Постанова

від 03.04.2024 по справі 739/410/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 квітня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 739/410/24

Головуючий у першій інстанції Кочура О. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/625/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Онищенко О.І.,

із секретарем Піцан В.М.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІНКОР-АГРО СІВЕР»,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 16 лютого 2024 року (місце ухвалення м. Новгород-Сіверський) про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР», в якому просив стягнути з ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» грошові кошти у сумі 98200 грн, що набуті без достатньої правової підстави.

В обґрунтування посилався, що він є учасником ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» та зобов`язаний був внести свій вклад у статутний фонд Товариства у розмірі 298200 грн.

Посилається, що 29.09.2023 здійснив перерахунок грошових коштів у сумі 298200 грн на рахунок ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» і після оплати йому стало відомо, що надлишково сплатив в якості внеску у статутний фонд товариства 98200 грн, оскільки згідно п. 6.3.2 Статуту Товариства йому належить частка у розмірі 200000 грн, що становить 20% статутного капіталу товариства.

Також зазначає, що 16.10.2023 він звернувся до Товариства з претензією повернути помилково сплачені кошти у сумі 98200 грн, проте 27.10.2023 отримав відповідь від ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» про відмову у поверненні коштів, а тому він вимушений був звернутись до суду.

Ухвалою Новгород-Сіверського районного суду від 16.02.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» про стягнення грошових коштів з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 186 ЦПК України.

Ухвала суду обґрунтована тим, що враховуючи положення п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України позов ОСОБА_1 до ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» про стягнення грошових коштів має розглядатись в порядку господарського, а не цивільного судочинства.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Новгород-Сіверського районного суду від 16.02.2024, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За доводами скарги ухвала судом прийнята внаслідок неправильного встановлення обставин, які виникли у спірних правовідносинах.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції помилково вважав, що між позивачем та відповідачем виник господарський спір, оскільки характер спірних правовідносин свідчить, що спір виник щодо коштів, які набуті відповідачем без достатньої правової підстави, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на загальну норму цивільного законодавства ст. 1212 ЦК України, тому вважає, що зміст зазначених правовідносин носить цивільно-правовий характер, а наявність у відповідача корпоративних відносин із позивачем не перебуває у правовому зв`язку із юридичним спором у даній справі.

Також заявник вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на ч. 1 ст. 20 ГПК України, оскільки його позов спрямований не на захист корпоративних прав як учасника товариства, а на захист цивільних-майнових прав позивача від відповідача, що незаконно збагатився за рахунок майна (грошових коштів), а заявлений позов не ґрунтується на нормах, що регулюють корпоративні або господарські взаємовідносини між позивачем та відповідачем.

В обґрунтування доводів скарги заявник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 607/6079/18, від 13 липня 2021 року у справі № 199/6042/19.

Крім того, вказує, що оскаржувана ухвала, окрім посилання на п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України, не містить жодного обґрунтування наявності існування між позивачем і відповідачем корпоративних відносин. Вважає, що зміст п. 3 ч.1 ст. 20 ГПК України свідчить, що для віднесення спору до господарського треба не лише встановити наявність спору між учасником та Товариством, а й щоб спір виник з корпоративних відносин та був пов`язаний зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У відзиві керівник ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» ОСОБА_2 просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу Новгород-Сіверського районного суду від 16.02.2024 залишити без змін. В обґрунтування посилається, що спірні відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» виникли щодо вкладу ОСОБА_1 саме, як учасника товариства у статутний фонд, тобто спір виник з корпоративних відносин між учасником та товариством, пов`язаний з діяльністю юридичної особи, враховуючи положення ст. 20 ГПК України.

В судове засідання 03.04.2024 учасники справи не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документу (судової повістки) до електронних кабінетів учасників справи у системі «Електронний суд» (а.с. 55, 56).

Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с. 61).

ТОВ «ВІНКОР_АГРО СІВЕР», яке належним чином повідомлено про розгляд справи, про причини неявки представника в апеляційний суд не повідомило, заяв (клопотань) подано не було.

Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явились.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» грошові кошти у сумі 98200 грн, що набуті без достатньої правової підстави.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на положення ст. 1212 ЦК України вказуючи, що надлишково сплатив в якості внеску у статутний фонд ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» 98200 грн як учасник цього товариства.

Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи положення п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України позов ОСОБА_1 до ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» про стягнення грошових коштів має розглядатись в порядку господарського, а не цивільного судочинства.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується суд апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України побудови судоустрою в Україні за принципами територіальності та спеціалізації (ст. 125 Конституції України), так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 492/1519/15-ц).

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені ст. 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у ст. 20 ГПК України. При цьому, у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір господарськими, потрібно керуватися ознаками, наведеними у ст. 3 ГПК України.

Визначаючи юрисдикцію спору, необхідно зважати як на суб`єктний склад учасників справи, так і на суть права та інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 492/1519/15-ц).

Підстави для відмови у відкритті провадження в справі визначені статтею 186 ЦПК України.

Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа (пункт 33 постанови від 01 березня 2018 року у справі № 461/12052/15-ц, пункт 34 постанови від 06 червня 2018 року у справі № 727/8505/15-ц, постанова від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц). Тобто, за певних умов обидві сторони у цивільному процесі можуть і не бути фізичними особами, якщо тільки такий спір не належить до юрисдикції іншого суду, зокрема господарського.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини 1 статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» з розміром частки засновника (учасника) у сумі 200000 грн, що підтверджується Статутом Товариства (а.с. 3-17) та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 18-22).

Згідно платіжної інструкції № 0.0.3224692974.1 від 29.09.2023 ОСОБА_1 було перераховано ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» 298200 грн як вклад учасника Товариства на підставі п. 6.3.2. Статуту (а.с. 23).

Враховуючи, що згідно установчих документів Товариства вклад ОСОБА_3 складає 200000 грн, у позові він просив стягнути надлишково сплачені кошти у розмірі 98200 грн на підставі ст. 1212 ЦК України.

Апеляційний суд враховує, що згідно ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Вказане положення також закріплено в п. 1.1 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» № 4 від 25 лютого 2016 року.

Враховуючи викладене, предметом даного позову є стягнення коштів, які були внесені ОСОБА_1 як вклад учасника ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР» у статутний капітал, тобто спір виник з корпоративних відносин між учасником та Товариством, який пов`язаний з діяльністю такого Товариства, тому апеляційний суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення надлишково сплаченої суми внеску у статутний капітал Товариства мають ознаки господарських правовідносин.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 186 ЦПК України, правильно встановивши, що спірні правовідносини виникли щодо корпоративних прав між учасником та Товариством щодо статутного внеску, у зв`язку з чим спірні правовідносини відносяться до юрисдикції господарського суду.

Посилання заявника на те, що позов обґрунтований положеннями ст. 1212 ЦК України не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки таке посилання на норми цивільного законодавства не спростовують наявність між сторонами господарських правовідносин з приводу розміру внеску до статутного капіталу Товариства, оскільки ОСОБА_1 діяв та мав обов`язки саме як учасник ТОВ «ВІНКОР-АГРО СІВЕР», та не спростовують встановлені обставини щодо наявності господарських відносин між сторонами.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині ухвали суду першої інстанції

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 16 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 04.04.2024.

Головуючий Судді: