Рішення

від 03.04.2024 по справі 640/12991/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2024 року № 640/12991/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

до Державної аудиторської служби України, за участі третіх осіб - Товариства з обмеженою відповідальністю «Портінвест Лоджистік», Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіс-Руда», Товариства з обмеженою відповідальністю «Старк Шиппінг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Одемара», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інчкейп Шипінг Сервісиз Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Геомар», Національного антикорупційного бюро України

про визнання протиправним та скасування вимоги,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної аудиторської служби України, за участі третіх осіб - Товариство з обмеженою відповідальністю «Портінвест Лоджистік», Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіс-Руда», Товариство з обмеженою відповідальністю «Старк Шиппінг», Товариство з обмеженою відповідальністю «Одемара», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інчкейп Шипінг Сервісиз Україна», Товариство з обмеженою відповідальністю «Геомар», Національне антикорупційне бюро України, у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу, викладену в пункті 62 листа Держаудитслужби від 05 січня 2022 року №000500-14/110-2022 «Про усунення виявлених порушень».

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідачем безпідставно зроблені висновки про порушення позивачем вимог Порядку справляння та розміри ставок портових зборів та Тарифів на послуги із забезпечення лоцманського проведення суден.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. На переконання позивача, спірна вимога є протиправною, оскільки ревізорами не були виконані покладені законодавством на них обов`язки, не здійснено повне дослідження та аналіз обставин на підставі наявних документів та через зазначені причини висновки акту ревізії є неповними, передчасними та такими, що не відповідають дійсним обставинам та суперечать нормам законодавства України.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Вказує на правомірність висновків ревізії, якою встановлені порушення вимоги Порядку справляння та розміри ставок портових зборів та Тарифів на послуги із забезпечення лоцманського проведення суден, що призвело до мільйонних збитків.

Зважаючи на це, оскаржуваною вимогою позивача зобов`язано усунути виявлені порушення.

У судовому засіданні відповідач просив у задоволенні позову відмовити. Стверджував, що підстави для задоволення позову відсутні.

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Портінвест Лоджистік» надала суду письмові пояснення, в яких просить задовольнити позов. Стверджує, що попри наявність підтверджень про реєстрацію лінії закордонного плавання, чинних на момент застосування позивачем «лінійних» знижок, та відповідність ліній всім вимогам законодавства, Держаудитслужба звернулась 05.01.2022 до позивача із незаконною оскаржуваною вимогою про необхідність забезпечити відшкодування на користь позивача коштів від наданих знижок до корабельного та лоцманського зборів за суднозаходження суден, які фактично нібито не працювали на лініях. Також вважає, що при дотриманні правил і принципів тлумачення нормативно-правових актів, приписи Інструкції, Порядку справляння портових зборів і Тарифи на лоцманське проведення є однозначними та підтверджують законність застосування позивачем відповідних знижок. Водночас, навіть якби приписи допускали множинне тлумачення їх змісту, то відповідач у відповідності до вимог ч. 7 ст. 4 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» повинна була трактувати такі норми в інтересах суб?єктів господарювання.

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіс-Руда» надала суду письмові пояснення, в яких просить задовольнити позов. Стверджує, що відповідач, на його думку, протиправно не визнає факту наявності у ТОВ «Тіс-Руда» права власності на гідротехнічні споруди-причал та операційну акваторію причалу, незважаючи на те, що право власності зареєстроване належним чином, є дійсним та ніким не оскаржене. Вважає, оскільки операційна акваторія та причал №18 були збудовані до набрання чинності Законом України «Про морські порти України», а власником причалу №18 та його операційної акваторії є ТОВ «Тіс-Руда», то на думку ТОВ «Тіс-Руда», відповідно до ч. 4 ст. 22 3У «Про морські порти України» морський термінал ТОВ «ТІС-Руда» має право на справлення корабельного збору від суднозаходів до свого причалу.

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Старк Шиппінг» надала суду письмові пояснення, в яких просить задовольнити позов. Пояснює, що підставою надання знижок до корабельного та лоцманського зборів відповідно до чинного законодавства є Підтвердження, які видані Морською адміністрацією України у встановленому законодавством порядку у зв`язку з чим, твердження відповідача про зворотнє є безпідставним, позивач не має права на власний розсуд і всупереч чинним Підтвердженням не застосовувати знижки. Підтвердження є актами індивідуальної дії, законність яких може бути спростована лише у судовому порядку. Діяльність позивача щодо укладення договорів, погодження ТЕО, погодження графіків, видачі довідок тощо у спірний період не породжувала обов?язків Морської адміністрації України щодо реєстрації чи припинення ліній закордонного плавання. Будь-які дії/рішення позивача у спірних відносинах не можуть безпосередньо обумовлювати бюджетні втрати. Уповноважені особи позивача у даному випадку за будь-яких обставин не можуть вважатись такими, що були відповідальні за фінансово-господарські операції, проведені з порушенням законодавства, та/або дії (бездіяльність) яких призвели до такого порушення, тобто вважатись винними особами у розумінні Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, і міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550. Вважає, що відповідач безпідставно прирівнює дискреційні повноваження щодо припинення Підтверджень до безумовного обов?язку припинити дію Підтвердження з будь-якої формальної підстави, незалежно від доцільності існування лінії, а також зауважує, що на його думку, відповідач безпідставно вважає, що невикористання можливості припинити лінію автоматично призводить до втрат фінансових ресурсів держави. Реальна ж оцінка впливу таких рішень на бюджетну складову може бути надана лише з урахуванням зменшення кількості суднозаходжень, обумовлену позбавленням права на знижки.

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Одемара» надала суду письмові пояснення, в яких просить задовольнити позов. Звертає увагу суду, що Товариство протягом усього періоду роботи Лінії не порушувало вимог Інструкції та умов її функціонування, з огляду на що у Морської адміністрації були відсутні будь-які підстави для припинення дії Підтвердження про реєстрацію лінії закордонного плавання. Крім того, зауважує, що оскаржувана вимога не відповідає наведеним критеріям, ґрунтується не неправильному застосуванні Інструкції №790, а також Порядку справляння портових зборів та Тарифів на лоцманське проведення.

В судових засіданнях представники третіх осіб підтримали власні позиції, викладені у процесуальних заявах по суті справи.

Треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Інчкейп Шипінг Сервісиз Україна» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Геомар» свої пояснення суду не надали.

Представник Національного антикорупційного бюро України проти задоволення позову заперечив, повідомив, що детективи Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України за процесуального керівництва прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22016000000000269 від 11.07.2016 за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України, зокрема за фактом можливого заволодіння за попередньою змовою групою службових осіб Міністерства інфраструктури України, ДП «Адміністрація морських портів України» та представників компаній «Трансінвестсервіс», грошовими коштами ДП «Адміністрація морських портів України» в особливо великому розмірі у вигляді корабельного збору з судновласників за здійснення суднозаходів в акваторію морського порту Південний у зв`язку із прийняттям, введенням в дію та виконанням наказу Міністерства інфраструктури України від 24.07.2015 № 281, у зв`язку з чим, Національне антикорупційне бюро України звернулося до відповідача із листом, у якому просило запланувати проведення заходів державного фінансового контролю в ДП «Адміністрація морських портів України», під час якого, зокрема дослідити факт можливого завдання ДП «Адміністрація морських портів України» збитків у результаті недоотримання сум корабельного збору за захід суден в операційну акваторію причалів № 18-22 морського порту «Південний», яка належить державі.

У судовому засіданні представник Національного антикорупційного бюро України просив у задоволенні позову відмовити. Стверджував, що підстави для задоволення позову відсутні.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва 18.08.2022 позовну заяву залишено без руху.

Позивач, у строк та спосіб, викладений в ухвалі, усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.09.2022 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.10.2022 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національне антикорупційне бюро України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.11.2022 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіс-Руда».

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.12.2022 закрито підготовче провадження по справі №640/12991/22 та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України №2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали справи №640/12991/22 до Київського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу, справу №640/12991/22 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Леонтовичу А.М.

Ухвалою суду від 31.05.2023 адміністративну справу №640/12991/22 прийнято до провадження судді Леонтовича А.М., вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 27.06.2023.

Ухвалою суду від 27.06.2023 задоволено клопотання представника ТОВ «Старк Шиппінг» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 27.06.2023 задоволено клопотання представника ТОВ «Одемара» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 27.06.2023 задоволено клопотання представника ТОВ «Портінвест Лоджистік» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

27.06.2023 у судове засідання прибули сторони. У зв`язку з неявкою представника по справі та представників третіх осіб, суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи та зобов`язує виконати ухвалу суду від 31 травня 2023 року, відкладено розгляд справи на 03.08.2023.

Ухвалою суду від 03.08.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника ТОВ «Старк Шиппінг» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 03.08.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника ТОВ «Тіс-Руда» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 03.08.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника ТОВ «Портінвест Лоджистік» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

03.08.2023 у судове засідання прибули сторони. У зв`язку з наданням додаткових доказів по справі, суд на місці ухвалив перенести судове засідання на 21.08.2023.

Ухвалою суду від 21.08.2023 задоволено клопотання представника ТОВ «Тіс-Руда» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

21.08.2023 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та перейти до розгляду справи по суті на 31.08.2023.

Ухвалою суду від 31.08.2023 задоволено клопотання представника ТОВ «Тіс-Руда» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

31.08.2023 у судове засідання не прибув позивач. Суд на місці ухвалив визнати неявку позивача з поважних причин та відкласти розгляд справи до 21.09.2023.

Ухвалою суду від 19.09.2023 задоволено клопотання представника ТОВ «Тіс-Руда» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, призначене на 21.09.2023.

21.09.2023 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці ухвалив оголосити перерву на підставі ч. 2 ст. 223 КАС України, на 13.11.2023.

Ухвалою суду від 13.11.2023 задоволено клопотання представника ТОВ «Одемара» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

13.11.2023 у судове засідання прибули сторони. Суд на місці ухвалив оголосити перерву на підставі ч. 2 ст. 223 КАС України, на 28.12.2023.

28.12.2023 справа №640/12991/22 знята з розгляду у зв`язку з відсутності світла. Наступне судове засідання призначено на 15.02.2024.

15.02.2024 у судове засідання прибули сторони. Від сторін надійшли заяви про розгляд справи у порядку письмового провадження. Суд на місці ухвалив, подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Державною аудиторською службою України відповідно до пункту 8.8 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на IV квартал 2021 року (в частині інспектувань) проведена ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за період з 01.12.2017 по 30.06.2021.

За результатами проведеної ревізії посадовими особами Держаудитслужби було складено акт Державної аудиторської служби України від 29.11.2021 №05-214 «Щодо планової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за період з 01.12.2017 по 30.06.2021».

Акт ревізії позивачем було підписано із запереченнями, які були прийняті відповідачем частково.

06.01.2020 позивачем отримано лист Держаудитслужби від 05.01.2022 №000500-14/110-2022 з вимогами щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства.

В зазначеному листі Держаудитслужби на підставі пункту 1 частини першої статті 8, пункту 7 статті 10, частини другої статті 15 Закону України від 26 січня 1993 року №2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», підпункту 9 пункту 4, підпункту 16 пункту 6 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43, пунктів 46, 49-50, 52 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550, вимагає від ДП «АМПУ» серед іншого:

Пункт 62 «ініціювати перед Міністерством інфраструктури України внесення змін до Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Мінінфраструктури від 27.05.3013 №316 в частині скасування пункту 2.9 щодо стягнення частини корабельного збору на користь ТОВ «ТІС - Контейнерний термінал» та ТОВ «ТІС - Руда», які не є власниками операційної акваторії причалу (причалів); щодо внесення змін у частині скасування можливості ДП «АМПУ» застосовувати знижки з одночасним зменшенням розмірів портових зборів в морському порту Південний згідно пункту 1.9 Порядку 316, перегляду (скасування) інших знижок (за необхідності) та скасування наказу від 27.12.2017 №474 «Про зниження ставок портових зборів», (наслідком дії яких є негативні фінансові наслідки для ДП «АМПУ» у вигляді зменшення надходження сум портових зборів у загальній сумі 3 773,4 млн грн)».

Вважаючи вимогу, викладену в п.62 необґрунтованою та такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади здійснення фінансового контролю в Україні, визначені Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон №2939).

Відповідно до ст.2 Закону №2939 головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Пунктом 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення №43), визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Підпунктом 3 пункту 4 Положення №43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

Згідно з пунктом 7 Положення №43 Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №550), інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку №550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться органами державного фінансового контролю відповідно до Закону (2939-12) та цього Порядку.

Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів проведення заходів державного фінансового контролю, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом №2939-XII.

За приписами частини першої статті 4 Закону №2939-XIІ інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

В силу п. п. 16, 23 п. 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону №2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У частині другій статті 15 Закону №2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Згідно з пунктом 50 Порядку №550, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення:

- притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю;

- порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства;

- звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства;

- застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №2939-XII орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль та контроль за: виконанням функцій з управління об`єктами державної власності; цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників; відповідністю взятих бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі); веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень.

VI. Оцінка суду

Із аналізу наведених правових норм Закону №2939-XII та Порядку №550 вбачається, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких порушень.

Вимога про усунення порушень спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов`язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

Спірна вимога контролюючого органу є індивідуально-правовим актом і в силу закону є обов`язковою до виконання підконтрольною установою, якому вона адресована.

Окрім того, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата, відтак наділена рисами правового акту індивідуальної дії, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №820/3534/16.

Суд зазначає, що за правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.

Обов`язковою умовою визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень, тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів з боку відповідача.

Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для захисту порушеного права особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства.

Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.

Доводи позивача не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірного висновку на конкретні реальні індивідуально виражені права чи інтереси позивача.

Стосовно суті самого порушення суд зазначає таке.

Судом встановлено, що детективи Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України за процесуального керівництва прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22016000000000269 від 11.07.2016 за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України, зокрема за фактом можливого заволодіння за попередньою змовою групою службових осіб Міністерства інфраструктури України, ДП «Адміністрація морських портів України» та представників компаній «Трансінвестсервіс», грошовими коштами ДП «Адміністрація морських портів України» в особливо великому розмірі у вигляді корабельного збору з судновласників за здійснення суднозаходів в акваторію морського порту Південний у зв`язку із прийняттям, введенням в дію та виконанням наказу Міністерства інфраструктури України від 24.07.2015 № 281.

Відповідно до ч. 2 ст. 19-2 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, орган державного фінансового контролю в Україні, Національне агентство з питань запобігання корупції, а також інші державні органи, що здійснюють державний контроль за дотриманням фізичними та юридичними особами законодавства України, з метою запобігання та протидії кримінальним правопорушенням, віднесеним до підслідності Національного бюро, зобов`язані за зверненням Національного бюро проводити у межах своєї компетенції ревізії, перевірки та інші дії щодо контролю за дотриманням законодавства України фізичними та юридичними особами.

З огляду на викладене, Національне бюро звернулося до Держаудитслужби із листом від 20.05.2021 №04-220/15821, у якому просило запланувати проведення заходів державного фінансового контролю в ДП «Адміністрація морських портів України», під час якого, зокрема дослідити факт можливого завдання ДП «Адміністрація морських портів України» збитків у результаті недоотримання сум корабельного збору за захід суден в операційну акваторію причалів № 18-22 морського порту «Південний», яка належить державі.

На підставі звернення Національного бюро від 20.05.2021 №04-220/15821, Держаудитслужбою проведено планову виїзну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «Адміністрація морських портів України» за період з 01.12.2017 по 30.06.2021, під час якої досліджено вплив нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність Південної філії ДП «Адміністрація морських портів України» або встановлюються правила здійснення господарських операцій, та які можуть призвести до втрати доходів чи інших негативних наслідків.

Процедура проведення інспектування в міністерствах та інших органах державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб?єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов?язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду - в інших суб?єктів господарювання здійснюється відповідно до Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі - Порядок №550).

Як підтверджується фактичними обставинами справи №640/12991/22, Держаудитслужба на виконання пункту 8.8 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на IV квартал 2021 року (в частині інспектувань) провела ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «АМПУ» за період з 01.12.2017 по 30.06.2021 (далі - Ревізія), за результатами якої складено акт ревізії від 29.11.2021 №05-21/4, який посадові особи підконтрольної установи, тобто ДП «АМПУ», підписали із запереченнями, на які Держаудитслужба надала свої висновки.

Відповідно до пункту 46 Порядку №550, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повного усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надсилання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об?єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Зважаючи на те, що з боку позивача під час Ревізії не усунуто в повному обсязі виявлених порушень фінансової дисципліни, відповідач, керуючись пунктом 46 Порядку №550, надіслав на поштову адресу позивача вимогу від 05.01.2022, що відображена в Акті ревізії №05-21/4.

Зважаючи на те, що за результатами зазначеної ревізії відповідач виявив порушення фінансової дисципліни, зокрема те, що на порушення п. 1.7 Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Мінінфраструктури від 27.05.2013 №316, пункту 2.5 тарифів на послуги із забезпечення лоцманського проведення суден, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 03.12.2013 №965, Інструкції про порядок реєстрації ліній закордонного плавання, затвердженої наказом Мінінфраструктури від 14.10.2013 №790 (далі - Порядок реєстрації №790), позивачем безпідставно надано знижки до корабельного та лоцманського зборів за суднозаходження суден, які фактично не працювали на лініях закордонного плавання, що призвело до недоотримання ДП «АМПУ» 210 349 100,0 грн. та втрат фінансових ресурсів на зазначену суму (пункт 1 умовно-описової частини вимоги від 05.01.2022).

Окрім цього, відповідач на сторінці 18 вимоги від 05.01.2022 зазначив про те, що під час Ревізії встановлено факти неефективних управлінських рішень, зокрема прийняття Мінінфраструктури України наказу від 24.07.2015 №281 «Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 року №316» негативно вплинуло на суми доходів, отримуваних від корабельного збору, через що внаслідок застосування п. 2.10 (на момент проведення аудиту - пункт 2.9) Порядку №316 за досліджуваний період до ДП «АМПУ» не надійшло коштів на загальну суму 837,1 млн. гривень.

Наявність вказаного порушення відповідач зазначив у пункті 62 умовно-зобов?язальної частини вимоги від 05.01.2022, а саме: забезпечити відшкодування на користь ДП «АМПУ» 210 349 128,21 грн. безпідставно наданих знижок до корабельного та лоцманського зборів за суднозаходження суден, які фактично не працювали на лініях закордонного плавання та ініціювати перед Міністерством інфраструктури України внесення змін до Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Мінінфраструктури від 27.05.3013 №316 в частині скасування пункту 2.9 щодо стягнення частини корабельного збору на користь ТОВ «ТІС-Контейнерний термінал» та ТОВ «Тіс - Руда», які не є власниками операційної акваторії причалу (причалів); щодо внесення змін у частині скасування можливості ДП «АМПУ» застосовувати знижки з одночасним зменшенням розмірів портових зборів в морському порту Південний згідно пункту 1.9 Порядку №316, перегляду (скасування) інших знижок (за необхідності) та скасування наказу від 27.12.2017 №474 «Про зниження ставок портових зборів», (наслідком дії яких є негативні фінансові наслідки для ДП «АМПУ» у вигляді зменшення надходження сум портових зборів у загальній сумі 3 773,4 млн грн).

Окрім цього, відповідач матеріали зазначеної ревізії листом від 05.01.2022 №000500-17/69-2021 надіслав до Національного антикорупційного бюро України, яке листами від 06.01.2022 №0422-220/200 та від 26.01.2022 №01-220/2111 поінформувало, що матеріали ревізії ДП «АМПУ» та його філій за період з 01.12.2017 по 30.06.2021 долучено до матеріалів кримінального провадження від 02.04.2020 №12020080000000132, від 19.02.2020 №52020000000000130 та від 11.07.2016 №22016000000000269.

Також, копію Акту ревізії №05-21/4 та висновків на заперечення до нього відповідач листом від 06.01.2022 №000500-17/151-2022 надіслав до Головного слідчого управління Національної поліції України, яке листом від 19.01.2022 №1737дн/24/11/2-2011 поінформувало, що отримані копії зазначених документів долучено до матеріалів кримінального провадження від 12.14.2017 №120171600000000228.

Крім цього, копію зазначеного акту ревізії відповідач надіслав до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, яке листом від 23.02.2022 №16-08-3457-22 поінформувало, що за результатами розгляду акта ревізії, 15.02.2022 розпочато кримінальне провадження №62022150020000079.

Поряд з цим, Одеською обласною прокуратурою за результатами розгляду листа Держаудитслужби від 06.01.2022 №000500-17/129-2022 «Про надсилання копії акту ревізії ДП «АМПУ», 28.01.2022 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42022160000000041 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами ДІ «АМПУ» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України.

Також Головним управлінням національної поліції України в Одеській області листом від 08.04.2022 №4/1-2423 повідомлено Держаудитслужбу, що за відомостями, викладеними в акті ревізії ДП «АМПУ» слідчими підрозділами ГУНП в Одеській області розпочато кримінальні провадження №12022162510000389 від 04.04.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 358 КК України, №12022162160000285 від 06.04.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, №12022161200000077 від 08.04.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.

Отже, матеріали ревізії ДП «АМПУ» є даними досудових розслідувань.

Як вбачається з матеріалів справи, під час Ревізії, що також зафіксовано в Акті ревізії № 05-21/4, порушення, які були допущені філіями позивача, а саме: Південна філія, Маріупольська філія, Чорноморська філія, Миколаївська філія, Одеська філія та філія «Дельта Лоцман».

Відповідач під час Ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП «АМПУ» та його філій встановив факти невідповідності окремих ліній закордонного плавання (FERRO LINE, NAVIBORN LINE, NOVAMAR LINE, ТАС Lines, ADMIRAL CONTAINER LINES INC. LTD, ATLANTIC FAYETTE LINE, FAYETTE LINE SERVICES, Combo Orient Line, NEPTUNE LINES) вимогам та умовам їхнього функціонування, а саме відсутність у Підтвердженнях про реєстрацію ліній закордонного плавання будь-якої лінії закордонного плавання, яка передбачає сполучення між портами двох або декількох країн, унаслідок визначення лише одного обов`язкового українського порту заходження), що призвело до необґрунтованого нарахування ДП «АМПУ» знижок до корабельного та лоцманського зборів, що спричинило втрати фінансових ресурсів на загальну суму 210 349 132,42 гривні.

У Південній філії ДП «АМПУ» відповідач встановив, що між ДП «АМПУ», в особі начальника Південної Філії ОСОБА_1 , «Fayette International Holdings LTD» (далі Оператор), в особі одноосібного директора Кристофера Стівена Паркера, та ТОВ «Портінвест Лоджистік» (далі Агент), в особі генерального директора ОСОБА_2 , укладено договір про роботу лінії закордонного плавання «FAYETTE LINE SERVICES» від 10.07.2018 № 2-Б-ЮЖФ-18 (далі Договір 2-Б-ЮЖФ-18).

Відповідно до розділу І Договору 2-Б-ЮЖФ-18 цей договір визначає порядок роботи лінії закордонного плавання «FAYETTE LINE SERVICES» (далі Лінія) та зобов`язання Сторін щодо роботи та реєстрації Лінії.

Цей Договір набирає чинності за умови реєстрації лінії в Державній службі України з безпеки на транспорті (далі Укртрансбезпека) в порядку, встановленому розділом ІІІ Інструкції про порядок реєстрації ліній закордонного плавання, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 14.10.2013 № 790, а також за наявності в ДП «АМПУ» оригіналу Підтвердження Укртрансбезпеки про реєстрацію або перереєстрацію Лінії.

Договір 2-Б-ЮЖФ-18 підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками ДП «АМПУ», Агента та Оператора.

Згідно з поданнями ДП «АМПУ» про реєстрацію ліній закордонного плавання встановлено, що ДП «АМПУ» повідомляло Морську Адміністрацію про погодження оператора лінійних перевезень ТОВ «Портінвест Лоджистік», техніко-економічне обґрунтування, лінійні розклади, укладено відповідний договір та надано довідку про здійснені суднозаходження.

Відповідно до заяв морського агента ТОВ «Портінвест Лоджистік» установлено, що реєстрацію ліній закордонного плавання планують здійснити на умовах, зокрема, «обов`язкові порти заходження лінії закордонного плавання: Південний (Україна)».

Протягом періоду, який підлягає ревізії, Південна Філія мала відношення до 5 (п`яти) ліній закордонного плавання (операторів лінійних перевезень): ECUMED (MEE A/S); MEЗ-3 (МЕЕ A/S); METINVEST LINES (WORLD SHIPPING FZE); ATLANTIC FAYETTE LINE (FAYETTE INTERNATIONAL HOLDINGS LTD); FAYETTE LINE SERVICES (FAYETTE INTERNATIONAL HOLDINGS LTD.

Як вже було зазначено, однією з основних ознак лінії закордонного плавання є установлення обов`язкових і факультативних іноземних та українських портів заходження. Лінія закордонного плавання це регулярне морське сполучення між визначеними портами двох або декількох країн.

Тобто у Підтвердженнях, що надаються для встановлення та функціонування лінії закордонного плавання, обов`язково повинні бути зазначені український (обов`язковий) порт заходження та іноземний порт сполучення. Цей іноземний порт не може бути факультативним. Факультативні порти повинні зазначатись окремо.

Проте під час аналізу наявних та наданих Південною Філією до Ревізії Підтверджень у 4 (чотирьох) випадках встановлено зазначення лише одного українського обов`язкового порту без зазначення іноземного порту сполучення, а в 1 (одному) випадку зазначення двох українських обов`язкових портів також без зазначення іноземного порту сполучення.

У Підтвердженні №20/5 про реєстрацію лінії закордонного плавання «FAYETTE LINE SERVICES» (далі Підтвердження 20/5) зазначається: «Сполучення між обов`язковими портами заходження: Південний (Україна)», та що таке сполучення «на підставі наданих документів відповідають основним ознакам лінії закордонного плавання».

У Підтвердженні 20/5 словосполучення «між обов`язковими портами» вжито у множині, водночас зазначений тільки один порт: «Південний», та взагалі не зазначено морське сполучення між обов`язковими портами.

Отже, під час подання для реєстрації лінії закордонного плавання документів, що повинні підтверджувати всі ознаки такої лінії, морським агентом ТОВ «ПОРТІНВЕСТ ЛОДЖИСТІК» та ДП «АМПУ» не дотримана умова установлення обов`язкових портів заходження для регулярного морського сполучення між портами двох або декількох країн, а саме: не зазначено обов`язковий іноземний порт заходження та не зазначено регулярне морське сполучення між обов`язковими українськими та іноземними портами, чим самим порушено підпункт 2 пункту 1 розділу ІІІ Порядку №790.

Згідно з лінійними розкладами на лініях закордонного плавання, зокрема, по лінії «FAYETTE LINE SERVICES» морським агентом ТОВ «ПОРТІНВЕСТ ЛОДЖИСТІК» у лінійних розкладах суден не було зазначено жодного сполучення між українським та іноземним портами, не зазначено жодний іноземний порт заходження суден.

Як приклад наведено в лінійному розкладі на IV квартал 2020 року (лист до МорАд від 18.09.2020 №182/2020), який погоджений ДП «АМПУ», зазначаються лише приблизні дати суднозаходжень до морського порту «Південний».

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №790 під час виконання лінійного рейсу судно повинно заходити до обов`язкових портів заходження та іноземних портів заходження згідно з визначеним, оголошеним і погодженим з Адміністрацією морських портів України лінійним розкладом руху судна.

Отже, суд доходить висновку, що такі лінійні розклади не відповідають змісту термінів «лінійний розклад» та «лінія закордонного плавання», чим недотримано пункти 1, 3, 4 розділу ІІ Порядку № 790.

У Підтвердженні №20/5 не передбачено жодного морського сполучення, не зазначений жодний іноземний порт сполучення, зазначений лише один обов`язковий український порт Південний (Україна). Іноземні порти Чжаньцзян (Китай), Фанчен (Китай), Ріжао (Китай), Цаофейдян (Китай), Цзінтанг (Китай), Дунцзякоу (Китай), Циндао (Китай), Джоушань (Китай), Тайсанг (Китай), Ляньюньган (Китай), Ланьшан (Китай), Хуанхуа (Китай), Тяньцзинь (Китай), Ксінганг (Китай), Жугао (Китай), Іскердерун (Туреччина), Ереглі (Туреччина), Ерен (Туреччина), Ікдаш (Туреччина), Хайфа (Ізраїль), Ашдод (Ізраїль), Таранто (Італія), Копер (Словенія), Норфолк (США), Балтімор (США), Робертс Бенк (Канада), Ванкувер (Канада), Хей Пойнт (Австралія), Аббот Пойнт (Австралія), Річардс Бей (ПАР) згідно з Підтвердженням 20/5 є факультативними портами, тобто портами, що розташовані у напрямі лінійного рейсу, але не внесені до розкладу лінії, відповідно до абзацу дванадцятого пункту 2 Порядку №790. Тобто факультативні порти не можуть бути портами призначення за лінійним рейсом.

Жодний іноземний порт сполучення цих суден у Лінійних розкладах не зазначений.

Згідно з наданою інформацією по лінії закордонного плавання «FAYETTE LINE SERVICES» (яка зареєстрована Підтвердженням №20/5) у період її дії з 03.08.2020 по 10.02.2021 було здійснено 48 суднозаходжень, до яких застосовані знижки на загальну суму 1 418 304,08 дол. США, або у гривневому еквіваленті з урахування курсу НБУ на момент виставлення рахунків (із врахованою знижкою) 39 885 246,78 грн (зокрема: 2020 рік 33 713 734,46 грн, 2021 рік 6 171 512,32 гривні).

Такі судна в період дії Підтвердження №20/5 не здійснювали рейси по лінії закордонного плавання «FAYETTE LINE SERVICES», оскільки в Підтвердженні №20/5 немає будь-якого сполучення між портами двох або декількох країн.

Аналогічні випадки також встановлені за:

підтвердженням про реєстрацію лінії закордонного плавання «FAYETTE LINE SERVICES» за №19/11 (далі Підтвердження №19/11), за період дії якого з 03.08.2019 по 03.08.2020 здійснено 98 суднозаходжень, до яких застосовані знижки на загальну суму 2 755 951,56 дол. США, або у гривневому еквіваленті 70 989 808,98 грн (зокрема: 2019 рік 19 747 868,48 грн, 2020 рік 51 241 940,50 гривні);

підтвердженням про реєстрацію лінії закордонного плавання «FAYETTE LINE SERVICES» за №18/8 (далі Підтвердження №18/8), за період дії якого з 03.08.2018 по 03.08.2019 здійснено 63 суднозаходжень, до яких застосовані знижки на загальну суму 1 891 337,90 дол. США, або у гривневому еквіваленті 51 059 581,70 грн (зокрема: 2018 рік 16 515 691,55 грн, 2019 рік 34 643 890,15 гривні);

підтвердженням про реєстрацію лінії закордонного плавання «ATLANTIC FAYETTE LINE» за № 21/4 (далі Підтвердження №21/4), за період дії якого з 29.04.2021 та станом на кінець досліджуваного періоду 30.06.2021 здійснено 16 суднозаходжень, до яких застосовані знижки на загальну суму 533 344,61 дол. США, або у гривневому еквіваленті 14 633 928,33 гривні.

Зважаючи на норми підпункту 1.7 Порядку 316 та підпункту 2.5 розділу ІІ Тарифів 965, знижку на корабельний та лоцманський збори мають право отримувати судна, які працювали на лінії закордонного плавання.

Отже, на порушення пункту 1.7 Порядку №316 та пункту 2.5 розділу ІІ Тарифів №965, у період дії Підтверджень № №21/4, 18/8, 19/11, 20/5 протягом 03.08.2018 30.06.2021 здійснено 225 фактичних суднозаходжень, до яких необґрунтовано застосована знижка на загальну суму 176 568 565,79 грн через те, що судна, які заходили / виходили з/до порту Південний, фактично не працювали на лініях закордонного плавання «FAYETTE LINE SERVICES» та «ATLANTIC FAYETTE LINE», оскільки у зазначених Підтвердженнях немає ознак будь-якої лінії закордонного плавання, що передбачає сполучення між портами двох або декількох країн.

На запит від 04.11.2021 №91 Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області відносно надання знижки до ставок лоцманського збору по суднах, які працювали на лініях закордонного плавання «ATLANTIC», «FAYETTE», отримана відповідь (вих. №2853/29-00-9 від 05.11.2021), що по лініях закордонного плавання «ATLANTIC FAYETTE LINE» та «FAYETTE» надавалась знижка у розмірі 50% до ставок лоцманського збору відповідно до пунктів 1.7, 1.9 Тарифів (знижка у розмірі 20% не надавалась).

Аналогічні факти (зазначення в заявах морських агентів, поданнях ДП «АМПУ» та в Підтвердженнях про реєстрацію лінії закордонного плавання лише одного обов`язкового порту заходження та, як наслідок, відсутність сполучення між портами двох або декількох країн) встановлено за такими лініями закордонного плавання, які діяли у період з 01 грудня 2017 року по 30 червня 2021 року: FERRO LINE, NAVIBORN LINE, NOVAMAR LINE, ТАС Lines, ADMIRAL CONTAINER LINES INC. LTD, Combo Orient Line, NEPTUNE LINES.

Аналогічні обставини відповідач також виявив у Миколаївській та Маріупольській, Чорноморській та Одеській філіях ДП «АМПУ».

Крім зазначеного, стосовно тверджень ДП «АМПУ», викладених у позові, суд зауважує, що згідно з Інструкцією №790 лінія закордонного плавання регулярне морське сполучення між визначеними портами двох або декількох країн, яке здійснюється за лінійним розкладом визначеними суднами.

Лінійний розклад періодичність заходження лінійних суден до обов`язкових портів заходження та умови виконання лінійного рейсу.

Лінійний рейс рух судна за розкладом лінії закордонного плавання.

Факультативний порт порт, розташований у напрямку лінійного рейсу, але не внесений до розкладу лінії, заходження лінійного судна до якого обумовлюється договором між оператором лінійних перевезень та вантажовласником.

Порядком, Тарифами та Інструкцією №790 передбачено обов`язкове зазначення як факультативних, так і обов`язкових іноземних портів заходження.

Відповідно до пунктів 1 5 розділу II (Умови функціонування ліній закордонного плавання) Інструкції №790:

під час виконання лінійного рейсу судно повинно заходити до обов`язкових портів заходження та іноземних портів заходження згідно з визначеним, оголошеним і погодженим з Адміністрацією морських портів України лінійним розкладом руху судна;

до лінійних рейсів належить морське регулярне сполучення для забезпечення перевезень вантажів із періодичністю заходження суден до обов`язкового порту заходження не рідше одного разу на місяць;

суднами, які виконують лінійний розклад, вважаються судна, що зайшли в морський порт у строки, оголошені в лінійному розкладі, або в проміжок часу, який заздалегідь обумовлений в договорі між Адміністрацією морських портів України та оператором лінійних перевезень і його морським агентом про роботу лінії закордонного плавання. Лінійний розклад погоджується з Адміністрацією морських портів України, затверджується оператором лінійних перевезень;

кожний оператор лінійних перевезень зобов`язаний оприлюднити у засобах масової інформації та/або мережі «Інтернет» лінійний розклад та правила лінійних перевезень між портами;

між Адміністрацією морських портів України та оператором лінійних перевезень і його морським агентом укладається договір про роботу лінії закордонного плавання.

З огляду на системний аналіз положень розділів І та II Інструкції, одна лінія закордонного плавання це один лінійний рейс, тобто регулярне морське сполучення між визначеними (обов`язковими) портами (українським та іноземним) двох або декількох країн, тобто по одному маршруту з конкретного порту в конкретний порт у конкретному напрямку, яке здійснюється за лінійним розкладом визначеними суднами з періодичністю заходження суден до обов`язкового порту заходження не рідше одного разу на місяць.

Тобто, під час функціонування лінії закордонного плавання повинен бути чітко визначений лінійний рейс (маршрут як рух із порту відправлення в порт призначення), а саме кожне сполучення між визначеними українським та іноземним портом, і кожен лінійний рейс має відбуватися так, щоб забезпечити не менше одного суднозаходження на місяць в український порт по кожному окремому визначеному лінійному рейсу (сполученню).

Зважаючи на викладене, згідно із наведеними положеннями Порядку №790, суд вважає, що у підтвердженні обов`язково повинні бути зазначені український (обов`язковий) порт заходження та іноземний порт сполучення. Суд вважає, що цей іноземний порт не може бути факультативним. Факультативні порти повинні зазначатись окремо.

Щодо тлумачення позивачем підпункту 1 пункту 3 Розділу 1 Інструкції №790 суд вважає за необхідне зазначити, що, на думку позивача, в обов`язковій умові лінії закордонного плавання «установлення обов`язкових і факультативних іноземних та українських портів заходження» повинні бути зазначені «обов`язкові і (окремо) факультативні, які можуть бути іноземними та українськими».

На обґрунтування такого тлумачення позивач наводить окремі цитати з пункту 3 Розділу ІV та підпункту 2 пункту 1 Розділу ІІІ Інструкції №790 та у вказаних нормах інструкції використовуються словосполучення «обов`язкові морські порти України».

Отже, використання цих словосполучень не підтверджує тлумачення позивача, а навпаки, спростовує, адже в цьому словосполученні уточнюється, що саме обов`язкові морські порти України, а значить, є ще й іноземні обов`язкові морські порти.

Оператор визначає обов`язкові та факультативні порти.

Однак, саме позивач укладає договір з оператором про функціонування лінії закордонного плавання, погоджує техніко-економічне обґрунтування функціонування лінії, погоджує графік та видає довідку про здійснені суднозаходження. А потім позивач подає подання про необхідність реєстрації лінії.

Отже, позивач виконує активну роль та не просто пересилає документи та інформацію оператора в Морську адміністрацію, а визначає разом із оператором умови договору, розклад, техніко-економічне обґрунтування. А оскільки основними ознаками лінії закордонного плавання є встановлення обов`язкових та факультативних портів, то Оператор разом з позивачем повинні встановлювати ці обов`язкові та факультативні порти в договорі, розкладі та ТЕО.

За відсутності затвердженої форми подання позивач вирішує вносити відомості про лінію закордонного плавання і всупереч Інструкції не визначає іноземний порт, у який оператор повинен заходити, тобто не визначає закордонне сполучення лінії.

У підготовлених позивачем поданнях неможливо встановити морське регулярне сполучення, та за яким маршрутом повинні виконуватись лінійні рейси, а також чи лежить у напрямку лінійного рейсу факультативний порт.

Така інформація у поданні та підтвердженні унеможливлює віднесення будь-якого суднозаходження та судна до того, яке працює на лінії закордонного плавання, та унеможливлює надання знижки на портові збори, оскільки за вказаними поданнями і підтвердженнями виконувались рейси виключно у факультативні порти, однак відповідно до самої Інструкції такі рейси не вважаються лінійними.

З огляду на викладене слідує, що позивач своїми доводами не спростовує висновків відповідача, викладених у Акті ревізії №05-21/4.

Що стосується ініціювання перед Міністерством інфраструктури України внесення змін до Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Мінінфраструктури від 27.05.3013 №316 в частині скасування пункту 2.9 щодо стягнення частини корабельного збору на користь ТОВ «ТІС- Контейнерний термінал» та ТОВ «Тіс-Руда», які не є власниками операційної акваторії причалу (причалів), суд зазначає таке.

Як підтверджується обставинами справи, відповідач встановив, що наказом Міністерства інфраструктури України (далі Мінінфраструктури) від 27.05.2013 №316 затверджено Порядок справляння та розміри ставок портових зборів (далі Порядок №316).

Згідно із підпунктом 1.2 Порядку №316 корабельний збір справляється на користь користувача портової акваторії, а також власника операційної акваторії причалу (причалів), збудованої до набрання чинності Законом України «Про морські порти України».

Наказом Мінінфраструктури від 24.07.2015 №281 «Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 року №316» (далі наказ №281) були внесені зміни до відповідного наказу, зокрема в частині встановлення ставок корабельного збору для морських терміналів ТОВ «ТІС-Контейнерний термінал» (операційна акваторія причалів №№ 19, 20, 21, 22) та ТОВ «ТІС-Руда» (операційна акваторія причалу №18) (додаток 2 до Порядку №316).

Також наказом №281 доповнено Порядок №316 таким пунктом 2.10: «У випадку, коли судно входить в акваторію морського порту для виконання вантажних операцій і такі операції повністю виконуються в операційній акваторії причалу (причалів), що знаходиться у межах акваторії морського порту та яка перебуває у недержавній формі власності і збудована до набрання чинності Законом України «Про морські порти України» та внесена до реєстру гідротехнічних споруд морських портів України, а після завершення вантажних операцій судно здійснює вихід із акваторії морського порту, корабельний збір, що стягується:

на користь адміністрації морських портів України, розраховується за ставками, наведеними у додатку 2 до цього Порядку, для відповідного морського порту, за кожний вхід в акваторію морського порту та кожний вихід з акваторії морського порту з використанням коефіцієнта 0,5 (у випадку, якщо судно використовує гідротехнічні споруди портової акваторії) або 0,2 (у випадку, якщо судно не використовує гідротехнічні споруди портової акваторії) до умовного об`єму суден;

на користь власника операційної акваторії причалу (причалів), розраховується за ставками, наведеними у додатку 2 до цього Порядку, для відповідного морського термінала, за кожний вхід в операційну акваторію причалу (причалів) та за кожний вихід з операційної акваторії причалу (причалів)».

Також суд звертає увагу, що на момент проведення аудиту у поточній чинній редакції Порядку №316 описаний пункт є за порядковим 2.9 через вилучення пункту 2.8 цього Порядку на підставі наказу Міністерства інфраструктури України від 23.12.2019 №896.

Згідно з абзацом третім пункту 4 статті 22 Закону України «Про морські порти України» корабельний збір справляється на користь користувача портової акваторії, а також власника операційної акваторії причалу (причалів), збудованої до набрання чинності Законом України «Про морські порти України».

Наказом №281 визначено, що частина корабельного збору стягується на користь «власника операційної акваторії причалу (причалів)», яким відповідно до додатка 2 до Порядку №316 визначено ТОВ «ТІС-Контейнерний термінал» (операційна акваторія причалів № №19, 20, 21, 22) та ТОВ «ТІС-Руда» (операційна акваторія причалу №18).

Згідно з пунктом 1.5 та підпунктом 2.4.1 Порядку ведення Реєстру гідротехнічних споруд морських портів України, затвердженого наказом Мінінфраструктури від 18.02.2013 №91, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 березня 2013 року за №363/22895 (далі Реєстр), відомості про власника (балансоутримувача) гідротехнічної споруди та/або експлуатуючу організацію вносяться адміністратором Реєстру (яким визначена Адміністрація морських портів України) на підставі копій документів, що підтверджують право власності/користування цими гідротехнічними спорудами.

У Реєстрі немає гідротехнічних споруд із найменуваннями «операційна акваторія причалу №18» та «операційна акваторія причалів № №19, 20, 21, 22».

Натомість у Реєстрі зазначені гідротехнічні споруди:

за №UAYUZ030, дата присвоєння номера 24.02.2014, найменування «Ділянка акваторії, що включає гідротехнічну споруду у вигляді підводного котловану прилеглого до причалів №№ 19, 20, 21, 22, створеного для безпечного підходу, маневрування та стоянки суден», балансоутримувач ТОВ «ТІС-Контейнерний термінал»;

за №UAYUZ032, дата присвоєння номера 18.03.2014, найменування «Ділянка акваторії, що включає гідротехнічну споруду у вигляді підводного котловану, прилеглого до причалу №18 перевантажувального комплексу», балансоутримувач ТОВ «ТІС-Руда» є їх балансоутримувачами.

Під час Ревізії наданий запит щодо документів, на підставі яких внесені відомості до Реєстру та які підтверджують право власності на гідротехнічні споруди, але відповіддю повідомлено, зокрема, що запитуваних документів немає.

Водночас судом встановлено, що до Реєстру внесені такі відомості стосовно документів, які підтверджують право власності:

щодо гідротехнічної споруди за №UAYUZ030 (власник ТОВ «ТІС- Контейнерний термінал») Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08.02.2018, номер інформаційної довідки: 113291329;

щодо гідротехнічної споруди за №UAYUZ032 (власник ТОВ «ТІС-Руда») Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.04.2017 №84288066.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначені витяги посвідчують такі права:

щодо ТОВ «ТІС-РУДА» право власності на підприємство як єдиний майновий комплекс морський термінал із операційною акваторією причалу №18, що включає об`єкти: єдиний майновий комплекс по перевантаженню та зберіганню навалочних вантажів на причалі №18 (свідоцтво ЯЯЯ від 15.05.2007 №944461), ділянку акваторії, що включає гідротехнічну споруду у вигляді підводного котловану, прилеглого до причалу №18 (свідоцтво

№ СП-105-4-038-14 від 18.02.2014, паспорт ділянки акваторії, арх. №88859), адміністративно-побутовий комплекс 18 АПК-2 (акт державної приймальної комісії від 22.02.2008) та розморожувач вагонів 18 Т-1 (свідоцтво САЕ №263274 від 01.09.2011);

щодо ТОВ «ТІС-Контейнерний термінал» право власності на підприємство як єдиний майновий комплекс морський термінал із операційною акваторією причалів № №19, 20, 21, 22», що включає об`єкти: комплекс по перевантаженню та зберіганню навалювальних вантажів на причалах № №21, 22, 23 (перша черга) (свідоцтво САЕ №263010 від 28.04.2011), ділянку акваторії, що включає гідротехнічну споруду у вигляді підводного котловану, прилеглого до причалів №№19, 20, 21, 22 (свідоцтво №СП-105-4-110-14 від 20.10.2014, паспорт ділянки акваторії НОМЕР_1 ) та комплекс по перевантаженню генеральних пакетованих, контейнеризованих та палетизованих вантажів на причалах № №21, 22, 23 (перша черга будівництва), (свідоцтво САЕ №512152 від 03.04.2012) «Комплекс по перевантаженню та зберіганню навалювальних вантажів на № №21, 22, 23 причалах. Гідротехнічні споруди (Друга черга будівництва), Одеська обл., Лиманський р-н., с. Визирка кадастровий номер 5122780500:01:003:0033 (причал №22 довжина 100 м, глибина біля кордону 15,79 м, причал № 23 довжина 19 м, глибина біля кордону 15,79 м).

Отже, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні записи лише про реєстрацію за ТОВ «Тіс-Руда» та ТОВ «ТІС-Контейнерний термінал» відповідно підприємства як єдиного майнового комплексу морський термінал із операційною акваторією причалу №18, що включає зокрема ділянку акваторії, що включає гідротехнічну споруду у вигляді підводного котловану, прилеглого до причалу №18; та підприємства як єдиний майновий комплекс морський термінал із операційною акваторією причалів №19, 20, 21, 22», що включає гідротехнічну споруду у вигляді підводного котловану, прилеглого до причалів № № 19, 20, 21, 22.

Згідно з абзацом другим частини третьої статті 191 Цивільного кодексу України (у чинній редакції на момент вчинення реєстраційних дій) (далі ЦК України) права на земельну ділянку та інші об`єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Законом України №2597-VIII від 18.10.2018 частину третю статті 191 ЦК України виключено.

Частиною третьою статті 5 ЦК України встановлено, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З огляду на вказане, реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на підприємство як окремий об`єкт нерухомості не підміняє реєстрації права власності на інше майно, яке входить до складу єдиного майнового комплексу.

А після втрати чинності зазначеної норми законодавства, до відносин, пов`язаних із регулюванням норм щодо визначення права власності, застосовується норма частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тобто речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Однак, як було встановлено, відповідні записи станом на час розгляду справи по суті, відсутні.

Таким чином, твердження ТОВ "Тіс-Руда", що вони мають право власності на гідротехнічні споруди-причал та операційну акваторію причалу не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.

Також слід звернути увагу, що в описі єдиних майнових комплексів, зазначених у витягах та записах в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, немає об`єктів із назвою «операційні акваторії».

Словосполучення «операційні акваторії» вживаються тільки у назві єдиних майнових комплексів та не мають жодного юридичного значення для встановлення факту права власності на конкретний об`єкт матеріального світу, яким є операційна акваторія біля причалів № №18 22 в морському порту «Південний».

Тобто ТОВ «ТІС-Контейнерний термінал» та ТОВ «Тіс-Руда» не мали статусу власника операційної акваторії причалу (причалів) тоді, коли на їхню користь було встановлено справляння частини корабельного збору на підставі змін, унесених наказом №281, що спростовує пояснення ТОВ «Тіс-Руда».

До Ревізії надано лист Міністерства інфраструктури України від 24.11.2015 №13127/11/10-15, відповідно до якого для позивач було надано таке роз`яснення, зокрема: «Враховуючи те, що операційна акваторія (ділянка акваторії, що включає гідротехнічну споруду у вигляді підводного котловану), прилегла до причалів №№19,20,21,22 перевантажувального комплексу, власником якого є ТОВ «ТІС-Контейнерний термінал», а також операційна акваторія (ділянка акваторії, що включає гідротехнічну споруду у вигляді підводного котловану), прилегла до причалу №18 перевантажувального комплексу, власником якого є ТОВ «Тіс-Руда» перебувають у недержавній формі власності і збудовані до набрання чинності Законом України «Про морські порти України» та внесені до реєстру гідротехнічних споруд морських портів України, стягнення корабельного збору повинно відбуватися у відповідності до пунктів 2.10 та 2.11 Порядку справляння».

Однак, зазначений лист Мінінфраструктури не є правовоустановчим документом, який підтверджує право власності чи право користування тієї чи іншої особи на земельні ділянки, водні об`єкти чи гідротехнічні споруди, і не може підтверджувати наявність або відсутність відповідних юридичних фактів.

Крім того, Мінінфраструктури не є уповноваженим суб`єктом, який має право засвідчувати наявність або відсутність таких фактів. Те саме стосується і наказу №281 та Порядку №316.

Водночас, позивач повинен був під час вирішення цієї ситуації керуватись відповідними нормами Конституції України, Земельного, Водного та Цивільного кодексів України, Закону України «Про морські порти», інших законів України, а також нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Однак, з моменту отримання листа від 24.11.2015 №13127/11/10-15 Південна філія ДП «АМПУ» розпочала здійснювати нарахування корабельного збору відповідно до пунктів 2.10 та 2.11 Порядку №316 (в редакції документа станом на 24.11.2015 та з урахуванням змін, внесених наказом №281), тобто застосовувати понижуючі коефіцієнти до ставок корабельного збору за кожний вхід та вихід в/з акваторії морського порту Південний суден, які виконували вантажні операції біля причалів № №18 22, тож через це недоотримувала відповідні суми корабельного збору.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про морські порти України» операційна акваторія причалу (причалів) являє собою гідротехнічну споруду в межах портової акваторії, призначену для безпечного підходу суден до причалу та відходу від причалів, маневрування суден під час здійснення швартових операцій, а також маневрування суден між причалами. Це визначення хоч називає операційну акваторію причалу гідротехнічною спорудою, однак не дає уявлення про її характер та ідентифікуючі ознаки.

Також у цій статті міститься й окреме визначення гідротехнічної споруди морського порту, під якою в законі розуміють інженерно-технічні споруди (портова акваторія, причали, пірси, інші види причальних споруд, моли, дамби, хвилеломи, інші берегозахисні споруди, підводні споруди штучного та природного походження, зокрема канали, операційні акваторії причалів, якірні стоянки), розташовані в межах території та акваторії морського порту й призначені для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден.

Це можна пояснити тим, що норми Закону України «Про морські порти України» визначають правові, економічні та організаційні основи діяльності в морських портах України. Зі свого боку питання виникнення, набуття, припинення та переходу речових прав (власності, користування, володіння та інші) на водні об`єкти та земельні ділянки, нерухоме майно та майнові права визначаються іншими нормативно-правовими актами, зокрема Конституцією України, Земельним, Водним та Цивільним кодексами України, а також іншими законами України.

Поняття «операційна акваторія причалу» є складовою частиною іншого, більш широкого поняття «акваторія морського порту (портова акваторія)», яке позначає визначену межами частину водного об`єкта (об`єктів), крім суднового ходу, призначену для безпечного підходу, маневрування, стоянки і відходу суден (пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про морські порти України» та пункту 1 частини першої статті 1 Водного Кодексу України).

У Водному кодексі України (статті 51 та 52) та Кодексі торговельного мореплавства (стаття 12) термін акваторія та портова акваторія відповідають поняттю водний простір. Відповідно до Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів», акваторія водний простір водойми чи моря, обмежений природними, штучними або умовними кордонами.

Згідно із пунктом 15 частини першої статті 1 Водного Кодексу України водний об`єкт природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт). Відповідно до пункту 16 частини першої статті 1 цього Кодексу водні ресурси обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території.

Отже, портова акваторія та операційна акваторія причалу як предмети матеріального світу це водні об`єкти, тобто природні або штучно створені елементи довкілля, в яких зосереджуються води.

У цьому разі, операційні акваторії біля причалів № №18-22 в морському порту Південний є частиною водного об`єкта: Аджалицький лиман, який являє собою також і природний (водний) ресурс (простір).

З огляду на те, що корабельний збір справляється на користь користувача портової акваторії, а також власника операційної акваторії причалу (причалів), збудованої до набрання чинності Законом України «Про морські порти України», а також тим, що як встановлено, у позивача відсутні документи на підтвердження набуття ТОВ «Тіс-Руда» та ТОВ «ТІС-Контейнерний термінал» права власності на відповідні операційні акваторії, необхідно визначити, хто відповідно до законодавства має право бути та є власником і користувачем відповідних об`єктів.

Правовий режим земель водного фонду, зокрема й земель дна акваторій морських портів, визначається статтями 13, 14 Конституції України.

Згідно із положеннями статей 13 та 14 Конституції України, земля, водні та інші природні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається й реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статей 5, 6 Водного кодексу України акваторії морських портів належать до водних об`єктів загальнодержавного значення. Води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.»

Ті ж норми права закріплені у статті 324 ЦК України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.»

Отже, портова акваторія або будь-яка її частина (зокрема операційна акваторія) є власністю виключно Українського народу і може бути надана тільки у користування.

Статтею 8 Закону України «Про морські порти України» визначено, що межами морського порту є межі його території та акваторії. Межі акваторій морських портів визначаються і змінюються Кабінетом Міністрів України без порушення меж акваторій суміжних морських рибних портів та річкових портів. Відведення акваторії морського порту (надання в користування) адміністрації морських портів України здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України відповідно до закону.

Пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України «Про морські порти України» встановлено, що до повноважень Кабінету Міністрів України щодо портової діяльності належить відведення акваторії та визначення меж територій морських портів.

Відповідно до частини першої статті 15 Водного кодексу України до водних об`єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів.

Акваторія морського порту «Південний» («Південний») знаходиться в межах Аджалицького лиману, який відноситься до внутрішніх вод України, також згідно з пунктом 4 частини першої статті 6 Закону України «Про державний кордон України».

Згідно з підпунктами 2, 14-1 частини першої статті 14 Водного кодексу України до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів належить розпорядження внутрішніми морськими водами, територіальним морем, а також акваторією морських портів, відведення акваторій морських портів.

Отже, портова акваторія та операційна акваторія є водними об`єктами загальнодержавного значення, які належать Українському народу, а їх відведення є виключним правом Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 №1073 державному підприємству «Морський торговельний порт «Південний» надано у користування акваторію в межах згідно з додатком (у тому числі акваторію Аджалицького лиману) за умови недопущення в подальшому передачі зазначеної акваторії або її частини іншим суб`єктам господарювання та доручено забезпечити безпеку мореплавства в межах акваторії, визначених у додатку. Постановою у чинній редакції визначені межі акваторії морського порту «Південний», до якої включено водний об`єкт Аджалицький лиман.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 №133-р внаслідок реорганізації державних підприємств морського транспорту, у тому числі державного підприємства «Морський торговельний порт «Південний» шляхом виділу утворено ДП «АМПУ».

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 № 406 державному підприємству «Адміністрація морських портів України» надано у користування акваторії морських портів, межі яких визначені Кабінетом Міністрів України, за умови недопущення передачі їх або їх частин іншим суб`єктам господарювання.

Отже, постановами Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 №1073 із змінами та від 03.06.2013 №406 акваторія морського порту «Південний», куди входять операційні акваторії причалів №№18 22, надана у постійне користування державному підприємству «Адміністрація морських портів України».

Як вже було зазначено, у визначенні гідротехнічних споруд, наведеному в Законі України «Про морські порти України», до їх різновиду віднесені й операційні акваторії причалів, проте без уточнення їх характеристик та ознак, за якими операційну акваторію можна було б ідентифікувати як індивідуально визначене майно чи майновий комплекс.

Водночас, за своїми фізичними властивостями підводні котловани в межах морської акваторії є об`єктами, тісно зв`язаними з морським дном як їх матеріальною основою, і тому відповідають фізичним критеріям нерухомого майна.

Правове регулювання відносин щодо нерухомого майна базується на законодавчо визначених його критеріях, які закріплені у тому числі у Цивільному кодексі України, Земельному кодексі України та Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, згідно зі статтею 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Крім того, режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Таким чином, ключовими юридичними (законодавчими) ознаками будь-якого нерухомого майна є те, що, по-перше, воно являє собою земельну ділянку або інший матеріальний об`єкт, який, проте, розташований на земельній ділянці, і його переміщення є неможливим без його знецінення та зміни його призначення. По-друге, до нерухомого майна відносяться об`єкти, права власності або інші права на які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (після 1 січня 2013 р.) або в Бюро технічної інвентаризації, яке раніше здійснювало державну реєстрацію прав на будівлі і споруди (до 1 січня 2013 р.).

Як слідує зі статті 181 ЦК України, передумовою визнання права власності чи права користування на будь-який об`єкт нерухомого майна, який не є земельною ділянкою, є його розташування на земельній ділянці.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться...».

Аналогічні норми права закріплені у статті 373 ЦК України.

Отже, земельна ділянка нерозривно пов`язана з водним об`єктом, яким зайнята.

Зі свого боку, акваторія морського порту «Південний» та операційна акваторія причалів №№18-22 як предмет матеріального світу це дно Аджалицького лиману (елемент довкілля), у якому зосереджуються води Аджалицького лиману.

Відповідно до пункту а) частини першої статті 58 Земельного Кодексу України (до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами).

З огляду на це, дно Аджалицького лиману відносять до земель водного фонду.

Згідно із підпунктами а) та г) пунктами 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» земельна ділянка, зайнята Аджалицьким лиманом (акваторія морського порту «Південний») відноситься до земель водного фонду державної власності.

Відповідно до пункту д) частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім природних водойм загальною площею до 3 га (частини другої статті 59 цього Кодексу)

Відтак, землі під операційними акваторіями причалів №18-22 в морському порту Південний (дно Аджалицького лиману) є землями водного фонду, знаходяться у державній власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 №557 «Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду» врегульовано порядок отримання дозволів на виконання будівельних, днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду особами, яким землі водного фонду не належать і не можуть належати на будь-якому праві. Із цієї постанови випливає, що виконання зазначених у ній робіт на землях водного фонду, зокрема, днопоглиблювальних, не приводить до створення нового об`єкта нерухомого майна.

Отже, створені в результаті виконання днопоглиблювальних робіт підводні котловани не є окремими об`єктами нерухомого майна та, відповідно, в приватних осіб не можуть виникати будь-які речові права на них, включаючи й право власності.

Водночас, виконання днопоглиблювальних робіт призводить до певних матеріальних результатів змін у стані дна водойм, які також визнаються об`єктом правових відносин.

Особливості правового режиму таких змін у стані дна водойми визначаються статтею 187 ЦК України.

Згідно із цією статтею, все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення, є складовою частиною даної речі. До того ж, такі зміни у стані дна водойми не можуть бути кваліфіковані як окрема споруда, оскільки вони не відповідають встановленим у законодавстві критеріям споруд. Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим і введеним у дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, до споруд відносяться пов`язані із землею будівельні системи, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Проте під час створення підводних котлованів біля цих причалів не застосовувалися будь-які будівельні матеріали, напівфабрикати, устаткування та обладнання, які стали б частиною цих підводних котлованів, надавши їм фізичних та юридичних ознак споруди.

Водночас вищезазначені підводні котловани відповідають ознакам іншого об`єкта, який хоча не є окремим об`єктом нерухомого майна, однак може виступати об`єктом правових відносин, щодо якого в сторін таких правових відносин можуть виникати взаємні права та обов`язки. Таким об`єктом вважаються поліпшення земельних ділянок та земель (земельними поліпшеннями).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оцінку земель» земельні поліпшення зміна якісних характеристик земельної ділянки внаслідок розташування в її межах будинків, будівель, споруд, об`єктів інженерної інфраструктури, меліоративних систем, багаторічних насаджень, лісової та іншої рослинності, а також внаслідок господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів тощо).

Аналогічне поняття міститься у Податковому кодексі України (стаття 14.1.75) земельне поліпшення результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. До земельних поліпшень належать матеріальні об`єкти, розташовані у межах земельної ділянки, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а також результати господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів, розміщення посівів, багаторічних насаджень, інженерної інфраструктури тощо).

Також згідно з Національним стандартом №2 «Оцінка нерухомого майна», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. №1442, земельне поліпшення являє собою «результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. До земельних поліпшень належать матеріальні об`єкти, розташовані в межах земельної ділянки, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а також результати господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів, розміщення посівів, багаторічних насаджень, інженерної інфраструктури тощо)».

Тобто під час створення підводних котлованів, які прилеглі до причалів №18 22, були проведені роботи, в результаті яких відбулася зміна рельєфу дна цієї водойми, що повністю відповідає ознакам земельного поліпшення, яке не є об`єктом нерухомого майна.

Отже, оскільки підводний котлован є таким утворенням, що не може бути відокремлене від речі (земель водного фонду) без її пошкодження або істотного знецінення, то всі підводні котловани в силу статті 187 ЦК України слід розглядати як складову частину дна водойм, яка являє собою земельне поліпшення.

З огляду на зазначене, всі створені підводні котловани, прилеглі до причалів №18 22, що розташовані на території морського порту Південний, не є окремими об`єктами нерухомого майна, а являють собою земельні поліпшення і є складовою частиною дна акваторії морського порту Південний (Аджалицького лиману).

Частиною другою статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із пунктом а) частини першої статті 13 Земельного Кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.10.2009 №1356-р державному підприємству «Морський торговельний порт «Південний» (яке згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 №133-р реорганізовано в ДП «АМПУ») надано у постійне користування земельну ділянку, розташовану у межах наданої йому акваторії Аджалицького лиману, та доручено Одеській облдержадміністрації і Держкомзему забезпечити виконання цього розпорядження.

Отже, земельні ділянки у межах акваторії Аджалицького лиману (морського порту Південний), зокрема ті, на яких розташовані котловани і операційні акваторії причалів №№18-22, надані у постійне користування державному підприємству «Адміністрація морських портів України», а власником цих земельних ділянок є держава.

Отже, власником операційних акваторій біля причалів №18 22 є Український народ, власником земельних ділянок під ними є держава, а користувачем є позивач.

Також важливо з`ясувати чи існували законні підстави у ТОВ «ТІС-Контейнерний термінал», ТОВ «ТІС-Руда» набути право власності на зазначені операційні акваторії до набрання чинності Законом України «Про морські порти», тобто до 2013 року.

Станом на момент створення та введення в експлуатацію (2007 2009) ділянок акваторії, що включають гідротехнічні споруди у вигляді підводних котлованів, прилеглих до причалів № №18 22, форма власності акваторій морських портів визначалась статті 74 Кодексу торговельного мореплавства (у редакції до 2012 року до прийняття Закону України «Про морські порти України»), згідно з якою акваторією морського порту є відведені порту водні простори, а територія і акваторія морського порту є державною власністю і надаються порту в користування.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Оскільки законодавство станом на момент початку, завершення виконання днопоглиблювальних робіт та введення вказаних ділянок акваторії в експлуатацію встановлювало виключно державну форму власності на акваторії морського порту (водні простори), ТОВ «ТІС-Контейнерний термінал» та ТОВ «Тіс-Руда» не мали законних підстав для набуття цих об`єктів у приватну власність та не були і не є власником цих ділянок.

Отже, у результаті прийняття та введення в дію Міністерством інфраструктури України наказу №281, яким внесені зміни до Порядку №316, а також застосуванням позивачем понижуючих коефіцієнтів, зазначених у пункті 2.10 (на момент проведення Ревізії пункту 2.9) Порядку №316, до ставок корабельного збору за кожний вхід та вихід в/з акваторії морського порту Південний суден, які виконували вантажні операції біля причалів № №18 22, всупереч статтям 13, 14 Конституції України, статтям 1, 5, 6, 14, 15, 51, 52 Водного кодексу України, статтям 13, 58, 79, 84 Земельного Кодексу України, статтям 181, 187, 324, 328, 373 Цивільного кодексу України, постановам Кабінету Міністрів України від 30.08.2007 №1073, із змінами, та від 03.06.2013 №406, розпорядженню Кабінету Міністрів України від 07.10.2009 №1356-р, за досліджуваний період Південна філія ДП «АМПУ» недоотримала фінансових ресурсів (втратила активів) на загальну суму 31 202, 35 тис. дол. США (або 837 135,48 тис. грн у грошовому еквіваленті на дату нарахування збору за курсом НБУ).

З урахуванням зазначеного, висновки відповідача щодо застосування позивачем понижуючих коефіцієнтів до ставок корабельного збору, зроблено на підставі наданих до ревізії документів.

Що стосується вимоги до позивача про ініціювання перед Міністерством інфраструктури України внесення змін до Порядку справляння та розміри ставок портових зборів, затвердженого наказом Мінінфраструктури від 27.05.3013 №316, в частині скасування пункту 2.9 щодо стягнення частини корабельного збору на користь ТОВ «ТІС-Контейнерний термінал» та ТОВ «Тіс Руда», які не є власниками операційної акваторії причалу (причалів), суд зазначає таке.

У судовому засіданні представник Національного антикорупційного бюро України пояснив, що під час ревізії встановлено, що наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 №316 затверджено Порядок справляння та розміри ставок портових зборів (далі Порядок №316).

Водночас, наказом Міністерства інфраструктури України від 24.07.2015 №281 (далі наказ № 281) внесено зміни до Порядку №316, доповнивши його п. 2.10 (на момент проведення ревізії описаний пункт діяв за порядковим №2.9), а саме: «У випадку, коли судно входить в акваторію морського порту для виконання вантажних операцій і такі операції повністю виконуються в операційній акваторії причалу (причалів), що знаходиться у межах акваторії морського порту та яка перебуває у недержавній формі власності і збудована до набрання чинності Законом України «Про морські порти України» та внесена до реєстру гідротехнічних споруд морських портів України, а після завершення вантажних операцій судно здійснює вихід із акваторії морського порту, - корабельний збір, що стягується: на користь адміністрації морських портів України, розраховується за ставками, наведеними у додатку 2 до цього Порядку для відповідного морського порту, за кожний вхід в акваторію морського порту та кожний вихід з акваторії морського порту з використанням коефіцієнта 0,5 (у випадку, якщо судно використовує гідротехнічні споруди портової акваторії) або 0,2 (у випадку, якщо судно не використовує гідротехнічні споруди портової акваторії) до умовного об`єму суден; на користь власника операційної акваторії причалу (причалів), розраховується за ставками, наведеними у додатку 2 до цього Порядку для відповідного морського термінала, за кожний вхід в операційну акваторію причалу (причалів) та за кожний вихід з операційної акваторії причалу (причалів)».

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 22 Закону України «Про морські порти України» корабельний збір справляється на користь користувача портової акваторії, а також власника операційної акваторії причалу (причалів), збудованої до набрання чинності цим Законом.

Наказом №281 визначено, що частина корабельного збору стягується на користь власників операційної акваторії причалу (причалів), якими відповідно до додатку 2 Порядку №316 є ТОВ «ТІС Контейнерний термінал» (операційна акваторія причалів №19, 20, 21, 22) та ТОВ «Тіс Руда» (операційна акваторія причалу №18).

Під час ревізії встановлено, що у Реєстрі гідротехнічних споруд морських портів України відсутні гідротехнічні споруди із найменуваннями «операційна акваторія причалів №18, 19, 20, 21, 22», натомість, у цьому Реєстрі обліковуються гідротехнічні споруди за №UAYUZ030 (ділянка акваторії, що включає гідротехнічну споруду у вигляді підводного котловану прилеглого до причалів №19, 20, 21, 22, створеного для безпечного підходу, маневрування та стоянки суден», балансоутримувач ТОВ «ТІС Контейнерний термінал») та за №UAYUZ032 (ділянка акваторії, що включає гідротехнічну споруду у вигляді підводного котловану прилеглого до причалу №18, перевантажувального комплексу», балансоутримувач ТОВ «ТІС Руда»).

Так, за наслідками ревізії встановлено, що ТОВ «ТІС Контейнерний термінал» та ТОВ «ТІС Руда» не мали статусу власника операційної акваторії причалу (причалів), у той час, коли на їх користь встановлено частини корабельного збору на підставі змін, внесених наказом №281 до Порядку №316.

На підставі акту ревізії від 29.11.2021 №05-21/4, Держаудитслужбою надіслано позивачу лист від 05.01.2022 №000500-14/110-2022 з вимогами щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства, зокрема у п. 62 вимагав забезпечити ініціювання перед Міністерством інфраструктури України внесення змін до Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 №316 у частині скасування п. 2.9 щодо стягнення частини корабельного збору на користь ТОВ «ТІС Контейнерний термінал» та ТОВ «ТІС Руда», які не є власниками операційної акваторії причалів.

14.03.2023 Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури прийнято наказ №148, яким внесено зміни до Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27 травня 2013 року №316, зокрема виключено п. 2.9 та 2.10 розділу ІІ цього Порядку (режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0609-23#n2).

Відтак, у зв`язку із виключенням наведених пунктів із наказу Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 №316, фактично предмет спору щодо оскарження спірної вимоги у частині ініціювання перед Міністерством інфраструктури України внесення змін до Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 №316, щодо скасування п. 2.9 є відсутнім.

З цього приводу, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідач отримав лист від позивача, в якому зазначено, що наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України «Про внесення змін до Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів» від 14.03.2023 №143 виключено пункти 2.9 та 2.10 розділу ІІІ та позиції «Морський термінал ТОВ «ТІС Контейнерний термінал» (операційна акваторія причалів №№19, 20, 21 та 22), Морський термінал «ТОВ «ТІС Руда» (операційна акваторія 5 причалу №18).

Такий наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування (пункт 4 зазначеного наказу).

На офіційному сайті Верховної Ради України наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 14.03.2023 №143 «Про внесення змін до Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів» набрав чинності 25.04.2023, а тому станом на день розгляду справи в частині ініціювання внесення змін до Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затверджених Міністерством інфраструктури України від 27.05.2013 №319, в частині скасування пункту 2.9 немає предмету спору.

Крім цього, на підставі листа позивача, відповідачем цей факт враховано як часткове виконання пункту 62 вимоги від 05.01.2022.

Отже, суд доходить висновку, що позивач підходить до порушень, викладених в акті Ревізії вибірково, що в свою чергу свідчить про те, що позивач приймає тільки ті доводи Держаудитслужби, які можуть свідчити на його користь.

Водночас, даний факт, сам по собі, не спростовує допущених порушень та не впливає на законність оскаржуваного акту індивідуальної дії.

Окремо при вирішенні цієї справи, суд враховує таке.

Право Держаудитслужби пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства передбачено положеннями пункту 7 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю».

Зі свого боку, реалізацію результатів ревізії передбачено положеннями Порядку №550, а саме, пунктом 46 зазначеного Порядку визначено, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) засилається об`єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Поряд з цим згідно із пунктом 50 Порядку №550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю.

Отже, в органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених під час перевірки під контрольних установ, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені при перевірці збитки. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Вимога органу державного фінансового контролю не одноразово була предметом розгляду адміністративних справ у касаційному порядку у Верховному Суді, який за результатами розгляду аналогічних справ сформував правову позицію, яка наразі є сталою. Зокрема, Верховний Суд у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 2а-3536/09/0770, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/802/15, дід 17 вересня 2019 року у справі №821/3929/14 від 28 серпня 2019 року у справі №817/982/15, від 21 серпня 2019 року у справі №826/9924/18 виклав висновок, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, і у цій частині вона є обов`язковою до виконання. Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

У контексті наведеного, суд звертає увагу на те, що оскаржувана вимога Держаудитслужби від 05 січня 2022 року №000500-14/110-2022 свідчить про виявлені збитки та їх розмір.

Зважаючи на наведену позицію про те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає такий позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною, у цьому випадку суд доходить висновку про безпідставність заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Решта доводів позивача не впливають на висновки акту Ревізії, оскільки не спростовують викладених в них порушень.

Відтак, позовні вимоги є необґрунтовані.

VII. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

У зв`язку із відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 03.04.2024