Постанова
від 02.04.2024 по справі 910/11202/22
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2024 р. Справа№ 910/11202/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С. .

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 02.04.2024 у справі №910/11202/22 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023, повний текст якого складений 05.12.2023,

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023, повний текст якого складений 18.12.2023,

у справі № 910/11202/22 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до: 1. ОСОБА_1 ,

2. ОСОБА_2 ,

3. ОСОБА_3 ,

4. ОСОБА_4 ,

5. ОСОБА_5 ,

6. ОСОБА_6 ,

7. ОСОБА_7 ,

8. ОСОБА_8 ,

9. ОСОБА_9 ,

10. ОСОБА_10 ,

11. ОСОБА_11 ,

12. ОСОБА_12 ,

13. ОСОБА_13 ,

14. ОСОБА_14 ,

15. ОСОБА_15 ,

про стягнення 2 375 429 188,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, заявлено про стягнення з відповідачів, як пов`язаних осіб АТ «Єврогазбанк», збитків у розмірі 2 375 429 188,10 грн., які завдані АТ «Єврогазбанк» протиправними діями та рішеннями відповідачів.

Позивач зазначає, що АТ «Єврогазбанк» та кредиторам АТ «Єврогазбанк» була завдана шкода внаслідок дій відповідачів, в саме, проведення відповідачами, як членами органів управління АТ «Єврогазбанк», невиваженої ризикованої кредитної політики протягом 2011-2013 років, нездійснення належного контролю за економічними показниками діяльності АТ «Єврогазбанк», що призвело до неплатоспроможності АТ «Єврогазбанк».

Позивач вважає, що ухвалення ряду недобросовісних рішень органів управління АТ «Єврогазбанк» про видачу пов`язаним некредитоспроможним позичальникам кредитів на значні суми, забезпечені майновою порукою акціонерів АТ «Єврогазбанк», за завищеною договірною вартістю застави, та ухвалення ряду недобросовісних рішень про інвестування у цінні папери на значні суми емітентів/продавців, що мають зв`язки із керівництвом банку, призвело до заподіяння АТ «Єврогазбанк» збитків. Таким рішеннями є дії, які проявляються в укладенні певних кредитних договорів та договорів купівлі-продажу цінних паперів.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 13, 14, 15 проти задоволення позову заперечили.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/11202/22 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів наявності всіх елементів складу цивільно-правового правопорушення, зокрема, наявності неправомірної поведінки відповідачів під час укладення спірних правочинів, обставини завдання відповідачами збитків саме внаслідок укладення спірних договорів та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та завданою шкодою, що є підставою для відмови в позові.

Вказаних висновків судом першої інстанції зроблено, виходячи з наступного:

- на момент прийняття відповідачами рішень у 2011-2014 роках, останні діяли як керівники АТ «Єврогазбанк» та пов`язані із АТ «Єврогазбанк» особи, а відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, що була чинною протягом 2011-2014 років), саме на власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних;

- положення ст. 92, 1166 ЦК України, ч. 2 ст. 89 ГК України, ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства», ст. 37, 39, 40, 42, 43, 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у відповідних редакціях цих законів, чинних протягом спірного періоду), презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за шкоду, заподіяну юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності. Отже, неплатоспроможність АТ «Єврогазбанк» може бути наслідком як активних дій учасників, органів управління АТ «Єврогазбанк» (ухвалення рішень, підписання договорів, спрямованих на купівлю облігацій), так і пасивної їх бездіяльності;

- заявлені позивачем позовні вимоги до пов`язаних з банком осіб мають розглядатися разом у межах однієї справи, адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому, а операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо;

- протягом 2011-2014 років АТ «Єврогазбанк» укладено ряд кредитних договорів, зокрема, з ТОВ «Вітас», ТОВ «Сеторі Консалтінг Груп», ТОВ «Еліт Союз ЛТД», ТОВ «Анталія Плюс», ТОВ «Джет Інвестментс», ТОВ «Мега Астер», ПП «Дніпро Ескорт», ТОВ «Перлога ТБК», ТОВ «СС-Бюро», ТОВ «ТД «Голдтрейдінг», ТОВ «Новітні технології міста». Окрім того, АТ «Єврогазбанк» було укладено ряд договорів купівлі-продажу цінних паперів, зокрема, з ТОВ «КУА «Еско-Капітал», ТОВ «Еско-Капітал», ТОВ «Інсайт Капітал», ТОВ «КУА «Еско-Капітал», ТОВ «Інсайт-Консалтінг», ТОВ «ФК «СТС-Капітал», ТОВ «Кайдзен Капітал», ТОВ «Еско-Інвест». При цьому, відповідачі 1-12 брали участь у вирішенні таких питань: погодження надання кредитів та укладення кредитних договорів; укладення договорів застави майнових прав на грошові кошти, які належать АТ «Єврогазбанк» в якості забезпечення виконання зобов`язань по кредитним договорам, в тому числі, спірним; внесення змін до кредитних договорів; збільшення ліміту кредитної лінії; надання траншів за кредитними договорами; продовження строку кредитування; оформлення та виведення забезпечення за кредитними договорами; зміни процентної ставки; продовження терміну користування кредитними коштами; виведення з-під застави майнові права та грошові кошти та інші. Зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи протоколами засідання кредитного комітету. Відповідачі 13-15, будучи акціонерами банку та членами спостережної ради, виступали іпотекодавцями за деякими кредитними договорами;

- виходячи з предмету доказування у цій справі, з метою встановлення обставин ухвалення рішень відповідачів 1-12, на підставі яких документів ухвалювалося рішення, для встановлення того, що прийняття спірних рішень відповідачами 1-12 відповідало/або не відповідало обґрунтованому рівню ризику та/або загрожувало інтересам банку або кредиторів банку, слід досліджувати кредитні документації (справи) боржників/позичальників за відповідними кредитними договорами та договорами застави та іпотеки, як укладені на забезпечення кредитних зобов`язань;

- в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження збитковості спірних операцій щодо надання кредитів. Більшість спірних кредитних договорів була забезпечена ліквідними активами, вартість яких в більшості покривала розмір наданих кредитів. Доводи позивача щодо збитковості операцій по кредитуванню судом оцінюються критично, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження здійснення відповідний перевірок та складання звітів за результатами таких перевірок. Долучені до матеріалів справи інформаційно-аналітичні довідки не є належним доказом підтвердження збитковості операцій, оскільки складені працівниками позивача, які мають зацікавленість у стягненні коштів;

- доводи позивача щодо неналежної оцінки заставного та іпотечного майна судом оцінюються критично, оскільки як вбачається із доводів самого позивача, при наданні спірних кредитів оцінка майна проводилася, та результати такої оцінки затверджувалися АТ «Єврогазбанк». А враховуючи, що позивач посилається на оцінки заставного майна, які проведені у більшості випадків у період ліквідаційної процедури (2015 рік), цілком імовірна зміна вартості заставного/іпотечного майна, враховуючи економічні процеси, які відбуваються у державі;

- відповідно до постанови Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві НПУ про закриття кримінального провадження від 29.10.2018 (№42014100100000501 від 15.11.2014) щодо вчинення посадовими особами АТ «Єврогазбанк» кримінальних правопорушень, вбачається, що в межах досудового розслідування було проведено комісійну судово-економічну експертизу, за результатами якої встановлено відсутність документального підтвердження збитків, які завдані посадовими особами АТ «Єврогазбанк». Кримінальне провадження закрито за відсутності складу кримінального правопорушення;

- постановою Київської місцевої прокуратури №5 кримінальне провадження від 14.02.2019, 23.10.2015 (№12015100050010137 від 23.10.2015) щодо вчинення кримінальних правопорушень службовими особами банку, які зловживаючи своїми службовими обов`язками, надавали кредити, які забезпечені іпотекою, яка у подальшому за рішенням цих же осіб була припинена, що призвело до неповернення кредитів, закрито за відсутності події злочину та відсутності в діянні складу злочину;

- по вищевказаним кредитним договорам у судовому порядку було стягнуто з позичальників кредитну заборгованість, а також проценти за користування кредитом, пеню за невчасне повернення кредиту та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитом, а відтак заборгованість за кредитними договорами може бути погашена позичальниками згідно з рішеннями судів, які набрали законної сили;

- згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, більшість позичальників здійснює свою діяльність та має визначений статутний капітал;

- при цьому сам факт невиконання боржниками зобов`язань за кредитними договорами не може автоматично підтверджувати неналежне виконання посадовими особами банку, які погодили, зокрема, продовження термінів повернення кредитів, сплати процентів, зміни процентної ставки, своїх посадових обов`язків та вимог чинного законодавства;

- вказане вище свідчить про те, що матеріали справи не містять висновків, що саме дії та/або бездіяльність відповідачів завдали шкоди кредиторам АТ «Єврогазбанк», а рішення керівництва АТ «Єврогазбанк» призвели до погіршення фінансового становища АТ «Єврогазбанк» та його подальшої неплатоспроможності;

- докази того, що спірні рішення були прийняті з перевищенням своїх повноважень та або на власну користь, а також докази того, що відповідні особи банківської установи діяли шляхом прийняття певних рішень, що не відповідає обсягу їх повноважень, у матеріалах справи відсутні. Належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності у відповідачів спільного наміру на завдання шкоди АТ «Єврогазбанк» та надання АТ «Єврогазбанк» переваг тому чи іншому позичальнику у порівнянні з іншими, вчинення відповідачами дій на користь позичальників, матеріали справи не містять. Більш того, із аналізу матеріалів справи вбачається, що договори укладалися на звичайних умовах, які висуваються до позичальників за аналогічними кредитними договорами. Доказів того, що шкода, яка за твердженнями позивача, завдана банку є наслідком спільних дій відповідачів матеріали справи не містять;

- заявляючи вимоги до членів Кредитного комітету, які ухвалювали рішення про укладення кредитних договорів та внесення до них змін, позивачем не обґрунтовано склад відповідачів, враховуючи те, що склад Кредитного комітету був змінним;

- як вбачається із протоколів засідання кредитного комітету, на яких приймалися рішення щодо купівлі спірних цінних паперів, метою придбання було визначено подальший продаж та отримання прибутку. У свою чергу, операції з придбання цінних паперів відбулися протягом 2012-2014 років, а остаточне відчуження акцій було здійснено лише у 2019 році, за виключенням акцій ТОВ «Медтестдіагностика», відчуження яких було здійснено у 2017 році. При цьому, за період, що минув між цими подіями, відбулися значні зміни і в економічній ситуації в країні, в стані обігу цінних паперів на фондовому ринку, і ці обставини могли мати безпосереднє значення для потенційних змін ринкової вартості будь-яких фінансових інструментів, в тому числі і цінних паперів, ці зміни не могли залежали від дій чи поведінки відповідачів на час прийняття ними спірних рішень;ї

- згідно офіційно оприлюдненої інформації, розміщеної на сайті https://smida.gov.ua, за даними біржового курсу остання поточна ціна цінних паперів, купівля яких, на думку позивача, завдала інтересам банку шкоди, не перевищує ціни, які зазначені у спірних договорах купівлі-продажу акцій;

- наданим відповідачем 1 висновком експертів №202/07/50/1-23 за результатами проведення комплексної судової економічної та оціночної експертизи від 12.10.2023, який відповідає процесуальним вимогам, які висуваються до висновку експерта, встановлено, що розмір збитків нанесений АТ «Єврогазбанк» за результатами придбання вищезазначених цінних паперів нормативно та документально не підтверджується (по визначеній вартості цінних паперів): станом на дату придбання цінних паперів дохід від придбання цінних паперів складає 41 541 999,74 грн. (по визначеній вартості цінних паперів);

- позивачем не доведено, які саме норми права були порушені відповідачами під час прийняття спірних рішень, та не надано доказів того, що рішення про придбання цінних паперів було прийнято з перевищенням своїх повноважень членами Кредитного комітету або на власну користь матеріали справи не містять;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 зазначено, що якщо банку заподіяно шкоди шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема, ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. В свою чергу, ціна позову позивачем визначена у розмірі 2 375 429 188,10 грн., що є більшим ніж реєстр акцептованих кредиторських вимог, проте позивачем належними та допустимими доказами не доведено більший розмір завданої шкоди, що свідчить про необґрунтованість дій позивача при визначенні розміру шкоди;

- позивач вибірково, на власний розсуд визначив склад відповідачів, що входили до складу кредитного комітету, правління та спостережної ради, не обґрунтувавши, як прийняття рішення саме визначеним позивачем складом відповідачів завдало шкоду кредиторам банку, враховуючи те, що рішення у спірні періоди приймалися одноголосно, а до складу кредитного комітету та спостережної ради входили також інші особи, вимоги до яких позивач не заявив. Ступінь та взагалі факт участі кожного з відповідачів у прийнятті кожного спірного управлінського рішення позивачем не тільки не досліджено і не обґрунтовано, а й взагалі проігноровано, що суперечить основним принципам настання юридичної відповідальності. Визначаючи склад відповідачів, позивач не обґрунтував, яким чином те чи інше рішення, враховуючи зміну складу кредитного комітету щодо прийняття рішень по кредитним правовідносинам та правовідносинам купівлі-продажу цінних паперів, вплинуло на завдання шкоди саме кредиторам банку, та не визначив розмір такої шкоди. Позивачем не конкретизовано, які саме дії/бездіяльність вчинялись кожним з відповідачів, тоді як кожен з останніх був наділений різним обсягом прав та повноважень, і вказані обставини унеможливлюють покладення на відповідачів саме солідарної відповідальності. Отже позивачем не доведено, що дії відповідачів були охоплені єдиним умислом і наміром щодо досягнення відповідних цілей, а саме завдання шкоди інтересам АТ «Єврогазбанк» та виведення грошових коштів із рахунків АТ «Єврогазбанк»;

- судом досліджено доводи позивача про проведення відповідачами ризикової кредитної політики АТ «Єврогазбанк» та встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, зокрема кредитні справи, які підтверджують указані обставини.

З огляду на відсутність правових підстав для задоволення позову, суд першої інстанції не розглядав заяви відповідачів про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2023:

- заяву ОСОБА_14 про розподіл судових витрат у справі задоволено, до стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_14 присуджено 225 834,00 грн.;

- заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат у справі задоволено, до стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 присуджено 611 961,14 грн. витрат на професійну правничу допомогу;

- заяву ОСОБА_2 про розподіл судових витрат у справі задоволено, до стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_2 присуджено 144 109,99 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що:

- враховуючи складність справи та розумну необхідність витрат для даної справи у суді першої інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, на переконання суду, заявлені до стягнення розміри витрат на професійну правничу допомогу є співмірними, розміри їх є доведеними та обґрунтованими;

- матеріали справи містять докази на підтвердження понесених витрат на відправлення поштової кореспонденції, а відтак стягненню підлягають і такі судові витрати;

- заявлений відповідачем 1 розмір витрат на проведення експертизи доведений, документально обґрунтований, отже у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати на проведення експертизи покладаються на позивача.

Не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/11202/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі;

- скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/11202/22 та відмовити в задоволенні заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_14 про розподіл судових витрат.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/11202/22 прийняте з неповним встановленням всіх обставин справи, які мають значення, неправильною оцінкою доказів, наданих сторонами судового процесу та, як наслідок, неправильним визначенням відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, які свідчать про порушення відповідачами своїх фідуціарних обов`язків, що, в свою чергу, стало причиною порушень з боку відповідачів Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про акціонерні товариства», нормативних актів Національного банку України, норм ЦК України, вимог ГК України, чим АТ «Єврогазбанк» та його кредиторами було завдано шкоду, яка заявлена до стягнення.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/11202/22 апелянт послався на ті ж самі обставини, що й при звернення до суду з позовом, додатково зауваживши на тому, що:

- суд першої інстанції дійшов хибних висновків щодо неможливості встановлення обставин справи (ухвалення рішень відповідачами) без дослідження кредитної документації (справ) боржників/позичальників за такими договорами, так як інші наявні у матеріалах справи докази, зокрема постанови НБУ № 365/БТ від 19.06.2014 та № 424 від 16.07.2014 щодо визнання АТ «Єврогазбанк» проблемним та неплатоспроможним, а також Звіт про інспектування ПАТ «Європейський газовий банк» станом на 01.05.2012 надають можливість дослідити об`єктивність вказаного питання;

- судом першої інстанції не було враховано, що постанову слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві Пилипчук Є.А. від 29.10.2018 про закриття кримінального провадження від 29.10.2018 (№42014100100000501 від 15.11.2014) скасовано;

- долучена до матеріалів справи копія Висновку комісійної судового-економічної експертизи № 11/12/17-1 за матеріалами кримінального провадження № 1215100100001705 від 11.12.2017 є неналежним доказом, так як вказана копія не засвідчена, а також подана після закінчення підготовчого провадження;

- судом першої інстанції не надано оцінку наданим позивачем доказам (результати фінансової звітності емітентів, звіт про оцінку майна в ретроспективі складений ТОВ «ЄЦКО»);

- наданий відповідачем 1 висновок експертів №202/07/50/1-23 за результатами проведення комплексної судової економічної та оціночної експертизи від 12.10.2023 містить недоліки та помилки, які суттєво впливають на формування висновку у кожному розрахунку, а відтак такий висновок не мав братися до уваги;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не досліджено, не обґрунтовано та проігноровано ступінь та взагалі факт участі кожного з відповідачів у прийнятті кожного спірного управлінського рішення, так як позивачем позовні вимоги виділені у дванадцять окремих вимог, визначених за операціями та спільністю участі кожного з відповідачів в ухваленні рішень з погодження активних операцій. В свою чергу, оскільки у спірному випадку керівники банку несуть спільну відповідальність за прийняття таких рішень, відокремити частку кожного з відповідачів у спірному випадку не є можливим;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необґрунтованість дій позивача при визначенні розміру шкоди, а саме - визначення ціни позову у розмірі більшому ніж реєстр акцептованих кредиторських вимог, так як у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 зазначено, що якщо банку заподіяно шкоди шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди;

- позивачем доведено наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення.

Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/11202/22 апелянтом зазначено, що ним було подано заперечення на заяви про розподіл судових витрат, які судом першої інстанції були проігноровані.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2023, справу № 910/9151/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11002/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/11002/23.

18.01.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/11202/22, а також надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 1 302 525,00 грн.

25.01.2024 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій скаржник вказав, що оскільки предметом розгляду в даній справі є шкода, завдана діяннями АТ «Єврогазбанк», а тому, у відповідності до ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивач на підставі п. 24 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

29.01.2024 від відповідача 1 надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження в яких заявник зазначає про те, що у відкритті апеляційного провадження слід відмовити, так як:

- згідно з нормами ч. 5 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо: заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

- виходячи з норм Закону, що діяв на дату припинення Банку як юридичної особи, повноваження Фонду щодо ліквідації ПАТ «Єврогазбанк» припинились 11.12.2019, про що 12.12.2019 було оприлюднено повідомлення на сайті Фонду. На той час будь-які судові розгляди за позовами Фонду до відповідачів були відсутні;

- Фонд, усупереч фундаментальним принципам права, скористався змінами у Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що відбулись у 2021 році і подав позовну заяву уже після припинення його повноважень щодо ліквідації ПАТ «Єврогазбанк», що свідчить про зловживання особою своїми процесуальними правами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/11202/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.03.2024 о 14:30

19.02.2024 до суду від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 2, з посиланням на висновки, які викладені в оспорюваному рішенні, та додатково на те, що:

- Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є неналежним позивачем у справі, так як останній звернувся до суду з позовом про стягнення шкоди на свою користь та від свого імені, що суперечить положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ст. 52 якого встановлює, що Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених ч. 2 ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як юридичної особи;

- позивачем невірно визначено ціну позову, яка є більшою від суми незадоволених вимог кредиторів;

- Законом України від 30.06.2021 № 1588-ІХ були внесені зміни до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відповідно до яких Фонд гарантування вкладів фізичних осіб маж право звертися з такими позовами до судів належної юрисдикції протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність), проте Закон України від 30.06.2021 № 1588-ІХ набрав чинності 05.08.2021, тобто вже після завершення процедури ліквідації АТ «Єврогазбанк» і припинення повноважень його ліквідатора. В свою чергу, після того, як повноваження позивача припинилися, вони не могли «поновитися» або виникнути заново;

- Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», набувши чинності 22.09.2012, не регулюв питання щодо підстав для притягнення до відповідальності власників, керівників банку за прийняті ними рішення, вчинені дії та допущену бездіяльність, як були прийняті та/або вчинені до 22.09.2012, а відтак вимоги про стягнення збитків, які були завдані правочинами, укладеними до цієї дати, в будь-якому випадку задоволенню не підлягають. При цьому звернення з такими вимогами свідчить про те, що позов подається не у порядку визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а відтак при його поданні позивачем мав бути сплачений судовий збір;

- частина доказів, які подавались позивачем, у нього відсутні, а відтак останній не мав права засвідчувати копії таких документів. При цьому частина з наданих позивачем правочинів не підписана їх учасниками;

- позивач долучив до матеріалів справи неповний комплект документів щодо забезпечення кредитних зобов`язань позичальників заставами та іпотеками, про що свідчить зміст протоколів засідань Кредитного комітету від 25.02.2013, 06.06.2014 (щодо ТОВ «Вітас»), від 03.11.2011, 29.09.2011, 29.05.2012, 24.12.2021, 27.02.2012, 29.02.2012, 24.12.2012 (щодо ТОВ «Анталія Плюс»), від 01.11.2012, 27.12.2013, 04.10.2013 (щодо ПП «Дніпро Ескорт»), від 12.01.2012, 07.06.2012, 25.07.2013, (щодо ТОВ «Мега Астер»), від 02.09.2013 (щодо ТОВ «СС Бюро»), від 01.10.2013 (щодо ТОВ «ТД «Голдтрейдінг»);

- позивачем не надано цілісного (єдиного чи декількох цілих) експертного висновку або висновку оцінювача про завищення вартості кожного об`єкту, який передавався у заставу (іпотеку) та про завищенням заставної вартості якого стверджував позивач. Позивачем надані частини невідомих документів, які у наданому вигляді не є документами, не містять підписів оцінювачів, не скріплені печаткою тощо, а тому і не можуть бути визнані належними та допустимими доказами,

просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач 2 навів попередній розрахунок суми судових витрат на послуги адвоката у апеляційній інстанції в сумі 100 000,00 грн., а також заявив, що докази понесення таких витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Також відповідач 2 до відзиву додав додаткові докази, а саме - роздруківки з системи YouControl відносно юридичних осіб-позичальників та юридичних осіб-емітентів та з веб-сайту Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України відносно цінних паперів та просив визнати поважною причину їх неподання та поновити йому строк для подання таких доказів.

19.02.2024 до суду від відповідачів 4, 11, 13-15 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказані особи, з посиланням на висновки, які викладені в оспорюваному рішенні, та додатково на те, що:

- доводи позивача про не платоспроможність кожного з позичальників є доказово та юридично неспроможними та голослівними, так як не підтверджені належними та допустимими доказами;

- позивач звернувся до відповідачів з позовними вимогами про стягнення шкоди на свою. Користь та від свого імені, що суперечить положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- ціна позову більш ніж на 411 000 000,00 грн. більше за розмір незадоволених вимог кредиторів;

- позивачем невірно визначено ціну позову, яка є більшою від суми незадоволених вимог кредиторів;

- будь-які дії/бездіяльність відповідачів та/або рішення, прийняті, вчинені, допущені ними до 22.09.2012, не охоплювались дією положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який набрав чинності 22.09.2012;

- відповідачами були виявлені 13 випадків участі у засіданнях Кредитного комітету банку осіб ( ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ), до яких позивачем вимоги заявлені не були хоча операції, у прийнятті рішень щодо вчинення яких позивач вважає завідомо збитковими, а рішення щодо їх прийняття - неправомірними та непрофесійними. Вказане свідчить про те, що позивачем обрано вибірковий підхід до визначення вкладу відповідачів;

- з позовної заяви вбачається, що розмір вимог кредиторів АТ «Єврогазбанк» становив 2 194 367 378,57 грн., з яких вимоги на суму 1 963 240 991,29 грн. залишились незадоволеними. Тобто у процедурі ліквідації АТ «Єврогазбанк» були задоволені вимоги лише на суму 231 126 387,21 грн. (2 194 367 378,57-1 963 240 991,29). При цьому навіть оціночна вартість ліквідаційної маси, визначена позивачем становила 1 695 998 177,71 грн., а тому вимоги кредиторів мали бути задоволені принаймні на вказану суму, а незадоволеними залишитися вимоги на суму 498 369 260,83 грн. (2 194 367 378,57-1 695 998 177,71), що у майже у п`ять разів менше ціни позову. При цьому виникає сумнів у ефективності та економічній доцільності роботи позивача у процедурі ліквідації АТ «Єврогазбанк», зокрема, в реалізації прав вимоги за кредитними договорами за ціною у 52-55 разів нижче за балансову вартість таких вимог, а така реалізація сама по собі не означає, що вартість таких прав була саме такою;

- позивач просив стягнути збитки, сума яких більша за розмір присуджених до стягнення на користь АТ «Єврогазбанк» коштів за спірними кредитними договорами;

- позивачем представлена неповна картина стосовно вчинення активних операцій АТ «Єврогазбанк», забезпечення кредитів, виконання рішень судів про стягнення заборгованості з позичальників, вчинення позивачем дій з примусового виконання таких рішень, звернення стягнення на предмет іпотеки. Стосовно певних позичальників в матеріалах справи відсутні документи виконавчого провадження, навіть про його відкриття;

- позивачем представлена неповна картина того, яким чином забезпечувались кредитні зобов`язання позичальників, адже у багатьох випадках з текстів документів вбачається, що мали місце інші, не описані позивачем забезпечення (застави, іпотеки тощо);

- зі змісту наданого позивачем Звіту про оцінку майна у ретроспективі слідує, що оцінювачем застосовано виключно доходний підхід не була необґрунтована неможливість та/або недоцільність використання двох інших методик (підходів) проведення оцінки (майновий та порівняльний методи);

- твердження позивача про те, що долучена до матеріалів справи копія Висновку комісійної судового-економічної експертизи № 11/12/17-1 за матеріалами кримінального провадження № 1215100100001705 від 11.12.2017 є неналежним доказом, так як вказана копія не засвідчена, є неспроможними, оскільки джерело проходження вказаного доказу було відомо і суду, і позивачу;

- позивач неодноразово посилається на відомості з «АБС Б2», проте не зазначає що це таке;

- заяви про розподіл судових витрат були подані 20.11.2023, тобто у визначений ГПК України строк,

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідачі 4, 11, 13-15 навели попередній розрахунок суми судових витрат на послуги адвоката у апеляційній інстанції в сумі 120 000,00, а також заявили, що докази понесення таких витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

20.02.2024 до суду від відповідачів 1, 3, 6-10 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказані особи, з посиланням на висновки, які викладені в оспорюваному рішенні та додатково на те, що:

- позивачем не доведено того, що спірні кредитні договори укладені з пов`язаними некредиспроможними особами;

- система «АБС Б2» не є генератором фінансової звітності суб`єкта господарювання, а є системою, яка аналізує саме параметри, які були введені відповідальним менеджером банку, а відтак дані такої системи можуть бути підлаштовані та, відповідно, не можуть вважатися належним доказом по справі;

- відсутність у позивача кредитних справ ставить під сумнів будь-які твердження позивача щодо недобросовісної поведінки відповідачів під час здійснення кредитних операцій;

- хоча постанову слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві Пилипчук Є.А. від 29.10.2018 про закриття кримінального провадження від 29.10.2018 (№42014100100000501 від 15.11.2014) скасовано, проте станом на 16.10.2023 вказане кримінальне провадження було закрито;

- позивач в суді першої інстанції заперечував проти задоволення клопотань про витребування копії Висновку комісійної судового-економічної експертизи № 11/12/17-1 за матеріалами кримінального провадження № 1215100100001705 від 11.12.2017, а відтак його поведінка щодо заперечення такого доказу так як вказана копія не засвідчена, є недобросовісною;

- апелянт ототожнює поняття «існування зв`язку» з юридичними особами з терміном «пов`язані особи» згідно з нормами Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

- позивач використовує сучасне законодавство до правовідносин 2012 -2014 років, чим створює штучне уявлення наявності порушень законодавства з боку позивачів;

- відповідачами були виявлені 13 випадків участі у засіданнях Кредитного комітету банку осіб ( ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ) до яких позивачем вимоги заявлені не були хоча операції, у прийнятті рішень щодо вчинення яких позивач вважає завідомо збитковими, а рішення щодо їх прийняття неправомірними та непрофесійними. Вказане свідчить про те, що позивачем обрано вибірковий підхід до визначення вкладу відповідачів;

- позов подано неналежним позивачем (доводи заявника в цій частині аналогічні доводами відповідачів 2, 4, 11, 13-15, які викладені вище, а тому колегією суддів не повторюються - примітка суду);

- заяви про розподіл судових витрат були подані у визначений ГПК України строк,

- доводи позивача про порушення ст. 129 ГПК України, які полягають у тому, що у договорах про надання правничої допомоги відповідачем не зазначено номер справи в суді, не заслуговують на увагу у зв`язку з тим, що посилання на номер справи містились у інших документах, наданих відповідачами (актах виконаних робіт, рахунках тощо);

- розрахунок вартості судових витрат відповідачів абсолютно корелюється з обсягом документів, складених представниками відповідачів, кількістю судових засідань тощо,

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідачі 1, 3, 6-10 навели попередній розрахунок суми судових витрат на послуги адвоката у апеляційній інстанції в сумі 120 000,00, а також заявили, що докази понесення таких витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Також відповідачі 1, 3, 6-10 у відзиві просили витребувати у Оболонського управління поліції ГУ НП у м. Києві належним чином засвідченої копії Висновку комісійної судового-економічної експертизи № 11/12/17-1 за матеріалами кримінального провадження № 1215100100001705 від 11.12.2017 з наданням дозволу на розголошення таємниці судового розслідування.

У зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у період із 14.03.2024 по 27.03.2024 у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1129/24 від 14.03.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/11202/22.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суді від 14.03.2024 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/11202/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..

20.03.2024 до суду від відповідача 1 надійшло клопотання про долучення доказів, в якому заявник просив долучити до матеріалів справи адвокатський запит від 13.02.2024 №06-13/02/2024 та лист Офісу Генерального прокурора від 16.02.2024 р. №25/3-263вих-24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суді від 20.03.2024 розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.04.2024 о 10:15 год.

У зв`язку з перебуванням судді Гончарова С.А. у відпустці розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1455/24 від 01.04.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/11202/22.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суді від 01.04.2024 апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/11202/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р..

Щодо наданих відповідачами 1 та 2 додаткових доказів, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частин 4, 8 ст. 80 ГПК України, яка визначає загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/17343/20, судом касаційної інстанції, серед іншого, зазначено про наступне:

- системний аналіз ст.ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16);

- так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18 викладено висновок про те, що, подаючи відповідні докази, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що документи, які ним подані, датовані вереснем та груднем 2019 року, отже, вони не існували станом на дату винесення рішення судом першої інстанції, а також на дату прийняття ухвали апеляційним судом від 22.04.2019. Відтак, відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції повинен був належним чином дослідити, чи міг відповідач подати такі докази до суду першої інстанції та чи не є це винятковим випадком, згідно з яким апеляційний господарський суд повинен був оцінити такі документи;

- враховуючи висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18, колегія суддів не може не погодитися з твердженням скаржника про те, що суд апеляційної інстанції протокольною ухвалою від 11.11.2021 безпідставно відхилив клопотання позивача про прийняття до розгляду та дослідження нових доказів, долучених до апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2021 у цій справі, зокрема, протоколу огляду місця події від 12.07.2021, складеного старшим дізнавачем відділу дізнання Печерського УП ГУПН в м. Києві Трохимець А. О. в рамках кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148, та доданих до зазначеного протоколу відеозаписів, які (докази) в розумінні ст. 391 ГПК України можуть підтверджувати триваючий характер правопорушення та з об`єктивних причин не могли бути надані позивачем до місцевого господарського суду з огляду на ухвалення ним рішення від 24.06.2021, тобто до проведення зазначеної процесуальної дії;

- натомість Верховний Суд зауважує, що всупереч вимогам ч. 3 ст. 269 ГПК України апеляційний суд вибірково прийняв до уваги доказ (лист Печерського УП ГУНП у м. Києві від 08.10.2021 № 867-173/125/52-2021, в якому зазначено про закриття 01.10.2021 кримінального провадження від 02.12.2020 № 12020105060001148), наданий відповідачем безпосередньо до апеляційного суду.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Враховуючи правовий висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №916/2187/18, колегія суддів дійшла до висновку про поновлення пропущеного строку та прийняття до розгляду всіх поданих учасниками судового процесу до суду апеляційної інстанції доказів.

При розгляді вказаного клопотання колегією суддів також враховується те, що розгляд справи відбувається у період дії в Україні воєнного стану, та те, що справа, з огляду на її предмет безумовно має велике значення справи для сторін.

Щодо клопотання відповідачів 1, 3, 6-10 про витребування у Оболонського управління поліції ГУ НП у м. Києві належним чином засвідченої копії Висновку комісійної судового-економічної експертизи № 11/12/17-1 за матеріалами кримінального провадження № 1215100100001705 від 11.12.2017 з наданням дозволу на розголошення таємниці судового розслідування, колегія суддів зазначає про таке.

Як встановлено вище, вказане клопотання обґрунтовано викладеними у апеляційній скарзі доводами позивача про те, що долучена до матеріалів справи копія Висновку комісійної судового-економічної експертизи № 11/12/17-1 за матеріалами кримінального провадження № 1215100100001705 від 11.12.2017 є неналежним доказом, так як вказана копія не засвідчена, а також подана після закінчення підготовчого провадження.

Відповідно до ч.ч. 2, 6 ст. 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З матеріалів справи слідує, що:

- копію вказаного висновку отримано відповідачем 1 при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження № 1215100100001705 та подано до суду першої інстанції 17.10.2023;

- в судовому засіданні 18.10.2023 судом першої інстанції вказаний доказ долучено до матеріалів справи;

- позивачем не було висловлено заперечень щодо справжності вказаного висновку.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи, що позивачем у суді першої інстанції не було поставлено під сумнів справжності наданої відповідачем 1 копії Висновку комісійної судового-економічної експертизи № 11/12/17-1 за матеріалами кримінального провадження № 1215100100001705 від 11.12.2017 та не заявлено клопотання про витребування засвідченої копії такого висновку, а також те, що, як вірно зауважено відповідачами, джерело проходження вказаного доказу було відомо і суду і позивачу, колегія суддів вважає необґрунтованими твердження позивача про те, що копія Висновку комісійної судового-економічної експертизи № 11/12/17-1 за матеріалами кримінального провадження № 1215100100001705 від 11.12.2017 є неналежним доказом.

За таких обставин підстави для задоволення клопотання відповідачів 1, 3, 6-10 про витребування у Оболонського управління поліції ГУ НП у м. Києві належним чином засвідченої копії Висновку комісійної судового-економічної експертизи № 11/12/17-1 за матеріалами кримінального провадження № 1215100100001705 від 11.12.2017 з наданням дозволу на розголошення таємниці судового розслідування відсутні, у задоволенні вказаного клопотання колією суддів відмовляється.

Станом на 02.04.2024 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

В судове засідання відповідачі 5, 10 та 12 представників не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідачів 5, 10 та 12 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, представники відповідачів 1-4, 6-9, 11, 13-15 проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів, заслухавши пояснення представників позивача, відповідачів 1-4, 6-9, 11, 13-15, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення та додаткове рішення суду першої інстанції не підлягають скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Постановою Правління Національного банку України від 16.07.2014 №424 Акціонерне товариство «Єврогазбанк» (далі Банк) віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.07.2014 №57 розпочато з 17.07.2014 ліквідаційну процедуру виведення АТ «Єврогазбанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначено уповноважену особу на ліквідацію АТ «Єврогазбанк».

Постановою Правління Національного банку України від 17.11.2014 №725 вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати АТ «Єврогазбанк».

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.11.2014 №121 вирішено розпочати процедуру ліквідації АТ «Єврогазбанк» та призначити уповноважену особу на ліквідацію.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.02.2015 №050/15 затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів АТ «Єврогазбанк». У подальшому, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 01.08.2019 №1955 були затверджені зміни №27 до переліку вимог кредиторів, акцептованих уповноваженою особою фонду. Після внесення таких змін загальна сума акцептованих вимог кредиторів становить 2 194 367 378,57 грн.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.03.2015 №075/15 затверджено результати інвентаризації та акт «Про формування ліквідаційної маси АТ «Єврогазбанк».

11.12.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення юридичної особи - АТ «Єврогазбанк».

Відповідно до звіту уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про завершення ліквідаційної процедури АТ «Єврогазбанк»: станом на 22.10.2019 загальна сума затверджених вимог кредиторів АТ «Єврогазбанк» склала 2 195 130 170,00 грн.; загальна сума задоволених вимог кредиторів - 231 889 170,00 грн.; загальна сума незадоволених вимог кредиторів - 1 963 240 991,00 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - позивач, Фонд) зазначає, що АТ «Єврогазбанк» (далі Банк) та кредиторам Банку була завдана шкода внаслідок дій відповідачів, а саме: проведення відповідачами як членами органів управління Банку невиваженої ризикованої кредитної політики протягом 2011-2013 років, нездійснення належного контролю за економічними показниками діяльності Банку, що призвело до неплатоспроможності Банку.

Пов`язаними особами Банку, якими прийнято рішення/вчинені дії, які спричинили, на думку позивача, збитки Банку та його кредиторам, є наступні особи:

- ОСОБА_1 (акціонер банку, член Спостережної ради, Голова Правління);

- ОСОБА_2 (Заступник голови Правління);

- ОСОБА_3 (Заступник голови Правління, головний бухгалтер);

- ОСОБА_5 (Начальник департаменту правового забезпечення);

- ОСОБА_8 (Начальник департаменту Казначейство);

- ОСОБА_6 (Заступник голови Правління, начальник управління економіки, фінансів та контролю ризиків);

- ОСОБА_4 (Заступник голови Правління, відповідальний працівник за проведення фінансового моніторингу);

- ОСОБА_9 (Заступник голови Правління, начальник операційного департаменту);

- ОСОБА_7 (начальник департаменту Казначейство);

- ОСОБА_10 (Заступник голови Правління, начальник юридичної служби, начальник департаменту правового забезпечення);

- ОСОБА_12 (акціонер Банку, член Спостережної ради, заступник голови Правління, начальник служби безпеки, заступник начальника департаменту фінансового моніторингу);

- ОСОБА_11 (акціонер Банку, Голова Правління);

- ОСОБА_14 (власник істотної участі Банку - 37,5862% акцій Банку), контролер Банку (спільно з іншими членами своєї родини володіє акціями Банку в розмірі більше 50%) та голова Спостережної ради, радник Голови Правління);

- ОСОБА_13 (власник істотної участі Банку - 31,7380% акцій Банку), контролер Банку (спільно з іншими членами своєї родини володіє акціями Банку в розмірі більше 50%) та член Спостережної ради, радник Голови Правління);

- ОСОБА_15 (власник істотної участі Банку (16,5517% акцій Банку), контролер Банку (спільно з іншими членами своєї родини володіє акціями Банку в розмірі більше 50%) та член Спостережної ради, радник Голови Правління).

Позивач зазначає про те, що ухвалення органами управління Банку ряду недобросовісних рішень про видачу пов`язаним некредитоспроможним позичальникам кредитів на значні суми, забезпечені майновою порукою акціонерів Банку, за завищеною договірною вартістю застави, а також ухвалення ряду недобросовісних рішень про інвестування у цінні папери на значні суми емітентів/продавців, що мають зв`язки із керівництвом банку, призвело до заподіяння Банку збитків.

Таким рішеннями є дії, які проявляються в укладенні наступних договорів.

Так, Банком укладено ряд кредитних договорів, в забезпечення вимог за якими укладено договори іпотеки, а саме:

1) 13.07.2012 між Банком та ТОВ «Вітас» (код ЄДРПОУ - 22154426) було укладено кредитний договір №593-30712, ліміт кредитування - 36 650 000,00 грн. (17.07.2012 збільшено розмір кредиту до 56 523 000,00 грн.), строк кредитування - 12 місяців, під 26% річних; договір забезпечений іпотекою земельної ділянки, заставною вартістю 53 858 000,00 грн., та житлового будинку, заставною вартістю 20 368 094,00 грн. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.05.2015 у справі №908/1551/15-г стягнуто з ТОВ «Вітас» на користь Банку заборгованість у загальному розмірі 66 817 693,51 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2015 у справі №910/13590/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №1019-180712/І від 18.07.2012. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27.07.2015 у справі №372/2295/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №1288-060614/І від 06.06.2014.

2) 29.06.2011 між Банком та ТОВ «Сеторі Консалтінг Груп» (код ЄДРПОУ - 34414474) було укладено кредитний договір №436-290611, ліміт кредитування 5 600 000 доларів США (30.01.2012 збільшено розмір кредиту до 6 119 420 доларів США), строк кредитування - 12 місяців, під 18% річних у гривні; договір забезпечений іпотекою земельної ділянки, заставною вартістю 53 359 900,00 грн. та заставою транспортних засобів, заставною вартістю 624 833,34 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 у справі №910/12759/15 стягнуто з ТОВ «Сеторі Консалтінг Груп» на користь Банку заборгованість у розмірі 7 768 517,58 доларів США. Рішенням Господарського суду міста Києва від 2.06.2015 у справі №910/12760/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №919-270212/І від 27.02.2012. Рішенням Господарського суду Київської області від 28.08.2015 у справі №911/4244/14 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 28.02.2014.

3) 30.07.2013 між Банком та ТОВ «Еліт Союз ЛТД» (код ЄДРПОУ - 37143696) було укладено кредитний договір №726-300713, ліміт кредитування - 7 000 000,00 доларів США, строк кредитування - з 30.07.2013 по 29.07.2014 включно, під 25% річних у гривні; договір забезпечено іпотеками земельних ділянок, заставною вартістю 8 389 000,00 грн. та 28 654 000,00 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2015 у справі №910/7619/15 стягнуто з ТОВ «Еліт Союз ЛТД» на користь Банку заборгованість у розмірі 73 030 171,37 грн. Рішення Макарівського районного суду Київського області від 21.08.2015 у справі №370/1075/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №1192-310713/І від 31.07.2013. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 21.08.2015 у справі №370/1034/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №1091-300731/і від 30.07.2013.

4) 29.06.2011 між Банком та ТОВ «Анталія Плюс» (код ЄДРПОУ - 37444915) було укладено кредитний договір №437-290611 від 29.06.2011, ліміт кредитування - 3 367 950 доларів США (04.05.2012 збільшено ліміт кредиту до 3 389 068,45 доларів США), строк кредитування - з 29.06.2011 по 14.06.2012 включено, під 18% річних; договір забезпечено іпотекою земельних ділянок, заставною вартістю 16 043 000,00 грн та 9 070 000,00 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2014 у справі №910/23081/14 стягнуто з ТОВ «Анталія Плюс» на користь Банку заборгованість у розмірі 184 374,03 доларів США та 41 625 918,55 грн. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12.11.2015 у справі №372/13487/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №669-290611 від 29.06.2011.

5) 11.01.2012 між Банком та ТОВ «Анталія Плюс» (код ЄДРПОУ - 37444915) було укладено кредитний договір №504-110112, ліміт кредитування - 2 600 000,00 доларів США (22.02.2013 збільшено розмір кредитного ліміту до 3 276 283,00 доларів США), строк кредитування - до 09.01.2013, під 18% річних; договір забезпечено іпотекою земельної ділянки, заставною вартістю 44 788 000,00 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2014 у справі №910/23079/14 стягнуто з ТОВ «Анталія Плюс» на користь Банку заборгованість у розмірі 3 504 745,03 доларів США.

6) 30.05.2012 між Банком та ТОВ «Джет Інвестментс» (код ЄДРПОУ - 37441846) було укладено кредитний договір №577-300512, ліміт кредитування - 26 240 500,00 грн. (11.06.2012 збільшено розмір кредитного ліміту до 40 958 500,00 грн., 24.07.2012 збільшено розмір кредитного ліміту до 42 617 720,00 грн., 30.08.2012 збільшено розмір кредитного ліміту до 56 000 000,00 грн.), строк кредитування - з 30.05.2012 по 27.05.2013 (24.05.2013 продовжено строк кредитування до 22.05.2014; 26.05.2014 продовжено строк кредитування до 25.03.2015), під 25% річних; договір забезпечено іпотекою земельної ділянки, заставною вартістю 44 783 000,00 грн та заставою літака, заставною вартістю 8 053 747,00 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 у справі №910/6026/15 стягнуто з ТОВ «Джет Інвестментс» на користь Банку заборгованість у загальному розмірі 76 674 380,73 грн. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 16.09.2015 у справі №370/1280/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №996-310512/І від 31.05.2012. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 у справі №910/13841/15 звернуто стягнення на предмет застави за договором застави №1054-101012/ПС від 10.10.2012.

7) 13.01.2012 між Банком та ТОВ «Мега Астер» (код ЄДРПОУ - 35332267) було укладено кредитний договір №506-130112, ліміт кредитування - 8 000 000 грн. (15.02.2012 збільшено кредитний ліміт до 10 800 000,00 грн.; 27.02.2012 збільшено кредитний ліміт до 22 400 000,00 грн.; 16.03.2012 збільшено кредитний ліміт до 31 980 800,00 грн.; 28.04.2012 збільшено кредитний ліміт до 32 800 000,00 грн.; 03.05.2012 збільшено кредитний ліміт до 47 680 000,00 грн.; 10.07.2012 збільшено ліміт кредитування до 47 898 900,02 грн.), строк кредитування - з 13.01.2012 по 12.04.2012 (29.03.2012 продовжено строк кредитування до 11.01.2013; 27.12.2012 продовжено строк кредитування до 26.12.2013; 25.07.2013 продовжено строк кредитування до 25.07.2013), під 25% річних; договір забезпечено іпотекою земельних ділянок, заставною вартістю 29 505 000,00 грн. та 30 188 000,00 грн., та іпотекою нежилого приміщення, заставною вартістю 17 006 700,00 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 у справі №910/6025/15 стягнуто з ТОВ «Мега Астер`на користь Банку заборгованість у розмірі 6 623 028,54 доларів США. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2015 у справі №910/11107/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №921-270212/І від 27.02.2012. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2015 у справі №910/11893/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №945-290312/І від 29.03.2012. Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2015 у справі №910/4682/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №1013-270612/І від 27.06.2012.

8) 19.10.2012 між Банком та ПП «Дніпро Ескорт» (код ЄДРПОУ - 32214903) було укладено кредитний договір №623-191012, ліміт кредитування - 31 607 100,00 грн. (23.11.2012 збільшено ліміт кредитування до 56 000 000 грн.), строк кредитування - з 19.10.2012 до 15.10.2013 (14.10.2013 продовжено строк кредитування до 14.10.2014); 27.02.2014 продовжено строк кредитування до 03.04.2015), під 30% річних; договір забезпечено іпотекою складського приміщення, заставною вартістю 1 050 000,00 грн., іпотеками земельних ділянок, заставною вартістю 13 318 000,00 грн. та 6 999 600,00 грн., та заставою товару в обороті, заставною вартістю 10 071 201 грн. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.05.2015 у справі №908/2160/15 стягнуто з ПП «Дніпро Ескорт» на користь Банку заборгованість у загальному розмірі 68 135 155,67 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.08.2015 у справі №910/14095/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №1087-271212/І від 27.12.2012. Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.07.2015 у справі №922/3268/15 звернуто стягнення на предмет застави за договором застави №1217-071013/Т від 07.10.2013. Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 30.07.2015 у справі №457/673/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №1088-271212/І від 27.12.2012.

9) 10.10.2013 між Банком та ТОВ «Перлога ТБК» було укладено кредитний договір №757-101013, ліміт кредитування - 42 000 000 грн. (19.03.2014 збільшено ліміт кредитування до 54 000 000 грн), строк кредитування - 3 10.10.2013 по 09.10.2014, під 25% річних; договір забезпечено іпотекою земельної ділянки, заставною вартістю 14 238 598 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 у справі №910/370/15 стягнуто з ТОВ «Перлога ТБК» на користь Банку заборгованість у загальному розмірі 63 661 556,58 грн. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.05.2015 у справі №909/234/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №1243-271213/І від 27.12.2013.

10) 22.08.2013 між Банком та ТОВ «СС-Бюро» (код ЄДРПОУ - 24916057) було укладено кредитний договір №738-220813, ліміт кредитування - 45 000 000 грн, строк кредитування - з 22.08.2013 по 21.08.2014 (22.05.2014 продовжено строку кредитування до 31.03.2015), під 25% річних; договір забезпечено іпотекою земельної ділянки, заставною вартістю 15 545 568,00 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2015 у справі №910/7624/15 стягнуто з ТОВ «СС-Бюро» на користь Банку 60 161 580,69 грн. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 08.10.2015 у справі №370/1227/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №1273-240314/І від 24.03.2014.

11) 20.09.2013 між Банком та ТОВ «ТД «Голдтрейдінг» (код ЄДРПОУ - 35437267) було укладено кредитний договір №750-200913, ліміт кредитування - 40 000 000,00 грн., строк кредитування - з 20.09.2013 по 19.09.2014, під 25% річних; договір забезпечено іпотекою земельної ділянки, заставною вартість 9 849 562,00 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.06.2015 у справі №910/11338/15 стягнуто з ТОВ «ТД «Голдтрейдінг» на користь Банку заборгованість у загальному розмірі 49 545 560,80 грн. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 07.07.2015 у справі №370/1108/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №1219-171013/І від 17.10.2013.

12) 30.08.2013 між Банком та ТОВ «Новітні технології міста» (код ЄДРПОУ - 34913904) було укладено кредитний договір №741-300813, ліміт кредитування - 35 000 000 грн. (17.09.2013 збільшено кредитний ліміт до 36 500 000 грн.), строк кредитування - по 29.08.2014, під 25% річних; договір забезпечений іпотекою земельної ділянки, заставною вартістю 12 017 500,00 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2015 у справі №910/11108/15 стягнуто з ТОВ «Новітні технології міста» на користь Банку заборгованість у загальному розмірі 48 560 629,05 грн. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12.11.2015 у справі №372/3374/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №1213-300913/І від 30.09.2013.

Окрім того, Банком було укладено ряд договорів купівлі-продажу цінних паперів, а саме:

1) 30.03.2012 між Банком та ТОВ «КУА «Еско-Капітал» (код ЄДРПОУ - 35672371) було укладено договір №ДД-20/12, відповідно до умов якого Банк придбав іменні відсоткові облігації, емітентом яких є ТОВ «Інсайт Капітал» (код ЄДРПОУ - 36799859), у кількості 19 880 000 шт. за ціною - 1.10 грн./шт. на загальну суму 21 868 000,00 грн.

2) 04.05.2012 між Банком та ТОВ «Еско-Капітал» (код ЄДРПОУ - 35677371) було укладено договір №ДД-41/12, відповідно до умов якого Банк придбав іменні відсоткові облігації, емітентом яких є ТОВ «Інсайт Капітал» (код ЄДРПОУ - 36799859), у кількості 12 306 805 шт. за ціною - 1,1102 грн./шт. на загальну суму 13 663 014,91 грн.

3) 20.08.2012 між Банком та ТОВ «Інсайт Капітал» (код ЄДРПОУ - 36799859) було укладено договір №ДД-71/12, відповідно до умов якого Банк придбав іменні відсоткові облігації, емітентом яких є ТОВ «Інсайт Капітал» (код ЄДРПОУ - 3679859), у кількості 10 000 шт. за ціною - 820 грн./шт. на загальну суму 8 200 000 грн.

4) 25.04.2013 між Банком та ТОВ «КУА «Еско-Капітал» (код ЄДРПОУ - 35677371) було укладено договір №ДД-78/13, відповідно до умов якого Банк придбав іменні відсоткові облігації, емітентом яких є ТОВ «Інсайт Капітал» (код ЄДРПОУ - 36799859), у кількості 80 шт. за ціною - 920,10 грн./шт. на загальну суму 73 608,00 грн.

5) 13.02.2014 між Банком та ТОВ «Інсайт-Консалтінг» (код ЄДРПОУ - 37079516) було укладено договір №ДД-45/14; БВ-166/14, відповідно до умов якого Банк придбав іменні відсоткові облігації, емітентом яких є ТОВ «Плейс» (код ЄДРПОУ - 36149681), у кількості 20 000 шт. за ціною - 1 558,80 грн./шт. на загальну суму 31 176 000,00 грн.

6) 13.02.2014 між Банком та ТОВ «Інсайт-Консалтінг» (код ЄДРПОУ - 37079516) було укладено договір №ДД-47/14; БВ-168/14, відповідно до умов якого Банк придбав іменні відсоткові облігації, емітентом яких є ТОВ «Плейс» (код ЄДРПОУ - 36149681), у кількості 19 900 шт. за ціною - 1 558,88 грн./шт. на загальну суму 31 021 712,00 грн.

7) 13.02.2014 між Банком та ТОВ «Інсайт-Консалтінг» (код ЄДРПОУ - 37079516) було укладено договір №ДД-49/14; БВ-170/14, відповідно до умов якого Банк придбав іменні відсоткові облігації, емітентом яких є ТОВ «Смарт Продакшн» (код ЄДРПОУ - 35370700), у кількості 15 000 шт. за ціною - 1 399,00 грн./шт. на загальну суму 20 994 000,00 грн.

8) 13.02.2014 між Банком та ТОВ «Інсайт-Консалтінг» (код ЄДРПОУ - 37079516) було укладено договір №ДД-50/14; БВ-172/14, відповідно до умов якого Банк придбав іменні відсоткові облігації, емітентом яких є ТОВ «Смарт Продакшн» (код ЄДРПОУ - 35370700), у кількості 14 900 шт. за ціною - 1 399,50 грн./шт. на загальну суму 20 852 550,00 грн.

9) 25.12.2012 між Банком та ТОВ «Інсайт-Капітал» (код ЄДРПОУ - 34693790) було укладено договір №ДД-114/12; ДД-1081/12, відповідно до умов якого Банк придбав іменні дисконтні облігації, емітентом яких є ПП «Сервістехснаб» (код ЄДРПОУ - 34751333), у кількості 45 000 шт. за ціною - 801,00 грн./шт. на загальну суму 36 045 000,00 грн.

10) 25.04.2014 між Банком та ТОВ «Інсайт-Капітал» (код ЄДРПОУ - 34693790) було укладено договір №ДД-115/12; ДД-1093/12, відповідно до умов якого Банк придбав іменні дисконтні облігації, емітентом яких є ПП «Сервістехснаб» (код ЄДРПОУ - 34751333), у кількості 10 000 шт. за ціною - 801,00 грн./шт. на загальну суму 8 010 000,00 грн.

11) 31.05.2013 між Банком та ТОВ «Інсайт-Капітал» (код ЄДРПОУ - 34693790) було укладено біржовий контракт №2495/13-К, відповідно до умов якого Банк придбав іменні дисконтні облігації, емітентом яких є ПП «Сервістехснаб» (код ЄДРПОУ - 34751333), у кількості 50 шт. за ціною - 914,00 грн./шт. на загальну суму 45 700,00 грн.

12) 14.02.2014 між Банком та ТОВ «Інсайт-Консалтінг» (код ЄДРПОУ - 37079516) було укладено договір №ДД-60/14; БВ-190/14, відповідно до умов якого Банк придбав іменні відсоткові облігації, емітентом яких є ТОВ «Автобортранс» (код ЄДРПОУ - 31646774), у кількості 14 000 шт. за ціною - 1 826,50 грн./шт. на загальну суму 25 571 000,00 грн.

13) 14.02.2014 між Банком та ТОВ «Інсайт-Консалтінг» (код ЄДРПОУ - 37079516) було укладено договір №ДД-61/14; БВ-192/14, відповідно до умов якого Банк придбав іменні відсоткові облігації, емітентом яких є ТОВ «Автобортранс» (код ЄДРПОУ - 31646774), у кількості 12 376 шт. за ціною - 1 826,40 грн./шт. на загальну суму 22 603 526,40 грн.

14) 16.07.2013 між Банком та ТОВ «Інсайт-Консалтінг» (код ЄДРПОУ - 37079516) було укладено договір №ДД-136/13; БВ-765/13, відповідно до умов якого Банк придбав іменні дисконтні облігації, емітентом яких є ТОВ «Медтестдіагностика» (код ЄДРПОУ - 35917385), у кількості 44 850 шт. за ціною - 679,35 грн./шт. на загальну суму 30 468 847,50 грн.

15) 16.07.2013 між Банком та ТОВ «ФК «СТС-Капітал» (код ЄДРПОУ - 37401756) було укладено договір №ДД-42/14; 2-2014, відповідно до умов якого Банк придбав іменні дисконтні облігації, емітентом яких є ПАТ «ФК «СТС-Капітал» (код ЄДРПОУ - 37401756), у кількості 40 000 шт. за ціною - 800,00 грн./шт. на загальну суму 32 000 000,00 грн.

16) 28.02.2014 між Банком та ПАТ «ФК «СТС-Капітал» (код ЄДРПОУ - 37401756) було укладено договір №ДД-64/14; 6-2014, відповідно до умов якого Банк придбав іменні дисконтні облігації, емітентом яких є ПАТ «ФК «СТС-Капітал» (код ЄДРПОУ - 37401756), у кількості 30 000 шт. за ціною - 800,00 грн./шт. на загальну суму 24 000 000,00 грн.

17) 28.02.2014 між Банком та ТОВ «Кайдзен Капітал» (код ЄДРПОУ - 37962781) було укладено договір №ДД-65/14; 14-2802-1, відповідно до умов якого Банк придбав іменні дисконтні облігації, емітентом яких є ТОВ «Кайдзен Капітал» (код ЄДРПОУ - 37962781), у кількості 70 000 шт. за ціною - 800,00 грн./шт. на загальну суму 56 000 000,00 грн.

18) 21.06.2012 між Банком та ТОВ «Еско-Інвест» (код ЄДРПОУ - 34964042) було укладено договір №ДД-60/12, відповідно до умов якого Банк придбав іменні інвестиційні сертифікати, емітентом яких є ТОВ «КУА «Холдинг груп» ЗДПІФ «ПІФ» (код ЄДРПОУ - 35141110 (2311208), у кількості 2 500 шт. за ціною - 10 000,00 грн./шт. на загальну суму 25 000 000,00 грн.

19) 21.06.2012 між Банком та ТОВ «Еско-Інвест» (код ЄДРПОУ - 34964042) було укладено договір №ДД-61/12, відповідно до умов якого Банк придбав іменні інвестиційні сертифікати, емітентом яких є ТОВ «КУА «Нью Ессет» ЗДПІФ «Інвестиційний стандарт» (код ЄДРПОУ - 35253505 (2311678), у кількості 14 375 шт. за ціною - 1 000,00 грн./шт. на загальну суму 14 375 000,00 грн.

20) 25.06.2012 між Банком та ТОВ «Еско-Інвест» (код ЄДРПОУ - 34964042) було укладено договір №ДД-68/12, відповідно до умов якого Банк придбав іменні інвестиційні сертифікати, емітентом яких є ТОВ «КУА «Нью Ессет» ЗДПІФ «Інвестиційний стандарт» (код ЄДРПОУ - 35253505 (2311678), у кількості 14 375 шт. за ціною - 1 000,00 грн./шт. на загальну суму 14 375 000,00 грн.

21) 17.12.2012 між Банком та ТОВ «КУА «Еско-Капітал» (код ЄДРПОУ - 35677371) було укладено договір №ДД-99/12, відповідно до умов якого Банк придбав іменні інвестиційні сертифікати, емітентом яких є ТОВ «КУА «Фінансовий актив» ЗДПІФ «Гарантійні інвестиції» (код ЄДРПОУ - 35253259 (2311248), у кількості 5 915 шт. за ціною - 1 000,00 грн./шт. на загальну суму 5 916 183,00 грн.

Спір у справі стосується наявності правових підстав для покладення на відповідачів як пов`язаних з Банком осіб обов`язку з відшкодування завданої Банку шкоди у розмірі 2 375 429 188,10 грн. за наслідками прийняття ними як членами кредитного комітету Банку рішень про надання кредиту та придбання Банком пакету облігацій, а також за наслідками забезпечення кредитних договорів пов`язаними з Банком особами - акціонерами Банку.

Розмір шкоди визначений шляхом розрахунку різниці між балансовою вартістю кредитної заборгованості за договорами та вартістю реалізації Банком права вимоги за такими кредитними договорами в процедурі ліквідації банку, яка становить 2 375 082 073,11 грн. (1 896 876 670,21 грн. - від операцій з кредитування, 478 205 402,90 грн. - від операцій з інвестування).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Стаття 11 ЦК України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено ст. 1166 ЦК України, яка встановлює, що майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1 та 3 ст. 74 ГПК України).

Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Водночас, зі змісту ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, а також у постанові у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18.

Таким чином, спростування цієї вини (у тому числі з підстав вини самого позивача в заподіяній шкоді) є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди.

Предметом позову у цій справі є відшкодування шкоди, заподіяної Банку протиправними діями, бездіяльністю пов`язаних з Банком осіб.

Ураховуючи зазначені вище правила доказування у господарському процесі у правовідносинах з відшкодування шкоди позивач має довести неправомірність рішень, дій/бездіяльності відповідачів, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна Банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.

Одночасно, відповідачі в межах наданих їм процесуальних прав та визначених процесуальних обов`язків повинні спростувати доводи та докази позивача, а також у свою чергу навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Крім того, відповідачі мають довести відсутність своєї вини у завданні шкоди, а суд дослідити обставини наявності/відсутності вини відповідачів у її заподіянні.

У ч. 1 ст. 614 ЦК України зазначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Таким чином, виною є невжиття особою всіх належних від неї заходів для запобігання заподіянню шкоди («поведінкова концепція вини»).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, при розгляд спору сторін по суті суду необхідно встановити:

1) персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання/призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників Банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, пов`язаної з Банком особи;

2) факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення;

3) факт вчинення Банком сумнівного правочину (укладення договору);

4) факт виконання Банком сумнівного правочину (перерахування/отримання коштів, передання/отримання майна чи майнових прав);

5) факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики Банку, відсутність в Банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам Банку тощо);

6) збитки Банку від конкретного правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення Банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації Банку) та їх причини;

7) розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків Банку та шкоди, завданої кредиторам Банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації Банку)

8) наявність/відсутність протиправної поведінки у діях Фонду або уповноважених ним осіб в розумінні ст.ст. 89, 92 ЦК України, ст.ст. 42, 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства» та ст.ст. 46, 48, 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які регулюють питання діяльності Фонду та причинного зв`язку між такими діями і розміром недоотриманого майна, з урахуванням документів, що підтверджують або ж спростовують відповідні обставини.

Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду із даним позовом, позивач посилається на ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У практиці Верховного Суду сформовано правовий висновок, відповідно до якого до норм матеріального права належать норми, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави такої відповідальності та її розмір. Тоді як до процесуальних норм належать норми, які визначають порядок притягнення особи до відповідальності. Порядок дій позивача як ліквідатора Банку, в тому числі вжиття заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів Банку, що ліквідується, шляхом звернення з вимогами про відшкодування шкоди до пов`язаних з банком осіб, а у випадку їх невиконання до суду є процесуальною, процедурною нормою. Відповідно, до правовідносин, у яких бере участь Фонд як ліквідатор неплатоспроможного Банку (виявлення недостатності майна для розрахунків з кредиторами, виявлення нікчемних та сумнівних правочинів, протиправної діяльності пов`язаних з Банком осіб, збитків, звернення з вимогами до пов`язаних з Банком осіб, звернення з позовом до суду) мають застосовуватись редакції ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 58 Закону «Про банки та банківську діяльність», що були чинними станом на момент вчинення Фондом відповідних дій, тобто станом на дату звернення із даним позовом до суду.

Водночас норми статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо підстав, розміру цивільно-правової відповідальності за завдану банку або його кредиторам шкоду є матеріально-правовими, а відтак щодо них застосовується принцип незворотної дії закону в часі (ст. 58 Конституції України). Такі норми поширюють свою дію тільки на ті відносини, що виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 28.10.2021 у справі №910/9851/20 та від 08.02.2022 у справі №910/15260/18.

Відтак, при визначенні підстав відповідальності та кола осіб, які можуть бути притягнуті до такої відповідальності, суд повинен керуватися тією нормою, яка була чинною станом на момент виникнення спірних правовідносин.

У цій справі спірні правовідносини, що стосуються здійснення відповідачами своїх повноважень, виникли у 2011-2014 роках, а тому, як вірно встановлено судом першої інстанції, ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у частинах, які визначають коло осіб, що можуть бути притягнуті до відповідальності, підстави та розмір відповідальності, мають застосовуватись у редакціях, що були чинними у відповідні періоди здійснення відповідачами своїх повноважень.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» набув чинності 21.09.2012.

Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній станом з моменту набрання законом чинності та до 25.04.2014) Фонд має право звернутися з вимогою до власників істотної участі, контролерів та керівників банку про задоволення за рахунок їх майна частини вимог кредиторів банку в разі, якщо дії чи бездіяльність таких осіб призвели до понесення банком збитків та/або завдання шкоди інтересам вкладників та інших кредиторів банку. У разі отримання Фондом відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, встановлений Фондом, Фонд має право звернутися до суду з вимогою про стягнення майна з таких осіб для задоволення вимог кредиторів. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна банку, вважаються погашеними.

Частиною ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, станом на момент подання позову) встановлено, що у разі виявлення шкоди (збитків), завданої банку, Фонд звертається з вимогою про відшкодування на користь Фонду шкоди (збитків), завданої банку, до: пов`язаної з банком особи та/або іншої особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку; та/або пов`язаної з банком особи, та/або іншої особи, яка внаслідок таких рішень, дій (в тому числі правочинів, операцій, договорів) або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

Відповідно до ч. 3 - 5 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, що була чинною у період з 29.06.2011 по 20.09.2012) учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності (банкрутства) банку. Власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених структурних підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність згідно із законами України.

У подальшому редакція статті була змінена, та у період з 21.09.2012 по 25.04.2014 ч. 3 - 5 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мала наступну редакцію: Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність.

Окрім того, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» №4452-VI від 23.02.2012, внесені зміни до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та частину 5 її замінено двома частинами такого змісту: «Власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність.

На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних».

Відповідно до визначення термінів, що містяться у статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин): учасники банку - засновники банку, акціонери банку, який є публічним акціонерним товариством, і пайовики кооперативного банку; істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи; керівники юридичної особи (крім банку) - керівник підприємства, установи, члени виконавчого органу та ради (спостережної ради) юридичної особи; контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином;

Згідно з ч. 1 ст. 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.

Протягом 2011 - 2012 років члени комітетів за відсутності у них статусу члена правління не належали до категорії керівників банку, відповідно, вони не могли нести відповідальність, передбачену ст. 52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 58 Закону «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 2 Закону «Про акціонерні товариства» (в редакції, що діяла у 2011 - 2014 роках) посадовими особами органів акціонерного товариства є фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства. Такі посадові особи можуть притягатися до відповідальності перед товариством на підставі ст. 63 Закону «Про акціонерні товариства».

Таким чином, члени кредитного комітету, які не входили до складу правління, є посадовими особами акціонерного товариства, якщо утворення кредитного комітету передбачено статутом Банку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом з моменту набрання законом чинності та до 25.04.2014) для цілей цього Закону пов`язаними особами є: керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку; особи, які мають істотну участь у банку; керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку; керівники та контролери споріднених осіб банку; керівники та контролери афілійованих осіб банку; афілійовані особи банку; споріднені особи банку; асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1-5 цієї частини; юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.

За змістом ч. 2 ст. 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, яка була чинна у період виникнення спірних правовідносин до 20.09.2012) для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема: 1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення; 2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають; 3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів. Банки самостійно вирішують і створюють органи управління фінансовими ризиками з метою забезпечення сприятливих фінансових умов захисту інтересів вкладників та інших кредиторів.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, яка була чинна у період виникнення спірних правовідносин після 21.09.2012) для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема: 1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення; 2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають; 3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Відповідно до пункту 13.2.2 Статуту Банку (який затверджено позачерговими загальними зборами акціонерів, протокол №2 від 20.05.2011 та погоджено 16.06.2011 Національним банком України), п. 9.1 Статуту Банку (який затверджено загальними зборами акціонерів, протокол №2 від 23.04.2014 та погоджено 18.06.2014 Національним банком України) та п. 2.1 Положення про Спостережну раду (Раду Банку) ПАТ «Європейський газовий банк» (яке затверджено загальними зборами акціонерів, протокол №3 від 24.11.2010) Спостережна рада Банку здійснює, зокрема, функції контролю діяльності правління Банку.

Згідно п. 13.6.2 Статут від 16.06.2011 та п. 3.16 Положення про Спостережну раду (Раду Банку) ПАТ «Європейський газовий банк», до виключної компетенції спостережної ради належить прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених частиною першою статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства».

Згідно із пунктом 1.3 Глави І Розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 368, (у редакції чинній в 2011-2012 роках) керівники та члени комітетів правління банку, зокрема кредитного комітету, належать до управлінського персоналу банку.

Відповідно до п. 1.2 Положення про Кредитний комітет АТ «Єврогазбанк», яке затверджено 26.09.2011, Комітет Банку створюється як колегіальний постійно діючий орган, що уповноважений самостійно в межах своєї компетенції приймати рішення щодо можливості та умов здійснення активних операцій, вирішувати інші питання взаємовідносин з постачальниками.

Комітет самостійно, в межах його компетенції, з урахуванням вимог актів внутрішнього регулювання Банку, що регламентують кредитну діяльність, серед іншого, вирішує питання щодо організації процесу кредитування та проведення активних операцій та надає пропозиції щодо доцільності кредитування тих чи інших категорій позичальників та/або конкретних осіб -позичальників (п.2.2 Положення про Кредитний комітет АТ «Єврогазбанк», яке затверджено 26.09.2011).

З наявних у матеріалах справи документів, а саме: протоколів засідання кредитного комітету: №863/1-110712 від 11.07.2012, №866-170712 від 17.07.2012, №917-241012 від 24.10.2012, №934-261112 від 26.11.2012, №951/1-241212 від 24.12.2012, №974/2-250213 від 25.02.2013, №1014-240513 від 24.05.2013, №1036/1-050713 від 05.07.2013, №1058/2-230813 від 23.08.2013, №1127-240114 від 24.01.2014, №1143/2-270214 від 27.02.2014, №1164-220514 від 22.05.2014, №1177-060614 від 06.06.2014, №1044/2-300713 від 30.07.2013, №1072-250913 від 25.09.2013, №1127-240114 від 24.01.2014, №1148-190314 від 19.03.2014, №642-290611 від 29.06.2011, №704-031011 від 03.10.2011, №704/1-031011 від 03.10.2011, №739-081211 від 08.12.2011, №750-281211 від 28.12.2011, №794-270312 від 27.03.2012, №802-030412 від 03.04.2012, №823-040512 від 04.05.2012, №832-290512 від 29.05.2012, №843/1-140612 від 14.06.2012, №850-250612 від 25.06.2012, №871-240712 від 24.07.2012, №871/2-240712 від 24.07.2012, №901-250912 від 25.09.2012, №951-241212 від 24.12.2012, №1002-220413 від 22.04.2013, №1118-251213 від 25.12.2013, №1157-300414 від 30.04.2014, №1170-300514 від 30.05.2014, №1181-160614 від 16.06.2014, №1182-170614 від 17.06.2014, №754-110112 від 11.01.2012, №777-270212 від 27.02.2012, №778-290212 від 29.02.2012, №802-030412 від 03.04.2012, №871-240712 від 24.07.2012, №871/2-240712 від 24.07.2012, №951-241212 від 24.12.2012, №973-220213/1 від 22.02.2013, №1118-251213 від 25.12.2013, №1157-300414 від 30.04.2014, №1170-300514 від 30.05.2014, №1170-300514 від 30.05.2014, №1190-030714 від 03.07.2014, №832-290512 від 29.05.2012, №840/2-110612 від 11.06.2012, №871-240712-1 від 24.07.2012, №885-270812 від 27.08.2012, №887-300812 від 30.08.2012, №934-261112 від 26.11.2012, №951/2-241212 від 24.12.2012, №1014-240513 від 24.05.2013, №1044/3-300713 від 30.07.2013, №1165-260514 від 26.05.2014, №755-110112/1 від 12.01.2012, №771-150212 від 15.02.2012, №777-270212 від 27.02.2012, №786-160312 від 16.03.2012, №796-290312 від 29.03.2012, №809-120412 від 12.04.2012, №820-280412/2 від 28.04.2012, №822-030512 від 03.05.2012, №839-070612 від 07.06.2012, №852/1-270612 від 27.06.2012, №862-100712 від 10.07.2012, №871-240712 від 24.07.2012, №871/1-240712 від 24.07.2012, №878/1-030812 від 03.08.2012, №954-271212 від 27.12.2012, №1043-250713 від 25.07.2013, №1118-251213 від 25.12.2013, №913-151012 від 15.10.2012, №925-011112 від 01.11.2012, №933-231112 від 23.11.2012, №934-261112 від 26.11.2012, №951/3-241212 від 24.12.2012, №1014-240513 від 24.05.2013, №1014_2-270513 від 27.05.2013, №1073/2-270913 від 27.09.2013, №1077/2-041013 від 04.10.2013, №1080-141013 від 14.10.2013, №1127-240114 від 24.01.2014, №1143/2-270214 від 27.02.2014, №1078-091013 від 09.10.2013, №1148-190314 від 19.03.2014, №1058-220813 від 22.08.2013, №1063-030913 від 02.09.2013, №1164/1-220514 від 22.05.2014, №1070-190913 від 19.09.2013, №1075-011013 від 01.10.2013, №1059-280813 від 28.08.2013, №1069-170913 від 17.09.2013, №797/1/ЦП-300312 від 30.03.2012, №823/1/цп-040512 від 04.05.2012, №882/ЦП-150812 від 15.08.2012, №1004/1/ЦП-250413 від 25.04.2013, №11/ЦП-130214 від 13.02.2014, №952/ЦП-251212 від 25.12.2012, №1019/ЦП-310513 від 31.05.2013, №13/ЦП-140214 від 14.02.2014, №1038/5/ЦП-160713 від 16.07.2013, №9/ЦП-290114 від 29.01.2014, №18/ЦП-280214 від 28.02.2014, №847/ЦП-210612 від 21.06.2012, №850-250612/1 від 25.06.2012, №946/2/цп-171212 від 17.12.2012; наказів Банку щодо оновлення складу комітетів: №179 від 22.06.2011, №362 від 24.11.2011, №92 від 20.03.2012, №225 від 02.08.2012, №296 від 01.10.2012, №34 від 01.02.2013, №169 від 23.05.2013, №7 від 09.01.2014; протоколу акціонерів Банку станом на 23.08.2011; інформації про власників істотної участі в Банку станом на 01.08.2014 та станом на 13.02.2014, слідує, що на момент прийняття відповідачами рішень у 2011-2014 роках, останні діяли як керівники банку та пов`язані із банком особи.

При цьому, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, що була чинною протягом 2011-2014 років), саме на власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов`язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.

Згідно зі статтею 37 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.

Відповідно до п. 11.1 Статуту Банку від 20.05.2011 та п. 7.1 Статуту Банку від 23.04.2014, органами управління Банку є загальні збори акціонерів Банку, Спостережна рада Банку та Правління Банку.

Положеннями Статуту Банку в зазначених редакціях передбачено, що виконавчим органом Банку є Правління. Роботу правління організовує Голова Правління, який обирається спостережною радою. Члени правління обираються спостережною радою.

Відповідно до п. 12.2 Статуту Банку від 23.04.2014, для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками Банк створює постійно діючі комітети відповідно до чинного законодавства України.

Водночас, за змістом п. 3.2, 3.3 Положення про кредитний комітет, персональний склад Комітету та секретар Комітету визначаються наказом Голови Правління Банку. Головою Комітету за посадою є Голова Правління Банку. В разі відсутності голови Правління обов`язки голови комітету виконує особа на яку покладено виконання обов`язків голови Правління або один з його заступників.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що кредитний комітет є частиною Правління Банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ГК України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

Положеннями ст.92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Для вчинення правочину юридична особа має сформувати своє волевиявлення. В акціонерних товариствах, банках процес волевиявлення залежно від ознак правочину формується одним або декількома органами і складається з двох етапів: 1) ухвалення рішення про вчинення правочину; 2) вчинення самого правочину. Такі дії є нерозривними, вони у сукупності направлені на формування внутрішньої волі та волевиявлення юридичної особи (яке має бути вільним, водночас має відповідати внутрішній волі).

У відповідності до ст. 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних. Зокрема, керівники банку зобов`язані: 1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових обов`язків; 2) приймати рішення в межах наданих повноважень; 3) не використовувати службове становище у власних інтересах; 4) забезпечити збереження та передачу майна та документів банку при звільненні керівників з посади.

За змістом ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі, якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.

Отже, у наведених положеннях законодавства закріплені обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно, розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення (фідуціарні обов`язки).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, при вирішенні питання про притягнення до відповідальності посадових осіб банку, суд також має встановити чи дотримались такі посадові особи своїх фідуціарних обов`язків, а саме: чи діяли вони добросовісно, розумно та чи не перевищували своїх повноважень.

Із наведених висновків випливає, що у ст. 92 ЦК України йдеться про фідуціарні обов`язки та солідарну відповідальність членів органів управління банку в цілому, а не лише тих членів виконавчого органу, які представляють банк у відносинах з третіми особами.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18.

Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до завдання шкоди підприємству і зобов`язання її відшкодувати.

Отже, при застосуванні ст. 92 ЦК України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.

Водночас спростування позивачем відповідної презумпції за одним з критеріїв свідчить про неналежне виконання своїх фідуціарних обов`язків відповідачами. У цьому разі вже відповідач зобов`язаний довести, що він діяв в інтересах товариства.

Важливим елементом доказування наявності повного складу правопорушення є причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, який полягає у тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Тобто слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відтак, виною є невжиття особою всіх належних від неї заходів для запобігання заподіянню шкоди.

Наведені вище положення ст. 92, 1166 ЦК України, ч. 2 ст. 89 ГК України, ст. 63 Закону України «Про акціонерні товариства», ст. 37, 39, 40, 42, 43, 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч. 5 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у відповідних редакціях цих законів, чинних протягом спірного періоду), презюмують солідарну відповідальність органів юридичної особи за шкоду, заподіяну юридичній особі порушенням обов`язків щодо її представництва. Неправомірність їх поведінки може полягати як у вчиненні певних дій, так і в їх не вчиненні, тобто бездіяльності.

Отже, неплатоспроможність Банку може бути наслідком як активних дій учасників, органів управління Банку (ухвалення рішень, підписання договорів, спрямованих на купівлю облігацій), так і пасивної їх бездіяльності.

При цьому положення спеціального банківського законодавства передбачають, що керівники Банку є особами з відповідним ступенем кваліфікації та досвідом, володіють спеціальними знаннями та досвідом, мають розуміти значення своїх дій, вчинених при виконанні своїх повноважень на посадах, та/або своєї допущеної бездіяльності, а також наслідки таких дій / бездіяльності.

Заявлені Фондом позовні вимоги до пов`язаних з банком осіб мають розглядатися разом у межах однієї справи, адже у випадку завдання шкоди банку діями його посадових осіб, внаслідок чого настала неплатоспроможність банку, які несуть солідарну відповідальність перед банком як члени органу (органів) управління, повний склад правопорушення можна встановити лише шляхом системного аналізу всієї сукупності дій чи бездіяльності посадових осіб, у тому числі дослідження проведених банківських операцій та їх вплив на фінансове становище банку в цілому. Операції банку та їх наслідки для його платоспроможності не можна розглядати окремо.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, яка хоча в подальшому і була скасована постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18 прийнятої за наслідками перегляду за нововиявленими обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, проте вказана правова позиція надійшла своє відображення у практиці Верховного Суду та зокрема наведена у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 18.08.2023 у справі № 910/21280/21.

З матеріалів справи слідує, що:

- наказом Банку №100 від 12.04.2011 «Щодо оновлення складу комітетів AT «Єврогазбанк», у зв`язку із виробничою необхідністю та кадровими змінами, затверджено Кредитний комітет у такому складі: Голова комітету: ОСОБА_11 - голова Правління; Секретар Кредитного комітету: ОСОБА_2 - заступник Голови Правління - начальник кредитно- інвестиційного департаменту; члени Кредитного комітету: ОСОБА_10 - заступник голови Правління - начальник департаменту правового забезпечення; ОСОБА_3 - заступник голови Правління; ОСОБА_1 - начальник департаменту розвитку мережі; ОСОБА_4 - заступник голови Правління - відповідальний працівник за здійснення фінансового моніторингу; ОСОБА_7 - начальник казначейства; ОСОБА_6 - заступник голови Правління - начальник департаменту економіки, фінансів та методології.;

- наказом Банку №138 від 19.05.2011 «Щодо оновлення складу комітетів», затверджено Кредитний комітет у такому складі: Голова Кредитного комітету: ОСОБА_11 - голова Правління; Заступники голови Кредитного комітету: ОСОБА_2 - заступник Голови Правління - начальник кредитного департаменту; ОСОБА_6 - заступник голови Правління - начальник департаменту економіки, фінансів та методології; секретар Кредитного комітету: ОСОБА_19 - начальник управління кредитування; члени Кредитного комітету: ОСОБА_10 - заступник голови Правління - начальник департаменту правового забезпечення, ОСОБА_3 - заступник голови правління; ОСОБА_1 - начальник департаменту розвитку мережі; ОСОБА_4 - заступник голови Правління - відповідальний працівник за здійснення фінансового моніторингу; ОСОБА_7 - начальник казначейства;

- наказом Банку №179 від 22.06.2011 «Щодо оновлення складу комітетів АТ «Єврогазбанк», затверджено Кредитний комітет у такому складі: Голова Кредитного комітету: ОСОБА_11 - голова Правління; Заступники голови Кредитного комітету: ОСОБА_1 - заступник голови Правління, ОСОБА_6 - заступник голови Правління - начальник департаменту економіки, фінансів та методології; секретар Кредитного комітету: ОСОБА_19 - начальник управління кредитування; члени Кредитного комітету: ОСОБА_10 - заступник голови Правління - начальник департаменту правового забезпечення; ОСОБА_3 - заступник голови Правління; ОСОБА_4 заступник голови Правління відповідальний працівник за здійснення фінансового моніторингу; ОСОБА_2 - заступник голови Правління - начальник кредитного департаменту, ОСОБА_7 - начальник казначейства;

- наказом Банку №362 від 24.11.2011 «Щодо оновлення складу комітетів», затверджено Кредитний комітет у такому складі: Голова Кредитного комітету: ОСОБА_2 - заступник голови Правління; Заступники голови Кредитного комітету: ОСОБА_1 - заступник голови Правління, ОСОБА_6 - заступник голови Правління - начальник департаменту економіки, фінансів та методології; члени Кредитного комітету: ОСОБА_10 - заступник голови Правління - начальник департаменту правового-забезпечення; ОСОБА_3 - заступник голови Правління; ОСОБА_4 - заступник голови Правління - відповідальний працівник за здійснення фінансового моніторингу; ОСОБА_7 - начальник департаменту казначейства. ОСОБА_9 - заступник голови Правління - начальник операційного департаменту. Призначено секретарем Комітету (не є членом Комітету) ОСОБА_12 , начальника Служби безпеки;

- наказом Банку №92 від 20.03.2012 «Щодо оновлення складу комітетів АТ «Єврогазбанк», затверджено Кредитний комітет у такому складі: Голова Кредитного комітету: ОСОБА_2 - голова Правління; Заступники голови Кредитного комітету: Сулятицький БД. - заступник голови Правління, ОСОБА_6 - заступник голови Правління - начальник департаменту економіки, фінансів та методології; члени Кредитного комітету: ОСОБА_10 - заступник голови Правління - начальник департаменту правового забезпечення; ОСОБА_3 -заступник голови Правління, ОСОБА_4 - заступник голови Правління - відповідальний працівник за здійснення фінансового моніторингу; ОСОБА_7 - начальник департаменту казначейства, ОСОБА_9 - заступник голови Правління - начальник операційного департаменту. Призначено секретарем Комітету (не є членом Комітету) ОСОБА_12 , начальника Служби безпеки;

- наказом Банку №225 від 02.08.2012 «Щодо оновлення складу комітетів АТ «Єврогазбанк», затверджено Кредитний комітет у такому складі: Голова Кредитного комітету: ОСОБА_1 - В.о. голови Правління; Заступники голови комітету: ОСОБА_6 - заступник голови Правління - начальник департаменту економіки, фінансів та контролю ризиків; ОСОБА_2 - заступник голови Правління; члени Кредитного комітету: ОСОБА_5 - начальник департаменту правового забезпечення; ОСОБА_3 -заступник голови Правління; ОСОБА_4 - заступник голови Правління - відповідальний працівник за організацію фінансового моніторингу; ОСОБА_7 - начальник департаменту казначейства, ОСОБА_9 - заступник голови Правління - начальник операційного департаменту. Призначено секретарем Комітету (не є членом Комітету) ОСОБА_12 , начальника Служби безпеки;

- наказом Банку №296 від 01.10.2012 «Щодо оновлення складу комітетів АТ «Єврогазбанк», затверджено Кредитний комітет у такому складі: Голова Кредитного комітету: ОСОБА_1 - в.о. голови Правління; Заступники голови комітету: ОСОБА_6 - заступник голови Правління - начальник департаменту економіки, фінансів та контролю ризиків, ОСОБА_2 - заступник голови Правління; члени Кредитного комітету: ОСОБА_5 - начальник департаменту правового забезпечення; ОСОБА_3 - заступник голови Правління; ОСОБА_4 - заступник голови Правління - відповідальний працівник за організацію фінансового моніторингу; ОСОБА_7 - начальник департаменту казначейства, ОСОБА_9 - заступник голови Правління - начальник операційного департаменту. Призначено секретарем Комітету (не є членом Комітету) ОСОБА_12 , начальника Служби безпеки;

- наказом Банку №34 від 01.02.2013 «Щодо оновлення складу комітетів АТ «Єврогазбанк», затверджено Кредитний комітет у такому складі: Голова Кредитного комітету: ОСОБА_1 - голова Правління; Заступники голови комітету: ОСОБА_6 - заступник голови Правління - начальник департаменту економіки та фінансів, ОСОБА_2 - заступник голови Правління; члени Кредитного комітету: ОСОБА_5 - начальник департаменту правового забезпечення, ОСОБА_3 - заступник голови правління, ОСОБА_4 - заступник голови Правління - відповідальний працівник за організацію фінансового моніторингу, ОСОБА_8 - начальник департаменту Казначейство, ОСОБА_9 - заступник голови Правління - начальник операційного департаменту. Призначено секретарем Комітету (не є членом Комітету) ОСОБА_12 , начальника Служби безпеки;

- наказом Банку №169 від 23.05.2013 «Щодо оновлення складу комітетів АТ «Єврогазбанк», затверджено Кредитний комітет у такому складі: Голова Кредитного комітету: ОСОБА_1 - голова Правління; Заступники голови комітету: ОСОБА_6 - заступник голови Правління, ОСОБА_2 - заступник голови Правління; члени комітету: ОСОБА_5 - начальник департаменту правового забезпечення, ОСОБА_3 - заступник голови правління, ОСОБА_4 - заступник голови Правління - відповідальний працівник за організацію фінансового моніторингу, ОСОБА_8 - начальник департаменту Казначейство. Призначено секретарем Комітету (не є членом Комітету) ОСОБА_12 , начальника Служби безпеки;

- наказом Банку №7 від 09.01.2014 «Щодо оновлення складу комітетів АТ «Єврогазбанк», затверджено Кредитний комітет у такому складі: Голова Кредитного комітету: ОСОБА_1 - голова Правління; Заступники голови комітету: ОСОБА_6 - заступник голови Правління, ОСОБА_2 - заступник голови Правління; члени комітету: ОСОБА_3 - заступник голови правління, ОСОБА_4 - заступник голови Правління - відповідальний працівник за організацію фінансового моніторингу, ОСОБА_8 - начальник департаменту Казначейство, ОСОБА_5 - начальник департаменту правового забезпечення. Призначено секретарем Комітету (не є членом Комітету) ОСОБА_20 , начальника кредитного департаменту;

- протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Банку від 29.10.2012 обрано склад Спостережної ради Банку у складі ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_15 ;

- відповідно до Інформації про власників істотної участі в банку станом на 01.08.2014 вбачається, що акціонерами банку були наступні особи: ОСОБА_14 (37,5862% статутного капіталу), ОСОБА_13 (31,7380% статутного капіталу), ОСОБА_15 (16,5517% статутного капіталу) та ТОВ "Європейська Газова Група" (9,1724% статутного капіталу).

В свою чергу, протягом 2011-2014 років Банком укладено ряд кредитних договорів, зокрема з ТОВ «Вітас», ТОВ «Сеторі Консалтінг Груп», ТОВ «Еліт Союз ЛТД», ТОВ «Анталія Плюс», ТОВ «Джет Інвестментс», ТОВ «Мега Астер», ПП «Дніпро Ескорт», ТОВ «Перлога ТБК», ТОВ «СС-Бюро», ТОВ «ТД «Голдтрейдінг», ТОВ «Новітні технології міста», а також договори купівлі-продажу цінних паперів, зокрема, з ТОВ «КУА "Еско-Капітал», ТОВ «Еско-Капітал», ТОВ «Інсайт Капітал», ТОВ «КУА «Еско-Капітал», ТОВ «Інсайт-Консалтінг», ТОВ «ФК «СТС-Капітал», ТОВ «Кайдзен Капітал», ТОВ «Еско-Інвест».

При цьому відповідачі 1-12 брали участь у вирішенні таких питань: погодження надання кредитів та укладення кредитних договорів; укладення договорів застави майнових прав на грошові кошти, які належать Банку в якості забезпечення виконання зобов`язань по кредитним договорам, в тому числі, спірним; внесення змін до кредитних договорів; збільшення ліміту кредитної лінії; надання траншів за кредитними договорами; продовження строку кредитування; оформлення та виведення забезпечення за кредитними договорами; зміни процентної ставки; продовження терміну користування кредитними коштами; виведення з-під застави майнові права та грошові кошти та інші. Зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи протоколами засідання кредитного комітету, а відповідачі 13-15, будучи акціонерами банку та членами спостережної ради, виступали іпотекодавцями за деякими кредитними договорами.

Стаття 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) містить вимоги щодо управління ризиками банку. Банк зобов`язаний з урахуванням специфіки його роботи створити адекватну систему управління ризиками, яка має забезпечувати на постійній основі виявлення, вимірювання, контроль і моніторинг усіх видів ризиків за всіма напрямами діяльності банку на всіх організаційних рівнях та бути адекватною ризикам, що приймаються банком.

Банк зобов`язаний утворити постійно діючий підрозділ з управління ризиками, в якому зосереджені функції з управління ризиками та який відповідає за розроблення, впровадження внутрішніх положень і процедур управління ризиками, інформує керівництво про ризики, прийнятність їх рівня та надає пропозиції щодо необхідності прийняття керівництвом відповідних рішень.

Для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема: 1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення; 2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі, що виникають; 3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Вимоги до діяльності банків встановлює Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена постановою Правління НБУ від 28.08.2001 №368 (Інструкція №368). Метою регулювання діяльності банків в Інструкції №368 зазначено забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасне виконання ними зобов`язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, що притаманні банківській діяльності.

Відповідно до п.1.1, 1.2 Розділу V Інструкції №368 ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов`язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов`язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов`язаннями у зв`язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв`язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов`язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Розділ VІ Інструкції №368 встановлює нормативи кредитного ризику. До активних операцій, що пов`язані з кредитним ризиком, належать операції банку, що пов`язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов`язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми (п. 1.1.).

Так, кредитна діяльність банків пов`язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов`язання згідно з угодою, тому банки зобов`язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів

Кредитоспроможність - наявність передумов для одержання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

Відповідно до Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління НБУ від 25.01.2012 №23 (Постанова №23, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), Банк розробляє та затверджує рішенням уповноваженого органу внутрішньобанківські положення щодо оцінки ризиків, формування та використання резервів за кожним видом фінансових активів, групою фінансових активів, дебіторською заборгованістю за господарською діяльністю банку та наданими фінансовими зобов`язаннями. Внутрішньобанківські положення розробляються банком з урахуванням законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, повинні містити методики та процедури, визначені в додатку 1 до цього Положення, які є обов`язковими і мінімально необхідними для оцінки ризиків (п.1.7 гл.1 розд. І).

Згідно з пунктом 1.8 глави 1 розділу І Постанови №23 Банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням. Кредитна документація (справа) боржника має містити мінімально необхідні дані, перелік яких наведено в додатку 2 до цього Положення. Залежно від виду кредитної операції банк може розширити перелік даних про боржника, попередньо зазначивши їх у внутрішньобанківських положеннях. Узагальнена інформація про кредитну операцію формується з часу укладення договору та оновлюється впродовж його дії в частині, що зазнала змін, протягом п`яти робочих днів із дня отримання банком інформації, яка є підставою для внесення таких змін (зміни умов проведення/здійснення кредитної операції, установчих та реєстраційних даних боржника, його фінансового стану тощо).

Банк за кожним кредитом боржника формує кредитну документацію (справу) боржника відповідно до вимог, визначених цим Положенням. Кредитна документація (справа) боржника має містити мінімально необхідні дані, перелік яких наведено в додатку 2 до цього Положення. Залежно від виду кредитної операції банк може розширити перелік даних про боржника, попередньо зазначивши їх у внутрішньобанківських положеннях.

Узагальнена інформація про кредитну операцію формується з часу укладення договору та оновлюється впродовж його дії в частині, що зазнала змін, протягом п`яти робочих днів із дня отримання банком інформації, яка є підставою для внесення таких змін (зміни умов проведення / здійснення кредитної операції, установчих та реєстраційних даних боржника, його фінансового стану тощо).

Відсутність чи неподання внутрішньобанківських положень або кредитної документації (справи) для ознайомлення уповноваженим працівникам НБУ є підставою для негативних висновків щодо ефективності та/або адекватності системи управління ризиками в банку, а також застосування до банку заходів впливу в порядку, установленому нормативно-правовими актами НБУ (пункт 1.9 глави 1 Розділу І Постанови №23).

Кредитна історія - сукупність інформації про виконання юридичною або фізичною особою боргових зобов`язань, що включає наявну в банку інформацію щодо дисципліни виконання боржником своїх зобов`язань у минулому за раніше наданими та діючими кредитами, а також отриману банком інформацію з бюро кредитних історій; кредитна операція - вид активних банківських операцій, пов`язаних із розміщенням залучених банком коштів шляхом їх надання в тимчасове користування або прийняттям зобов`язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, акредитивів, акцептів, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання щодо сплати процентів та інших зборів із такої суми (відстрочення платежу); кредитоспроможність - наявність у боржника (контрагента банку) передумов для проведення кредитної операції і його спроможність повернути борг у повному обсязі та в обумовлені договором строки; платоспроможність - здатність боржника (контрагента) банку своєчасно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зобов`язань; показник ризику активу - кількісний показник ризику невиконання боржником (контрагентом) своїх зобов`язань перед банком (пункт 1.10 глави 1 Розділу І Постанови №23).

У додатку 2 Постанови №23 визначено, що кредитна документація (справа) формується на паперових носіях і повинна містити: письмове клопотання (заяву) боржника про надання кредиту; бізнес-план, техніко-економічне обґрунтування потреби в кредиті на відповідні цілі (для юридичних осіб); контракти та/або договори про купівлю-продаж (за наявності); фінансову звітність (для юридичних осіб), інформацію про доходи (для фізичних осіб) боржника; фінансову та бюджетну звітність (для бюджетної установи); інформацію про надходження коштів на поточні рахунки в банку та в інших банках щонайменше за останні шість повних місяців (боржником - фізичною особою надається за бажанням); інформацію, надану боржником та документально підтверджену іншими банками, про: а) заборгованість боржника з визначенням основних умов договору про надання кредиту (сума за договором, строк, залишок заборгованості, вид забезпечення за кредитом тощо); б) наявність простроченої заборгованості; інформацію про стан виконання зобов`язань боржника перед банком за попередніми договорами, кредитну історію (за наявності); інформацію про перевірку цільового використання кредиту; підтвердні документи (виписки за балансовими та позабалансовими рахунками, платіжні доручення тощо), що свідчать про надання та погашення кредиту, наявні фінансові зобов`язання, оприбуткування заставленого майна тощо; аудиторський висновок про фінансовий стан боржника (за наявності); висновок уповноважених фахівців банку щодо оцінки кредитоспроможності боржника; установчі та реєстраційні документи (для юридичних осіб), копії відповідних сторінок паспорта та довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серії та номера паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті; рішення колегіальних органів банку про можливість надання кредиту або рішення колегіальних органів щодо надання повноважень визначеній особі банку приймати рішення про можливість надання кредитів, унесення змін до діючих умов договору про надання кредиту; договір про надання кредиту і додаткові договори до нього; договори застави (іпотеки) та додаткові договори до них, гарантійні листи; документи, що підтверджують повноваження особи підписувати договір про надання кредиту; договори застави (іпотеки) та додаткові договори до них від імені контрагента банку; копії правовстановлюючих документів на майно (майнові права), що передається в забезпечення; документи, що підтверджують ринкову вартість заставленого майна (майнових прав) під час видачі кредиту; документи, що свідчать про наявність та якість збереження заставленого майна (акти, довідки, матеріали перевірок); документи, що свідчать про обтяження майна та його державну реєстрацію відповідно до вимог законодавства України; договори страхування заставленого майна та документи, що підтверджують сплату страхового платежу (за наявності); інформацію про вжиті банком заходи для погашення боргу (документи, що засвідчують процедуру повернення або стягнення боргу); узагальнену інформацію про кредит з урахуванням даних, передбачених у нижчезазначеній таблиці.

Згідно із додатком 2 Постанови №23 дані про боржника за наданим кредитом мають містити: найменування (для юридичних осіб), прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) боржника та характер його відносин із банком (клієнт, інсайдер тощо); тип підприємства (вид господарського товариства, галузь промисловості, статутна діяльність), його власники (для юридичних осіб); номери аналітичних рахунків у банку (поточних, з обліку кредитів, депозитів, нарахованих доходів, позабалансових); інформація про наявність джерел надходження валютної виручки (за кредитами в іноземній валюті); інформація про включення суми боргу до групи фінансових активів (для фізичних осіб); Номер договору про надання кредиту, дата видачі та кінцева дата погашення кредиту; графік погашення кредиту; сума (ліміт) та валюта кредиту; фактична сума боргу за кредитом; розмір процентної ставки та комісії (на дату видачі кредиту, поточної, за потреби - ставки пені), порядок сплати процентів; аналіз виконання бізнес-плану (для кредитів під інвестиційний проект); інформація про результати оцінки фінансового стану боржника; класифікація кредиту (клас боржника, стан обслуговування боргу, категорія кредиту); форма забезпечення кредиту (вид, найменування, опис, місцезнаходження, ринкова вартість); інформація про перевірку заставленого майна (дата, результат перевірки, висновок фахівця банку щодо необхідності переоцінки заставленого майна); сума забезпечення, яка береться до розрахунку резерву; розрахункова сума резерву за кредитом; сума фактично сформованого резерву за кредитом.

Відповідно до пункту 2.2 Положення про Кредитний комітет, Кредитний комітет самостійно, в межах його компетенції, з урахуванням вимог актів внутрішнього регулювання Банку, що регламентують кредитну діяльність, щомісячно оцінює якість активів Банку, готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення, вирішує питання щодо організації процесу кредитування та проведення активних операцій та надає пропозиції щодо доцільності кредитування тих чи інших категорій позичальників та/або конкретних осіб - позичальників.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2. глави 2 розділу ІІ Постанови №23 банк здійснює оцінку фінансового стану боржника - юридичної особи, який відповідно до вимог законодавства України складає: квартальну та річну фінансову звітність - не рідше ніж один раз на три місяці; тільки річну фінансову звітність - не рідше ніж один раз на дванадцять місяців. Банк здійснює оцінку фінансового стану юридичної особи (крім банку), якій надано кредит (далі - боржник - юридична особа), шляхом розрахунку інтегрального показника фінансового стану боржника - юридичної особи (далі - інтегральний показник).

Згідно із пункту 2.4. глави 2 розділу ІІ Постанови №23 Банк здійснює оцінку фінансового стану боржника відповідно до вимог цього Положення.

Банк, оцінюючи фінансовий стан боржника, визначає його кредито- та платоспроможність.

Банк визначає кредитоспроможність боржника під час надання кредиту та в разі зміни первісних умов договору, у тому числі пов`язаних із фінансовими труднощами боржника.

Банк визначає платоспроможність боржника протягом строку дії договору з періодичністю, визначеною цим Положенням.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, виходячи з предмету доказування у цій справі, з метою встановлення обставин ухвалення рішень відповідачів 1-12, на підставі яких документів ухвалювалося рішення, для встановлення того, що прийняття спірних рішень відповідачами 1-12 відповідало або не відповідало обґрунтованому рівню ризику та/або загрожувало інтересам банку або кредиторів банку, слід досліджувати кредитні документації (справи) боржників/позичальників за такими договорами.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем до матеріалів справи долучено спірні кредитні договори, а також договори застави та іпотеки, укладені на забезпечення кредитних зобов`язань, протоколи засідань Кредитного комітету, проте в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження збитковості спірних операцій щодо надання кредитів, так як більшість спірних кредитних договорів була забезпечена ліквідними активами, вартість яких в більшості покривала розмір наданих кредитів.

Доводи позивача щодо збитковості операцій по кредитування судом першої інстанції цілком вірно були оцінені критично, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження здійснення відповідний перевірок та складання звітів за результатами таких перевірок, а долучені до матеріалів справи інформаційно-аналітичні довідки не є належним доказом підтвердження збитковості операцій, оскільки складені працівниками позивача, які мають зацікавленість у стягненні коштів.

Слід зауважити і на тому, що:

- доводи позивача щодо неналежної оцінки заставного та іпотечного майна слід оцінювати критично, оскільки, як вбачається із доводів самого позивача, при наданні спірних кредитів оцінка майна проводилася, та результати такої оцінки затверджувалися Банком. А враховуючи, що позивач посилається на оцінки заставного майна, які проведені у більшості випадків у період ліквідаційної процедури (2015 рік), цілком імовірно зміну вартості заставного/іпотечного майна враховуючи економічні процеси, які відбуваються у державі;

- відповідно до постанови Оболонського управління поліції ГУНП у м. Києві НПУ про закриття кримінального провадження від 29.10.2018 (№42014100100000501 від 15.11.2014) щодо вчинення посадовими особами Банку кримінальних правопорушень, вбачається, що в межах досудового розслідування було проведено комісійну судово-економічну експертизу, за результатами якої встановлено відсутність документального підтвердження збитків, які завдані посадовими особами Банку. Кримінальне провадження закрито за відсутності складу кримінального правопорушення;

- постановою Київської місцевої прокуратури №5 про закриття кримінального провадження від 14.02.2019, 23.10.2015 (№12015100050010137 від 23.10.2015) щодо вчинення кримінальних правопорушень службовими особами банку, які зловживаючи своїми службовими обов`язками, надавали кредити, які забезпечені іпотекою, яка у подальшому за рішенням цих же осіб була припинена, що призвело до неповернення кредитів, закрито за відсутності події злочину та відсутності в діянні складу злочину;

- по спірним кредитним договорам у судовому порядку було стягнуто з позичальників кредитну заборгованість, а також проценти за користування кредитом, пеню за невчасне повернення кредиту та пеню за прострочення сплати процентів за користування кредитом;

- при цьому згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, більшість позичальників здійснює свою діяльність та має визначений статутний капітал, а сам факт невиконання боржниками зобов`язань за кредитними договорами не може автоматично підтверджувати неналежне виконання посадовими особами банку, які погодили, зокрема, продовження термінів повернення кредитів, сплати процентів, зміни процентної ставки, своїх посадових обов`язків та вимог чинного законодавства.

Колегія суддів додатково зауважує на тому, що:

- позивачем не надано копій кредитних справ щодо спірних кредитних договорів, що, з огляду на зміст протоколів засідань Кредитного комітету, яким підтверджується наявність інших договорів, якими забезпечувались зобов`язання за спірними кредитними договорами, свідчить про неможливість оцінки судом дійсності тверджень позивача про ухвалення відповідачами недобросовісних рішень про видачу пов`язаним некредитоспроможним позичальникам кредитів на значні суми. Так, з протоколів засідань Кредитного комітету від 25.02.2013, 06.06.2014 (щодо ТОВ «Вітас»), від 03.11.2011, 29.09.2011, 29.05.2012, 24.12.2021, 27.02.2012, 29.02.2012, 24.12.2012 (щодо ТОВ «Анталія Плюс»), від 01.11.2012, 27.12.2013, 04.10.2013 (щодо ПП «Дніпро Ескорт»), від 12.01.2012, 07.06.2012, 25.07.2013, (щодо ТОВ «Мега Астер»), від 02.09.2013 (щодо ТОВ «СС Бюро»), від 01.10.2013 (щодо ТОВ «ТД «Голдтрейдінг») слідує, що кредитні договори з вказаними особами були забезпечені і іншими договорами. При цьому те, що такі договори забезпечення були припинені у період дії кредитних договорів, не спростовує те, що при їх укладенні розмір забезпечення був більший ніж той, про який зазначає позивач;

- з матеріалів справи слідує, що позивачем хоча і було судовому порядку стягнуто заборгованість з позичальників та звернуто стягнення на предмети застави та іпотеки, проте відомості стосовно виконавчих проваджень щодо певних позичальників в матеріалах справи відсутні. При цьому те, що позивачем фактично не було звернуто стягнення на предмети застави та іпотеки, а продано відповідні права вимоги за ціною, яка була значна нижча від вказаної у договорах забезпечення, не може свідчити про те, що ринкова ціна нерухомого майна була саме такою, за якої її було продано;

- відсутність Кредитних справ, які б надали можливість встановити, яким саме чином проводилась оцінка майна за договорами забезпечення, а також відсутність експертного висновку, який би надав можливість встановити невідповідність визначення такої вартості на момент укладення спірних кредитних договорів унеможливлює встановлення судом недобросовісності рішень відповідачів щодо укладення спірних кредитних договорів;

- постанови НБУ № 365/БТ від 19.06.2014 та № 424 від 16.07.2014 щодо визнання АТ «Єврогазбанк» проблемним та неплатоспроможним, а також Звіт про інспектування ПАТ «Європейський газовий банк» станом на 01.05.2012, з огляду на їх зміст, не можуть вважатися належним та достатнім доказом того, спірними рішеннями відповідачів Банку було завдано збитків;

- за період, який минув між укладенням спірних кредитних договорів та ліквідацією Банку відбулися значні зміни і в економічній ситуації в країні, що могло вплинути і на зміну вартості нерухомого майна, яке передавалося у забезпечення спірних кредитних договорів, проте вказане не свідчить про те, що станом на дату укладення таких кредитних договорів розмір забезпечення був меншим, ніж ті кошти, які Банк планував отримати за результатами укладення таких договорів та, відповідно, свідчити, що спірними рішеннями відповідачів Банку було завдано збитків;

- з огляду на обставини цієї справи суд першої інстанції цілком вірно критично оцінив висновок експерта в частині відповіді на питання №47 щодо висновків, що за результатами придбання вищезазначених цінних паперів збитки нанесені Банку нормативно та документально не підтверджується, оскільки містить відповідь на питання, яке виходить за межі компетенції судового експерта, прийнявши при цьому вказаний висновок як належний доказ в частині визначення розміру доходу від придбання цінних паперів;

Наведені вище положення Закону України «Про банки і банківську діяльність», Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, Статуту Банку презюмують те, що керівники банку є особами, які володіють спеціальними знаннями та досвідом, мають розуміти значення своїх дій, вчинених при виконанні своїх повноважень на посадах, та / або своєї допущеної бездіяльності, а також наслідки таких дій / бездіяльності.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 указав таке. Згідно з вимогами ст. 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17.

Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).

Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до завдання збитків підприємству і зобов`язання їх відшкодувати.

Таким чином, при застосуванні ст. 92 ЦК України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників / акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять висновків, що саме дії та/або бездіяльність відповідачів завдали шкоди кредиторам Банку, а рішення керівництва Банку призвели до погіршення фінансового становища Банку та його подальшої неплатоспроможності.

Докази того, що спірні рішення були прийняті з перевищенням своїх повноважень та або на власну користь, а також докази того, що відповідні особи банківської установи діяли шляхом прийняття певних рішень, що не відповідає обсягу їх повноважень, у матеріалах справи відсутні. Належних та допустимих доказів на підтвердження факту наявності у відповідачів спільного наміру на завдання шкоди Банку та надання Банком переваг тому чи іншому позичальнику у порівнянні з іншими, вчинення відповідачами дій на користь позичальників, матеріали справи не містять. Більш того, із аналізу матеріалів справи вбачається, що договори укладалися на звичайних умовах, які висуваються до позичальників за аналогічними кредитними договорами. Доказів того, що шкода, яка за твердженнями позивача, завдана банку є наслідком спільних дій відповідачів матеріали справи не містять.

Окрім того, позивач зазначає, що завдання відповідачами шкоди полягає в прийнятті ними рішень щодо купівлі цінних паперів, балансова вартість цінних паперів перевищує ринкову вартість.

Позивачем надано у матеріали справи спірні договори купівлі-продажу цінних паперів: №ДД-20/12 від 30.03.2012, укладений з ТОВ «КУА «Еско-Капітал»; №ДД-41/12 від 04.05.2012, укладений з ТОВ «Еско-Капітал»; №ДД-71/12 від 20.08.2012, укладений з ТОВ «Інсайт Капітал»; №ДД-45/14; БВ-166/14 від 13.02.2014, укладений з ТОВ «Інсайт-Консалтінг»; №ДД-47/14; БВ-168/14 від 13.02.2014, укладений з ТОВ «Інсайт-Консалтінг»; №ДД-49/14; БВ-170/14 від 13.02.2014, укладений з ТОВ «Інсайт-Консалтінг»; №ДД-50/14; БВ-172/14 від 13.02.2014, укладений з ТОВ «Інсайт-Консалтінг»; №ДД-114/12; ДД-1081/12 від 25.12.2012, укладений з ТОВ «Інсайт-Капітал»; №ДД-115/12; ДД-1093/12 від 25.04.2014, укладений з ТОВ «Інсайт-Капітал»; №2495/13-К від 31.05.2013, укладений з ТОВ «Інсайт-Капітал»; №ДД-60/14; БВ-190/14 від 14.02.2014, укладений з ТОВ «Інсайт-Консалтінг»; №ДД-61/14; БВ-192/14 від 14.02.2014, укладений з ТОВ «Інсайт-Консалтінг»; №ДД-136/13; БВ-765/13 від 16.07.2013, укладений з ТОВ «Інсайт-Консалтінг»; №ДД-42/14; 2-2014 від 16.07.2013, укладений з ТОВ «ФК «СТС-Капітал»; №ДД-64/14; 6-2014 від 28.02.2014, укладений з ПАТ «ФК «СТС-Капітал»; №ДД-65/14; 14-2802-1 від 28.02.2014, укладений з ТОВ «Кайдзен Капітал»; №ДД-60/12 від 21.06.2012, укладений з ТОВ «Еско-Інвест»; №ДД-61/12 від 21.06.2012, укладений з ТОВ «Еско-Інвест»; №ДД-68/12 від 25.06.2012, укладений з ТОВ «КУА «Еско-Інвест»; №ДД-99/12 від 17.12.2012, укладений з ТОВ «КУА «Еско-Капітал».

Разом з тим, договір №ДД-78/13 від 25.04.2013, який укладено між Банком та ТОВ «КУА «Еско-Капітал», на який посилається позивач у позовній заяві, до матеріалів справи не додано.

Господарською діяльністю слід розуміти будь-яку діяльність особи, направлену на отримання прибутку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вбачається із протоколів засідання кредитного комітету, на яких приймалися рішення щодо купівлі спірних цінних паперів, метою придбання було визначено подальший продаж та отримання прибутку. У свою чергу, операції з придбання цінних паперів відбулися протягом 2012-2014 років, а остаточне відчуження акцій було здійснено лише у 2019 році, за виключенням акцій ТОВ «Медтестдіагностика», відчуження яких було здійснено у 2017 році.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, за період, що минув між цими подіями, відбулися значні зміни і в економічній ситуації в країні, в стані обігу цінних паперів на фондовому ринку, і ці обставини могли мати безпосереднє значення для потенційних змін ринкової вартості будь-яких фінансових інструментів, в тому числі і цінних паперів, ці зміни не могли залежали від дій чи поведінки відповідачів на час прийняття ними спірних рішень.

Як вбачається із копії звіту про оцінку частини майна АТ «Єврогазбанк», у ретроспективі - на дату набуття у власність банку цінних паперів, згідно з переліком, наведеним у додатку №1 до договору відповідно до умов технічного завдання (додаток 2 до договору), оцінювач в результаті розрахунків отримав ринкову вартість цінних паперів у загальному розмірі 4 375 304,50 грн., у той час як балансова вартість акцій заявлена у розмірі 395 873 000 грн.

Разом з тим, як зазначає сам позивач у позовній заяві, за результатами аудиту у аудиторських висновках по спірних емітентах, думка аудитора - безумовно позитивна або висновок аудитора відсутній.

Згідно з офіційно оприлюдненою інформацією, розміщеною на сайті https://smida.gov.ua, за даними біржового курсу, остання поточна ціна цінних паперів, купівля яких, на думку позивача, завдала інтересам банку шкоди, не перевищує ціни, які зазначені у спірних договорах купівлі-продажу акцій.

Окрім того, відповідачем 1 долучено до матеріалів справи висновок експертів №202/07/50/1-23 за результатами проведення комплексної судової економічної та оціночної експертизи від 12.10.2023.

Указаний висновок відповідає процесуальним вимогам, які висуваються до висновку експерта, а відтак приймає його як належний та допустимий доказ у справі.

У висновку експерти дійшли наступних висновків:

- ринкова вартість облігацій іменних відсоткових, код ISIN UA4000125967, емітент ТОВ «Інсайт Капітал», серія цінного папера А, станом на дату придбання 30.03.2012 складає 1,10 грн., станом на 16.07.2014 складає 1,10 грн.;

- ринкова вартість облігацій іменних відсоткових, код ISIN UA4000125967, емітент ТОВ «Інсайт Капітал», серія цінного папера А, станом на дату придбання 04.05.2012 складає 1,15 грн., станом на 16.07.2014 складає 1,10 грн.;

- ринкова вартість облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000138879, емітент ТОВ «Інсайт Капітал», серія цінного папера В, станом на дату придбання 15.08.2012 складає 978,35 грн., станом на 16.07.2014 складає 978,42 грн.;

- ринкова вартість облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000138879, емітент ТОВ «Інсайт Капітал», серія цінного папера В, станом на дату придбання 25.04.2013 складає 978,36 грн., станом на 16.07.2014 складає 978,42 грн.;

- ринкова вартість облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000113674, емітент ТОВ «Плейс», серія цінного папера А, станом на дату придбання 13.02.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000113674, емітент ТОВ «Плейс», серія цінного папера А, станом на дату придбання 31.05.2013 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000126163, емітент «Смарт-Продакшн», серія цінного папера А, станом на дату придбання 13.02.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000147011, емітент ПП «Сервістехснаб», серія цінного папера А, станом на дату придбання 25.12.2012 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000147011, емітент ПП «Сервістехснаб», серія цінного папера А, станом на дату придбання 31.05.2013 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

ринкова вартість облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000100358, емітент ТОВ «Автобортранс», серія цінного папера В, станом на дату придбання 14.02.2014 складає 1 826,50 грн., станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000100358, емітент ТОВ «Автобортранс», серія цінного папера В. станом на дату придбання 14.02.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000150452, емітент ТОВ «Медтестдіагностика», серія цінного папера А, станом на дату придбання 16.07.2013 складає 783,90 грн., станом на 16.07.2014 складає 785,26 грн.;

- ринкова вартість облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000178123, емітент ПАТ «ФК «СТС-Капітал», серія цінного папера А, станом на дату придбання 29.01.2014 складає 951,24 грн., станом на 16.07.2014 складає 953,47 грн.;

- ринкова вартість облігацій іменних дисконтних, код ІSIN UA4000178123, емітент ПАТ «ФК «СТС-Капітал», серія цінного папера А, станом на дату придбання 28.02.2014 складає 951,64 грн., станом на 16.07.2014 складає 953,47 грн.;

- ринкова вартість облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000178057, емітент ТОВ «Кайдзен Капітал», серія цінного папера А, станом на дату придбання 28.02.2014 складає 983,50 грн., станом на 16.07.2014 складає 856,39 грн.;

- розрахункова вартість інвестиційних сертифікатів закритого диверсифікованого ІСІ, код ISIN UA4000046700, емітент ТОВ «КУА «Холдинг груп» ЗДПІФ «ПІФ», станом на дату придбання 21.06.2012 складає 13 410,00 грн., станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- розрахункова вартість інвестиційних сертифікатів закритого диверсифікованого ІСІ, код ISIN UA4000060511, емітент ТОВ «КУА «АСД-Менеджмент» ЗДПІФ «Збалансований Дохід», станом на дату придбання 21.06.2012 складає 1 193,80 грн., станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- розрахункова вартість інвестиційних сертифікатів закритого диверсифікованого ІСІ, код ISIN UA4000131866, емітент ТОВ «КУА «Нью Ессет» ЗДПІФ «Інвестиційний стандарт», станом на дату придбання 21.06.2012 складає 1 031,91 грн., станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- розрахункова вартість інвестиційних сертифікатів закритого диверсифікованого ІСІ, код ISIN UA4000131866, емітент ТОВ «КУА «Нью Ессет» ЗДПІФ «Інвестиційний стандарт», станом на дату придбання 14.02.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- розрахункова вартість інвестиційних сертифікатів закритого диверсифікованого ІСІ, код ISIN UA4000131874, емітент ТОВ «КУА «Нью Ессет» ЗДПІФ «Інвестиційний розвиток», дата придбання 25.06.2012 складає 1 031,91 грн., станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- розрахункова вартість інвестиційних сертифікатів закритого диверсифікованого ІСІ, код ISIN UA4000049183, емітент ТОВ «КУА «Фінансовий актив» ЗДПІФ «Гарантійні інвестиції», станом на дату придбання 17.12.2012 складає 1 190,04 грн., станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних відсоткових, код ISIN UA4000125967, емітент ТОВ «Інсайт Капітал», серія цінного папера А, станом на дату придбання 30.03.2012 складає 21 868 000,00 грн., станом на 16.07.2014 складає 21 868 000,00 грн.;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних відсоткових, код ISIN UA4000125967, емітент ТОВ «Інсайт Капітал», серія цінного папера A, станом на дату придбання 04.05.2012 складає 14 152 825,75 грн., станом на 16.07.2014 складає 13 537 485,50 грн.;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000138879, емітент ТОВ «Інсайт Капітал», серія цінного папера B, станом на дату придбання 15.08.2012 складає 9 783 500,00 грн., станом на 16.07.2014 складає 9 784 200,00 грн.;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000138879, емітент ТОВ «Інсайт Капітал», серія цінного папера А, дата придбання 25.04.2013 складає 78 268,80 грн., станом на 16.07.2014 складає 78 273,60 грн.;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000113674, емітент ТОВ «Плейс», серія цінного папера А, станом на дату придбання 13.02.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000113674, емітент ТОВ «Плейс», серія цінного папера А, станом на дату придбання 31.05.2013 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000126163, емітент «Смарт-Продакшн», серія цінного папера А, станом на дату придбання 13.02.2014 - визначити не представляється за можливе, у зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000126163, емітент «Смарт-Продакшн», серія цінного папера А, станом на дату придбання 13.02.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000147011, емітент ПП «Сервістехснаб», серія цінного папера А, дата придбання 25.12.2012 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000147011, емітент ПП «Сервістехснаб», серія цінного папера А, станом на дату придбання 25.12.2012 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000147011, емітент ПП «Сервістехснаб», серія цінного папера А, станом на дату придбання 31.05.2013 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000100358, емітент ТОВ «Автобортранс», серія цінного папера В, станом на дату придбання 14.02.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації, станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000150452, емітент ТОВ «Медтестдіагностика», серія цінного папера А, станом на дату придбання 16.07.2013 складає 35 157 915,00 грн., станом на 16.07.2014 складає 35 218 800,30 грн.;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000178123, емітент ПАТ «ФК «СТС-Капітал», серія цінного папера А, станом на дату придбання 29.01.2014 складає 38 049 600,00 грн., станом на 16.07.2014 складає 38 138 800,00 грн.;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних дисконтних, код ISIN UA4000178123, емітент ПАТ «ФК «СТС-Капітал», серія цінного папера А, станом на дату придбання 28.02.2014 складає 28 549 200,00 грн., станом на 16.07.2014 складає 28 604 100,00 грн.;

- ринкова вартість пакету облігацій іменних дисконтних, код ISIN UА4000178057, емітент ТОВ «Кайдзен Капітал», серія цінного папера А, станом на дату придбання 28.02.2014 складає 68 845 000,00 грн., станом на 16.07.2014 складає 59 947 300,00 грн.;

- розрахункова вартість пакету інвестиційних сертифікатів закритого диверсифікованого ІСІ, код ISIN UA4000046700, емітент ТОВ «КУА «Холдинг груп» ЗДПІФ «ПІФ», станом на дату придбання 21.06.2012 складає 33 525 650,00 грн., станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- розрахункова вартість інвестиційних сертифікатів закритого диверсифікованого ІСІ, код ISIN UA4000060511, емітент ТОВ «КУА «АСД-Менеджмент» ЗДПІФ «Збалансований Дохід», станом на дату придбання 21.06.2012 складає 4 775 200,00 грн., станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- розрахункова вартість пакету інвестиційних сертифікатів закритого диверсифікованого ІСІ, код ISIN UA4000131866, емітент ТОВ «КУА «Нью Ессет» ЗДПІФ «Інвестиційний стандарт», станом на дату придбання 21.06.2012 складає 14 833 706,00 грн., станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- розрахункова вартість пакету інвестиційних сертифікатів закритого диверсифікованого ІСІ, код ISIN UA4000131874, емітент ТОВ "КУА "Нью Ессет" ЗДПІФ "Інвестиційний розвиток", станом на дату придбання 25.06.2012 складає 14 833 706,00 грн., станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- розрахункова вартість пакету інвестиційних сертифікатів закритого диверсифікованого ІСІ, код ISIN UA4000049183, емітент ТОВ «КУА «Фінансовий актив» ЗДПІФ «Гарантійні інвестиції», станом на дату придбання 17.12.2012 складає 7 039 086,60 грн., станом на 16.07.2014 - визначити не представляється за можливе, в зв`язку з відсутністю вихідної інформації;

- розмір збитків нанесений Банку за результатами придбання вищезазначених цінних паперів нормативно та документально не підтверджується (по визначеній вартості цінних паперів): станом на дату придбання цінних паперів дохід від придбання цінних паперів складає 41 541 999,74 грн. (по визначеній вартості цінних паперів).

Суд першої інстанції цілком вірно:

- критично оцінив висновок експерта в частині відповіді на питання №47 щодо висновків, що за результатами придбання вищезазначених цінних паперів збитки нанесені Банку нормативно та документально не підтверджується, оскільки містить відповідь на питання, яке виходить за межі компетенції судового експерта, прийнявши при цьому вказаний висновок як належний доказ в частині визначення розміру доходу від придбання цінних паперів;

- критично оцінив долучені до матеріалів справи постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про накладення санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів зазначивши про те, що такі акти видавалися поза спірним період в якому приймалися рішення про купівлю цінних паперів та члени кредитного комітету не могли передбачити прийняття відповідних актів;

- визнав, що накладення санкцій постановою Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №1357-ЦД-1-3 від 19.06.2013 на ТОВ «Кайдзен Капітал» не є підставою для віднесення такої операції до ризикової.

Як вбачається із Звіту про інспектування ПАТ «Європейський газовий банк» станом на 01.05.2012, якість активів задовільна, кількість кредитного ризику помірна, якість управління кредитною діяльністю потребує вдосконалення; за результатами перевірки негативно класифіковані активи складають 6,53 % від класифікованих активів.

Колегія суддів додатково зауважує апелянтові на тому, що його твердження про те, що вказаний вище висновок містить недоліки та помилки, які суттєво впливають на формування висновку у кожному розрахунку, а відтак такий висновок не мав братися до уваги не підтверджені належними та допустимими доказами, При цьому позивач не був позбавлений права замовити проведення рецензування вказаного висновку, проте таким право не скористався.

Водночас наданий позивачем Звіт про оцінку майна в ретроспективі складений ТОВ «ЄЦКО» також не можу вважатися належним доказом на підтвердження прийняття відповідачами недобросовісних рішень про інвестування у цінні папери, так як, у порушення положень ч. 7 ст. 98 ГПК України у ньому не зазначено про те, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Водночас колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідачів на те, що:

- позивачем невірно визначено ціну позову, яка є більшою від суми незадоволених вимог кредиторів;

- Законом України від 30.06.2021 № 1588-ІХ були внесені зміни до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відповідно до яких Фонд гарантування вкладів фізичних осіб маж право звертися з такими позовами до судів належної юрисдикції протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність), проте Закон України від 30.06.2021 № 1588-ІХ набрав чинності 05.08.2021, тобто вже після завершення процедури ліквідації Банку і припинення повноважень його ліквідатора. В свою чергу після того, як повноваження позивача припинилися, вони не могли «поновитися» або виникнути заново;

- Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», набувши чинності 22.09.2012, не регулював питання щодо підстав для притягнення до відповідальності власників, керівників банку за прийняті ними рішення, вчинені дії та допущену бездіяльність, як були прийняті та/або вчинені до 22.09.2012, а відтак вимоги про стягнення збитків, як були завдані правочинами, укладеними до цієї дати в будь-якому випадку задоволенню не підлягають. При цьому звершення з такими вимогами свідчить про те, що позв подається не у порядку визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» , а відтак при його поданні позивачем мав бути сплачений судовий збір.

Колегія суддів зазначає про те, що:

- правовий висновок про право Фонду звертатися з позовом про стягнення шкоди до пов`язаних з банком осіб від власного імені після припинення банку як юридичної особи міститься й в постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №910/18526/21, Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18. Такі ж висновки зроблені й в постановах Верховного суду від 08.11.2023 у справі №916/1489/22 та від 12.12.2023 у cправі №927/561/21 щодо застосування ст.1166 ЦК України, ст.52 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- отже, Фонд мав процесуальну дієздатність для звернення до суду з позовом від власного імені в інтересах кредиторів ліквідованого Банку до осіб, які відповідно до законодавства мають нести відповідальність за завдану шкоду Фонду та іншим кредиторам Банку;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 зазначено, що за загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від безпосередніх наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди;

- вказане свідчить про відсутність прямої заборони на визначення розміру збитків в сумі більшій, ніж сума незадоволених кредиторських вимог;

- позов Фонду є спеціальним способом захисту колишніх кредиторів банку, вимоги яких не були задоволені в процедурі ліквідації банку, передбаченим ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Щодо позовів, вказаних у ч.1 ст.52 Закону, передбачена спеціальна позовна давність - Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність). Вказаний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12.07.2022 у справі №910/18526/21 та постанові від 08.11.2023 у справі № 916/1489/22 .

З огляду на обставини, які викладені вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком вірно встановив, що Фонд не довів наявності всіх елементів складу цивільно-правового правопорушення, зокрема, наявності неправомірної поведінки відповідачів під час укладення спірних правочинів, обставини завдання відповідачами збитків саме внаслідок укладення спірних договорів та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та завданою шкодою, що є підставою для відмови в позові.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів збитків у розмірі 2 375 429 188,10 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023, слід зазначити наступне.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2023:

Стаття 221 ГПК України встановлює, що:

- якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 1);

- для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч. 2);

- у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу (ч. 3).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 ГПК України).

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою при розгляді заяви про перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами є відповідна заява про заяви про перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами, відзив на таку заяву або письмові пояснення сторін щодо такої заяви, а докази понесення таких витрат - до розгляду заяви про перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами по суті, або протягом п`яти днів після її розгляду по суті за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що:

- у відзиві на позов відповідачі 4, 11, 13-15 навели попередній орієнтовний розрахунок сум судових витрат на правову допомогу в сумі 530 000,00 грн.; 25.09.2023 - подали до суду заяву, в якій повідомили про те, що докази на підтвердження розміру судових витрат будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду; 21.11.2023 до суду від відповідача 14 надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій заявник просив стягнути з позивача на користь відповідача 14 судові витрати в сумі 225 834,00 грн., які складаються з витрат на правову допомогу в сумі 225 000,00 грн. та поштових витрат в сумі 834,00 грн. До вказаної заяви додані докази понесення відповідачем 14 вказаних витрат.

- у відзиві на позов відповідачі 1, 3, 6-10 навели попередній орієнтовний розрахунок сум судових витрат на правову допомогу в сумі 676 800,00 грн.; 15.11.2023 - подали до суду письмові пояснення (судові дебати), в яких повідомили про те, що докази на підтвердження розміру судових витрат будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду; 21.11.2023 до суду від відповідача 1 надійшла заява про розподіл судових витрат, в якій заявник просив стягнути з позивача на користь відповідача 1 судові витрати в сумі 611 961,14 грн., які складаються з витрат на правову допомогу в сумі 507 199,61 грн., поштових витрат в сумі 761,40 грн. та витрат на проведення експертизи в сумі 104 000,00 грн. До вказаної заяви додані докази понесення відповідачем 1 вказаних витрат;

- у відзиві на позов відповідач 2 навів попередній розрахунок суми судових витрат в сумі 685 500,00 грн. (5 000,00 грн. - поштові витрати, 400 000,00 грн. - проведення експертиз, 280 000,00 грн. - витрати на правову допомогу) та зазначив про те, що докази на підтвердження розміру судових витрат будуть подані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду; 21.11.2023 до суду від відповідача 2 надійшла заява про розподіл судових витрат , в якій заявник просив стягнути з позивача на користь відповідача 2 судові витрати в сумі 144 109,99 грн., які складаються з витрат на правову допомогу в сумі 144 000,00 грн. та поштових витрат в сумі 109,99 грн. До вказаної заяви додані докази понесення відповідачем 14 вказаних витрат.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання відповідачами 1, 2 та 14 як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 225 834,00 грн., відповідач 14 долучив до матеріалів справи належним чином засвідчені копії укладеного з Адвокатським об`єднанням «Гольтарб. Едвайс» договору про надання правничої (правової) допомоги №6/06-23 від 13.06.2023 з додатком № 1 до вказаного договору, актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 29.08.2023 на суму 157 834,00 грн. та від 15.11.2023 на суму 72 000,00 грн., рахунків №2/08-23 від 31.08.2023 на суму 157 834,00 грн. та №1/11-23 від 20.11.2023 на суму 72 000,00 грн..

Вказаними документами підтверджується надання Адвокатським об`єднанням «Гольтарб. Едвайс» відповідачу 14 правової допомоги у цій справі 910/11202/22 на загальну суму 229 834,00 грн.

Окрім того, на підтвердження понесених витрат на пересилання поштових відправлень, у матеріалах справи наявні квитанції та описи вкладення до листів на суму 834,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 611 961,14 грн., відповідач 1 долучив до матеріалів справи належним чином засвідчені копії укладеного з Адвокатським об`єднанням «Група Бізнес Партнерів» договору про надання правової допомоги №209/2023 від 16.01.2023 та додатків до вказаного договору, заявки про надання правової допомоги від 17.01.2023, актів приймання-передавання наданих послуг від 12.05.2023 на суму 293 869,74 грн., від 28.08.2023 на суму 65 330,00 грн., від 14.11.2023 на суму 152 322,22 грн., рахунків на оплату № 106-910/11202/22 від 12.05.2023 на суму 93 869,74 грн., № 122-910/11202/22 від 28.08.2023 на суму 65 330,00 грн., квитанцій від 19.01.2023 на суму 200 000,00 грн., від 16.05.2023 на суму 93 869,74 грн., від 08.09.2023 на суму 65 330,00 грн.

Вказаними документами підтверджується надання Адвокатським об`єднанням «Група Бізнес Партнерів» відповідачу 1 правової допомоги у цій справі 910/11202/22 на загальну суму 509 330,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на пересилання поштових відправлень, у матеріалах справи наявні квитанції та описи вкладення до листів на суму 2 631,14 грн.

На підтвердження факту понесення витрат на оплату судової експертизи відповідачем 1 долучено копії договору №197/06-03/2023 на проведення комплексної судової економічної та оціночної експертизи від 20.07.2023, листа від 12.10.2023 та квитанції від 25.09.2023 на суму 104 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 144 109,99 грн., відповідач 2 долучив до матеріалів справи належним чином засвідчені копії укладеного з Адвокатським бюро «Олександра Корця» договору про надання правничої допомоги №15/09/23 від 15.09.2023 та додатку № 1 до вказаного договору, акту прийому-передачі наданої правової допомоги від 20.11.2023 на суму 144 000,00 грн.

Колегія суддів зазначає про те, що не є підставою для відмови у стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутність надання доказів їх оплати позивачем, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Вказана правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Також слід врахувати і те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13.07.2010; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07.11.2013.

Отже, матеріалами справи підтверджуються факти надання відповідачу 14 Адвокатським об`єднанням «Гольтарб. Едвайс», відповідачу 1 Адвокатським об`єднанням «Група Бізнес Партнерів», а відповідачу 2 Адвокатським бюро «Олександра Корця» послуг на заявлені до стягнення суми.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У суді першої інстанції позивач подав письмові заперечення на подані відповідачами 1, 2 та 14 заяви про розподіл судових витрат доводи якої наступні:

- надані відповідачами 1, 2 та 14 на підтвердження факту надання витрат на правову допомогу договори та додатки до них не містять посилань на те, що правова допомога надається у справі № 910/11202/22;

- відповідачами не дотримані вимоги ч. 8 ст. 129 ГПК України в частині подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу у п`ятиденний строк після ухвалення рішення суду, так як рішення у справі № 910/11202/22 прийнято 15.11.2023, відповідно п`ятиденний строк для надання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу закінчив перебіг 20.11.2023, проте відповідні заяви були подані до суду 21.11.2023;

- серед переліку послуг містяться, зокрема, послуги на вивчення і дослідження матеріалів справи та побудова правової позиції захисту прав та інтересів відповідача 2 - 80 000,00 грн., ознайомлення з матеріалами справи та їх вивчення представником відповідача 1 - 36 000,00 грн. та 40 000,00 грн., фотографування матеріалів справи та ознайомлення з фотографіями представником відповідача 14 - 37 000,00 грн. відправлення учасникам справи документів представником відповідача 1 - 622,00 грн., 1 247,40 грн., 439,20 грн., 322,20 грн., поштові витрати представника відповідача 14 - 834,00 грн. Позивач вважає необґрунтованим заявлення відповідачами до стягнення з позивача вартості вказаних послуг, оскільки вказані дії хоч і пов`язані з наданням адвокатських послуг, але, самі по собі не можуть бути кваліфіковані як надання правничої допомоги;

- позивач вважає, що заявлений до стягнення з позивача відповідачами розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним щодо іншої сторони спору та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Колегія суддів вважає безпідставними вказаним твердження позивача, з огляду на наступне:

- відсутність у договорах про надання правової допомоги та додатках посилань на те, що правова допомога надається у справі № 910/11202/22 не свідчить про те, що правова допомога надавалась не у справі № 910/11202/22. При цьому посилання на номер справи містились у інших документах, наданих відповідачами (актах виконаних робіт, рахунках тощо);

- рішення у цій справі було ухвалено 15.11.2023, а відтак, виходячи зі змісту положень ч. 8 ст. 129 ГПК України, яка встановлює, що докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, перебіг вказаного троку розпочався 16.11.2023, а останнім днем строку, відповідно, є 20.11.2023. В свою чергу, заяви про розподіл витрат були сформовані в системі «Електронний суд» 20.11.2023, тобто у визначені ГПК України строки;

- твердження позивача про те, що вивчення і дослідження матеріалів справи та побудова правової позиції захисту прав та інтересів відповідача, ознайомлення з матеріалами справи та їх вивчення представником, фотографування матеріалів справи та ознайомлення з фотографіями не можуть бути кваліфіковані як надання правничої допомоги колегія суддів вважає помилковими;

- в свою чергу, поштові витрати не є різновидом адвокатської діяльності, проте такі витрати є різновидом судових витрат;

- посилання позивача на те, що заявлений до стягнення з позивача відповідачами розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним щодо іншої сторони спору та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг є твердженням, які не доведені жодним доказами. Позивачем фактично не вказано, в чому саме полягає невідповідність погодженої між адвокатами та відповідачем 1, 2 та 14 суми гонорару 4 000,00 грн. за 1 годину роботи вимогам чинного законодавства та обставинам справи, не наведено конкретних посилань на розмір відповідних ринкових цін та не мотивовано, в чому саме полягає така не співмірність. При цьому позивач не був позбавлений навести середній розмір ринкових цін на професійну правничу допомогу та, виходячи з вказаного, доводити неспівмірність заявленої відповідачами 1, 2 та 14 до стягнення суми, проте вказаного позивачем зроблено не було.

Слід зауважити і на тому, що: спір сторін безумовно не є типовим та потребує вивчення великої кількості як нормативних актів, так і судової практики; справа є значною за обсягом, що зумовлює вивчення також і великої кількості документів; розгляд справи в суді першої інстанції тривав рік; з огляду на предмет спору результат вирішення справи може вплинути на репутацію сторін та викликати публічний інтерес; задоволення позовних вимог у цій справі безумовно завдасть матеріальних збитків будь-якому з відповідачів та матиме для них значні негативні наслідки.

Вказані обставини зумовлюють те, що обсяг та, відповідно, вартість юридичних послуг, які були надані учасникам судового процесу при розгляді спору сторін про суті, є набагато більшими у порівнянні зі справами незначної складності. При цьому і представляти інтереси учасника такого спору, безумовно, має адвокат зі значним досвідом роботи, що зумовлює оплату його праці на рівні вищому, ніж середній.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи та розумну необхідність витрат для даної справи у суді першої інстанції, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що заявлені до стягнення відповідачами 1, 2 та 14 розміри витрат на професійну правничу допомогу є співмірними, розміри таких витрат є доведеними та обґрунтованими.

Також колегія суддів вважає, що оскільки матеріали справи містять докази на підтвердження понесених відповідачам 1 та 14 витрат на відправлення поштової кореспонденції, а також витрати відповідача 1 на проведення експертизи, стягненню з позивача підлягають і судові витрати на відправлення поштової кореспонденції, а також витрати на проведення експертизи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який:

- задовольнив заяву відповідача 14 про розподіл судових витрат у справі ти присудив до стягнення з позивача на користь відповідача 14 судові витрати в сумі 225 834,00 грн.;

- задовольнив заяву відповідача 1 про розподіл судових витрат у справі ти присудив до стягнення з позивача на користь відповідача 1 судові витрати в сумі 611 961,14 грн.;

- задовольнив заяву відповідача 2 про розподіл судових витрат у справі ти присудив до стягнення з позивача на користь відповідача 2 судові витрати в сумі 144 109,99 грн..

Колегія суддів зазначає про те, що у резолютивній частині додаткового рішення судом першої інстанції фактично допущено помилку, а саме - визначено, що всі витрати , які стягуються з позивача на користь відповідачів 1 та 14, є витратами на правову допомогу, проте, як встановлено вище, частину таких витрат становлять витрати на відправлення поштової кореспонденції, а також витрати на проведення експертизи, проте вказане фактично не впливає на правильність додаткового рішення та, відповідно, не може бути підставою для його скасування.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 та додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/11202/22, отже, підстав для їх скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/11202/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 у справі № 910/11202/22 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі № 910/11202/22 залишити без змін.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/11202/22.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 02.04.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

Є.Ю. Шаптала


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	02.04.2024
Оприлюднено	05.04.2024
Номер документу	118127813
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань про відшкодування шкоди

Яковлєв М.Л.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 02.04.2024 по справі 910/11202/22ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/11202/22

Постанова
від 02.04.2024 по справі 910/11202/22
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД