Рішення

від 02.04.2024 по справі 569/20700/23

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/20700/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року Рівненський міський суд

Рівненської області

в особі судді - Ковальова І.М.

при секретарі - Фурдись В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини,-

в с т а н о в и в :

В Рівненський міський суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей Дубровицької міської ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини звернувся ОСОБА_1 .

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 грудня 2023 року замінено неналежну третю особу - Службу у справах дітей Дубровицької міської ради на належну орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради у даній цивільній справі.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги повністю підтримала, просить суд їх задоволити з підстав, викладених у позовній заяві та розірвати шлюб укладений між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дубровицького районного управління юстиції у Рівненській області 28.10.2000, актовий запис №50; визначити місце проживання дитини, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком, ОСОБА_1 .

В судове засідання відповідач не з`явилась, однак подала до суду письмові заяви про визнання позову ОСОБА_1 до неї, ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. Додатково зазначила, що не заперечує проти розірвання шлюбу укладеного між нею та позивачем, а також не заперечує щодо визначення місця проживання їх спільної дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з чоловіком, ОСОБА_1 . Вона проживає та працює за межами України тому не має можливості приймати участь у судових засіданнях особисто. Тому просить суд задоволити позов ОСОБА_1 до неї про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини повністю.

В судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради повторно не з`явився. Про день та час розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином судовими повістками рекомендованими листами. Причин своєї неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про перенесення судового розгляду справи до суду не подавав. 29 січня 2024 року (та 01 лютого 2024 року) на адресу Рівненського міського суду Рівненської області надійшла заява про долучення до матеріалів справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог - орган опіки та піклування - виконавчий комітет Дуброцицької міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини відповідний висновок органу опіки та піклування від 26 січня 2024 року №07-129 з даного питання.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Судом встановлено, що позивач та відповідач по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 28 жовтня 2000 року.

Дана обставина підтверджується дослідженим в судовому засіданні свідоцтвом про шлюб (повторне) серії НОМЕР_1 виданим 11 жовтня 2023 року Дубровицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з якого вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 28 жовтня 2000 року, про що складено відповідний актовий запис №50. Прізвище після державної реєстрації шлюбу - чоловіка ОСОБА_1 , дружини ОСОБА_2 . (а.с.5).

Від даного шлюбу позивач та відповідач мають двох дітей - повнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дана обставина підтверджується дослідженим в судовому засіданні свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданим 12 вересня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дубровицького районного управління юстиції у Рівненській області з якого вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Дубровиця Дубровицького району Рівненської області, про що складено відповідний актовий запис №89. Батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . (а.с.12).

Відповідно до ч.1 ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, а також те, що в судовому засіданні було встановлено, що сторони по справі тривалий час (понад півтора роки на день звернення позивача з даним позовом до суду) проживають окремо, відповідачка проживає за межами України, не ведуть спільного господарства та бюджету, між ним припинено сімейні відносини, позивач не хоче продовжувати шлюбні відносини з відповідачкою та спільно проживати з нею однією сім`єю не бажає і не згідний на примирення, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, що має істотне значення, відповідачка заявлені вимоги повністю визнала та просила суд їх задоволити, тому суд вважає, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають до повного задоволення.

Що стосується позовних вимог в частині визначення місця проживання малолітнього сина позивача та відповідачки з батьком, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З дослідженого в судовому засіданні висновку органу опіки та піклування - виконавчого комітету Дубровицької міської ради про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.01.2024 №07-129 вбачається наступне: «На розгляді Рівненського міського суду перебуває справа №569/20700/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають з 2000 року у зареєстрованому шлюбі (повторне свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 від 11.10.2023 року, видане Дубровицьким відділом ДРАЦС у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції). Мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження дитини серія НОМЕР_3 , видане 12.09.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дубровицького районного управління юстиції у Рівненській області).

ОСОБА_1 згідно інформації у Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно з 13.12.2004 року є одноосібним власником домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно характеристики, виданої виконавчим комітетом Дубровицької міської ради від 11.01.2024 року №09-60 за місцем проживання ОСОБА_1 характеризується позитивно скарг та нарікань від сусідів та жителів міста на нього до міської ради не надходило.

Згідно висновку оцінки потреб від 05.01.2024 року, складеного КЗ «Центр надання соціальних послуг» Дубровицької міської ради ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 та бабусею проживають в приватному будинку, де є відповідні комунальні зручності. Для дитини відведено окрему кімнату, де є все необхідне для розвитку, навчання та відпочинку.

Згідно акту обстеження умов проживання дитини від 16.01.2024 року, складеного службою у справах дітей Дубровицької міської ради, в будинку чисто, охайно, санітарно-гігієнічний стан задовільний. Кімнати належно умебльовані, наявна відповідна побутова техніка. Малолітній ОСОБА_3 цей дім вважає рідним, оскільки з народження тут проживає. Стосунки між членами сім`ї родинні, дружні, довірливі. Порушень прав дитини не виявлено. ОСОБА_1 створив належні умови для проживання сина.

Малолітній ОСОБА_3 під час бесіди розповів, що проживає разом з татом, який в усьому йому допомагає; перевіряє уроки, доглядає за ним, коли він хворіє, ходить з ним гуляти тощо. Мама ОСОБА_2 , зі слів дитини, тривалий час живе і працює за кордоном, хоча часто телефонує та спілкується з сином.

ОСОБА_3 навчається в 3 класі Дубровицького ліцею Дубровицької міської ради (довідка зазначеного закладу №17/01-40 від 09.01.2024 року). Батько приділяє належну увагу вихованню сина, цікавиться його успіхами, відвідує батьківські збори.

Згідно довідки від 11.01.2023 року, наданої Дубровицькою лікарською амбулаторією №2 КНП «Дубровицький ЦПМСД» малолітній ОСОБА_3 часто хворіє, через що знаходиться на «Д» обліку, на прийом до педіатра дитину супроводжує батько, який виконує надалі лікарями рекомендації.

ОСОБА_1 матеріально забезпечений, має власні заощадження та постійно шукає варіанти додаткового заробітку.

ОСОБА_2 з 13.10.2023 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради від 13.10.2023 року №25650.

Згідно інформації Рівненського міського центру соціальних служб від 09.01.2024 року №18/01-16/24 ОСОБА_2 на даний час проживає в Нідерландах.

Працівниками служби у справах дітей 16.01.2024 року в телефонному режимі через додатки Viber моб.НОМЕР_4 проведено бесіду з матір`ю дитини з даного питання. З її усних пояснень встановлено, що вона проживає за кордоном і не заперечує щодо того, щоб місце проживання ОСОБА_3 було визначено з батьком, оскільки на даний час вона не має можливості забрати сина до себе.

Питання про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 слухалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 24.01.2024 року. Заслухавши обох батьків дитини (матір - в телефонному режимі), проаналізувавши всю наявну інформацію з даного питання, враховуючи згоду ОСОБА_2 з даного питання, встановлено, що умов та обставин, які б перешкоджали чи мали б негативні наслідки щодо виховання та розвитку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в сім`ї батька ОСОБА_1 не виявлено.

Частиною 4,5 статті 19 Сімейного кодексу України передбачено, що при розгляді судом спорів про позбавлення батьківських прав батьків, є обов`язковою участь орган опіки та піклування, який подає до суду письмовий висновок.

Відповідно до вищевикладеного, орган опіки та піклування - виконавчий комітет Дубровицької міської ради вважає за доцільне визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в сім`ї батька ОСОБА_1 , який проживає по АДРЕСА_1 .» (а.с.47, 51-52).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними, приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, має бути наданий такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя (ураховуючи при цьому права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, що відповідають за неї за законом), і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.

Зазначене узгоджується із правовою висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14- 327цс18)

У п.6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ч.1,2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Йохансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року, крім того, таке спілкування, а також його характер та обсяг обумовлюють обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов`язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов`язок застосування примусу з цих питань має бути обмежено, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції.

Аналіз змісту вказаних норм Сімейного кодексу України свідчить про те, що першочерговим критерієм визначення місця проживання малолітньої дитини, яка не досягла десяти років, є спільна згода батьків, а дитини, яка досягла десяти років - спільна згоду батьків та самої дитини. І тільки у разі наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітніх дітей такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Тобто зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має перебувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

Разом з тим, суд встановив, що ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 08 грудня 2023 року (а.с.21) було відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання на 27 грудня 2023 року, і в той же день 08 грудня 2023 року відповідач поштовим відправленням направила до суду заяву про визнання позову у якій безпосередньо особисто просила суд задовільнити позов ОСОБА_1 до неї про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з чоловіком ОСОБА_1 , провести розгляд справи у підготовчому засідання та проводити розгляд справи за її відсутності за наявними матеріалами справи. (Дата відправлення заяви про визнання відповідачкою позову наявна на поштовому конверті - 08.12.2023 а.с.25-29).

В подальшому, відповідачка ще двічі подавала аналогічні заяви про визнання позову, як в частині розірвання шлюбу так і в частині визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 з батьком, при цьому заявлені позові вимоги просила суд задоволити (а.с.39, 62).

Отже, сторони, як це і передбачено положеннями ст.160 СК України, визначили місце проживання дітей з батьком за взаємною згодою.

Фактично, не вбачається спору щодо місця проживання малолітнього сина сторін з зазначених вище трьох заяв відповідачки про визнання позову, направлених нею до суду, у яких вона сама просить суд задоволити позовні вимоги позивача. Відповідачка, як мати дитини, не заперечує щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_3 з батьком, що беззаперечно свідчить про відсутність спору між батьками про визначення місця проживання дитини та не потребує втручання з боку органу опіки та піклування, а також будь-якого судового захисту прав позивача, які відповідачем жодним чином не порушуються, не оспорюються або визнаються.

Отже, за відсутності між сторонами відповідного спору суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Сімейні відносини, враховуючи їх особистісний характер, повинні в першу чергу вирішуватися за згодою їх учасників, і тільки в разі відсутності такої згоди (існування між ними спору), зокрема у суді.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Спір у цій справі щодо місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 ініційований батьком дитини (позивачем), з яким дитина і так фактично проживає і від якого мати дитини (відповідачка) не вимагає зміни його місця проживання.

Після звернення батька неповнолітньої дитини до суду з позовом про визначення місця проживання сина відповідачка у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду цієї справи про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання сина безпосередньо з нею, як матір`ю, суду не надала.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що позивачем у позовній заяві зокрема, зазначено: «Ми з відповідачкою не змогли досягнути згоди щодо постійного місця проживання нашого неповнолітнього сина, відповідно я маю право на звернення до суду з відповідною вимогою. З даного приводу виникають суперечки. З відповідачкою складно домовлятися. Кожного разу мені потрібно докласти максимуму щоб домовитися про місце проживання дитини, виховання та утримання. Добровільно визначити місце проживання дитини вона не погоджується. Відповідачка проживає та працює за межами України, зрідка приїжджає до дитини. Весь період син живе зі мною за місцем моєї реєстрації. Прошу суд прийняти до уваги що я займаюся вихованням дитини з моменту його народження. У разі не визначення місця проживання меншого сина зі мною рішенням суду у випадках наступної зміни адреси проживання мені потрібно буде постійно просити згоду відповідачки. Потрібно буде постійно отримувати її згоду при влаштуванні дитини в навчальні заклади чи на лікування та інше.».

При цьому, будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин, а саме: безпідставна відмова відповідачки у влаштуванні сина до навчального закладу чи лікувального закладу на звернення позивача що в подальшому негативно виразилось на дитині; відмова у переїзді сина разом з батьком на інше місце проживання, будь-які інші неправомірні дії відповідачки по відношенню до малолітнього сина; звернення відповідачки до позивача з метою відібрання дитини та вивезення її за кордон за місцем свого проживання (на даний час, як зазначив позивач, так і у своїй заяві зазначила відповідачка остання понад півтора роки знаходиться за кордоном) та інших доказів, позивачем подано не було. Натомість, сама ж відповідачка визнала заявлені до неї вимоги в повні мірі та не заперечила, щоб її з позивачем малолітній син проживав разом з батьком.

Оцінюючи вищезазначене, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , який і так фактично проживає з ним, між батьками дитини виник спір щодо його місця проживання, оскільки мати дитини не вимагає від батька дитини змінити його місце проживання, не порушує в судовому порядку питання щодо відібрання сина у позивача та не заперечує щодо подальшого проживання дитини з батьком.

В той же час, зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання і той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір. Ці обставини підлягають перевірці судом.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, суд вважає, що вимоги про визначення місця проживання малолітнього сина позивач заявив передчасно, оскільки звернення до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та, принаймі, існувати на час вирішення справи у суді, який у даному випадку - відсутній. Тому, на підставі вищевикладеного, а також у зв`язку з відсутністю між сторонами спору щодо місця проживання малолітнього сина, у задоволенні позовних вимог позивачу в цій частині слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд,- в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини - задоволити частково.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 28 жовтня 2000 року Дубровицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №50 - розірвати.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживаючий АДРЕСА_1

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована АДРЕСА_2

Третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради, м.Дубровиця, вул.Воробинська, 16 Рівненської області

Суддя Рівненського

міського суду І.М.Ковальов