Постанова

від 01.04.2024 по справі 4/69/07

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 4/69/07

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі

за позовом Державного підприємства «Енергоринок»

до Акціонерного товариства «Миколаївобленерго»

про стягнення 174 328 521,70 грн,

орган, дії якого оскаржуються, - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

за скаргою Акціонерного товариства «Миколаївобленерго» від 19.07.2023 № 01.01./01-22-3680

1. Короткий зміст судових рішень у справі

1.1. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007 частково задоволені позовні вимоги Державного підприємства «Енергоринок» (далі - ДП «Енергоринок» та/або позивач) до Відкритого акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Миколаївобленерго» (наразі та далі за текстом - АТ «Миколаївобленерго», відповідач та/або боржник) про стягнення 174 328 521,70 грн, з яких: 121 946 255,25 грн - основного боргу за поставлену електроенергію, 10 384 091,01 грн - пені, 26 939 588,77 грн - збитків від інфляції, 6 522 348,80 грн - 3 % річних та 8 536 237,87 грн - штрафу за договором від 31.07.2002 № 1118/01. Стягнуто на користь позивача 121 271 022,23 грн основного боргу, 7 403 880,22 грн - 3 % річних, 28 580 017,97 грн - збитків від інфляції, 515 396 грн пені, 7 173,93 грн. - 7 % штрафу, 25 500 грн держмита та 118 грн витрат на ІТЗ судового процесу. На суму 4 638 560,38 грн пені, 128 768,97 грн збитків від інфляції, 71 615,10 грн 3 % річних, 8 529 063,94 грн 7 % штрафу в позові відмовлено, а провадження на суму 675 233,02 грн основного боргу - припинено.

1.2. На виконання вказаного судового рішення Господарським судом Миколаївської області видано відповідний наказ.

1.3. У липні 2023 року АТ «Миколаївобленерго» звернулося до Господарського суду Миколаївської області зі скаргою № 01.01./01-22-3680 на дії державного виконавця при примусовому виконанні рішення суду у даній справі, в якій просило, в якій просило:

1) визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Тараса Євгенійовича (далі - державний виконавець) щодо винесення постанови про арешт коштів боржника від 03.07.2023 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на загальну суму 196 824 587,15 грн;

2) визнати неправомірною та скасувати постанову про арешт коштів боржника від 03.07.2023 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на загальну суму 196 824 587,15 грн.

1.4. Скарга обґрунтована тим, що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_1 (далі - ВП № № НОМЕР_1), до якого зведено виконавчі провадження про стягнення боргу з АТ «Миколаївобленерго» на користь ДП «Енергоринок» за п`ятьма виконавчими документами, а саме: згідно з наказами Господарського суду Миколаївської області від 31.07.2007 у справі № 4/69/07, від 09.03.2005 у справі № 3/177, від 28.01.2005 у справі № 11/274, від 03.08.2015 у справі № 9/217/06 та від 05.09.2014 у справі № 12/472/07.

АТ «Миколаївобленерго» вказувало, що 03.07.2023 державним виконавцем у ВП № НОМЕР_1 винесена постанова про арешт коштів боржника на загальну суму 196 824 587,15 грн, з яких: 178 931 470,14 грн залишок боргу за виконавчими документами та 17 893 147,01 грн - виконавчого збору. Боржник вважає, що дії державного виконавця в частині винесення постанови щодо арешту рахунків його філій на загальну суму 196 824 587,15 грн, яка значно перевищує фактичну суму боргу - 178 911 066,32 грн, та без винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, є безпідставними та такими, що порушують права АТ «Миколаївобленерго», а тому рішення державного виконавця, оформлене постановою про арешт коштів боржника від 03.07.2023 у ВП № НОМЕР_1 на суму 196 824 587,15 грн (далі - постанова від 03.07.2023), - є неправомірним, а постанова від 03.07.2023 підлягає скасуванню.

1.5. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2023 у справі № 4/69/07 (суддя Мавродієва М. В.), залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 (Савицький Я. Ф. - головуючий, судді: Діброва Г. І., Разюк Г. П.) скаргу АТ «Миколаївобленерго» від 19.07.2023 № 01.01./01-22-3680 на дії та рішення державного виконавця - задоволено; визнано неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 03.07.2023 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на загальну суму 196 824 587,15 грн; визнано неправомірною та скасовано постанову від 03.07.2023 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на загальну суму 196 824 587,15 грн.

1.6. Судові рішення арґументовано тим, що, враховуючи вимоги статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням, зокрема, суми виконавчого збору. Проте суди наголосили на тому, що набуття права на стягнення суми виконавчого збору Закон України «Про виконавче провадження» пов`язує з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору. У свою чергу, судами попередніх інстанцій установлено, що постанова про стягнення виконавчого збору на суму 17 893 147,01 грн, на яку накладено арешт оскаржуваною постановою, державним виконавцем не виносилась. За встановлених обставин та наведеного правового регулювання суди дійшли висновку, що у державного виконавця не було підстав для арешту грошових коштів АТ «Миколаївобленерго» на суму виконавчого збору у розмірі 17 893 147,01 грн, оскільки постанов про стягнення цієї суми виконавчого збору державним виконавцем не приймалося.

Крім того, суди звернули увагу на те, що за умовами частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1). Однак на порушення наведених положень Закону державним виконавцем при винесені постанови від 03.07.2023 не було проведено перевірку виконання боржником судових рішень, чим не дотримано засад справедливості, неупередженості, об`єктивності та співмірності заходів примусового виконання судових рішень.

2. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

2.1. Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2023 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 4/69/07, Міністерство юстиції України звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить ухвалу та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити повністю.

2.2. На обґрунтування касаційної скарги скаржник наголошує, що касаційна скарга подається на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та те, що розгляд даної справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики та для учасника справи, що подає касаційну скаргу.

За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій не мали права у межах зведеного виконавчого провадження за п`ятьма господарськими справами, в яких видано виконавчі документи, розглядати скаргу АТ «Миколаївобленерго» від 19.07.2023 № 01.01./01-22-3680 за одним з них та відповідно скасовувати постанову від 03.07.2023 повністю, а не частково. Крім цього, на думку скаржника, суди також не мали права, у разі встановлення невідповідності суми накладеного арешту реальному боргу, скасувати постанову від 03.07.2023 повністю.

Заявник також посилається на те, що справи щодо оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження розглядаються як в адміністративному, так і в господарському судочинстві. При цьому, за твердженням скаржника, апеляційний господарський суд не врахував правові висновки П`ятого апеляційного адміністративного суду, викладені у справі № 400/6134/23 за позовом АТ «Миколаївобленерго» до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ДП «Енергоринок» про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника від 16.05.2023 ЗВП № НОМЕР_2 та зобов`язання вчинити певні дії.

2.3. АТ «Миколаївобленерго» у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу та постанову - без змін.

3. Позиція Верховного Суду

3.1. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3.2. Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

3.3. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.07.2007 у справі № 4/69/07, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.10.2007, стягнуто з АТ «Миколаївобленерго» на користь ДП «Енергоринок» 121 271 022,23 грн боргу, 7 403 880,22 грн - 3 % річних, 28 580 017,97 грн збитків від інфляції, 515 396 грн пені, 7 173,93 грн - 7 % штрафу, 25 500 грн держмита, 118 грн витрат на ІТЗ судового процесу.

31.07.2007 у справі № 4/69/07 Господарським судом Миколаївської області видано відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.10.2013 розстрочено виконання рішенням суду від 19.07.2007 у справі № 4/69/07 з березня 2013 року по лютий 2023 року включно згідно з графіком.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2005, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.06.2005, змінено пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2004 у справі № 3/177 та стягнуто з АТ «Миколаївобленерго» на користь ДП «Енергоринок» 159 324 566,31 грн боргу, 13 295 102,42 грн - 3 % річних, 43 108 133,65 грн - збитків від інфляції, 100 000 грн - пені, 1 700 грн - держмита, 118 грн - витрат на ІТЗ судового процесу.

09.03.2005 у справі № 3/177 Господарським судом Миколаївської області видано відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.04.2013 розстрочено виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 24.02.2005 у справі № 3/177 на 10 років з березня 2013 року по лютий 2023 року включно згідно з графіком.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.2004, яку змінено постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2005, у справі № 11/274 стягнуто з АТ «Миколаївобленерго» на користь ДП «Енергоринок» 27 075 516,73 грн боргу, 5 238 844,41 грн збитків від інфляції, 2 678 489,15 грн - 3 % річних, 2550 грн - держмита, 118 грн - витрат на ІТЗ судового процесу.

28.01.2005 у справі № 11/274 Господарським судом Миколаївської області видано відповідний наказ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2007 у справі № 11/274 припинено стягнення з АТ «Миколаївобленерго» на користь ДП «Енергоринок» за постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2005 у частині стягнення пені в сумі 1 913 831,05 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 02.04.2013 розстрочено виконання постанови Одеського апеляційного господарського суду від 21.12.2004 (з урахуванням внесених змін постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2005) у справі № 11/274 з березня 2013 року по лютий 2023 року включно згідно з графіком.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2014 у справі № 12/472/07 затверджено укладену між ДП «Енергоринок» та Публічним акціонерним товариством «Миколаївобленерго» мирову угоду від 03.09.2014, зокрема, на таких умовах:

- заборгованість АТ «Миколаївобленерго» перед ДП «Енергоринок» станом на момент укладення даної мирової угоди складає 102 778 603,26 грн, в тому числі: 81 440 946,16 грн - основного боргу за закуплену електроенергію, 6 314 757,23 грн - 3 % річних, 9 125 181,19 грн - інфляційних нарахувань, 5 897 718,68 грн - пені;

- сторони дійшли згоди, що сплата заборгованості в сумі 102 778 603,26 грн здійснюється боржником до 28.02.2023 (включно);

- кожний черговий платіж має бути здійснений боржником не пізніше останнього числа місяця, в якому він (платіж) підлягає перерахуванню згідно з графіком з вересня 2014 року по лютий 2023 року (включно).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.08.2015 у справі № 9/217/06 затверджено укладену між ДП «Енергоринок» та АТ «Миколаївобленерго» мирову угоду від 29.07.2015, зокрема, на таких умовах:

- заборгованість АТ «Миколаївобленерго» перед ДП «Енергоринок» станом на момент укладення даної мирової угоди складає 41 455 953,05 грн основного боргу за закуплену електроенергію;

- сторони дійшли згоди, що сплата заборгованості в сумі 41 455 953,05 грн здійснюється боржником до 28.02.2023 (включно);

- кожний черговий платіж має бути здійснений боржником не пізніше останнього числа місяця, в якому він (платіж) підлягає перерахуванню згідно з графіком із серпня 2015 року по лютий 2023 року (включно).

Судами попередніх інстанцій також установлено, що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_1 про стягнення боргу з АТ «Миколаївобленерго» на користь ДП «Енергоринок» за вказаними судовими рішеннями:

- з примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 31.07.2007 № 4/69/07 про стягнення 121 271 022,23 грн боргу, 7 403 880,22 грн - 3 % річних, 28 580 017,97 грн - збитків від інфляції, 515 396 грн - пені, 7173,93 грн 7 % штрафу, 25 500 грн - держмита, 118 грн - витрат на ІТЗ судового процесу;

- з примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2005 № 3/177 про стягнення 159 324 566,31 грн боргу, 13 295 102,42 грн - 3 % річних, 43 108 133,65 грн - збитків від інфляції, 100 000 грн - пені, 1 700 грн - держмита , 118 грн - витрат на ІТЗ судового процесу;

- з примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 28.01.2005 № 11/274 про стягнення 27 075 516,73 грн боргу, 5 238 844,41 грн збитків від інфляції, 2 678 489,15 грн - 3 % річних, 2 550 грн - держмита, 118 грн - витрат на ІТЗ судового процесу;

- з примусового виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 03.08.2015 у справі № 9/217/6 про стягнення 41 455 953,05 грн боргу, яка згідно із заявою стягувача станом на 01.06.2023 становить 10 635 488,89 грн;

- з примусового виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2014 у справі № 12/472/07 про стягнення 102 778 603,26 грн боргу, яка згідно із заявою стягувача станом на 01.06.2023 становить 29 022 754,94 грн.

03.07.2023 державним виконавцем у ВП № НОМЕР_1 винесена постанова про арешт коштів боржника на загальну суму 196 824 587,15 грн.

У вказаній постанові, зокрема зазначено, що станом на день винесення постанови залишок боргу за виконавчими документами становить 178 931 470,14 грн. Виконавчий збір, що підлягає стягненню за виконавчими документами, становить 17 893 147,01 грн.

Орган примусового виконання рішення не надав суду доказів про винесення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 17 893 147,01 грн. Водночас виконавчий збір у вказаному розмірі віднесено виконавцем до складу грошових коштів, на які ним накладено арешт.

Крім того, згідно з довідкою АТ «Миколаївобленерго» щодо стану заборгованості перед ДП «Енергоринок» за вказаними судовими рішеннями загальна сума заборгованості станом на 31.05.2023 складала 183 426 247,81 грн, а станом на 30.06.2023, відповідно на дату накладення арешту - 178 911 066,32 грн.

3.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що статтею 6 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За приписами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.05.2019 № 2-рп (ІІ)/2019) наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист: невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до частини 1 статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК України).

При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 68 постанови від 05.12.2018 у справі № 904/7326/14 зазначила, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Частиною 1 статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Отже, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку господарського судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.

Крім того, варто звернути увагу на те, що порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною 1 статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 10.04.2019 у справі № 908/595/18 виснувала, що з правових норм, передбачених частиною 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», з урахуванням вимог статей 339, 340 ГПК України вбачається, що в разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами господарського судочинства, таку скаргу розглядає відповідний господарський суд, який ухвалив таке рішення, за правилами господарського судочинства відповідно.

У постанові від 14.03.2018 у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких ці судові рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та незалежно від кількості стягувачів. Такий висновок зроблено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2018 у справі № 906/530/17 (провадження № 12-213гс18), від 17.10.2018 у справах № 5028/16/2/2012 (провадження № 12-192гс18) та № 927/395/13 (провадження № 12-189гс18).

До того ж у постанові від 14.03.2018 у справі № 660/612/16-ц Велика Палата Верховного Суду розглянула питання щодо юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця та зробила висновок про те, що вказані справи мають розглядатися в порядку того судочинства, якому постановлено судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, і це правило діє і при виконанні зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано судові рішення, ухвалені за правилами однієї юрисдикції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.10.2018 у справі № 707/28/17-ц наведено аналогічний висновок, що оскарження рішення, дії, бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених у зведеному виконавчому провадженні щодо примусового виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами одного виду судочинства, має відбуватися за правилами того ж судочинства у суді, який видав виконавчий документ.

На додаток, у постанові від 14.11.2018 у справі № 707/28/17-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сама наявність зведеного виконавчого провадження не свідчить про адміністративну юрисдикційність скарги на рішення, дії чи бездіяльність відділу державної виконавчої служби. Визначальним критерієм для віднесення спору до адміністративної юрисдикції є наявність у зведеному виконавчому провадженні судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій, чи рішень інших (не судових) органів, якщо ці рішення підлягають примусовому виконанню.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі № 908/85/16 наголосила, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій.

Ураховуючи наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга АТ «Миколаївобленерго» від 19.07.2023 № 01.01./01-22-3680 на дії та рішення державного виконавця, які стосується правомірності прийняття державним виконавцем постанови від 03.07.2023, винесеної у ВП № НОМЕР_1, у якому об`єднано виконання декількох судових рішень, ухвалених судами за правилами господарської юрисдикції, а саме з примусового виконання наказів Господарського суду Миколаївської області від 09.03.2005 у справі № 3/177, від 28.01.2005 у справі № 11/274, від 03.08.2015 у справі № 9/217/6, від 05.09.2014 у справі № 12/472/07 та від 31.07.2007 у цій справі № 4/69/07 правомірно розглянута судами попередніх інстанцій, тобто судом, який видав виконавчий документ, у передбаченому ГПК України порядку, зокрема, в межах цієї конкретної справи (яка є складовою зведеного ВП № НОМЕР_1) за правилами господарського судочинства.

Наведене спростовує доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, та свідчить про те, що Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово викладала у своїх постановах висновок щодо питання правильного застосування норм права, наведених у касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Водночас судова колегія критично ставиться до посилання скаржника на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2023 у справі № 400/6134/23, оскільки відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах лише Верховного Суду, а не в постановах суду апеляційної інстанції. Крім того, постанова про арешт коштів боржника від 16.05.2023 ЗВП № НОМЕР_2 не є предметом розгляду цієї справи.

3.5. Щодо вирішення судами попередніх інстанцій скарги АТ «Миколаївобленерго» від 19.07.2023 № 01.01./01-22-3680 по суті Верховний Суду зазначає таке.

Як зауважено вище, спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців, є Закон України «Про виконавче провадження».

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

За приписами частини 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом (частиною 5 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

Положеннями пунктів 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

При цьому законодавцем передбачений чіткий порядок вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні. Державний виконавець наділений відповідними повноваженнями, він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Зокрема, такими засадами є: верховенство права, законність, справедливість, неупередженість та об`єктивність, гласність та відкритість виконавчого провадження, співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями (стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження»).

Разом з тим порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

Вчинення державним виконавцем дій, які визначені законом для виконання судового рішення, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документа у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

З викладеного слідує, що під час розгляду скарги на дії (бездіяльність) виконавця господарський суд, користуючись правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом, повинен з`ясувати та перевірити належність виконання виконавцем визначених законом обов`язків, і в залежності від установлених обставин ухвалити відповідне рішення про задоволення (відмову у задоволенні) такої скарги.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 16.01.2021 у справі № 910/4071/17.

У частині 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно із частиною 3 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Отже, враховуючи вимоги статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням, зокрема, суми виконавчого збору.

Водночас у частині 4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, зокрема, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.

Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 712/5014/17.

При цьому аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено імперативний припис щодо обов`язку державного виконавця винести постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів), якою і визначається розмір виконавчого збору. Отже, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій набуття права на стягнення суми виконавчого збору Закон України «Про виконавче провадження» пов`язує з винесенням постанови про стягнення виконавчого збору.

Як убачається з матеріалів цієї справи та встановлено судами попередніх інстанцій, у зведеному ВП № НОМЕР_1 державним виконавцем на виконання положень статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», постанов про стягнення виконавчого збору на суму 17 893 147,01 грн, на яку накладено арешт оскаржуваною постановою від 03.07.2023, державним виконавцем не виносилося, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для арешту грошових коштів АТ «Миколаївобленерго» на суму виконавчого збору у розмірі 17 893 147,01 грн.

3.6. Крім того, за умовами частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1).

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на порушення наведених положень Закону державним виконавцем при винесені оскаржуваної постанови від 03.07.2023 не було проведено перевірку виконання боржником судових рішень, чим не дотримано засад справедливості, неупередженості, об`єктивності та співмірності заходів примусового виконання судових рішень.

Зокрема, відповідно до довідки АТ «Миколаївобленерго» щодо стану заборгованості перед ДП «Енергоринок» за судовими рішеннями Господарського суду Миколаївської області у справах № 3/177, № 11/274, № 9/217/6, № 12/472/07 та № 4/69/07 загальна сума заборгованості станом на 31.05.2023 складала 183 426 247,81 грн, а станом на 30.06.2023 та відповідно на дату накладення арешту 03.07.2023 - 178 911 066,32 грн. Втім в оскаржуваній постанові від 03.07.2023 зазначено, що станом на день винесення постанови залишок боргу за виконавчими документами становить 178 931 470,14 грн.

Отже, вирішуючи скаргу АТ «Миколаївобленерго» від 19.07.2023 № 01.01./01-22-3680, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що оскаржувана постанова від 03.07.2023 на загальну суму 196 824 587,15 грн винесена державним виконавцем безпідставно, оскільки сума, на яку накладений арешт, не відповідає дійсності.

Судова колегія також цілком погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, які зазначили, що невідповідність розміру актуальної заборгованості відповідача станом на 03.07.2023 сумі грошових коштів, на який накладено арешт, свідчить про недотримання державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, судами попередніх інстанцій доречно зазначено про те, що повноваженнями щодо накладення арешту на майно (кошти) боржника у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів наділений саме державний виконавець, тоді як зазначення судом конкретних дій виконавця під час розгляду скарги є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством, при постановленні судових рішень.

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

4.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

4.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

4.3. З урахуванням встановлених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

5. Розподіл судових витрат

5.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 у справі № 4/69/07 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ