Постанова

від 02.04.2024 по справі 925/1181/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2024 р. Справа№ 925/1181/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Михальської Ю.Б.

Агрикової О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Черкаської міської ради

на рішення Господарського суду Черкаської області від 06.11.2023

у справі №925/1181/23 (суддя Кучеренко О.І.)

за позовом Черкаської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст-Інвест"

про стягнення 16 028,89 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Черкаська міська рада (далі - Рада) звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст-Інвест" (далі - Товариство) 16 028,89 грн за використання земельної ділянки кадастровий номер 7110136400:02:031:0012 площею 0,6156 га, розташованої за адресою: місто Черкаси, вулиця Небесної сотні (Леніна), 150/Благовісна, 269, (далі - земельна ділянка), у період з 23.05.2019 по 02.08.2023, без укладання договору оренди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як власник частини об`єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого на те права, не сплачуючи за користування нею коштів, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок власника - Ради, зберіг у себе кошти, які повинен був сплатити за користування нею в порядку статей 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.11.2023 у справі №925/1181/23 позов Ради задоволено частково, стягнуто з Товариства на користь Ради 9 635,47 грн безпідставно збережених коштів. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення вмотивовано користуванням спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, внаслідок чого Товариство за рахунок власника земельної ділянки (Ради) зберегло у себе кошти, які мало сплатити за фактичне користування нею, відтак в силу приписів частини 1 статті 1212 ЦК України останнє зобов`язане повернути кошти позивачеві; за розрахунком суду розмір безпідставно утриманих коштів необхідно обчислювати від площі нежитлових приміщень, які перебувають у власності відповідача - 65,5 м2, а не 109,2 м2, про що помилково вказує позивач.

Частково не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні 6 393,42 грн та ухвалити в цій частині нове - про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим викладені у ньому висновки не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Рада наголосила на тому, що Товариство є власником нежитлових приміщень загальною площею 109,2 м2, що знаходяться за адресою: місто Черкаси, вулиця Небесної сотні (Леніна), 150/Благовісна, 269, а саме: частини 5-го поверху будинку побуту "Славутич" (приміщення №55 площею 31,4 м2, №56 площею 8,2 м2, №78 площею 16,5 м2, №79 площею 9,4 м2; частини приміщень загального користування №25, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 49, V площею 28,1 м2; частини приміщень техповерху площею 15,6 м2;

- право власності на приміщення площею 109,2 м2 підтверджується: рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30.12.2010 у справі №2-5192/10, договором купівлі-продажу від 27.01.2006, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 31.01.2006 №9715827, технічним паспортом;

- у своїх заявах по суті спору відповідач не заперечував того факту, що йому на праві власності належить саме 109,2 м2 приміщень, розташованих за вказаною адресою.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2023 апеляційну скаргу Ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1181/23, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 06.11.2023 у справі №925/1181/23 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Черкаської області.

05.12.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

15.12.2023 матеріали справи №925/1181/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Враховуючи, що головуюча суддя перебувала у відпустці з 18.12.2023 по 05.01.2024, питання щодо відкриття апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою здійснюється після виходу головуючої судді з відпустки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 06.11.2023 у справі № 925/1181/23 та вирішено здійснювати розгляд скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено Товариству строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 02.02.2024.

Товариство скористалося правом, наданим статтею 263 ГПК України, та подало до Північного апеляційного господарського відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Товариство зазначило, що позивачем неправильно визначено площу нерухомого майна, яке належить відповідачу, що мало наслідком помилкове визначення розміру безпідставно утриманих коштів за користування земельною ділянкою; обставини, встановлені оскаржуваним рішенням, відповідають дійсним обставинам справи, а тому обґрунтований розмір коштів, які мають бути сплачені позивачу, становить 9 635,47 грн.

18.01.2024 через систему "Електронний суд" ЄСІТС до Північного апеляційного господарського суду від Ради надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наголосив, що загальна площа приміщень, яка належить відповідачу, становить 109,2 м2.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із нижчезазначеного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, Рада є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:031:0012, площею 0,6156 га, що знаходиться у місті Черкаси по вулиці Небесної Сотні (Леніна), 105/Благовісна, 269, що підтверджується інформаційною довідкою №343020566 від 16.08.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (дата державної реєстрації права 17.07.2019) (т. 1, а.с. 37-39).

У витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.02.2023 №НВ-7100140962023 зазначено, що земельна ділянка площею 0,6156 га, кадастровий номер: 7110136400:02:031:0012, зареєстрована 18.04.2007 з цільовим призначенням: 03.13 Для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (т. 1, а.с. 35).

На земельній ділянці з кадастровим номером 7110136400:02:031:0012 знаходиться об`єкт нерухомого майна - будинок побуту "Славутич".

Відповідно до довідки Комунального підприємства "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" №16122о від 10.12.2020 загальна площа всіх приміщень в будинку побуту "Славутич" становить 10 480,7 м2 (9085,1 м2 + 1395,6 м2) (т. 1, а.с. 28-30).

Рішенням Ради від 23.05.2019 №2-4612, зокрема Асоціації підприємств і організацій побутового обслуговування населення "Облпобутсоюз" припинено право користування вищезазначеною земельною ділянкою, яка розташована по АДРЕСА_1 , площею 0,6156 га (т. 1, а.с. 33).

Товариство на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27.01.2006, який посвідчений приватним нотаріусом Довгань О.Я., є власником нежитлових приміщень V-го поверху будинку побуту "Славутич" літ. А-5, за адресою: місто Черкаси, вулиця Небесної Сотні (Леніна), 105/Благовісна, 269, а саме приміщення №55, площею 31,4 м2, приміщення №56, площею 8,2 м2, приміщення №78, площею 16,5 м2, приміщення №79, площею 9,4 м2, частини приміщень загального користування №25, №27, №28, №29, №30, №31, №32, №33, №34, №35, №36, №49, V, площею 28,1 м2, частини приміщень техповерху, площею 15,6 м2. Загальна площа відчужуваних приміщень 109, 2 м2 (т. 1, а.с.15-16).

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30.12.2010 у справі №2-5192/10, яке набрало законної сили 10.01.2011, позов Товариства про виділ частки із майна, що є у спільній власності, задоволено; виділено Товариству в натурі нежитлові приміщення загальною площею 65,5 м2, в тому числі приміщення №55, площею 31,4 м2, №56, площею 8,2 м2, №78 площею 16,5 м2, №79 площею 9,4 м2, розташовані на 5-му поверсі основного корпусу будинку побуту "Славутич" (літера інвентарної справи А-5), що знаходиться за адресою: місто Черкаси, вулиця Благовісна, 269/Леніна, 105;

визнано за Товариством право власності на нежитлові приміщення загальною площею 65,5 м2, в тому числі приміщення №55, площею 31,4 м2, №56, площею 8,2 м2, №78 площею 16,5 м2, №79 площею 9,4 м2, розташовані на 5-му поверсі основного корпусу будинку побуту "Славутич" (літера інвентарної справи А-5), що знаходиться за адресою: місто Черкаси, вулиця Благовісна, 269/Леніна, 105, а право спільної власності на ці приміщення з усіма співвласниками припинено;

залишено в спільній власності приміщення спільного користування 5-го поверху основного корпусу №№25, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 49, V, приміщення спільного користування горища (техповерху) основного корпусу;

визнано за Товариством право власності на частину приміщень спільного користування 5-го поверху основного корпусу №№25, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 49, V, площею 28,1 м2, частину приміщень техповерху, площею 15,6 м2 (т. 1, а.с. 31-32).

13.03.2013 право власності на нежитлові приміщення 5 поверху основного корпусу будинку побуту "Славутич" загальною площею 65,5 м2, зареєстровано за Товариством, що підтверджується інформаційною довідкою №352868191 від 02.11.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майно щодо суб`єкта (т. 1, а.с. 80-83).

Після припинення Асоціації підприємств і організацій побутового обслуговування населення "Облпобутсоюз" права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , відповідач здійснює фактичне користування вказаною земельною ділянкою, відповідно до його частки до загальної площі будинку побуту, без правовстановлюючих документів та без здійснення плати за таке фактичне користування.

Відповідно до повідомлення Держгеокадастру від 12.01.2023 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2022 рік" значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок для земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення у період 2017-2020 років становив 1,0 (т. 1, а.с.22).

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 24.12.2021, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:031:0012, становить 11 542 007,52 грн, при цьому розмір нормативно грошової оцінки 1 м2 становить 1 874,92 грн (т. 1, а.с. 19).

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 09.11.2022, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:031:0012, становить 12 696 195,96 грн, а розмір нормативно грошової оцінки 1 м2 - 2 062,41 грн (т. 1, а.с. 20).

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 29.03.2023, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:031:0012, становить 14 601 231,72 грн, а розмір нормативно грошової оцінки 1 м2 - 2 371,87 грн (т. 1, а.с. 21).

Рішенням Черкаської міської ради №2-4690 від 27.06.2019 затверджено Положення про встановлення плати за землю на території міста Черкаси. У розділі 8 Положення наявна таблиця, з пункту 10 якої вбачається, що за земельні ділянки, яким КВЦПЗ присвоєно 03.13, ставка орендної плати за користування такими земельними ділянками становить 3% від їх нормативно-грошової оцінки (т. 1, а.с. 34).

За розрахунком позивача розмір плати за вказану земельну ділянку, частка землекористування відповідача (площа для нарахування плати за землю, з урахуванням площі нежитлових приміщень, що перебувають у власності відповідача) становить 64 м2 (109,2 м2/10480,7 м2 = 0,01041915) х 6156 м2 = 64 м2).

Згідно з розрахунком позивача, за час фактичного користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період з 23.05.2019 (дати припинення права користування для Асоціації підприємств і організацій побутового обслуговування населення "Облпобутсоюз") до 02.08.2023 (з урахуванням коефіцієнтів індексації) загальний розмір заборгованості відповідача становить 16 028,89 грн.

Листом №2203-01-25 від 28.09.2022 Рада повідомила Товариство про необхідність оформлення користування земельною ділянкою та здійснення оплати за фактичне користування нею (т. 1, а.с. 44).

Станом на дату подачі позову, договір оренди землі не укладено та кошти за здійснення фактичного користування землею до міського бюджету не сплачено. Тобто, відповідач з моменту набуття права власності на нерухоме майно здійснює фактичне користування земельною ділянкою під його нерухомим майном, без відповідних правовстановлюючих документів та без здійснення оплати за таке фактичне користування.

Фактичне користування відповідачем земельної ділянкою та ухилення від сплати безпідставно збереженої за рахунок Ради орендної плати, є порушенням права територіальної громади міста Черкаси щодо надходження грошових коштів до місцевого бюджету, і відповідно стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду для примусового стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а твердження скаржника вважає обґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

Виходячи з приписів статей 122, 123, 124 ЗК Кодексу, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду нормативно визначений статтею 120 ЗК України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Отже, як убачається із положень статті 120 ЗК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України). Аналогічне положення також закріплено в частині 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі".

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

При цьому, згідно зі статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Верховний Суд у постанові від 05.08.2022 при розгляді справи №922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №924/856/20.

Місцевим господарським судом правильно встановлено, що Рада є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:031:0012, площею 0,6156 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою №343020566 від 16.08.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (дата державної реєстрації права 17.07.2019) (т. 1, а.с. 37-39).

На земельній ділянці з кадастровим номером 7110136400:02:031:0012 знаходиться об`єкт нерухомого майна - будинок побуту "Славутич".

Відповідно до довідки Комунального підприємства "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" №16122о від 10.12.2020 загальна площа всіх приміщень в будинку побуту "Славутич" становить 10 480,7 м2 (9085,1 м2 + 1395,6 м2) (т. 1, а.с. 28-30).

Товариство на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27.01.2006, який посвідчений приватним нотаріусом Довгань О.Я., є власником нежитлових приміщень V-го поверху будинку побуту "Славутич" літ. А-5, за адресою місто Черкаси по вулиці Небесної Сотні (Леніна), 105/Благовісна, 269, а саме приміщення №55, площею 31,4 м2, приміщення №56, площею 8,2 м2, приміщення №78, площею 16,5 м2, приміщення №79, площею 9,4 м2, частини приміщень загального користування №25, №27, №28, №29, №30, №31, №32, №33, №34, №35, №36, №49, V, площею 28,1 м2, частини приміщень техповерху, площею 15,6 м2. Загальна площа відчужуваних приміщень 109, 2 м2 (т. 1, а.с.15-16).

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки площею 0,6156 га (кадастровий номер 7110136400:02:031:0012) по АДРЕСА_1 не було зареєстровано за відповідачем.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.

Відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Згідно із частинами 1-5 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, Верховним Судом у постановах від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру №НВ-7100140962023 від 16.02.2023, земельна ділянка, на якій розташований будинок побуту "Славутич", частина нежитлових приміщень якого належать відповідачеві, і за користування якою Рада просить стягнути безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати, сформована з 18.04.2007 (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер 7110136400:02:031:0012, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру, а відтак може бути об`єктом цивільних прав.

Таким чином, спір у справі стосується сформованої земельної ділянки, що має конкретну площу, грошову оцінку.

Здійснюючи фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,6156 га (кадастровий номер 7110136400:02:031:0012) по АДРЕСА_1 без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, тобто без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади в особі Ради, відповідач фактично зберіг в себе кошти, які мав сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 ЦК України, повинен повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Переглядаючи оскаржуване рішення, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату.

Згідно зі статтею 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 12 Закону України "Про оцінку земель" нормативно-методичне регулювання оцінки земель здійснюється у відповідних нормативно-правових актах, що встановлюють порядок проведення оцінки земель, організації і виконання землеоціночних робіт, склад і зміст технічної документації та звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, вимоги до них, порядок їх виконання.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина 3 статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до п. п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Розділу XII Податкового кодексу України передбачає, що орендна плата - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (п. п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 ПК України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Статтею 12 Закону України "Про оцінку земель" у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель" за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Частиною 2 статті 20 Закону України" Про оцінку земель" передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок №1051), про що зазначено в пункті 2 розділу III Порядку № 489.

Також колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що земельне законодавство, й зокрема стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19, від 07.07.2020 у справі №922/3208/19.

Згідно з інформацією, яка міститься у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (т. 1, а.с. 19-21), нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:031:0012 станом на 24.12.2021 становить 11542007,52 грн, розмір 1 м2 - 1 874,92 грн (11542007,52/6156); станом на 09.11.2022 нормативна грошова оцінка становить 12 696 195,96 грн, розмір 1 м2 - 2 062,41 грн (12696195,96/6156); станом на 29.03.2023, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 14 601 231,72 грн, розмір 1 м2 - 2 371,87 грн (14 601 231,72/6156).

Оскільки доказів нормативної грошової оцінки земельної ділянки на 2020-2021 роки сторонами не подано, при розрахунку розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у 2019-2020 роках суд правомірно застосував нормативну грошову оцінку земельної ділянки на 2021 рік у розмірі 11542007,52 грн.

Відповідно до повідомлення Держгеокадастру від 12.01.2023 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2022 рік" значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель і земельних ділянок для земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення у період 2017-2020 років становив 1,0 (т. 1, а.с. 22).

У пункті 284.1 статті 284 Податкового Кодексу України визначено, що органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Рішенням Черкаської міської ради №2-4690 від 27.06.2019 затверджено Положення про встановлення плати за землю на території міста Черкаси. У розділі 8 Положення наявна таблиця, з пункту 10 якої вбачається, що за земельні ділянки яким КВЦПЗ присвоєно 03.13 ставка орендної плати за користування такими земельними ділянками становить 3% від їх нормативно-грошової оцінки.

Як було раніше зазначено, відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру №НВ-7100140962023 від 16.02.2023 спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, цільове призначення - 03.13 Для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування.

Отже, до земельної ділянки з кадастровим номером 7110136400:02:031:0012, площею 0,6156 га застосовується ставка орендної плати 3% від її нормативно-грошової оцінки.

Звертаючись до апеляційного господарського суду, Рада наголошувала на тому, що місцевий господарський суд неправильно визначив площу нежитлових приміщень, яка перебуває у власності Товариства, що зумовило необґрунтований розмір орендної плати за користування частиною земельної ділянки.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30.12.2010 у справі №2-5192/10, виділено в натурі та визнано за Товариством право власності на нежитлові приміщення загальною площею 65,5 м2 корпусу будинку побуту "Славутич" (літера інвентарної справи А-5), що знаходиться за адресою: місто Черкаси, вулиця Благовісна, 269/Леніна, 105. Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком, виходячи з такого.

Так, згідно інформації, наявної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за відповідачем зареєстровано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 65,5 м2, які розташовані за адресою: місто Черкаси, вулиця Благовісна, будинок 269/вулиця Леніна, будинок 105.

Разом із цим, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

В силу положень частин 1, 2 статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У постановах Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-1219цс16, від 24.05.2017 у справі №6-1388цс16, від 26.10.2016 у справі №6-1625цс16, від 13.09.2017 у справі №761/32495/15-ц, від 12.10.2016 у справі №6-504цс16 наведені висновки, що можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина 1 статті 328 ЦК України).

За змістом пунктів 1, 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17.

Також, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18 вказано, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки, сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15.,

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, у матеріалах справи №925/1181/23 наявна копія договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27.01.2006, який укладено між товариством з обмеженою відповідальністю "Петролтрейд" (далі за текстом договору - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Траст-Інвест" (далі за текстом договору - Покупець) і посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Довгань О.Я. та зареєстровано в реєстрі за №189(т. 1, а.с.15-16).

Відповідно до пунктів 1, 2 вказаного правочину Продавець зобов`язується передати у власність Покупцеві, а останній - прийняти частину комплексу будівель, що знаходиться в місті Черкаси по вулиці Леніна, 105/вулиці Благовісній, 269 та сплатити за неї обговорену грошову суму. У власність Покупця переходить частина приміщень V-го поверху будинку побуту "Славутич" літ. А-5, за адресою місто Черкаси по вулиці Небесної Сотні (Леніна), 105/Благовісна, 269, а саме приміщення №55, площею 31,4 м2, приміщення №56, площею 8,2 м2, приміщення №78, площею 16,5 м2, приміщення №79, площею 9,4 м2, частини приміщень загального користування №25, №27, №28, №29, №30, №31, №32, №33, №34, №35, №36, №49, V, площею 28,1 м2, частини приміщень техповерху, площею 15,6 м2. Загальна площа відчужуваних приміщень 109,2 м2. Вказані приміщення належать Продавцеві на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Довгань О.Я. 27.07.2005 за №3807, зареєстрованого в КП "Черкаське обласне об`єднання бюро технічної інвентаризації" від 02.11.2005 в реєстрову книгу №22 за реєстровим №2257.

Доказів визнання недійсним вказаного договору матеріали справи №925/1181/23 не містять, а відтак в силу приписів статті 204 ЦК України він вважається правомірним та дійсним.

Відповідно до Витягу від 31.01.2006 №9715827 про реєстрацію права власності на нерухоме майно власником вищезазначених нежитлових приміщень загальною площею 109,2 м2 є Товариство (т. 1, а.с. 18).

Також згідно з технічним паспортом на нежитлове приміщення (номер інвентаризаційної справи 3039, реєстровий номер 22-2257) Товариство є власником вказаних приміщень, загальна площа яких становить 109,2 м2.

Крім цього, за частиною 2 статті 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 30.12.2010 у справі №2-5192/10, яке набрало законної сили 10.01.2011 (т. 1, а.с. 31-32), позов Товариства про виділ частки із майна, що є у спільній власності, задоволено;

виділено Товариству в натурі нежитлові приміщення загальною площею 65,5 м2, в тому числі приміщення №55, площею 31,4 м2, №56, площею 8,2 м2, №78 площею 16,5 м2, №79 площею 9,4 м2, розташовані на 5-му поверсі основного корпусу будинку побуту "Славутич" (літера інвентарної справи А-5), що знаходиться за адресою: місто Черкаси, вулиця Благовісна, 269/Леніна, 105;

визнано за Товариством право власності на нежитлові приміщення загальною площею 65,5 м2, в тому числі приміщення №55, площею 31,4 м2, №56, площею 8,2 м2, №78 площею 16,5 м2, №79 площею 9,4 м2, розташовані на 5-му поверсі основного корпусу будинку побуту "Славутич" (літера інвентарної справи А-5), що знаходиться за адресою: місто Черкаси, вулиця Благовісна, 269/Леніна, 105, а право спільної власності на ці приміщення з усіма співвласниками припинено;

залишено в спільній власності приміщення спільного користування 5-го поверху основного корпусу №№25, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 49, V, приміщення спільного користування горища (техповерху) основного корпусу;

визнано за Товариством право власності на частину приміщень спільного користування 5-го поверху основного корпусу №№25, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 49, V, площею 28,1 м2, частину приміщень техповерху, площею 15,6 м2.

Отже, незважаючи на те, що в Реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем зареєстровано право власності на 65,5 м2, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, про те що Товариство є власником нерухомого майна площею 109,2 м2, розташованого по вулиці Небесної сотні (Леніна), 150/Благовісна, 269 у місті Черкаси, на земельній ділянці з кадастровим номером 7110136400:02:031:0012, власником якої є Рада.

Таким чином, частка власності відповідача, відносно загальної площі будинку побуту складає 0,01041915 (109,2 м2/10 480,70 м2), а площа землекористування (для нарахування орендної плати за користування відповідачем частиною земельної ділянки) становить 64,14м2 (0,01041915 х 6156 м2). При цьому, виходячи з приписів частини 2 статті 14 та частини 2 статті 237 ГПК України, суд апеляційної інстанції погоджується з площею землекористування, визначеною позивачем - 64 м2.

Оскільки місцевим господарським судом неправильно визначено площу земельної ділянки, за яку відповідач повинен платити власнику, колегією суддів визначено, що з урахуванням площі для нарахування плати за користування відповідачем частиною земельної ділянкою (64 м2) розмір річної орендної плати, який відповідач повинен був сплатити на користь позивача у 2019-2021 роках, становить 3 599,85 грн (11542007,52/6156х64х0,03), у 2022 році 3 599,83 грн (12 696 195,96/6156х64х0,03), у 2023 році 4 553,99 грн (14 601 231,72/6156х64х0,03).

Отже, колегія суддів погоджується з розрахунком позивача, за яким відповідач мав сплатити 16 028,89 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, з яких: 2 199,36 грн за період з 23.05.2019 по 31.12.2019 (223 днів), 3599,85 грн за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (366 днів), 3 599,85 грн за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 (365 днів), 3 959,83 грн за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 (365 днів), 2 670,01 грн за період з 01.01.2023 по 02.08.2023 (214 днів).

Під час розгляду даної справи у суді першої інстанції Товариство просило суд відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 5 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Отже, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах постанови Великої Палати Верхового Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 73), від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (пункт 80), від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 61), №522/2201/15-ц (пункт 62) та №522/2110/15-ц (пункт 61), від 07.08.2019 у справі №2004/1979/12 (пункт 71), від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 (пункт 134), від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц (пункт 51), від 07.07.2020 у справі №712/8916/17-ц (пункт 28), від 29.06.2021 у справі №904/3405/19 (пункт 57), від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 (пункт 129).

Разом із цим, як було вірно зазначено судом першої інстанції, пунктом 12 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 на всій території України з 12.03.2020 установлено карантин, а згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023.

Крім цього, підпунктом 2 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 "Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, який наразі триває.

За таких обставин, положення пунктів 12, 19 "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України фактично збільшують строк позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що розмір безпідставно утриманих коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів нараховані з 23.05.2019 по 02.08.2023, а Рада звернулася до суду 31.08.2023.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про непропущення Радою строку позовної давності, а відтак заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності не підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку про повне задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача плати за фактичне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у розмірі 16 028,89 грн на підставі частин 1 статті 1212 ЦК України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки місцевим господарським судом неповністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права у зв`язку з чим зроблені висновки, не відповідають дійсним обставинам справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга Ради підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Черкаської області від 06.11.2023 у справі №925/1181/23 скасуванню в частині відмови у стягненні 6 393,42 грн.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За результатами розгляду справи, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України підлягають відшкодуванню відповідачем.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Черкаської міської ради на рішення Господарського суду Черкаської області від 06.11.2023 у справі №925/1181/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 06.11.2023 у справі №925/1181/23 в частині відмови у стягненні 6 393,42 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст-Інвест" (вулиця Благовісна, будинок 269, квартира 547, місто Черкаси, 18002; ідентифікаційний код 33752415) на користь Черкаської міської ради (вулиця Байди Вишневецького, будинок 36, місто Черкаси, 18002; ідентифікаційний код 25212542) 6 393 (шість тисяч триста дев`яносто три) грн 42 коп. та судовий збір за звернення до суду першої інстанції у розмірі 1 070 (одну тисячу сімдесят) грн 56 коп.

4. В іншій частині рішення Господарського суду Черкаської області від 06.11.2023 у справі №925/1181/23 залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст-Інвест" (вулиця Благовісна, 269, квартира 547, місто Черкаси, 18002; ідентифікаційний код 33752415) на користь Черкаської міської ради (вулиця Байди Вишневецького, 36, місто Черкаси, 18001; ідентифікаційний код 25212542) судовий збір за звернення до суду апеляційної інстанції у розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість) грн 00 коп.

6. Доручити Господарському суду Черкаської області видати накази на виконання даної постанови.

7. Матеріали справи №925/1181/23 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Ю.Б. Михальська

О.В. Агрикова