Постанова

від 02.04.2024 по справі 922/4884/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року м. Харків Справа № 922/4884/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.,

за участі секретаря судового засідання Борсук В.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віко2015" (вх.№500) на рішення Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 (рішення ухвалено суддею Трофімовим І.В. в приміщенні Господарського суду Харківської області 24.01.2024 о 16:26 год, повний текст складено 31.01.2024) у справі №922/4884/23

за позовом Приватного підприємства "Адора" (84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Корольова, 12/5)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віко2015" (61166, м. Харків, вул. Серпова, 4, оф. 621)

про стягнення 604712,92 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 у справі №922/4884/23 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Віко2015" на користь ПП "Адора" 292735,50 грн основного боргу, 96728,08 грн інфляційних втрат, 3% річних у сумі 17644,08 грн, 197317,06 грн пені та судовий збір у сумі 9066,37 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ТОВ "Віко2015" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 у справі №922/4884/23 в частині стягнення на користь ПП "Адора" пені в сумі 197317,06 грн; ухвалити у вказаній частині нове рішення, яким зменшити розмір стягнутої з ТОВ "Віко2015" на користь ПП "Адора" пені з 197317,06 грн до 98658,53 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач просить суд врахувати ступінь виконання грошового зобов`язання за договором, який становить більше ніж 77% від усієї суми заборгованості. Відповідач вважає, що присудження до стягнення всього розміру пені матиме наслідком покладення на відповідача невиправданого тягаря, оскільки порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором є безпосереднім наслідком неможливості відповідача виконувати власні зобов`язання у зв`язку з певними обставинами (введення воєнного стану в Україні та розташування підприємства відповідача на території, де велися бойові дії). Також заявник апеляційної скарги зазначає, що стягнення всієї заявленої суми пені за наявності економічного спаду у період збройної агресії рф може негативно вплинути на діяльність відповідача та лягти на нього непомірним фінансовим тягарем. Відповідач просить врахувати, що у матеріалах справи відсутні докази наявності у позивача будь-якої шкоди або прямих збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором. При цьому відповідач вважає, що справедливим, розумним, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи буде зменшення розміру пені до 50% від стягнутої за рішенням суду першої інстанції суми у розмірі 197317,06 грн, що становитиме 98658,53 грн і буде адекватною та співрозмірною компенсацією порушеного інтересу позивача.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Віко2015" (вх.№500) на рішення Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 у справі №922/4884/23, встановлено учасникам справи строк по 15.03.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться 02.04.2024.

13.03.2024 від Приватного підприємства "Адора" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№3702), у якому позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Віко2015" в повному обсязі та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 у справі №922/4884/23.

У судове засідання учасники справи не з`явились, хоча були повідомлені судом про час та місце розгляду справи належним чином.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши з урахуванням положень ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційним господарським судом встановлено таке.

21.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віко2015" (покупець) та Приватним підприємством "Адора" (постачальник) укладено договір поставки № ДГ-0000002 (далі - договір), згідно умов якого постачальник зобов`язувався поставити покупцю нафтопродукти, а покупець зобов`язувався своєчасно прийняти і оплатити вартість товару на умовах, передбачених даним договором.

Загальна вартість даного договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.3. договору номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюється сторонами за взаємною згодою на основі заявки покупця і зазначається в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/чи відвантажувальних документах (видаткових накладних на товар).

Пунктом 3.1. договору встановлено, що оплата за товар проводиться по факту поставки, на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури та оформлених належним чином товарно-транспортної накладної та/або видаткової накладної на товар.

До рахунку-фактури на товар додаються екземпляр товарно-транспортної накладної та/або видаткової накладної на товар та інші документи, вказані в п.5.1. даного договору (п. 3.2. договору).

Відповідно до пункту 3.3. договору після надання всіх вищезазначених документів, покупець проводить 100% оплату поставленої партії товару протягом одного банківського дня шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Датою поставки товару вважається момент підписання видаткової накладної та/або ТТН на приймання товару обома сторонами договору (п. 4.8. договору).

Відповідно до п. 4.10. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати поставки товару згідно п.4.8. даного договору.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність передбачену законодавством України та цим договором (п. 7.1. договору).

Відповідно до п. 7.2. договору за порушення строків оплати покупець сплачує пеню в розмірі 0,1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла на період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми.

Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим договором (п.7.7. договору).

Пунктом 8.1. договору передбачено, що умови цього договору можуть бути змінені та доповнені за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткових письмових угод, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 13.1. договору цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та обов`язкового скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2023.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи видаткових накладних та товарно-транспортних накладних позивачем було поставлено відповідачеві продукцію загальною вартістю 1313738,50 грн, зокрема, за:

- видатковою накладною №PH-0000058 від 21.01.2022 загальною вартістю 206700,00 грн з ПДВ (товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №0000058 від 21.01.2022; податкова накладна №70 від 21.01.2022, акцизна накладна форми "П" №125 від 21.01.2022, акцизна накладна форми "П" №126 від 21.01.2022);

- видатковою накладною №PH-0000139 від 04.02.2022 загальною вартістю 216200,00 грн з ПДВ (товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №0000139 від 04.02.2022; податкова накладна №18 від 04.02.2022, акцизна накладна форми "П" №16 від 04.02.2022, акцизна накладна форми "П" №18 від 04.02.2022);

- видатковою накладною №PH-0000169 від 11.02.2022 загальною вартістю 226085,00 грн з ПДВ (товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №0000139 від 11.02.2022; податкова накладна №49 від 11.02.2022, акцизна накладна форми "П" №39 від 11.02.2022, акцизна накладна форми "П" №40 від 11.02.2022);

- видатковою накладною №PH-0000195 від 17.02.2022 загальною вартістю 456753,50 грн з ПДВ (товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №0000139 від 17.02.2022; податкова накладна №83 від 17.02.2022, акцизна накладна форми "П" №81 від 17.02.2022, акцизна накладна форми "П" №82 від 17.02.2022).

Окрім того, за видатковою накладною №РН-0000086 від 27.01.2022 та товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) №0000086 від 27.01.2022, які не підписані відповідачем, позивачем був поставлений, а відповідачем прийнятий товар загальною вартістю 208000,00 грн з ПДВ. Факт вказаної поставки останнім не оспорюється та підтверджується, зокрема, податковою накладною №96 від 27.01.2022, акцизною накладною форми "П" №206 від 27.01.2022, акцизною накладною форми "П" №207 від 27.01.2022.

Листом №64592/6/20-40-04-14-09 від 25.12.2023 Головне управління ДПС в Харківській області повідомило, що згідно наданих податкових декларацій з податку на додану вартість ТОВ "Віко2015" операції взаємовідносин з ПП "Адора" складають: у січні 2022 року у складі загального обсягу придбання відображено суму податкового кредиту у розмірі ПДВ 69116,67 грн; у лютому 2022 року у складі загального обсягу придбання відображено суму податкового кредиту у розмірі ПДВ 149839,74 грн.

Факт часткової сплати ТОВ "Віко2015" за поставку товару за договором у загальній сумі 1021000,00 грн підтверджується платіжними дорученнями: №755 від 27.01.2022 на суму 100000 грн, №759 від 31.01.2022 на суму 50000 грн, №768 від 03.02.2022 на суму 100000 грн, №776 від 09.02.2022 на суму 100000 грн, №781 від 10.02.2022 на суму 86000 грн, №782 від 11.02.2022 на суму 85000 грн, №788 від 15.02.2022 на суму 100000 грн, №791 від 17.02.2022 на суму 150000 грн, №793 від 18.02.2022 на суму 50000 грн, №800 від 21.02.2022 на суму 50000 грн, №811 від 23.02.2022 на суму 50000 грн, №1214 від 07.10.2022 на суму 30000 грн та платіжними інструкціями: №1289 від 30.12.2022 на суму 20000 грн, №JBKLN43O78RWFN.1 від 03.04.2023 на суму 10000 грн, №1268 від 18.04.2023 на суму 10000 грн, №1320_00000/4а6de041-0c34-406f-a16e-1b161e941143 від 31.05.2023 на суму 10000 грн, №1346_00000/acdt9e1a-9d94-400e-b13e-1d881c991a20 від 20.06.2023 на суму 10000 грн, №1392_00000/99771ca7-bt9e-4dff-b876-4673fa1cfffd від 26.07.2023 на суму 10000 грн.

За твердженням позивача, всупереч встановленому договором порядку розрахунків за отриману продукцію, відповідачем не сплачено 292735,50 грн заборгованості, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом про стягнення суми заборгованості з урахуванням інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Місцевий господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджуються факт поставки позивачем на користь відповідача товару за договором поставки на загальну суму 1313738,50 грн та наявна заборгованість в сумі 292735,50 грн, що складає різницю між вартістю поставленого товару та здійсненими відповідачем оплатами (1021000,00 грн), що підлягає сплаті на користь позивача.

Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства України, і позовні вимоги в частині стягнення 96728,08 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Судом першої інстанції також зазначено, що позивачем помилково здійснено нарахування 3% річних за видатковою накладною від 17.02.2022 №83 (17404 грн) за період з 17.02.2022 до 26.07.2023, і тому вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню в сумі 17644,08 грн. Здійснивши перерахунок пені, судом першої інстанції взято до уваги приписи ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", положення п. 7.2. договору та прострочення відповідача за видатковою накладною від 17.02.2022 №83, яке виникло з 19.02.2022, а не з 17.02.2022, та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня в сумі 197317,06 грн за прострочення поставки товару.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, апеляційний господарський суд виходить з такого.

Враховуючи встановлену ст.204 Цивільного кодексу України та неспростовану в межах цієї справи в порядку ст.215 цього Кодексу презумпцію правомірності означеного договору поставки, апеляційний господарський суд вважає його належною у розумінні ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст. 173, 174 Господарського кодексу України підставою для виникнення та існування обумовлених такими правовідносинами кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з пункту 7.2 договору, сторони погодили відповідальність за порушення строків оплати у вигляді пені в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, що діяла на період, за який нараховується пеня від несплаченої суми.

Відповідач не заперечує ні факту наявності заборгованості за договором у розмірі 292735,50 грн, ні обставини невиконання зобов`язань за договором у встановлений строк, ні обов`язку понести за це передбачену ним відповідальність, ні обставин правильності проведених судом розрахунків пені,. Проте, вважає, що розмір пені, який просить стягнути позивач на користь відповідача є не справедливим, завеликим і не співмірним до вчиненого правопорушення, а тому просить зменшити його на 50% до 98658,53 грн.

Надаючи оцінку вимогам відповідача про зменшення суми пені, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити

У цих висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 (Провадження №14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач, який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, відзив на позов не подавав, а також не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій. А тому, відповідно такі вимоги не були предметом розгляду в місцевому господарському суді.

При цьому, заявником апеляційної скарги не наведено доводів щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

Фактично доводи та вимоги апеляційної скарги зводяться лише до висловлення відповідачем припущення, що зменшення розміру пені на 50% буде адекватною та співрозмірною компенсацією порушеного інтересу позивача.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, строк виконання зобов`язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов`язання, строків його виконання та погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Суд також звертає увагу, що відповідач є господарюючим суб`єктом, який несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

А тому, ТОВ "Віко2015" як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи договір поставки з ПП "Адора", повинно було розумно оцінити свої можливості щодо своєчасного виконання зобов`язання та імовірні ризики з урахуванням виду своєї діяльності.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем жодними доказами та обґрунтуваннями не доведено факт винятковості обставин невиконання взятого ним на себе зобов`язання.

Саме по собі посилання відповідача на введення в Україні воєнного стану, без доведення, що саме ці обставини стали причиною невиконання зобов`язань за договором, не може бути прийнято судом як підстави для зменшення неустойки. Крім того, такі обставини є загальними, тобто мають вплив на господарську діяльність усіх сторін договору. А тому їх врахування лише на користь однієї із них (зокрема, відповідача), було б невиправданим та порушувало б баланс інтересів сторін.

Не можна не звернути увагу, що строки виконання відповідних зобов`язань у відповідача настали ще до 24.02.2022, тобто до початку широкомасштабної військової агресії російської федерації на територію України. А тому, вказані негативні обставини не могли мати прямого впливу на своєчасність виконання зобов`язань відповідачем.

Крім того, ТОВ "Віко2015" не надано суду будь-яких документів його фінансової звітності або обліку за відповідний період, що не дає суду можливість оцінити дійсне фінансове становище відповідача та оцінку можливого впливу накладених судом санкцій як «непомірного фінансового тягаря» для нього.

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що пеня нараховувалася на весь обсяг несвоєчасно виконаного відповідачем зобов`язання за договором, вартість якого за всіма поставками дорівнювала 1313738,50грн.

Суд також враховує і тривалість невиконання та несвоєчасного виконання зобов`язань відповідачем, яка має місце з січня, лютого 2022 року. При цьому, зобов`язання ТОВ "Віко2015" досі у повному обсязі не виконані.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не вважає, що стягнута судом першої інстанції з відповідача пеня в розмірі 197317,06 грн є неспівмірною та неадекватною мірою відповідальності за вчинене ним порушення господарського зобов`язання.

Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про наявність підстав для зменшення пені не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування в цій частині законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віко2015" без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 у справі №922/4884/23 без змін.

З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віко2015" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 24.01.2024 у справі №922/4884/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.04.2024.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.В. Шевель