Постанова

від 20.03.2024 по справі 707/1429/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

справа № 707/1429/21

провадження № 61-12293св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Черкаської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Свидівоцька сільська рада Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Черкаської обласної прокуратури на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 07 березня 2023 року в складі судді Тептюка Є. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 липня 2023 року в складі колегії суддів: Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., у справі за позовом заступника керівника Черкаської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області, Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, до ОСОБА_1 , Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області, ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з одночасним припиненням речового права на неї, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року заступник керівника Черкаської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради Черкаського району Черкаської області (далі - Будищенська сільська рада), Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Свидівоцької сільської ради Черкаського району Черкаської області (далі - Свидівоцька сільська рада), ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права приватної власності на земельну ділянку з одночасним припиненням речового права на неї, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 18 липня 1996 року № 320 Черкаському колективному сільськогосподарському рибопромисловому підприємству імені Шевченка (в подальшому Приватному акціонерному товариству імені Шевченка (далі - ПАТ імені Шевченка)) видано державний акт на право постійного користування землею серії ЧР № 17-79 від 18 липня 1996 року для сільськогосподарського використання.

На підставі договору купівлі-продажу від 07 листопада 2007 року, укладеного між ПАТ імені Шевченка та громадянами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Веліковим А. І., нерухоме майно, розташоване на АДРЕСА_1 , перейшло у спільну часткову власність, в рівних частках до вказаних фізичних осіб.

У подальшому, на підставі договору дарування від 04 грудня 2013 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , у власність останнього безоплатно передано частку нерухомого майна ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 .

За згодою ПАТ імені Шевченка рішенням державного реєстратора Черкаського районного управління юстиції від 20 червня 2014 року № 13914234 за Свидівоцькою сільською радою зареєстроване право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 7124986000:04:007:0086, загальною площею 0,61 га, та за результатами її поділу сформовано 7 земельних ділянок, які відведено у власність громадянам, у тому числі і ОСОБА_2 .

Так, рішенням Свидівоцької сільської ради від 23 грудня 2014 року № 47-5 «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:04:007:0090, загальною площею 0,0965 га, для ведення особистого селянського господарства, розташовану на АДРЕСА_2 (далі - земельна ділянка).

На підставі рішення державного реєстратора Черкаського районного управління юстиції Мацепи О. С. від 30 грудня 2014 року, індексний номер 18485625, за ОСОБА_2 зареєстроване відповідне речове право на вказану земельну ділянку.

На підставі договору купівлі-продажу від 01 липня 2017 року № 6485, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А., речове право на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 . На посвідчення переходу відповідного речового права від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А. прийнято рішення від 01 липня 2017 року № 35940763 із одночасним внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Прокурор вказував, що рішення Свидівоцької сільської ради від 23 грудня 2014 року № 47-5 в частині виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, зокрема, в частині неможливості перебування земель, зайнятих прибережними захисними смугами, у приватній власності, в частині порушення порядку встановлення цільового призначення земельної ділянки, відсутності погодження проекту землеустрою центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, відсутності погодження проекту землеустрою структурним підрозділом обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, непроведення обов`язкової експертизи землевпорядної документації.

Прокурор вказував, що ВБН 33-4759129-03-05-92 «Проектування, упорядкування та експлуатація водоохоронних зон водосховищ» надають визначення прибережних смуг як природотехнічного елемента водоохоронної зони, що включає пляжі, відмілини, берегові уступи, мілководдя і прибережні острови, зсувні ділянки, осипи, непридатні для використання землі. Внутрішньою межею прибережної смуги є акваторіальний рубіж мілководної зони. У свою чергу, мілководною зоною відповідно до ВБН є акваторія водоймища, що обмежена лінією нормального підпірного рівня (НПР) і глибиною до 2 м. Нормальний підпірний рівень Кременчуцького водосховища, відповідно до його водогосподарського паспорта, встановлений на позначці 81,00 мБс.

Для встановлення обставин перебування спірних земельних ділянок в межах прибережно-захисної смуги Кременчуцького водосховища ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» здійснено всі необхідні обміри та визначено фактичну відстань земельних ділянок від урізу води та визначено розміри та межі прибережної захисної смуги.

Відповідно до проведених ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» геодезичних обмірів спірні земельні ділянки у повному обсязі входять до нормативно визначеної законодавством 100-метрової зони прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища.

Тому земельна ділянка, що відведена у приватну власність ОСОБА_2 на підставі спірного рішення Свидівоцької сільської ради, має у своєму складі землі водного фонду - прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища.

Як наслідок, затвердження проекту та передача у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 порушує вимоги ЗК України та ВК України в частині неможливості перебування таких земель у приватній власності. Вказане твердження має самостійне значення з точки зору визнання незаконним та скасування акта органу державної влади в порядку статті 21 ЦК України.

Крім того, при розробці проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у приватну власність за рахунок земель, які знаходяться в межах прибережної захисної смуги, необхідна наявність висновку Департаменту екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації. Рішення Свидівоцькою сільською радою щодо затвердження будь-якої проектної документації із встановлення розмірів та меж прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, в межах спірної земельної ділянки, не приймалося.

З огляду на зазначене рішення Свидівоцької сільської ради від 23 грудня 2014 року № 47-5 у частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки прийняте всупереч статей 20, 58, 59, 84, частини дев`ятої статті 118, статті 186-1 ЗК України, статті 4 ВК України, у зв`язку із чим підлягає визнанню судом незаконним та скасуванню.

Також прокурор зазначав, що спірним рішенням у приватну власність ОСОБА_2 фактично передано частину гідротехнічної споруди Будище-Свидівської захисної дамби, що суперечить статтям 58, 59 ЗК України.

Крім того, при прийнятті оскаржуваного рішення Свидівоцької сільської ради від 23 грудня 2014 року № 47-5 Черкаським управлінням захисних масивів дніпровських водосховищ (на момент відведення - Черкаське регіональне управління водних ресурсів) як титульним володільцем спірної земельної ділянки не надавалось погодження на відведення її у власність, що є порушенням вимог частини другої статті 123 ЗК України.

Ураховуючи наведене, перший заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Будищенської сільської ради, Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Свидівоцької сільської ради від 23 грудня 2014 року № 47-5 «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам» в частині відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, в межах населеного пункту з кадастровим номером 7124986000:04:007:0090, загальною площею 0,0965 га;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з одночасним припиненням речового права на неї;

- усунути перешкоди держави в особі територіальної громади с. Свидівок в особі Будищенської сільської ради та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, як титульного володільця, у користуванні та розпорядженні якого перебуває спірна земельна ділянка водного фонду, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути її на користь територіальної громади с. Свидівок в особі Будищенської сільської ради та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Черкаський районний суд Черкаської області рішенням від 07 березня 2023 року у задоволенні позову заступника керівника Черкаської окружної прокуратури, який діє в інтересах держави, відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка, на час передачі її у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, перебувала в межах населеного пункту с. Свидівок, у передбачений законом спосіб відмежована від земель водного фонду, вибула з державної власності у передбачений законом спосіб та була передана в комунальну власність шляхом вилучення її з державної, на момент передачі відповідачу належала до комунальної власності Свидівоцької сільської ради, за цільовим призначенням - для сільськогосподарського використання, а належних доказів віднесення її до земель водного фонду та перебування її в межах прибережної захисної смуги позивач до суду не надав. Спірна земельна ділянка у передбачений законом спосіб була передана за рахунок попередньо сформованої земельної ділянки законному власнику нерухомого майна, яке на ній перебувало та перебуває.

Крім того, суд вважав, що прокурор, звертаючись до суду в інтересах Будищенської сільської ради, яка є правонаступником всіх прав та обов`язків Свидівоцької сільської ради, пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради від 23 грудня 2014 року № 47-5, що суперечить статті 48 ЦПК України, оскільки позивач і відповідач не можуть збігатися, у зв`язку з тим, що такий збіг унеможливлює наявність спору.

Також суд вважав, що, звернувшись з позовом в інтересах держави в особі Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ, прокурор діє недобросовісно, оскільки на час прийняття рішення про передачу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, вона за поданням прокурора, який діє у державних інтересах, була вилучена з державної власності та передана до комунальної, з якої вже була передана у приватну власність відповідачеві.

Тому суд вважав, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позивач не довів порушення права осіб, в інтересах яких заявлений позов, на спірну земельну ділянку, а також прокурор обрав неналежний спосіб захисту прав позивача.

Черкаський апеляційний суд постановою від 13 липня 2023 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури залишив без задоволення, а рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 07 березня 2023 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що прокурор не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду.

Доводи прокурора про належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду з посиланням на листи Управління екології та природних ресурсів від 30 червня 2017 року № 02-45/1939, Державного агентства водних ресурсів від 21 серпня 2017 року № 167-13391, Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 16 листопада 2017 року, за умови відсутності інших доказів, які б однозначно підтверджували чи спростовували цю обставину, суд визнав передчасними.

Також апеляційний суд звернув увагу, що земельна ділянка, на якій знаходиться Будище-Свидівоцька захисна дамба, не має меж та певного місця розташування, а відповідно до законодавства України межі цієї дамби не встановлені законом. Разом з тим, зовнішні межі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:04:007:0090 встановлені та мають відповідно до чинного законодавства установлені межі, певне місце розташування з визначеними щодо них правами. У зв`язку з викладеним суд дійшов висновку, що відсутні обґрунтовані підстави однозначно стверджувати про те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах Будище-Свидівоцької дамби та в нормативних розмірах прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища на р. Дніпро.

Суд врахував, що станом на час передачі спірної земельної ділянки ОСОБА_2 остання не була віднесена до земель водного фонду, а за функціональним призначенням відносилася до земель сільськогосподарського призначення, на цій земельній ділянці були розташовані господарські будівлі та споруди, частина з яких перебувала у власності ОСОБА_2 , та як власнику нерухомості йому і була надана спірна земельна ділянка, площею 0,0965 га, із загального масиву, площею 0,61 га.

Крім цього, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення та вилучення її із земель водного фонду було здійснено на підставі розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 18 липня 1996 року, оскільки саме цим розпорядженням було затверджено матеріали про встановлення зовнішніх меж ряду земельних ділянок, у тому числі земельної ділянки, площею 0,61 га, за рахунок якої у подальшому ОСОБА_2 була надана у власність спірна земельна ділянка. На підставі зазначеного розпорядження було видано державний акт на право постійного користування рибколгоспу імені Шевченка, в якому і зазначено цільове призначення - для сільськогосподарського використання. Встановлення меж земельної ділянки відбулося за погодженням, в тому числі, із управлінням водних ресурсів у Черкаському районі, інспекцією екологічної безпеки в Черкаському районі, Черкаською санітарно-епідеміологічною інспекцією. Начальник Черкаського регіонального управління водних ресурсів 05 серпня 1995 року підписав акт погодження зовнішніх меж та Черкаське регіональне управління водних ресурсів було визначене як суміжний землекористувач.

Суд апеляційної інстанції вважав, що прокурор не довів належними та допустимими доказами неправомірність рішення Свидівоцької сільської ради від 23 грудня 2014 року № 47-5, як і неправомірності надання у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

11 серпня 2023 року Черкаська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 07 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 липня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 372/2180/15, від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15, від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14, від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14, від 30 червня 2020 року в справі № 19/028-10/13, від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17, та у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року в справі № 707/1924/20, від 19 січня 2022 року в справі № 707/1933/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшовши висновків, що на час передачі ОСОБА_2 спірної земельної ділянки така ділянка відносилась до земель сільськогосподарського призначення, не взяли до уваги, що відповідно до статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, зокрема і на землях сільськогосподарського призначення.

Той факт, що спірна земельна ділянка виділена із земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 0,61 га, що на праві постійного користування належала Черкаському колективному сільськогосподарському рибопромисловому підприємству імені Шевченка на підставі державного акта від 18 липня 1996 року серії ЧР № 17-79, не впливає на її правовий статус як земельної ділянки водного фонду, оскільки фактичні обставини справи свідчать про відповідність цієї земельної ділянки ознакам земель водного фонду, зокрема, прибережна захисна смуга та 116-метрова технічно- експлуатаційна зона Будище-Свидівської захисної дамби, що визначені у законі.

З огляду на викладене, не має правового значення й розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 18 липня 1996 року № 320, на підставі якого Черкаському колективному сільськогосподарському рибопромисловому підприємству імені Шевченка видано державний акт на право постійного користування землею, в тому числі землями в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради народних депутатів, площею 0,61 га, яким, за висновками судів, було вилучено вказану земельну ділянку із земель водного фонду та віднесено до земель сільськогосподарського призначення.

Зазначає, що той факт, що спірна земельна ділянка містить у своєму складі землі, зайнятті прибережною захисною смугою, підтверджуються письмовими доказами: обліковими даними Черкаського регіонального управління водних ресурсів, що викладені у листі від 28 липня 2017 року № 563/11; листом Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ від 22 червня 2021 року № 479/13, відповідно до яких спірна земельна ділянка знаходиться в межах пікетів 62-64 Будище-Свидівоцької захисної дамби, технічно-експлуатаційна зона якої має ширину 116 метрів.

Крім того, в матеріалах справи наявні докази належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, зокрема за ознакою прибережної захисної смуги, а саме результати геодезичних обмірів щодо визначення фактичної відстані земельних ділянок від урізу води та визначення розмірів та меж, проведених ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», відображених на картографічних матеріалах (ортофотоплані), доданих до листа вказаної установи від 17 жовтня 2017 року № 3036, відповідно до якого спірна земельна ділянка перебуває в межах нормативно визначеної законодавством 100-метрової зони прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища р. Дніпро.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У вересні 2023 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_8 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, висновки яких вважає законними та обґрунтованими, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Також відзив на касаційну скаргу було подано Будищенською сільською радою, в якому сільська рада просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Черкаського районного суду Черкаської області.

У вересні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що в 1996 році було проведено встановлення меж землекористування для підготовки та видачі державного акта на право постійного користування землею Черкаському колективному сільськогосподарському рибопромисловому підприємству імені Шевченка. Черкаським районним відділом земельних ресурсів була заведена відповідна справа (т. 1, а. с. 35).

Рішенням виконавчого комітету Черкаської районної ради народних депутатів від 10 червня 1969 року затверджено акт на право користування землею Черкаській рибартилі імені Шевченка та вказано, що землекористування рибартилі імені Шевченка розміщується на восьми окремих земельних ділянках (т. 1, а. с. 41-43).

Відповідно до довідки Управління земельних ресурсів Черкаського району № 76а/2 у постійному користуванні рибколгоспу імені Шевченка, згідно із земельно-обліковими документами, станом на 01 січня 1995 року, знаходиться 623,0 га земель, з них на території Свидівоцької сільської ради народних депутатів - 0,6 га, в складі якої перебуває і спірна земельна ділянка. Вказана обставина сторонами не оспорюється (т. 1, а. с. 45).

Згідно з актом погодження на місцевості зовнішньої межі земельної ділянки рибколгоспу імені Шевченка від серпня 1995 року фактична загальна площа земельної ділянки, розташованої у с. Дахнівка, становить 0,61 га. Суміжним землекористувачем є Черкаське регіональне управління водних ресурсів, представник якого погодив межі по існуючих огорожах (т. 1, а. с. 46, 47).

Згідно з висновками про погодження місцерозташування, розміру і цільового використання земельних ділянок рибколгоспу імені Шевченка відділ архітектури і будівництва Черкаського району, відділ земельних ресурсів Черкаського району, районна санітарно-епідеміологічна станція, інспекція екологічної безпеки в Черкаському району, Свидівоцька сільська рада та Черкаське регіональне управління водних ресурсів погодили місцерозташування земельних ділянок рибколгоспу імені Шевченка, загальною площею 710,0 га. З них на території Свидівоцької сільської ради народних депутатів розташовано 0,61 га (т. 1, а. с. 48-53).

Розпорядженням Черкаської районної державної адміністрації від 18 липня 1996 року № 320 затверджено матеріали справи про встановлення зовнішніх меж землекористування для підготовки та видачі державного акта на право постійного користування землею Черкаському колективному сільськогосподарському рибопромисловому підприємству імені Шевченка, загальною площею 710,21 га, в тому числі в адмінмежах Свидівоцької сільської ради народних депутатів 0,61 га (т. 1, а. с. 54, 55).

Згідно з державним актом на право постійного користування землею серія ЧР 17-79 від 05 серпня 1996 року Черкаському колективному сільськогосподарському рибопромисловому підприємству імені Шевченка с. Червона Слобода у постійне користування надано 710,21 га земельних ділянок. Цільове призначення земельних ділянок визначено - для сільськогосподарського використання. Визначено межі та суміжних землекористувачів (т. 1, а. с. 56-59).

Відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 19 вересня 2007 року комплекс з будинками відпочинку на АДРЕСА_1 належить акціонерному сільськогосподарському риболовецько-промисловому товариству закритого типу імені Шевченка на підставі рішення виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради від 29 серпня 2007 року (т. 1, а. с. 64-68).

На підставі договору купівлі-продажу від 07 листопада 2007 року акціонерне сільськогосподарське риболовецько-промислове товариство закритого типу імені Шевченка продало ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , комплекс, який розташований на земельній ділянці Свидівоцької сільської ради, яка надана продавцю в постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування серії ЧР № 17-79 (т. 1, а. с. 69-72).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 грудня 2007 року комплекс на АДРЕСА_1 на праві приватної власності, в частках по 1/5 належав ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 74-76).

28 жовтня 2013 року ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 провели виділення в натурі часток з об`єкта нерухомого майна відповідно до висновку КП ЧООБТІ та зареєстрували вказане майно за окремими адресами: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 76-79).

На підставі договору дарування від 04 грудня 2013 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , у власність останнього безоплатно передано нежитлові приміщення, а саме: складське приміщення з прибудовою під літерами «Е-1, с» - приміщення за номерами з 10-1 до 18-1, 18-2, загальною площею 114,1 кв. м, будинок відпочинку з відкритою верандою під літерами «К-1, к», загальною площею 51,6 кв. м, огорожу під № 1, свердловину під № 5, колодязь під № 6. Нежитлові приміщення, що перейшли у власність ОСОБА_2 , розташовані на АДРЕСА_2 . Вказані приміщення розміщені на земельній ділянці, яка надана акціонерному сільськогосподарському риболовецько-промисловому товариству закритого типу імені Шевченка в постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування серії ЧР № 17-79 (т. 1, а. с. 99-103).

Рішенням Свидівоцької сільської ради від 30 серпня 2013 року № 31-12, на виконання подання Черкаського міжрайонного екологічного прокурора від 18 травня 2013 року та керуючись положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної та комунальної власності у зв`язку з їх розмежуванням», було вилучено земельну ділянку № ІІ, загальною площею 0,61 га (державний акт на право постійного користування серії ЧР № 17-79), у користувача Черкаського колективного сільськогосподарського рибопромислового підприємства імені Шевченка та передано до земель комунальної власності Свидівоцької сільської ради (т. 2, а. с. 71).

Згідно із заявою від 04 квітня 2014 року ПАТ імені Шевченка, яке є правонаступником акціонерного сільськогосподарського риболовецько-промислового товариства закритого типу імені Шевченка, в особі директора, посвідченої нотаріусом, директор ознайомлений з рішенням Свидівоцької сільської ради від 30 серпня 2013 року № 31-12 та не заперечує щодо оформлення Свидівоцькою сільською радою земельної ділянки № ІІ, загальною площею 0,61 га (т. 1, а. с. 98).

Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 червня 2014 року Свидівоцька сільська рада зареєструвала за собою право комунальної власності на земельну ділянку 712498600:04:007:0086, площею 0,61 га, з цільовим призначенням - для сільськогосподарського використання, що розташована на території Свидівоцької сільської ради, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 червня 2014 року (т. 1, а. с. 87-89).

Рішенням Свидівоцької сільської ради від 29 серпня 2014 року № 42-4 надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність, площею 0,0965 га, для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 . У пункті 8 цього рішення вирішено, що рішення сесії сільської ради від 24 грудня 2013 року № 34-9 «Про надання дозволу громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для обслуговування об`єктів нерухомості» вважати таким, що втратило чинність (т. 1, а. с. 85).

Згідно з довідкою за даними форми 6-зем станом на 28 жовтня 2014 року спірна земельна ділянка обліковувалася як землі сільськогосподарського призначення, які знаходяться під будівлями та спорудами (т. 1, а. с. 86).

З інформаційної довідки про об`єкт власності відомо, що спірна земельна ділянка мала комунальну форму власності, перебувала в користуванні ОСОБА_2 , за функціональним призначенням - для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с. 94).

15 грудня 2014 року відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Черкаської районної державної адміністрації погоджено відведення земельної ділянки, площею 0,0965 га, що розташована у АДРЕСА_2 , у власність ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 95).

Згідно з висновком Управління Держземагентства у Черкаському районі Черкаської області від 23 грудня 2014 року погоджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , площею 0,0965 га, для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_2 , (т. 1, а. с. 96).

Рішенням Свидівоцької сільської ради Черкаського району від 23 грудня 2014 року № 47-5 «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам» затверджено проект та надано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку (т. 1, а. с. 26).

04 грудня 2014 року державним реєстратором реєстру речових прав на нерухоме майно, в особі приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Левицької Е. А., проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Згідно з договором купівлі-продажу від 01 січня 2017 року № 6485, посвідченим приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Левицькою Е. А., право власності на спірну земельну ділянку набула ОСОБА_1

01 липня 2017 року державним реєстратором реєстру речових прав на нерухоме майно, в особі приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Левицької Е. А., проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку (т. 1, а. с. 112-114).

Відповідно до листа Свидівоцької сільської ради від 25 липня 2017 року № 525/02-75 проект землеустрою щодо встановлення прибережно-захисної смуги на території Свидівоцької сільської ради не розроблявся, межі в натуру не виносилися (т. 1, а. с. 107-109).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Предметом спору в цій справі є визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради від 23 грудня 2014 року № 47-5 «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам» в частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:04:007:0090; усунення перешкод державі в користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути її; скасування державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку.

При зверненні до суду із цим позовом прокурор вказував, що спірна земельна ділянка повністю входить до нормативно визначеної законодавством 100-метрової зони прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, тому затвердження проекту та передача її у приватну власність порушує вимоги Земельного та Водного кодексів України в частині неможливості перебування такої земельної ділянки у приватній власності. Крім того, прокурор зазначав, що спірним рішенням у приватну власність ОСОБА_2 фактично передано частину гідротехнічної споруди Будище-Свидівоцької захисної дамби, що суперечить статтям 58, 59 ЗК України.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (статті 18, 19 ЗК України).

Відповідно до статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанцій) передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Законодавством України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до пункту «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України землі водного фонду, що належать до земель комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статі 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Відповідно до положень частини першої статті 60 ЗК України та частини першої статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 372/2180/15, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15 (провадження № 14-95цс18), від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19)).

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зокрема керувався тим, що спірна земельна ділянка на час передачі її у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства перебувала в межах населеного пункту с. Свидівок, у передбачений законом спосіб відмежована від земель водного фонду, вибула з державної власності у передбачений законом спосіб та була передана в комунальну власність шляхом вилучення її з державної, на момент передачі відповідачу належала до комунальної власності Свидівоцької сільської ради, за цільовим призначенням - для сільськогосподарського використання, а належних доказів віднесення її до земель водного фонду та перебування її в межах прибережної захисної смуги позивач до суду не надав. Також суди звернули увагу, що земельна ділянка, на якій знаходиться Будище-Свидівоцька захисна дамба, не має меж та певного місця розташування, а відповідно до законодавства України межі цієї дамби не встановлені законом. Водночас, зовнішні межі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7124986000:04:007:0090 встановлені та мають відповідно до чинного законодавства установлені межі, певне місце розташування з визначеними щодо них правами. Суди дійшли висновків, що відсутні обґрунтовані підстави однозначно стверджувати про те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах Будище-Свидівоцької дамби та в нормативних розмірах прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища на річці Дніпро.

Однак Верховний Суд не може цілком погодитись із наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає їх передчасними з огляду на таке.

При зверненні до суду із позовом прокурор вказував, що спірна земельна ділянка у повному обсязі входить до нормативно визначеної законодавством 100-метрової зони прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, тому затвердження проекту землеустрою та передача її у приватну власність порушує вимоги Земельного та Водного кодексів України в частині неможливості перебування таких земель у приватній власності. Також вказував на те, що спірна земельна ділянка перебуває в межах 116-метрової технічно-експлуатаційної зони Будище-Свидівоцької захисної дамби.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували те, що закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61, 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів.

Отже, з огляду на приписи статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах, є обмеженим законодавчо.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що:

«заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду керуючись тим, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші)».

Суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили всі матеріали справи, не встановили, чи перебуває спірна земельна ділянка, яка передана у приватну власність на підставі оспорюваного рішення, у межах прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища.

Крім того, дійшовши висновку про те, що на час передачі у приватну власність спірна земельна ділянка належала до земель сільськогосподарського призначення, суди не врахували те, що прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій. Межі такої прибережної захисної смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Тобто віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель сільськогосподарського призначення не спростовує той факт, що ця земля може бути одночасно землею водного фонду, передача якої у приватну власність заборонена.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що за відсутності проведеної відповідної земельно-технічної експертизи у суду відсутні підстави безспірно стверджувати, що на момент прийняття оспорюваного рішення Свидівоцької сільської ради від 23 грудня 2014 року № 47-5 «Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність» у частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, спірна земельна ділянка не належала до земель водного фонду.

Ураховуючи зазначене, для повного встановлення обставин справи та ухвалення судового рішення, яке відповідатиме вимогам статей 263 - 265 ЦПК України, у порядку, передбаченому ЦПК України, слід провести земельно-технічну експертизу, оскільки суди не надали належної оцінки доказам сторін щодо належності чи неналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду.

Верховний Суд наголошує, що без встановлення всіх фактичних обставин справи на підставі оцінки всіх наявних у справі доказів ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення у справі, яке б відповідало завданню цивільного судочинства та судовій практиці у цій категорії справ, неможливо.

Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати законним та обґрунтованим у розумінні статті 263 ЦПК України.

Наведені заявником підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, знайшли своє часткове підтвердження.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки як судом першої так і апеляційної інстанцій допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не враховано висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належно оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду від 07 березня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 липня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

О. М. Ситнік