Постанова

від 07.03.2024 по справі 161/4190/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/4190/23 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В. Провадження № 22-ц/802/138/24 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника заінтересованої особи ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Луцька міська рада в особі Департаменту житлово-комунального господарства, про встановлення факту невикористання приватизаційного чеку на приватизацію житла, за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеною заявою.

Покликався на те, що він являється військовослужбовцем, ветераном військової служби - військовим пенсіонером і на нього поширюється дія Закону України «Про солідарний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року. Зокрема, даний Закон передбачає право військовослужбовців, які не скористались правом на приватизацію житла, отримати житло або грошову компенсацію за їх бажанням за жиле приміщення в межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України. З метою отримання житла, на підставі зазначеного Закону, він звертався до військової частини, у якій проходив військову службу, та отримав роз`яснення про необхідність надання доказів про невикористання ним права на безоплатну приватизацію житла.

Також вказував, що проживав у квартирі АДРЕСА_1 та в інших населених пунктах України. У вищевказаній квартирі в м. Луцьку крім нього були зареєстровані його рідний брат ОСОБА_2 та мати ОСОБА_3 , які й скористалися своїм правом на приватизацію даного житла. Він же правом на отримання безоплатно у власність частини житлового приміщення, у якому був зареєстрований, чи інших житлових приміщень, у яких проживав під час проходження військової служби, не скористався.

Враховуючи наведене, заявник ОСОБА_1 просив суд у порядку окремого провадження встановити факт невикористання ним приватизаційного чека на приватизацію житла безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2023 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.

Вважаючи рішення суду незаконним і необґрунтованим, заявник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невірну оцінку доказів та встановлених обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким подану ним заяву задовольнити.

Заінтересована особа Департамент житлово-комунального господарства Луцької міської ради у відзиві на апеляційну скаргу, вважаючи рішення суду законним і таким, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, просила залишити його без змін.

Заявник ОСОБА_1 та його представник - адвокат Чайка О. Ф., будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явились. Від заявника ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю його представника Чайки О. Ф. з`явитись у судове засідання по причині відрядження. Враховуючи повторну неявку представника заявника у судове засідання, колегія суддів вважає за можливе, з метою дотримання строку розгляду апеляційної скарги, встановленого ч. 1 ст. 371 ЦПК України, та відповідно до вимог ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності заявника та його представника.

Заслухавши пояснення представника заінтересованої особи, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у нього нереалізованого права на безоплатну приватизацію житла.

Проте, повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна, так як судом не враховано те, що для встановлення юридичного факту, про який просить заявник у даній справі, передбачений позасудовий порядок його встановлення.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Встановлено, що заявник ОСОБА_1 з 18 вересня 1996 року був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , та числився в списках на її приватизацію, що вбачається з довідки про склад сім`ї наймача від 17 вересня 1998 року, яка наявна в матеріалах справи (а. с. 85).

З приєднаної до матеріалів справи довідки Департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради № 19.1-8/1603/2021 від 27 вересня 2021 року вбачається, що заявник ОСОБА_1 приватизував державне житло у АДРЕСА_2 , загальною площею 67,30 кв. м (а. с. 20, 33).

Крім того, факт приватизації вищевказаної квартири заявником підтверджується також іншими письмовими доказами, долученими до матеріалів даної справи, а саме:

- копією ордера на жиле приміщення від № 107 від 12 січня 1990 року;

- копією поквартирної карточки;

- копією заяви ОСОБА_1 від 16 вересня 1998 року про оформлення передачі в приватну власність квартири;

- копією розпорядження № 328-р від 08 жовтня 1998 року «Про приватизацію квартир державного фонду», в додатку до якого зазначено, що ОСОБА_1 на праві безоплатної приватизації передано у власність вищезазначену квартиру;

- копією свідоцтва про право власності на житло від 08 жовтня 1998 року;

- копією договору купівлі-продажу від 20 серпня 2001 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1046;

- інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна об`єкта нерухомого майна від 15 серпня 2023 року (а. с. 64-66, 82-84, 87-89).

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Водночас перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частині першій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, важливо розуміти, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови).

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.

Отже, у судовому порядку встановлюються лише такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника, і в судовому порядку встановлення юридичних фактів можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту поданої до суду заяви ОСОБА_1 вбачається, що встановлення факту невикористання приватизаційного чека йому необхідно для підтвердження тієї обставини, що він не скористався своїм правом на приватизацію житла, у якому проживав. При цьому заявником не надано доказів на підтвердження того, що до подання заяви про встановлення юридичного факту він звертався до відповідних органів за отриманням документа, який посвідчував би цей факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови).

Відповідно до вимог ст. 345 ЦK України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому Законом.

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

За своєю правовою природою приватизація житла є правочином, за яким особа безоплатно, у межах норм, встановлених законом, набуває у власність житлове приміщення, яке перебуває у його правомірному користуванні. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі №200/18858/16-ц провадження №14-165цс18.

Статтею 4 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону «Про приватизацію» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до ч. 10, 11 ст. 8 Закону «Про приватизацію» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. А спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

На підставі п. 1 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (далі - Положення), вбачається, що таке Положення визначає порядок передачі квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків (далі - квартири (будинки)), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - кімнати у комунальних квартирах), які використовуються громадянами на умовах найму, у власність громадян.

Відповідно до змісту п. 18 Положення громадянином до органу приватизації подаються, зокрема: заява на приватизацію квартири; копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України; копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку; довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву; технічний паспорт на квартиру; копія ордера на жиле приміщення; документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації.

При цьому за п. 20 Положення документом, що підтверджує невикористання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки, видані органом приватизації за попередніми місцями проживання після 1992 року, щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду (крім території проведення антитерористичної операції та тимчасово окупованої території).

Відповідно до п. 23 Положення орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян, наслідком чого є видача органом приватизації свідоцтва про право власності та його реєстрація у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що для реалізації права на забезпечення жилим приміщенням як військовослужбовця ОСОБА_1 потрібно було звернутися в орган приватизації за попереднім місцем проживання з відповідною заявою для отримання довідки щодо невикористання ним права на приватизацію житла державного житлового фонду, як це передбачено вимогами Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 «Про затвердження Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян»

Отже, до повноважень суду вирішення питання, з яким заявник звернувся в суд, не віднесено, а чинним законодавством передбачено позасудовий порядок його вирішення.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що подана ОСОБА_1 до суду заява про встановлення вказаного вище юридичного факту не підлягає судовому розгляду, оскільки її розгляд відноситься до повноважень іншого органу.

Проте суд першої інстанції на наведене уваги не звернув, внаслідок чого помилково розглянув заяву ОСОБА_1 по суті, чим порушив норми процесуального права. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 464/6696/20, від 13 грудня 2023 року у справі № 290/1005/22.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга заявника підлягає до задоволення частково, а оскаржуване рішення скасуванню із закриттям провадження в справі.

Керуючись ст.ст. 255, 367, 368, 374, 377, 381, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 листопада 2023 року скасувати.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Луцька міська рада в особі Департаменту житлово-комунального господарства, про встановлення факту, невикористання приватизаційного чеку на приватизацію житла, закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку впродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді