Постанова

від 20.03.2024 по справі 910/12080/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/12080/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Логачова Ю.А. (адвокат),

відповідача - Непочатих В.В. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 (у складі колегії суддів: Демидова А.М. (головуючий), Ходаківська І.П., Владимиренко С.В.)

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 (суддя Маринченко Я.В.)

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Євротранс Україна"

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології" (далі - Позивач, ТОВ "Інноваційні транспортні технології") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Євротранс Україна" (далі - Відповідач, ТОВ "ТК "Євротранс Україна") про стягнення грошових коштів у розмірі 5 407 453,02 грн, з яких: 4 864 015,88 грн основного боргу у вигляді плати за користування вагонами згідно з договором від 01.10.2021 № 27/09/2021-ТЕО транспортно-експедиторського обслуговування (далі - Договір), 476 673,54 грн інфляційних втрат і 66 763,60 грн 3 % річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем порушено умови укладеного між сторонами Договору в частині внесення плати за користування вагонами, внаслідок чого за Відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 4 864 015,88 грн, яку Позивач просив суд стягнути з Відповідача. Крім того, у зв`язку з простроченням Відповідачем свого грошового зобов`язання із внесення плати за користування вагонами, наданими Позивачем, останнім нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 476 673,54 грн та 3 % річних у розмірі 66 763,60 грн.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.06.2023, залишеним в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023, у задоволені позову відмовлено.

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Євротранс Україна" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Суд вирішив стягнути з Позивача на користь Відповідача 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.3. Відмовляючи у задоволені позову господарські суди попередніх інстанцій виснували, що враховуючи ненадання Позивачем документів на підтвердження надання послуг Відповідачу, у вигляді користування вагонами у березні-квітні 2022 на суму 4864015,88 грн, зокрема, підписаних між сторонами та залізницею Відомостей плати за користування вагонами, Пам`яток про подавання/забирання вагонів, Актів загальної форми, підстави для задоволення позову, відсутні.

2.4. Зокрема, судами було встановлено, що надані Позивачем документи на підтвердження надання Позивачем у лютому-квітні 2022 року спірних послуг та їх розміру, а саме, акт № 8 по наданих транспортно-експедиторських послугах від 10.04.2022 на суму 1 775 109,73 грн з додатком № 1, рахунку № 8 від 10.04.2022 на вказану суму; акт № 9 по наданих транспортно-експедиторських послугах від 20.04.2022 на суму 1 346 922,08 грн з додатком № 1, рахунку № 9 від 20.04.2022 на вказану суму; акт № 17 по наданих транспортно-експедиторських послугах від 30.04.2022 з додатком № 1, рахунку № 17 від 30.04.2022 та звіти експедитора №10 від 31.01.2022, №7 від 28.02.2022, складені Позивачем в односторонньому порядку, не містять підписів та печаток як Відповідача, так і уповноважених представників станції відповідної залізниці.

2.5. Також, Позивачем не надано суду доказів, які свідчили б про виставлення Відповідачем передбачуваної умовами Договору Заявки на організацію перевезень вантажів саме у березні-квітні 2022 року із зазначенням усіх необхідних відомостей, зокрема, щодо станції відправлення/призначення, вантажу та об`єму перевезення на місяць.

2.6. Окрім того, господарські суди попередніх інстанцій, відмовляючи у позові дійшли висновку, що Позивачем не надано до матеріалів справи документів, визначених Правилами користування вагонами і контейнерами (Відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, Пам`ятки про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів, Актів загальної форми), з яких було б можливо встановити початок та кінець нарахування плати за користування вагонами, її розмір та порядок нарахування, наявність чи відсутність вини відповідача у затримці вагонів.

2.7. Також судами попередніх інстанцій були відхилені надані Позивачем в якості доказів Відомості з інформаційних баз філії "ГІОЦ" Акціонерного товариства "Українська залізниця", інформацію щодо проставлення/зняття ознаки "під операторським управлінням ТОВ "ТК "Євротранс Україна", оскільки вони є документами, які лише підтверджують наявність господарських операцій між Позивачем, відповідачем та залізницею, проте не є документами, які б підтверджували надання відповідачу послуг у вигляді користування вагонами на суму 4 864 015,88 грн у лютому-квітні 2022 року, та не впливають на вирішення даного спору по суті.

2.8. Господарські суди визнали неналежними доводи Позивача щодо поширення на спірні правовідносини сторін приписів Правил, оскільки самі сторони в додаткових угодах до Договору дійшли згоди, що плата за користування вагонами за час знаходження власних (орендованих) вагонів Експедитора на станції навантаження нараховується по закінченню пільгового часу з 25-ї години та визначається як для рухомого складу парку залізничних доріг України згідно з Правилами користування вагонами та контейнерами. Тобто сторони у додаткових угодах до Договору визначили необхідність застосування Правил при нарахуванні плати за користування вагонами.

З урахуванням вищенаведеного, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості у вигляді плати за користування вагонами та, відповідно, похідних позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Інноваційні транспортні технології" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 у справі №910/12080/22 та справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

3.2. Скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та вказує, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 17.11.2018 у справі №911/205/18, від 05.08.2020 у справі №906/282/16.

3.3. Також Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанції порушили норми процесуального права, а саме не дослідили додані до позовної заяви копії листів Відповідача, які свідчать про первісну позицію Відповідача, що є проявом недобросовісної поведінки.

3.4. Також Скаржник вважає, що наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо:

1) правильного застосування п. 1-3 та абз. 1, 2 п. 4 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999, у контексті того: чи поширюються ці приписи на правовідносини, які виникають між особою, яка замовляє послуги з подавання власних вагонів під навантаження, та особою, яка є виконавцем таких послуг, з приводу внесення договірної плати за час користування цими вагонами на під`їзних коліях вантажовідправника, та чи мають час такого користування та розмір такої плати підтверджуватись передбаченими Правилами документами; чи можуть сторони договору, який передбачає зобов`язання з подавання власних вагонів під навантаження, поширити на свої відносини приписи Правил, зокрема в частині документів, які мають підтверджувати факт та розмір плати за користування вагонами;

2) правильного застосування частини першої статті 909 Цивільного кодексу України та частини першої статті 307 Господарського кодексу України (обидві визначають ознаки договору перевезення) у частині того, чи містить елементи договору перевезення вантажу договір, який передбачає зобов`язання з подавання під навантаження вагонів у необхідній для перевезення погодженого об`єму вантажів кількості;

3) правильного застосування пункту 1 частини 2 статті 126 та абзацу 1 частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України в частині того, чи може суд при встановленні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката не враховувати кількість видів правничої допомоги, надання якої передбачає наданий учасником справи договір про надання правничої допомоги за умови встановлення в такому договорі загального гонорару за надання всіх передбачених у ньому видів правничої допомоги.

3.5. Окрім того, Скаржник вказує на те, що оскільки предметом позову у цій справі є вимога про стягнення плати за користування власними вагонами на під`їзних коліях вантажовідправника (AT "ПівдГЗК"), яка взагалі не має жодного стосунку до затримки власних вагонів на коліях залізниць загального користування (під`їзні колії AT "ПівдГЗК" не є залізницями загального користування). Отже, приписи Правил застосовуються до власних вагонів лише у разі затримки AT "Укрзалізниця" таких вагонів на коліях залізниць загального користування, чого спір у цій справі не стосується.

3.6. Також Скаржник зазначає, що Суди безпідставно змішали абсолютно різні платежі: плату за користування, що вноситься на користь AT "Укрзалізниця" на підставі Правил та яка розраховується на підставі відомості плати за користування вагонами, та плату за користування, що вноситься Відповідачем відповідно до Договору за час користування вагонами на під`їзних коліях особи, що діє на стороні Відповідача (AT "ПівдГЗК"), що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та ухвалення незаконних і необгрунтованих судових рішень.

Внаслідок неправильного тлумачення додаткових угод до Договору та неправильного застосування норм матеріального права суди помилково виснували про поширення сторонами на їхні відносини приписів Правил у частині документів, які можуть складатися лише щодо тих видів користування вагонами, що їх передбачено в п. 1 Правил.

3.7. Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Євротранс Україна" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу ТОВ "Інноваційні транспортні технології" - залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Також ТОВ "Транспортна компанія "Євротранс Україна" подало до суду клопотання про закриття провадження.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 25.01.2024 відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 21.02.2024.

4.2. Ухвалою Верховного Суду від 21.02.2024 у судовому засіданні було оголошено перерву до 20.03.2024.

5. Обставини встановлені судами

5.1. Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 01.10.2021 між ТОВ "ТК "Євротранс Україна" (Клієнт) і ТОВ "Інноваційні транспортні технології" (Експедитор) укладено договір №27/09/2021-ТЕО транспортно-експедиторського обслуговування (далі - Договір).

Даний Договір регулює взаємовідносини сторін, що виникають при транспортно-експедиторському обслуговуванні (надалі - ТЕО) вантажів у власному або орендованому або залученому залізничному рухомому складі й пов`язаних з цим послугах, та здійсненні розрахунків за надані послуги (п. 1.1 Договору).

5.2. Пунктом 2.1 Договору визначено перелік прав та обов`язків Клієнта, зокрема, Клієнт зобов`язаний: направляти Експедитору заявки на організацію перевезень вантажів не пізніше, ніж за 15 календарних днів до початку планового місяця відвантаження (пп. 2.1.1); відповідно до погоджених з Експедитором письмових Заявок, отримувати від вантажовідправників/вантажоодержувачів підтвердження на перевезення вантажів у вагонах Експедитора (пп. 2.1.2); підписувати Акт наданих послуг (надалі - Акт) протягом 5 календарних днів з дати отримання Акта у спосіб, передбачений Договором, або надіслати мотивовану відмову у підписанні Акта. У випадку неотримання Експедитором підписаного Клієнтом Акта, протягом 10 календарних днів з моменту отримання Акта Клієнтом, він вважається підписаним Клієнтом без зауважень (пп. 2.1.7).

5.3. Пунктом 2.2 Договору визначено перелік прав та обов`язків Експедитора, зокрема, Експедитор зобов`язаний: розглядати і приймати, виходячи з поточних можливостей здійснення організації перевезень вантажів у залізничних вагонах, Заявки Клієнта. За результатами розгляду заявок, надавати Клієнту та залізниці відправлення письмове підтвердження перевезень у погоджених об`ємах (пп. 2.2.1); організовувати подачу вагонів Клієнта у кількості, необхідній для виконання підтверджених об`ємів перевезень (пп. 2.2.2).

5.4. Згідно з п. 3.1 Договору ціна послуг за Договором визначається Експедитором на підставі погоджених сторонами Заявок з урахуванням об`єму перевезень, роду вантажу, а також маршруту слідування вагонів. ПДВ нараховується на ціну послуг по Договору відповідно до чинного законодавства України.

5.5. Вартість послуг ТЕО вантажів та встановленої винагороди (плати) Експедитора наведена у Додаткових угодах до Договору, які є невід`ємною частиною даного Договору (п. 3.2 Договору).

5.6. Плата за користування вагонами при подачі їх під навантаження/вивантаження на під`їздні колії Клієнта визначається сторонами у додаткових угодах до даного Договору (п. 3.3 Договору).

5.7. Вартість ТЕО за звітний період відображається у Актах, що підписуються сторонами у порядку, передбаченому Договором (п. 3.4 Договору).

До вказаного Договору сторонами було укладено додаткові угоди № 1 від 01.10.2021, № 2 від 22.10.2021, № 3 від 29.10.2021, № 4 від 10.11.2021, № 5 від 30.11.2021, № 6 від 30.11.2021, № 7 від 30.12.2021, № 8 від 30.12.2021, № 9 від 31.01.2022.

5.8. Згідно з умовами вказаних додаткових угод плата за користування вагонами за час знаходження власних (орендованих) вагонів Експедитора на станції навантаження нараховується по закінченню пільгового часу з 25-ї години та визначається як для рухомого складу парку залізничних доріг України згідно з Правилами користування вагонами та контейнерами та розраховується відповідно до шкали ставок Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, затвердженого Міністерством транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 № 317, із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,95. Пільговий час складає 24 години на станції навантаження, якщо інше не встановлено додатковими угодами до Договору.

5.9. Відповідачем було надано Позивачу заявки на організацію перевезень у власних напіввагонах у лютому 2022 року - № 003/д.в. від 01.02.2022, № 009/д.в. від 04.02.2022 та у березні 2022 року - № 003/д.в. від 02.03.2022.

5.10. За результатами виконання вказаних заявок Позивачем та Відповідачем підписано з обох сторін Акти по наданих транспортних-експедиторських послугах за лютий-березень 2022 року, складено додатки до вказаних актів та здійснено оплати за надані послуги, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з АТ "Сенс Банк".

5.11. Разом з тим, за доводами Позивача, Відповідач перевищив встановлений додатковими угодами пільговий час користування деякими вагонами, які знаходились на станції навантаження Кривий Ріг Придніпровської залізниці, що в результаті спричинило нарахування Позивачем плати за користування вагонами у лютому-квітні 2022 року на загальну суму 4 864 015,88 грн.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Скаржник, звертаючись з позовом до суду, просив стягнути з Відповідача плату за користування вагонами на загальну суму 5 407 453, 02 грн, яка утворилась внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх обов`язків за Договором.

6.3. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога Позивача до Відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

6.4. Так, Скаржник у своїй касаційній скарзі посилається, зокрема на те, що правовідносини, які склались між сторонами не підпадають під норми чинного законодавства, які врегульовують правовідносини щодо перевезення. Зокрема, Касатор, звертає увагу Суду на те, що суди попередніх інстанцій не правильно визначили правову природу договору, який був укладений між сторонами як змішаний договір, що у свою чергу, стало підставою для прийняття судами попередніх інстанцій необґрунтованих рішень.

Проте, колегія суддів, не погоджується з таким твердженням Скаржника, та вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій в частині визначення правової природи договірних відносин, які склалися між сторонами.

6.5. Так, відповідно до частин першої, третьої статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями та ін. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, інші види транспорту.

Згідно із частинами другою, третьою статті 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно - правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У відповідності до умов частини п`ятої статті 306 Господарського кодексу України загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства (частини друга, п`ята статті 307 Господарського кодексу України).

6.6. Статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та частиною першою статті 929 Цивільного кодексу України, яка унормовується із статтею 316 Господарського кодексу України, передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

6.7. Відповідно до частини третьої статті 929 Цивільного кодексу України умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

6.8. Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №910/14398/16.

6.9. Відповідно до частини другої статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, які дослідивши істотні умови спірного Договору, дійшли висновку, що укладений між сторонами договір є змішаним договором, який містить в собі елементи договору транспортного експедирування та елементи договору перевезення вантажу (надання послуг з організації перевезення та перевезення вантажів залізничним транспортом), а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 64, 65 Цивільного кодексу України, Глави 32 Господарського кодексу України, Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", Закону України "Про залізничний транспорт", Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113 (далі - Правила).

6.10. Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем було надано Позивачу заявки на організацію перевезень у власних напіввагонах у лютому 2022 року №01.02.2022 №003/д.в., №009/д.в. від 04.02.2022 та у березні 2022 року №003/д.в. від 02.03.2022.

6.11. За результатами виконання вказаних заявок, сторонами по справі підписано з обох сторін акти по наданих транспортних-експедиторських послугах за лютий-березень 2022 року, складено додатки до вказаних актів та здійснено оплати за надані послуги, що підтверджується наявними у матеріалах справи виписками з АТ "Сенс Банк".

6.12. В той же час, Позивач зазначає, що Відповідачем не було здійснено оплату за надані послуги у вигляді плати за користування вагонами за березень-квітень 2022 року на загальну суму 4864015,88 грн.

На підтвердження надання Позивачем у квітні 2022 року вказаних послуг та їх розміру, ТОВ "Інноваційні транспортні технології" надано копію Акту №8 по наданих транспортно-експедиторських послугах від 10.04.2022 на суму 1775109,73 грн з додатком №1, рахунку №8 від 10.04.2022; Акту №9 по наданих транспортно-експедиторських послугах від 20.04.2022 на суму 1346922,08 грн з додатком №1, рахунку №9 від 20.04.2022; Акту №17 по наданих транспортно-експедиторських послугах від 30.04.2022 з додатком №1, рахунку №17 від 30.04.2022; звіти експедитора №10 від 31.01.2022, №7 від 28.02.2022.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій було встановлено, що вищевказані документи складено Позивачем в односторонньому порядку, а також не містять підписів та печаток, як Відповідача так і уповноважених представників станції відповідної залізниці.

6.13. Господарські суди, відмовляючи у задоволені позовних вимог вказали на те, що Позивачем не надано суду доказів, які свідчили б про виставлення Відповідачем передбачуваної умовами Договору Заявки на здійснення організації перевезень вантажів у залізничних вагонах саме у березні-квітні 2022 року із зазначенням усіх необхідних відомостей, зокрема, щодо станції відправлення/призначення, вантажу та об`єму перевезення на місяць.

6.14. Крім того, згідно п.1. Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 ці правила визначають порядок і умови користування вагонами і контейнерами: парку залізниць України; парку залізниць інших держав; які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, а також орендовані ними (за час затримки на коліях залізниць загального користування).

Відповідно до п.2. Правил за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під`їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (далі - вантажовласники) вносять плату.

Розділом 2 вказаних Правил визначено порядок користування вагонами і контейнерами.

Пунктом 3 Правил встановлено, що Облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46 (додаток 1), Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к (додаток 11), які складаються на підставі Пам`яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 (додаток 2), Пам`яток про видачу/ приймання контейнерів форми ГУ-45к (додаток 8), Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами (додаток 12), Актів про затримку вагонів форми ГУ-23а (додаток 3), Актів загальної форми ГУ-23 (додаток 6). За договором між вантажовласником і залізницею всі ці документи можуть оформлятися і надаватися в електронному вигляді. Порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом у внутрішньому сполученні регламентується додатком до договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

Відповідно до п.4. Правил Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під`їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватися працівником станції і вантажовласника щоденно або в періоди пред`явлення їх станцією до розрахункового підрозділу, що встановлюються начальником залізниці.

6.15. У свою чергу, посилання Скаржника на те, що позовні вимоги у цій справі взагалі не стосуються затримки вагонів на коліях залізниць загального користування, оскільки суть таких нарахувань полягає в тому, що АТ "Укрзалізниця" як особа, у чиєму володінні та користуванні знаходяться такі залізниці, нараховує відповідну плату за час, коли власні вагони за наявності для того підстав затримуються на цих залізницях з причин, які залежать від певної особи.

Проте, Касатор вказує на те, що предметом даного позову є вимога про стягнення плати за користування власними вагонами на під`їзних коліях вантажовідправника. А отже, за доводами останнього, Правила в цій частині не розповсюджуються на правовідносини, які склались між сторонами у межах виконання зазначеного вище зобов`язання за Договором.

6.16. В той же час, Суд звертає увагу на те, що Сторони у Додаткових угодах до Договору визначили, що: "Плата за користування вагонами за час знаходження власних (орендованих) вагонах Експедитора на станції навантаження Кривий Ріг Придніправської зал. Нараховується по закінченню пільгового часу з 25-ї години та визначається як для рухомого складу парку залізничних доріг України згідно Правил коистування вагонами та контейнерами та розраховується у відповідності до шкалою ставок Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом в межах України та пов`язані з ними послуги, затвердженого Міністерством транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 №317, з застосуванням понижуючого коефіцієнту 0,95. Пільговий час складає 24 години на станції навантаження, якщо інше не встановлено угодами до Договору".

6.17. Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосовування принципу contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).

Так оферентом у даному випадку був саме Позивач , а матеріальною підставою для обґрунтування позовних вимог ним були визначені обставини невиконання Відповідачем зобов`язань щодо оплати часу користування вагонами.

Проте, як вбачається з матеріалів справи сторони договору так і не досягли розуміння щодо початку та кінця нарахування плати за користування вагонами, її розміру та порядку нарахування, наявності чи відсутності вини Відповідача у затримці вагонів.

6.18. Щодо посилання Скаржника на те, що судами попередніх інстанцій не були дослідженні належним чином Відомості з інформаційних баз філії "ГІОЦ" АТ "Укрзалізниця", інформацію щодо проставлення/зняття ознаки "під операторським управлінням ТОВ "ТК "Євротранс Україна", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 10 Правил усі дані, вказані в Акті про затримку вагонів, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" (додаток 5) до інформаційно-обчислювального центру залізниці на станції призначення.

У такий спосіб, для правильного вирішення цієї справи господарським судам необхідно встановити на підставі яких документів були сформовані дані ГІОЦ ПАТ "Укрзалізниця", які за твердженням Позивача підтверджують понаднормове користування вагонами, а саме, чи підтверджують такі дані відомості, які вказані у Пам`ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформлюється після закінчення приймально-здавальних операцій, та складена на підставі вказаної вище Пам`ятки Відомістю плати за користування вагонами.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд вважає, що такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, зробленими без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для розгляду заявлених у цій справі позовних вимог.

6.19. Щодо посилання Скаржника на суперечливу поведінку Відповідача та не дослідження судами попередніх інстанцій листування між сторонами, касаційний господарський суд вказує наступне.

Так, за частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

6.20. Окрім того, Верховний Суд неодноразово наголошував (з урахуванням конкретних обставин справи) на необхідності врахування поведінки учасників спору з точку зору з її відповідності принципу добросовісності.

Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

6.21. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що для об`єктивного та неупередженого розгляду справи, з метою з`ясування усіх обставин справи, господарські суди для прийняття законного та правильного рішення справи повинні дослідити та надати правову оцінку листуванню, яке мало місце між сторонами під час виконання умов Договору, зокрема, для надання відповіді на питання чи користувався Відповідач вагонами Позивача у період з березня по квітнень 2022 року? При цьому, суди повинні також надати оцінку доводам Позивача про те, що таке користування здійснювалось у зв`язку з перебуванням на станції вагонів на підставі раніше виконаних ним заявок.

6.22. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин на підставі оцінки наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

6.23. Відмовляючи у задоволені позову суди попередніх інстанцій виходили зі встановлених ними обставин стосовно того, що ненадання Позивачем підписаних між сторонами та залізницею Відомостей плати за користування вагонами, Пам`яток про подавання/забирання вагонів, Актів загальної форми, у свою чергу, призвело до того, що суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо недоведеності викладених Позивачем у позовній заяві обставин, які б підтверджували надання Позивачем послуг у вигляді користування вагонами саме у березні-квітні 2022 грн на суму 4864015,88 грн.

6.24. При цьому, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не надали належної оцінки тому, що по-перше, Сторони, підписавши Договір до Додаткові умови до нього, які, безпосередньо, є невід`ємними частинами Договору, узгодили порядок нарахування плати за користування вагонами, зокрема визначили підстави нарахування та документи, які визначають порядок такого нарахування; по-друге, суди попередніх інстанцій не врахували, що Сторони намагались вирішувати спір шляхом переговорів, що підтверджується, зокрема, листуванням, що міститься в матеріалах справи; по-третє, суди попередніх інстанцій не дослідили питання щодо початку та завершення надання послуг відповідно до Договору за наявності відповідної Заявки на перевезення, а саме, судами не було встановлено, чи надавались взагалі будь-які послуги Позивачем Відповідачу по Заявці, яка датована лютим 2022 року; по-четверте, суди не звернули увагу на те, що Акти, які містяться в матеріалах справи містять різні за своєю природою види послуг, а саме, надані Акти про надання транспортно-експедиторських послуг в графі "найменування послуг" містять назву послуги "плата за користування вагонами", в той же час Додаток складений до Акту містить назву послуги "Простої у вагонах власних/управління".

6.25. Таким чином, вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не врахували вимог норм матеріального права, не надали належної оцінки доводам сторін, доказам, наявним у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, а відтак, висновки цих судів про наявність правових підстав для часткового задоволення позову є передчасними.

6.26. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України положення цієї норми спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Тому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.27. Отже, доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися.

6.28. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Разом з тим, як вбачається з оскаржуваного судового рішення, воно зазначеним критеріям не відповідають, а суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.29. Щодо оскарження додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №910/12080/22, колегія суддів зазначає наступне.

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21.

6.30. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 року у цій справі, то додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023 у справі №910/12080/22 також слід скасувати.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

7.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

7.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні транспортні технології" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023, рішення Господарського суду міста Києва від 29.06.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2023, скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко