Рішення

від 03.04.2024 по справі 922/11/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/11/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соларус", м. Харків про стягнення 14510,24 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду з позовом до ТОВ "Соларус" про стягнення 14510,00 грн, а саме заборгованість за договором № БМЕСД-03/25СУМ від 17.03.2021 р. про відшкодування витрат балансоутримувача у розмірі 14510,24 грн, з яких у т.ч.: основного боргу 13483,20 грн; пені - 80,46 грн; штрафу 322,80 грн; інфляційних збитків - 409,85 грн; 3 % річних від суми заборгованості 213,93 грн.

На підставі ухвали Господарського суду Харківської області було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/11/24 без повідомлення учасників справи. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву із нормативно-правовим та документальним обґрунтуванням своєї правової позиції. Відповідачу запропоновано у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження подати суду заяву із обґрунтуванням своїх заперечень протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали. Попередити відповідача, що у разі неподання ним обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин. Встановлено позивачеві строк для подання відповіді на відзив. Встановлено відповідачеві строк для подання заперечень.

25.01.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

30.01.2024 від представника відповідача надійшла заява про зупинення провадження по справі.

06.02.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.

На підставі ухвали від 06.02.2024 ухвалено позивачу надати до суду письмові пояснення з викладенням своєї правової позиції щодо клопотання відповідача про зупинення провадження по справі 922/11/24 до набрання законної сили рішенням Господарського суду Харківської області по справі № 922/13/24. Письмові пояснення надати до суду протягом п`яти днів з дати отримання даної ухвали.

13.02.2024 від представника позивача надійшли письмові пояснення щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

14.02.2024 від відповідача надійшли письмові заперечення.

14.02.2024 від відповідача надійшли заперечення на пояснення позивача.

Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про зупинення провадження по справі вказує таке.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідач обґрунтовує своє клопотання про зупинення провадження по праві тим, що в провадженні Господарського суду Харківської області (суддя Жигалкін І.П.) знаходиться справа № 922/13/24 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" до ТОВ "СОЛАРУС" про стягнення коштів. Предметом розгляду вказаної справи є стягнення з відповідача орендної плати за Договором оренди нерухомого майна № БМЕС-01/73-ВУМ від 17.03.2021.

Так, на переконання відповідача, у випадку встановлення судом при розгляді справи № 922/13/24 обставин для відмови позивачу в задоволенні його вимог про стягнення заборгованості з орендної плати, обґрунтованим є висновок, що це безпосередньо має значення для результату розгляду даної справи № 922/11/24, оскільки, в такому випадку вимоги позивача про відшкодування витрат на утримання орендованого майна також задоволенню не підлягатимуть, у зв`язку з чим, як стверджує відповідач існують підстави для зупинення провадження у зв`язку з об`єктивною неможливістю розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.

В своїх поясненнях щодо клопотання відповідача про зупинення провадження по справі позивач заперечує проти такого зупинення та вказує, що як вбачається з матеріалів справи, у встановленні обставин у іншій справі жодним чином не є перешкодою для об`єктивного та повного розгляду даної справи.

За змістом пункту 4 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи. Відповідно до положень пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Так, метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте, які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі (такий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 910/759/19).

Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (ч. 4 та 6 ст. 75 ГПК України).

Позиція Верховного Суду полягає, зокрема, у наступному: "Сама ж по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі" - Постанови ВС від 13.09.2023р. у справі №925/1567/20, від 30.11.2023р. у справі №873/223/21.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19).

Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 10.06.2019 у справі № 914/1983/17, від 16.01.2020 у справі №908/1188/19).

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за договором № БМЕСД-03/25-СУМ від 17.03.2021 р. про відшкодування витрат балансоутримувача у розмірі 14510,24 грн.

Також, предметом розгляду справи №922/13/24 є стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна № БМЕС-01/73ВУМ від 17.03.2021 р. у розмірі 228206,08 грн.

Частиною 2 ст. 76 ГПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом ч. ч. 1 та 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 6 ст. 75 ГПК України визначено, що обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

В той же час, ч. 7 вказаної статті встановлює, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

За ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 13 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, господарський суд наділений самостійними повноваження на оцінку доказів, що містяться в матеріалах даної господарської справи.

При цьому, рішення суду повинно ґрунтуватися на доказах, що досліджувалися та оцінювалися ним безпосередньо, як в сукупності, так і кожен окремо.

Тобто, суд враховує, що він наділений повноваженнями щодо оцінки доказів у справі та встановлення відповідних фактів, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін у цій справі, що надає йому можливість самостійно встановити всі обставини справи та ухвалити рішення по суті.

Беручи до уваги, що справи №922/11/24 та 922/13/24 мають різний предмет спору та різні докази, тому докази на підтвердження обставин викладених в даних справах мають оцінюватись судом в кожному випадку окремо, суд не вбачає підстав для зупинення провадження по даній справі, у зв`язку з чим відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження по справі № 922/11/24 до набрання законної сили рішенням Господарського суду Харківської області по справі № 922/13/24.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

17 березня 2021 року між АТ "Укрзалізниця" в особі Філії "Центр будівельно- монтажних робіт на експлуатації будівель і споруд" (надалі - позивач) в якості балансоутримувача) із орендарем ТОВ "СОЛАРУС" (надалі - відповідач), був укладений договір № БМЕСД-3-25/СУМ на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна (надалі - Договір), орендованого за договором оренди нерухомого майна від 17.03.2021 р. № БМЕС-01/73-ВУМ (надалі - Договір оренди).

За умовами цього Договору балансоутримувач забезпечує утримання та обслуговування вищевказаного об`єкта нерухомого Майна, а Орендар бере участь у відшкодуванні витрат Балансоутримувача по обслуговування та утримання нерухомого майна загальною площею 200,00 кв. м., а саме: частини шляху підвищеного контейнерного майданчика 17 шляху вантажного двору станції Харків- Балашовський за адресою: м. Харків. вул. Плеханівська, 114. (надалі - Майно).

Розмір витрат Балансоутримувача по обслуговуванню та утриманню майна, що підлягає відшкодуванню Орендарем, визначається пропорційно до площі майна, яким Орендар користується відповідно до основаного договору оренди, від загальної площі об`єкта нерухомості, в якому розташоване майно (п.п. 1.1, 1.2. Договору).

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Відшкодування Орендарем витрат Орендодавця на утримання та обслуговування Майна, що включає, крім іншого, податок на майно (земельний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), а також здійснені Орендодавцем витрати по наданню комунальних послуг (вода, тепло, електрична енергія).

Договір діє до моменту закінчення строку дії вищевказаного Договору оренди (до 12.03.2024 р.), але не раніше дня повернення Майна за Актом приймання-передачі у відповідності до його умов (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 2.4. Договору, Орендар не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним вносить плату по відшкодуванню витрат балансоутримувача згідно рахунку, виставленого ним.

Отже, Відповідач взяв на себе грошові зобов`язання із періодичного і систематичного внесення платежів, а саме, орендної плати за основним договором (Договір оренди) та відшкодування витрат на утримання орендованого Майна.

На виконання умов Договору, Орендодавець передав Майно Орендарю 19.03.2021 за Актом приймання-передачі майна. До теперішнього часу Майно перебуває в користуванні Орендаря.

Як вказує позивач, з урахуванням положень п. 3.6. Договору оренди (основного договору), яка передбачає нарахування орендної плати здійснюється за весь час фактичного користування Майном, за період з 30.06.2022 р. по 31.07.2023 р. Позивачем було нараховано 161146,90 грн. за оренду Майна та 13483,20 грн. за відшкодування витрат на його утримання, які не були сплачені Відповідачем в порядку та строки, визначені Договорами.

За твердженнями позивача, у зв`язку із наявною заборгованістю за Договором, який є предметом цього позову, Позивачем вживались заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення Відповідачеві претензії від 24.05.2023 р. № БМЕСД-3-11/280 на суму основного боргу у розмірі 8070,00 грн., проте заборгованість Відповідачем не погашена.

Звертаючись до суду з відповідним позовом позивач вказує, що з урахуванням положень про відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання обов`язків за Договором ( п. 6.2., 6.3. Договору) та приписів ст. 625 ЦК України, станом на 01.09.23 р. заборгованість Відповідача за Договором складає 14510,24 грн., з яких: основний борг - 13483,20 грн., пеня - 80,46 грн., штраф - 322,80 грн. інфляційні збитки- 409,85 грн., 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання - 213,93 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечує в повному обсязі з підстав його необґрунтованості та безпідставності, а викладені у позові обставини вважає такими, що не відповідають дійсності та не підтверджені належними доказами.

За твердженнями відповідача, у зв`язку з військовими діями на території Харківської міської територіальної громади, останній був вимушений фактично припинити свою господарську діяльність за вказаною адресою.

Як вказує відповідач, факти систематичних обстрілів території міста Харкова, на якій розташоване орендоване майно, підтверджується Листом ГУ ДСНС у Харківській області від 26.12.2023 № 65040-9239/65400, який додано до відзиву на позовну заяву.

Крім того, як стверджує відповідач, факт неможливості використання відповідачем орендованих приміщень підтверджується також наступним.

Так, предметом діяльності Відповідача є торгівля сіллю. Постачальниками солі на користь Відповідача були лише два підприємства - ТОВ "Слов`янська сіль" (смт. Райгородок) та ТОВ "Бахмут Сіль" (м. Бахмут), що підтверджується відповідними договорами (копії додаються).

Обидва постачальника знаходяться на території Донецької області та з 24.02.2022 припинили постачання товару, що, як вказує відповідач, підтверджується Реєстром податкових накладних відповідача.

Також, як вказує відповідач, з огляду на зазначене, цілком обґрунтованим та доведеним належними доказами є посилання Відповідача на Лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчено форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Так, за твердженнями відповідача, враховуючи вказані обставини, а також норми чинного законодавства Відповідач з 24.02.2022 звільняється від обов`язку компенсувати Позивачу витрати на утримання майна, а також і від відповідальності (штрафних санкцій) за невиконання вказаних зобов`язань.

Також, відповідач вказує, що на підтвердження факту невикористання відповідачем орендованого майна свідчить також і та обставина, що сам Позивач у вказаний період не вимагав від відповідача здійснення оплати та не виставляв на адресу відповідача рахунків на оплату.

Враховуючи, що відповідно до Договору розмір плати по відшкодуванню витрат Позивача на утримання майна не є незмінним та має динамічний характер (кожного місяця обраховується окремо), Відповідач не має можливості сплачувати такі витрати самовільно без виставленого позивачем рахунку. В п. 2.4. Договору зазначено, що оплата здійснюється на підставі виставленого рахунку. Разом з тим, Позивачем надано до матеріалів справи Рахунки на оплату, однак не надано доказів направлення вказаних рахунків на адресу Відповідача.

Відтак, на думку відповідача, оскільки Позивач не виставляв Відповідачу рахунки на оплату, у Відповідача не тільки не виник обов`язок з оплати, а фактично Відповідач не мав відомостей яку ж суму коштів він має сплачувати, що унеможливлювало здійснення оплати.

За таких обставин, як стверджує відповідач, в задоволенні вимоги про стягнення заборгованості має бути відмовлено.

У відповіді на відзив позивач вказує, що зміна умов основного договору в частині звільнення від сплати орендних платежів, має наслідком звільнення орендаря від грошових зобов`язань за договором № БМЕСД-3-25/СУМ від 17.03.21 р. про відшкодування витрат на утримання майна та надання комунальних послуг (похідний договір). Проте, Відповідачем не надано доказів про звільнення від орендної плати чи про зміну умов договору в частині внесення орендних платежів. Відсутність двостороннього письмового узгодження змін до договору порушує права і законні інтереси орендодавця на отримання доходів від використання майна, що перебуває на його балансі і ставить його у залежність від факторів, що не залежать від його волі, але які суттєво впливають на результат його господарської діяльності. З огляду на викладене, призначення письмового договору полягає саме у визначеності дій його учасників при настанні певних обставин, у т.ч. виняткового характеру, які впливають на виконання договірних зобов`язань, та є своєрідним захистом від недобросовісного здійснення процесуального права. До таких обставин, зокрема відносяться форс-мажорні обставини та неможливість орендаря (наймача) використовувати предмет оренди та обставини, через які сторона позбавлена можливості виконати свої зобов`язання за договором і які не від неї не залежать (ч. 6 ст. 762 ЦК України). Незважаючи на те, що сторони договору не могли передбачити усі виключні обставини, через які орендар втрачає можливість використовувати майно, звільнення сторони договору від виконання зобов`язань за договором від незалежних від неї обставин, можливе лише при добросовісному виконанні умов договору.

Позивач зазначає, що відповідно до п. 13.6 Договору усі повідомлення та обмін інформацією між Сторонами здійснюються у письмовому порядку, у тому числі, електронною поштою.

Також, за твердженнями позивача, форс-мажорні обставини не мають преюдиційний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до ст..ст. 14, 14-1 "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката (постанова ВС від 25.01.2022 р. у справі № 904/3886/21).

Проте, за твердженнями позивача, як вбачається з відзиву на позовну заяву, будь-які заходи щодо повідомлення Відповідачем Орендодавця про наявність вищевказаних обставин не вживались - повідомлення про існування форс-мажорних обставин у Відповідача не надсилались, зміни в договори не ініціювались.

З урахуванням викладеного, як стверджує позивач, письмові докази, надані Відповідачем - лист ГУ ДСНС України у Харківській області від 26.12.2023 р. № 65040-9239/65400; лист РФ "Південна залізниця" від 25.12.23 р., Договір постачання № 37/2021 від 01.04.2021 р.; Лист ТОВ "Слов`янська сіль"; Договір поставки № 62 від 29.12.2021 р.; реєстр податкових накладних Відповідача не відповідають вимогам належності та допустимості, а відтак, не можуть прийняті до уваги для звільнення Відповідача від договірних зобов`язань.

В своїх запереченнях відповідач вказує, що Позивач в порушення договору не надав до матеріалів справи доказів направлення на адресу Відповідача рахунків на оплату витрат по утриманню орендованого майна. Так, Позивачем надано до матеріалів справи Рахунки на оплату, однак не надано доказів направлення вказаних рахунків на адресу Відповідача.

Отже, за твердженнями відповідача, оскільки Позивач не виставляв Відповідачу рахунки на оплату, у Відповідача не тільки не виник обов`язок з оплати, а фактично Відповідач не мав відомостей яку ж суму коштів він має сплачувати (враховуючи динамічний характер цих витрат), що, на думку відповідача, унеможливлювало здійснення оплати.

За таких обставин, на переконанням відповідача, в задоволенні вимоги про стягнення основної суми боргу має бути відмовлено та враховуючи, що вимоги про стягнення пені, штрафу, інфляційних та 3 % річних є похідними, в їх задоволенні також має бути відмовлено.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані позивачем та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт господарювання (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб`єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №938 від 31.10.2018 "Деякі питання діяльності акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено Статут АТ "Укрзалізниця" (далі - Статут) в новій редакції. Відповідно до зазначеної редакції Статуту змінено тип та назву публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на акціонерне товариство "Українська залізниця".

Згідно з п. 15 Статуту товариство має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов`язки, виступати позивачем та відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом.

У відповідності до п. 31, 32 Статуту майно товариства складається з основних фондів, обігових коштів, майнових прав, зокрема права господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання, та права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, акцій (часток) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, цінних паперів, а також інших активів, відображених у самостійному балансі товариства. Майно товариства формується за рахунок, зокрема, майна, внесеного засновником до статутного капіталу товариства.

Згідно ст. 33 Статуту здійснюючи право власності, товариство володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому Статуту та меті діяльності товариства.

Відповідно до Довідки про балансову належність від 18.10.2023 р. № БМЕСД-3-11/600 майно, що є предметом спору, входить до статутного капіталу товариства.

Відповідно до п. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частина 1 ст. 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Частиною 1 ст. 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Факт передачі майна Орендарю у користування підтверджується Актом приймання-передачі майна від 19.03.2021 р.

Відповідно до цього Акту, на виконання умов Договору № БМЕС-01/73-ВУМ від 17.03.2021 р. Позивач передав, а Відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 200,00 кв.м., а саме: частину шляху підвищенного контейнерного майданчика 17 шляху вантажного двору станції Харків- Балашовський за адресою: м. Харків. вул. Плеханівська, 114.

Пунктом 3.9. Договору оренди майна передбачено, що у разі припинення (розірвання) цього Договору Орендар сплачує Орендну плату до дати фактичного повернення Майна за Актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця включно.

Відповідно нарахування на відшкодування витрат на утримання орендованого Майна, здійснюються до дати його фактичного повернення за Актом приймання-передачі майна від Орендаря до Орендодавця.

Відповідно до п.п. 2.2., 2.3 Договору № БМЕСД-3-25/СУМ на відшкодування витрат балансоутримувача від 17.03.2021р., розмір щомісячного відшкодування визначається на підставі Розрахунку (Додаток 1 до цього Договору), що є невід`ємною частиною Договору.

Розмір витрат Балансоутримувача по наданню комунальних послуг має динамічний характер та визначається на підставі показників лічильників води, тепла та електричної енергії (за відсутності лічильників визначається розрахунковим шляхом згідно методики (правил) встановлених уповноваженим органом) та об`єму фактично спожитих послуг. Орендар самостійно, за необхідністю, укладає договори з відповідними комунальними службами (постачальними організаціями) на комунальні послуги (послуги з газопостачання, електропостачання, водопостачання, водовідведення та інше), що безпосередньо пов`язані з орендованим Майном та не надані у відповідності до умов Договору.

Враховуючи те, що орендоване майно Відповідачем не було повернуто Позивачу, Відповідачеві були виставлені рахунки на відшкодування витрат на утримання Орендованого майна та оформлені акти виконаних робіт на загальну суму 13 483,20 грн., які не були оплачені у терміни, визначені Договором, а саме:

874-301 від 30.06.2022 - 538,00 грн,

874-665 від 30.06.2022 - 538,00 грн,

874-704 від 30.06.2022 - 538,00 грн,

874-743 від 30.06.2022 - 538,00 грн,

874-780 від 30.06.2022 - 538,00 грн,

874-877 від 31.07.2022 - 538,00 грн,

874-974 від 31.08.2022 - 538,00 грн,

874-1264 від 30.09.2022 - 538,00 грн,

874-1328 від 31.10.2022 - 538,00 грн,

874-1624 від 30.11.2022 - 538,00 грн,

874-1828 від 31.12.2022 - 538,00 грн,

874-46 від 31.01.2023 - 538,00 грн,

874-449 від 31.03.2023 - 538,00 грн,

874-646 від 30.04.2023 - 538,00 грн,

874-840 від 31.05.2023 - 538,00 грн,

874-1065 від 30.06.2023 - 538,00 грн,

874-1243 від 30.06.2023 - 3799,20 грн,

874-1453 від 31.07.2023 - 538,00 грн.

Всього - 13483,20 грн.

Відповідно до п. 2.4. Договору Орендар не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним вносить плату по відшкодуванню витрат Балансоутримувача згідно рахунку, виставленого ним.

За своєю правовою природою рахунок на оплату витрат не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє Відповідача від обов`язку оплатити витрати Балансоутримувачу.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постанові Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі № 915/641/19.

Приймаючи до уваги те, що обов`язок сплати платежів Орендаря наставав щомісяця 20 числа місяця, наступного за звітним, незалежно від того, чи виставлявся рахунок Орендодавцем, та з урахуванням приписів ст. 530 ЦК України, строки виконання грошових зобов`язань Відповідача за Договором вважаються такими, що настали.

Отже, твердження відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази направлення рахунків на відшкодування витрат на утримання Орендованого майн, що є підставою для їх несплати, спростовується вищевикладеним.

Щодо тверджень відповідача про те, що враховуючи обставини введення військового стану та обстріли міста Харкова (форс-мажорні обставини), а також норми чинного законодавства відповідач з 24.02.2022 звільняється від обов`язку компенсувати Позивачу витрати на утримання майна, а також і від відповідальності (штрафних санкцій) за невиконання вказаних зобов`язань, суд вказує таке.

Торгово-промислова палата (ТПП) України у своєму листі від 28.02.2022 р. "…засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Однак, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Стаття 617 Цивільного кодексу України звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Але, сама по собі війна з РФ не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

13 травня 2022 року ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Згідно правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 року у справі № 913/20/21, де, зокрема, вказано на те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

У відповідності до пунктів 6.5., 6.7., 6.8., 6.10. сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов Договору, якщо останнє зумовлене обставинами непереборної сили.

У разі виникнення обставин непереборної сили Сторона, позбавлена внаслідок їх виникнення можливості належного виконання умов цього Договору, зобов`язана сповістити іншу Сторону про виникнення таких обставин непереборної сили не пізніше 5 робочих днів з дня їх виникнення офіційним листом, засобами факсимільного зв`язку або на електронну пошту, зазначені у Договорі. Оригінал листа про настання обставин непереборної сили паралельно направляється засобами поштового зв`язку цінним листом з описом вкладення у лист.

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про виникнення обставин непереборної сили позбавляє Сторону договору права посилатись на виникнення та дію таких обставин як підставу від звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього Договору.

Настання обставин непереборної сили підтверджується у порядку передбаченому чинним законодавством, зокрема сертифікатом Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат.

Однак, відповідачем не було надано до суду доказів повідомлення позивача про неможливість виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили.

Також, відповідачем не надано відповідних документів Торгово-промислової палати України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання саме зобов`язання за укладеним сторонами Договором в наслідок непереборної сили. В матеріалах справи відсутні докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України для відповідача за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливлює виконання зобов`язань за договором, шляхом видачі відповідного сертифіката.

У відповідності до ч. 1 ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Так, станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив заборгованість за договором № БМЕСД-03/25-СУМ від 17.03.2021 р. про відшкодування витрат балансоутримувача у розмірі 13483,20 грн та не надав суду доказів, які б спростовували суми заявленого боргу.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду документів, які підтверджували сплату заборгованість за договором № БМЕСД-03/25-СУМ від 17.03.2021 р. про відшкодування витрат балансоутримувача у розмірі 13483,20 грн, суд вважає позовні вимоги позивача в цій частині, правомірні та обґрунтовані, такі, що не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно приписів ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктами 6.1.-6.3. Договору сторони передбачили, що сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на них зобов`язань за цим Договором відповідно до чинного законодавства України та умов цього Договору.

У разі несвоєчасної оплати рахунків Балансоутримувача Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення, а також можливі збитки, завдані Балансоутримувачу несплатою виставлених ним рахунків.

У разі виникнення у Орендаря заборгованості по відшкодуванню витрат Балансоутримувача на утримання та обслуговування Майна та витрат по наданню комунальних послуг у розмірі 50% та більше від сум, виставлених по рахункам за три місяці, Орендар сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню пені в сумі 80,46 грн та штрафу в сумі 322,80 грн, суд визнає їх обґрунтованими, вірно нарахованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 213,93 грн. - 3 % річних; 409,85 грн - інфляційних збитків, суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, а тому підлягає задоволенню в сумі 213,93 грн.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню розмірі 409,85 грн.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, судовий збір покладається на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-235, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛАРУС" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно- монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 41149437, 03035, м. Київ, вул. Гетьмана Павла Скоропадського, 61 (колишня назва вул. Льва Толстого), IВАN №053226690000026001300706169 в ТВБВ № 10026/0159 в філії - Головного Управління по м. Києву та Київській області АТ "ОЩАДБАНК", МФО 322669) заборгованість за договором № БМЕСД-03/25-СУМ від 17.03.2021 р. про відшкодування витрат балансоутримувача у розмірі 13483,20 грн; пеню в сумі 80,46 грн; штраф в сумі 322,80 грн; інфляційні збитки в сумі 409,85 грн; 3% річних від суми заборгованості в розмірі 213,93 грн; витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "03" квітня 2024 р.

СуддяЛ.В. Шарко