Постанова

від 03.04.2024 по справі 916/3162/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3162/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Громадської організації "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" Назаренко І.М., Скоріщенко О.О.,

від Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" участі не брали,

від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Вакаренко І.В.,

розглянувши апеляційні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси"

на рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2023, прийняте суддею Рогою Н.В., м. Одеса, повний текст складено 14.11.2023,

у справі №916/3162/23

за позовом: Громадської організації "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО"

до відповідача: Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про визнання додаткової угоди та додатка до договору недійсними

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 р. Громадська організація "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" звернулася з позовом до Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси", в якому просила визнати недійсними укладені між сторонами додаткову угоду до договору оренди №560/18 від 04.10.2018 (додаток №1 від 04.10.2018) та додаток №1/1 до договору оренди №560/18 від 04.10.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю оспорюваних правочинів внаслідок їх укладення з порушенням умов договору оренди №560/18 від 04.10.2018, з перевищенням відповідачем, як балансоутримувачем об`єкта оренди, своїх повноважень та за відсутності погодження орендаря Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 07.08.2023 відкрито провадження у справі №916/3162/23 та залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.11.2023 у справі №916/3162/23 (суддя Рога Н.В.) позов задоволено; визнано недійсною додаткову угоду до договору оренди №560/18 від 04.10.2018 (додаток №1 від 04.10.2018), укладену між Громадською організацією "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" та Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси"; визнано недійсним додаток №1/1 до договору оренди №560/18 від 04.10.2018 (додаток №1 від 04.10.2018), укладений між Громадською організацією "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" та Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси"; стягнуто з Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" на користь Громадської організації "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" витрати по сплаті судового збору у розмірі 5296 грн.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем наявності правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними у зв`язку з тим, що ними передбачено внесення змін до договору оренди №560/18 від 04.10.2018, проте всупереч вимогам законодавства вони укладені між орендарем та балансоутримувачем, який не є стороною зазначеного договору оренди.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2023 у справі №916/3162/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Зокрема, в апеляційній скарзі даний апелянт наголошує на тому, що місцевий господарський суд необґрунтовано не застосував до позовних вимог Громадської організації "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" наслідки спливу строку позовної давності, про яку Комунальна установа "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" та Департамент комунальної власності Одеської міської ради зазначали під час розгляду даної справи. Крім того, Департамент комунальної власності Одеської міської ради зазначає про те, що оспорювані правочини були укладені добровільно та за взаємною згодою сторін саме на виконання договору оренди №560/18 від 04.10.2018, яким на позивача покладено обов`язок з відшкодування комунальних послуг та земельного податку, при цьому сама по собі неправильність найменування оспорюваних правочинів не може слугувати підставою для визнання їх недійсними.

Крім того, Комунальна установа "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" також звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2023 у справі №916/3162/23 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

У даній апеляційній скарзі відповідач зауважує на безпідставності ігнорування судом першої інстанції заяви Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" щодо пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду з позовом у даній справі.

У відзиві на апеляційні скарги б/н від 11.01.2024 (вх.№3780/23/Д4, №3790/23/Д2 від 11.01.2024) Громадська організація "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" просить апеляційні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2023 у справі №916/3162/23 без змін. Зокрема, позивач посилається на те, що при укладенні оспорюваних правочинів Комунальна установа "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" не мала повноважень діяти від імені або в інтересах орендаря Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, у зв`язку з чим зазначені правочини підлягають визнанню недійсними. Позивач також стверджує про відсутність підстав для врахування заяви Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" про сплив строку позовної давності, оскільки, по-перше, вказана заява була подана на стадії дослідження доказів, тобто після закриття підготовчого провадження, та без клопотання про поновлення строку на її подання; по-друге, беручи до уваги продовження строків позовної давності на період дії карантину, запровадженого внаслідок епідемії коронавірусу, відповідний строк для звернення до суду з позовом у цій справі Громадською організацією "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" не пропущений.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 29.12.2023 у справі №916/3162/23 за вказаними апеляційними скаргами відкрито апеляційне провадження.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 вирішено розглянути апеляційні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" на рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2023 у справі №916/3162/23 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, а також призначено дану справу до розгляду на 28.02.2024 об 11:00.

З метою повного та всебічного розгляду апеляційних скарг з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні, яке відбулося 28.02.2024 та в якому брали участь представники Громадської організації "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 11:30 год 03.04.2024.

У судовому засіданні 03.04.2024 представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради власну апеляційну скаргу підтримав і проти задоволення апеляційної скарги Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" не заперечував; представники Громадської організації "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" висловили заперечення проти задоволення апеляційних скарг; представник Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.112).

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Громадської організації "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО", обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 04.10.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради ("Орендодавець") та Громадською організацією "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" ("Орендар") укладено договір оренди нежилого приміщення №560/18 (далі договір №560/18 від 04.10.2018), за умовами пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлові будівлі літ. "В", "Д", "К", "Л", "М", "Н" загальною площею 544,4 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Водопровідна, 13 (КУ ОЗОШ №79 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області).

Відповідно до пункту 1.3 договору №560/18 від 04.10.2018 термін дії даного договору оренди з 04.10.2018 до 04.09.2021.

У пунктах 2.1-2.5 договору №560/18 від 04.10.2018 узгоджено, що орендна плата визначається на підставі статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №1846 зі змінами та доповненнями; рішень Одеської міської ради та Виконкому Одеської міської ради. За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 11338,65 грн (без урахування податку на додану вартість) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат, плата за користування земельною ділянкою та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями. Орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця незалежно від результатів його господарської діяльності. Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

В силу пункту 4.1 договору №560/18 від 04.10.2018 вказані у пункті 1.1 цього договору приміщення Орендодавцем передаються Орендарю виключно для розміщення громадської організації інвалідів.

Протягом дії цього договору, крім своєчасного внесення орендної плати, Орендар зобов`язаний укласти з Балансоутримувачем об`єкта оренди договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання приміщень і прибудинкової території та надати Орендодавцю копії відповідних документів, що засвідчують виконання зазначеного обов`язку протягом 30 днів з моменту укладання цього договору або власними силами здійснювати утримання приміщень і прибудинкової території або залучити третю організацію для утримання приміщень та прибудинкової території та надати Орендодавцю копію укладеного договору (підпункт д) пункту 4.2 договору №560/18 від 04.10.2018).

За умовами пункту 7.1 договору №560/18 від 04.10.2018 питання, не врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 7.5 договору №560/18 від 04.10.2018 передбачено, що зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір.

Додатками до договору №560/18 від 04.10.2018 є акт прийому-передачі об`єкта оренди та розрахунок орендної плати.

04.10.2018 між Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" ("Балансоутримувач") та Громадською організацією "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" ("Орендар") укладено додаткову угоду б/н до договору №560/18 від 04.10.2018 (додаток №1 від 04.10.2018), відповідно до якої з 04.10.2018 Орендар відшкодовує комунальні послуги та повернення витрат зі сплати земельного податку на розрахунковий рахунок Балансоутримувача. Крім того, у даній додатковій угоді зазначено, що вона є невід`ємною частиною договору №560/18 від 04.10.2018 і решта умов цього договору з додатками залишаються без змін.

Крім того, Комунальна установа "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" та Громадська організація "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" підписали розрахунок орендної плати та відшкодування комунальних послуг, який виступає додатком №1/1 до договору №560/18 від 04.10.2018.

В подальшому з метою приведення договору №560/18 від 04.10.2018 у відповідність з мінімальним строком оренди, передбаченим частиною третьою статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-ІХ, між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Громадською організацією "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" укладено додаткову угоду №1 від 12.10.2020 до вказаного договору оренди, якою погодили внести зміни у договір №560/18 від 04.10.2018 шляхом викладення його в новій редакції, що виступає додатком до цієї додаткової угоди.

У матеріалах справи також міститься копія статуту Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси", затвердженого рішенням Одеської міської ради №1414-VII від 07.12.2016.

Предметом спору у даній справі є вимоги Громадської організації "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" про визнання недійсними укладених між сторонами додаткової угоди до договору №560/18 від 04.10.2018 (додаток №1 від 04.10.2018) та додаток №1/1 до договору №560/18 від 04.10.2018.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з наявності правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними у зв`язку з тим, що ними передбачено внесення змін до договору №560/18 від 04.10.2018, проте всупереч вимогам законодавства вони укладені між орендарем та балансоутримувачем, який не є стороною зазначеного договору оренди.

Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Підстави недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

За умовами частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Положеннями частин першої-п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Саме така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена в постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17.

Правочини можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, а тому у справі про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Відповідно до частин першої, другої статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У пункті 7.5 договору №560/18 від 04.10.2018 передбачено, що зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться до договору, розглядаються сторонами протягом 20 днів і вносяться у тій самій формі, в якій укладено цей договір.

Отже, приписами чинного законодавства та умовами договору №560/18 від 04.10.2018 конкретно встановлено, що зміни до укладеного договору можуть бути внесені виключно за взаємною згодою сторін цього договору або за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.

Дослідивши зміст додаткової угоди до договору №560/18 від 04.10.2018 (додаток №1 від 04.10.2018) та додатку №1/1 до договору №560/18 від 04.10.2018, апеляційний господарський суд зазначає, що останні є правочинами, які були укладені з метою набуття цивільних прав та обов`язків Громадської організації "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" та Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" щодо відшкодування комунальних послуги та повернення витрат зі сплати земельного податку, розміру відповідних витрат та порядку їх оплати.

Колегія суддів наголошує на тому, що особи не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність).

Таким чином, внесення змін до договору за згодою однієї зі сторін останнього та особи, яка не є стороною цього договору, не допускається, оскільки відповідні дії суперечать вимогам та загальним засадам договірного права.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що умовами договору №560/18 від 04.10.2018 передбачена можливість укладення між Орендарем та Балансоутримувачем об`єкта оренди окремого (самостійного) договору про відшкодування витрат на утримання приміщень і прибудинкової території, в межах якого останні врегулюють відповідні правовідносини на виконання договору №560/18 від 04.10.2018, а тому регламентація таких правовідносин між Громадською організацією "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО", як орендарем, та Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси", як балансоутримувачем, не може відбуватися шляхом внесення змін до договору №560/18 від 04.10.2018, стороною якого відповідач не є.

Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для визнання укладених між сторонами додаткової угоди до договору №560/18 від 04.10.2018 (додаток №1 від 04.10.2018) та додатку №1/1 до договору оренди №560/18 від 04.10.2018 недійсними.

Суд апеляційної інстанції також вбачає, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" у заяві №01-30/1508 від 01.11.2023 (вх.№39326/23 від 01.11.2023) та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради у письмових поясненнях б/н та б/д (вх.№39735/23 від 03.11.2023) було зазначено про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з позовними вимогами у цій справі.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

11.03.2020 відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19", відповідно до якої на всій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.

В подальшому на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України дія карантину, встановленого на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, була неодноразово продовжена, у зв`язку з чим останній було припинено лише з 01.07.2023.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції Закону України №540-IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)") передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В силу приписів частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене, враховуючи те, що перебіг загального трирічного строку позовної давності щодо вимог Громадської організації "Організація інвалідів "ІНІЦІАТИВА ІНФО" про визнання додаткової угоди до договору №560/18 від 04.10.2018 (додаток №1 від 04.10.2018) та додатку №1/1 до договору оренди №560/18 від 04.10.2018 недійсними розпочався з моменту укладення оспорюваних правочинів (04.10.2018), оскільки саме з цього моменту позивач, виступаючи стороною даних правочинів, був обізнаний зі змістом останніх, а також враховуючи те, що загальнодержавний карантин був запроваджений з 12.03.2020 та тривав до 31.06.2023, при цьому позивач звернувся з позовом 11.07.2023, апеляційний господарський суд, беручи до уваги продовження встановленого законом строку позовної давності на період дії карантину, дійшов висновку про звернення позивача з вищенаведеними позовними вимогами у даній справі в межах строку позовної давності.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи скаржників не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянтів про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 06.11.2023 у справі №916/3162/23 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" покладаються на відповідача, а за подання апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 06.11.2023 у справі №916/3162/23 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради покласти на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси" покласти на Комунальну установу "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 04.04.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук