Рішення

від 03.04.2024 по справі 480/2834/23

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2024 року Справа № 480/2834/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2834/23 за позовом ОСОБА_1 до Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - відповідач), в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років служби, виходячи з грошового забезпечення встановленого на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати Міжрегіональний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років служби, виходячи з грошового забезпечення встановленого на день звільнення з військової служби;

- визнати протиправною бездіяльність Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки;

- зобов`язати Міжрегіональний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до наказу ДСНС (по особовому складу цивільного захисту) від 27.12.2022 № 816 позивача звільнено зі служби цивільного захисту на підставі пункту 176 підпунктом 10- 4 (за згодою сторін) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу.

Наказом Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 30.12.2022 № 856 виключено зі списків особового складу Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 31.12.2022.

Однак, при звільненні позивачу не було виплачено всіх належних сум, а саме одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки.

На думку позивача, вказане свідчить про істотне порушення його прав, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Ухвалою суду позовну заяву було прийнято до розгляду відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідач не скористався правом на подання заперечень - відзиву на позовну заяву суду надано не було.

Згідно із ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Втім, на вимогу суду відповідач надав додаткові докази.

Відтак, вбачається здійснювати розгляд справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, відповідно до наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій (по особовому складу цивільного захисту) від 27.12.2022 № 816 ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту на підставі пункту 176 підпунктом 10-4 (за згодою сторін) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (а.с. 23).

Згідно із наказом Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 30.12.2022 № 856 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу центру, знято з усіх видів забезпечення з 31.12.2022 (а.с.25)

Зі змісту наказу від 30.12.2022 № 856 вбачається, що станом на 31.12.2022 календарна вислуга позивача складає - 19 років 00 місяців 01 день.

Відповідно до довідки Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо виплачених сум грошового забезпечення на час звільнення зі служби від 12.04.2023 № 9 року позивачу при звільненні одноразова грошова допомога та грошова коменсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки не були виплачені (а.с. 26), що також визнається відповідачем.

З метою відновлення порушених прав в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової коменсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивач звернувся до Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій із заявою від 26.01.2023 (а.с. 11).

На звернення позивача від 26.01.2023, відповідач листом від 13.02.2023 № 7701-292/7707 (а.с. 12-13) зокрема повідомив про те, що позивача наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 27.12.2022 № 816 звільнено зі служби цивільного захисту на підставі пункту 176 підпунктом 10-4 (за згодою сторін) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу з проведенням відповідних розрахунків. Водночас, одноразова грошова допомога в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби не виплачувалась, оскільки п. 9 розділу XXVII Інструкції № 623 у разі звільнення за угодою сторін відсутні підстави для виплати такої допомоги.

Щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки відповідач вказав, що додаткова відпустка учасникам бойових дій, що визначена п. 12. ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не належить до щорічних відпусток, а є пільгою, гарантованою державою, відтак підстави для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки під час звільнення відсутні.

Вважаючи, що відповідачем безпідставно не здійснено нарахування і виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, та відмовлено у виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно статті 101 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Відповідно до статті 115 КЦЗ України держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Згідно статті 125 КЦЗ України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Предметом спору у цій справі є наявність правових підстав для ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки.

Щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби суд враховує наступне.

Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623 (далі - Інструкція № 623, у редакції від 23.12.2022) грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин згідно з Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (п. 9 Розділу XХVІІ Інструкції № 623).

Водночас, п.10 Розділу XХVІІ Інструкції № 623 передбачено вичерпний перелік підстав для невиплати вищезазначеної одноразової грошової допомоги, згідно якого, права на виплату одноразової грошової допомоги позбавляються особи рядового і начальницького складу, звільненим зі служби за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням особою рядового і начальницького складу умов контракту, обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій (по особовому складу цивільного захисту) від 27.12.2022 № 816 ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту на підставі пункту 176 підпунктом 10-4 (за згодою сторін) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу.

Згідно із наказом Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 30.12.2022 № 856 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу центру, знято з усіх видів забезпечення з 31.12.2022.

Станом на 31.12.2022 календарна вислуга позивача складає - 19 років 00 місяців 01 день. Водночас, при звільненні зі служби позивач одноразову грошову допомогу не отримував.

У листі від 13.02.2023 № 7701-292/7707 відповідач зазначив, що одноразова грошова допомога позивачу не була виплачена, оскільки позивача було звільнено за угодою сторін.

З цього приводу слід зазначити, що чинне законодавство містить вичерпний перелік для невиплати одноразової грошової допомоги - це «негативні» підстави звільнення.

Звільнення за власним бажанням та за угодою сторін є практично рівнозначними поняттями, тобто аналогічними підставами звільнення, зокрема з ініціативи працівника (рапорт позивача).

Законодавство про працю звільнення працівника за угодою сторін не суттєво відрізняє від звільнення працівника за власним бажанням. Відмінністю є наявність волевиявлення (ініціативи) однієї зі сторін: як роботодавця, так і працівника, а також процедура звільнення.

Згідно із частиною 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування. Аналогія закону полягає у застосуванні судом норми правової або норм, що регулюють відносини, подібні до тих, які є предметом розгляду в межах конкретного правового спору. Необхідність застосування аналогії закону пов`язана з тим, що навіть найрозвиненішe законодавство об`єктивно не здатне заздалегідь унормувати всі нетипові ситуації, які потребуватимуть правового реагування.

У спірних правовідносинах відсутня правова норма, яка в безпосередньо повинна була б регулювати зазначені правовідносини, оскільки звільнення з ініціативи працівника за власним бажанням (так само як і ряд інших підстав для припинення служби) включено у нормативне регулювання виплати одноразової грошової допомоги, а звільнення з ініціативи працівника за угодою сторін -випущене із нормативного регулювання.

Однак відсутність конкретних правових норм, які можна було б застосувати до даного правового спору, не означає відсутності необхідності цей спір вирішувати та прийняти в результаті такого вирішення відповідне рішення.

Тобто, з урахуванням звільнення позивача за його ініціативи (за угодою сторін), слід застосувати у даних спірних правовідносинах положення п. 9 Розділу XХVІІ Інструкції № 623, відповідно до якго, особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин згідно з Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та зі служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

За таких обставин, з урахуванням наведених норм чинного законодавства України, з огляду на те, що позивача звільнено зі служби цивільного захисту на підставі пункту 176 підпунктом 10-4 (за згодою сторін) Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, та календарна вислуга позивача на день звільнення складає - 19 років 00 місяців 01 день, то позивач набув право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років служби, виходячи з грошового забезпечення встановленого на день звільнення з військової служби.

Застосовуючи механізм захисту права позивача, порушеного відповідачем як суб`єктом владних повноважень, суд вважає, що з урахуванням повноважень, наданих суду частиною другою статті 245 КАС України, в частині позовної вимоги зобов`язального характеру позов належить задовольнити шляхом зобов`язання Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років служби, виходячи з грошового забезпечення встановленого на день звільнення з військової служби.

Щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки, суд зазначає наступне.

За приписами частини 1 статті 129 КЦЗ України, особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту мають право на інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Особам рядового і начальницького складу додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, встановлених законодавством (частина 16 статті 129 КЦЗ України).

Особам рядового і начальницького складу (крім звільнених зі служби цивільного захисту за віком, станом здоров`я та у зв`язку зі скороченням штатів), які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, виплачується грошова компенсація за час відпустки, що надається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення, за кожний повний місяць служби (пункт 4 розділу ХХVII Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту Інструкції № 623).

Згідно із пунктом 5 розділу ХХVII Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту Інструкції № 623 при виплаті грошової компенсації за невикористану в році звільнення зі служби цивільного захисту відпустку до розрахунку береться грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу, яке вони отримували на день звільнення. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення для виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.

З огляду на неврегулювання положеннями Інструкції № 623 питання компенсації невідбутої частини відпустки особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки", Порядку № 100.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 826/8185/18.

Стаття 4 Закону України від 05 листопада 1996 року "Про відпустки" передбачає у тому числі інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Також, згідно із п. 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Комплексний аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що у разі невикористання відпустки учасникам бойових дій, особою, яка має право на таку відпустку, їй повинна виплачуватися грошова компенсація.

Водночас, як вбачається з п. 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток (...), припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно зі ст. 1 Закону № 1932-XII особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.

Однак, Законом № 2011-XII не передбачене припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець - учасник бойових дій набув за період проходження ним військової служби. Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, особа не втрачає саме право на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізоване у один із таких способів:

1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;

2) грошова компенсація відпустки.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки".

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки.

Відтак, норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуте під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою у Зразковому Рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року у справі № 620/4218/18, яке залишене в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року. Також аналогічні висновки були зроблені у справі №620/4218/18 Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 року.

Отже, у випадку звільнення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - учасників бойових дій їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 2015 року є учасником бойових дій, що підтверджується копією відповідного посвідчення від 05.11.2015 серії НОМЕР_1 , виданого державною службою України з надзвичайних ситуацій (а.с. 14).

Також судом встановлено та відповідачем не заперечується та обставина, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку у 2018-2022 роках під час проходження служби, а отже, набув право на отримання грошової компенсації за такі дні невикористаної відпустки, у зв`язку із звільненням зі служби.

Водночас, зі змісту довідки Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо виплачених сум грошового забезпечення на час звільнення зі служби від 12.04.2023 № 9 року позивачу при звільненні грошова коменсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки не була виплачена (а.с. 46). Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Суд наголошує, що особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018-2022 рр., та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідну грошову компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із служби цивільного захисту за визначений період.

За наведених обставин, позовні вимоги належить задовольнити.

Відповідно до Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років служби, виходячи з грошового забезпечення встановленого на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Міжрегіональний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. Маяковського, 64, м. Ромни, Роменський район, Сумська область, 42001, код ЄДРПОУ 33219415) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 19 повних календарних років служби, виходячи з грошового забезпечення встановленого на день звільнення з військової служби.

Визнати протиправною бездіяльність Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки.

Зобов`язати Міжрегіональний центр швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. Маяковського, 64, м. Ромни, Роменський район, Сумська область, 42001, код ЄДРПОУ 33219415) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко