Постанова

від 19.09.2024 по справі 569/20700/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2024 року

м. Рівне

Справа № 569/20700/23

Провадження № 22-ц/4815/687/24

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Ковальчук Н.М., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання: Хлуд І.П.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Тимошенко О.В. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 квітня 2024 року ухвалене в складі судді Ковальова І.М., дата складання повного тексту відсутня у справі № 569/20700/23,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.

Позовна заявамотивована тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають спільну дитину сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з батьком. Відповідач тривалий час проживає за межами України. Вказує, що він має тісний взаємозв`язок та розуміння з сином, постійно проводить вільний час з ним, допомагає навчатися, пізнавати оточуючий світ, сприяє загальному розвитку, допомагає подолати труднощі та вирішити спірні питання. Займається лікуванням, забезпечує дозвілля та інші потреби. Вважає, що місце проживання дитини має бути визначене разом із ним, оскільки для дитини створені всі умови для проживання, є місце для сну та відпочинку, для навчання та гри.

Просив суд визначити місце проживання неповнолітнього сина з ним.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 адвоката до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання, задоволено частково.

Розірвано шлюб, зареєстрований Дубровицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Сарненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 50 свідоцтво між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що вимоги про визначення місця проживання малолітнього сина позивач заявив передчасно, оскільки звернення до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та, принаймні, існувати на час вирішення справи у суді, який у даному випадку - відсутній.

В частині задоволених позовних вимог щодо розірвання шлюбу рішення суду першої інстанції не оскаржене, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не перевіряється.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд помилково дійшов висновку, що спір був відсутній на момент звернення до суду. Вказує, що єдине рішення яке мав право ухвалити суд це ухвала про закриття провадження, а не відмова у задоволенні позовних вимог, що суперечить постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 . Вважає, що твердження суду щодо подання позову до суду про визначення місця проживання дитини необхідні обставини, що свідчать про намагання другим з подружжя викрасти дитину чи силою змінити місце проживання є хибним. Зазначає те, що про наявність спору свідчать і пасивні дії, загальна поведінка сторін та інші обставини та те, що відмовляючи у позові, суд фактично обмежив позивача у виконанні своїх обов`язків щодо виховання дитини, адже відповідачка відсутня в Україні, а її процесуальні заяви в справі не мають юридичної сили в інших компетентних органах.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У частині третійстатті 3 ЦПК Українивизначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення в оскаржуваній частині не відповідає.

Установлено, що сторони перебували узареєстрованому шлюбіз 28жовтня 2000року. Від даного шлюбу позивач та відповідач мають двох дітей повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 згідно інформації у Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно з 13.12.2004 року є одноосібним власником домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 з 13.10.2023 року зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради від 13.10.2023 року №25650.

Згідно інформації Рівненського міського центру соціальних служб від 09.01.2024 року №18/01-16/24 ОСОБА_2 на даний час проживає в Нідерландах.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин першої, другої ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Також згідно абзацу другого частини першоїцієї ж статті,під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дітей з матір`ю, суд першої інстанції виходив із відсутності спору між сторонами щодо визначення місця проживання дітей.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Убачається, що малолітній ОСОБА_1 проживає з батьком у будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Позивач заявляє, що з відповідачкою не змогли досягнути згоди щодо постійного місця проживання їхнього неповнолітнього сина. З даного приводу виникають суперечки та відсутність домовленостей.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Дубровицької міської ради від 26.01.2024 року, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1

12.12.2023 року та 10.01.2024 відповідач направила до суду заяву про визнання позову у якій просила суд задовольнити позов ОСОБА_1 до неї про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з чоловіком ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими і відповідачем не спростовуються, не заперечуються і не оспорюються.

Саме по собі визнання відповідачем позовної вимоги про визначення місця проживання дитини з батьком не є підставою для відмови у задоволенні таких позовних вимог, за умови існування обґрунтованої загрози порушення відповідних прав позивачки.

За вказаних обставин висновок місцевого суду про відмову у задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом із батьком є помилковим, оскільки станом на момент звернення до суду з позовом, право позивача на визначення місця проживання сина разом із ним не визнавалося відповідачем, а рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і захищати порушене право чи інтерес.

Ураховуючи те, що, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дітей, судом неповно з`ясовано фактичні обставини справи, висновки суду, в цій частині, не відповідають обставинам справи, постановлене ним рішення, у цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення таких позовних вимог.

Відповідно дост. 376 ЦПК Українипідставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Тимошенко О.В. задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 квітня 2024 року в частині відмови у визначені місця проживання дитини скасувати.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 20 вересня 2024 року.

Головуючий суддя: Гордійчук С.О.

Судді : Ковальчук Н.М.

Шимків С.С.