Постанова

від 03.04.2024 по справі 910/17159/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2024 р. Справа№ 910/17159/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

без виклику представників сторін

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш»

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 року

у справі № 910/17159/23 (суддя - Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект Автоматика»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш»

про стягнення 140 125, 53 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплект Автоматика» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 140 125, 53 грн, з яких: 113 428, 18 грн - основна заборгованість, 21 084, 77 грн - інфляційні втрати, 5 612, 58 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань по оплаті товару за договором поставки від 30.11.2021 року № 20/05/146 (від 06.12.2021 року № 53-143-01-21-01976).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі №910/17159/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект Автоматика 113 428, 18 грн основної заборгованості, 3 402, 85 грн трьох процентів річних, 6 003, 67 грн інфляційних втрат, 1 882, 25 грн судового збору та 11 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить залучити до участі у справі №910/17159/23 правонаступника Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш»; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 у справі №910/17159/23 повністю та ухвалити нове рішення суду, яким в позовних вимогах відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, необгрунтованим, та таким, що не грунтується на засадах верховенства права, а тому підлягає скасуванню з підстав порушення норм процесуального права та не з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, скаржник зазначив, що позивач не надав документи на поставлену продукцію, що передбачено п. 5.8 договору, а тому відповідач позбавлений можливості приступити до приймання продукції за якістю, та як наслідок, зважаючи на зміст п. 4.1 договору, у відповідача не виникло грошового зобов`язання стосовно оплати продукції отриманої за накладною № 1 від 10.12.2021.

Крім того, апелянт зауважив, що суд першої інстанції не зазначив висновків щодо спростування обставин викладених у листі від 18.03.2022 № 1002/14, не надав оцінку вказаному письмовому доказу та не дослідив зміст Положення про організацію вхідного контролю ПЛ-Д.43.19.001-18 затверджене 06.01.2018.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційної скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш». Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

20.02.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зокрема, позивач зазначив, що вхідний контроль закінчується обов`язковим складанням відповідачем одного з двох документів: ярлика на придатну продукцію або акта на невідповідну продукцію. Вказаного акту на невідповідну продукцію відповідач не надав, а отже не довів, що поставлена позивачем за видатковими накладними № 73 від 20.12.2021, № 1 від 20.01.2022 та № 4 від 30.01.2022 продукція не пройшла вхідний контоль за якістю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2024 здійснено заміну відповідача - Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на його правонаступника Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш».

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається зі матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергомаш» в особі Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» (надалі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплект Автоматика» (надалі - постачальник) укладено договір поставки від 29.11.2021 року № 20/05/146 (від 06.12.2021 року № 53-143-01-21-01976), відповідно до умов якого позивач зобов`язався поставити відповідачу в передбачені цим правочином строки продукцію згідно із переліком, наведеним у пункті 1.1. договору, а покупець - прийняти та оплатити цей товар.

Дана угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками цих суб`єктів господарювання.

Загальна сума договору складає 212 937,24 грн, у тому числі ПДВ за ставкою 20 % (пункт 3.1. договору).

Пунктом 5.1. договору передбачено, що поставка продукції за цим правочином здійснюється до 25 грудня 2021 року партіями відповідно до заявок покупця, у яких зазначається номенклатура, кількість продукції, що постачається, та строки її поставки.

Відповідно до п. 5.8. вказаного правочину продукція, що постачається, повинна супроводжуватися: видатковою накладною та товарно-транспортною накладною; якщо стандарти, технічні умови або інша документація про якість продукції не опублікована в загальнодоступних виданнях - копіями вказаної документації; документом про якість; паспортом безпеки; рахунком. Вказані документи повинні бути складені українською або російською мовою, в іншому випадку продавець зобов`язаний надати разом з документами їх автентичні переклади українською або російською мовою. У випадку непередачі зазначених документів разом з продукцією, що постачається, та/або виявлення у наданих документах невідповідностей встановленим вимогам, відсутні документи повинні бути надані покупцю, а невідповідності в документах - усунуті протягом визначеного покупцем строку. Якщо такий строк покупцем не визначений, відсутні документи повинні бути надані протягом 10 днів з моменту отримання останнім продукції, а невідповідності в документах повинні бути усунуті протягом 10 днів після отримання відповідного повідомлення покупця, направленого в порядку, передбаченому пунктом 5.2. договору. Якщо документи не будуть передані та/або не будуть усунуті невідповідності в наданих документах у зазначений строк, покупець має право відмовитися від договору та повернути продукцію постачальнику та/або вимагати від останнього сплати штрафу відповідно до пункту 7.5. договору.

Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє 2 роки (пункт 10.1. договору).

Колегією суддів встановлено, що на виконання умов зазначеного договору позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними: від 20 грудня 2021 року № 73 на суму 63 522,74 грн, від 20 січня 2022 року № 1 на суму 91 100,15 грн та від 30 січня 2022 року № 4 на суму 11 740,91 грн. Дана обставина не заперечувалася відповідачем у поданих ним заявах по суті справи.

Крім того, позивачем складено та подано на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних податкові накладні (далі - ЄРПН): від 20 грудня 2021 року № 73, від 20 січня 2022 року № 1 з розрахунком коригування кількісних та вартісних показників від цієї ж дати № 3 та від 30 січня 2022 року № 4, які зареєстровані Державною податковою службою України в ЄРПН 21 лютого 2022 року та 14 лютого 2022 року відповідно.

Однак, відповідач за поставлену позивачем продукцію розрахувалось частково. Таким чином, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за поставлену продукцію у сумі 113 428,18 грн, про що сторонами складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків, належним чином засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Так, згідно з пунктом 4.1. договору оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у даному договорі, протягом 120 днів після завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).

Заперечуючи проти позовних вимог апелянт зазначає, що оскільки позивач не надав документи на поставлену продукцію, що передбачено п. 5.8 договору,відповідач позбавлений можливості приступити до приймання продукції і як наслідок, враховуючи зміст п. 4.1 договору, у відповідача не виникло грошового зобов`язання відносно оплати продукції отриманої за накладною № 1 від 10.12.2021.

В підтвердження зазначеного, скаржник посилається на поданий ним лист № 1002/14 від 18.03.2022.

Так, в листі № 1002/14 від 18.03.2022 відповідач підтверджує факт поставки товару згіднго накладної № 1 від 10.12.2021, однак просить позивача в строк до 24.03.2022 надати документи про якість та паспорт безпеки та поставлений товар.

Водночас, за змістом пункту 7.5. договору, у разі ненадання із продукцією або відповідною партією продукції повного комплекту належно оформлених товаросупроводжувальних документів згідно з пунктом 5.8. цього договору, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 7% від вартості продукції, товаросупроводжувальні документи на яку не надані, надані не в повному обсязі та/або не відповідають встановленим вимогам.

З наведених положень договору вбачається, що ненадання документів на поставлену продукцію не є підставою для відстрочення оплати за цю продукцію. У такому випадку, відповідач має право лише вимагати від постачальника сплатити штраф або ж відмовитись від договору та повернути поставлену продукцію.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що вказані твердження апелянта є необґрунтованими.

Крім того, скаржник посилається на те, що судом першої інстанції не досліджено зміст наданого відповідачем «Положення про організацію вхідного контролю» ПЛ-Д.43.19.001-18 (надалі - Положення).

Так, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 5.1.13 вказаного Положення, при неповноті даних документів, підтверджуючих якість продукції (сертифікатів, свідоцтв, паспортів), використання цієї продукції допускається лише після проведення необхідних випробувань та досліджень, підтверджуючих повну відповідність продукції вимогам стандартів та ТУ з подальшим проведенням ВК-2 відповідно до п. 5.4 або 5.5 цього положення.

Отже, посилання апелянта на неможливість прийняття товару за якістю у зв`язку із ненаданням позивачем всіх супровідних документів є необґрунтованим.

Згідно із п. 7.10 Положення «Ярлик на придатну продукцію» або «Акт на невідповідну продукцію» є остаточними документами за результатами вхідного контролю, до яких додаються всі проміжні документи.

Таким чином, вхідний контроль закінчується обов`язковим складанням відповідачем одного з двох документів: «Ярлика на придатну продукцію» (у разі підтвердження за результатами ВК належної якості продукції) або «Акта на невідповідну продукцію» (у разі встановлення за результатами ВК неналежної якості продукції).

Вказаного «Акту на невідповідну продукцію» відповідач не надав, а отже не довів, що поставлена позивачем за видатковими накладними № 73 від 20.12.201, № 1 від 20.01.2022 та № 4 від 30.01.2022 продукція не пройшла вхідний контроль за якістю.

Колегією суддів враховано, що за змістом чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом із цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 4 грудня 2019 року № 916/1727/17.

Наданий позивачем акт взаємних розрахунків підписаний представниками сторін: від позивача - директором Піддубним О.О., від відповідача - заступником головного бухгалтера Кузьменко О.Л. Вказаний акт засвідчений печатками вказаних юридичних осіб.

Повідомлень відповідача про зміну своїх уповноважених представників чи про відсутність у Кузьменко О.Л. повноважень на вчинення юридично значимих дій за договором від імені відповідача матеріали справи не містять.

Також суд виходить із того, що відповідач не довів факту протиправного використання його печатки чи доказів її втрати, так само як і не надав суду доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням цієї печатки. Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що печатка відповідача використовувалася проти його волі.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з позовної заяви, на думку позивача, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань за укладеним між сторонами договором в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару за видатковою накладною від 20.12.2021 року № 73 - з 20.04.2022 року, за видатковою накладною від 20.01.2022 року № 1 - з 20.05.2022 року, за видатковою накладною від 30.01.2022 року № 4 - з 31.05.2022 року. Тобто, початок прострочення виконання зобов`язань відповідач позивач визначає протягом 120-денного строку саме з моменту складання ним відповідних видаткових накладних.

Однак, такі висновки позивача є хибними з огляду на те, що сторони у пункті 4.1. договору прямо передбачили, що оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у даному договорі, протягом 120 днів після завершення приймання продукції за якістю, за результатами якого встановлено її належну якість (зокрема, проходження вхідного контролю за прийнятою у покупця процедурою).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що відповідач прийняв поставлену йому позивачем за вищевказаними видатковими накладними продукцію за якістю шляхом проходження вхідного контролю саме у день складання спірних видаткових накладних.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання відповідача на факт здійснення ним авансових платежів за даним договором, оскільки жодним пунктом вказаного правочину не передбачено права відповідача на перерахування авансових платежів контрагенту.

Договір поставки від 29 листопада 2021 року № 20/05/146 (від 6 грудня 2021 року № 53-143-01-21-01976) укладений сторонами на виконання вимог Закону України від 25 грудня 2015 року № 922-VIII «Про публічні закупівлі». Відтак, перерахування будь-яких грошових коштів у формі авансових платежів відповідачем, з урахуванням його статусу державного підприємства (на час виникнення спірних правовідносин) та відсутності відповідних положень договору, суперечить засадам антикорупційного законодавства.

Як вже було зазначено судом, з наявної в матеріалах справи копії акта взаємних розрахунків, підписаного уповноваженими представниками сторін, вбачається, що відповідач визнав факт наявної у нього дебіторської заборгованості за укладеним між сторонами договором, зокрема, за спірними видатковими накладними, саме з 04.11.2022 року (дата складання зазначеного акта взаємних розрахунків).

Враховуючи вищевикладене в сукупності, за відсутності в матеріалах даної справи належних та допустимих доказів того, що поставлена позивачем відповідачу продукція була прийнята останнім саме в дату складання спірних видаткових накладних, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, датою початку прострочення виконання зобов`язань відповідача з оплати спірної продукції слід вважати 04.11.2022 року.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Беручи до уваги вищевикладене, враховуючи, що відповідач не надав докази, які свідчать про погашення заборгованості у сумі 113 428, 18 грн перед позивачем, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов`язку щодо своєчасної оплати поставленого йому товару, позивач просив суд стягнути з 3% річних у загальному розмірі 5 612,58 грн та 21 084,77 грн інфляційних втрат, нарахованих на відповідні суми боргу: за видатковою накладною від 20.12.2021 року № 73 за період з 20.04.2022 року по 03.11.2023 року, за видатковою накладною від 20.01.2022 року № 1 за період з 20.05.2022 року по 03.11.2023 року та за видатковою накладною від 30.01.2022 року № 4 за період з 31.05.2022 року по 03.11.2023 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних та збитків від інфляції, колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду, що 3% річних становлять 3 402,85 грн, а збитки від інфляції складають 6 003,67 грн та підлягають задоволенню у вказаних розмірах.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн, то колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зі змісту позовної заяви вбачається попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу позивача у розмірі 15 000,00 грн.

Крім того, 05.12.2023 року позивачем подано до суду заяву про включення витрат на професійну правничу допомогу до складу судових витрат разом із доказами понесення таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплект Автоматика» та Адвокатським об`єднанням «Барчук, Деревянко, Сльота та партнери» (далі - Об`єднання) було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 45/23, за умовами якого Товариство доручило, а Об`єднання - прийняло на себе зобов`язання надавати правову допомогу щодо складання позовної заяви від імені позивача про стягнення заборгованості з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», що виникла на підставі договору поставки № 20/05/146 від 30.11.2021 року (№ 53-143-01-21-01976 від 06.12.2021 року).

Відповідно до пункту 2.1 вказаного договору Товариство надає Об`єднанню наступні повноваження: складати від його імені та надавати на підпис позовну заяву про стягнення заборгованості з підприємства, складати документи правового характеру, необхідні для розгляду справи (відповідь на відзив, письмові пояснення, апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу). Всі документи, складені Об`єднанням (позовна заява, відповідь на відзив, письмові пояснення, апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу), підписуються Товариством та направляються ним до відповідного суду.

Відповідно до пункту 5.2 договору розмір гонорару за надану в межах цього договору правову допомогу є фіксованим та становить 15 000,00 грн без ПДВ та включає в себе: складання позовної заяви у розмірі 10 000,00 грн; складання відповіді на відзив 5 000,00 грн.

Товариство здійснює оплату винагороди на підставі наданих рахунків, виписаних Об`єднанням, та актів виконаних послуг (робіт) протягом п`яти банківських днів шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на рахунок Об`єднання, зазначений у цьому договорі (пункт 5.3 зазначеного правочину).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду: описи наданих послуг за вказаним договором від 03.11.2023 року на суму 10 000,00 грн (підготовка позовної заяви) та від 04.12.2023 року на суму 5 000,00 грн (підготовка відповіді на відзив); рахунки на оплату № 45/23 від 31.10.2023 року та від 01.12.2023 року; акти приймання-передачі наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги від 03.11.2023 року на суму 10 000,00 грн (підготовка позовної заяви) та від 04.12.2023 року на суму 5 000,00 грн.

Вказані рахунки та акти приймання-передачі наданих послуг оплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій: від 01.11. 2023 року № 3869 на суму 10 000,00 грн та від 04.12.2023 року № 3896 на суму 5 000,00 грн.

Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншого учасника справи, у разі наявності заперечень такої особи щодо співрозмірності заявленої суми компенсації, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Заперечуючи проти розміру витрат на правничу допомогу відповідач заявив клопотання про зменшення заявлених позивачем судових витрат, з огляду на те, що заявлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Автоматика» розмір витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим та неспівмірним з наданими адвокатом послугами.

Відповідно до частин 4, 5, 6 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотриманням вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З урахуванням предмета та підстав позову, часткового задоволення позовних вимог, виходячи з встановлених обставин, характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів справи, реально витраченого адвокатом часу, беручи до уваги розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін, зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 11 000,00 грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 року у справі № 910/17159/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 року у справі № 910/17159/23 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/17159/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун