Ухвала

від 01.04.2024 по справі 120/17991/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження в справі

м. Вінниця

01 квітня 2024 р.Справа № 120/17991/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні питання про закриття провадження у справі за позовом ФОП ОСОБА_1 до Якушинецької сільської ради Вінницького районну Вінницької області , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - КЗ "Зарванецьку гімназію Якушинецької сільської ради" та КЗ "Якушинецький ліцей" про визнання протиправними та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ФОП ОСОБА_1 до Якушинецької сільської ради Вінницького районну Вінницької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - КЗ "Зарванецька гімназія Якушинецької сільської ради" та КЗ "Якушинецький ліцей" про визнання протиправними та скасування рішень.

При розгляді справи виникла необхідність вирішити питання щодо закриття провадження у справі, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За частиною другою статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (абзац перший пункту 4.1 Рішення).

Суд звертає увагу позивача на те, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Так, предметом оскарження є рішення Якушинецької сільської ради №940, №941 від 11.11.2022 р. , якими прийнято на баланс КЗ "Зарванецька гімназія Якушинецької сільської ради" та КЗ "Якушинецький ліцей" споруди (укриття).

В обгрунтування позову позивач зазначє, що ним впродовж 2022 року споруджено 2 об`єкти нерухомості , зокрема, укриття на території КЗ "Зарванецька гімназія Якушинецької сільської ради" та КЗ "Якушинецький ліцей".

Ці об`єкти нерухомості, як вказує позивач, є самочинними, відтак, лише за рішенням суду може бути визнано право власності за власником земельної ділянки або в разі передачі такого іншими суб`єктами права.

Позивач стверджує, що не передавав збудовані ним укриття на баланс ради. Однак спірними рішеннями рада прийняла об`єкти на свій баланс.

Оцінюючи наведені у позові аргументи, суд вказує наступне.

Як свідчать витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.03.21 р. та від 28.05.20 р. земельні ділянки з КН 0520688900:02:005:0388 та 0520688900:04:001:0522 належать Якушинецькій сільській раді на праві комунальної власності. При цьому, позивач зазначає, що саме на цих земельних ділянках ним здійснено будівництво спірних споруд/ укриття.

В матеріалах справи відсутні відомості, що споруди є самочинними та докази, які б підтверджували, що вони збудовані позивачем і саме на території КЗ "Зарванецька гімназія Якушинецької сільської ради" та КЗ "Якушинецький ліцей" .

Суд вказує, що підставою для прийняття рішення №940 від 11.11.2022 р. стало клопотання КЗ "Зарванецька гімназія Якушинецької сільської ради" про прийняття на баланс захисної споруди.

При цьому, в межах даної справи суд не може встановлювати чи є споруди, які включені до переліку об`єктів комунальної власності згідно із рішеннями №940, №941 від 11.11.2022 р., самочинними та хто їх збудував на території навчальних закладів.

Оскільки в межах справи суд не встановлює забудовника споруд, які прийняті на баланс згідно рішень №940, №941 від 11.11.2022 р., відповідно, й не надається оцінка долученим до позову договорам про надання послуг.

В межах цієї справи, суд надає оцінку лише правомірності прийняття спірних рішень.

Тут слід зазначити, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Європейський суд з прав людини ( далі - ЄСПЛ ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, яким мотивує свої вимоги позивач, поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у законах України, згідно з п. 3.6 мотивувальної частини цього Рішення означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має стосуватися суб`єктивних прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тлумачення поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" наведено у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.

Велика Палата Верховного Суду в зазначених судових рішеннях дійшла висновку, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" необхідно розуміти в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Відповідна правова позиція викладена в ухвалі ВС від 29.08.2019 р.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суд акцентує увагу, що позивач пов`язує своє порушене право із тим, що нібито споруди, які прийняті на баланс згідно спірних рішень, збудовані ним та є самочинними. Проте, як вже зазначалось, доказів на підтвердження цих обставин не наадно та вони не можуть бути предметом дослідження, адже не входять до предмету спору.

Суд вказує, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС).

З огляду на наведені вище положення КАС, а також загальновідомі ознаки та властивості нормативно-правового й індивідуального актів, право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

В постанові ВП ВС від 06.07.2023 р. у справі №990/157/22 суд дійшов висновку, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Як видно зі змісту оскаржуваних рішень, вони не стосуються безпосередньо позивача, а тому він не є суб`єктом правовідносин до якого вони можуть бути застосовані, отже не породжують для позивача права на захист (відповідна позиція висловлена у постановаі ВП ВС від 10.12.2019 р. справа №9901/351/19).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у адміністративній справі.

Відповідно до частини 1 статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Однак у зазначених статтях не врегульовано питання про правові наслідки звернення з позовом, в якому відсутні ознаки юридичного спору (публічно-правового спору). Суд вважає, що в такому випадку, закриваючи провадження у справі відсутні підстави для роз`яснення до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (ухвала ВС від 29.08.2019 р.).

Керуючись ст.ст. 238, 248, 256, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяВоробйова Інна Анатоліївна