 12.04.2023, №910/13704/21 від 15.03.2023, №910/8040/20 від 08.07.2021.

5.14. Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до переліку населених пунктів територіальних громад Київської області, які перебували в тимчасовій окупації з лютого по квітень 2022 року с. Колонщина Макарівської селищної територіальної громади, де розташований об`єкт оренди у період з 01.03.2022 по 01.04.2022 перебувало у тимчасовій окупації.

5.15. На виконання вимог щодо доведеності орендарем обставин неможливості використання орендованого об`єкту, останнім, зокрема, була надана довідка №156 від 19.05.2022 Макарівської селищної ради в якій вказано, що на території с. Колонщина Бучанського району Київської області у період з 27.02.2022 по 30.03.2022 проводились воєнні (бойові) дії.

5.16. Слід окремо зауважити і на тому, що з листа ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" №08/100/4245 від 20.04.2022 слідує, що через активні бойові дії на території Макарівського району Київської області були пошкоджені електричні мережі від яких здійснюється розподіл (постачання) електричної енергії на спірний об`єкт і на час написання вказаного листа ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" проводились аварійно відновлювальні роботи, проте електропостачання в с. Колонщина відновлено не було. Відсутність електропостачання на спірному об`єкті, засвідчується, зокрема, актами про надання послуг перевезення відходів (яйця, овочі) у квітні 2022 року, актами здачі-прийняття робіт з приймання зберігання та захоронення промислових відходів, які підтверджують, у свою чергу, вивезення та утилізацію Відповідачем зіпсованих продуктів, які зберігались на спірному об`єкті.

Зазначене вище вказує на виконання Відповідачем вимог законодавства щодо доведеності неможливості користування об`єктом оренди.

Окрім того, як вбачається із наявних матеріалів справи, Відповідач зазнав додаткових економічних втрат внаслідок неможливості належного доступу до об`єкту оренди та відсутності електропостачання.

5.17. В свою чергу, в силу пункту 1.7 Договору, об`єкт оренди надається орендарю для здійснення ним господарської діяльності у відповідності до правовстановлюючих документів, а до технічних недоліків, які унеможливлюють використання об`єкта оренди орендарем у своїй господарській діяльності, що узгоджено сторонами пунктом 2.1.5 Договору відноситься, зокрема: неможливість системи, що забезпечує об`єкт холодом, протягом 5 днів безперебійної роботи підтримувати температурний режим, визначений у технічному завданні, відсутність електропостачання та/або освітлення на об`єкті, незабезпечення орендодавцем під`їздах шляхів для транспорту орендаря до пунктів завантаження (розвантаження) на об`єкті, відсутність водопостачання та каналізації. При цьому, такі недоліків, якщо вони допущені з вини орендаря, є підставою для дострокового розірвання договору.

5.18. При цьому, суди встановили, що протягом періоду окупації не тільки Орендар був позбавлений можливості використовувати майно, але й Орендодавець не міг забезпечити погоджені умови його використання.

5.19. Касаційний господарський суд погоджується із висновками господарських судів, зокрема, щодо того, що без дотримання температурного режиму, електропостачання, забезпечення під`їзних шляхів для транспорту, забезпечення охорони об`єкта оренди, а також забезпечення фактичного доступу до такого об`єкта оренди він фактично не може використовуватись у господарській діяльності орендарем. Окрім того, перебування населеного пункту, де розташований об`єкт оренди, в окупації, проведення активних бойових дій безумовно унеможливлює використання об`єкта оренди з метою, для досягнення якої він взятий в оренду, а саме по собі зберігання у приміщеннях об`єкта оренди Відповідачем майна у даному випадку пов`язана з неможливістю його переміщення в інше місце, враховуючи окупацію відповідної території та проведенням активних бойових дій, що, відповідно до положень частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України звільняє Відповідач від обов`язку по оплаті орендної плати за період з 01.03.2023 по 01.04.2023 включно.

5.20. За змістом положень частини другої статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

5.21. Отже, враховуючи те, що акт прийому-передачі (повернення) об`єкту оренди сторонами було підписано 19.05.2022, господарські суди попередній інстанцій вірно визначили, що Договір припинено саме 19.05.2022, а не на підставі повідомлення № 351 від 14.04.2022.

5.23. За таких обставин підстави для нарахування Позивачем Відповідачу неустойки у розмірі подвійної орендної плати за період з 30.04.2022 по 19.05.2022 відсутні, а за вказаний період Відповідачем, за встановлених обставин справи, мав сплачувати саме орендну плату.

5.24. За змістом положень частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 сформульовано правову позицію, що користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин. Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

5.25. З урахуванням викладеного Суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

5.26. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

5.27. Положення пункту 3 частини першої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства.

Отже застосування до орендаря, передбаченої частини другої статті 785 Цивільного кодексу України неустойки можливо лише у випадку таке неповернення відбувається після припинення дії відповідного договору оренди.

Про вказане зокрема свідчить і те, що відповідні положення про право наймодавця на отримання від наймача неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі, викладені у статті 785 Цивільного кодексу України, яка має назву "Обов`язки наймача у разі припинення договору найму".

5.28. Колегія суддів звертає увагу на тому, що цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

5.29. Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, що зумовлює вимогу щодо сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків та здійсненні своїх суб`єктивних прав. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 24.10.2019 у справі №904/3315/18 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу, необхідна наявність вини в особи, яка порушила зобов`язання. Тобто судам потрібно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Аналогічні за змістом правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі №910/16362/18 (пункт 51), від 13.12.2019 у справі №910/20370/17, від 06.07.2021 у справі №906/562/20.

5.30. Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №908/3592/19.

5.31. В свою чергу, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що Відповідач будь-яким чином не ухилявся від повернення орендованих приміщень та перерахував Позивачу грошові кошти в обсязі більшому, ніж суми, які, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, Відповідач мав сплатити за орендоване майно.

5.32. Щодо посилання Скаржника на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу касаційного оскарження судових рішень, колегія суддів зазначає наступне.

5.33. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

5.34. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України Скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно). При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними Господарсько процесуальним кодексом України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

5.35. У контексті доводів скаржника Верховний Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 містяться правові висновки стосовно застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України (пункт 5.13 даної Постанови). Зазначені висновки є усталеними та неодноразово застосовувались Верховним Судом.

5.36. В такий спосіб доводи Скаржника щодо відсутності відповідного висновку Верховного Суду є фактично незгодою з оцінкою обставин справи господарськими судами попередніх інстанцій та спонуканням суду касаційної інстанції щодо їх переоцінки.

5.37. Щодо посилання Скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій позиції Верховного Суду у справі №911/1101/21, Суд звертає увагу на те, що предметом розгляду у цій справі є стягнення грошових коштів у зв`язку із помилковим перерахунком їх Відповідачу, які лише частково були повернуті Позивачу.

Водночас, у справі, що розглядається, предметом спору було стягнення грошових коштів за оренду майна.

5.38. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц.

У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Таким чином, посилання Скаржника на неврахування позиції Верховного Суду у справі №911/1101/21 є нерелевантними, з огляду як на відмінний предмет та підставу позову, так і на встановлені у цих справах обставини.

5.39. Щодо посилання Скаржника на те, що в порушення порядку дослідження доказів та принципу змагальності сторін, суд першої інстанції безпідставно та необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про витребування оригіналу доказу - а саме листа №351 від 07.03.2022, а апеляційний суд, у свою чергу, надав оцінку даному доказу.

5.40. Як було встановлено судом апеляційної інстанції Позивач заперечує направлення вказаного листа Відповідачу уповноваженою особою, проте не заперечує проти підписання ним такого листа.

5.41. Частинами третьою та четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

5.42. Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

5.43. При цьому згідно з частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми.

5.44. Відповідно до частини третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. При цьому докази, які подаються до суду, повинні бути належними, тобто стосуватися предмета доказування, інакше суд не бере їх до розгляду згідно з частиною першою статті 76 Господарського процесуального кодексу України.

5.45. Сторона, яка подає доказ на підтвердження обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, здійснює це саме таким чином, щоб поданий нею доказ був належним, тобто вказує, для доведення яких саме належних до предмету доказування обставин сторона подає цей доказ, або стверджує про обставини і посилається при цьому на доказ існування цих обставин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постановах від 10.07.2019 у справі №903/581/18 та від 15.11.2019 у справі №909/887/18.

5.46. У свою чергу, Позивач до суду першої інстанції не надав доказів того, що даний лист останнім підписаний та направлений Відповідачу не був, не обґрунтував суду, які саме обставини у справі даний доказ буде підтверджувати чи спростовувати.

5.47. Окрім того, посилання Скаржника на дослідження вказаного листа судом апеляційної інстанції поза межами повноважень суду апеляційної інстанції, колегія суддів також вважає необґрунтованими.

5.48. Як вбачається вказаний лист був доданий Відповідачем до свого заперечення, та був досліджений судами у сукупності з іншими доказами по справі, яким була надана належна правова оцінка. При цьому, його наявність або відсутність за встановлених обставин справи не має істотного значення при вирішенні справи та не вплинула б на правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до частини другої статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.49. Колегія суддів звертає увагу, що при винесені оскаржуваних рішень господарськими судами попередніх інстанцій були надані вичерпні відповіді на доводи Відповідача, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

5.50. В такий спосіб доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками місцевого та апеляційного судів стосовно оцінки фактичних обставин у цій справі і спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки у тому контексті, який, на думку Скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову ТОВ "Торгова мережа "Плюс сервіс".

5.51. Таким чином, доводи та аргументи касаційної скарги жодним чином не доводять неправильне застосування чи порушення місцевим і апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права і не спростовують законних висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ "Торгова мережа "Плюс сервіс", у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, не отримали підтвердження, не спростовують висновків судів, тому оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на заявника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Плюс сервіс" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 06.06.2023 у справі №911/255/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко