Окрема думка

від 13.03.2024 по справі 906/304/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Кондратової І.Д.

до постанови Верховного Суду від 13 березня 2024 року

13 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 906/304/23

СУТЬ СПОРУ

1. ОСОБА_1 з часткою в статутному капіталі 37,9 %, Шаламберідзе Емзарій- 24,2% та ОСОБА_2 - 37,9 % (Позивач) є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Українські авіаційні системи" (надалі - Товариство).

2. Позивач одночасно був директором Товариства.

3. 26 серпня 2022 року ОСОБА_1 самостійно скликала загальні збори учасників Товариства, оскільки Позивач, як директор, не скликав збори на її вимогу від 04 серпня 2022 року, що надсилалась 10 серпня 2022 року.

4. 03 жовтня 2022 року відбулися загальні збори учасників Товариства за участі уповноважених представників ОСОБА_1 , Шаламберідзе Емзарій, які сукупно володіють 62,1%.

5. Позивач не брав участь у загальних зборах. Ці збори були проведені не за місцезнаходженням Товариства.

6. Загальні збори учасників Товариства прийняли такі рішення:

1) не розглядати звіт керівника, а роботу директора ОСОБА_2 за результатами розгляду звітності (звіту/балансу за 2021 рік) Товариства - визнати незадовільною (по другому питанню порядку денного);

2) звільнити ОСОБА_2 з посади директора 03.10.2022 та обрати директором Товариства ОСОБА_3 з 04.10.2022 та уповноважити останнього на подання документів та внесення необхідних змін до державних реєстрів (по п`ятому питанню);

3) передати інтелектуальні та всі інші майнові і немайнові права на БПАК "HAWK", в т.ч. права на технічні умови ТУ У 30.3 - 40358580 - 001:2017 (УАСМ-1.00.00.000ТУ) на безпілотний авіаційний комплекс "HAWK" іншій юридичній особі, а саме - Товариству з обмеженою відповідальністю "Укравіасистем" (код 39774879), уповноважити ОСОБА_4 на укладення відповідного договору від імені Товариства та узгодження умов такого договору на власний розсуд. З метою реалізації вказаного права надати ОСОБА_4 право підпису від імені Товариства та внести про нього, як про підписанта, відомості до державного реєстру (по шостому питанню).

7. Позивач оскаржив ці рішення з таких підстав:

- Позивач не був повідомлений про проведення загальних зборів, що порушує його право на управління;

- загальні збори учасників проводилися не за місцезнаходженням Товариства;

- питання щодо визнання роботи директора незадовільною не було включено до порядку денного зборів;

- рішення щодо підстав звільнення директора вимагає ретельного аналізу; - рішення про безоплатну передачу активів Товариства іншій особі, пов`язаній з ОСОБА_1, на суму понад 11 млн грн підтверджує, що метою цих зборів було усунення Позивача з посади директора та заволодіння активами Товариства.

8. Позивач не змінював підстави позову шляхом подання заяви. У додаткових поясненнях від 01.05.2023 року Позивач звернув увагу суду на те, що строк для скликання загальних зборів учасників, визначений частиною дев`ятою статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 6 лютого 2018 року № 2275-VIII, був порушений.

9. Відповідач проти позову заперечував, стверджував, що:

- Позивач, як директор Товариства, не скликав загальних зборів учасників на вимогу його учасника;

- Позивач, як учасник Товариства, був повідомлений про скликання загальних зборів о 10:00 год. 03.10.2022 за адресою АДРЕСА_1 шляхом надсилання поштового відправлення з описом вкладення на адресу АДРЕСА_2 . Позивач це поштове повідомлення отримав 01.09.2022;

- рішення загальних зборів учасників прийняті з питань, що були внесені до порядку денного;

- рішення про передачу прав іншій особі прийнято в межах чинного законодавства. Вказівки, що така передача є безоплатною, у рішенні відсутня.

10. Позивач у відповідь заперечував факт отримання повідомлення про збори, оскільки 1 вересня 2022 року його фізично не могло бути в Києві - він перебував у Житомирі. Роздруківка з системи контролю доступу ТОВ "Житомир-Агробудіндустрія" підтверджує його перебування в Житомирі протягом дня. Свідчення ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у заяві свідків підтверджують це.

11. Позивач також зазначав, що поштове відправлення №1002402696555 не може вважатися доказом, адже воно не завірене належним чином, відсутнє в системі оператора поштового зв`язку, є сумніви щодо цього доказу з огляду на незбіжність нанесення цифр.

12. 25 червня 2023 року Позивач заявив клопотання про поновлення строку на долучення доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_6 неповністю оплатили внесок до статутного капіталу, а значить загальні збори були неправомочними відповідно до пункту 8.1.3 Статуту.

13. У суді апеляційної інстанції Позивач стверджував, що:

- ОСОБА_1 перебувала за кордоном. Суд першої інстанції не дослідив, хто від її імені діяв (надсилав повідомлення);

- суд першої інстанції помилково не брав до уваги, що загальні збори відбулися не за місцезнаходженням Товариства. Це не робить рішення зборів автоматично недійсними, проте у сукупності з іншими обставинами (неповідомлення Позивача про їх скликання та проведення без його участі) це свідчить про намір не допустити Позивача до участі у зборах;

- суд першої інстанції не мав достатньо підстав для висновку про те, що Позивач отримав повідомлення про збори. Належним доказом цього є запис у книзі ф. 8 про поштове відправлення з власноруч вказаним прізвищем відповідно до Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" № 211 від 12 травня 2006 року. У оператора поштового зв`язку такі документальні відомості відсутні;

- суд першої інстанції помилково визнав законним розгляд питання про роботу виконавчого органу. Таке питання не було включено до порядку денного зборів. Це є порушенням частини десятої статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 6 лютого 2018 року № 2275-VIII;

- суд першої інстанції помилково визнав, що оскаржене рішення не містить мотивації звільнення директора та призначення нового. Насправді таке рішення прийнято у зв`язку з пропозицією ОСОБА_4 , який послався на незадовільну роботу керівника, порушення вимог законодавства та положення пп. 8.4.5 пункт 8.4 Статуту;

- суд першої інстанції неправильно застосував норму статті 99 ЦК України та рішення Конституційного Суду України від 12.01.2010 № 1-рп/2010 у справі №1-2/2010 без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі №753/17776/19(провадження № 14-163цс20), що здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення від посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене статутом. Тобто право засновника на звільнення директора не є абсолютним і обмежується статутом. Підстави та умови звільнення директора Товариства визначені у пункті 8.4.5. Статуту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

14. Суд першої інстанції відмовив у позові з підстав недоведеності порушення прав позивача.

15. Суд першої інстанції, розглядаючи справу, встановив:

- Позивач був повідомлений про проведення загальних зборів Товариства, які відбулися 3 жовтня 2022 року о 10:00 за адресою м. Житомир, вул. Івана Сльоти, 49д: 1) повідомлення було надіслане поштою 26 серпня 2022 року на адресу Позивача ( АДРЕСА_2 ) через поштового оператора "Укрпошта" з ідентифікатором №1002402696555;

- цінний лист з описом вкладення був доставлений адресату 1 вересня 2022 року, що підтверджує: фіскальний чек від 26 серпня 2022 року; опис вкладення у цінний лист від 26 серпня 2022 року; роздруківка з вебсайту "Укрпошта" про отримання адресатом поштового відправлення з ідентифікатором №1002402696555;

- суд на вимогу Позивача витребував оригінали цих доказів і дослідив їх у судовому засіданні. Позивач, ставлячи їх достовірність під сумнів, не заявив клопотання про призначення технічної експертизи цих документів. Лист Позивача не підтверджує і не спростовує факт доставлення поштового відправлення Позивачу, а лише констатує відсутність інформації про це відправлення у АТ "Укрпошта" через сплив шестимісячного строку зберігання;

16. Учасниця Товариства, яка скликала збори, надала до суду докази, що підтверджують відправлення повідомлення Позивачу. Закон не зобов`язує перевіряти, чи отримав адресат повідомлення. Ризик неотримання повідомлення не особисто несе адресат, якщо він вказав свою адресу як контактну.

17. Суд не погодився з доводами Позивача щодо розгляду на зборах питання, не включеного до порядку денного, оскільки встановив, що питання про розгляд звіту керівника за результатами роботи Товариства протягом 2021 року було включено до порядку денного зборів. Це питання не конкретизувало, які саме рішення можуть бути прийняті за його підсумками. Тому суд виснував, що одним з таких рішень може бути оцінка роботи керівника. Збори дали таку оцінку, визнавши роботу Позивача незадовільною.

18. Суд не погодився також з твердженням Позивача, що рішення про звільнення директора не відповідає вимогам Статуту в частині обґрунтування підстав. Суд встановив, що така мотивація міститься лише в пропозиції, яка була надана одним з учасників зборів. Натомість саме рішення не містить посилання на пункти Статуту. За висновком суду рішення загальних зборів про звільнення директора не потребує мотивації, оскільки звільнення керівника є виключною компетенцією загальних зборів учасників товариства (стаття 99 ЦК України).

19. Суд встановив, що рішення про передачу прав на БПАК "HAWK" іншій юридичній особі зборів прийнято уповноваженими особами з дотриманням норм закону. У рішенні не вказується, що передача прав буде безоплатною.

20. Щодо проведення загальних зборів Товариства не за місцезнаходженням Товариства, суд виходив з того, що порушення цього правила не є безумовною підставою для визнання рішень зборів недійсними. Суд не встановив причинно-наслідкового зв`язку між місцем проведення зборів та волевиявленням учасників.

21. Окремо суд вказав, що не буде досліджувати інші порушення, які нібито були допущені при скликанні загальних зборів Товариства, на що представник Позивача посилався в усних та письмових поясненнях, оскільки Позивач не вказав ці обставини як підстави позову; не змінив підстави позову в установленому порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

22. Суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

23. Суд апеляційної інстанції:

- дослідив оригінали фіскального чека та опису вкладення в цінний лист, які додані до матеріалів справи (том 1, аркуш 189);

- відхилив клопотання Позивача про витребування у Державної прикордонної служби України відомостей про перетин ОСОБА_1 державного кордону в період з 01.01.2022 по 31.12.2022, оскільки факт перебування її за кордоном відповідач визнав. Відповідач не заперечує направлення повідомлення про скликання загальних зборів її представником;

- не прийняв додатковий доказ - відео "Воно не летить", що було опубліковане на каналі BIHUS Info 04.09.2023, оскільки на момент ухвалення рішення цей доказ не існував. Подання такого доказу не має на меті встановлення обставин, що входять до кола доказування у цій справі, а спрямоване на встановлення правовідносин між учасниками Товариства та відносин Товариства та Міноборони України.

24. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції по суті спору, навів такі мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі:

- Позивач був повідомлений про скликання загальних зборів належним чином. Докази, надані на підтвердження цього (копії фіскального чека, опису вкладення), є більш вірогідними, ніж докази, надані позивачем на спростування. Лист було відправлено рекомендованою поштою на дійсну адресу отримувача. Це вважається належним повідомленням, адже отримання листа адресатом не залежить від відправника (у цьому випадку від особи, яка скликала збори). Недоліки розрахункового документа та відсутність у поштового оператора відомостей про вручення (запис у книзі форми 8) не є неспростовним доказом неповідомлення позивача, адже можуть бути наслідком недбалої роботи поштового оператора. Відсутність даних в системі трекінгу станом на момент розгляду справи не є доказом не надсилання, адже за правилами, інформація зберігається лише шість місяців;

- не беруться до уваги аргументи скарги Позивача щодо порушення порядку скликання загальних зборів з тих підстав, що повідомлення надсилала не особисто ОСОБА_1 , а її представник. Суд зазначив, що в правовій системі діє принцип, згідно з яким дозволено все, що прямо не заборонено законом, а ні в Законі України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ні в Статуті не міститься вимог про особисте відправлення повідомлень про збори або заборони їх скликання через представника,

- Конституційний Суд України у рішенні від 12.01.2010 № 1-рп/2010 у справі № 1-2/2010 висловився щодо тлумачення статті 99 ЦК України, яка до 1 червня 2014 року дозволяла у будь-який час усувати членів виконавчого органу з їх посад, якщо в установчих документах не було конкретизовано причини для такого усунення. Зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" з 1 червня 2014 року вищий орган управління товариства має безумовне право припинити повноваження члена виконавчого органу або відсторонити його від виконання повноважень. Це право діє навіть якщо в статуті товариства визначені підстави усунення, припинення повноваження члена виконавчого органу чи його відсторонення від виконання повноважень;

- згідно з протоколом директор був звільнений через незадовільну роботу, порушення законодавства та Статуту Товариства. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували ці порушення. Незважаючи на це, відсутність доказів не впливає на безумовне право загальних зборів Товариства звільнити директора, тому не може слугувати підставою для визнання недійсним оскаржуваного рішення;

- Позивач стверджує, що загальні збори учасників Товариства були проведені не за адресою його місцезнаходження, але не довів, що це вплинуло на прийняття рішень або волевиявлення учасників, тому така обставина не може бути підставою для визнання зборів недійсними. Суд також брав до уваги, що Учасниця Товариства, яка ініціювала скликання зборів, попередньо зверталася до виконавчого органу Товариства з відповідною вимогою. У випадку скликання зборів виконавчим органом, вони б відбулися за місцезнаходженням відповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

25. Позивач оскаржив судові рішення до Верховного Суду, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення.

26. Скаржник визначив підставами касаційного оскарження судових рішень пункти 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.

27. В обґрунтування своєї правової позиції у касаційній скарзі ОСОБА_2 із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (щодо застосування статті 79 ГПК України); - від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 24.06.2021 у справі № 910/10275/20 (щодо застосування статті 116 ЦК України));

- від 17.11.2022 у справі № 917/1523/21, від 16.12.2020 у справі № 910/14910/18, від 02.05.2018 у справі № 910/807/17, від 27.11.2018 у справі № 916/58/18 (щодо застосування статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"); від 06.03.2018 у справі № 907/167/17, від 10.10.2019 у справі № 916/1807/17 (щодо застосування статті 167 ГК України);

- від 23.02.2021 у справі №753/17776/19 (щодо застосування статті 99 ЦК України).

28. Також підставою касаційного оскарження касатор зазначає пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування:

- частин п`ятої та дев`ятої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у випадку надсилання вимоги про скликання загальних зборів учасників Товариства не за місцем перебування виконавчого органу Товариства, а за місцем реєстрації керівника Товариства;

- частини дев`ятої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у випадку самостійного скликання загальних зборів учасників Товариства за умови відсутності повноважень у представника на подання вимоги про скликання зборів та надсилання вимоги не за місцем перебування виконавчого органу Товариства;

- статей 237, 244, 245 ЦК України та частини п`ятої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" за умови відсутності у представника нотаріально посвідченої довіреності.

29. У касаційній скарзі скаржник навів таке обґрунтування того, в чому, на його думку, полягає неправильне застосування вищенаведених норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення:

- суди констатували, що загальні збори скликались не учасником Товариства, а її уповноваженим представником. Скаржник вважає, що такі висновки зроблені внаслідок неправильного застосування статей 237, 244, 245 ЦК України та з порушенням принципу змагальності, який забезпечує повноту дослідження обставин справи, та стандарт переваги більш вагомих доказів. Для скаржника очевидним є те, що справу вирішено за відсутності належних та допустимих доказів. Скаржник вважає помилковою позицію суду апеляційної інстанції щодо застосування загальнодозвільного принципу правового регулювання "дозволено те, що не заборонено законом" в умовах існування окремо передбаченого для цього інституту представництва, яким врегульовано питання уповноваження представників за допомогою довіреностей;

- скаржник наголошує на відсутності в справі довіреності від ОСОБА_1, яка б підтверджувала повноваження її представника, та на відсутності інформації про особу цього представника. Також скаржник звертає увагу на те, що опис вкладення в цінний лист, в якому наявний наступний машинописний текст: "Відправник: ОСОБА_1 (через уповноваженого представника)", не є належним доказом, оскільки повноваження представника учасника Товариства виникають з підстав, визначених ЦК України; вимога про скликання зборів містить напис " ОСОБА_1 04.08.2022 "рукописний підпис;

- суди, не застосувавши норми частин п`ятої та дев`ятої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", помилково вирішили, що учасник Товариства мав право самостійно скликати збори. Скаржник стверджує, що надсилання/отримання такої вимоги за місцем реєстрації директора Товариства законодавцем не передбачено;

- висновок судів про повідомлення Позивача про скликання загальних зборів належним чином зроблений з порушенням вимог статті 79 ГПК України, та без урахування висновків щодо дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори. Скаржник вважає, що фіскальний чек є неналежним, оскільки у ньому помилково чи цілеспрямовано, але міститься прізвище іншої особи, а оператор поштового зв`язку взагалі немає жодних документальних відомостей про відправлення №1002402696555 та про його отримання ОСОБА_2 ;

- суд апеляційної інстанції неправильно застосував висновки рішення Конституційного Суду України №1-рп/2010. Скаржник наполягає, що право загальних зборів на звільнення директора не є абсолютним та стверджує, що ні Конституційний Суд України, ні Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.02.2021 у справі 753/17776/19, ні редакція частини третьої статті 99 ЦК України ніколи не абсолютизували це право у спосіб, вчинений відповідачем та судом. Підстави та умови звільнення директора Товариства визначені у пункті 8.4.5 Статуту.

Основні мотиви, викладені в постанові Верховного Суду (далі - Суд)

30. Суд скасував судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передав справу на новий розгляд.

31. Суд, оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги, визначив такі питання для розгляду:

- щодо наявності/відсутності повноважень в учасника Товариства на ініціювання скликання загальних зборів;

- щодо дотримання/недотримання порядку скликання загальних зборів за ініціативою учасника Товариства;

- щодо належного/неналежного повідомлення позивача (як учасника Товариства) про проведення загальних зборів;

- щодо належного/неналежного місця проведення загальних зборів;

- щодо чинності/недійсності прийнятих рішень загальними зборами.

32. Суд визначив такі підстави для скасування рішень і передачі справи на новий розгляд:

1) Позивач протягом усього часу розгляду справи ставив під сумнів автентичність підпису ОСОБА_1 на вимозі про скликання загальних зборів з огляду на відсутність її територіально в Україні. Ураховуючи, що як вимогу, так і повідомлення про скликання загальних зборів ОСОБА_1 не направляла особисто; вона на спірних загальних зборах не приймала участь особисто; в матеріалах справи відсутні довіреності від її імені на уповноваження будь-яких осіб на вчинення від її імені та в її інтересах представницьких повноважень щодо Товариства, колегія суддів доходить висновку, що суди належно не встановили автора/ініціатора скликання загальних зборів, у зв`язку з чим необґрунтовано відхилили доводи Позивача у цій частині, а відтак дійшли до передчасних висновків щодо дотримання порядку скликання загальних зборів, передбачених пунктом 3 частини першої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та пункту 8.2.1 Статуту Товариства;

2) суди необґрунтовано відхилили клопотання Позивача про витребування доказів на підтвердження обставин, передбачених пунктом 3 частини першої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та пунктом 8.2.1 Статуту Товариства.

3) суди не встановили, коли (та чи була взагалі) вимога отримана Товариством, а саме її виконавчим органом - директором (на якого покладений обов`язок зі скликання загальних зборів), а відтак і не встановлено, з якого часу в учасника Товариства - ОСОБА_1 , як ініціаторки скликання загальних зборів, виникло право (та чи виникло таке право взагалі) на скликання, підготовку до проведення таких зборів самостійно у порядку, передбаченому статтею 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю";

4) факт направлення поштового листа (вимоги) не може свідчить про беззаперечне його отримання адресатом. Дані обставини не презюмуються як доведені, а підлягають доказуванню відповідно до вимог статей 76-78 ГПК України. Такими доказами можуть бути, зокрема, але не виключно, зворотне повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення тощо. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою дані обставини та відповідно не надали належної оцінки доводам Позивача, в яких останній послідовно вказував на необізнаність з фактом скликання та проведення загальних зборів;

5) суди не встановили обставин дотримання вимог статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" ініціатором скликання спірних загальних зборів, тобто наявність у останньої правових підстав для самостійного скликання загальних зборів учасником Товариства, відтак висновки судів попередніх інстанцій щодо належного/неналежного повідомлення Позивача, як учасника Товариства, про проведення спірних загальних зборів є передчасними;

6) відповідно до частини сьомої статі 33 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників проводяться за місцезнаходженням товариства, якщо інше не встановлено статутом товариства. Порушення вимог закону та/або установчих документів під час проведення загальних зборів товариства в частині їх проведення не за місцезнаходженням товариства не є безумовною підставою для визнання оспорюваних рішень загальних зборів недійсними. У сукупності з іншими обставинами справи, зокрема, іншими порушеннями щодо порядку скликання та проведення загальних зборів, така обставина може бути додатковою підставою для визнання спірних рішень, ухвалених за результатом проведення загальних зборів, недійсними;

7) зміст оскаржуваних судових рішень не містить обґрунтувань підставності проведення спірних загальних зборів не за місцезнаходженням Товариства. Тобто судами попередніх інстанцій не встановлювались причини та обставини неможливості проведення спірних загальних зборів у відповідності до вимог частини сьомої статті 33 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а відтак рішення судів попередніх інстанцій у цій частині не можуть бути обґрунтованими;

8) суди встановили, що від імені ОСОБА_1 діяв її представник - ОСОБА_4 на підставі довіреності від 09.08.2022. Водночас колегія суддів критично оцінює наявність повноважень у ОСОБА_4 на участь в спірних загальних зборах від імені та в інтересах ОСОБА_1 як учасника Товариства, адже матеріали справи не містять копії довіреності від 09.08.2022, на яку посилаються суди, а зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди досліджували її оригінал;

9) висновки судів попередніх інстанцій щодо правомочної кількості голосів для прийняття спірних рішень є передчасними та такими, що не підтверджені матеріалами справи, оскільки у матеріалах справи немає доказів на підтвердження повноважень представника ОСОБА_1 на участь у спірних загальних зборах з урахуванням вимог статей 244, 245 ЦК України;

10) здійснення компетентним органом господарюючого суб`єкта права на усунення/звільнення з посади відповідно до статті 99 ЦК України можливе в порядку реалізації ним своїх корпоративних прав у разі, якщо інше не передбачене Статутом. Схожа правова позиція наведена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №667/1/16, від 23.02.2021 у справі №753/17776/19;

11) судові рішення не містять належного відхилення/спростування доводів Позивача щодо посилання у спірному протоколі загальних зборів на порушення директором підпункту 8.4.5 Статуту, як на підставу для звільнення останнього із займаної посади. Зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що при звільненні Позивача із займаної посади загальні збори Товариства керувались частиною третьою статті 99 ЦК України;

12) суди попередніх інстанцій належно не встановили правові підстави для звільнення Позивача - ОСОБА_2 із займаної посади директора Товариства, а відтак і не встановлено дотримання загальними зборами вимог законодавства та положень установчих документів юридичної особи, які регламентують процедуру звільнення директора. Висновки судів попередніх інстанцій у цій частині є передчасними та належно необґрунтованими;

13) суди не встановили правомірності визначення особи на вчинення дій з підписання правочину на передання прав щодо безпілотного авіаційного комплексу, які належали Товариству, ураховуючи, що у порядку денному не було пропозиції щодо такої особи. Суди залишили поза увагою правовий зміст "передання" всіх прав на безпілотний авіаційний комплекс (нематеріальні активи якого оцінювались у 11 520779,24 грн), та як відповідне "передання" вплинуло на обсяг майнових прав та законних інтересів учасників Товариства, зокрема, Позивача;

14) судам необхідно було встановити обставини укладення/неукладення правочину на виконання вказаного пункту рішення загальних зборів та зміст такого правочину, з огляду на що встановити, чи було порушено право/законний інтерес позивача вказаним рішенням загальних зборів.

33. Суд також вказав, що Скаржник обґрунтовано послався на постанови Верховного Суду у справах:

- № 917/1523/21, № 910/14910/18, № 910/807/17, № 916/58/18, у яких наголошено на необхідності дослідження обставин щодо дотримання порядку скликання загальних зборів у спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства;

- № 904/10956/16, № 923/876/16, № 910/10275/20 у частині висновків щодо того, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

- № 753/17776/19 щодо застосування статті 99 ЦК України;

- № 910/18036/17, № 917/1307/18, №902/761/18, № 917/2101/17, № 129/1033/13-ц, № 904/2104/19, в яких наголошувалось на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та принципу змагальності сторін, що забезпечує повноту дослідження обставин справи.

34. Суд вказав, що не формує остаточного висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, з мотивів наведених скаржником у касаційній скарзі, оскільки спочатку судом першої інстанції, а потім і судом апеляційної інстанції допущено порушення норм матеріального права, а саме: статей 31, 32, 33, 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статті 99 ЦК України, та норм процесуального права - статей 13, 14, 73-74,76-79, 86, 236-238 ГПК України, що призвело до неповноти встановлення обставин у справі за доводами сторін та доказів, наданих ними судами попередніх інстанцій та до необґрунтованого відхилення клопотання Позивача про витребування доказів, що також, виходячи зі змісту касаційної скарги та вимог частини третьої статті 310 ГПК України, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

Підстави для висловлення та суть окремої думки

35. Я не погодилася з висновками Суду в частині скасування судових рішень та передачі на новий розгляд.

36. Те, що я не погодилася з висновками більшості, на мою думку, є наслідком різниці у поглядах з колегами стосовно:

по-перше: меж перегляду судом касаційної інстанції;

по-друге: повноважень суду касаційної інстанції;

по-третє: підстав для скасування рішень і передачі справи на новий розгляд.

37. Тому на підставі частини третьої статті 34 ГПК України висловлюю окрему думку, яка полягає в наступному.

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

Щодо меж перегляду судових рішень судом касаційної інстанції

38. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

39. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).

40. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

41. В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (абзац перший частини четвертої статті 294 ГПК України).

42. Наведене означає:

- скаржник самостійно визначає доводи та вимоги касаційної скарги, що є підставою касаційного оскарження. Така підстава вказується в касаційній скарзі;

- суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права судами першої та апеляційної інстанцій виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження;

- суд касаційної інстанції може вийти за межі касаційної скарги лише у разі виявлення окремих порушень норм процесуального права або необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

43. У справі, що переглядається, Позивач у касаційній скарзі, і Суд в ухвалі про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою визначив, що "на виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України ОСОБА_2 підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а також пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України".

44. Скаржник не визначав таку підставу касаційного оскарження, що визначена у пункті 4 частини другої статті 287 ГПК України.

45. Зокрема, цей пункт є підставою касаційного оскарження судового рішення, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 ГПК України, що регулює випадки, коли порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.

46. Щодо повноважень суду касаційної інстанції

47. Відповідно до частини першої статті 73, частини першої статті 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

48. Згідно із частинами першою, другою статті 210 ГПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

49. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

50. Відповідно до частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі; 2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; 4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

51. Згідно із частинами першою - третьою статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

52. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина п`ята статті 269 ГПК України).

53. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 269 ГПК України).

54. Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

55. Окрім того, у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (частина третя статті 300 ГПК України).

56. Наведене означає:

- суд першої інстанції розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог та підстав позову, на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Питання належності, достовірність того чи іншого доказу, а також визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі, є компетенцією суду першої інстанції;

- перегляд справи за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевірка законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги є повноваженням суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї;

- натомість, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц);

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним;

- суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу;

- суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими;

- суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

- суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

57. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, та не є "судом фактів". Суд касаційної інстанції не переоцінює докази та не встановлює нові обставини справи. Його завдання - перевірити правильність застосування норм права, а не інша оцінка обставин, що мають значення для справи. Тому сама по собі незгода суду касаційної інстанції з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою доказів та встановленими обставинами справи не може бути підставою для скасування судових рішень з передачею на новий розгляд. Суд касаційної інстанції не може посилатися на нез`ясування обставин, що мають значення для справи, як підставу для скасування судового рішення (див. для порівняння положення статті 277 ГПК України, що визначає підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення судом апеляційної інстанції), самостійно встановлювати порушення норм процесуального права і визначати обставини, які необхідно встановити.

58. Суд касаційної інстанції може скасувати судове рішення за умови підтвердження лише тих порушень норм процесуального права, на які посилався скаржник, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, виключно у випадках, встановлених у пунктах 1-4 частини третьої статті 310 ГПК України.

59. На мою думку, у справі, що переглядається, таких підстав не було, про що детальніше йтиметься далі.

Щодо підстав для скасування рішень і передачі справи на новий розгляд

60. Частина третя статті 310 ГПК України визначає, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або

2)суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3)суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4)суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

61. Отже, суд касаційної інстанції має право направити справу на новий розгляд, якщо має місце одночасно декілька умов:

по-перше, скаржник у касаційній скарзі посилався на порушення норм процесуального права;

по-друге, скаржник у касаційній скарзі обґрунтував, що наслідком такого порушення норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

по-третє, порушення процесуальних норм є одним з випадків, виключний перелік яких наведений у пунктах 1 - 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

62. Як вже зазначалось, скаржник у касаційній скарзі не визначав таку підставу касаційного оскарження судового рішення - порушення процесуальних норм у випадках, виключний перелік яких наведений у пунктах 1 - 4 частини третьої статті 310 ГПК України, що мало наслідком унеможливлення встановлення фактичних обставин справи.

63. Єдине порушення процесуальних норм, на яке посилався скаржник - це порушення статті 79 ГПК України, що регулює питання вірогідності доказів.

64. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

65. Отже вирішення питання вірогідності доказів є виключно компетенцією суду першої інстанції.

66. Не можу погодитися з таким висновком Суду, що скаржник обґрунтовано послався на постанови Верховного Суду у справах № 910/18036/17, № 917/1307/18, №902/761/18, № 917/2101/17, № 129/1033/13-ц, № 904/2104/19, в яких наголошувалось на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та принципу змагальності сторін, що забезпечує повноту дослідження обставин справи.

67. На мою думку, у справі, що переглядається, суди в повній мірі забезпечили принцип змагальності сторін, розглянули всі аргументи скаржника. Суд не вказав і чітко не аргументував, яку норму процесуального права порушили суди попередніх інстанції.

68. Це є важливим в аспекті того, що підставою для передачі справи на новий розгляд може бути виключно ті порушення, на які посилався Скаржник.

69. Суд узагальнено послався на всі норми процесуального права - статей 13, 14, 73-74,76-79, 86, 236-238 ГПК України, що регулюють порядок оцінки та дослідження доказів.

70. Я не може погодитися з такими висновками Суду, оскільки, на мою думку, таке мотивування є надто узагальненим (не конкретизовано чітко, які порушення процесуального права допустив суд першої інстанції), і не узгоджується з повноваженнями суду касаційної інстанції, що визначені у частині другій статті 300 ГПК України, оскільки по суті є втручанням в оцінку доказів (вимога здійснити повторну оцінку доказів), на підставі яких суди встановили обставини справи.

Щодо сумнівів стосовно автентичності підпису ОСОБА_1 на вимозі про скликання загальних зборів, відхилення клопотання про витребування доказів

71. Не можу погодитися з твердженням Суду, що суди не встановили автора/ініціатора скликання загальних зборів, і "Позивач протягом усього часу розгляду справи ставив під сумнів автентичність підпису ОСОБА_1 на вимозі з огляду на відсутність її територіально в Україні".

72. Відповідно до статей 13, 46 ГПК України право визначати підстави позову належить виключно позивачу. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

73. Позивач не визначав таку підставу позову (сумніви в автентичності підпису ОСОБА_1 , відсутність у неї право скликати загальні збори, тощо). І не подавав письмову заяву про зміну підстав позову у порядку, передбаченому ГПК.

74. Позивач також не заявляв клопотання про призначення експертизи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

75. Суд першої інстанції прямо вказав, що "у процесі розгляду судом справи представником позивача надавались усні та письмові пояснення щодо інших порушень, які на його думку було допущені при скликанні зборів. Однак ці обставини не зазначались позивачем в якості підстав позову у позовній заяві, позивач у встановленому порядку не змінював (не доповнював) підстави позову, тому суд не досліджує ці обставини".

76. У постанові Суду не наведено жодних доводів, за якими суд касаційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції.

77. Позивач вперше заявив усне клопотання про витребування у Державної прикордонної служби України відомостей про перетин ОСОБА_1 державного кордону в період з 01.01.2022 по 31.12.2022 в судовому засіданні суду першої інстанції 07.08.2023 - після початку розгляду справи по суті, а потім вже повторно в суді апеляційної інстанції.

78. Це клопотання заявлялось в аспекті доводів щодо наявності опису вкладення, в якому зазначено, що лист повідомлення про проведення загальних зборів від 26.08.2022 направляється представником.

79. Потім в апеляційній скарзі (те ж саме дослівно і в касаційній скарзі) Позивач вказав, що "з урахуванням відсутності ОСОБА_1 в Україні, природньо, не існує підстав ідентифікувати таке повідомлення ні як повідомлення уповноваженої особи з огляду на відсутність довіреності, ні як повідомлення самої ОСОБА_1 з огляду на її відсутність в Україні".

80. Відповідно до частини другої статті 81 ГПК України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати.

81. Єдина обставина, що може підтвердити або спростувати доказ, про витребування якого заявлено клопотання, - це перебування ОСОБА_1 за межами України в період з 01.01.2022 по 31.12.2022.

82. Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що такі обставини не підлягають встановленню шляхом витребування доказів, оскільки відповідач не заперечує це і аргументовано послався на частину першу статті 75 ГПК України. У постанові Суду не наведено жодних доводів, за якими суд касаційної інстанції не погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, і яка мета витребувати докази на підтвердження обставин, що не заперечуються та визнаються.

83. На мою думку, Суд у постанові достатньо не пояснив, в чому полягає необґрунтованість відхилення клопотання про витребування доказів. Особливо це є актуальним з огляду на стадію розгляду справи, на якій було заявлено таке клопотання, та необхідність дотримання строків його подання. Сумніви Позивача стосовно автентичності підпису ОСОБА_1 , що не було підставою позову, ніяк не може бути вирішений шляхом витребування доказу, що підтверджує іншу обставину, яка визнається відповідачем.

84. У будь-якому разі, ОСОБА_1 не оспорює, схвалює дії свого представника, не заперечує, що мала волевиявлення на скликання та проведення загальних зборів.

85. Тому Позивач взагалі не може посилатися на порушення порядку скликання зборів з підстав наявності у нього сумнівів щодо наявності повноважень у представника надсилати повідомлення про скликання чи стосовно автентичності підпису ОСОБА_1 . Такі обставини взагалі не є предметом доказування, оскільки не мають значення для правильного вирішення справи, тому, на мою думку, не можу погодитися з тим, що не встановлення цих обставин могло бути підставою для передачі справи на новий розгляд.

86. Скаржник у касаційній скарзі стверджує, що "суди констатували, що загальні збори скликались не учасником Товариства, а її уповноваженим представником". Це не відповідає встановленим обставинам.

87. Висновок суду апеляційної інстанції стосується обставин щодо надсилання поштою представником повідомлення про скликання зборів, про що вказано в описі. Такий висновок був зроблений в аспекті розгляду доводів апеляційної скарги.

88. Суди обох інстанцій встановили, що ініціатором скликання була ОСОБА_1 . Тому не можу погодитися з твердженням Суду, що суди не встановили автора/ініціатора скликання загальних зборів.

Щодо застосування частини дев`ятої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"

89. У касаційній скарзі скаржник посилався на неправильне застосування норми частини дев`ятої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" в контексті самостійного скликання загальних зборів учасників Товариства, якщо:

- відсутні повноваження у представника на подання вимоги про скликання зборів, оскільки в описі вкладення в цінний лист указано "через уповноваженого представника";

- вимога надсилалась не за місцем перебування виконавчого органу Товариства (за місцем реєстрації директора, а не на адресу Товариства).

90. Суд у постанові не зробив висновок про правильне застосування цієї норми в аспекті доводів касаційної скарги.

91. Натомість зробив загальний висновок: "за змістом статей 31, 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" порядок скликання загальних зборів включає в себе як (1) визначення органу чи особи з відповідними повноваженнями, так і (2) дотримання ними належної процедури/порядку скликання загальних зборів, (3) строку та способу повідомлення учасників товариства про такі збори та відповідно (4) порядку проведення загальних зборів. Ці елементи є логічно-послідовними у часових рамках та підлягають окремому покроковому встановленню судами, адже кожна з них може бути окремою підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними. При цьому такі складові не є похідними одна від одної, а тому законність/незаконність однієї не впливає жодним чином на правомірність/неправомірність вчинення іншої".

92. Я не можу погодитися з висновком Суду, що ці елементи підлягають окремому покроковому встановленню судами.

93. Обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, є предметом доказування.

94. Предмет доказування не є однаковим у всіх справах, пов`язаних з оскарженням рішення загальних зборів, і залежить від позиції сторін та тих обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень сторона. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Повнота та всебічність розгляду стосується не всіх обставин, а лише тих, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що визначення змісту обґрунтованості рішення, що наведено у частині п`ятій статті 236 ГПК України.

95. Тому елементи, про які вказує Суд, на мою думку, підлягають окремому покроковому встановленню судами виключно у випадку, якщо між сторонами існує спір щодо відповідних обставин.

96. З цих підстав я не можу погодитися і з висновком Суду, що "факт направлення поштового листа (вимоги) не може свідчить про беззаперечне його отримання адресатом. Дані обставини не презюмуються як доведені, а підлягають доказуванню відповідно до вимог статей 76-78 ГПК України. Такими доказами можуть бути, зокрема, але не виключно, зворотне повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення тощо. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою дані обставини та відповідно не надали належної оцінки доводам Позивача, в яких останній послідовно вказував на необізнаність з фактом скликання та проведення загальних зборів".

97. На мою думку, такі обставини підлягають доказуванню відповідно до вимог статей 76-78 ГПК України, якщо вони є предметом доказування.

98. Суд зазначає, що Позивач "послідовно вказував на необізнаність з фактом скликання та проведення загальних зборів".

99. Водночас, на мою думку, цей аргумент Позивача стосувався обставин надсилання повідомлення про скликання загальних зборів від 26.08.2022 на 03 жовтня 2022, а не першої вимоги ОСОБА_1 від 04.08.2022 про їх скликання виконавчим органом. Натомість такі обставини (наявність у ініціатора прав самостійно скликати загальних зборів) взагалі не оспорювалися. Суд не має право самостійно визначати підстави позову, оскільки це суперечить принципу диспозитивності та змагальності.

100. Підсумовуючи викладене, на мою думку, при вирішенні питання щодо правильного застосування цієї норми частини дев`ятої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" в контексті аргументів касаційної скарги та підстав позову слід виходити з такого:

- Суд може зробити висновок про правильне застосування норми лише, якщо такі фактичні обставини були встановлені. Натомість у цій справі Скаржник просить зробити висновок з урахуванням обставин, які не були встановлені судом апеляційної інстанції або відхилені ним. Водночас Скаржник не вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення таких обставин;

- обставини відсутності (наявності) повноважень у представника на подання вимоги про скликання зборів не були предметом доказування у справі, оскільки така підстава позову не заявлялась Позивачем;

- вказівка в описі вкладення в цінний лист "через уповноваженого представника", і відсутність в матеріалах справи такої довіреності не може бути підставою для висновку, що учасник не мав право скликати загальні збори учасників самостійно. Надсилання (подання) вимоги через засоби поштового зв`язку не тотожно змісту праву учасника ініціювати скликання зборів. У справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 мала таке волевиявлення. Позивач не може посилатися на таку обставину як на підставу для недійсності загальних зборів, оскільки правовідносини представництва іншого учасника з його представником не впливають на Позивача, зважаючи на те, що схвалення довірителем дій представника породжує правові наслідки, навіть якщо останній діяв з перевищенням повноважень;

- обставини надсилання першої вимоги про скликання не за місцем перебування виконавчого органу Товариства, а за місцем реєстрації директора також не були предметом доказування у справі. Позивач не заявляв таку підставу позову, не оспорював це і не доводив, що вимоги про виклик надсилалась за якоюсь іншою адресою, а не за адресою Товариства. Обставини надсилання поштового повідомлення за місцем реєстрації директора Товариства, які встановлювалися судами, стосувались не першої вимоги, а повідомлення про скликання загальних зборів учасників на 03 жовтня 2022, яке надсилалось Позивачу не як директору, а як учаснику Товариства;

- частина дев`ята статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не регулює порядок надсилання вимоги про скликання, а встановлює правові наслідки не отримання повідомлення про скликання загальних зборів учасників протягом 10 днів з дня, коли товариство отримало чи мало отримати вимогу про скликання загальних зборів.

Щодо дотримання порядку скликання загальних зборів, передбачених пунктом 3 частини першої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та пункту 8.2.1 Статуту Товариства

101. Суд вказав, що для правильного вирішення цієї справи підлягають з`ясуванню обставини наявності підстав для самостійного скликання, а в подальшому і проведення загальних зборів учасником Товариства - ОСОБА_1 .

102. За висновком Суду "суди дійшли до передчасних висновків щодо дотримання порядку скликання загальних зборів, передбачених пунктом 3 частини першої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та пункту 8.2.1 Статуту Товариства". Суди не встановили, коли (та чи була взагалі) дана вимога отримана ТОВ "НВП "Українські авіаційні системи", а саме її виконавчим органом - директором (на якого покладений обов`язок зі скликання загальних зборів), а відтак і не встановили, з якого часу в учасника Товариства - ОСОБА_1 , як ініціатора скликання загальних зборів, виникло право (та чи виникло таке право взагалі) на скликання, підготовку до проведення таких зборів самостійно".

103. Не можу погодитися з такими висновками Суду, оскільки Позивач не заявляв таку підставу позову-відсутність у ОСОБА_1 підстав для самостійного скликання у розумінні пункту 3 частини першої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Позивач не заявляв про неотримання виконавчим органом Товариства вимоги про скликання та недотримання строку, зі спливом якого у учасника виникає право самостійно ініціювати загальні збори.

104. Підстави, з яких оскаржується рішення загальних зборів, Суд правильно визначив у пункті 1.2 постанови.

105. На мою думку, Суд мав переглядати судові рішення в межах цих підстав, що випливає зі змісту частини третьої статті 300 ГПК України, яка визначає, що зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

106. Окрім того, скаржник не визначав таку підставу касаційного оскарження - неправильне застосування норми пункту 3 частини першої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" і відсутність висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах.

Щодо повідомлення про проведення спірних загальних зборів

107. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення.

108. У справі, що переглядається, Позивач визначав дві підстави для визнання недійсними рішень загальних зборів: порушення порядку скликання (неналежне повідомлення про проведення спірних загальних зборів); порушення порядку проведення (не за місцем знаходження Товариства).

109. Суди перевірили відповідні аргументи сторін, оцінили докази у справі і встановили, що Позивач був повідомлений про проведення спірних загальних зборів шляхом надсилання на його адресу поштового відправлення.

110. На мою думку, суди аргументовано виходили з того, що стаття 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" покладає на виконавчий орган (або учасника, що ініціює збори) обов`язок надіслати повідомлення; визначає спосіб надсилання: поштове відправлення з описом вкладення; не вимагає доведення отримання повідомлення, якщо статутом товариства не встановлений інший спосіб повідомлення. Виконання вимоги щодо надсилання повідомлення вважається належним повідомленням.

111. Ризики, пов`язані з неотриманням поштового відправлення (наприклад, через відсутність адресата), покладаються на учасника. Ці ризики не можуть бути підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів.

112. Позивач у касаційній скарзі не заявляв (і не довів) порушення процесуальних норм щодо встановлених обставин надсилання поштового відправленням з описом вкладення, які могли б бути підставою для передачі справи на новий розгляд у розумінні статті 310 ГПК України. Перевірка встановлених обставин та переоцінка доказів не є компетенцією суду касаційної інстанції.

113. Щодо посилання Позивача на те, що спірні загальні збори були проведені не за місцезнаходженням Товариства, що суперечить частині сьомій статті 33 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", суди аргументовано виходили з того, що у повідомленні про загальні збори учасників зазначалась дата, час, порядок денний, а також місце проведення. Позивач, який одночасно був учасником Товариства і його виконавчим органом (директором), ухилився від проведення зборів на вимогу учасника. Для висновку про порушення прав позивача на участь у загальних зборах визначальним є встановлення факту його неналежного повідомлення, зокрема, щодо місця проведення відповідних загальних зборів, водночас проведення таких загальних зборів не за місцезнаходженням товариства, як встановлено ч. 7 ст. 33 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", про що усі учасники були повідомлені належним чином, саме по собі не може бути безумовною підставою для визнання недійсними рішень, прийнятих на таких загальних зборах.

Щодо застосування статті 99 ЦК України

114. У постанові від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20), на яку посилався Суд, Велика Палата Верховного Суду не розглядала спір по суті. Вона лише вирішувала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права.

115. Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спір про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права є корпоративним спором. Такі спори підлягають вирішенню господарськими судами.

116. Висновок Великої Палати Верховного Суду не стосується законності рішення загальних зборів учасників товариства щодо звільнення директора Товариства. Підстави для врахування висновків Великої Палати Верховного Суду щодо вирішення спору по суті відсутні, адже вона їх не робила.

117. Суд апеляційної інстанції правильно застосував норму частини третьої статті 99 ЦК України.

118. Верховний Суд неодноразово зазначав, що зміст частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права (постанова від 13.02.2024 у справі № 924/247/22; пункт 5.23 постанови від 13.07.2021 у справі № 910/4940/20; пункт 40 постанови від 21.09.2021 у справі № 127/24523/17).

119. Рішенням Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 роз`яснено зміст частини третьої статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до 01 червня 2014 року. Роз`яснено, що це є право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення (абз. 6 п. 3.2 мотивувальної частини, абз. 1 п. 1 резолютивної частини).

120. Зокрема, частина третя статті 99 ЦК України у тій редакції, яка була чинною до 01 червня 2014 року, прямо визначала, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов`язків.

121. Водночас 01 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13 травня 2014 року № 1255-VII, відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого частину першу статті 41 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП України) доповнено пунктом 5: "припинення повноважень посадових осіб". Згідно з пояснювальною запискою до проєкту вказаного Закону передбачення такої підстави розірвання трудового договору забезпечить "можливість розірвання трудового договору без наведення підстав при припиненні повноважень посадових осіб", а як компенсації для захисту інтересів останніх - мінімальний розмір вихідної допомоги у розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

122. Пунктом 3 розділу І цього Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" одночасно частину третю статті 99 ЦК України викладено в такій редакції: "3. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень". Положення про те, що "якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов`язків" були виключені зі змісту частини третьої статті 99 ЦК України.

123. У такий спосіб інвесторам господарських товариств було надане право на свій розсуд (без пошуку причин) звільняти посадових осіб товариства, встановлюючи таким чином повний контроль над ним.

124. З огляду на викладене, погоджуюсь з висновком суду апеляційної інстанції, що положення Статуту не мають значення для визначення підстав звільнення директора. Мотивація таких підстав не є обов`язковою.

125. Суд у постанові вказав, що "судові рішення не містять належного відхилення/спростування доводів позивача щодо посилання у спірному протоколі загальних зборів на порушення директором підпункту 8.4.5 Статуту як на підставу для звільнення останнього із займаної посади".

126. Не можу погодитися з таким висновком Суду, оскільки у постанові суд апеляційної інстанції прямо вказав, що згідно з протоколом директор був звільнений через незадовільну роботу, порушення законодавства та Статуту Товариства. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували ці порушення. Незважаючи на це, відсутність доказів не впливає на безумовне право загальних зборів Товариства звільнити директора, тому не може слугувати підставою для визнання недійсним оскаржуваного рішення.

Інші висновки Суду

127. Не можу погодитися також з іншими висновками Суду, які на мою думку, виходять за межі доводів касаційної скарги та підстав позову, а саме:

- "колегія суддів критично оцінює наявність повноважень у ОСОБА_4 на участь в спірних загальних зборах від імені та в інтересах ОСОБА_1 як учасника Товариства, адже матеріали справи не містять копії довіреності від 09.08.2022";

- "висновки судів попередніх інстанцій щодо правомочної кількості голосів для прийняття спірних рішень є передчасними та такими, що не підтверджені матеріалами справи, оскільки у матеріалах справи немає доказів на підтвердження повноважень представника ОСОБА_1 на участь у спірних загальних зборах з урахуванням вимог статей 244, 245 ЦК України";

- "суди не встановили правомірності визначення особи на вчинення дій з підписання правочину на передання прав щодо безпілотного авіаційного комплексу, які належали Товариству, ураховуючи, що у порядку денному не було пропозиції щодо такої особи. Суди залишили поза увагою правовий зміст "передання" всіх прав на безпілотний авіаційний комплекс (нематеріальні активи якого оцінювались у 11 520 779, 24 грн), та як відповідне "передання" вплинуло на обсяг майнових прав та законних інтересів учасників Товариства, зокрема позивача. Судам необхідно було встановити обставини укладення/неукладення правочину на виконання вказаного пункту рішення загальних зборів та зміст такого правочину, з огляду на що і встановити чи було порушено право/законний інтерес позивача вказаним рішенням загальних зборів".

128. На мою думку, скаржник посилався на порушення норм статей 237, 244, 245 ЦК України в аспекті наявності повноважень "таємничного уповноваженого представника", що надсилав повідомлення від 26.08.2022 року. Не бачу зв`язку між такими аргументами скаржника і висновками Суду щодо правомочності загальних зборів.

129. Не можу погодитися також з висновками Суду, що скаржник обґрунтовано послався на постанови Верховного Суду у справах:

- № 917/1523/21, № 910/14910/18, № 910/807/17, № 916/58/18, у яких наголошено на необхідності дослідження обставин щодо дотримання порядку скликання загальних зборів у спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства;

- № 910/18036/17, № 917/1307/18, №902/761/18, № 917/2101/17, № 129/1033/13-ц, № 904/2104/19, в яких наголошувалось на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та принципу змагальності сторін, що забезпечує повноту дослідження обставин справи.

130. На мою думку, вказівка (наголошення) Суду як на необхідність дослідження обставин щодо дотримання порядку скликання загальних зборів у спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства (№ 917/1523/21, № 910/14910/18, № 910/807/17, № 916/58/18), так на необхідність застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та принципу змагальності сторін, що забезпечує повноту дослідження обставин справи (№ 910/18036/17, № 917/1307/18, №902/761/18, № 917/2101/17, № 129/1033/13-ц, № 904/2104/19) не є висновком Верховного Суду про застосування норми права.

131. Вказівки Верховного Суду, що пов`язані з встановленням фактичних обставин справи і оцінкою доказів, слід враховувати з урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, що визначені у статті 300 ГПК України.

132. Не можу погодитися і з висновком Суду, що Скаржник обґрунтовано послався на постанови Верховного Суду у справах: № 904/10956/16, № 923/876/16, № 910/10275/20 у частині висновків щодо того, що підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

133. Вказані постанови Верховного Суду містять лише загальні висновки щодо підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства. Ці висновки не дають чіткої відповіді на питання, чи дійсно мали місце конкретні порушення, на які посилався Скаржник у справі, і чи є ці порушення підставою для визнання недійсними оскаржуваних рішень.

134. На мою думку, застосування надто загального підходу, запропонованого Судом, може призвести до того, що у будь-якій справі про визнання недійсними рішень загальних зборів можна буде стверджувати про обґрунтованість посилання на вищезазначені постанови Верховного Суду. Це нівелює значення чіткої аргументації та конкретного аналізу обставин справи. Хоча Верховний Суд неодноразово зазначав, що його висновки мають враховуватися з урахуванням конкретних обставин справи.

135. Тому на мою думку, при розгляді справи про визнання недійсними рішень загальних зборів необхідна конкретизація, які саме вимоги закону чи установчих документів було порушено; яким чином порушені права чи законні інтереси акціонера (учасника) товариства. Сама по собі незгода скаржника чи Суду з оцінкою обставинам, що була судами попередніх інстанцій, не може бути підставою для передачі справи на новий розгляд.

Щодо формування висновку щодо питання застосування норми права

136. Я також не можу погодитися з висновком, що Суд "не формує остаточного висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, з мотивів наведених скаржником у касаційній скарзі, оскільки спочатку судом першої інстанції, а потім і судом апеляційної інстанції допущено порушення норм матеріального права, а саме: статей 31, 32, 33, 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статті 99 ЦК України, а також та норм процесуального права, що призвело до неповноти встановлення обставин у справі .. та до необґрунтованого відхилення клопотання Позивача про витребування доказів, що також, виходячи зі змісту касаційної скарги та вимог частини третьої статті 310 ГПК України, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд".

137. Підставою касаційного оскарження було неправильне застосування норм матеріального права, застосування в оскаржуваному судовому рішенні норму права без урахування висновків щодо застосування норм права щодо застосування статті 99 ЦК України, статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статті 79 ГПК України, статті 116 ЦК України, статті 167 ГК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 237, 244, 245 ЦК України та частини п`ятої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", частин п`ятої та дев`ятої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у подібних правовідносинах.

138. Відповідно до частини третьої статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

139. Відповідно до статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині зазначаються: а) мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу; б) доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції; в) висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд; г) дії, що їх повинні виконати суд першої та (або) апеляційної інстанції у разі скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд.

140. При цьому частина друга статті 316 ГПК України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

141. Згідно зі статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

142. Згідно із частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

143. Відсутність доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення положень закону може призвести як до встановлення порушення прав особи на справедливий судовий розгляду в аспекті дотримання вимоги правової визначеності, так і до визнання незаконним втручання у її майнові інтереси в аспекті дотримання вимог "якості" закону.

144. Виходячи зі змісту цих норм, на мою думку:

- немає підстав для формування Верховним Судом нового висновку щодо застосування норм статті 99 ЦК України, статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статті 79 ГПК України, статті 116 ЦК України, статті 167 ГК України. Верховний Суд мав би дати остаточний висновок вирішення спору, ґрунтуючись на висновках щодо подібних правовідносин, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник. Якщо ж такі висновки сформовані у неподібних правовідносинах - закрити касаційне провадження;

- натомість Верховний Суд мав перевірити правильність застосування статей 237, 244, 245 ЦК України та частини п`ятої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", частин п`ятої та дев`ятої статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" відповідно до встановлених судами конкретних обставин справи (а не тих, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним). Немає підстав передавати справу на новий розгляд з метою формування нового висновку про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодився скаржник, з урахуванням інших (нових) можливих обставин справи, що будуть встановлені, оскільки це не було підставою касаційного оскарження (неповнота встановлення фактичних обставин справи з підстав порушення норм процесуального права). Завданням Верховного Суду є перегляд судових рішень, перевірка правильність застосування відповідного законодавства та практики його застосування в інших справах з огляду на обставини конкретної справи, а не абстрактний розгляд;

- висновок Суду про те, що суди "порушили норм матеріального права, а саме: статей 31, 32, 33, 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статті 99 ЦК України", по суті вже є правовим висновком про неправильне застосування норм матеріального права. Тому цей висновок Суду не узгоджується з іншим про неможливість формування остаточного висновку. Це може негативно вплинути на правову визначеність у цій справі та в інших подібних спорах в аспекті необхідності дотримання вимог частини четвертої статті 236 ГПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Висновки

145. З огляду на викладене, вважаю, що доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права не знайшли своє підтвердження, аргументи щодо порушення норми статті 79 ГПК України фактично направлені на переоцінку зібраних у справі доказів, належну оцінку яким уже надав суд апеляційної інстанцій, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

146. На мою думку, суд касаційної інстанції мав залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суддя І. Кондратова