Постанова

від 20.03.2024 по справі 707/2453/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

справа № 707/2453/22

провадження № 61-9505св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації,

відповідачі: Свидівоцька сільська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Черкаське лісове господарство», Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, Будищенська сільська рада,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2023 року в складі судді Бароніна Д. Б. та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2023 року в складі колегії суддів: Карпенко О. В., Нерушак Л. В., Василенко Л. І., у справі за позовом заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації до Свидівоцької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Черкаське лісове господарство», Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, Будищенська сільська рада, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, скасування державної реєстрації права приватної власності, зобов`язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року заступник керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації, звернувся до суду з позовом до Свидівоцької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Черкаське лісове господарство» (далі - ДСП «Ліси України» в особі філії «Черкаське лісове господарство»), Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, Будищенська сільська рада, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, скасування державної реєстрації права приватної власності, зобов`язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення.

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Свидівоцької сільської ради від 10 квітня 2019 року № 61-25 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам» у приватну власність громадянам відведено 8 земельних ділянок, з числа раніше сформованих за рахунок земель, які перебували у користуванні ТОВ «Сокирна», зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:03:001:0380, площею 0,1000 га, передано у власність ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 9 зазначеного рішення Свидівоцької сільської ради спірну земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення, що будуть використовуватися для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

На підставі рішення державного реєстратора реєстру речових прав на нерухоме майно виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Дудінової-Богданової К. О. від 17 квітня 2019 року № 46503441 право власності на зазначену земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_1 .

Прокурор посилався на незаконність передачі спірної земельної ділянки у приватну власність з огляду на те, що Свидівоцька сільська рада винесла оскаржуване рішення з перевищенням наданих законом повноважень щодо передачі у приватну власність земель державної власності - лісів 1 групи, без розроблення землевпорядної документації, відведення земельної ділянки без попереднього її вилучення у постійного лісокористувача - ДП «Черкаське лісове господарство», з порушенням порядку зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, відсутністю відшкодування втрат лісогосподарського виробництва у зв`язку з фактичним вилученням земель з постійного користування, непроведенням відшкодування збитків, завданих постійному лісокористувачу, у зв`язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки, відсутністю погодження органу виконавчої влади з питань лісового господарства на відведення у власність земельної ділянки.

Прокурор зазначав, що спірна земельна ділянка площею 4,1036 га, була передана ТОВ «Сокирна» в оренду, у тому числі: 1,8845 га - за рахунок земель Свидівоцького лісництва Черкаського держлісгоспу (ліси 1 групи) в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області; 2,2191 га - за рахунок земель загального користування Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області (піски), під розміщення бази відпочинку, без права рубки дерев, щодо поділу наданої йому земельної ділянки на 12 нових земельних ділянок.

Згідно з листом ДП «Черкаське лісове господарство» від 02 серпня 2019 року № 874/03, а також планом-схемою, наданою ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» листом від 20 березня 2020 року № 10-28-0.5-625/2-20, земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:03:001:0380, площею 0,1000 га, перебуває на території лісового фонду ДП «Черкаське лісове господарство», в межах кварталу 5, виділів 1, 19 Свидівоцького лісництва.

Згоду на вилучення чи відведення у приватну власність спірної земельної ділянки ДП «Черкаське лісове господарство» не надавало. Крім того, Черкаське обласне управління лісового та мисливського господарства також не надавало погодження на вилучення з постійного користування ДП «Черкаське лісове господарство» зазначеної земельної ділянки.

За вказаним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 42019251010000123 від 10 липня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України.

Крім того, на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2020 року № 215, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Яценко О. В., до ОСОБА_2 перейшло речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:03:001:0380.

На підставі рішення приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Яценко О. В. № 51122692 від 13 лютого 2020 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

Ураховуючи наведене, заступник керівника Черкаської окружної прокуратури просив суд усунути перешкоди державі в особі Черкаської обласної військової адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду, кадастровий номер 7124986000:03:001:0380, площею 0,1000 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, у межах селища Сокирна, на АДРЕСА_1, шляхом:

- визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради від 10 квітня 2019 року № 61-25 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам» у частині відведення у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та зміни її цільового призначення;

- скасування державної реєстрації права власності від 13 лютого 2020 року № 35473819 на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 ;

- зобов`язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку на користь держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Черкаський районний суд Черкаської області рішенням від 15 березня 2023 року у задоволенні позову заступника керівника Черкаської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації, відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду (квартал 5, виділи 1, 19 Свидівоцького лісництва), перебувала у постійному користуванні ДП «Черкаське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», правом на розпорядження якою наділена Черкаська обласна військова адміністрація. Передання зазначеної земельної ділянки у приватну власність було здійснено з порушеннями частин третьої, четвертої статті 142, частини дев`ятої статті 149 Земельного кодексу України, а саме без припинення права постійного користування земельною ділянкою державним підприємством; без наявності добровільної відмови вказаного підприємства від права постійного користування; без прийняття будь-яким суб`єктом рішення про припинення права постійного користування державним підприємством земельною ділянкою та наступного повідомлення про це органів державної реєстрації; без розпорядження Кабінету Міністрів України про вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб; без затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зміни цільового призначення та передачу цієї ділянки у власність, погоджених з Кабінетом Міністрів України.

Водночас суд першої інстанції вважав, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту, оскільки фактичне заволодіння земельною ділянкою лісогосподарського призначення відбулося шляхом державної реєстрації права власності на неї. Так 01 липня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_2 , на спірній земельній ділянці та на суміжних ділянках було зведено нерухоме майно (базу відпочинку), яка з 2008 року перебуває у приватній власності. Тому, врахувавши, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, суд вважав, що обставини справи свідчать про необхідність заявлення віндикаційного позову, як способу захисту права, передбаченого статтями 387, 388 ЦК України.

При цьому суди не вбачали підстав для розгляду питання про застосування строків позовної давності, оскільки в цьому випадку у задоволенні позову відмовлено з підстав обрання неефективного способу захисту.

Черкаський апеляційний суд постановою від 01 червня 2023 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури залишив без задоволення, а рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2023 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що до земельних ділянок лісового фонду ефективним способом захисту порушеного права власності є віндикаційний позов, оскільки за вимогами законодавства землі лісового фонду за певних обставин можуть перебувати у приватній власності, тому саме вимоги про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійснення права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника сприятимуть дійсному ефективному захисту права власності на землі лісового фонду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У червні 2023 року перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17, від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 08 червня 2020 року у справі № 307/3155/19, від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19 (пункт 1 статті другої 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу обґрунтовано посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що цивільний оборот земельних ділянок, у тому числі, які перебувають у користуванні спеціалізованих лісогосподарських підприємств, є законодавчо обмеженим. Зазначене зумовлює те, що вимогу про зобов`язання повернення спірної земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити протягом усього часу, поки триває порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду.

Заявник зосереджує увагу на тому, що застосована судами попередніх інстанцій практика Верховного Суду є нерелевантною до спірних правовідносин з огляду на те, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави без згоди її постійного землекористувача. Вважає, що оскільки була відсутня згода на відчуження земельних ділянок лісогосподарського призначення, її власник і землекористувач не змінилися, а тому вони мають право вимагати усунення порушення їх прав, не пов`язаних з позбавленням права володіння.

Законодавство надає пріоритет для використання лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням. Крім того, не передбачає підстав для отримання приватною особою статусу титульного володільця на зазначені землі. Право приватної власності на земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, які знаходяться в єдиному лісовому масиві та перебувають у користуванні державного лісогосподарського підприємства, не може виникнути за жодних умов, а тому належним способом захисту є пред`явлення саме негаторного позову.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2023 року представник ОСОБА_2 адвокат Тищенко Ю. П., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судами попередніх інстанцій, висновки яких вважає законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Черкаського районного суду Черкаської області.

У липні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 16 травня 2001 року Черкаською районною радою за клопотанням Свидівоцької сільської ради було прийнято рішення № 16-3 «Про розширення меж с. Сокирно та с. Свидівок». Зокрема, вирішено включити у межі с. Сокирно земельні ділянки, загальною площею 110,80 га. Спірна земельна ділянка розташована саме серед вказаних земельних ділянок, що не заперечують учасники справи.

Згідно з рішенням Свидівоцької сільської ради від 24 квітня 2003 року № 7-21 «Про надання земельної ділянки ТОВ «Сокирна» під розміщення бази відпочинку» у короткострокову оренду строком на 5 років без права рубки дерев ТОВ «Сокирна» надано земельну ділянку, площею 4,1036 га, у тому числі: 1,8845 га - за рахунок земель Свидівоцького лісництва Черкаського держлісгоспу (ліси І групи) в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області; 2,2191 га - за рахунок земель загального користування Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області (піски) під розміщення бази відпочинку.

На підставі вказаного рішення Свидівоцької сільської ради з ТОВ «Сокирна» 03 травня 2003 року укладено договір оренди земельної ділянки. Відповідно до пункту 1.4 зазначеного договору земельна ділянка, загальною площею 4,1036 га, передається без зміни її цільового призначення. Проте згідно з пунктом 1.3 договору з моменту державної реєстрації цього договору земельна ділянка зараховується до земель, які використовуються для відпочинку. Договір був зареєстрований у Черкаському районному відділі земельних ресурсів 07 серпня 2003 року за № 3.

Директор Черкаського держлісгоспу надав висновок щодо погодження відведення вказаної земельної ділянки у користування строком на 5 років без права рубки дерев ТОВ «Сокирна» під розміщення бази відпочинку, а також підписав акт погодження місця розташування земельної ділянки та акт прийому-передачі земельної ділянки.

15 лютого 2008 року проведено розрахунок розміру втрат лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням лісогосподарських угідь із лісових земель Свидівоцького лісництва ДП «Черкаське лісове господарство» в адмінмежах Свидівоцької сільської ради ТОВ «Сокирно» під розміщення бази відпочинку. Вказаний розрахунок був затверджений заступником голови Черкаської обласної державної адміністрації та підписаний начальником відділу земельних ресурсів у Черкаському районі, представником ТОВ «Сокирна» та начальником Головного управління земельних ресурсів у Черкаській області.

Згідно з рішенням Свидівоцької сільської ради від 25 квітня 2008 року № 20-11 «Про надання дозволу ТОВ «Сокирна» на продовження терміну оренди земельної ділянки під розміщення бази відпочинку» надано дозвіл ТОВ «Сокирна» на продовження терміну оренди земельної ділянки, площею 4,1036 га, під розміщення бази відпочинку в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, в межах населеного пункту с. Сокирно, терміном на 49 років з правом подальшого викупу за умови додержання обмежень у використанні земельної ділянки згідно зі статтею 61 ЗК України.

04 червня 2008 року Свидівоцька сільська рада та ТОВ «Сокирна» уклали договір оренди вказаної земельної ділянки на 49 років з наступним правом викупу. Відповідно до пункту 12 цього договору земельна ділянка передається в оренду під розміщення бази відпочинку без зміни цільового призначення. Цільове призначення земельної ділянки визначено як забудовані землі (землі, що використовуються для відпочинку). Цей договір оренди зареєстровано у Черкаському районному відділі регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» від 04 червня 2008 року за № 040879600018.

Згідно з рішенням Свидівоцької сільської ради від 25 червня 2008 року № 92 «Про надання дозволу ТОВ «Сокирна» на оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна» доручено провести реєстрацію та видати свідоцтво на право власності ТОВ «Сокирна» на об`єкти нерухомого майна існуючої бази відпочинку, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , згідно з технічною документацією, а саме на будинок відпочинку з мансардою (А-І), будинок відпочинку з мансардою (Б-І), будинок відпочинку з мансардою (В-І), будинок відпочинку з мансардою (Г-І), будинок відпочинку з мансардою (Д-І), будинок відпочинку з мансардою (Ж-І), будинок відпочинку з мансардою (З-І), будинок охорони з прибудовою та підвалом (К-І, к, п/д), вбиральню (И), навіс (М), трансформаторну підстанцію (Л), фонтан (І), огорожу - № 1-5, 6.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1, виданого 23 липня 2008 року виконавчим комітетом Свидівоцької сільської ради на підставі рішення виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради від 25 червня 2008 року № 92, та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 липня 2008 року № 19627435 за ТОВ «Сокирна» зареєстровано право власності на базу відпочинку, яка знаходиться у АДРЕСА_1 , на наступні об`єкти: будинок відпочинку з мансардою (А-І) площею 65,6 кв. м, будинок відпочинку з мансардою (Б-І) площею 64,4 кв. м, будинок відпочинку з мансардою (В-І) площею 62,1 кв. м, будинок відпочинку з мансардою (Г-І) площею 66,5 кв. м, будинок відпочинку з мансардою (Д-І) площею 67,5 кв. м, будинок відпочинку з мансардою (Ж-І) площею 54,8 кв. м, будинок відпочинку з мансардою (З-І) площею 63,7 кв. м, будинок охорони з прибудовою та підвалом (К-І, к, п/д) площею 65,8 кв. м, вбиральню (И), навіс (М), трансформаторну підстанцію (Л), фонтан (І), огорожу № 1-5, 6.

Рішенням Свидівоцької сільської ради від 29 серпня 2014 року № 42-27 надано дозвіл ТОВ «Сокирна» на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, загальною площею 4,1036 га, і формування нових земельних ділянок без зміни їх цільового призначення у АДРЕСА_1 , у тому числі і земельних ділянок для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, площами 0,9755 га та 0,8951 га.

Згідно з витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16 січня 2015 року № НВ-7102039632015 та № НВ-7102039642015 земельна ділянка за кадастровим номером 7124986000:03:001:0293, площею 0,9755 га, та земельна ділянка за кадастровим номером 7124986000:03:001:0294, площею 0,8951 га, які розташовані в с. Сокирно Черкаського району Черкаської області, з 16 січня 2015 року перебувають у комунальній власності. Державна реєстрація вказаних ділянок здійснена на підставі технічної документації із землеустрою від 22 грудня 2014 року, складеної ПП «Гарант», виконавець - ОСОБА_7. Цільове призначення цих ділянок: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення. Категорія земель: землі рекреаційного призначення.

З копії технічної документації, виготовленої у 2019 році ФОП ОСОБА_3 , встановлено, що нею передбачено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:03:001:0293, площею 0,9755 га, та земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:03:001:0294, площею 0,8951 га, які сформовано за рахунок земель, відведених у довгострокову оренду ТОВ «Сокирна» на підставі договору оренди землі № 040879600018 від 04 червня 2008 року, на 12 нових земельних ділянок.

Відповідно до рішення Свидівоцької сільської ради від 10 квітня 2019 року № 61-23 розірвано шляхом укладання додаткової угоди договір оренди землі, укладений 04 червня 2008 року між Свидівоцькою сільською радою та ТОВ «Сокирна».

Рішенням Свидівоцької сільської ради від 10 квітня 2019 року № 61-24 затверджено ТОВ «Сокирна» технічну документацію із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:03:001:0293, площею 0,9755 га, та земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:03:001:0294, площею 0,8951 га, на окремі земельні ділянки.

Зокрема, внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:03:001:0293, площею 0,9755 га, сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:03:001:0373, площею 0,1219 га, та земельну ділянку за кадастровим номером 7124986000:03:001:0374, площею 0,8536 га.

За рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:03:001:0294, площею 0,8951 га, сформовано 10 нових земельних ділянок, у тому числі спірну - з кадастровим номером 7124986000:03:001:0380, площею 0,1000 га.

Рішенням Свидівоцької сільської ради від 10 квітня 2019 року № 61-25 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам» у приватну власність громадянам відведено вісім земельних ділянок з числа раніше сформованих за рахунок земель, які перебували у користуванні ТОВ «Сокирна», зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:03:001:0380, площею 0,10 га, відведено ОСОБА_4 . Відповідно до пункту 9 вказаного рішення спірну земельну ділянку віднесено до категорії земель - землі рекреаційного призначення, які будуть використовуватися для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:03:001:0380, площею 0,1000 га, підставою для реєстрації стали витяг з рішення Свидівоцької сільської ради від 10 квітня 2019 року № 61-25, відомості з Державного земельного кадастру від 16 квітня 2019 року № 9672766.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13 лютого 2022 року № 215, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Яценко О. В., до ОСОБА_2 перейшло речове право на земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:03:001:0380, площею 0,1000 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, в межах селища Сокирна на АДРЕСА_1.

Рішенням державного реєстратора реєстру речових прав на нерухоме майно в особі приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Яценко О. В. від 13 лютого 2020 року № 51122692 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку за № 35473819 від 13 лютого 2020 року.

Згідно з листом Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства від 10 жовтня 2019 року № 1298/02 земельна ділянка з кадастровим номером 7124986000:03:001:0380 перебуває на території лісового фонду ДП «Черкаське лісове господарство (квартал 5, виділи 1, 19 Свидівоцького лісництва), у той час як управлінням погодження щодо можливості вилучення з постійного користування ДП «Черкаське лісове господарство» вказаної земельної ділянки не надавалося.

З листа Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства від 18 листопада 2019 року № 1084/10 встановлено, що земельна ділянка із кадастровим номером 7124986000:03:001:0380 відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування відноситься до кварталу 5, виділ 19 Свидівоцького лісництва, належить до категорії земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Черкаське лісове господарство». До адміністрації ДП «Черкаське лісове господарство» звернень від фізичних чи юридичних осіб (в тому числі від Свидівоцької сільської ради) щодо відчуження (вилучення) зазначеної ділянки із постійного користування чи зміну її цільового призначення не надходило. Дозволів чи погоджень про її вилучення підприємством не надавалося. За фактом незаконного вилучення земельних ділянок до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення від 10 липня 2019 року № 42019251010000123 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

Згідно з протоколом огляду місця події від 19 лютого 2020 року та додатків до нього, складеним у кримінальному провадженні від 10 липня 2019 року № 42019251010000123, за участю спеціалістів інженера-землевпорядника ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» ОСОБА_5 , інженера лісового господарства ДП «Черкаське лісове господарство» ОСОБА_6 було здійснено огляд земельних ділянок із кадастровими номерами: 7124986000:03:001:0299, 7124986000:03:001:0300, 7124986000:03:001:0378, 7124986000:03:001:0376, 7124986000:03:001:0384, 7124986000:03:001:0379, 7124986000:03:001:0380, 7124986000:03:001:0382, 7124986000:03:001:0383, 7124986000:03:001:0377, які знаходяться у межах кварталу 5, виділів 1, 19 Свидівоцького лісництва ДП «Черкаське лісове господарство».

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі

№ 1340/4630/18).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

В Україні ліси та землі лісогосподарського призначення є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави (частина третя статті 1 ЛК України).

До одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування (пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що спірна земельна ділянка перебуває на території лісового фонду, знаходилася у користуванні ДП «Черкаське лісове господарство (квартал 5, виділи 1, 19 Свидівоцького лісництва). Водночас з 2003 року її було передано в оренду ТОВ «Сокирна» для розміщення бази відпочинку, право власності на яку було зареєстровано за цим товариством 23 липня 2008 року.

У частині правильності встановлення цих обставин судові рішення не оспорюються сторонами.

Відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

Можливість набуття права приватної власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення передбачена також положеннями статей 56, 57 ЗК України.

Про зазначене також вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 53 зазначеної постанови).

Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом скасування рішення Свидівоцької сільської ради, скасування державної реєстрації права приватної власності та зобов`язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, що відповідає негаторному позову.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем, більш того, на ній розташовані об`єкти нерухомості, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов загалом правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі правочину і на якій розташоване нерухоме майно (база відпочинку), а також пропорційності втручання у його право власності у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшли обґрунтованих висновків, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, зводяться до власного тлумачення прокурором норм матеріального права.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Посилання у касаційній скарзі щодо неможливості набуття права приватної власності на землі лісогосподарського призначення суперечать приписам статей 10, 12 ЛК України та статей 56, 57 ЗК України.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин справи щодо реєстраційного посвідчення права власності відповідача на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги щодо помилкового застосування судами до спірних правовідносин правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, з огляду на неподібність обставин зазначених справ, є необґрунтованими. Як у справі, що переглядається в касаційному порядку, так і у справі № 359/3373/16-ц право власності на спірну земельну ділянку лісового фонду було зареєстровано за третіми особами, у зв`язку з чим ефективним способом захисту прав власника такого майна, у якого відсутнє реєстраційне підтвердження володіння ним, визнано пред`явлення віндикаційного позову.

У разі задоволення вимог про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійснення права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника, спірна земельна ділянка лісового фонду підлягає поверненню у володіння особі, яка стверджує про порушення своїх прав.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у подібних справах, обставини яких є аналогічними обставинами справи, що переглядається в касаційному порядку (постанови від 10 січня 2024 року у справі № 707/2475/22, від 24 січня 2024 року у справі № 707/2465/22, від 26 січня 2024 року у справі № 707/2452/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 707/2476/22).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

О. М. Ситнік