Ухвала

від 07.05.2024 по справі 922/4333/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/4333/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малалашенкової Т.М.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Барми Анни Олександрівни

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 та

на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2024

у справі №922/4333/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон"

до Барми Анни Олександрівни

прo стягнення 150 000,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю антиколекторська компанія "Закон" (далі - позивач ТОВ АК "Закон") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Барми Анни Олександрівни (далі - відповідач, ФОП Барми А.О.) про стягнення 150 000,00 грн основного боргу, 2684,00 грн судового збору, 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ АК "Закон" стверджує, що кошти, оплачені позивачем на користь ФОП Барма А.О. сплачувались як авансові платежі в рахунок надання адміністративних послуг в майбутньому. Зазначає, що між ТОВ АК «Закон» та ФОП Барма А.О. не існує жодних договірних відносин та позивачу з боку відповідача не надано жодних адміністративних послуг.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 у справі №922/4333/23 в задоволенні позову ТОВ АК "Закон" до ФОП Барми А.О. про стягнення коштів повністю відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 у справі №922/4333/23 стягнено з ТОВ АК "Закон" на користь ФОП Барми А.О. 7 500,00 грн. витрат на надання професійної правничої допомоги.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 апеляційну скаргу ТОВ АК "Закон" на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 у справі №922/4333/23 задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 у справі №922/4333/23 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 у справі №922/4333/23 скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Стягнуто з ФОП Барми А.О. на користь ТОВ АК "Закон" 150 000, 00 грн основного боргу. Стягнуто з ФОП Барми А.О. на користь ТОВ АК "Закон" судові витрати у розмірі 2 684,00 грн судового збору за подання позовної заяви, 4 026,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі №922/4333/23 стягнено з ФОП Барми А.О. на користь ТОВ АК "Закон" 12 000,00 грн. витрат на надання професійної правничої допомоги.

ФОП Барми А.О. 24.04.2024 через підсистему "Електронний суд" звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 та залишити без змін рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.12.2023 у справі №922/4333/23

Перевіривши матеріали касаційної скарги Барми А.О. , Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684,00 грн.

Позов подано у 2023 році. Предметом позову у справі № 922/4333/23 є стягнення 150 000,00 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (268 400,00 грн).

З огляду на предмет спору, оскільки ціна спору у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд першої інстанції визнав справу № 922/4333/23 малозначною та відкрив провадження у справі і вирішив здійснювати судовий розгляд справи у порядку спрощеного провадження (ухвала суду першої інстанції від 27.10.2023).

Отже, справи, на які поширюється дія пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, є малозначними в силу властивостей притаманних їм, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20).

У касаційній скарзі, скаржник просить скасувати додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 922/4333/23.

Верховний Суд зазначає, що зі змісту статті 244 ГПК України убачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати; для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Таким чином положення пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України поширюються на випадки оскарження додаткового судового рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Наведене узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Суд звертає увагу, що норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки, за умови доведення скаржником їх наявності, посиланням на відповідні обставини, судове рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб може бути предметом касаційного оскарження. При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що скаржник посилається на випадок передбачений підпунктом "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо можливості застосування приписів статті 1212 ЦК України до тих відносин, коли між сторонами було укладено договір й наявні договірні відносини, зокрема в спрощеній формі укладено правочин.

Суд зауважує, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя; застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування; єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

При цьому наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже скаржником не наведено обґрунтованих доводів та не надано жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться лише до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Отже, у касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Барми А.О. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 922/4333/23, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 163, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Барми Анни Олександрівни на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 у справі № 922/4333/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова