Постанова

від 03.04.2024 по справі 826/11531/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 826/11531/14

касаційне провадження № К/9901/29057/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2017 (суддя Келеберда В.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 (головуючий суддя - Мацедонська В.Е, судді - Лічевецький І.О., Мельничук В.П.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "МТС Україна" до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "МТС Україна" (на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції перейменоване у Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна", далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Міжрегіонального головного у правління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - Офіс, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.07.2014 №0001464201, №0001474201.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, зокрема, з ПП «Оптова компанія Ельбрус».

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 23.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.07.2015, позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 25.07.2014 №0001464201, №0001474201.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з правомірності формування платником витрат та податкового кредиту з підстав підтвердження здійснення платником господарських операцій з ПП «Оптова компанія Ельбрус» первинними документами, а висновки, зазначені в акті перевірки, не відповідають дійсним обставинам справи, а відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Верховний Суд України постановою від 20.01.2016 скасував ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.07.2015 та Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2014 і постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.09.2014, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України дійшов до висновку, що суди некритично віднеслися до оцінки наданих доказів, з огляду на необхідність дотримання принципу офіційного з`ясування обставин справи. Суди не врахували, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

За наслідками нового розгляду справи, Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 17.10.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що господарські операції позивача з ПП «Оптова компанія Ельбрус» не підтверджені належними первинними документами, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а були спрямовані на отримання податкової вигоди переважно з контрагентами, які виконують свої податкові зобов`язання, з метою штучного отримання податкової вигоди, які не мають реального товарного характеру. Суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення, виходили зі здійснення контрагентом позивача фіктивної діяльності поза межами правового поля, та дійшли висновку, що підписані у цей період первинні документи не можуть підтверджувати реальність таких господарських операцій.

Товариство, не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), неправильність, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і зазначеним вище контрагентом, вважає, що зазначені господарські операції підтверджуються належним чином оформленими первинними документами. Зазначає про необґрунтованість висновків судів щодо нереальності господарських операцій між позивачем і ПП «Оптова компанія Ельбрус» з підстав наявності кримінальних проваджень за фактом фіктивного підприємництва відносно посадових осіб зазначеного вище контрагента, оскільки фактично господарські операції відбулись та кожен суб`єкт господарської діяльності несе індивідуальну відповідальність за порушення вимог законодавства. Скаржник доводить, що суди не дослідили: лист ОСОБА_1 від 01.11.2014 №171/1, в якому значиться про те, що надані нею покази свідка від 25.03.2014 в межах кримінального провадження №32014100000000036 не відповідають дійсності; інформацію з електронних баз даних ПрАТ «МТС Україна» про отримані абонентами послугу "Vouchers MT", а також роздруківки електронного листування між позивачем та ПП «Оптова компанія Ельбрус» щодо відкриття нових та закриття каналів реалізації "Vouchers MT" точок реалізації електронних ваучерів. Зауважує, що суди встановили факт не підписання первинних документів ОСОБА_1 на підставі недопустимих доказів, зокрема, висновку експерта та протоколу допиту ОСОБА_1 в межах кримінального провадження №32014100000000036. Скаржник посилається на порушення судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи з підстав того, що судами не перевірялися обставини, зазначені у протоколі допиту свідка та обставини, викладені у акті перевірки, не перевірялися і доводи сторін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.03.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просив залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.04.2024 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 03.04.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, дійшов до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено виїзну позапланову документальну перевірку Товариства з питань правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні взаєморозрахунків з ПП «Оптова компанія «Ельбрус» за період з 01.01.2013 по 31.05.2014, за результатами якої складено акт від 15.07.2014 №33/28-10-42-10/14333937 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано порушення платником вимог:

пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік в сумі 351018,00 грн;

пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 613712,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 25.07.2014:

№0001474201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 526527,00 грн, в тому числі: за основним платежем в сумі 351018,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 175509,00 грн;

№0001464201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 920568,00 грн, в тому числі: за основним платежем в сумі 613712,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 306856,00 грн.

Фактичною підставою для прийняття зазначених рішень слугували висновки контролюючого органу про непідтвердження господарських операцій між позивачем та ПП «Оптова компанія «Ельбрус», оскільки відносно посадових осіб зазначеного контрагента порушено кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України. Зазначений контрагент позивача, за висновками контролюючого органу, не мав необхідних умов для здійснення господарської діяльності, надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів. Позивачем не надано первинних документів в підтвердження зазначених господарських операцій, а відтак у платника відсутні підстави для відображення таких операцій у податковому обліку платника податків.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За визначенням підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами (підпункт 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Підпунктом 134.1.1 пункту 134 статті 134 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем (продавець) та ТОВ «Югкарт Сервіс» (покупець) укладено договір поставки та надання послуг від 09.03.2011 №10-СПП, за умовами пункту 1.1 якого продавець постачає, а покупець приймає, оплачує та реалізує кінцевому споживачу продукцію, передбачену договором, а також надає послуги по її популяризації та просуванню, підвищенню попиту на неї у кінцевих споживачів. Під продукцією згідно умов договору мається на увазі ваучер для поповнення рахунків абонентів продавця, в подальшому - Vouchers MT, який передається покупцю на електронному носії інформації. До послуг, вказаних в пункті 1.1 договору, відносяться: ефективний пошук нових каналів реалізації Vouchers MT; забезпечення постійної наявності нових каналів реалізації Vouchers MT; популяризація торгових знаків МТС, створення образу престижності знаку МТС, а також продукції та послуг під знаком МТС; формування образу іноваційності продавця та його продукції; забезпечення рівних умов обслуговування та реалізації Vouchers MT у випадку реалізації в одному пункті продаж аналогічних продуктів інших операторів мобільного зв`язку.

В подальшому на підставі угоди від 05.06.2012 про заміну сторони в договорі від 09.03.2011 №10-СПП всі права та зобов`язання ТОВ «Югкарт Сервіс», як покупця, передано ТОВ «Центр Карт Сервіс» та на підставі угоди від 01.02.2013 про заміну сторони в договорі від 09.03.2011 №10-СПП, всі права та зобов`язання від ТОВ «Центр Карт Сервіс», як покупця, передано ПП «Оптова компанія «Ельбрус».

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано до суду акти виконаних робіт, податкові накладні, інформацію з електронних баз даних ПрАТ «МТС Україна» про отримані абонентами послуги Vouchers MT.

Суди також виходили з відсутності у контрагента позивача достатньої кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів для виконання робіт (надання послуг) обумовлених укладеними договорами.

Так, суди, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшли висновку, що первинними документами бухгалтерського і податкового обліку не підтверджуються господарські операції між позивачем та ПП «Оптова компанія «Ельбрус», з урахуванням наявності кримінального провадження №32014100000000036 відносно посадової особи контрагента позивача - ОСОБА_1 , порушеного за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 205, частиною першою статті 209-1 та частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, в межах якого ОСОБА_1 свідчила про її непричетність до створення та здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Водночас, Верховний Суд не може погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки судами не виконано вимоги Верховного Суду України, викладені в постанові від 20.01.2016, не надано оцінку висновкам акту перевірки, доводам контролюючого органу та доводам позивача, якими вони обґрунтовують свої правові позиції відносно господарських операцій між Товариством та його контрагентом, які слугували підставою для донарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток та податку на додану вартість; не досліджено зміст та відповідність вимогам чинного законодавства первинних документів бухгалтерського та податкового обліку за вказаними господарськими операціями, на які посилається позивач в обґрунтування правомірності відображення витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам із наведеним контрагентом (податкових і видаткових накладних, актів приймання-передачі товару (робіт, послуг), оборотно-сальдових відомостей по рахунках, карток-рахунків, виписок по особовим рахункам, документів складського обліку, тощо); не досліджено зміни в структурі активів та зобов`язань платників податків; не надано оцінку факту оплати за договором та не з`ясовано наявність або відсутність заборгованості за вказаними правовідносинами; не досліджено і не встановлено перелік виконаних робіт (послуг), наявність складських приміщень, основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів для виконання умов договору.

Суд зазначає, що недоліки в окремих документах первинного обліку або відсутність деяких первинних документів не може слугувати підставою для визнання таких операцій нереальними, водночас суди повинні встановити фактичні обставини у справі відносно взаємовідносин позивача з наведеним контрагентом, надати відповідну оцінку таким відносинам з урахуванням аналізу дійсного економічного змісту первинних і бухгалтерських документів, висновків акту перевірки та інших доказів і доводів, які містяться у матеріалах справи.

Суди повинні встановити фактичні обставини щодо виконання умов договору, дослідити рух активів, наявність змін у майновому стані платника податків, наявність документів первинної звітності та бухгалтерського обліку, докази використання у господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей та інші докази в підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Також, колегія суддів визнає, що судами попередніх інстанцій не досліджено і не встановлено особу, яка підписувала договори, первинні документи, її повноваження на підписання. Не з`ясовано, чи підписані договори, первинні документи саме особою, відносно якої є вирок (ухвала про закриття провадження за нереабілітуючими обставинами) за ознаками злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України.

В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про порушення судами норм процесуального права в частині дослідження доказів, оскільки судами попередніх інстанцій не аналізувалась первинна документація з метою підтвердження або спростування висновків податкового органу щодо встановленого порушення з урахуванням обставин, встановлених у рамках кримінального провадження.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає передчасними висновки судових інстанцій з наведених питань.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.10.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2018 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк