Рішення

від 28.03.2024 по справі 126/1305/23

БЕРШАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/1305/23

Провадження № 2/126/102/2024

"28" березня 2024 р. м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Губко В. І.

секретар Бурлака А. І.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті Бершадьцивільну справу запозовом ОСОБА_1 доФОП " ОСОБА_2 ",

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з даним позовом, в якому просить розірвати (припинити) договір оренди землі №31 від 31.07.2017, укладений між нею та ФОП " ОСОБА_2 " згідно якого передано в оренду ФОП " ОСОБА_2 " земельну ділянку, загальною площею 2,13 га, кадастровий номер -0520484800:02:001:0181, яка знаходиться на території Ставківської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, індексний номер рішення про державну реєстрацію 36768919 від 23.08.2017; стягнути з ФОП " ОСОБА_2 " на її користь невиплачену орендну плату за 2017-2022 роки , в сумі 39000 грн.

Позов мотивований тим, що позивачка ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія та номер: ВН №191344, який видано на підставі розпорядження Бершадської районної державної адміністрації від 16.07.2003 року № 220 є власником земельної ділянки, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0520484800:02:001:0181, площею 2,1301 га, що розташована на території Ставківської сільської ради Гайсинського (раніше Бершадського) району Вінницької області.

В порядку та на умовах Договору землі № 31 від 31.07.2017 року позивачем було передано відповідачу ФОП ОСОБА_2 у строкове платне володіння та користування (оренду) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0520484800:02:001:0181.

Відповідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 317541791 від 13.12.2022 року на земельну ділянку кадастровий номер 0520484800:02:001:0181 площею 2,1301 га, в розділі про державну реєстрацію іншого речового права, внесено запис про договір оренди землі № 31 від 31.07.2017 року, який укладено між позивачем та відповідачем, строком на 10 років, номер запису 22026233 від 19.08.2017 року.

При укладенні договору оренди відповідач не надав позивачу його примірник договору. Разом з тим, при укладенні договору оренди землі № 31 від 31.07.2017 року, орендна плата була узгоджена між обома сторонами у розмірі 6500 гривень, яка повинна вноситись щорічно у грудні поточного року.

Починаючи з 2017 року й по даний час, відповідач користується на правах оренди належною позивачеві земельною ділянкою, не сплачуючи при цьому орендної плати, яка визначена при укладенні Договору оренди землі № 31 від 31.07.2017 року, чим порушує істотні умови зазначеного договору. Загальна заборгованість відповідача за 2017-2022 роки по орендній платі станом на дату звернення до суду із вказаним позовом, становить 39000 гривень.

Прострочення виплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 2017 року, є невиконанням обов`язків ФОП ОСОБА_2 , передбачених договором оренди землі, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про оренду землі» дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору достроково.

У разі систематичної несплати орендної плати за користування ділянкою відбувається систематичне порушення договору оренди, що може бути підставою для розірвання такого договору. Відповідач систематично, протягом 2017-2022 років не виконує свій обов`язок, визначений договором оренди землі № 31 від 31.07.2017, не вносить орендну плату, у встановлений термін, як визначено у договорі.

Таким чином, невиконання відповідачем обов`язку сплатити орендну плату в повному обсязі у строк , визначений умовами договору і є несплатою орендної плати в розумінні п. "д" ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що дійсно, 31.07.2017 року між ним, як орендарем та ОСОБА_1 , як орендодавцем був укладений договір оренди землі за № 31, який був зареєстрований приватним нотаріусом Бершадського нотаріального округу Новокрещеновою Л.П. 10.08.2017. Орендодавець була присутня при реєстрації договору оренди і в той же день отримала свій примірник договору. Між сторонами було досягнуто згоди по всім істотним умовам договору, що не заперечується позивачем. Земельна ділянка стала придатною до використання і почався її обробіток орендарем навесні 2018 року. За період з 2018 по 2022 рр. орендна плата виплачувалась, однак, орендодавець не приймала належне виконання зобов`язання орендаря. В 2020 р. та 2021 р. він особисто привозив по місцю проживання позивачки орендну плату згідно договору, але вона відмовлявся від її отримання, без пояснення причин. 21.12.2022 року ним на адресу орендодавця, укрпоштою, направлявся лист, з описом вкладення, про надання реквізитів для перерахунку орендної плати. Відповіді знову не надійшло. В грудні 2022 року через відділення укрпошти, на адресу позивачки, ним особисто, відправляється поштовий переказ - орендна плата за 2022 рік на суму 6500 грн. Не отримуючи умисно орендну плату позивачка не виконала не лише договірні зобов`язання, а й податкові, оскільки саме ним сплачувався земельний податок в сумі 1038 грн. Позивач сама ігнорувала отримання орендної плати і його вини немає. Винна поведінка, яка є підставою для припинення правовідносин, кореспондується з обов`язком та небажанням його виконувати, на умовах визначених договором. У договорі відсутній обов`язок орендаря перераховувати орендну плату кожен рік поштовим переказом, оскільки це тягне додаткові витрати, або класти на депозит нотаріуса і, не здійснення таких дій, не може бути безумовною підставою для розірвання договору оренди, а лише тягне за собою виплату цих сум. Він вважає важливою ознакою вини і недобросовісності позивача те, що за такий період, позивач жодного разу не звернулася до орендаря з приводу невиплати орендної плати. Жодних доказів зворотного позивачем не надано, тому посилання на ст. 651 ЦК України є безпідставним. Відмова орендодавця від отримання орендної плати не є підставою для розірвання договору оренди, як за нормами матеріального права, так і за умовами укладеного між ними правочину. Що стосується стягнення 39000 тисяч гривень орендної плати, вказана суму боргу не відповідає дійсності. В 2017 р. земельна ділянка не могла використовуватися відповідачем, оскільки в серпні лише був зареєстрований договір оренди і земельна ділянка ним не використовувалась до весни 2018 р. За 2022 р. позивач отримав орендну плату в сумі 6500 грн., що підтверджується поштовим переказом. Орендна плата за чотири роки 2018, 2019, 2020 та 2021 нарахована, і буде виплачена негайно при зверненні орендодавця.

08.11.2023 відповідач подав до суду заяву про застосування строку позовної давності , в якій просить застосувати позовну давність щодо позовних вимог про стягнення орендної плати за 2017 -2020 роки. Згідно ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність становить три роки. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплином строку виконання. Згідно п.8 розділу "орендна плата" договору оренди землі укладеного між ним та позивачем, орендна плата вноситься не пізніше, як у термін , до 31 грудня поточного року. Таким чином строк позовної давності за вимогами про стягнення орендної плати за 2017-2020 року закінчився, ще до звернення позивача до суду з даним позовом.

Представник позивача - адвокат Ткач І.І. надала додаткові письмові пояснення, в яких зазначила, що саме відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та не виплатив узгодженні договірні розміри орендної плати за 2018-2022 роки, без урахування індексів інфляції та коефіцієнтів індексації за рік, в якому використовувалася земельна ділянка, належна позивачу. Стороною відповідача не підтверджено не лише факту виплати позивачу орендної плати протягом 2017-2022 років, а і нарахування такої орендної плати. Долучена відповідачем до матеріалів справи заява на приймання переказу від 21.12.2022 була адресована не за місцем проживання позивача, яким є АДРЕСА_1 , а за адресою АДРЕСА_1 , а також адресована на ім`я ОСОБА_3 , а тому зазначений переказ позивач не отримувала. В зв`язку з чим відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що він вживав заходи щодо виплати орендної плати, але не мав можливості вчасно її сплатити за місце проживання позивача. В діях відповідача мала місце систематична несплата орендної плати, передбаченої договором, відтак існують підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки через істотне порушення умов договору, з огляду на викладене просила задовольнити позов в повному обсязі.

Представник позивача, адвокат Ткач І.І., подала до суду письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримала та просила розглянути справу в її відсутність та відсутність позивача.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явився, третє заявив клопотання про перенесення розгляду справи у зв`зку з його хворобою, на підтвердження чого надав ксерокопію довідки КНП "ЦПМСД" Гайворонської міської ради № 59. Суд розцінює дану заяву як спосіб затягування розгляду справи, оскільки відповідач неодноразово звертався до суду з аналогічними заявами.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному судовому засіданні на підставі доказів наявних у справі.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ознайомившись з позиціями сторін, викладеними у письмових заявах по суті справи, дослідивши наявні у справі письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія та номер: ВН №191344, який видано на підставі розпорядження Бершадської районної державної адміністрації від 16.07.2003 року № 220 є власником земельної ділянки, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0520484800:02:001:0181, площею 2,1301 га, що розташована на території Ставківської сільської ради Гайсинського (раніше Бершадського) району Вінницької області.

В порядку та на умовах Договору землі № 31 від 31.07.2017 року позивачем було передано відповідачу ФОП ОСОБА_2 у строкове платне володіння та користування (оренду) земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0520484800:02:001:0181.

Відповідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 317541791 від 13.12.2022 року на земельну ділянку кадастровий номер 0520484800:02:001:0181 площею 2,1301 га, в розділі про державну реєстрацію іншого речового права, внесено запис про договір оренди землі № 31 від 31.07.2017 року, який укладено між позивачем та відповідачем, строком на 10 років, номер запису 22026233 від 19.08.2017 року.

З часу укладення договору земельна ділянка позивача знаходиться у фактичному користуванні відповідача, що також сторонами не оспорювалось.

Договором передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у гривнях і становить 6500 грн., або за бажанням орендодавця в натуральній формі. Орендна плата вноситься не пізніше як у термін до 30 грудня поточного року.

Таким чином відповідач зобов`язаний щорічно до 30 грудня провести розрахунок по орендній платі, однак як стверджує позивач, починаючи з 2017 року й по даний час, відповідач користується на правах оренди належною позивачеві земельною ділянкою, проте орендну плату, яка визначена при укладенні Договору оренди землі № 31 від 31.07.2017 року не сплачує, чим порушує істотні умови зазначеного договору. Загальна заборгованість відповідача за 2017-2022 роки по орендній платі станом на дату звернення до суду із вказаним позовом, становить 39000 гривень.

Прострочення виплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 2017 року, є невиконанням обов`язків ФОП ОСОБА_2 , передбачених договором оренди землі, що відповідно до ст. 32 Закону України «Про оренду землі» дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору достроково.

Відповідач не оспорює, що орендна плата позивачу ним повністю не виплачена, лише за 2022 рік шляхом направлення поштового переказу на адресу позивача, який назад на адресу відповідача не повернувся. Вважає, що не виплата орендної плати сталася не з його вини, це пов`язане з ухиленням позивача від її отримання, що полягає в ненаданні позивачем реквізитів банківського рахунку та у неявці до орендаря за отриманням орендної плати.

Суд критично оцінює доводами відповідача, оскільки сплата орендної плати є обов`язком відповідача відповідно до умов договору. Із договору оренди землі вбачається, що відповідачу достовірно було відомо про місцезнаходження позивача, оскільки така інформація міститься у договорі.

Однак відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту спроби сплатити орендну плату в повному розмірі, а також факту ухилення позивача від отримання такої плати, зокрема, що орендодавцю було запропоновано, але він відмовилася від отримання орендних платежів або орендар вживав інші заходи щодо виплати орендної плати, але не мав можливості її сплатити, у тому числі шляхом внесення коштів за місцем проживання позивача або шляхом внесення грошових коштів на депозит нотаріуса, нотаріальної контори. Відповідачем не надано видаткових касових ордерів, видаткових накладних, довідок виданих податковою інспекцією про наявність сплати коштів із земельного податку та оренди землі. Відповідачем не підтверджено не лише факту виплати позивачу орендної плати протягом 2017-2022 років, а і нарахування такої. Під час розгляду справи заборгованість по орендній платі також не була сплачена.

Матеріали справи не містять даних про умисне ухилення позивача від отримання орендної плати та вчинення будь-яких дій з боку відповідача для належного виконання ним обов`язку щодо сплати орендної плати.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно пункту 1 частини першої ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотною умовою договору є також орендна плата.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно правил ст. 22 Закону України «Про оренду землі» орендна плата справляється у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно зі статтями 3, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

Статтею 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті «д» частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Частиною першою ст. 34 Закону України «Про оренду землі» передбачено обов`язок орендаря повернути орендодавцю земельну ділянку у разі припинення договору оренди землі.

У правовій позиції, висловленій у справі № 6-1449цс17 від 11.10.2017 року Верховний Суд України зазначив, що системний аналіз зазначених положень законодавства з врахуванням врегулювання відносин, пов`язаних з орендою землі, зокрема, положеннями ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом «д» статті 141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє орендодавця можливості отримати орендну плату за користування орендарем земельною ділянкою.

Відтак, систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору. Разове порушення умов договору оренди не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання.

Розглядаючи можливість дострокового розірвання договору оренди, слід виходити із приписів та умов самого договору.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов`язки.

Відповідно до змісту ст.ст. 629, 526, 530 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами і зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом, установленим ч.1 ст. 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Таким чином, для вирішення спору у наданій справі необхідно встановити наявність або відсутність систематичного (неодноразового) порушення зобов`язань орендаря щодо виплати орендної плати та істотність цього порушення в аспекті такого обмеження права орендодавця на одержання благ, визначених договором, яке призводить до втрати інтересу з його сторони на підтримання договірних правовідносин.

Судом на підставі наявних доказів встановлено систематичну несплату відповідачем орендної плати, що є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє сторону договору можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що її земельну ділянку використовує інша особа.

Відповідачем не спростовані ті обставини, що за період 2017-2022 років ним не здійснювалася сплата за оренду землі в грошовій чи натуральній формі та те, що він повідомляв позивача листами про її нарахування за 2017-2022 роки та про можливі варіанти отримання такої плати. Твердження відповідача, що поштовий переказ з орендною платою за 2022 рік ОСОБА_1 отримала особисто, суд оцінює критично, оскільки відповідно інформації про відправлення, переказ був надісланий не за фактичною адресою місця проживання позивача, а саме: АДРЕСА_1 , а за адресою АДРЕСА_1 , та адресований ОСОБА_3 що дає підстави зробити висновок про те, що ОСОБА_1 не отримала грошовий переказ від відповідача особисто.

Сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивач не отримала належні їй на підставі договору оренди кошти. Суд зазначає, що факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За таких обставин позовна вимога щодо розірвання договору оренди землі підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по виплаті орендної плати суд зазначає наступне.

Звертаючись з даним позовом, позивач просила стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі за 2017-2022 роки в розмірі 39000 грн., тобто по 6500 грн. за кожен рік оренди земельної ділянки.

Суд погоджується з твердженням позивача про наявність у відповідача перед ним заборгованості за 2017-2022 роки. Водночас, з огляду на те, що відповідачем заявлене клопотання про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин за період 2017 - 2020 роки суд, вирішуючи дане клопотання дійшов наступного.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що наведені у ст.ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи - ст. 261 ЦК України, за змістом якої початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем суду було надано заяву про застосування позовної давності по вимогам про стягнення орендної плати за 2017-2020 роки. Заперечуючи проти заявленого позову, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, в тому числі, з цих підстав.

Згідно умов договору оренди землі № 31, укладеного між сторонами, орендна плата вноситься один раз у рік до 30 грудня поточного року.

Таким чином, позивач набув право вимоги орендної плати за 2017 рік з 01 січня 2018 року, за 2018 рік з 01 січня 2019 року, за 2019 рік з 01 січня 2020 року, за 2020 рік з 01 січня 2021 року, за 2021 рік з 01 січня 2022 року, за 2022 рік з 01 січня 2023 року, тобто ОСОБА_1 була обізнана про порушення своїх прав в частині несплати орендної плати за договірний період, тому, звернувшись до суду 02 червня 2023 року, вона пропустила трирічний строк позовної давності за вимогами по сплаті орендної плати за 2017-2020 роки.

В даному випадку суд виходить із того, що позивач, не отримавши своєчасно орендну плату, знала (повиннна була знати) про порушення свого права і мала об`єктивну можливість вжити заходів для його захисту у спосіб та в порядку, передбаченому матеріальним та процесуальним законом.

П. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що якщо строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за орендну плату за 2017-2022 роки, однак відмовляє у задоволенні вимог про стягнення суми боргу за 2017-2020 роки у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 2 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , вважає за необхідне розірвати договір оренди землі № 31 від 31.07.2017 року укладений між сторонами, та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі за 2021, 2022 роки в розмірі 13000 грн. 00 коп.. В задоволенні інших позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо витрат позивача, пов`язаних із правничою допомогою адвоката, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, у підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правову допомогу до матеріалів справи представником позивача ОСОБА_4 долучено договір про надання правової допомоги від 10 січня 2023 року, ордер, Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 08 листопада 2023 року з детальним описом наданих послуг, а також копію платіжної інструкції, згідно якої позивач сплатила адвокату Ткач І.І. 10000 грн. за надання правничої допомоги згідно договору від 10 січня 2023 року, а тому суд вважає за можливе саме таку суму понесених позивачем та документально підтверджених судових витрат на професійну правничу допомогу стягнути з відповідача на користь позивача.

Крім того, оскільки позов задоволено частково, то на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджена сплачена сума судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог. Позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру та одну вимогу майнового, за які сплачено по 1073 грн. 60 коп. за кожну. Рішенням суду задоволено одну вимогу немайнового характеру, за яку судовий збір підлягає стягненню з відповідача у розмірі 1073 грн. 60 коп. та частково, а саме на 33 % задоволено майнову вимогу, за яку підлягає стягненню судовий збір пропорційно до суми задоволеної вимоги у розмірі 354,3 грн., а тому з відповідача на користь позивача на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору підлягає в загальному сплачена сума судового збору в розмірі 1427 грн. 90 коп..

Керуючись ст.ст.2,5,10-13,77-81,89,141,258,259,263-265,279ЦПК України,суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 жительки АДРЕСА_1 ) до ФОП " ОСОБА_2 " (місце знаходження: АДРЕСА_2 ) про розірвання договору оренди землі та стягнення орендної плати - задовольнити частково.

Розірвати (припинити) договір оренди землі № 31 від 31.07.2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ФОП « ОСОБА_2 », згідно якого передано в оренду ФОП « ОСОБА_2 » земельну ділянку, загальною площею 2,13 га, кадастровий номер - 0520484800:02:001:0181, яка знаходиться на території Ставківської сільської ради Гайсинського району Вінницької області; індексний номер рішення про державну реєстрацію 36768919 від 23.08.2017.

Стягнути з ФОП « ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 невиплачену орендну плату за 2021 та 2022 роки в сумі 13000 грн. 00 коп..

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ФОП « ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору 1427 грн. 09 коп..

Стягнути з ФОП « ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, тобто, у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разіподання апеляційноїскарги рішення,якщо йогоне скасовано,набирає законноїсили післяповернення апеляційноїскарги,відмови увідкритті чизакриття апеляційногопровадження абоприйняття постановисуду апеляційноїінстанції занаслідками апеляційногорозгляду.

Суддя В. І. Губко