Рішення

від 20.03.2024 по справі 240/32830/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року м. Житомир справа № 240/32830/23

категорія 113070000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Токаревої М.С.,

секретар судового засідання Цибук С.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Чернюк А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради, виконавчого комітету Житомирської міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому просив:

- визнати протиправними дії Виконавчого комітету Житомирської міської ради щодо відмови прибрати перешкоджувальні пристрої для в`їзду транспорту встановлені на проїзній частині на в`їзді на вул. Михайлівську з вул. Лятошинського та на в`їзді до провулку Скорульського з вул. Михайлівської у м. Житомирі;

- зобов`язати відповідачів прибрати перешкоджувальні пристрої для в`їзду транспорту встановлені на проїзній частині на в`їзді на вул. Михайлівську з вул. Лятошинського та на в`їзді до провулку Скорульського з АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати відповідачів в разі встановлення обмежуючих пристроїв для заїзду на АДРЕСА_1 або у випадку прийняття рішення про це забезпечити доступ транспорту до пров. Скорульського з вул. Лятошинського, для забезпечення потреб мешканців пров. Скорульського та власників і орендарів майна, що розташовані по АДРЕСА_2 .

В обгрунтування позову вказано, що позивач не може повноцінно реалізовувати свої права, так як відсутній безперервні безпечні, економічні та зручні умови руху транспортних засобів по пров. Скорульському, вулицях Михайлівській та Лятошинського, для під`їзду до належної йому нерухомості, де він проживає і веде діяльність та має намір продовжувати надалі. Зокрема органами відповідачів встановлено перешкоджувальні пристрої для заїзду на АДРЕСА_3 . А також з вул. Михайлівської до пров. Скорульського. До кварталу не забезпечено під`їзд для мешканців, власників не рухомості, орендарів, екстрених служб медичної допомоги ДСНС. Хоча сам Відповідач 1 визнає, що іншого відповідного до ДБН під`їзду до провулку Скорульського немає. Більш того, із сторони заїзду вул. Київська, 16 до пров. Скорульського, земельна ділянка по якій відбувається заїзд перебуває у власності телерадіокомпанії. Останнє свідчить, що це взагалі не може вважатися заїздом. Також позивач вказує, що не може повноцінно використовувати свою ділянку, забудовувати її відповідно до умов та обмежень, так як до неї має бути доступ автомобільної техніки. А без цього замовити проект, який коштує значних коштів та починати роботи неможливо.

Відповідачем виконавчим комітетом Житомирської міської ради було подано відзив на позовну заяву за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування відзиву вказано, що згідно з рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 26.10.2006 № 809 Про заборону руху автотранспорту по вул. Михайлівській, вулиця Михайлівська визначена як пішохідна. Для убезпечення великої кількості пішоходів від наїзду автотранспорту проїзд вказаною вулицею заборонено. Альтернативний заїзд на вул. Скорульського здійснюється зі сторони вул. Київської в межах існуючої забудови. Рішенням комісії з безпеки дорожнього руху від 13.03.2018 КП ЕМЗО Міськсвітло встановлено на всіх в`їздах до вул. Михайлівська дорожні знаки 3.15 Рух транспортних засобів, маса яких перевищує 1,5 т, заборонено з індивідуальною інформаційною табличкою Обслуговування підприємств з 23:00 до 08:00. У зв`язку із постійним порушенням вимог встановлених дорожніх знаків додатково було встановлено пристрої для забезпечення безпеки руху пішоходів та уникнення руйнування покриття вулиці Михайлівської.

Позивачем було подано відповідь на відзив на позовну заяву у якому вказано, що на земельній ділянці будівництво не розпочато. Жодних кримінальних проваджень відносно належної мені ділянки, виданих йому містобудівних умов та обмежень або відносно мене щодо якогось незаконного будівництва просто не існує. Більш того, наявність або відсутність будь-яких кримінальних проваджень само по собі нічого не значить і нічого не доводить. Тільки вирок суду, який набрав законної сили може бути доказом у відповідності до ч. 6 ст. 78 КАСУ і лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Крім того вказує, що відповідач у відзиві посилається на рішення виконкому Житомирської міської ради від 26.10.2006 № 809 «Про заборону руху по вул. Михайлівській». Зазначає, що він не просить відновити рух на вул. Михайлівській або визнати її для автомобільного руху. Питання стоїть тільки у можливості проїзду через цю вулицю, що не робить її автомобільною. Рішенням був встановлений знак, отже логічно, що там рух має бути, хоча і з обмеженням по часу. Натомість незаконно встановлені стовпчики, створюють фізичну перешкоду, не дають можливість заїзду.

Відповідачем виконавчим комітетом Житомирської міської ради було подано заперечення на відповідь на відзив у якому вказано, що у відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 не спростував того, що проектування будівництва виконати у відповідності до вимог Закону України Про охорону культурної спадщини. ОСОБА_1 не надав доказів здачі в ескплуатацію об`єкта будівництва, звернення з питання отримання дозволу Міністерства культури та інформаційної політики України та органів охорони культурної спадщини. Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за адресою: м. Житомир, проїзд Скорульського, 8 датований 12.10.2018. Позивач лише вказує: Але я не можу повноцінно реалізувати свої права, так як відсутній безперервні безпечні, економічні та зручні умови руху транспортних засобів по пров. Скорульському, вулицях Михайлівській та Лятошинського, для під`їзду до належної мені нерухомості, де я проживаю і веду діяльність та маю намір продовжувати надалі.. Крім того, відкрито кримінальне провадження №42021062020000178 від 18.11.2021 за ст. 356 КК України за фактом самоправних дій при будівництві торгівельного центру по проїзду АДРЕСА_2 . Згідно з рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 26.10.2006 № 809 Про заборону руху автотранспорту по вул. Михайлівській, вулиця Михайлівська визначена як пішохідна. Для убезпечення великої кількості пішоходів від наїзду автотранспорту проїзд вказаною вулицею заборонено. Альтернативний заїзд на вул. Скорульського здійснюється зі сторони вул. Київської в межах існуючої забудови.

Рішенням комісії з безпеки дорожнього руху від 13.03.2018 КП ЕМЗО Міськсвітло встановлено на всіх в`їздах до вул. Михайлівська дорожні знаки 3.15 Рух транспортних засобів, маса яких перевищує 1,5 т, заборонено з індивідуальною інформаційною табличкою Обслуговування підприємств з 23:00 до 08:00. У зв`язку із постійним порушенням вимог встановлених дорожніх знаків додатково було встановлено пристрої для забезпечення безпеки руху пішоходів та уникнення руйнування покриття вулиці Михайлівської.

Відповідачем Житомирською міською радою не було надано до суду відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача виконавчого комітету Житомирської міської ради у судовому засіданні позов не визнав та заперечував щодо його задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача Житомирської міської ради до суду не прибув, щодо причин неявки суд не повідомляв.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши подані сторонами письмові докази дійшов наступного висновку.

У ході судового розгляду справи було встановлено, що рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 26.10.2006 № 809 Про заборону руху автотранспорту по вул. Михайлівській, вулиця Михайлівська визначена як пішохідна. Для убезпечення великої кількості пішоходів від наїзду автотранспорту проїзд вказаною вулицею заборонено. Альтернативний заїзд на вул. Скорульського здійснюється зі сторони вул. Київської в межах існуючої забудови. Рішенням комісії з безпеки дорожнього руху від 13.03.2018 КП ЕМЗО Міськсвітло встановлено на всіх в`їздах до вул. Михайлівська дорожні знаки 3.15 Рух транспортних засобів, маса яких перевищує 1,5 т, заборонено з індивідуальною інформаційною табличкою Обслуговування підприємств з 23:00 до 08:00. Та встановлено встановлено перешкоджувальні пристрої для заїзду на АДРЕСА_3 . А також з вул. Михайлівської до пров. Скорульського.

Вважаючи, що позивач не може повноцінно реалізовувати свої права, так як відсутній безперервні безпечні, економічні та зручні умови руху транспортних засобів по пров. Скорульському, вулицях Михайлівській та Лятошинського, для під`їзду до належної йому нерухомості, де він проживає і веде діяльність та має намір продовжувати надалі він звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 1 ч. «а» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 № 2807-IV (далі Закон № 2807-IV) благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Утримання в належному стані території це використання її за призначенням відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту, а також санітарне очищення території, її озеленення, збереження та відновлення об`єктів благоустрою.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону № 2807-IV до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою.

Відповідно ч.1 ст.13 Закону №2807-IV до об`єктів благоустрою населених пунктів належать, території загального користування парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам`ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

За приписами ст. 15 Закону №2807-IV об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об`єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об`єктів. Балансоутримувача, що здійснюватиме утримання і ремонт об`єкта благоустрою, який перебуває у приватній власності, визначає власник такого об`єкта благоустрою.

Статтею 20 Закону № 2807-IV встановлено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.

Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста).

Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Згідно ст. 23 Закону № 2807-IV до об`єктів благоустрою території житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, на яких розміщені об`єкти житлової забудови, громадські будівлі та споруди, інші об`єкти загального користування. Благоустрій території житлової та громадської забудови здійснюється з урахуванням вимог використання цієї території відповідно до затвердженої містобудівної документації, правил благоустрою території населеного пункту, а також установлених будівельних норм, державних стандартів, норм і правил.

Відповідно до статті 38 Закону № 2807-IV контроль у сфері благоустрою населених пунктів спрямований на забезпечення дотримання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування, а також громадянами, у тому числі іноземцями та особами без громадянства, вимог цього Закону, Правил благоустрою території населеного пункту та інших нормативно-правових актів.

Частиною 1 статті 16 Закону № 2807-IV встановлено, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 № 2862-IV (далі Закон № 2862-IV) управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться.

Пунктом 1 частини 1 статті 21 Закону № 2862-IV передбачено, що органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за стан вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідно до діючих норм, у тому числі щодо безпеки руху транспортних засобів і пішоходів.

Згідно ч.2 ст. 21 Закону №2807-IV розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №2807-IV підприємства, установи, організації забезпечують благоустрій земельних ділянок, наданих їм на праві власності чи праві користування відповідно до закону.

Частиною 1 ст.40 Закону №2807-IV визначено, що міські ради та їх виконавчі органи здійснюють у сфері благоустрою населених пунктів самоврядний контроль.

Згідно ч. 2 ст.40 Закону №2807-IV для здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, виконанням Правил благоустрою території населеного пункту, в тому числі організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, утримання в належному стані закріплених за підприємствами, установами, організаціями територій, сільські, селищні, міські ради можуть утворювати інспекції з благоустрою населених пунктів.

Відповідно до ч.3 ст.40 Закону №2807-IV самоврядний контроль за станом благоустрою населених пунктів здійснюється шляхом: 1) проведення перевірок території; 2) розгляду звернень підприємств, установ, організацій та громадян; 3) участі в обговоренні проектів благоустрою територій населених пунктів, іншої технічної документації з питань благоустрою і внесення відповідних пропозицій на розгляд органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій; 4) подання позовів до суду про відшкодування шкоди, завданої об`єктам благоустрою внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території населеного пункту.

Згідно п. 5.4. ДСТУ 8751:2017 установлення дорожніх огороджень і напрямних пристроїв, а також відповідальність за їх правильне розміщення та експлуатацію покладають на власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху чи на організацію, яка виконує роботи на дорогах і вулицях згідно з П-Г. 1-218-113.

Управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться. Органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за стан вулиць і доріг міст та інших населених пунктів відповідно до діючих норм законодавства.

Сторонами не заперечується факт того, що вулиця Михайлівська у м.Житомирі має статус пішохідної вулиці (зони ).

У ході судового розгляду справи суду не було надано доказів прийняття уповноваженими органом рішення про встановлення перешкоджувальних пристроїв для в`їзду транспорту встановлені на проїзній частині на в`їзді на вул. Михайлівську з вул. Лятошинського та на в`їзді до провулку Скорульського з АДРЕСА_1 .

Разом з тим, за приписами п.26.3 Правил дорожнього руху України у пішохідну зону в`їзд дозволяється лише транспортним засобам, що обслуговують громадян і підприємства, які розташовані у зазначеній зоні, а також транспортним засобам, що належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, чи автомобілям (мотоколяскам), позначеним розпізнавальним знаком "Інвалід", якими керують водії-інваліди. Якщо до об`єктів, розташованих на цій території, є інші під`їзди, водії повинні користуватися лише ними.

Позивач не заперечує також факт того, що до місця його проживання та і ведення діяльності є альтернативний проїзд на вул. Скорульського здійснюється зі сторони вул. Київської в межах існуючої забудови.

Суд не надає оцінку доводам того, що заїзд з вул. Київській не відповідає ДБН, так як за шириною для руху транспорту він 3 м, за мінімально необхідній 3.50, а для пішоходів взагалі нічого немає, що створює небезпеку руху. До речі це сама міськрада зазначила в своїй відповіді. Також висота цього проїзду 3.19м, що не відповідає нормі. Тому багато типів машин взагалі по габаритам не проходять, зокрема пожежні, бо норматив проїзду для пожежних машин 3,50 м. оскільки п.26.3 Правил дорожнього руху України не передбачено облаштування альтернативного проїзду у житлову зону виключно з дотриманням норм ДБН для всіх типів транспорту.

Водночас, суд вважає за необхіне звернути увагу на те, що статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Тобто, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачеві необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушення прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненні дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, у розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди має похідний характер від встановлення судом самого факту їх порушення, адже відсутність порушеного права, свободи чи інтересу виключає необхідність їх захисту або відновлення.

Саме по собі порушення вимог закону діями (бездіяльністю) або рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх незаконними є доведеність позивачем порушення цими діями або рішенням безпосередньо його прав та охоронюваних законом інтересів.

З огляду на зазначене, під час вирішення спору суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення) а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Враховуючи викладене, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача.

Вказана позиція висловлена в окремих рішеннях Конституційного Суду України, зокрема рішення від 25.11.2017 № 6-рп/1997 та від 25.12.1997 № 9-зп/1997 щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України.

Окрім того, суд звертає увагу на рішення Верховного Суду від 28.02.2019 у адміністративній справі № 522/3665/17, в якому зазначено, що в контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу збоку суб`єкта владних повноважень.

Крім того, слід вказати, що з врахуванням приписів ст.30 Закону України Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню, тобто у даному випадку позовні вимоги звернуті до Житомирської міської ради взагалі є безпідставними, оскільки питання встановлення обмежувальних конструкцій при русі автотранспорту не відноситься до її повноважень.

Безпосередньо позивач не є потерпілим від дій/бездіяльності відповідачів, оскільки це не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди, оскільки всі доводи позивача про реальне порушення його прав ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені відповідними доказами.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначених законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, є самостійною та достатньою підставою для прийняття судом рішення про відмову у позові.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №640/21611/19, від 13.07.2022 у справі № 916/3307/16.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 . РНОКПП НОМЕР_1 ) до Житомирської міської ради (майдан ім. С.П. Корольова, буд.4/2,м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10014 код ЄДРПОУ 13576954), виконавчого комітету Житомирської міської ради (майдан С.П.Корольова, 4/2,м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10014 код ЄДРПОУ: 04053625) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 01 квітня 2024 року

Суддя М.С. Токарева