Ухвала

від 04.04.2024 по справі 400/3047/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

04 квітня 2024 р.№ 400/3047/24

м. Миколаїв

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Ярощук В.Г., ознайомившись з позовною заявою:

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

довійськової частинаи, АДРЕСА_2 ,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03 квітня 2024 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) про:

визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця «січень 2008 року»;

зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця «січень 2008 року»;

визнання протиправною бездіяльність відповідача у незастосуванні пункту 4 та решти положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова № 704), статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01 січня календарного року з врахуванням підвищення прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення (основних і додаткових видів грошового забезпечення) та всіх виплат, належних військовослужбовцю з 29.01.2020 по 19.05.2023;

зобов`язати відповідача провести позивачу перерахунок і виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення, грошової компенсації за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки, вихідної допомоги при звільненні (50 % від місячного грошового забезпечення за 8 календарних років) із застосуванням пункту 4 та решти положень Постанови № 704, статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та вимог постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01 січня календарного року з врахуванням підвищення прожиткового мінімуму для працездатних осіб згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, з урахуванням проведених раніше виплат.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що внаслідок неправильного визначення відповідачем посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивачу у 2020-2023 роках не в повному обсязі виплачено його грошове забезпечення. Крім цього, відповідач протиправно не виплачував йому індексацію грошового забезпечення у період його служби з 01.12.2015 по 28.02.2018.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано її з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визначення причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам процесуального закону, суд прийшов до висновку, що вона подана щодо частини позовних вимог після закінчення строків, установлених законом.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Враховуючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 524/39/15-а, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.

Поряд з цим, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначений статтею 233 КЗпП України на строк дії такого карантину.

Аналогічний правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та від 18.01.2024 у справі № 240/5105/23.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, право на звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців:

враховуючи положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-ІХ), до 18.07.2022 не обмежене будь-яким строком;

відповідно до частини першою статті 233 КЗпП України (в чинній редакції згідно із Законом № 2352-ІХ) з 19.07.2022 обмежене тримісячним строком, водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30.06.2023, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Оскільки позивач звернувся із адміністративним позовом 29.01.2024, тобто після 30.09.2023 (тримісячного строку після відміни вищезазначеного карантину), тому позовні вимоги в частині нарахування та виплати грошового забезпечення позивача за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 подані з порушенням тримісячного строку звернення до адміністративного суду.

Заяву про поновлення цього пропущеного строку на звернення до адміністративного суду позивач не подав.

Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Таким чином, позивач повинна подати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивача за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, в якій зазначити поважні причини його пропуску, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 123, 169, 243, 248, 256, 293 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

1. Залишити позовну заяву без руху.

2. Надати ОСОБА_1 десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до Миколаївського окружного адміністративного суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду у справі № 400/3047/24 в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.

3. Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

5. Ухвала оскарженню окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя В.Г.Ярощук