Рішення

від 02.04.2024 по справі 903/1117/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 квітня 2024 року Справа № 903/1117/23

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Гандзілевська Яна Вікторівна

за участю представників сторін:

від позивача: Єфімов О.М. - ордер серія ВТ №1040543 від 27.10.2023

від відповідача: н/з

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Волинської області справу № №903/1117/23 за позовом Приватного підприємства «ДНК» до Нововолинської міської ради Волинської області про встановлення земельного сервітуту,

ВСТАНОВИВ:

27.10.2023 представник Приватного підприємства "ДНК" надіслав на адресу суду позовну заяву до Нововолинської міської ради Волинської області, в якій просить встановити, з моменту набрання рішенням суду законної сили, на користь Приватного підприємства "ДНК" строковий платний земельний сервітут на земельній ділянці площею 26,5 га, кадастровий номер 0721180900:02:000:0252, цільове призначення: геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення, яка розташована за адресою: Волинська обл., Володимир-Волинський р-н, с. Грибовиця, власником якої є Нововолинська міська рада Волинської області для проведення геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення на строк дії спеціального дозволу на користування надрами № 5377 від 14 квітня 2022 року із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами (строк дії сервітуту), з оплатою 1000,00 грн. (одна тисяча двадцять гривень) в місяць, яка виплачується щомісяця не пізніше 10 числа.

В обгрунтування зазначає, що дії (бездіяльність) Відповідача, як власника земельної ділянки позбавляє Позивача у законний спосіб встановити строковий платний земельний сервітут на земельну ділянку площею 26,5 га із кадастровим номером 0721180900:02:000:0252 для проведення геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення, що є порушенням прав та законних інтересів Позивача, як надрокористувача, передбачених ст. 24 Кодексу України «Про надра» та умовами спеціального дозволу на користування надрами від 14.04.2022 № 5377.

Ухвалою суду від 01.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.11.2023 о 10:15 год.

02.11.2023 представник відповідача сформував в системі "Електронний суд" клопотання про залишення позовної заяви представника Приватного підприємства "ДНК" адвоката Єфімова Олександра Миколайовича до Нововолинської міської ради Волинської області про встановлення земельного сервітуту, без руху, оскільки Єфімов Олександр Миколайович , який є адвокатом, надіслав на адресу суду позовну заяву, однак у позовній заяві не зазначив відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету, тому така заява не відповідає вимогам пункту 2 частини 3 статті 162 ГПК України.

13.11.2023 представник відповідача сформував в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 24.11.2023 позовну заяву Приватного підприємства «ДНК» до Нововолинської міської ради Волинської області про встановлення земельного сервітуту, залишено без руху. Позивачу не пізніше 10-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме: зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), про що повідомити суд.

Представник позивача ухвалу суду отримав 24.11.2023 о 22:02 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Отже, строк для усунення недоліків до 27.11.2023.

27.11.2023 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків, в якій вказав, що 26.11.2023 ПП «ДНК» зареєстровано електронний кабінет у підсистемі Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Разом з цим, згідно відповіді №304067 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, ПП «ДНК» має зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, дата реєстрації 26.11.2023, 17:51год.

Ухвалою суду від 27.11.2023 постановлено розгляд справи продовжувати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.11.2023 о 10:15 год. в режимі відеоконференції.

Протокольною ухвалою від 28.11.2023 суд відклав розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 05.12.2023 о 11:30 год в режимі відеоконференції.

01.12.2023 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій просив позовні вимоги задовольнити.

Протокольною ухвалою від 05.12.2023 суд закрив провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 03.01.2024 о 11:00 год в режимі відеоконференції.

15.12.2023 представник відповідача сформував в системі "Електронний суд" додаткові пояснення у справі, в яких вказав, що розмір плати за користування земельною ділянкою на правах сервітуту, який заявлений позивачем не є співмірним, збалансованим, справедливим та економічно обгрунтованим в розрізі нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

28.12.2023 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» письмові пояснення, в яких вказав, що розмір плати за користування земельним сервітутом становить 78924,95 грн на місяць.

Протокольною ухвалою від 03.01.2024 суд відклав розгляд справи по суті на 30.01.2024 о 11:00 год в режимі відеоконференції за заявою представника позивача.

Протокольною ухвалою від 30.01.2024 суд не приступаючи до розгляду справи по суті повернувся до стадії підготовчого засідання. Відклав розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 27.02.2024 о 11:00 год. в режимі відеоконференції за заявою представника позивача та відповідача. Зобов`язав представника позивача з врахуванням усних пояснень надати уточнені письмові пояснення щодо заявлених вимог до відповідача.

01.02.2024 представник позивача сформував в системі «Електронний суд» заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд встановити, з моменту набрання рішенням суду законної сили, на користь Приватного підприємства «ДНК» (Ідентифікаційний код 32578695, місцезнаходження: 45324, Волинська обл., Володимир-Волинський р-н, с. Грибовиця, вул. Миру, буд. 61) строковий платний земельний сервітут на земельній ділянці площею 26,5 га, кадастровий номер 0721180900:02:000:0252, цільове призначення: геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення, яка розташована за адресою: Волинська обл., Володимир-Волинський р-н, с. Грибовиця, власником якої є Нововолинська міська рада Волинської області (Ідентифікаційний код 35055268, місцезнаходження: 45400, Волинська обл., м. Нововолинськ, просп. Дружби, буд. 27) для проведення геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення на строк дії спеціального дозволу на користування надрами № 5377 від 14 квітня 2022 року із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами (строк дії сервітуту), з оплатою 78 924,95 грн (сімдесят вісім тисяч дев`ятсот двадцять чотири гривні дев`яносто п`ять копійок) в місяць з індексацією відповідно до чинного законодавства, яка виплачується щомісяця не пізніше 10 числа.

Протокольною ухвалою від 27.02.2024 суд оголосив перерву в судовому засіданні до 12:45 год 27.02.2024 року. Зобов`язав представника відповідача з`ясувати причини не доставлення відзиву до суду.

27.02.2024 канцелярією суду зареєстровано відзив на уточнену позовну заяву, в якому зазначено, що у заяві про уточнення позовних вимог позивач зазначає, що в поясненні міської ради від 15.12.2023 не містяться заперечення про встановлення земельного сервітуту. У додаткових поясненнях, міською радою викладено позицію щодо позовних вимог в частині встановлення оплати за користування земельним сервітутом як однієї з позовних вимог, які були зумовлені затвердженням нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Вважає, що обов`язку повторного викладення у додаткових поясненнях заперечень щодо встановлення земельного сервітуту, які були викладені у відзиві на позовну заяву не було. Тим паче, у прохальній частині пояснень було заявлено позицію про відмову у задоволенні позовної заяви, що з урахуванням викладеної позиції у відзиві на позовну заяву полягає в запереченні проти встановлення земельного сервітуту.

Протокольною ухвалою від 27.02.2024 суд прийняв заяву про уточнення позовних вимог. Розгляд справи у підготовчому судовому засіданні закрив та призначити розгляд справи по суті 02.04.2024 о 10.45 год в режимі відеоконференції за заявою представника позивача та представника відповідача.

01.04.2024 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» наступні документи:

1.Клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки Нововолинською міською радою Волинської області в особі міського голови було подано позовну заяву до Державної служби геології та надр України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Приватне підприємство «ДНК» про визнання протиправним та скасування спеціального дозволу на користування надрами від 14.04.2022 № 5377, а тому з метою дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого, неупередженого вирішення спору, забезпечення правильного вирішення правового спору між сторонами, просить відкласти судове засідання по справі № 903/1117/23 на іншу дату.

2.Клопотання про призначення експертизи, в якому просить суд поновити пропущені процесуальні строки для подання клопотання про призначення судової експертизи; прийняти клопотання про призначення судової експертизи; призначити по справі судову земельно-технічну експертизу; проведення судової експертизи доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції.

На вирішення судової земельно-технічної експертизи поставити питання:

- який розмір земельної ділянки необхідний для встановлення земельного сервітуту приватному підприємству «ДНК» згідно наявного спеціального дозволу від 14.04.2022, виданого Державною службою геології та надр України приватному підприємству «ДНК» на земельну ділянку для геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовища, затвердження запасів ДКЗ України за промисловими категоріями площею 11,86 га.

Представник позивача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача та позов задовольнити.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з`явився.

Щодо клопотання про відкладення розгляду справи.

Статтею 194 ГПК України визначено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Окрім цього, численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1статті 6 Право на справедливий суд Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в розумний строк через затримки у провадженні, в основному з вини судів.

Реєстрація адміністративного позову у Волинському окружному адміністративному суді та визначення судді, який буде здійснювати розгляд позову Нововолинської міської ради Волинської області до Державної служби геології та надр України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Приватне підприємство «ДНК» про визнання протиправним та скасування спеціального дозволу на користування надрами від 14.04.2022 № 5377 не є підставою ля відкладення розгляду даної справи..

Суд відхиляє наведені відповідачем в обґрунтування відкладення розгляду справи доводи, а не з`явлення в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги, що явка сторін в судове засідання не визнавалася обов`язковою, в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними матеріалами.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Щодо клопотання про призначення експертизи, судом враховано наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи.

Як вбачається, протокольною ухвалою від 27.02.2024 суд розгляд справи у підготовчому судовому засіданні закрив та призначити розгляд справи по суті 02.04.2024 о 10.45 год в режимі відеоконференції за заявою представника позивача та представника відповідача.

Главою 6 Розділу «Розгляд справи по суті» ГПК України не передбачено під час судового розгляду заяв про призначення експертиз.

Судом встановлено, що клопотання про призначення експертизи подано відповідачем після закриття підготовчого провадження в справі та призначення справи до судового розгляду по суті.

Таким чином, клопотання про призначення експертизи має бути подане учасником справи до закриття підготовчого засідання.

Лише у разі існування обставин, які об`єктивно перешкоджали стороні звернутися до суду з клопотанням про призначення експертизи на стадії підготовчого провадження, суд має право вирішити таке клопотання на стадії розгляду справи по суті. При цьому, існування таких обставин має бути підтверджено належними та переконливими доказами, поданими особою, яка звертається до суду з зазначеним клопотанням після закриття підготовчого провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для учасника справи вчинити певну процесуальну дію у встановлений законом строк. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.

Норми господарського процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Відповідно до приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Суд, також виходить з того, що у дотриманні стандартів доступу до суду, передбачених згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, важливе значення має добросовісна поведінка учасників справи.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ст.207 ГПК України, головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.

Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Протокольною ухвалою від 02.04.2024 суд відмовив в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи за безпідставністю. У відповідності до ч. 2 ст. 207 ГПК України клопотання представника відповідача про призначення експертизи залишив без розгляду.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, 14.04.2022 державною службою геології та надр України видано Приватному підприємству «ДНК» (надалі - Позивач) Спеціальний дозвіл на користування надрами за реєстраційним № 5377 із строком дії 5 років (а.с.12).

Вид користування надрами відповідно до ст. 14 Кодексу України про надра, ст. 13 Закону України «Про нафту і газ» та п. 5 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами: геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення.

Мета користування надрами: геологічне вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовища, затвердження запасів ДКЗ України за промисловими категоріями.

Назва родовища: Ділянка «Грибовицька».

09.12.2022 Приватне підприємство «ДНК» звернулося до Нововолинської міської ради Волинської області (надалі - Відповідач) із заявою вих. № 15 щодо укладання договору сервітуту (встановлення земельних сервітутів) на користування надрами (геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення) відповідно до ст.ст. 3, 66, 98 та 99 Земельного кодексу України (а.с.15-19).

Листом № 149/02/-26/2-23 від 23.01.2023 Відповідач повідомив, що вказана у цій заяві земельна ділянка не може бути предметом договору сервітуту (встановлення земельних сервітутів), оскільки вона припинила своє існування як об`єкт цивільних прав (у результаті поділу) (а.с.20).

23.01.2023 Позивач повторно звернувся до Відповідача із заявою вих. № 2 щодо укладання договору сервітуту (встановлення земельних сервітутів) на користування надрами (геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення) відповідно до ст.ст. 3, 66, 98 та 99 Земельного кодексу України, вказавши при цьому іншу земельну ділянку, а саме земельну ділянку за кадастровим номером: 0721180900:02:000:0252, яка розташована за адресою: Волинська обл., Володимир-Волинський р-н, с. Грибовиця (а.с.21-25).

Листом № 1486/02/-26/2-23 від 16.06.2023 Відповідач повідомив, що подану заяву було винесено та розглянуто на засіданні постійних комісій міської ради з питань земельних відносин, комунального майна, транспорту, містобудування та архітектури та з питань промисловості, підприємництва, інвестицій та міжнародного співробітництва. Згідно з Регламентом Нововолинської міської ради восьмого скликання, затвердженим рішенням міської ради від 23.12.2020 № 2/12 проект рішення знято на доопрацювання (а.с.26).

У відповіді № 1718/02-21/2-23 від 10.07.2023 на адвокатський запит № 2906/001 від 29.06.2023 (а.с.27-32) Відповідач зазначив наступне:

«Повторне звернення ПП «ДНК» від 23.01.2023 за № 2 з вірно вказаним кадастровим номером та площею земельної ділянки надійшло до виконання 24.01.2023, розглянуто та надано у місячний термін відповідь щодо розгляду даного питання на чергові й сесії Нововолинської міської ради.

З 24.02.2023 відбулося дві позачергові сесії Нововолинської міської ради 22.03.2023 та 19.04.2023.

На чергову сесію Нововолинської міської ради, яка відбулася 30.05.2023 було підготовлено проект рішення «Про встановлення земельного сервітуту та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту», яке оприлюднено 15.05.2023 року на офіційному сайті Нововолинської міської ради. За посиланням: https://nov-rada.gov.ua/ - Документи - Міська рада - Проекти рішень - 2023рік - Травень. Ви можете ознайомитися.

Відповідно до п, 5 ст. 9 Регламенту Нововолинської міської ради восьмого скликання «проекти рішень попередньо розглядаються постійною комісією ради відповідно до її компетенції, або, за дорученням міського голови, секретаря ради - у кількох комісіях».

Питання про встановлення земельного сервітуту та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту заслуховувалося на засіданнях Постійних комісій з питань земельних відносин, комунального майна, транспорту, містобудування та архітектури й з питань промисловості, підприємництва, інвестицій та міжнародного співробітництва, які відбулись 22 травня 2023 року та 23 травня 2023 року відповідно. Рекомендації комісій: доопрацювати та довивчити порушене питання та даний проект не виносити на розгляд сесії 30 травня 2023 року.

Враховуючи рекомендації постійних комісій з питань земельних відносин, комунального майна, транспорту, містобудування та архітектури й з питань промисловості, підприємництва, інвестицій та міжнародного співробітництва проект рішення «Про встановлення земельного сервітуту та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту» був знятий з розгляду на пленарному засіданні двадцять другої сесії міської ради восьмого скликання 30 травня 2023 року» (а.с.30-32).

24.07.2023 Позивач повторно звернувся до Відповідача із заявою вих № 9 щодо укладання договору сервітуту (встановлення земельних сервітутів) на користування надрами (геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення) відповідно до ст.ст. 3, 66, 98 та 99 Земельного кодексу України» (а.с.33-35).

Відомості про земельну ділянку: Волинська обл., Володимир-Волинський р-н, с Грибовиця. Кадастровий номер: 0721180900:02:000:0252. Розмір: 26,5 гектарів. Цільове призначення: геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення.

До поданої заяви було додано проект договору про встановлення земельного сервітуту, витяг з ЄДРПОУ, копію спецдозволу.

Листом №2169/02/-26/2-23 від 22.08.2023 Відповідач повідомив, що подана заява буде розглянута постійною комісією з питань земельних відносин, комунального майна, транспорту, містобудування та архітектури та винесена на розгляд на сесію міської ради (а.с.37).

Однак, до порядку денного двадцять шостої сесії Нововолинської міської ради восьмого скликання, засідання якої відбулося 10.10.2023 питання щодо укладання договору сервітуту (встановлення земельних сервітутів) на користування надрами з Приватним підприємством «ДНК» включено не було, відповідно рішення з цього питання не прийнято (а.с.38-41).

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами ст. ст. 15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

За приписами ст.395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Відповідно до ст. 24 Кодексу України про надра, користувачі надр мають право здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу о угоди про розподіл продукції; розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу тощо.

Права та обов`язки користувача надр виникають з дня, наступного за днем внесення інформації про спеціальний дозвіл на користування надрами до Державного реєстру спеціальних дозволів на користування надрами, якщо в такому спеціальному дозволі на користування надрами не передбачено більш пізній строк, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня набрання чинності такою угодою, якщо інше не передбачено самою угодою, та діють до завершення строку дії спеціального дозволу на користування надрами або до набрання законної сили рішенням суду про дострокове припинення прав на користування надрами (анулювання спеціального дозволу на користування надрами) з підстав, встановлених цим Кодексом.

Реалізація передбачених ст. 14 Кодексу України про надра видів користування надрами зазвичай потребує відповідних земельних ділянок. Суб`єкти господарювання, які здійснюють операції з надрокористування, фактично зосереджують свої виробничі потужності або ж результати своєї діяльності на певній земельній ділянці.

Частиною 4 ст. 66 Земельного кодексу України, встановлено, що надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

Наведені положення фактично відтворюють зміст ст. 18 Кодексу України про надра. Згідно з цією нормою земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених ст. 23 Кодексу України про надра, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.

Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.

Загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлений ст. 123 ЗК України.

При цьому, ст. 1241 ЗК України визначено порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності, відповідно до якої особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з клопотанням у разі, якщо:

а) земельна ділянка не передана у користування або у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях, не сформованих у земельні ділянки, - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності;

б) земельна ділянка перебуває у користуванні - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності, або до землекористувача.

У клопотанні має бути зазначена мета встановлення земельного сервітуту.

До клопотання додаються:

а) копії документів, що підтверджують право власності заявника на будівлі, споруди, що розташовані на земельній ділянці (за наявності);

б) письмове погодження землекористувача (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, за договором з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності), справжність підпису на якому засвідчується нотаріально;

в) проект договору про встановлення земельного сервітуту (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки);

г) графічні матеріали із зазначенням орієнтовного місця розташування та площі земельної ділянки, яку передбачається сформувати з метою встановлення земельного сервітуту (у разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту);

г) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, що розробляється без одержання дозволу на її розроблення (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки).

У разі необхідності встановлення земельного сервітуту на сформованій земельній ділянці:

-особа відповідно до пункту «а» частини першої вказаної статті приймає рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту та забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні;

-особа відповідно до пункту «б» частини першої цієї статті забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні.

Укладення договору про встановлення земельного сервітуту з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування здійснюється на підставі рішення цього органу. У разі відмови в укладенні договору про встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки державної, комунальної власності такий договір визнається укладеним за рішенням суду.

У разі відмови особи відповідно до пункту «а» частини першої цієї статті у прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та/або укладення договору про встановлення земельного сервітуту, такий земельний сервітут встановлюється за рішенням суду за позовом особи, заінтересованої у встановленні земельного сервітуту.

Статтею 98 ЗК України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

За змістом статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (стаття 100 ЗК України).

Згідно зі ст. 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема:

- право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування;

- право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту;

- право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені ст. 98 цього Кодексу;

- інші земельні сервітути.

Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту (ч.ч. 4, 5 ст. 101 Земельного кодексу України).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до ст. 403 Цивільного кодексу України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити будь-яким іншим способом.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, яка звертається щодо встановлення такого обмеженого користування чужим майном.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2019 року по справі № 607/12777/17, від 17 вересня 2018 року у справі №127/1417/16-ц, від 17 вересня 2018 року у справі №686/3104/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі №379/794/16-ц, від 17 січня 2019 року у справі № 607/12777/17; у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №918/370/17; у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 2а-1147/10.

Однією з основних ознак сервітуту, який підлягає встановленню за рішенням суду, є неможливість задоволення інтересів у будь-який інший спосіб у ситуації, коли власник і потенційний сервітуарій не можуть досягнути згоди щодо встановлення сервітуту або способу його здійснення, плати тощо. Умовою встановлення сервітуту у такий спосіб є те, що позивач має довести у суді, що нормальне функціонування його господарства чи задоволення його інтересів при використанні свого майна неможливе без встановлення сервітуту.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2019 року по справі №607/12777/17, провадження № 61-45979 св 18.

Оскільки сервітут - це право обмеженого користування чужим майном (земельною ділянкою, іншими природними ресурсами, нерухомим майном), то потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №905/3280/16, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17 у подібних відносинах. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Отже потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном шляхом встановлення сервітуту, повинні мати характер вимушених.

Верховним Судом висловлювалася позиція про те, що обов`язковою умовою для встановлення сервітуту є вжиття особою (позивачем), яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 918/370/17), а якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №925/603/18).

Отже, обов`язковою передумовою для встановлення сервітуту повинно бути:

- звернення зацікавленої особи до власника земельної ділянки з пропозицією щодо встановлення сервітуту на умовах, що є ідентичними в подальшому заявленими у позові;

- наявність обставин, що унеможливлюють користування майном позивача у спосіб інший, ніж через встановлення сервітуту.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 у справі № 663/917/17, від 19 січня 2022 у справі № 363/620/19, від 12 квітня 2022 у справі № 306/612/20.

Статтею 124-1 ЗК України визначається порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності. Особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з клопотанням у разі, якщо земельна ділянка перебуває у користуванні - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності, або до землекористувача (п. "б" ч. 1 ст. 124 ЗК України).

У клопотанні має бути зазначена мета встановлення земельного сервітуту.

До клопотання додаються: а) копії документів, що підтверджують право власності заявника на будівлі, споруди, що розташовані на земельній ділянці (за наявності); б) письмове погодження землекористувача (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, за договором з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності), справжність підпису на якому засвідчується нотаріально; в) проект договору про встановлення земельного сервітуту (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки); г) графічні матеріали із зазначенням орієнтовного місця розташування та площі земельної ділянки, яку передбачається сформувати з метою встановлення земельного сервітуту (у разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту); г) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, що розробляється без одержання дозволу на її розроблення (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки).

Судом встановлено, що відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 14.04.2022, виданого Державною службою геології та надр України ПП «ДНК», площа земельної ділянки для геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовища, затвердження запасів ДКЗ України за промисловими категоріями становить 11,86 га, з координатами відображеними у відповідному спеціальному дозволі.

Відповідно угоди №5377 від 14.04.2022 про умови користування надрами з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, укладеної Державної службою геології та надр України та приватним підприємством «ДНК», просторові межі ділянки надр, яка є предметом цієї Угоди, ступінь геологічного вивчення та освоєння об`єкта надрокористування, відомості про кількість прогнозованих запасів (ресурсів) корисних копалин на час надання Дозволу вказуються Надрокористувачем у характеристиці ділянки надр, яка є Додатком 1 та невід`ємною частиною цієї Угоди.

Відповідно до характеристики ділянки надр, яка є Додатком до Угоди, площа ділянки надр становить 11,86 га.

Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 66 Земельного кодексу України земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

Таким чином, аналіз відповідних норм та документів свідчить про те, що ПП «ДНК» має право вимагати встановлення сервітуту щодо земельної ділянки площею 11.86 га, в межах якої надано дозвіл на геологічне вивчення.

У зв`язку з цим вимоги про встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці площею 26,5 га з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252 є необґрунтованими.

Відповідна земельна ділянка, на яку видано спеціальний дозвіл, розташовується в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252, тобто є її частиною.

Відповідно до Положення про порядок організації та виконання дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 03.03.2003 № 34/м, дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення (далі - ДПР) є складовою частиною робіт з геологічного вивчення.

Проєкти ДПР є частиною загального проєкту геологорозвідувальних робіт (окрім проєктів ДПР родовищ вуглеводнів, які складаються окремо) і складаються авторами загального проєкту із залученням, у разі потреби, фахівців із спеціалізованих проєктних організацій.

У проєктах ДПР обґрунтовуються конкретні завдання та визначаються заходи (види робіт та досліджень), спрямовані на їх вирішення.

Відсутність дослідно-промислової розробки не надає об`єктивної можливості оцінити розмір площі земельної ділянки, яка повинна бути використана ПП «ДНК» за межами земельної ділянки, на яку видано спеціальний дозвіл для геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовища, затвердження запасів ДКЗ України за промисловими категоріями.

З врахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, що Приватне підприємство «ДНК» має право вимагати встановлення сервітуту щодо земельної ділянки площею 11.86 га, в межах якої надано дозвіл на геологічне вивчення.

Отже, вимоги про встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці площею 26,5 га з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252 є недоведеними та необгрунтованими, оскільки земельна ділянка, на яку видано спеціальний дозвіл, розташовується в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252, тобто є її частиною.

Дія спеціального дозволу на користування надрами №5377 від 14.04.2022 (плаща 11,86 га) не поширюється на земельну ділянку (площа 26,5 га), щодо якої позивач просить встановити земельний сервітут.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що геологічне вивчення згідно спеціального дозволу №5377 неможливе без обмеження сервітутом земельної ділянки площею 26.5 га. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Суд прийшов до висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що задоволення його потреб, саме у встановленні земельного сервітуту на ділянку площею 26.5 га неможливо здійснити іншим способом, ніж встановлення земельного сервітуту на всю сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252.

На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволені позову Приватного підприємства "ДНК" до Нововолинської міської ради Волинської області про встановлення земельного сервітуту, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складно 04.04.2024.

Суддя І. О. Гарбар