Постанова

від 11.06.2024 по справі 903/1117/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року Справа №903/1117/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Петухов М.Г.

суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ДНК" на рішення Господарського суду Волинської області від 02.04.2024 (суддя Гарбар І.О., повний текст рішення складено 04.04.2024)

за позовом Приватного підприємства "ДНК"

до Нововолинської міської ради Волинської області

про встановлення земельного сервітуту

за участю представників:

позивача - Єфімова О.М.,

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 02.04.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції зазначив, що відсутність дослідно-промислової розробки не надає об`єктивної можливості оцінити розмір площі земельної ділянки, яка повинна бути використана ПП "ДНК" за межами земельної ділянки, на яку видано спеціальний дозвіл для геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовища, затвердження запасів ДКЗ України за промисловими категоріями.

Із врахуванням абз.2 ч.4 ст.66, ст.124-1 ЗК України, суд вказав, що ПП "ДНК" має право вимагати встановлення сервітуту щодо земельної ділянки площею 11,86 га, в межах якої надано дозвіл на геологічне вивчення.

При цьому, звертаючись з позовом про обтяження сервітутом земельної ділянки більшої площі, суд дійшов висновку про недоведення позивачем належними та допустимими доказами, що задоволення його потреб, саме у встановленні земельного сервітуту на ділянку площею 26.5 га неможливо здійснити іншим способом, ніж встановлення земельного сервітуту на всю сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю, а саме: встановити з моменту набрання рішенням суду законної сили, на користь Приватного підприємства "ДНК" строковий платний земельний сервітут на земельній ділянці площею 26,5 га, кадастровий номер 0721180900:02:000:0252 для проведення геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення на строк дії спеціального дозволу на користування надрами №5377 від 14.04.2022 року із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами (строк дії сервітуту), з оплатою 78 924,95 грн в місяць з індексацією відповідно до чинного законодавства, яка виплачується щомісяця не пізніше 10 числа.

Апелянт, посилаючись на ч.4 ст.66 ЗК України, вказує, що у надрокористувача є право на встановлення земельного сервітуту на більшу площу земельної ділянки, ніж та, на яку видано спеціальний дозвіл на користування надрами.

Водночас, зауважує, що позивачем дотримано порядок встановлення земельного сервітуту та надано на підтвердження цього всі необхідні документи згідно переліку, визначеного ч.1 ст.124-1 ЗК України, який є вичерпний, а тому вимога щодо обов`язкової наявності проекту дослідно-промислової розробки для встановлення земельного сервітуту є незаконною та такою, що порушує права надрокористувача.

Скаржник зазначає, що встановлення земельного сервітуту забезпечить збереження та дотримання балансу прав та інтересів як власника (відповідача), так і надрокористувача (позивача), бо необхідність встановлення земельного сервітуту на всю земельну ділянку з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252 площею 26,5 га зумовлена потребою у під`їздних дорогах, яка виключається у випадку встановлення земельного сервітуту на ділянку площею 11,86 га. Крім того, проїзд та прохід на частину земельної ділянки з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252 площею 26,5 га неможливий без проїзду по вказаній земельній ділянці.

Також апелянт вважає, що відповідач своїми діями створює перешкоди для легальної діяльності з видобутку корисних копалин та сплаті позивачем всіх передбачених законодавством платежів до бюджету. Зазначені перешкоди також стають на заваді загальнонаціональним інтересам з розвитку галузі з видобутку корисних копалин (загальнодержавного значення).

У відповідності до ст.263 ГПК України, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує на відсутність будь-яких аргументованих доказів ПП "ДНК" щодо необхідності встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 26,5 га, яка майже у 2,5 рази перевищує земельну ділянку, на яку видано спеціальний дозвіл. Вказане свідчить про недоведення позивачем, що задоволення його потреб, саме у встановленні земельного сервітуту на ділянку площею 26,5 га неможливо здійснити іншим способом, ніж встановлення земельного сервітуту на всю сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252.

Таким чином вважає, що рішення Господарського суду Волинської області від 02.04.2024 ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

У судове засідання, призначене на 11.06.2024 року, відповідач, Нововолинська міська рада, не забезпечив явку повноважного представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання (т.2, а.с.23-25).

Згідно заяви від 04.06.2024 (т.2, а.с.46) відповідач просив розгляд справи здійснювати без участі представника Нововолинської міської ради за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення сторін у справі про день, час та місце розгляду справи, зважаючи на строк розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, визначений ч.1 ст.273 ГПК України, та приймаючи до уваги відповідну заяву відповідача, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

01.05.2024 відповідач подав до суду клопотання про призначення експертизи, згідно зі змісту якого вважає, що для визначення технічної можливості встановлення земельного сервітуту за межами земельної ділянки, на яку видано спеціальний дозвіл, необхідно призначити судову земельно-технічну експертизу.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно з ч.1, 3 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч.2 ст.80 ГПК України).

Статтею 162 ГПК України передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

У вирішенні спорів про встановлення сервітуту суд має враховувати, що обов`язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач покладається на позивача.

Відтак, враховуючи, що у спірних правовідносинах саме на ПП "ДНК" як надрокористувача покладено обов`язок довести площу та координати конфігурації земельної ділянки, необхідну для встановлення земельного сервітуту, приймаючи до уваги заперечення позивача щодо призначення у даній справі судової експертизи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для призначення судової земельно-технічної експертизи у даній справі та як наслідок про відмову у задоволенні клопотання відповідача.

Щодо клопотання позивача про долучення до матеріалів справи нових доказів апеляційним судом враховується таке.

10.06.2024 року від апелянта надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів з метою повного та всебічного розгляду справи, зокрема, проекту дослідно-промислової розробки родовища піщано-гравійної сировини "Грибовицьке" від 24.05.2024 та висновок експертизи №44403851-1/М-24 про відповідність проектних рішень вимогам безпеки проведення гірничих робіт, законодавства з охорони праці та промислової безпеки від 10.06.2024.

Апелянт зазначає, що вказані докази не було додано до позовної заяви, через те, що на момент підготовки позовної заяви цих документів не було виготовлено, так як не було у них необхідності. При вирішенні питання про визнання причин пропуску строку для подання доказів поважними, просить врахувати винятковість випадку, а також те, що причини пропуску цього строку об`єктивно не залежали від позивача, так як не було необхідності у поданні цих доказів разом із позовною заявою.

11.06.2024 відповідач подав заперечення на вказане клопотання, згідно якого зауважує, що обов`язок розроблення проекту дослідно-промислової розробки при наявності спеціального дозволу у позивача виник після видачі такого дозволу. У зв`язку з чим вважає, що проект дослідно-промислової розробки повинен був бути розроблений приватним підприємством "ДНК" після видачі спеціального дозволу на користування надрами та з урахуванням суттєвої різниці площі земельної ділянки відображеної у спеціального дозволі та прохальній частині позовної заяви долучений до самої позовної заяви при її подачі до суду першої інстанції, а тому підстави для поновлення строку апелянту для подання доказів відсутні.

Статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, зокрема, в частині 3 вказаної статті передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків викладених Верховним Судом у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиним винятковим випадком, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Крім того, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц.

Як вбачається з поданого клопотання, документи, які апелянт просить долучити до матеріалів справи, виготовлені після прийняття оскаржуваного рішення, а саме проект ДПР 24.05.2024, висновок експертизи 10.06.2024.

Допущення прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів (нових) матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, зокрема, ст.269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 27.06.2022 у справі №906/707/18).

Сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази.

Вказане відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine, заява №3236/03, п.40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Таким чином, враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку подання нових доказів, а також не дотримання представником апелянта чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання нових доказів в суді апеляційної інстанції, а саме не обґрунтування ним наявності виняткового випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, як і не доведення неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а отже не вчинення відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам на стадії апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 14.04.2022 Державною службою геології та надр України видано Приватному підприємству "ДНК" спеціальний дозвіл на користування надрами (піщано-гравійна сировина) за реєстраційним №5377 із строком дії 5 років (т.1, а.с.12) на родовищі - ділянка "Грибовицька".

09.12.2022 ПП "ДНК" звернулося до Нововолинської міської ради Волинської області із заявою щодо укладення договору сервітуту (встановлення земельних сервітутів) на користування надрами (геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загального державного значення) відповідно до ст.3, 66, 98 та 99 Земельного кодексу України (т.1, а.с.15-19).

Листом від 23.01.2023 відповідач повідомив, що вказана у цій заяві земельна ділянка не може бути предметом договору сервітуту (встановлення земельних сервітутів), оскільки вона припинила своє існування як об`єкт цивільних прав (у результаті поділу) (т.1, а.с.20).

23.01.2023 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою щодо укладення договору сервітуту (встановлення земельних сервітутів) на користування надрами, вказавши при цьому іншу земельну ділянку, а саме за кадастровим номером: 0721180900:02:000:0252, яка розташована за адресою: Волинська обл., Володимир-Волинський р-н, с. Грибовиця (т.1, а.с.21-25).

Листом від 16.06.2023 відповідач повідомив, що подану заяву було винесено та розглянуто на засіданні постійних комісій міської ради з питань земельних відносин, комунального майна, транспорту, містобудування та архітектури та з питань промисловості, підприємництва, інвестицій та міжнародного співробітництва. Згідно з Регламентом Нововолинської міської ради восьмого скликання, затвердженим рішенням міської ради від 23.12.2020 № 2/12 проект рішення знято на доопрацювання (т.1, а.с.26).

Згідно відповіді від 10.07.2023 на адвокатський запит (т.1, а.с.27-32) відповідач зазначив, що враховуючи рекомендації постійних комісій з питань земельних відносин, комунального майна, транспорту, містобудування та архітектури й з питань промисловості, підприємництва, інвестицій та міжнародного співробітництва проект рішення "Про встановлення земельного сервітуту та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту" був знятий з розгляду на пленарному засіданні двадцять другої сесії міської ради восьмого скликання 30.05.2023 року (т.1, а.с.30-32).

24.07.2023 позивач повторно звернувся до відповідача із заявою щодо укладення договору сервітуту (встановлення земельних сервітутів) на користування надрами (т.1, а.с.33-35). До поданої заяви було додано проект договору про встановлення земельного сервітуту, витяг з ЄДРПОУ, копію спецдозволу.

Листом від 22.08.2023 відповідач повідомив, що подана заява буде розглянута постійною комісією з питань земельних відносин, комунального майна, транспорту, містобудування та архітектури та винесена на розгляд на сесію міської ради (т.1, а.с.37).

Однак, до порядку денного двадцять шостої сесії Нововолинської міської ради восьмого скликання, засідання якої відбулося 10.10.2023 питання щодо укладення договору сервітуту (встановлення земельних сервітутів) на користування надрами з Приватним підприємством "ДНК" включено не було, відповідно рішення з цього питання не прийнято (т.1, а.с.38-41).

Позивач, вважаючи, що у діях відповідача як власника земельної ділянки має місце бездіяльність щодо розгляду звернення ПП "ДНК" про укладення договору сервітуту на користування надрами та прийняття відповідного рішення, що позбавляє надрокористувача у законний спосіб встановити строковий платний земельний сервітут на земельну ділянку плошею 26,5 га, звернувся з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.1 ст.13 та ч.1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками.

Статтею 395 ЦК України передбачено, що до речових прав на чуже майно належить, зокрема, право користування (сервітут).

Згідно з ч.1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У відповідності до ч.1, 2 ст.402 ЦК України, яка кореспондується зі ст.100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію.

Відповідно до ст. 403 ЦК України, сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що метою сервітуту є задоволення потреб власника, землекористувача земельної ділянки або іншої заінтересованої особи для ефективного використання земельної ділянки; умовою встановлення сервітуту є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема, право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені ст.98 цього Кодексу (п. «в3» ч.1 ст.99 ЗК України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 14.04.2022 ПП "ДНК" отримало спеціальний дозвіл на користування надрами (піщано-гравійна сировина) №5377 із строком дії 5 років на родовищі - ділянка "Грибовицька" (т.1, а.с.12).

Зі змісту вказаного дозволу вбачається, що відповідно до ст.14 Кодексу України про надра, ст. 13 Закону України "Про нафту і газ" та п. 5 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами ПП "ДНК" встановлено вид користування надрами - геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; мета користування надрами - геологічне вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовища, затвердження запасів ДКЗ України за промисловими категоріями.

Відповідно до ст.24 Кодексу України про надра, користувачі надр мають право, зокрема, здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції; розпоряджатися видобутими корисними копалинами, якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу тощо.

Реалізація передбачених ст. 14 Кодексу України про надра видів користування надрами зазвичай потребує відповідних земельних ділянок. Суб`єкти господарювання, які здійснюють операції з надрокористування, фактично зосереджують свої виробничі потужності або ж результати своєї діяльності на певній земельній ділянці.

Частиною 4 ст. 66 Земельного кодексу України, встановлено, що надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Згідно з ч.2 ст.18 Кодексу про надра, земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів.

Порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності встановлений ст.1241 ЗК України, відповідно до змісту якої, особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з клопотанням до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності. У клопотанні має бути зазначена мета встановлення земельного сервітуту.

Укладення договору про встановлення земельного сервітуту з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування здійснюється на підставі рішення цього органу. У разі відмови в укладенні договору про встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки державної, комунальної власності такий договір визнається укладеним за рішенням суду (ч.2 ст. 1241 ЗК України).

Відповідно до ч.1 ст. 402 ЦК України та ч.1 ст.100 ЗК України, суд може винести рішення про встановлення сервітуту, умови якого визначаються судом з урахуванням обставин справи.

Відповідно до ч.1, 2 ст.404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №325/329/19, від 29.01.2020 у справі №304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі №539/1427/16-ц.

Відтак, земельний сервітут встановлюється у виняткових випадках - коли в інший спосіб неможливо задовольнити потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, при цьому встановлення земельного сервітуту не може призводити до позбавлення власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, права володіння, користування та розпорядження нею. Потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном шляхом встановлення сервітуту, повинні мати характер вимушених.

Враховуючи викладене, позивач має довести та надати суду докази того, що реалізація належного йому права землекористування є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 14.04.2022, виданого Державною службою геології та надр України ПП "ДНК", площа земельної ділянки для геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовища, затвердження запасів ДКЗ України за промисловими категоріями становить 11,86 га, з координатами відображеними у відповідному спеціальному дозволі.

Відповідно угоди №5377 від 14.04.2022 про умови користування надрами з метою геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, укладеної Державної службою геології та надр України та приватним підприємством "ДНК", просторові межі ділянки надр, яка є предметом цієї угоди, ступінь геологічного вивчення та освоєння об`єкта надрокористування, відомості про кількість прогнозованих запасів (ресурсів) корисних копалин на час надання дозволу вказуються Надрокористувачем у характеристиці ділянки надр, яка є додатком 1 та невід`ємною частиною цієї угоди (т.1, а.с.47-53).

Характеристикою ділянки "Грибовицька", яка є додатком до Угоди, передбачено, що площа ділянки надр становить 11,86 га.

За приписами абз.2 ч.4 ст.66 ЗК України, земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значенняшляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

Натомість, позивач, звертаючись до Нововолинської міської ради як до власника земельної ділянки, а в подальшому до суду із позовною заявою, просить встановити сервітут на всю земельну ділянку площею 26,5 га, тобто на більшу площу земельної ділянки, ніж та, на яку видано спеціальний дозвіл на користування надрами. При цьому, не вказує, що встановлення земельного сервітуту за межами ділянки надр необхідне для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності.

Разом з тим, обов`язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача у спорі про встановлення земельного сервітуту (постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №905/798/19, від 02.11.2022 №915/442/21).

Відповідно до п.1.4 Положення про порядок організації та виконання дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, затв.наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 03.03.2003 №34/м (далі Положення) (в редакції, чинній на дату спеціального дозволу) дослідно-промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного значення (далі ДПР) є складовою частиною робіт з геологічного вивчення.

Пунктом 2.1 відповідного Положення визначено, що ДПР здійснюється на підставі проектів, що складаються, проходять експертизу і затверджуються відповідно до чинних законодавчих та нормативних актів та вимог, передбачених цим Положенням.

Відповідно до пункту 3.2 Положення, проекти ДПР є частиною загального проекту геологорозвідувальних робіт (окрім проектів ДПР родовищ вуглеводнів, які складаються окремо) і складаються авторами загального проекту із залученням, у разі потреби, фахівців із спеціалізованих проектних організацій.

У проектах ДПР обґрунтовуються конкретні завдання та визначаються заходи (види робіт та досліджень), спрямовані на їх вирішення.

Таким чином, аналіз відповідних норм свідчить про те, що ПП "ДНК" для здійснення діяльності, визначеної у спеціальному дозволі повинен був розробити проект ДПР після видачі відповідного дозволу.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи відсутній проект ДПР, що не надає об`єктивної можливості оцінити розмір площі земельної ділянки, яка повинна бути використана ПП "ДНК" за межами земельної ділянки, на яку видано спеціальний дозвіл для геологічного вивчення шахтних відвалів у якості піщано-гравійної сировини, у тому числі дослідно-промислова розробка родовища, затвердження запасів ДКЗ України за промисловими категоріями.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України в обґрунтування площі (саме 26,5 га) і меж земельної ділянки відповідача, встановлення сервітуту на яку вимагає ПП "ДНК", позивачем суду не надано та матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, що задоволення його потреб, саме у встановленні земельного сервітуту на ділянку площею 26,5 га неможливо здійснити іншим способом, ніж встановлення земельного сервітуту на всю сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252, а також, що встановлення земельного сервітуту має вимушений характер.

Отже, позовна вимога про встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці площею 26,5 га з кадастровим номером 0721180900:02:000:0252 не підлягає до задоволення, про що суд першої інстанції дійшов вірного висновку.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Волинської області від 02.04.2024 у справі №903/1117/23 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства "ДНК" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "13" червня 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.