Постанова

від 03.04.2024 по справі 380/15877/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/15877/23 пров. № А/857/2155/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта Лісова» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року в справі №380/15877/23 за адміністративним позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Відокремленого підрозділу «Шахта Лісова» Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

суддя в 1-й інстанції Хома О.П.,

час ухвалення рішення 23.11.2023 року,

місце ухвалення рішення м.Львів,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до Відокремленого підрозділу «Шахта Лісова» Державного підприємства «Львіввугілля» (далі відповідач) про стягнення 1473311 грн 52 к. адміністративно- господарських санкцій та пені за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням, Державне підприємство «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта Лісова» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відокремлений підрозділ юридичної особи не є окремим суб`єктом спірних правовідносин (діє лише в структурі юридичної особи) і вимоги законодавства щодо створення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і притягнення до відповідальності за його невиконання на нього не поширюються.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Відокремлений підрозділ «Шахта Лісова» Державного підприємства «Львіввугілля» зареєстрований як філія (інший відокремлений підрозділ) з присвоєнням ідентифікаційного коду відокремленого підрозділу 26359891, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судом першої інстанції, згідно із розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті, встановлено, що у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, поданого позивачем за 2022 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить 840 осіб.

Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 28 осіб.

Кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше становить 6 осіб.

Фонд оплати праці штатних працівників за рік становить 194 735 313 грн 01 к., середньорічна зарплата штатного працівника становить 231 827 грн 75 к.

Як стверджує позивач, відповідачем не забезпечено працевлаштування 6 осіб з інвалідністю, із врахуванням того, що середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність, становить 28 осіб, а норматив працевлаштування осіб з інвалідністю становить 34 особи.

На підставі наведених обставин, позивачем розміщено розрахунок сум адміністративно господарських санкцій в електронному кабінеті роботодавця розмір яких становить 1390966 грн 52 к., що підтверджується квитанцією від 17.04.2023.

Внаслідок несплати відповідачем в добровільному порядку сум адміністративно господарських санкцій, утворилася заборгованість у розмірі 1 390 966 грн 52 к. та пеня у сумі 82 345 грн 22 к., що зумовило звернення до суду із цим позовом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було виконано нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю за 2022 рік, позивачем нарахована сума адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1 390 966 грн 52 к. та пеня за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на суму 82 345 грн 22 к.

Водночас суд визнав безпідставними доводи про те, що відокремлений підрозділ не є суб`єктом спірних правовідносин та не може виступати відповідачем у даній справі.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується зтакими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ).

Згідно зі статтею 19 Закону №875-ХІІ, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Колегія суддів наголошує, що визначальним у справі, що розглядається є питання чи покладено на філію як відокремлений структурний підрозділ підприємства, обов`язок виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю чи такий обов`язок покладено загалом на підприємство, як юридичну особу, до складу якого входять такі структурні підрозділи, як філії.

Так, положеннями ст. ст. 18 та 19 Закону № 875-XII чітко визначено коло суб`єктів, на яких покладено обов`язок по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, і до таких суб`єктів віднесено саме підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю.

Слід також зазначити, що ст. 20 Закону № 875-XII передбачена відповідальність за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у вигляді адміністративно-господарських санкцій саме для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

В свою чергу Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не містить визначення термінів "підприємства, установи, організації", на яких покладено обов`язок виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За таких обставин використанню підлягають визначення вказаних термінів, наведені у Цивільному та Господарському кодексах України.

Колегія суддів зазначає, що згідно положень ч. 3 ст. 217 Господарського кодексу України, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Адміністративно-господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 4 ст. 217 ГК України).

Статтею 239 ГК України передбачені види адміністративно-господарських санкцій, які можуть застосовуватись до суб`єктів господарювання органами державної влади та органами місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом. Серед таких адміністративно-господарських санкцій передбачено і адміністративно-господарський штраф, який за визначенням, наведеним у статті 241 ГК України є грошовою сумою, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Таким чином, наведеними нормами Господарського кодексу України передбачено можливість застосування адміністративно-господарських санкцій до суб`єкта господарювання за порушення ними встановлених правил здійснення господарської діяльності або у випадках, визначених законодавством.

Відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 58 ГК України, суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Відкриття суб`єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації. Відомості про відокремлені підрозділи суб`єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.

За нормами ст. 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Статтею 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (ч. 3 ст. 64 ГК України).

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством (ч. 4 ст. 64 ГК України).

При цьому відокремлений підрозділ це підрозділ юридичної особи, що знаходиться поза її місцезнаходженням, здійснює всі або частину її функцій, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Аналогічні положення містить ст. 95 ЦК України, яка визначає, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Здійснення самостійного обліку результатів фінансово-господарської діяльності не змінює правового статусу філії.

Таким чином аналіз вказаних положень Цивільного та Господарського кодексів України свідчить про те, що під "підприємством" розуміється суб`єкт господарювання - юридична особа, яка має самостійний баланс та яка структурно може мати філії, які входять до складу підприємства, і які не є юридичними особами та не вважаються самостійними суб`єктами господарювання.

Зміст Закону 875-XII не дає підстав для висновку, що використане законодавцем у статтях 18 та 19 Закону 875-XII поняття "підприємство" має інше значення, ніж визначене у Цивільному та Господарському кодексах України, та має на увазі, в тому числі, і філію підприємства, як окремого суб`єкта, на якого покладено обов`язок з виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що Відокремлений підрозділ «Шахта Лісова» Державного підприємства «Львіввугілля» зареєстрований як філія (інший відокремлений підрозділ) з присвоєнням ідентифікаційного коду відокремленого підрозділу 26359891, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не є самостійною юридичною особою.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що в межах спірних правовідносин Відокремлений підрозділ «Шахта Лісова» Державного підприємства «Львіввугілля» не може розглядатись як самостійний суб`єкт, на якого покладено обов`язок з виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Такий обов`язок покладено загалом на Державне підприємство «Львіввугілля».

Судом встановлено, що Державне підприємство «Львіввугілля» має ряд відокремлених підрозділів, а саме:

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ШАХТА "ЛІСОВА" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:26359891,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ШАХТА "ВЕЛИКОМОСТІВСЬКА" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:26307799,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ЧЕРВОНОГРАДСЬКИЙ УЧБОВО-КУРСОВИЙ КОМБІНАТ" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА " ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:26307888,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ШАХТА "СТЕПОВА "ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:26360457,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ШАХТА "ЧЕРВОНОГРАДСЬКА" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:26307813,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "УПРАВЛІННЯ "ЗАХІДВУГЛЕПРОМСАНЕКОЛОГІЯ" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ" Код ВП:26307902,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ"ЧЕРВОНОГРАДСЬКЕ СПЕЦУПРАВЛІННЯ З ГАСІННЯ ТЕРИКОНІВ І РЕКУЛЬТИВАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВУГІЛЛЯ", Код ВП:26307865,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ШАХТА "ВІДРОДЖЕННЯ" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:26307842,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ЧЕРВОНОГРАДСЬКЕ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО ЗВ"ЯЗКУ" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:26307859,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "МОНТАЖНОПРОХІДНИЦЬКЕ УПРАВЛІННЯ" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:26411829,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ШАХТА "МЕЖИРІЧАНСЬКА" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:26359901,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ОЗДОРОВЧО-ЛІКУВАЛЬНИЙ КОМПЛЕКС "РОВЕСНИК" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВУГІЛЛЯ", Код ВП:26453503,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ШАХТА "ВІЗЕЙСЬКА" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:26307836,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "УПРАВЛІННЯ "ЗАХІДВУГЛЕПОСТАЧ" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА " ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:26360693,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ШАХТОСПЕЦМОНТАЖНО-НАЛАГОДЖУВАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:34987316,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ВУГЛЕЗБУТ" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:35749204,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ВАНТАЖНО-ТРАНСПОРТНЕ УПРАВЛІННЯ" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:35879833,

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ГЕОЛОГОРОЗВІДУВАЛЬНА ЕКСПЕДИЦІЯ" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ", Код ВП:38693595,

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом ЄДРПОУ 26359891 (що належить відокремленому підрозділу "ШАХТА "ЛІСОВА" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ"), юридичних осіб не зареєстровано.

Матеріалами справи, зокрема Положенням про ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ШАХТА "ЛІСОВА" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ" (далі - Положення), стверджується, що ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ "ШАХТА "ЛІСОВА" ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ЛЬВІВВУГІЛЛЯ" (далі - Підрозділ) створено згідно наказом Державного підприємства «Львіввугілля» (далі - Підприємство) від 12.03.2003 №5 «Про створення відокремлених підрозділів ДП «Львіввугілля».»

Відповідно до п.1.2. Положення Підрозділ діє на підставі цього положення та Статуту Підприємства.

Пунктом 2.1. Положення встановлено, що мета діяльності Підрозділу забезпечення виконання завдань Підприємства з видобутку вугілля з найменшими витратами; задоволення соціально-економічних потреб Підрозділу та Підприємства.

Згідно з п.3.1. Підрозділ є цілісним майновим комплексом, здійснює діяльність, яка не суперечить чинному законодавству, Статуту Підприємства, меті та предмету діяльності, які встановлені цим Положенням.

Колегія звертає особливу увагу на п.3.2. Положення відповідно до якого Підрозділ не є юридичною особою, представляє свої інтереси і реалізує свої цілі і задачі в межах цього Положення і Статуту Підприємства.

Також, згідно п.3.3. Підрозділ має право здійснювати операції за поточними рахунками в установах банків, які відкривається для Підрозділу Підприємством.

Посадові особи Підрозділу, згідно п.3.5. Положення мають право в межах повноважень, визначених цим Положенням, та на підставі довіреності Підприємства і від імені Підприємства укладати угоди, договори (правочини), крім договорів на закупівлю товарів, робіт і послуг, нести обов`язки, бути позивачем, відповідачем і третьою особою в суді відповідно до законодавства.

З наведеного, варто дійти висновку про здійснення діяльності саме від імені Підприємства.

Також, фінансові та кредитно-розрахункові операції Підрозділу здійснюються Підприємством централізовано, включаючи розрахунки за вугільну продукцію, а також за виконані роботи та послуги. Повноваження щодо здійснення зазначених операцій можуть бути передані Підприємством Підрозділу на підставі виданої довіреності (п.3.6. Положення).

Підрозділ у своїй діяльності керується чинними законодавчими актами України, цим Положенням, Статутом Підприємства та внутрішніми нормативними актами, затвердженими Підприємством, колективним договором Підрозділу, колективним договором Підприємства, Галузевою та Генеральною угодами (п.3.7 Положення).

Відповідно до п.4.1. Положення Підрозділ для здійснення господарської діяльності використовує надане йому Підприємством майно, яке є державною власністю.

Доходи, отримані в результаті господарської діяльності Підрозділу, після сплати податків та інших обов`язкових платежів, належать Підприємству. Використання отриманого Підрозділом доходу здійснюється відповідно до затвердженого Підприємством фінансового плану (а.с.4.3. Положення).

Водночас колегія суддів зазначає, що з аналізу Положення не вбачається право Підрозділу на визначення чисельності та штату працівників.

Як вже зазначалось судом, положення ст.64 Господарського кодексу України та ст.95 Цивільного кодексу України, передбачають право підприємства створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону. Відокремлені підрозділи наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Колегія суддів відхиляє висновки суду першої інстанції про сплату відповідачем в цій справі, єдиного внеску, інших податків, позаяк структурний підрозділ не є суб`єктом господарювання в розумінні Господарського кодексу України, що виключає його із кола роботодавців, що сплачують єдиний соціальний внесок, оскільки роботодавцем в розумінні Закону №2464-VI є юридична особа в цілому.

А сплата страхових виплат за поточними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування через рахунок, відкритий юридичною особою на свій відокремлений підрозділ, кошти на якому є майном юридичної особи лише спрямована на досягнення мети сплати обов`язкових податків та зборів Підприємством.

Аналогічний підхід до правозастосування в цілому підтриманий Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 в справі 808/2391/15 та від 11.09.2018 в справі №808/2756/15.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19 (провадження № 61-16459сво20) зроблено висновок про те, що філії та представництва, які не є юридичними особам, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною у цивільному процесі. Тому справи, в яких відповідачем виступає філія чи представництво, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред`явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору. З урахуванням цивільно-правового статусу філій та представництв недопустимою є участь відокремлених підрозділів у певних процесуальних відносинах, оскільки це суперечить цивільно-правовій природі відокремленого підрозділу як складової частини юридичної особи, що його створила.

Варто зазначити те, що використані у ст. 19 та ст. 20 Закону поняття "підприємств, установ, організацій" не є скороченням термінів, визначених у частині 2 статті 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", зазначене не свідчить про те, що у статтях 19, 20 цього Закону суб`єктами, які повинні виконувати норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю є коло осіб визначене у ч. 2 ст. 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Так, у ч. 2 ст. 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" вказано, що центральні і місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форми власності і господарювання, виду діяльності і галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки та інші фінансові установи, а також представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - підприємства, установи та організації), фізичні особи, які використовують найману працю, залучають представників громадських об`єднань осіб з інвалідністю до підготовки рішень, що стосуються прав та інтересів осіб з інвалідністю.

Таким чином зі змісту цієї норми слідує, що у ній не наведено визначенням термінів, які використовуються у даному Законі, а наявність поняття "філія" у вказаній нормі Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не свідчить про те, що обов`язок з виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю покладено на філію підприємства та ніяким чином не тягне за собою виникнення такого обов`язку у філії, яка не є самостійною юридичною особою та не веде окремого обліку результатів своєї фінансової та господарської діяльності.

Як вже зазначалось вище, законодавцем у ст. 19 Закону № 875-XII чітко визначено коло суб`єктів, на яких розповсюджується обов`язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, і філія в даному випадку до них не відноситься.

На переконання колегії суддів, зазначена вимога стосується саме і виключно юридичних осіб, зокрема підприємств. Положеннями цієї статті не передбачено норми про її розповсюдження на такі утворення як філії, представництва, відокремлені підрозділи.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на роз`яснення, які надавались зі спірного питання Фондом соціального захисту інвалідів в листі від 14.08.2007 року № 1/6-367 на час дії положень частин 1, 2 ст. 19 Закону № 875-XII в редакції, яка є чинною і на даний час, і відповідно до яких:

по-перше, юридична особа (головне підприємство) як відповідач в суді, в тому числі і за свої відокремлені підрозділи, самостійно вирішує питання щодо виконання 4 % нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на головному підприємстві, в т. ч. і на своїх відокремлених підрозділах, або приймає рішення про виконання альтернативного зобов`язання - перерахування адміністративно-господарських санкцій в Державний бюджет України;

по-друге, враховуючи те, що головне підприємство (юридична особа) може через статут (положення) та довіреність безпосередньо впливати на свої відокремлені підрозділи, то головне підприємство може самостійно прийняти рішення щодо виконання 4 % нормативу або за рахунок головного підприємства, або за рахунок тільки відокремлених підрозділів, або за рахунок як головного підприємства так і за рахунок відокремлених підрозділів пропорційно працюючим на них працівникам. "

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю з Відокремленого підрозділу «Шахта Лісова» Державного підприємства «Львіввугілля».

Поруч із цим колегія суддів звертає увагу на те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, проте це не позбавляє позивача права на звернення до суду з тим самим позовом вже до належного відповідача.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно зі статтею 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта Лісова» задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року в справі №380/15877/23 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю відмовити повністю

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 03 квітня 2024 року.