Окрема думка

від 20.03.2024 по справі 707/2453/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Пророка В. В.

справа № 707/2453/22 (провадження № 61-9505 св 23)

20 березня 2024 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2023 рокуу справі за позовом заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації до Свидівоцької сільської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Черкаське лісове господарство», Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, Будищенська сільська рада, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, скасування державної реєстрації права приватної власності, зобов`язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, і постановою від 20 березня 2024 рокукасаційну скаргу залишив без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не можу погодитися з огляду на таке.

1. У жовтні 2022 року заступник керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації, звернувся до суду із вказаним позовом в якому просив визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради від 10 квітня 2019 року № 61-25 «Про передачу земельних ділянок у власність громадянам» у частині відведення у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та зміни її цільового призначення, скасування державної реєстрації права власності від 13 лютого 2020 року № 35473819 на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 , зобов`язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку на користь держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації.

2. Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 01 червня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

3. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду (квартал 5, виділи 1, 19 Свидівоцького лісництва), перебувала у постійному користуванні ДП «Черкаське лісове господарство», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», правом на розпорядження якою наділена Черкаська обласна військова адміністрація. Передання зазначеної земельної ділянки у приватну власність було здійснено з порушеннями частин третьої, четвертої статті 142, частини дев`ятої статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а саме без припинення права постійного користування земельною ділянкою державним підприємством; без наявності добровільної відмови вказаного підприємства від права постійного користування; без прийняття будь-яким суб`єктом рішення про припинення права постійного користування державним підприємством земельною ділянкою та наступного повідомлення про це органів державної реєстрації; без розпорядження Кабінету Міністрів України про вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб; без затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зміни цільового призначення та передачу цієї ділянки у власність, погоджених з Кабінетом Міністрів України.

4. Проте прокурор обрав неналежний спосіб захисту, оскільки фактичне заволодіння земельною ділянкою лісогосподарського призначення відбулося шляхом державної реєстрації права власності на неї. Так 01 липня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_2 , на спірній земельній ділянці та на суміжних ділянках було зведено нерухоме майно (базу відпочинку), яка з 2008 року перебуває у приватній власності. Тому, врахувавши, що володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності, суд вважав, що обставини справи свідчать про необхідність заявлення віндикаційного позову, як способу захисту права, передбаченого статтями 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

5. До земельних ділянок лісового фонду ефективним способом захисту порушеного права власності є віндикаційний позов, оскільки за вимогами законодавства землі лісового фонду за певних обставин можуть перебувати у приватній власності, тому саме вимоги про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійснення права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника сприятимуть дійсному ефективному захисту права власності на землі лісового фонду.

6. Не погоджуючись із вказаними судовими рішенням перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

7. Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що цивільний оборот земельних ділянок, у тому числі, які перебувають у користуванні спеціалізованих лісогосподарських підприємств, є законодавчо обмеженим. Зазначене зумовлює те, що вимогу про зобов`язання повернення спірної земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов

8. Оскільки була відсутня згода на відчуження земельних ділянок лісогосподарського призначення, її власник і землекористувач не змінилися, а тому вони мають право вимагати усунення порушення їх прав, не пов`язаних з позбавленням права володіння.

9. Законодавство надає пріоритет для використання лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням. Крім того, не передбачає підстав для отримання приватною особою статусу титульного володільця на зазначені землі. Право приватної власності на земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, які знаходяться в єдиному лісовому масиві та перебувають у користуванні державного лісогосподарського підприємства, не може виникнути за жодних умов, а тому належним способом захисту є пред`явлення саме негаторного позову.

10. Верховний Суд залишаючи касаційну скаргу без задоволення зазначив, що особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

11. Встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем, більш того, на ній розташовані об`єкти нерухомості, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов загалом правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.

12. Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшли обґрунтованих висновків, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою.

13. Однак з такими висновками Верховного Суду погодитися не можу.

14. В Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

15. Верховний Суд неодноразово підкреслював, що землі водного фонду, як і землі лісового фонду, перебувають під особливою охороною держави.

16. Приписи чинного законодавства, щодо неможливості приватними особами заволодіти землями лісового фонду принципово не відрізняються від відповідних приписів щодо земель водного фонду. Аналогічно, особа за візуальними ознаками земельної ділянки не може не розуміти протиправності своїх дій щодо заволодіння земельними ділянками лісового фонду, як і земельними ділянками водного фонду.

17. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Аналогічно стаття 56 ЗК України, передбачає, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

18. Фізичне зайняття особою, яка не може набути права власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

19. Власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).

20. Аналіз статті 398 ЦК України свідчить про те, що титульним володінням слід вважати лише те володіння, яке має відповідну правову підставу: договір з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Об`єктом титульного володіння, на відміну від фактичного володіння, може бути будь-яке майно (у тому числі й нерухоме), не вилучене з цивільного обороту, яке може бути об`єктом приватної власності. Отже, якщо чинним законодавством не передбачена можливість набуття особою у приватну власність земель певної категорії, це означає неможливість отримання такою особою титульного володіння на земельну ділянку.

21. Питання використання земель лісогосподарського призначення як нерухомого майна є питанням публічності правового режиму таких земель, які відповідно до положень статті 13 Конституції України є об`єктом права власності Українського народу. Норми Конституції України є нормами прямої дії, тому стаття 13 є підставою виникнення права власності Українського народу як титульного володільця.

22. Законодавство України не передбачає підстав для отримання статусу титульного володільця приватної особи на землі лісогосподарського використання, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 12 ЛК України та статтею 56 ЗК України.

23. Разом із цим перебування земельної ділянки на законних підставах у володінні особи обумовлює обов`язковість використання цієї ділянки за цільовим призначенням. Таке володіння землею визнається законним, оскільки воно має певну правову основу (титул).

24. Відтак використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є незаконним, а отже, не може визнаватися титульним володінням.

25. Отже, якщо законом не передбачена можливість набуття особою у приватну власність земель певної категорії, то це означає неможливість отримання такою особою титульного володіння на земельну ділянку певної категорії, зокрема лісогосподарського призначення.

26. Крім того, власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа.

27. Відповідно до статей 330, 387 та 658 ЦК України право власності дійсного власника майна презюмується і не припиняється із втратою майна, це право підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника майна.

28. Отже, за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не витребування такої ділянки від фактичного володільця.

29. У постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зайняття земельної ділянки належить розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності, захист від якого має бути здійснено шляхом пред`явлення негаторного позову.

30. Підсилюючи захист природних об'єктів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц вказала, що залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

31. Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 368/1158/16-ц, у постанові від 30 травня 2018 року погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісового фонду з незаконного володіння приватної особи в порядку статті 388 ЦК України є ефективним способом захисту права власності держави на землі цієї категорії.

32. Разом з тим Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постановах від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, 911/3574/17 і 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у постанові № 911/3449/17 вважав, що власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, вимагаючи повернути таку ділянку, а тому повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення державі слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.

33. Отже, враховуючи викладене вважаю, що зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про усунення цього порушення слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що передання спірної земельної ділянки у приватну власність було здійснено з порушеннями частин третьої, четвертої статті 142, частини дев`ятої статті 149 ЗК України, дійшли помилкового висновку про те, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту та належним способом захисту було б звернення до суду із віндикаційним позовом, оскільки порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади з позбавленням правомочності володіння, слід розглядати як порушення права власності держави, не пов`язане з позбавленням титульного володіння.

Суддя В. В. Пророк