СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2024 року м. Харків Справа № 922/4333/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А. , суддя Слободін М.М.
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Є.В.
за участю представників сторін:
від позивача: адвокат Боденко Д.О., ордер серія АХ №1166046 від 07.01.2024
від відповідача: адвокат Маленко О.В., ордер серія АА №1394989 від 19.01.2024
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" (вх. №149 П/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 (повний текст підписано 22.12.2023 у місті Харкові) та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 (повний текст підписано 22.12.2023, у м.Харкові) у справі № 922/4333/23 суддя Сальнікова Г.І.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон", м. Київдо ОСОБА_1 , м. Богодухів, Харківська область про стягнення 150 000,00 грн ВСТАНОВИВ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою б/н від 03.10.2023 до відповідача, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 150 000,00 грн основного боргу, 2684,00 грн судового збору, 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу (т. 1, а.с.1-7).
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" стверджує, що кошти, оплачені позивачем на користь ФОП ОСОБА_1 сплачувались як авансові платежі в рахунок надання адміністративних послуг в майбутньому. Зазначає, що між ТОВ антиколекторська компанія «Закон» та ФОП ОСОБА_1 не існує жодних договірних відносин та позивачу з боку відповідача не надано жодних адміністративних послуг.
Листом №14-09-23/1 від 14.09.2023 позивач скерував відповідачу платіжну вимогу-претензію з викладенням правових та фактичних підстав звернення та просив сплатити суму боргу у розмірі 150 000,00 грн. Відповіді від відповідача не отримано. Відтак, позивач вказує на безпідставність отримання відповідачем коштів у розмірі 150 000,00 грн та просить суд стягнути заявлену суму коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.10.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
15.11.2023 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (т. 1, а.с. 84-85).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.11.2023 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відмовлено. Разом з тим, здійснено перехід від спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання до розгляду справи №922/4333/23 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 12.12.2023 о 12:00 (т. 1, а.с. 86-89).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 у справі №922/4333/23 у позові відмовлено (т. 1, а.с.111-118).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд, зокрема зазначив, що наявність договірних правовідносин за договором про надання адміністративних послуг №01/06/23 від 01.06.2023 року є тією підставою, яка виключає можливість застосування до спірних правовідносин правил статті 1212 ЦК України. При цьому, матеріали справи свідчать про системність дій позивача щодо сплати відповідачу грошових коштів в період надання послуг з червня по серпень 2023 року трьома окремими платежами №175 від 30.06.2023 на суму 50 000,00 грн, №203 від 19.07.2023 на суму 50 000,00 грн, №234 від 11.08.2023 на суму 50 000,00 грн. Загалом - на суму 150 000,00 грн. У платіжних дорученнях вказано призначення платежу: №175 від 30.06.2023 "оплата згідно договору про надання адміністративних послуг за червень 2023 року"; №203 від 19.07.2023 "оплата згідно договору про надання адміністративних послуг за липень 2023 року"; №234 від 11.08.2023 "оплата згідно договору про надання адміністративних послуг за серпень 2023 року". Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України (Аналогічна правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 26.06.2018 по справі №910/9072/17).
Суд дійшов висновку, що правовідносини сторін у даній справі регулюються нормами зобов`язального права, а тому договірний характер відносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України. Позивачем не дотримано покладений на нього статтями 73-74 ГПК України тягар доказування та не доведено обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог.
Додатковим рішенням від 19.12.2023 року у справі №922/4333/23 заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн (т. 1, а.с.204-212).
Частково задовольняючи заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення, суд дійшов висновку про те, що враховуючи обставини справи та наведені законодавчі приписи, вартість послуг на професійну правничу допомогу щодо представництва інтересів відповідача в суді у розмірі 15 000,00 грн є завищеною. Такий розмір судових витрат не має характеру необхідних, неспівмірний зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, а також не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів частини 5 статті 129 ГПК України, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат.
Відтак, суд дійшов висновку, що справедливим, розумним, реальним, обґрунтованим та співмірним слід вважати зменшений розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" 09.01.2024 через «Електронний суд» звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023, яким було відмовлено в задоволенні позову ТОВ АК "Закон" до ОСОБА_1 про стягнення 150 000,00 грн, а також додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 року, яким було стягнуто з ТОВ АК "Закон" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн.
Ухвалити нове рішення та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ АК "Закон" 150 000, 00 грн основного боргу.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ АК "Закон" судові витрати у розмірі 2 684 грн судового збору за подання позову до суду першої інстанції, 4 026 грн судового збору за подання апеляційної скарги, 15 000, 00 грн витрат на правничу допомогу адвоката у суді першої інстанції та 12 000,00 грн на правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції, а загалом судові витрати у розмірі 33 710, 00 грн (т. 2, а.с. 14-22).
Позивач вважає рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 року незаконним та необґрунтованим з огляду на те, що під час розгляду справи суд не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, підійшов формально до вивчення обставин справи, що на думку позивача, потягло за собою винесення необґрунтованого рішення.
Підставами скасування рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 у справі №922/4333/23 позивач вважає наступне.
Так, надані відповідачем до суду скановані копії документів (Договір №01/06/2023 про надання адміністративних послуг від 01.06.2023; Акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.06.2023 до Договору про надання адміністративних послуг № 01/06/23 від 01.06.2023; Акт приймання-передачі наданих послуг №2 від 31.07.2023 до Договору про надання адміністративних послуг № 01/06/23 від 01.06.2023; Акт приймання-передачі наданих послуг № 3 від 31.08.2023 до Договору про надання адміністративних послуг № 01/06/23 від 01.06.2023) не підписувались позивачем. Позивач стверджує, що вони є підробленими. Підпис та печатка не належать ТОВ АК «Закон». Печатка, яка проставлена на наданих відповідачем документах візуально відрізняється від тієї, яка належить ТОВ АК «Закон». На останній сторінці договору №02-10-23/1 міститься відбиток печатки, який є оригінальним та зовсім не схожий на той, який було надано відповідачем. Позивач вважає, що суд поверхово розглянув справу, формально вивчив надані відповідачем докази, не врахував доводів позивача щодо підробки вищевказаних документів, що в свою чергу слугувало підставою для прийняття необґрунтованого та незаконного рішення.
ФОП ОСОБА_1 не могла надавати адміністративні послуги, починаючи з 01 червня 2023 року та укласти Договір №01/06/ 2023 про надання адміністративних послуг від 01.06.2023, оскільки станом на цей час вона ще не була зареєстрована як фізична особа-підприємець.
В усіх наданих відповідачем документах, починаючи з 01 червня 2023 року зазначено, що ТОВ АК «Закон» зареєстроване за адресою: 02140, м. Київ, вул. Мишуги Олександра, 12а, офіс 351. Проте, станом на червень 2023 року ТОВ АК «Закон» було зареєстроване за іншою адресою та навіть в іншому місті, а саме: АДРЕСА_1 до 06.07.2023 (06.07.2023 року ТОВ АК «Закон» змінило місцезнаходження юридичної особи на інше), а саме: 02140, м. Київ, вул. Мишуги Олександра, буд. 12А, офіс 351, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ТОВ АК «Закон». Проте, відповідач не знав про цю обставину, та надав до суду документи лише з новим місцезнаходженням позивача.
Суд першої інстанції не перевірив походження договору про надання адміністративних послуг та актів до нього. Так само не було перевірено, яким чином було здійснено документообіг між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ АК «Закон».
До суду першої інстанції не було надано доказів надання відповідачем SMM послуг. Позивач заперечує те, що відповідачем взагалі надавались будь-які послуги, а також той факт, що ці акти та договір підписувались позивачем. У зв`язку із цим позивач вважає, що є необхідність витребувати у відповідача докази надання SMM послуг для ТОВ АК «Закон», які б могли підтвердити реальність наданих послуг.
Підставами скасування додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 у справі №922/4333/23 позивач вважає наступне.
Порушення норм процесуального права, які є самостійною підставою для скасування додаткового рішення. Відповідач не виконав положення ст.ст. 123, 126, 129 ГПК України, у зв`язку з чим його заява про ухвалення додаткового рішення не могла бути задоволена. Докази про понесені відповідачем витрати повинні були надані до суду до закінчення судових дебатів. У разі якщо такі докази не можуть бути надані до закінчення судових дебатів, то відповідач повинен був заявити до кінця судових дебатів, що такі докази будуть надані протягом 5 днів після прийняття рішення. Проте, у встановлені законом строки такі докази подані не були, заява про те, що такі докази будуть надані після ухвалення рішення також не подавалась. А тому, на думку позивача, суд першої інстанції повинен був на підставі ч. 8 ст. 129 ГПК України залишити без розгляду заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення;
- порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України, у зв`язку із тим, що заява про ухвалення додаткового рішення не містить детального опису робіт (наданих послуг) адвокатом.
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2024 року сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Радіонова О.О., суддя Істоміна О.А., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.01.2024, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 у справі №922/4333/23. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 у справі №922/4333/23 постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачу строк до 15.02.2024 року включно, для подання відзиву на апеляційну скаргу. Запропоновано учасникам справи в строк до 15.02.2024 включно надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів іншим учасникам справи (т. 2, а.с.43-46).
18.01.2024 за вх.№951 з Господарського суду Харківської області надійшли матеріали справи №922/4333/23.
14.02.2024 року через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 , адвоката Маленко О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу вих.№01-14/02/24 від 14.02.2023 (в межах строку), в якому останній просить суд в задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 у господарській справі № 922/4333/23 відмовити повністю.
Зі змісту відзиву вбачається, що відповідач заперечує проти позовних вимог та вказує на те, що договір про надання адміністративних послуг та акти приймання-передачі наданих послуг були складені саме позивачем, та відповідач не має у своєму володінні цих документів. Крім того, відповідач вказує на те, що усі послуги були надані, що свідчить про наявність договірних відносин. Також відповідач вважає, що в силу умов договору про надання адміністративних послуг №01/06/23 від 01.06.2023 року скановані копії/фотокопії тощо мають юридичну силу оригіналу. (т. 2, а.с.51-56).
Відзив колегією суддів розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи .
15.02.2024 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія «Закон» надійшло клопотання про витребування доказів (т.2, а.с. 62-63).
Вказане клопотання обґрунтоване необхідністю витребування у ОСОБА_1 доказів надання SMM послуг для ТОВ АК «Закон», які б могли підтвердити реальність наданих послуг, а також докази, які підтверджують документообіг між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ АК «Закон», а саме докази направлення договору №01/06/ 2023 про надання адміністративних послуг від 01.06.2023; акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.06.2023 до Договору про надання адміністративних послуг №01/06/23 від 01.06.2023; акту приймання-передачі наданих послуг №2 від 31.07.2023 до Договору про надання адміністративних послуг №01/06/23 від 01.06.2023; акту приймання-передачі наданих послуг № 3 від 31.08.2023 до Договору про надання адміністративних послуг № 01/06/23 від 01.06.2023 від відповідача позивачу та навпаки.
Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом ч.1 ст.81 ГПК України клопотання про витребування доказу подається в строк, зазначений у ч.2 та ч.3 ст.80 цього Кодексу, тобто позивач повинен був подати клопотання про витребування доказу одночасно з поданням позовної заяви. Заява про витребування доказів і апеляційна скарга містять обґрунтування, відповідно до яких позивачу було відомо про обставини, на які він посилається як на підстави для задоволення заяви. Проте, серед додатків до позовної заяви не має клопотання про витребування доказів.
Позивач є ініціатором судового розгляду та не був обмежений у часі щодо збирання та надання доказів в обґрунтування позовної заяви відповідно до ГПК України.
Згідно ч. 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.10.2021 у справі № 903/533/21 зазначив, що відповідно до висновків, викладених в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, системний аналіз положень ст. 80, 269 ГПК України свідчить, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у т.ч. апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.
Отже, така обставина, як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
З огляду на вищевикладене, розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, заслухавши думку відповідача з приводу цього клопотання, суд апеляційної інстанції відмовляє в задоволенні клопотання про витребування доказів, керуючись приписами ч. 2 ст. 80, ч. 1 ст. 81, ч.3 ст.269 ГПК України, оскільки позивач мав подати докази або клопотання про витребування доказів разом з позовною заявою або зазначити про неможливість подання таких доказів у встановлений строк з причин, що не залежали від нього, однак ані в позовній заяві, ані в клопотанні про витребування доказів він не зазначив про причини неможливості подання відповідних доказів у встановлений строк з причин, що не залежали від нього.
15.02.2024 року до Східного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача, адвоката Боденка Д.О. надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, у якому останній просить розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 у справі №922/4333/23 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Визнати явку відповідача - ОСОБА_1 обов`язковою (т. 2, а.с.60-61).
Копотання мотивоване тим, що в апеляційній скарзі скаржником було зазначено, що відповідачем до суду першої інстанції було надано скановані копії наступних документів: Договору №01/06/2023 про надання адміністративних послуг від 01.06.2023; Акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 30.06.2023 до Договору про надання адміністративних послуг № 01/06/23 від 01.06.2023; Акту приймання-передачі наданих послуг № 2 від 31.07.2023 до Договору про надання адміністративних послуг № 01/06/23 від 01.06.2023; Акту приймання-передачі наданих послуг № 3 від 31.08.2023 до Договору про надання адміністративних послуг № 01/06/23 від 01.06.2023. Позивач наголошує на тому, що відповідач не тільки шахрайським шляхом заволодів коштами позивача, а й надав до суду підроблені документи з метою уникнення відповідальності. Позивач вказані документи не складав, не підписував та вперше побачив під час судового розгляду в суді першої інстанції, а відповідачем жодні послуги надані не були.
15.02.2024 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія «Закон» надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач просить суд прийняти відповідь на відзив на апеляційну скаргу та долучити її до матеріалів справи. Розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія «Закон» на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 у справі №922/4333/23 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (т. 2, а.с.64-66).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 заяву представника апелянта, Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" адвоката Боденко Д.О. про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників у справі №922/4333/23 задоволено. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 у справі №922/4333/23 призначено на "27" березня 2024 р. о 10:15 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №131. Явку сторін у судове засідання визнано не обов`язковою (т. 2, а.с. 69-71).
27.02.2024 до Східного апеляційного господарського суду від представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Маленко О.В. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якому останній просить забезпечити участь представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Маленка О.В., в судовому засіданні 27 березня 2024 року о 10 год 15 хв. в Східному апеляційному господарському суді по господарській справі №922/4333/23 за позовом ТОВ АК «ЗАКОН» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в порядку й на підставах, передбачених ст. 197 ГПК України (т. 2, а.с. 78-79).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.02.2024 клопотання представника відповідача, ОСОБА_1 адвоката Маленко О.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №922/4333/23, яке відбудеться "27" березня 2024 р. о 10:15 год. задоволено (т.2, а.с. 81-83).
11.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду від представника позивача, ТОВ антиколекторська компанія "Закон", адвоката Боденка Д.О. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у якому останній просить судове засідання призначене на 27.03.2024 о 10:15 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення Підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ), про що винести ухвалу (т. 2, а.с. 86-87).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 клопотання представника позивача, ТОВ антиколекторська компанія "Закон", адвоката Боденка Д.О. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №922/4333/23 , яке відбудеться "27" березня 2024 р. о 10:15 год. задоволено (т. 2, а.с. 88-90).
27.03.2024 в судовому засіданні апеляційної інстанції в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду був присутній представник позивача, який підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, наполягав на задоволенні клопотання про витребування доказів, наголосив, що за результатами переддоговірної роботи сторонами так і не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору та жодного письмового договору в порядку ст. 180 Господарського кодексу України не укладено. Жодного обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами або повідомленнями в електронній формі, які б могли свідчити про наявність між сторонами договірних правовідносин в порядку ст. 181 Господарського кодексу України не здійснювалось. Кошти оплачені на банківський рахунок відповідача оплачувались як авансові платежі в рахунок надання ФОП ОСОБА_1 адміністративних послуг в майбутньому. Просив суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 року. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ АК "Закон" 150 000, 00 грн основного боргу.
Присутній в судовому засіданні в режимі відеоконференціїї поза межами приміщення суду представник відповідача підтримав доводи, викдадені у у відзиві на апеляційну скаргу, заперечував проти клопотання позивача про витребування доказів за необґрунтованістю, наголосив, що оригінали вказаних документів перебувають у позивача, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 року - без змін.
Відповідно до вимог статей 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон", код ЄДРПОУ 44162686, згідно відомостей офіційного веб-сайту Міністерства юстиції України, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної особи: Україна, 02140, м. Київ, вул. Мишуги Олександра, будинок 12А, офіс 351; Керівник - Обідовська Наталія Іванівна; Дата запису: 14.05.2021. Номер запису: 1004801020000088787. Види діяльності: 69.10 Діяльність у сфері права (основний), 69.20 Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування, 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування, 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність, н.в.і.у.
Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , згідно відомостей офіційного веб-сайту Міністерства юстиції України, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження: Україна, 62103, Харківська область, Богодухівський район, вул. Захисників України, будинок 75. Дата номер запису про проведення державної реєстрації: 13.06.2023. Номер запису: 2004500000000010402. Види діяльності: 69.10. Діяльність у сфері права (основний), 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у., 82.11. Надання комбінованих офісних адміністративних послуг, 82.19 Фотокопіювання, підготування документів та інша спеціалізована допоміжна офісна діяльність. Дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, підстава внесення: Дата запису: 09.09.2023. Номер запису: 2004500060001010402. Підстава: власне рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "АК "Закон" сплатило на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 50 000, 00 грн, як попередню (авансову) оплату за майбутній договір про надання адміністративних послуг за червень 2023 року (т.1, а.с.9).
В подальшому. 19.07.2023 та 11.08.2023 були здійснені повторні оплати в розмірі 50 000, 00 грн та 50, 000, 00 грн із призначенням платежу як оплата адміністративних послуг за липень-серпень 2023 року (т.1, а.с.10-11).
Всі три оплати в загальній сумі 150 000,00 грн були здійснені позивачем без укладання сторонами будь-яких договорів чи угод в якості авансових платежів за послуги, які відповідач повинен надати в майбутньому після підписання відповідного договору про надання послуг.
Позивач зазначає, шо між ним та ФОП ОСОБА_1 не існує жодних договірних відносин та позивачу з боку відповідача не надано жодних адміністративних послуг. Відповідач не виходить на зв`язок та не відповідає на телефонні дзвінки та електронні листи.
Зважаючи на такі обставини, з метою досудового врегулювання спору, представником позивача 14.09.2023 була направлена на офіційну електронну адресу відповідача (barma.anna01@gmail.com) платіжна вимога-претензія №14-09-23/1 на підставі якої ТОВ АК «Закон» вимагало від ФОП ОСОБА_1 негайно, не пізніше 7 (семи) днів повернути незаконно отримані кошти в розмірі 150 000,00 грн (т.1, а.с.12-13) Вимога залишена відповідачем без реагування, грошові кошти в добровільному порядку не повернуті.
За твердженнями позивача, відповідач намагаючись уникнути від повернення незаконно отриманих коштів 09.09.2023 негайно припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця.
Відтак, позивач вказує на безпідставність отримання відповідачем коштів у розмірі 150 000,00 грн та просить суд стягнути заявлену суму коштів на підставі статті 1212 ЦК України.
Відсутність дій відповідача щодо повернення коштів стало підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та інтересів з відповідним позовом до Господарського суду Харківської області.
Стосовно судових витрат на правничу допомогу позивач в тексті позовної заяви зазначив, що 02.10.2023 між адвокатом Пушкарьовим О.О. та ТОВ АК «Закон» укладено договір про надання правової допомоги №02-10-23/1. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складає: судовий збір у розмірі 2684,00 грн та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на наступне.
Предметом судового розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" до ОСОБА_1 про стягнення коштів у розмірі 150 000,00 грн, як авансові платежі в рахунок надання ФОП ОСОБА_1 адміністративних послуг в майбутньому.
За змістом ст ст.15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ч. 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Так, у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 року у справі № 910/20357/16 викладено правову позицію, відповідно до якої особа може звернутися до суду за захистом свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.
Таким чином, виходячи із приписів ст. 4 ГПК України, ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2021 року у справі №911/3394/20.
В силу вимог ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.
За приписами ч. 6 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.
Частинами 2, 3 ст.180 ГК України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
В контексті спірних правовідносин предмету та підстав заявленого у справі позову, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що статтею 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проєкт договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проєкт договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проєкт договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України. Отже, договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їх установчими документами. Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксовано в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.
На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». За змістом статей 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Таким чином, незалежно від того, чи документ викладений на папері чи в електронному документі, він повинен бути підписаний. Сторони можуть домовитись укласти договір у певній формі, тоді він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми. Пропозиція укласти договір повинна містити істотні умови договору, вона повинна бути відправлена від сторони, яка пропонує укласти договір, а також виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. У разі складення електронного документу без накладення електронного підпису уповноваженою на укладення договорів посадовою особою юридичної особи, не можна вважати, що така юридична особа готова взяти на себе зобов`язання у разі прийняття пропозиції укласти договір іншим контрагентом (Близька за змістом правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 у справі № 922/1246/21).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Такий висновок наведений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі №914/1131/18.
В свою чергу, договір, про який стверджував відповідач не може вважатися укладеним, оскільки за загальним правилом вимог ст. 181 ГК України сторони не досягли усіх істотних умов договору про надання послуг та порядку його виконання.
В апеляційній скарзі позивачем зазначено, що надані відповідачем до суду скановані копії документів (Договір №01/06/2023 про надання адміністративних послуг від 01.06.2023; Акт приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.06.2023 до Договору про надання адміністративних послуг № 01/06/23 від 01.06.2023; Акт приймання-передачі наданих послуг №2 від 31.07.2023 до Договору про надання адміністративних послуг №01/06/23 від 01.06.2023; Акт приймання-передачі наданих послуг № 3 від 31.08.2023 до Договору про надання адміністративних послуг № 01/06/23 від 01.06.2023) не підписувались позивачем, що вони є підробленими. Підпис та печатка не належать ТОВ АК «Закон». Оригінали договору та актів відповідачем до суду не надано.
Доказів, які б підтверджували обставини щодо підробки зазначених документів, позивачем не надано.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач вказував, що ФОП ОСОБА_1 склала вказані документи та направила їх оригінали на адресу ТОВ АК «Закон», у свою чергу позивач підписав ці документи та направив відповідачу лише скановані копії. Під час розгляду апеляційної скарги, позивач стверджує, що вказані документи було складено відповідачем.
Судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Скан-копії документів - це електронні зразки, які отримують шляхом сканування.
Відповідач, стверджуючи про укладення договору про надання адміністративних послуг №01/06/2023 та виникнення між сторонами господарських зобов`язань, на підтвердження цього факту надав до суду першої інстанції (в додатках до відзиву на позовну заяву) скриншот (скановану копію) договору та актів приймання-предачі наданих послуг (т. 1, а.с.65-69).
Однак, такі роздруківки не є належним доказом укладення між сторонами зазначеного договору та вчинення сторонами дій, спрямованих на виникнення та виконання зобов`язань за цим договором, оскільки вони не відповідають вимогам Закону «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 року №851-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та не мають електронного цифрового підпису.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 викладено висновок, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Роздруківки електронного листування (скан-копії) не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону №851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.
Отже, надана відповідачем роздруківка скан-копії договору та актів приймання-передачі не може вважатись електронним документом (паперовою копією електронного документу), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" та не є належним доказом у справі. Матеріали справи не містять доказів того, що він підписувався електронним цифровим підписом уповноваженою на те особою відповідача (з можливістю ідентифікувати підписанта), який є обов`язковим реквізитом електронного документа.
У зв`язку з унеможливленням ідентифікації підписанта, зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення.
За загальним правилом, копіями невідомого походження є будь-які копії документів, справжність яких неможливо перевірити шляхом співставлення із оригіналом.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що скановані копії/фотокопії тощо мають юридичну силу оригіналу, не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки надані копії документів не є електронними документами в розумінні положень Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», отже, не можуть мати юридичної сили як доказу.
Отже, оскільки договір від 01.06.2023 №01/06/2023 не має ознак електронного документа, не підписаний електронними цифровими підписами сторін, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що такий правочин міг набрати чинності виключно після його фізичного підписання сторонами та скріплення печатками у паперовому вигляді. Проте, відповідачем не було надано суду належним чином оформлених ані оригіналу свого примірника договору, ані копії такого документа, як і не було надано належним чином оформлених документів на підтвердження факту надання реальної послуги зі створення інформаційних матеріалів в соціальній мережі (адміністративної послуги).
Відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що ФОП ОСОБА_1 було направлено договір та акти позивачу та докази такого направлення. Так само не надано відповідачем доказів такого отримання.
Сторонами спору під час укладення договору не відбувалось жодного обміну листами, факсограмами, телеграмами, повідомленнями у месенджер, які б мали підтвердити існування договірних зобов`язань та підтверджували погодження сторонами істотних умов можливого договору в порядку ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України.
В межах даної справи відповідач, посилаючись на наявність між сторонами господарських правовідносин не надає належних доказів, які б підтверджували факт вчинення ФОП ОСОБА_1 дій з виконання зі свого боку зобов`язань (послуги зі створення інформаційних матеріалів в соціальній мережі (адміністративні послуги)) на суму, яка є предметом спору.
Разом з тим, суд зауважує, що визначальною ознакою господарської операції у розумінні ст.ст. 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, при розгляді справи слід дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (надання послуги). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.
У даному випадку, будь-яких первинних документів бухгалтерського обліку, які б засвідчували факт вчинення відповідачем на користь позивача відповідної господарської операції, зокрема, з надання послуг зі створення інформаційних матеріалів в соціальній мережі (адміністративні послуги), до матеріалів справи не надано.
У матеріалах справи відсутні докази, які могли б свідчити, на виконання якого саме зобов`язання (договору) були перераховані кошти позивачем. Кошти, оплачені ТОВ антиколекторська компанія «Закон» на банківський рахунок ФОП ОСОБА_1 оплачувались як авансові платежі в рахунок надання ФОП ОСОБА_1 адміністративних послуг в майбутньому. Позаяк, рахунків на оплату не виставлялось, що ставить під сумнів їх існування. Крім того, матеріали справи не містять жодних звітів щодо суті, обсягу, змісту, детальності і характеристики оформлення інформаційних матеріалів.
SMM послуги (social media marketing) - це реклама в соціальних мережах. До комплексу SMM послуг, переважно входять: просування груп у соцмережах (Facbook Instagram, тощо); налаштування та моніторинг реклами; підготовка/публікація контенту; ініціювання та проведення кампаній у соціальних мережах, акцій та конкурсів для залучення аудиторії; управління витрачанням бюджетів на SMM; аналіз статистики SMM просування; виконання поставлених КРІ (залучення нових клієнтів, оформлення заявок), та інші.
Проте, до суду першої інстанції не було надано доказів надання SMM послуг. Відповідач вказував, що надання послуг підтверджується актами приймання-передачі послуг. Проте, позивач заперечував те, що відповідачем взагалі надавались будь-які послуги, а також факт, що ці акти та договір підписувались ним.
Про відсутність укладеного між сторонами договору свідчить і направлена на адресу відповідача платіжна вимога-претензія від 14.09.2023 №14-09-23/1, де позивачем зазначено про те, що «незважаючи на авансування Ваших послуг, станом на сьогоднішній день Вами не надані жодні послуги, пропозиції щодо укладання договору про надання адміністративних послуг не надходили, зв`язок з Вами відсутній, місце Вашого знаходження встановити не є можливим».
Оскільки позивач заперечував підписання будь-яких договорів та актів приймання-передачі наданих послуг та обставини того, що відповідачем надавались адміністративні послуги, то саме відповідач повинен був документально довести, що послуги дійсно були надані, а договір та акти були підписані у передбачений законом спосіб.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Аналіз частини 2 статті 13 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.
У даному випадку, поведінка відповідача, який спочатку стверджував про ухилення позивача від підписання договору, а в подальшому стверджував, що саме позивач виготовляв вказані документи і всі оригінали знаходяться саме у нього, є суперечливою, оскільки будь-який договір не був укладений, а послуги відповідачем не надавались.
Судова колегія апеляційної інстанції вважає обгрунтованими доводи позивача та такими, що відповідають матеріалам справи про те, що ФОП ОСОБА_1 не могла надавати адміністративні послуги починаючи з 01 червня 2023 року та укласти договір №01/06/ 2023 про надання адміністративних послуг від 01.06.2023, якщо станом на цей час вона ще не була зареєстрована як фізична особа-підприємець.
Так, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з якого вбачається, що ОСОБА_1 (РНОКПП) була зареєстрована як ФОП лише 13.06.2023 (номер запису 2004500000000010402, тобто через 13 днів після того, як на думку відповідача було укладено договір про надання адміністративних послуг.
Крім того, в усіх наданих відповідачем документах, починаючи з 01.06.2023 року зазначено, що ТОВ АК «Закон» зареєстроване за адресою: 02140, м. Київ, вул. Мишуги Олександра, 12а, офіс 351. Проте, станом на червень 2023 року ТОВ АК «Закон» було зареєстроване за іншою адресою, а саме: 61010, м. Харків, пр. Гагаріна, 20 до 06.07.2023, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ антиколекторська компанія «Закон», а саме даними про хронологію реєстраційних дій з яких вбачається, що державна реєстрація створення юридичної особи ТОВ АК «Закон» відбулась 14.05.2021, 15:52:10, 1004801020000988787, Приватний нотаріус Толчинська Г.В. за адресою АДРЕСА_1 , а в подальшому, зокрема, відбулась державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу, 06.07.2023, 08:38:47, зміна місцезнаходження юридичної особи, інше, Пігальчук В.М., Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація.
На запитання суду апеляційної інстанції стосовно дати укладання договору, відповідач вказав, що договір містить технічні недоліки, а саме дата його укладання не 01.06.2023, а 13.06.2023, що ще раз підтверджує непослідовність тверджень відповідача стосовно наявності та/або відсутності договору як єдиного консолідованого текстового документа, який підтверджує домовленість між сторонами та свідчить про погодження сторін з його істотними умовами.
Крім того, відповідач, стверджуючи про те, що послуги надані у повному обсязі відповідно до умов договору від 01.06.2023, в подальшому вказує на те, що надання послуг відбулось спочатку як фізичною особою, а потім як фізичною-особою підприємцем. Отже, твердження відповідача носять суперечливий характер, тому як є незрозумілим, яким чином ОСОБА_1 могла надавати адміністративні послуги починаючи з 01.06.2023 та укласти відповідний договір, якщо станом на цю дату вона ще не була зареєстрована як фізична особа-підприємець та не могла надавати такі послуги відповідно до КВЕД.
Судом першої інстанції не були досліджені ці обставини, також не встановлені обставини походження наданих відповідачем документів, та зокрема, не досліджено обставини, при яких ФОП ОСОБА_1 були направлені документи позивачу та докази такого направлення.
Враховуючи те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач неодноразово наголошував на тому, що ТОВ антиколекторска компанія «Закон» невідомо походження наданих відповідачем документів, суд першої інстанції не перевірив саме походження договору про надання адміністративних послуг та актів до нього. Крім того, судом не було досліджено, яким чином було здійснено документообіг між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ АК «Закон».
Відтак, з урахуванням вищезазначених обставин справи, зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів існування між сторонами договірних відносин на перерахування коштів, фактичне проведення позивачем перерахування цих коштів і отримання їх відповідачем, необхідно кваліфікувати правовідносини, що склалися між сторонами як кондикційні, що врегульовані ст.1212 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав (кондикційні зобов`язання).
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020р. у справі № 910/3395/19, від 24.11.2021р. у справі № 552/5874/19.
В даному випадку наявні у спірних правовідносинах усі необхідні елементи виникнення кондикційних правовідносин - факт набуття відповідачем майна (грошових коштів в розмірі 150 000,00 грн), факт набуття відповідачем цього майна саме за рахунок позивача (в результаті переказу з рахунку позивача на рахунок відповідача коштів згідно з платіжних інструкцій, які містяться в матеріалах справи), відсутність між сторонами договірних відносин, що підтверджує наявність між сторонами кондикційних правовідносин.
Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України).
Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що надані позивачем докази на підтвердження своєї правової позиції, є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем.
З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в силу приписів статті 277 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Стосовно додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 у справі №922/4333/23, судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема, розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
У пункті 144 постанови від 01.02.2024 у справі №913/767/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку: «Додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №923/631/15, від 20.12.2019 у справі №240/6150/18, від 23.01.2020 у справі №927/229/19, від 23.12.2021 у справі №925/81/21».
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 у справі №922/4333/23, то додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 у вказаній справі також підлягає скасуванню.
Судові витрати, понесені позивачем підлягають відшкодування за рахунок відповідача в порядку положень ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 у справі №922/4333/23 задовольнити.
Рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 у справі №922/4333/23 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 у справі №922/4333/23 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" (02140, м. Київ, вулиця Мишуги Олександра, будинок 12А, офіс 351, ЄДРПОУ 44162686) 150 000, 00 грн (сто п`ятдесят тисяч гривень) основного боргу.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" (02140, м. Київ, вулиця Мишуги Олександра, будинок 12А, офіс 351, ЄДРПОУ 44162686) судові витрати у розмірі 2684,00 грн судового збору за подання позовної заяви, 4026, 00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 03.04.2024.
Головуючий суддя О.О. Радіонова
Суддя О.А. Істоміна
Суддя М.М. Слободін
Суд | Східний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 27.03.2024 |
Оприлюднено | 08.04.2024 |
Номер документу | 118101725 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань надання послуг |
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Радіонова Олена Олександрівна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Радіонова Олена Олександрівна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Радіонова Олена Олександрівна
Господарське
Східний апеляційний господарський суд
Радіонова Олена Олександрівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні