Постанова

від 03.04.2024 по справі 910/10534/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2024 р. Справа№ 910/10534/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2023

у справі № 910/10534/22 (суддя Баранов Д.О.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна"

про стягнення 121 259, 60 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулась Фізична особа-підприємець Мазурик Богдан Володимирович з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" про стягнення заборгованості в розмірі 121 259, 60 грн, яка утворилась у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання транспортно-експедиторських послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні № 17-09 від 17.09.2021 щодо здійснення оплати наданих позивачем послуг з організації перевезень.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідно до умов договору та заявок до договору від 16.02.2022 та від 09.02.2022, які надійшли від експедитора 2, ФОП Мазурик Б.В. було забезпечено організацію та здійснення перевезень, а саме: Rekkem (Menen) (Бельгія) - м/п Ягодин - с. Білогородка, Київська обл. (Україна); Бидгогц (Польща) - м/п Краківець - с. Стоянка, Київська обл. (Україна).

Втім, відповідачем в порушення вимог законодавства та умов договору, не було проведено оплату за виконані роботи та не погашено наявну заборгованість у розмірі 121 259, 60 грн.

Задля проведення відповідачем оплати позивачем були надані усі необхідні документи, втім, на електронну адресу ФОП Мазурик Б.В. після звернень лише надійшов лист про неможливість проведення оплати за надані послуги.

З огляду на порушення договірних зобов`язань та не проведення оплати за надані послуги, ФОП Мазурик Б.В. звернувся з листом-вимогою до ТОВ "Вєста Україна", у якому повторно надав документи для здійснення оплати, водночас, оплату відповідачем здійснено не було.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 у справі № 910/10534/22 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на користь Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича заборгованість в розмірі 121 259 грн. 60 коп. та судовий збір в сумі 2 481 грн. 00 коп.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що:

- встановленими судом в ході розгляду даної справи обставинами, які підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, підтверджується факт належного виконання позивачем договірних зобов`язань щодо забезпечення організації та здійснення перевезень та відповідно виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення оплати таких послуг;

- матеріали справи не містять жодних доказів щодо здійснення відповідачем оплати за надані позивачем послуги.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник відповідача звернувся до суду з апеляційною скаргою (сформовано в системі "Електронний суд"), в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові в повному обсязі; судові витрати покласти на позивача.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:

- на час звернення з позовом були наявні і до цього часу тривають обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), які перешкоджають відповідачу здійснювати розрахунки за господарськими договорами, ці обставини позивачу були вже добре відомі на час звернення з позовом, зокрема, позивач додав до позовної заяви копію листа ТОВ «Вєста Україна» від 06 квітня 2022 року, в якому відповідач повідомляв йому про блокування операцій на рахунку Товариства згідно Закону України від 04 березня 2022 року «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», блокування операцій відбулося в зв`язку з тим, що засновниками Товариства є громадяни російської Федерації, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;

- видаткові операції на виконання господарських договорів Товариства були зупинені згідно п. 15 постанови Правління НБУ від 04 березня 2022 року № 36 «Про внесення змін до постанови Правління НБУ № 18 від 24 лютого 2022 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану»;

- згідно відповіді НБУ відновлення руху по рахунках відповідача можливе виключно на підставі відповідних звернень (клопотань) державних органів України, які надаються в зв`язку зі здійсненням такими юридичними особами важливих функцій та/або наданням важливих послуг, ТОВ «Вєста Україна» не надавало послуг та не здійснювало робіт для державних органів України, відтак, підстави для подібних звернень відсутні, однак це не може вважатися провиною Товариства та порушенням прав позивача з боку Товариства;

- встановлення обставин, які об`єктивно перешкоджали відповідачу здійснити оплату, взагалі залишилося поза увагою місцевого суду і суд навіть не згадує про припинення руху по рахунках відповідача;

- суд першої інстанції не надав оцінку також положенням договору, які змінюють умови розрахунків, якщо виникли внаслідок обставини непереборної сили.

У відповіді на відзив представник відповідача зауважив, що укладаючи договір, сторони не передбачали і не могли передбачити повномасштабний напад росії на Україну, який розпочався в лютому 2022 року та мав певні несприятливі наслідки як для кожної із сторін, так і для їх взаємних прав та обов`язків, ці наслідки не залежать ні від відповідача, ні від того, коли відповідач повідомив про це позивача, як це вбачається з положень Закону України від 04 березня 2022 року «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів» та постанови Правління НБУ від 04 березня 2022 року № 36 «Про внесення змін до постанови Правління НБУ № 18 від 24 лютого 2022 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану», неможливість розрахуватися з позивачем виникла за обставин, на які відповідач вплинути чи усунути які не може; вказує, що строк виконання, встановлений договором, настав тоді, коли виконання зобов`язання вже стало неможливим з причин, що не залежали від волі відповідача, тобто на останнього не може бути покладена відповідальність за неможливість виконання; звертає увагу, що неодноразові звернення відповідача до обслуговуючого банку та до Національного банку України з проханням розблокувати видаткові операції по рахунку виявилися безрезультатними; посилається на те, що несприятливі для позивача наслідки настали в результаті збігу двох обставин: початку масштабних бойових дій на території України та вибору позивачем в якості контрагента саме відповідача, засновниками якого є громадяни росії, остання з цих обставин мала бути відома позивачу, оскільки такі відомості про відповідача внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, але зазначене не сприймалося позивачем на час укладення договору та транспортних замовлень як фактор додаткового ризику, незважаючи на обмежені військові дії за участю росії, що тривали з 2014 року; на думку відповідача, оскільки банківські операції відповідач здійснювати не може внаслідок ухвалення органами влади нормативних актів, ТОВ «Вєста Україна» не є особою, яка порушила право позивача. Відповідно судове рішення, яким відповідача буде зобов`язано сплатити за послуги позивача, не може бути виконано відповідачем з причин, що не залежать від останнього.

У додаткових поясненнях апелянт посилався на те, що 24.02.2022 постановою № 18 Правління Національного банку України "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" встановлено правила роботи банків з урахуванням обмежень, визначених цією постановою, зупинення видаткових операцій по банківському рахунку апелянта внаслідок дій органів влади не просто впливає, а об`єктивно унеможливлює виконання грошових зобов`язань перед контрагентами, постанови НБУ не передбачають можливість задоволення вимог кредиторів шляхом проведення видаткових операцій в тому числі на виконання судового рішення, порушення права позивача на отримання плати за надані послуги є результатом управлінської діяльності Національного банку України, отже, ухвалення оскаржуваного рішення по суті є порушенням положень постанов НБУ № 18 та № 36, що, на думку апелянта, виходить за межі повноважень місцевого господарського суду; посилається на оскарження постанови НБУ №18 в Київському окружному адміністративному суді у справі №640/19907/22.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, вважає, що апеляційна скарга відповідача спрямована лише на ухилення від виконання своїх зобов`язань з оплати послуг перевезення, які відповідач мав виконати протягом 20 банківських днів, як це передбачено п.4.4 договору; зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що позивач на виконання умов договору та заявок належним чином виконав зобов`язання щодо забезпечення організації та здійснення перевезень, проте відповідач отримані послуги не оплатив, доказів щодо відсутності заборгованості під час розгляду справи суду не представив, у зв`язку з чим судом вірно задоволено позовні вимоги.

Просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. в суді апеляційної інстанції.

У запереченнях позивач вказує, що відповідач окрім опису норм закону щодо форс-мажорних обставин ні в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції жодних доказів існування форс-мажорних обставин не надав; вважає, що відповідач помилково вирішив, що наслідки впливу форс-мажорних обставин на невиконання зобов`язань у такій екстраординарній ситуації, як війна, застосовуються автоматично, в так званій «спрощеній процедурі», а саме прийняття такого рішення самостійно, у результаті чого не вчиняв юридично значимих дій, здійснення яких відповідно до усталеної судової практики, є необхідними.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 у справі №910/10534/22; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 у справі №910/10534/22; вирішено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 у справі №910/10534/22 здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

17.09.2021 між Фізичною особою-підприємцем Мазуриком Богданом Володимировичем (експедитор-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (експедитор-2) був укладений договір про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному, міжміському та місцевому сполученні № 17-09, за умовами п. 1.1. якого експедитор-1 зобов`язується виконати перевезення вантажів автомобільним транспортом за замовленням експедитора-2 у міжнародному та/або міжміському та/або місцевому сполученні і надати додаткові послуги, необхідні для доставки вантажу.

Згідно п. 1.3. договору кожне замовлення на послуги за даним договором експедитор-2 надаватиме експедитору-1 у письмовій формі (далі - заявка).

Пунктом 2.2. договору передбачено, що експедитор-1 організовує перевезення вантажів на підставі письмових заявок експедитора-2, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пп. 2.2.1. договору конкретні умови перевезення обумовлюються в заявці.

В пп. 3.3.7. закріплено, що експедитор-2 зобов`язується вчасно, у терміни, обумовлені в кожному окремому випадку, здійснювати розрахунки з експедитором-1.

За умовами п. 4.4. договору оплата послуг експедитора-1 здійснюється експедитором-2 на розрахунковий рахунок експедитора-1 протягом 20 (двадцяти) банківських днів після одержання належним чином оформлених оригіналу товарно-транспортних документів (CMR або ТТН) з відповідними відмітками про одержання вантажу і оригіналів: заявки, договору, рахунку, податкової накладної та акту виконаних робіт, оформлених згідно чинного Законодавства.

Із наявних матеріалів слідує, що відповідачем було замовлено послуги з організації перевезень заявками до договору від 16.02.2022 та від 09.02.2022.

Згідно вказаних заявок ФОП Мазурик Б.В. було забезпечено організацію та здійснення перевезень, а саме: Rekkem (Menen) (Бельгія) - м/п Ягодин - с. Білогородка, Київська обл. (Україна); Бидгощ (Польща) - м/п Краківець - с. Стоянка, Київська обл. (Україна).

Факт виконання означених перевезень відповідачем не заперечується.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що підтвердженням виконання перевезень на користь відповідача є міжнародні автомобільні накладні (CMR) по виконанню робіт (перевезень) № 037642 та № 0000056, які містять відмітки митних органів та безпосередньо вантажоодержувача про отримання вантажу.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Договір № 17-09 від 17.09.2021 за своєю правовою природою є договором перевезення.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частин 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг дна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ст. 916 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За вірними висновками суду першої інстанції, доводи відповідача щодо невиконання позивачем транспортних замовлень не відповідають дійсності, оскільки, судом було встановлено, що в матеріалах справи містяться міжнародно-транспортні накладні № 037642 та № 0000056, які відповідно до ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" та Конвенції про договори міжнародного автомобільного перевезення вантажів супроводжують перевезення вантажів, містять відмітки митних органів та безпосередньо вантажоодержувача про фактичне одержання вантажу.

Крім того, відповідно до пп. 3.1.9 договору експедитор-2 має право не оплачувати вартість послуг експедитора-1 в повному обсязі або в сумі невідшкодованих експедитором-1 експедитору-2 збитків, що виникли у зв`язку з неналежним виконанням чи невиконанням експедитором-1 своїх обов`язків за цим договором до їх повного виконання, усунення недоліків або відшкодування збитків.

В матеріалах справи не міститься жодних доказів завдання позивачем відповідачу будь яких збитків.

Відповідач посилається у відзиві, на те, що перевезення за заявкою від 09.02.2022 було виконане неналежним чином, однак, міжнародна товарно-транспортна накладна № 037642 (графа 24) свідчить про те, що весь вантаж було одержано вантажоодержувачем.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд, сам відповідач не спростовує факт одержання вантажоодержувачем відповідного вантажу у повному обсязі та не доводить пошкодження доставленого вантажу, яке б унеможливило його отримання чи обумовило відмову в його отриманні.

Доказів пред`явлення будь-яких претензій з приводу неналежного виконання зобов`язань до позивача з боку відповідача матеріали справи не містять. Посилання на акт дефектів не свідчить про втрату чи пошкодження товару.

Судом першої інстанції правомірно відхилено доводи відповідача про відсутність підстав для здійснення оплати за виконані перевезення через "незгоду" щодо їх вартості, оскільки, підписуючи заявки на перевезення, які є невід`ємною частиною договору (п. 2.2, 2.2.1 договору), відповідач узгодив та погодився із вартістю кожного перевезення, що кореспондує принцип свободи договору, закріплений в ст. 3, 6, 626, 627 ЦК України.

Твердження відповідача про невірний перерахунок вартості перевезення за заявкою від 09.02.2022 не відповідають дійсності, адже, спростовуються відомостями НБУ, що розміщені в публічному доступі за посиланням https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=16.02.2022period=daily.

Не відповідають дійсності твердження відповідача стосовно того, що у виставленому рахунку та акту за перевезення, яке виконане по заявці від 09.02.2022, не правильно відображено суму вартості послуг згідно перерахунку по курсу НБУ в національну валюту, оскільки у вказаній заявці сторони погодили, що вартість послуг за перевезення по цій заявці складає 2220 Євро по курсу НБУ на момент завантаження. Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної до вказаної заявки № 037642 завантаження відбулося 15.02.2022. Згідно офіційних даних НБУ, що містяться у публічному доступі за посиланням https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=16.02.2022period=daily нa день завантаження вантажу курс Євро становив 32,3264 грн. Відтак, 2220 Євро * 32,3264 грн = 71 765, 00 грн.

Не відповідають дійсності та правомірно відхилено судом першої інстанції твердження відповідача щодо не надіслання йому пакету документів для здійснення оплати, оскільки вказане спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, описом вкладення в цінний лист та чеком поштового відправлення, з яких вбачається, що направлення документів було здійснено на юридичну адресу відповідача.

Більше того, в заявках на перевезення та договорі, що укладені між сторонами, юридична адреса відповідача тотожна фактичній адресі.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується надіслання позивачем відповідачу на юридичну адресу, яка одночасно визначена фактичною і в договорі, і в заявках до договору (04073 м. Київ, проспект С. Бандери, 6 оф. 505), листа-вимоги та відповідних документів для проведення оплати.

Як вбачається з чеку поштового відправлення, лист-вимога з необхідним пакетом документів були направлені відповідачеві ще 26.08.2022.

Відповідно до Розділу II Наказу 28.11.2013 № 958 Міністерства інфраструктури України нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку): між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Відтак, вже з 02.09.2022 відповідач мав змогу отримати лист-вимогу з документами та вжити відповідних заходів реагування за результатами його розгляду.

У заяві апелянта щодо загальновідомих доказів настання форс-мажорних обставин скаржник наголошував на тому, що договором передбачено, що якщо обставини непереборної сили безпосередньо спричинили невиконання зобов`язань в обумовлений термін, цей термін відсувається на час дії форс-мажорних обставин. При цьому, відповідач посилався, зокрема, на те, що Торгово-промисловою палатою України 28.02.2022 було оприлюднено лист №2024/02.0.-7.1, в якому зазначено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24 лютого 2022 року, ТТП підтверджує, що наведені обставини до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Згідно зі статтею 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Аналізуючи та підсумовуючи викладене, колегія суддів вказує на те, що для звільнення від відповідальності за договором відповідачу необхідно довести:

- факт неможливості сплати позивачу грошових коштів за надані послуги;

- тривалість такої неможливості;

- причинно-наслідковий зв`язок між такою неможливістю та воєнним станом, введеним 24.02.2022 і триваючим до цього часу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Так, відповідно до пункту 7.1. договору сторони звільняються від відповідальності за даним договором у випадку настання форс-мажорних обставин - таких, як війни, повені, епідемії, страйки, ембарго, дії органів влади і уряду, що виникли після укладання даного договору або підтвердження заявки.

Згідно з пунктом 7.2. договору, якщо кожне з таких обставин безпосередньо спричинило невиконання зобов`язань в обумовлений термін, відповідно цей термін відсувається на час дії форс-мажорних обставин.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що факт форс-мажорних обставин підтверджується документом, виданим компетентним державним органом.

Сторона, для якої створилася неможливість виконання своїх зобов`язань, повинна негайно в письмовій формі повідомити іншу сторону про початок і припинення вищевказаних обставин, але в будь-якому випадку не пізніше, ніж за 3 дні з моменту їх настання чи припинення. Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на будь-яку з вище вказаних обставин, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань (пункт 7.4. договору).

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази письмового повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили у строк, який передбачено положеннями пункту 7.4. договору, а відтак в силу цього ж пункту договору ТОВ "Вєста Україна" позбавлене права посилатися на будь-яку з вищевказаних обставин, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань.

Разом із цим, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести не лише їх наявність, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати.

Отже, виходячи з вищенаведених обставин та умов укладеного сторонами договору, підтвердженням існування форс-мажорних обставин має бути відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати, а не лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач у своїй апеляційній скарзі, який не є сертифікатом про форс-мажорні обставини у контексті викладених вище положень законодавства.

У той же час, колегія суддів приймає до уваги посилання скаржника на запроваджений у країні воєнний стан, враховує можливі ризики для безпеки здоров`я та життя людини, пов`язані з військовою агресією та необхідністю забезпечення безпеки життю та здоров`ю людини.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Воєнний стан на території України не означає, що скаржник не може здійснювати підприємницьку діяльність. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідачем не надано доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на настання форс-мажорних обставин як підставу неможливості виконання зобов`язань по сплаті вартості робіт з перевезення, оскільки скаржником не надано належних доказів, які б підтверджували такі обставини, зокрема сертифіката Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати, щодо відповідача та безпосередньо по даному договору щодо неможливості виконання грошових зобов`язань за ним.

Також відповідач вказує на те, що його засновниками є громадяни російської федерації, а внаслідок прийняття Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів" та постанови Правління Національного банку України №18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" він був об`єктивно позбавлений можливості розрахуватися з позивачем.

Постанова Правління Національного банку України №18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" (далі - Постанова НБУ №18) є нормативно-правовим актом, який установлює особливості щодо здійснення операцій з валютними цінностями в період запровадження воєнного стану та впроваджує обмеження, які банки та їх клієнти мають дотримуватися під час проведення відповідних операцій.

За статтею 607 ЦК України зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2 статті 193 ГК України).

Так, пунктом 15 Постанови НБУ №18 зупинено здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь.

Однак, даний пункт має винятки, наведені у підпунктах 1-12 пункту 15 Постанови НБУ №18.

Крім цього, механізм вирішення питання щодо можливості здійснення видаткових операцій, що не підпадають під дозволені операції з рахунків юридичних осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь, передбачений пунктом 15-2 Постанови НБУ №18.

Відповідно до положень вказаного пункту Національний банк України приймає рішення щодо здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками юридичних осіб, зазначених у пункті 15 цієї постанови, на підставі відповідних звернень (клопотань) державних органів України, які надаються у зв`язку зі здійсненням такими юридичними особами важливих функцій та/або надання важливих послуг, підписаних керівником державного органу/особою, яка виконує його обов`язки, або заступником керівника державного органу, уповноваженим керівником цього державного органу підписувати такі звернення (клопотання). У зверненні (клопотанні) зазначаються: 1) найменування юридичної особи; 2) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; 3) найменування банку, в якому відкритий рахунок юридичній особі; 4) структура власності юридичної особи із зазначенням її кінцевих бенефіціарних власників та власників істотної участі (за наявності), які є резидентами Російської Федерації/Республіки Білорусь; 5) обґрунтування/підстави для проведення видаткових операцій під час дії воєнного стану з огляду на важливість діяльності юридичної особи з урахуванням критичної важливості такої діяльності.

Як було раніше зазначено, пунктом 4.4. та положеннями заявок на перевезення вантажу визначено розрахунок за надані послуги у безготівковій формі.

Положеннями частини 2 статті 1087 ЦК України передбачено можливість проведення розрахунків між юридичними особами готівкою, якщо інше не встановлено законом.

В матеріалах справи №910/10534/22 відсутні будь-які докази, які б свідчили про вчинення відповідачем всіх можливих дій для вжиття заходів, необхідних для належного виконання ним зобов`язання, а відтак відсутні підстави для припинення зобов`язання за статтею 607 ЦК України.

Після прийняття Постанови НБУ №18, відповідач 09.03.2022 все ж здійснив погашення заборгованості за транспортні послуги згідно рахунків №93, 94 від 10.02.2022, тобто мав реальну можливість погасити заборгованість за спірними рахунками №141, №153 від 22.02.2022, але цього не здійснив, у зв`язку з чим доводи скаржника щодо об`єктивної неможливості виконання грошових зобов`язань спрямовані на ухилення від виконання своїх зобов`язань з оплати послуг перевезення.

Крім цього, обмеження видаткових операцій, які введені Національним банком України, не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку виконання договірного зобов`язання та не можуть слугувати підставами для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором та підлягають врахуванню лише при вирішенні питання про притягнення відповідача до відповідальності за порушення такого зобов`язання.

Доводи апелянта про оскарження Постанова Правління Національного банку України №18 від 24.02.2022 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" в Київському окружному адміністративному суді відхиляються колегією суддів, оскільки наведене не вливає на обов`язок відповідача з оплати наданих позивачем послуг.

Матеріали справи не містять жодних доказів здійснення відповідачем оплати наданих позивачем послуг, а саме заперечення відповідача спрямовані лише на ухилення від виконання своїх зобов`язань з оплати послуг перевезення, які відповідач мав виконати протягом 20 банківських днів, як це передбачено п. 4.4. договору.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що позивач на виконання умов договору та заявок належним чином виконав зобов`язання щодо забезпечення організації та здійснення перевезень, проте, відповідач отримані послуги не оплатив, доказів щодо відсутності заборгованості під час розгляду справи суду не представив, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення заборгованості обґрунтовано задоволені місцевим господарським судом.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу та в письмових поясненнях щодо апеляційної скарги позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №910/8443/17 та у практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

На підтвердження вимоги про стягнення з відповідача на користь Фізичної особи-підприємця Мазурика Богдана Володимировича 4000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, позивачем надано суду:

- копію додаткової угоди №1 від 27.03.2023 до договору №05/02-2023 від 06.02.2023 про надання професійної правничої допомоги та представництво інтересів;

- копію акту виконаних робіт (наданих послуг) від 27.03.2023;

- копію рахунку №1 від 27.03.2023;

- ордер серії ВК №1076479 від 27.03.2023.

27.03.2023 між адвокатом Берун Романом Вікторовичем (адвокат) та Фізичною особою-підприємцем Мазуриком Богданом Володимировичем (клієнт) укладено додаткову угоду №1 від 27.03.2023 до договору №05/02-2023 від 06.02.2023 про надання професійної правничої допомоги та представництво інтересів, відповідно до якої адвокат надає професійну правничу допомогу клієнту у справі за позовом ФОП Мазурик Б.В. до ТОВ "Вєста Україна" про стягнення заборгованості, інфляційних втрат, 3% річних за договором-заявкою №2467 від 18.01.2022.

При цьому, у даній справі ФОП Мазурик Б.В. заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" про стягнення заборгованості в розмірі 121 259, 60 грн. на підставі договору-заявки від 09.02.2022 та заявки-доручення на перевезення вантажу від 16.02.2022.

Враховуючи викладене, оскільки позов заявлено про стягнення заборгованості за заявками до договору від 16.02.2022 та від 09.02.2022, доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу саме за вказаними заявками не надано, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. в суді апеляційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позовних вимог.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 у справі № 910/10534/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2023 у справі № 910/10534/22 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" .

4. Матеріали справи №910/10534/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко