Постанова

від 03.04.2024 по справі 360/1254/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року справа №360/1254/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційні скарги Тарасенко Дар`ї Юріївни в інтересах ОСОБА_1 , Управління Державної міграційної служби України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 360/1254/23 (головуючий І інстанції Петросян К.Є.) за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправною відмову прийняти у позивача декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації;

- зобов`язати прийняти у позивача декларацію про відмову від іноземного громадянства від 17 серпня 2023 року замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року позов задоволений частково:

- визнано протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Луганській області прийняти у позивача декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, викладену у листі від 27.09.2023 № К-23/6/4401.3.3/74-23 «Про розгляд звернення»;

- зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17 серпня 2023 року про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації з прийняттям відповідного рішення, з урахування висновків суду в даній справі;

- в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Луганській області на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн., а також сплачені витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Представником позивача подано апеляційну скаргу на рішення суду змінити, в якій просив рішення суду змінити, резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

Позов адвоката Тарасенко Дар`ї Юріївни в інтересах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, будинок 12, код ЄДРПОУ 37851432) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Луганській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, викладену у листі від 27.09.2023 № К-23/6/4401.3.3/74-23 «Про розгляд звернення».

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Луганській області прийняти декларацію ОСОБА_1 від 17 серпня 2023 року про відмову від громадянства російської федерації замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Луганській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок), а також сплачені витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок).

2. Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Луганській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1610,40 гривень та витрат на послуги адвоката за представництво інтересів в суді апеляційної інстанції в сумі 4000,00 грн.

Суд відмовив в задоволенні вимоги зобов`язати відповідача прийняти у позивача подану ним декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, а також зменшив суму витрат на послуги адвоката. Апелянт вважає, що суд застосував неефективний спосіб захисту порушеного права.

Суд зобов`язав відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17 серпня 2023 року про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації з прийняттям відповідного рішення, з урахування висновків суду в даній справі.

Апелянт вважає, що такий спосіб захисту порушеного права є неефективним; відповідач повторно розгляне звернення та відмовить з тих же підстав, що були покладені в основу першого рішення про відмову в прийнятті декларації позивача, що не сприятиме відновленню порушеного права позивача.

При цьому, суд констатував наявність незалежних від позивача причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства та протиправність відмови міграційної служби в прийнятті декларації про відмову від громадянства рф, відтак належним та ефективним способом поновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача прийняти відповідну декларацію.

Крім того, повноваження відповідача щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не є дискреційними. Законодавством передбачено, що орган ДМС оцінює, чи мають місце незалежні від особи причини неподання документа про припинення громадянства. Якщо висновок позитивний - орган ДМС зобов`язаний прийняти декларацію, якщо негативний - відмовити. В цій справі відповідач надав свою оцінку та дійшов негативного висновку і цей висновок визнано судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству. При цьому позивачем дотримано усіх визначених законом умов, тому суд вправі зобов`язати відповідача прийняти певне рішення, а саме - прийняти декларацію. Апелянт просив врахувати практику апеляційних адміністративних судів, зокрема, у справах №№ 580/6245/23, 520/7765/22, 160/19738/22.

Також, апелянт вважає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є співмірним із фактично наданим обсягом юридичної допомоги, а також співрозмірним у порівняннні з ринковими послугами адвокатських послуг (т. 1 а.с. 119-127).

Відповідачем подано апеляційну скаргу на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду, прийняти нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з`ясування обставин.

Апелянт вважає, що обов`язковою передумовою для визнання причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства незалежною від особи, є прийняття клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави (в даному випадку рф) від особи у встановлений законодавством іноземної держави строк.

Однак, доказів того, що уповноважені органи держави громадянства (рф) прийняли клопотання позивача про припинення громадянства (підданства) позивачем до суду не подано, в матеріали даної справи відсутні. Позивач взагалі не подавав до консульської установи рф жодного документу, тому і не повинен щось отримувати.

До того ж, у матеріалах справи відсутні відомості про те, що процедура відмови від громадянства російської федерації, яка має бути врегульована відповідним законодавством саме зазначеної держави, була скасована. Законодавством про громадянство рф передбачено процедуру оформлення виходу з громадянства росії (стаття 19 федерального закону від 31.05.2002 №62-ФЗ «Про громадянство російської федерації»), два окремі порядки (загальний та спрощений) виходу з громадянства осіб в залежності від того чи проживають вони на території рф, або в іншій країні.

Відповідно, існує чіткий порядок виходу з громадянства рф та чіткий порядок набуття/прийняття громадянства України. За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути визнані обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а відмова УДМС у Луганській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, викладена у листі від 27.09.2023 № К-23/6/4401.3.3/74-23 «Про розгляд звернення», не може бути визнана протиправною.

УДМС у Луганській області належними та допустимими доказами довело, що відмовляючи позивачу в прийнятті декларації про відмову від громадянства рф, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом № 2235-III та Порядком № 215, а тому відсутні законні підстави для задоволення позову.

Крім того, представником позивача самостійно визначено в позовній заяві, що незалежна від позивача причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства це припинення роботи представництв рф в Україні, але ж це виключно особиста думка адвоката, та в законодавстві України така причина відсутня (не визначена) для подання іноземцем декларації про відмову від іноземного громадянства.

Поняття «не здійснення такої процедури» та «не працюють консульські установи», «не здійснення прийому документів» не пов`язанні між собою, оскільки поняття «не здійснення такої процедури» стосується держав, в яких законодавством не передбачено припинення громадянства іноземної держави, або воно здійснюється автоматично (як було зазначено вище). Законодавством про громадянство рф передбачено процедуру оформлення виходу з громадянства росії, отже існує чіткий порядок виходу з громадянства рф та чіткий порядок набуття/прийняття громадянства України.

На сьогодні в законодавстві України поняття «не працюють консульські установи», «не здійснення прийому документів» відсутнє та не є підставами для подання декларації про відмову від громадянства рф. Даний факт підтверджується проектом Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про громадянство України» щодо розширення підстав набуття громадянства України» від 12.05.2023 № 9295 в частині внесення наступних змін: «Внести до Закону України «Про громадянство України» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 13, ст. 65 із наступними змінами) такі зміни: 1. Абзац тринадцятий статті 1 після слів «чи нездійснення такої процедури» доповнити словами «, або коли дипломатичні стосунки України з іншою державою розірвані, дипломатичні установи цієї держави припинили свою діяльність на території України, а громадяни такої держави, які набули громадянство України, та взяли зобов`язання припинити протягом двох років з моменту набуття громадянства України іноземного громадянства (підданства), фактично позбавлені можливості виконати таке зобов`язання та завершити процедуру набуття громадянства України;» (https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/41924).

Проектом Закону України, зокрема, розширюється тлумачення терміну «незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства)» шляхом додавання норми, яка передбачає ще одну підставу, а саме, випадок коли дипломатичні стосунки України з іншою державою розірвані, дипломатичні установи цієї держави припинили свою діяльність на території України, а громадяни такої держави, які набули громадянство України, та взяли зобов`язання припинити протягом двох років з моменту набуття громадянства України іноземного громадянства (підданства), фактично позбавлені можливості виконати таке зобов`язання та завершити процедуру набуття громадянства України.

Отже, відмова УДМС у Луганській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства рф, не є протиправною, а позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є необґрунтованими та незаконними, такими, що не підлягають задоволенню, оскільки згідно положень Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Суд першої інстанції погоджується з доводами та доказами УДМС у Луганській області, зазначаючи, що у зв`язку з військовою агресією рф до законодавства України зміни не вносилися та в той же час безпідставно і незаконно визнає протиправними дії УДМС у Луганській області, порушуючи норми матеріального права, зокрема, і Конституцію України, примушує робити те, що не передбачено законодавством, не враховуючи, що УДМС у Луганській області, як орган державної влади, його посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, слід зауважити про не допустимість внесення змін у зразки документів, які затверджені державним органом (Форма 45, затверджена наказом МВС України 16.08.2012 № 715).

В документах, у яких можливо вносити зміни на власний розсуд, особі яка його заповнює, пропонується заповнення з позначкою «у довільній формі». У затверджених зразках документів внесення змін щодо розширення підстав, особливо надуманих на власний розсуд, не передбачено чинним законодавством України.

Зразок декларації про відмову від іноземного громадянства містить виключно 5 пунктів, на підставі яких подається декларація, та які треба заповнити, тобто у пунктах з 1 по 5 декларації необхідно прописати відомості, які зазначені саме в даному зразку, а це: «зазначити дату» та «назва держави», іншого не передбачено, зокрема, доповнювати вигаданими додатковими відомостями та підставами не можна.

Більш того, неможливо зазначати незалежну від позивача причину неотримання документа про припинення іноземного громадянства, коли позивач до будь-якого консульства рф не звертався.

Підстава «нездійснення такої процедури» не охоплює підставу та поняття «коли дипломатичні стосунки України з іншою державою розірвані, дипломатичні установи цієї держави припинили свою діяльність на території України» та є різними поняттями.

В Декларації про відмову від іноземного громадянства від 17.08.2023 ОСОБА_1 надав наступне зобов`язання:

«У зв`язку з викладеним вище я зобов`язуюсь повернути паспорт громадянина російської федерації до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина (підданого) російської федерації і не виконувати обов`язків, передбачених її законодавством для громадян (підданих) цієї держави».

Отже, позивач знає та розуміє яким чином та в який спосіб він буде виконувати дане зобов`язання щодо повернення паспорта громадянина рф до уповноважених органів цієї держави, тоді виникає питання, чому позивач досі не звернувся до цих уповноважених органів рф з клопотанням про припинення громадянстварф на виконання зобов`язання припинити громадянство рф, яке надав під час набуття громадянства України.

Суд має врахувати дану обставину та взяти до уваги, що ОСОБА_1 має можливість звернутись до уповноважених органів рф з клопотанням про припинення громадянства рф на виконання зобов`язання припинити громадянство рф, яке надав під час набуття громадянства України, знає та розуміє яким чином та в який спосіб це зробити.

Слід зауважити, що питання щодо зобов`язання ОСОБА_1 про повернення паспорта громадянина рф до уповноважених органів цієї держави, не користуватися правами громадянина (підданого) рф і не виконувати обов`язків, передбачених її законодавством для громадян (підданих) цієї держави, не є передчасним, оскільки позовною вимогою є саме зобов`язання УДМС у Луганській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації від 17.08.2023.

Також, в Декларації про відмову від іноземного громадянства від 17.08.2023 ОСОБА_1 зазначив:

«Мені, ОСОБА_1 , повідомлено, що в разі невиконання мною цього зобов`язання (мається на увазі повернення паспорта рф…) я втрачу громадянство України на підставі статті 19 Закону України «Про громадянство України» або його буде скасовано на підставі статті 21 цього Закону».

Це в черговий раз свідчить про те, що прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства позивача не вирішить питання набуття ним громадянства України.

Щодо судових витрат суд першої інстанції не врахував, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст. 139 КАС України) (т. 1 а.с. 154-163, 185-193).

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив відмовити у її задоволені (т.1 а.с. 216-222).

Також, представником позивача подано додаткові пояснення.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу представника позивача та відповідь на відзив представника позивача на апеляційну скаргу відповідача, в яких просив скасувати рішеня суду та відмовити у задоволені позову (т. 1 а.с. 231-235, 244-249).

Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційних скарг, відзивів на них, відповіді відповідача на відзив представника позивача на апеляційну скаргу відповідача, додаткові пояснення позивача, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , згідно довідки від 03.10.2022 № 3235-7001545745 позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 12, 26).

ОСОБА_1 набув громадянство України згідно з Указом Президента № 32/2022 від 25.01.2022 на підставі статті 9 Закону України «Про громадянство України».

02.02.2022 УДМС у Луганській області на ім`я позивача оформлено довідку про реєстрацію особи громадянином України № 11 (а.с. 11).

11.02.2022 УДМС у Луганській області на підставі цієї довідки ОСОБА_1 було оформлено тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_2 , терміном дії до 25.01.2024 (а.с. 10).

Позивач зобов`язався протягом 2 років, тобто до 02.02.2024, припинити громадянство російської федерації відповідно до вимог Закону України «Про громадянство України» та надати документи на підтвердження припинення громадянства російської федерації, а саме заяву із відповідними документами до посольства рф в Україні.

ОСОБА_1 зібрав документи, необхідні для виходу з громадянства рф, однак внаслідок початку 24.02.2022 повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та розірвання дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією, позбавлений цієї можливості через не функціонування консульських установ рф на території України.

Листом УДМС України в Луганській області від 16.08.2023 року №4401-3-1795/44.1-23 на адвокатський запит повідомлено про відсутність у ОСОБА_1 незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства, що відповідно до вимог законодавства України є обов`язковою умовою для подачі декларації про відмову від іноземного громадянства (т. 1 а.с. 13-14).

Позивач звернувся 17.08.2023 року до УДМС України в Луганській області із супровідним листом, в якому виклав обставини та просив прийняти у нього декларацію про відмову від іноземного громадянства для оформлення паспорта громадянина України. До супровідного листа ОСОБА_1 подано декларацію про відмову від іноземного громадянства, (згідно зразка, затвердженого Наказом МВС України 16.08.2012 № 715, форма 45), копію відповіді міністерства закордонних справ російської федерації від 01.08.2023 № 21146/кд-гр, копію відповіді мвс рф в октябрському муніципальному окрузі про зняття з реєстраційного обліку в рф №3/222706867583, копію довідки про відсутність заборгованості з податкової служби, копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03.10.2022 № 3235-7001545745 (т. 1 а.с. 15-22).

Листом УДМС України в Луганській області від 27.09.2023 року № К-23/6/4401.3.3/74-23 «Про розгляд звернення», позивача повідомлено про відсутність підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства, у зв`язку з чим декларацію ОСОБА_1 про відмову від громадянства російської федерації від 17.08.2023 повернуто позивачу (т. 1 а.с. 23-25).

Згідно статті 1 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року № 2235-III (далі - Закон № 2235-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках;

- громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України;

- іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

- зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України;

- незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури;

- декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

За ст. 6 Закону № 2235-III передбачено підстави набуття громадянства України.

За ч. 1 статті 9 Закону № 2235-III іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Згідно п. 2 ч. 2 статті 9 Закону №2235-III умовами прийняття до громадянства України є: подання: особою без громадянства - декларації про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство.

За ч. 4 ст. 9 Закону №2235-III іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Згідно ст. 24 Закону № 2235 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо:

1) прийняття рішень про встановлення, оформлення належності до громадянства України відповідно до статті 3 цього Закону;

2) прийняття заяв разом із необхідними документами щодо прийняття до громадянства України, щодо виходу з громадянства України дітей у випадках, передбачених частинами дев`ятою - одинадцятою статті 18 цього Закону, перевірки правильності оформлення документів, наявності умов для прийняття до громадянства України і відсутності підстав, з яких особа не приймається до громадянства України, наявності підстав для виходу з громадянства України і відсутності підстав, з яких не допускається вихід з громадянства України, надсилання заяв разом зі своїм висновком на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

3) підготовки подань про втрату особами громадянства України і разом із необхідними документами надсилання їх на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

4) прийняття рішень про оформлення набуття громадянства України особами з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4-10 статті 6 цього Закону;

5) скасування в межах повноважень прийнятих рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 цього Закону;

6) виконання рішень Президента України з питань громадянства;

7) видання особам, стосовно яких прийнято рішення про встановлення, оформлення належності до громадянства України, та особам, які набули громадянство України, паспортів громадянина України, тимчасових посвідчень громадянина України, довідок про реєстрацію особи громадянином України;

8) вилучення в осіб, громадянство яких припинено або стосовно яких скасовано рішення про встановлення, оформлення належності до громадянства України, про оформлення набуття громадянства України, довідок про реєстрацію особи громадянином України, паспортів громадянина України, тимчасових посвідчень громадянина України, паспортів громадянина України для виїзду за кордон та видання довідок про припинення громадянства України;

9) ведення обліку осіб, стосовно яких прийнято рішення про встановлення, оформлення належності до громадянства України, осіб, які набули, припинили громадянство України, осіб, стосовно яких у межах повноважень здійснюються провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень;

10) проведення за заявою осіб, які перебувають на території України на законних підставах, перевірки їх належності до громадянства України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, в межах повноважень, визначених цим Законом, та виключно для цілей підтвердження інформації та/або документів, пов`язаних з провадженням за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконанням прийнятих рішень, має право в установленому законодавством порядку безоплатно отримувати інформацію (у тому числі персональні дані) з автоматизованих інформаційних систем, реєстрів, баз даних, володільцем, розпорядником, держателем та/або адміністратором яких є центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління державних органів, в обсязі інформації про особу та/або документів, пов`язаних з провадженням за заявами і поданнями з питань громадянства України, а також звертатися із запитами до уповноважених органів інших держав, міжнародних організацій.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, один раз на півріччя інформує Комісію при Президентові України з питань громадянства про виконання рішень Президента України з питань громадянства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження, передбачені цим Законом, стосовно громадян України, які проживають на території України, а також іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України.

За ст. 26 Закону № 2235 рішення з питань громадянства можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду.

Указом Президента України від 27.03.2001 року № 215 затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).

Зазначений Порядок визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.

Згідно ст.ст. 19, 32, 35 федерального закону «Про громадянство російської федерації» (далі Закон) вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території російської федерації, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи в загальному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього Федерального закону. Вихід з громадянства російської федерації особи, яка проживає на території іноземної держави, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення такої особи у спрощеному порядку, за винятком випадків, передбачених статтею 20 цього Федерального закону.

Заява з питань громадянства російської федерації подається за місцем проживання заявника: a) особою, яка проживає на території російської федерації, - до територіального органу федерального органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ; б) особою, яка проживає за межами російської федерації і не має місця проживання на території російської федерації, - дипломатичного представництва або консульської установи російської федерації, що знаходяться за межами російської федерації.

Розгляд заяви стосовно громадянства російської федерації, поданої особою, зазначеною в пункті «б» частини 1 статті 32 Закону, та прийняття рішення про прийняття до громадянства російської федерації чи про вихід з громадянства російської федерації в спрощеному порядку здійснюється в строк до шести місяців з дня подання заяви і всіх необхідних документів, оформлених належним чином.

За матеріалами справи позивач, уродженець російської федерації, згідно з Указом Президента № 32/2022 від 25.01.2022 набув громадянство України на підставі статті 9 Закону України «Про громадянство України».

УДМС у Луганській області 2 лютого 2022 року на ім`я ОСОБА_1 оформлено довідку про реєстрацію особи громадянином України № 11.

11 лютого 2022 року УДМС у Луганській області на підставі цієї довідки ОСОБА_1 оформлено тимчасове посвідчення громадянина України серії НОМЕР_2 , терміном дії до 25.01.2024.

Оскільки позивач набув громадянство України 25 січня 2022 року, подав до відповідача зобов`язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство рф, на нього було покладено обов`язок протягом двох років з моменту його реєстрації громадянином України подати до уповноваженого органу України документ про припинення громадянства російської федерації.

Загальновідомими є обставини про те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженому Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На сьогодні дія воєнного стану продовжена згідно з відповідними Указами Президента України. У зв`язку зі збройною агресією та повномасштабним вторгненням збройних сил рф в Україну 24 лютого 2022 року, дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією офіційно розірвані.

ОСОБА_1 набув громадянство України з 25.01.2022 року, тобто менш ніж за місяць до початку збройної агресії рф на території України, що позбавило його реальної можливості подати в посольство рф заяву про вихід з громадянства російської федерації.

За матеріалами справи ОСОБА_1 звернувся до міністерства закордонних справ російської федерації з питання процедури відмови від громадянства рф і отримання довідки про вихід із громадянства рф, на що отримав відповідь листом від 01.08.2023 року № 21146/кд-гр, відповідно до якого зазначено про зупинення консульського прийому громадян з 24.02.2022. Одночасно у вказаному листі зазначено, що для виходу з громадянства рф ОСОБА_1 потрібно звернутися із відповідною заявою в консульство рф в Україні після відновлення їх роботи та рекомендовано звернутися із заявою про вихід із громадянства рф в третій країні, за наявності дозволу на проживання в цій країні. Роз`яснено, що за відсутності у ОСОБА_1 дозволу на постійне проживання на території третьої держави, російська закордонна установа не матиме підстав для прийняття до розгляду заяви позивача про вихід з громадянства російської федерації (т. 1 а.с. 22).

Відповідні документи були надані позивачем УДМС України в Луганській області разом із декларацією про відмову від іноземного громадянства. Суд зазначає, що зміни у зв`язку з військовою агресією російської федерації до законодавства щодо неотримання документа при припинення громадянства рф з незалежних причин не вносилися, що ставить позивача у невизначене становище.

У справі Рисовський проти України (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії, заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини, заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови, заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі, заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). У справі Рисовський проти України також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування». ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки, п. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії, заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії, заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Отже, позивач мав повне право розраховувати на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації наразі не є можливим. При вирішенні питання щодо прийняття декларації позивача відповідач обмежився лише роз`ясненнями норм законодавства щодо процедури припинення іноземного громадянства відповідно до листа від 27.09.2023 року № К-23/6/4401.3.3/74-23 «Про розгляд звернення», повернув декларацію та не прийняв вмотивованого рішення щодо прийняття такої декларації.

Таким чином, відповідач не розглянув по суті звернення позивача, не надав жодної оцінки підставам подачі ним саме декларації та вказав про необхідність подати документ, неможливість отримання якого по суті і стала підставою для подачі такої декларації.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Луганській області прийняти у позивача декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, викладену у листі від 27.09.2023 № К-23/6/4401.3.3/74-23 «Про розгляд звернення».

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Луганській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства від 17 серпня 2023 року замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Згідно ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

В рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Chahal проти Об`єднаного королівства (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, що свідчили б про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно ч. 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За п. 10 ч. 2 статті 245 КАС України суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17 серпня 2023 року про прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації з прийняттям відповідного рішення, з урахування висновків суду в даній справі.

Стосовно доводу апеляційної скраги представника позивача про врахування судової практики апеляційних адміністративних судів, зокрема, у справах №№ 580/6245/23, 520/7765/22, 160/19738/22, то апеляційний суд не бере їх до уваги, враховуючи вимоги ч. 5 ст. 242 КАС України.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, на підтвердження здійснення правової допомоги суду має бути надано докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 1 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.

Згідно ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.

Суд не може втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всього розміру гонору до суму, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок відповідача у разі задоволення позову, судом має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 рішення суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У той же час, аналізуючи здійснені адвокатом послуги за критеріями, визначеними у ч. 5 ст. 134 КАС України та на предмет неминучості - критерію, що застосовується Європейським судом з прав людини, суд зазначає наступне.

За приписами ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 5 ст. 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за представництво інтересів:

- в суді першої інстанції (судовий збір за подання позову в сумі 1073,60 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.;

- в суді апеляційної інстанції (судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1610,40 грн., витрати на правничу допомогу в сумі 4000 грн.

Щодо розподілу судових витрат в суді першої інстанції.

За матеріалами справи між позивачем та адвокатом Тарасенко Дар`єю Юріївною укладено 9 серпня 2023 року договір про надання правової допомоги адвокатом №09/08/23-4 (далі - Договір) (т. 1 а.с. 40).

Відповідно до п. 1.1 вищезазначеного договору Адвокат приймає на себе зобов`язання щодо надання правової допомоги Клієнту.

Пункт 2.1 Договору зазначено: сторони домовилися, що правова допомога на виконання цього Договору надається за ціною, визначеною у Додатках до цього Договору. Допустимим є погодження розміру гонорару в усній формі - в такому випадку розмір гонорару зазначається в рахунку на оплату, а Клієнт оплатою цього рахунку свідчить про свою згоду із таким розміром гонорару.

Згідно Додатку №1 від 05.10.2023 до Договору від 09.08.2023 №09/08/23-4 Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання щодо представництва інтересів Клієнта в спорі з УДМС в Луганській області щодо оскарження відмови прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства. Сторони погодили, що гонорар Адвоката за представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції становить 10000,00 (десять тисяч) грн. Гонорар має бути сплачений протягом 7 днів з дня підписання цього Додатку (т. 1 а.с. 41).

Відповідно до опису послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю. Клієнту ОСОБА_1 станом на 06.10.2023 послуг становить - складання позовної заяви, в тому числі: аналіз наявних у позивача документів 2 год., аналіз законодавства з відповідних питань 1 год., аналіз судової практики з відповідних питань 1,5 год., написання безпосереднього тексту позовної заяви 2 год., складання пакету документів до суду 1 год. (т. 1 а.с. 42).

Також, долучено рахунок-фактуру за №06/1023-1 від 06.10.2023 на суму 11095,00 грн (10000,00 грн оплата послуг адвоката згідно Договору, компенсація витрат адвоката (судовий збір 1095,00 грн), та квитанцію про оплату від 09.10.2023 № 233178499 на суму 10000,00 грн, яка підтверджує, що позивачем сплачено адвокату Тарасенку Д.Ю. гонорар за договором від 09.08.2023 №09/08/23-4 та додатку №1 до Договорув сумі 10000,00 грн. (т. 1 а.с. 43).

З огляду на викладене, враховуючи розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання, обсяг позовної заяви, кількість доказів та фактичних даних, які підлягали дослідженню адвокатом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 5000 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Щодо розподілу судових витрат позивача в апеляційній інстанції, то вони не підлягають задоволенню, враховуючи відмову у задоволені апеляційної скарги представника позивача.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги Тарасенко Дар`ї Юріївни в інтересах ОСОБА_1 , Управління Державної міграційної служби України в Луганській області - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 360/1254/23 за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 3 квітня 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Геращенко

Судді: А.А. Блохін

І.В. Сіваченко