Рішення

від 04.04.2024 по справі 910/928/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.04.2024Справа № 910/928/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АП МАРІН"

до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"

про стягнення 164 112,20 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Патрікеєва Т.В.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АП МАРТІН" (далі - позивач, ТОВ "АП МАРТІН") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (далі - відповідач, АТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ") про стягнення 164 112,20 грн штрафу за порушення терміну доставки вантажу.

Позовна заява сформована в системі "Електронний суд" 31.01.2024 та зареєстрована у КП "Діловодство спеціалізованого суду" 01.02.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем встановлених термінів доставки вантажу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 позовну заяву ТОВ "АП МАРТІН" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

Заяву про усунення недоліків з доданими до неї документами сформовано позивачем в системі "Електронний суд" 09.02.2024 та зареєстровано у КП "Діловодство спеціалізованого суду" 12.02.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 позовну заяву ТОВ "АП МАРТІН" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/928/24, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання)

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі №910/928/24.

05.03.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності до вимоги позивача про стягнення штрафу та відмовити в задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

14.03.2024 в системі «Електронний суд» позивачем сформована та зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відповідь на відзив з викладеними у ній поясненнями, міркуваннями та аргументами щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи, а також додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

15.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АП МАРІН" (замовник) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) укладено Договір №10545/ПЗЗ-2018 про надання послуг (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, предметом цього Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.

На виконання умов вказаного Договору протягом червня - вересня 2022 року відповідач здійснив залізничне перевезення пустих вагонів, одержувачем яких виступав позивач, що підтверджується низкою оформлених залізничних накладних, перелік яких міститься у Додатку №3 до позовної заяви.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач стверджує про порушення відповідачем вимог ст. 41 Статуту залізниць України щодо термінів доставки вантажу (пустих вагонів), у зв`язку з чим у останнього на підставі ст. 116 Статуту залізниць України виник обов`язок сплатити штраф в загальному розмірі 164 112,20 грн.

У зв`язку з вказаною обставиною позивач звернувся до відповідача з претензіями щодо сплати штрафу за прострочення доставки порожніх вагонів № 1412-в від 16.09.2023, № 1413-в від 16.09.2023, № 1430-в від 28.11.2022, № 1432-в від 28.11.2022, № 1467-в від 23.12.2022, № 1468-в від 23.12.2022, № 1469-в від 23.12.2022, № 1470-в від 23.12.2022. Вказані претензії були залишені відповідачем без задоволення.

У свою чергу відповідач заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на наступне:

- розрахунок наданий позивачем некоректно відображає відомості щодо визначення суми штрафу, а тому відповідачем наданий власний контррозрахунок, в якому відповідачем не заперечується факт обгрунтованого нарахування позивачем штрафу в розмірі 135 561,72 грн;

- позивачем у поданій позовній заяві об`єднано вимоги про стягнення сум штрафу, який виник з різних накладних;

- наявність форс-мажорних обставин, а саме повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну;

- позивачем порушено термін подачі позовної заяви, що встановлений вимогами ст.136 Статуту залізниць України.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 2.1. Договору, замовник зобов?язався надавати або організовувати надання місячних замовлень на перевезення відповідно до Правил планування перевезень вантажів через АС "Месплан".

Згідно з п. 2.3.2 Договору, перевізник зобов?язався приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у вагонах (контейнерах) перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації АС "Месплан", доставляти вантаж до станції призначення та видавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов?язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається у додатках до цього договору.

Умовами пункту 1.3 Договору, сторони встановили, що надання послуг за цим договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.

Договір вступає в силу з моменту одностороннього підписання його замовником в електронному вигляді з накладанням ЕЦП в АС "Месплан" або в АС "Клієнт УЗ" або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договору і діє з 20.02.2018 до 31.12.2018. Якщо жодна із сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги (п. 12.1 Договору).

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором перевезення.

Відповідно до статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 ЦК України унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Аналогічні положення закріплені ст. 307 ГК України, відповідно до якої за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 919 ЦК України закріплено, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Відповідно до ч. 1 статті 313 ГК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Частиною 5 ст. 307 ГК України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Щодо об`єднання позовних вимог, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 173 ГПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 24.04.2023 у cправі № 916/1522/22, від 04.04.2023 у cправі № 911/1757/21, від 30.03.2023 у справі № 910/4501/22, від 19.12.2022 у справі № 921/318/22 та в інших, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18.

Суд звертає увагу на те, що всі вимоги позивача виникли внаслідок порушення відповідачем термінів доставки вантажів за Договором №10545/ПЗЗ-2018 про надання послуг від 15.02.2018.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 затверджено Статут залізниць України, який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.

Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (п. 2 Статуту).

Відповідно до пункту 5 Статуту на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи.

Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

У розумінні п. 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Пунктом 22 Статуту передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Відповідно до п. 23 Статуту відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції.

Згідно з п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084, на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. Накладна згідно з цими Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)).

Відповідно до п. 41 Статуту залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни.

Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць.

Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення.

Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно з п. 1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст. 41, 116 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 865/5085, термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.

Пунктом 1.1 названих Правил визначено терміни, у які залізниці зобов`язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотоннажних контейнерах - 1 доба на кожні повні та неповні 320 км, 200 км, 150 км відповідно.

Пунктом 2.1 Правил передбачено, що обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на число місяць".

Згідно з п. 2.4 Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

Відповідно до п. 2.9 Правил про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.

Згідно з положеннями п. 2.10 Правил вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

У силу ч. 1 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.

Так, відповідно до п. 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:

- 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;

- 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;

- 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений статтею 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої статтею 116 Статуту штрафу відсутні.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 11.09.2018 у справі № 905/64/18.

Згідно з п. 8 Правил видачі вантажів (ст. 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083, оформлення видачі вантажу, що прибув з електронною накладною (із накладенням електронного цифрового підпису), здійснюється згідно з додатком 3 до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 18 червня 2011 року № 138) (далі - Правила оформлення перевізних документів). При цьому в разі потреби накладна видається одержувачу в паперовому вигляді. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

Так, згідно з Додатком 3 до Правил оформлення перевізних документів у графі № 51 накладної «Календарний штемпель прибуття вантажу» залізницею в паперовій накладній проставляється календарний штемпель прибуття вантажу на станцію призначення, в електронній накладній зазначається дата прибуття.

У графі № 49 накладної «Відмітки залізниці» останньою вносяться відомості про повідомлення одержувача про прибуття вантажу. За необхідності вказуються, зокрема, причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість затримки.

У графі № 52 накладної «Календарний штемпель видачі вантажу» залізницею в паперовій накладній проставляється календарний штемпель з датою видачі вантажу на станції, в електронній накладній зазначається дата видачі.

У графі № 53 накладної «Підтвердження одержання вантаж. Вантаж одержав» одержувачем вказується дата одержання вантажу, номер довіреності на одержання вантажу, дата її видачі, серія і номер паспорта матеріально відповідальної особи, яка одержує вантаж, та її підпис. В електронній накладній накладається електронний цифровий підпис одержувача.

Отже, з огляду на вказані у залізничних накладних дати прийняття залізницею порожніх вагонів до перевезення, відстань, на яку вони перевозилися, а також дати прибуття їх на станції призначення та видачі позивачу, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем терміну доставки порожніх вагонів, визначеного ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що у силу п. 116 Статуту є підставою для застосування до відповідача, як перевізника, відповідальності у вигляді штрафу.

При цьому суд зауважує, що відміток про причини затримки вагонів, які б давали відповідачу право на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки у графі № 49 залізничних накладних не міститься, що свідчить про відсутність поважних причин прострочення термінів доставки порожніх вагонів відповідачем.

Однак, судом встановлено, що долучений позивачем розрахунок штрафу до позовної заяви є необґрунтованим, оскільки позивач здійснював розрахунок штрафу, зокрема, за залізничною накладною № 40632069 4 рази, а за накладною № 40660300 - 3 рази. Також суд зазначає про неправильно зазначені відомості щодо накладних №№ 40483091, 40631731, 40821563, 40821571, 40824377, 40826018, 40826034, 40826117, 40826208, 40826232, 40826257, 40826265, 40826273, 40907412, 40907446, 40962060, 40962169, 40962227, 40962243, 40990335, 40990343, 40990350, в розрахунку позивача, а саме: дата приймання вантажу до перевезення, дата прибуття на станцію призначення, провізна плата, відстань перевезення, що вплинуло на правильність наданого позивачем розрахунку.

Суд здійснив власний розрахунок штрафу за прострочення доставки вантажу за залізничними накладними, та дійшов висновку, що обґрунтованим розміром штрафу є 135 561,72 грн, що узгоджується з контррозрахунком штрафу, наданим відповідачем.

Щодо твердження відповідача про наявність форс-мажорних обставин.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, ворожі атаки, блокади, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд в постанові від 25 січня 2022 року № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідно до п. 6.1 Договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання цього Договору та виникли поза волею сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами цього Договору, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, антитерористичними операціями, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме; епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, інші стихійні лиха та інші випадки передбачені чинним законодавством України.

Згідно з п. 6.2 Договору, сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 10 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим надання підтверджуючих документів.

Умовами пункту 6.3. Договору сторони встановили, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-Промисловою Палатою України або країни, на території якої мали місце такі обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Отже, саме відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Відповідач на підтвердження дії форс-мажорних обставин посилався на лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною.

Судом враховано, що такий лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 фактично не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між введенням військового стану, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, та неможливістю виконання відповідачем свого зобов`язання за Договором, а саме здійснення доставки вантажів у встановлений термін за Договором.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 ГПК України існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по Договору, які б були підставою для звільнення відповідача від обов`язку щодо сплати штрафу за прострочення термінів доставки порожніх вагонів відповідачем за Договором.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає таке.

Статтею 256 ЦК України закріплено поняття позовної давності як строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З наведеного слідує, що позовна давність виражається у встановленні часових меж для захисту порушеного права в суді. Відповідно пропуск строку позовної давності, не впливаючи на дійсність самого права, є підставою для ухвалення рішення про відмову у позові. Тобто належне особі право існує не тільки у межах строків позовної давності, але і після їх спливу. Боржник, який добровільно виконав зобов`язання, не має права вимагати повернення виконаного, посилаючись на те, що на момент такого виконання строк позовної давності сплинув, адже його обов`язок як такий продовжував існувати. Утім, примусити боржника виконати свій обов`язок шляхом звернення до суду вже не можна.

Застосування строків позовної давності, серед іншого, має дисциплінуючий вплив, адже сприяє зацікавленості учасників у своєчасному здійсненні своїх прав та захищає потенційних відповідачів від прострочених позовів.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦКУ позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Тобто суд не вправі за власною ініціативою застосовувати позовну давність. Враховуючи, що вимоги стосовно форми заяви сторони про застосування позовної давності законом не встановлені, остання може бути викладена як у вигляді окремого клопотання, так і у відзиві на позов.

Окрім цього, виходячи з положень наведеної вище ч. 4 ст. 267 ЦК України, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених позивачем до відповідача, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Положеннями ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно приписів ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Положеннями ч. 5 ст. 307 ГК України, яка кореспондується з ч. 4 ст. 909, ч. 1 ст.920 ЦК України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Так, п. 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог п. 134 цього Статуту.

Згідно з п. 134 Статуту залізниць України претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців.

Для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу зазначений термін обчислюються від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу (пп. «д» п. 134 Статуту).

Разом з тим, частинами 1 - 4 ст. 315 ГК України унормовано, що до пред`явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред`явлення йому претензії.

Претензії можуть пред`являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п`яти днів.

Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п`яти днів.

Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Отже, п. п. 134, 136 Статуту залізниць України , як і ст. 315 ГК України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу строку позовної давності у позовах про стягнення штрафу за прострочення доставки вантажу, що виникають із залізничних перевезень.

При цьому Статут залізниць України було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, останні зміни до п.п.134, 136 вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 № 1973.

Господарський кодекс України є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, був прийнятий Верховною Радою України пізніше - 16.01.2003 за №436-IV, набув чинності з 01.01.2004.

Відтак положення пунктів 134, 136 Статуту залізниць України слід застосовувати у системному зв`язку з положеннями ст. 315 ГК України таким чином, що позовна давність починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленою ч. 3 ст. 315 ГК України, для такої відповіді.

Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов`язковим, у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності у розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку на пред`явлення претензії і строку її розгляду, визначених частинами 2 та 3 ст. 315 ГК України, незалежно від того, чи пред`являлася відповідна претензія до перевізника (п.4.7.1 постанови пленуму ВГС України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2021 у справі № 910/11949/20, від 04.03.2020 у справі № 905/487/19.

Отже, шестимісячний строк для пред`явлення даного позову до АТ "Укрзалізниця" має обраховуватись упродовж 6 місяців після спливу 45-денного строку, передбаченого для пред`явлення претензії, та 45-денного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями п.п.134, 136 Статуту залізниць України та ст. 315 ГК України, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.

Суд зазначає, що 24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента воєнний стан неодноразово продовжено, зокрема, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05.02.2024 № 49/2024 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05:30 14.02.2024 строком на 90 діб.

Таким чином, станом на теперішній час продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 14.05.2024.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 19 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Спеціальний строк позовної давності, до якого віднесено, зокрема, строк на пред`явлення позовів вантажоодержувача до перевізника, передбачено загальною статтею 258 ЦК України, яка наявна у вказаному переліку.

Норми чинного законодавства не містять будь-яких обмежень щодо застосування вказаної норми до правовідносин, де перевізником є залізниця, а також будь-яких обмежень щодо дати початку перебігу такого строку.

Отже, строк позовної давності щодо позовних вимог не сплинув.

За вказаних обставин, заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності залишається судом без задоволення, оскільки такий строк не вважається пропущеним.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України (далі - ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, понесених позивачем, який складається з суми судового збору у розмірі 3 028,00 грн (2684,00 грн + 344,00 грн).

Відповідач попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи суду не подав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст.129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

3 огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 3 028,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АП МАРІН" (Україна, 21030, Вінницька обл., Вінницький р-н, місто Вінниця, вул.Келецька, будинок 105; код ЄДРПОУ 39882242) 135 561,72 грн (сто тридцять п`ять тисяч п`ятсот шістдесят одну гривню 72 коп.) штрафу та 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.) судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 04.04.2024.

Суддя Оксана ГУМЕГА