Ухвала

від 04.04.2024 по справі 320/14330/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 320/14330/23

адміністративне провадження № К/990/12062/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро газ груп» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро газ груп» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 січня 2023 року № 00048530702, № 00048540702 та № 00048550702.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року, позов задоволено.

28 березня 2024 року до Верховного Суду надійшла втретє касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Так, попередньо подані касаційні скарги Головного управління ДПС у м. Києві Верховний Суд повернув згідно з ухвалами від 4 січня 2023 року та від 7 березня 2024 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України визнавши недостатнім приведене у касаційній скарзі обґрунтування для відкриття касаційного провадження на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою Суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Системний аналіз частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України і пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Так, обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України є зазначення у касаційній скарзі: норми матеріального права, яка неправильно застосована судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається: норма матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції; постанови Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; висновку, який на думку скаржника, відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у ній вказуються: норма матеріального права, яка неправильно застосована судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Подаючи ж касаційну скаргу на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник повинен вказати норми права, які, на його думку, неправильно застосовані судами, й врегульовують саме спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування стояло перед судами попередніх інстанцій.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

У поданій касаційній скарзі скаржник, як на підставу для касаційного оскарження, повторно посилається, зокрема, на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, аналогічно як і у попередньо поданих касаційних скаргах, зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 193 Податкового кодексу України, та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2023 року у справі № 420/5019/22, від 3 серпня 2023 року у справі № 320/2797/21, від 7 грудня 2022 року у справі № 640/20383/20, від 8 листопада 2022 року у справі № 826/5444/15, від 5 травня 2023 року у справі № 160/15514/20.

При цьому, у касаційній скарзі скаржник наполягає на тому, що у цій справі суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях мотивуючи підстави для задоволення позовних вимог фактично спирались виключно на факт вилучення у Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро газ груп» документів правоохоронними органами.

Аналіз спірних відносин у вказаних скаржником справах свідчить про те, що висновки Верховного Суду у наведених судових рішеннях зроблено за фактом з`ясування питання реальності господарських операцій й вирішення спорів щодо обґрунтованості відображення податкових наслідків у податковому та бухгалтерському обліку платника податків.

Натомість висновок судів попередніх інстанцій, про який згадує скаржник, стосується застосування пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України та правових наслідків ненадання платником податків на вимогу контролюючого органу документів у зв`язку з їх відсутністю внаслідок виїмки або іншого вилучення правоохоронним органам. Роблячи висновки у цій справі суди попередніх інстанцій врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 826/16045/18, від 21 жовтня 2021 року у справі № 802/1464/17-а, проте скаржник не доводить помилковості їх застосування судами.

Поряд з цим, скаржник непогоджується із застосуванням судами попередніх інстанцій принципу індивідуальної відповідальності платника податків й висновком про те, що порушення кримінальних справ щодо контрагентів також не означає причетність й Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро газ груп» до вчинення злочину і не може слугувати належним доказом незаконної діяльності та порушення податкового законодавства, а отже не тягне за собою для Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро газ груп» правових наслідків.

В аспекті наведених доводів покликання скаржника до висновків Верховного Суду у вищезазначених постановах зроблено без урахування того, що правові позиції Верховного Суду у наведених скаржником судових рішеннях пов`язані саме з критеріями оцінки доказів й, відповідно, висновками, здійсненими за результатами їх дослідження. Висновки, до яких покликається скаржник, демонструють загальні підходи Верховного Суду щодо дослідження відповідних обставин та доводів сторін та формування висновків щодо реальності спірних операцій платника податків.

У постанові від 7 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, на яку також посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 1 грудня 2015 року у справі № 826/15034/14 (№ 21-3788а15), який зводився до того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Стверджуючи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій вказаних у касаційній скарзі норм Податкового кодексу України скаржник не наводить невідповідності висновків судів попередніх інстанцій у цій справі висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 160/3364/19.

Суд звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Разом з тим, Верховний Суд в ухвалах від 4 січня 2024 року та 7 березня 2024 року за результатами правового аналізу підстав касаційного оскарження у попередньо поданих касаційних скаргах, зміст яких є аналогічним поданій 28 березня 2024 року повторній касаційній скарзі, вже звертав увагу скаржника на усталену позицію Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень/рішення і ухвалення нового має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень/рішення у взаємозв`язку з усіма висновками, які стали підставою для задоволення/відмови у задоволенні позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.

У цих же ухвалах Верховний Суд зауважував скаржнику на тому, що посилаючись на постанови Верховного Суду податковий орган не наводить жодного обґрунтування неправильного застосування судами норм права у взаємозв`язку із тими висновками, які стали підставою для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро газ груп»; не вказує у чому він вбачає подібність правовідносин у справі, у якій подає касаційну скаргу, зі справами, які він зазначає, і які були предметом розгляду касаційним судом.

Наведені скаржником доводи є ідентичними викладеним у попередньо поданих касаційних скаргах і стосуються оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.

Оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій у цій справі на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанції не надано оцінку доводам податкового органу про відсутність товару, що постачався Товариству з обмеженою відповідальністю «Євро газ груп» у ланцюгу постачання, відсутність у контрагентів достатнього обсягу трудових, матеріально- технічних ресурсів, що в свою чергу, як стверджує скаржник, є порушенням норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи, та свідчить про не дослідження й не надання оцінки доводами скаржника.

В аспекті викладеного Суд звертає увагу скаржника на те, що доводи про надання неправильної оцінки наявним у матеріалах справах доказам не є тотожним недослідженню таких доказів, неповному з`ясуванню судом обставин та/або встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу.

Разом з тим, доводи скаржника зводяться виключно до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

На цьому також наголошував Верховний Суд в ухвалах від 4 січня 2024 року та 7 березня 2024 року повертаючи попередньо подану касаційну скаргу у цій справі.

Верховний Суд також вже звертав увагу й на те, що подання касаційної скарги на судові рішення судів попередніх інстанцій на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає оскарження судових рішень з підстав, передбачених частинами другою та (або) третьою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України й при цьому скаржник має враховувати, що конструкція вищенаведених норм Кодексу адміністративного судочинства України є такою, що посилання на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень щодо недослідження зібраних у справі доказів, можливе виключно в сукупності з посиланням на пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обґрунтування втретє поданої касаційної скарги, як і попередніх скарг, зводиться до викладення обставин справи, цитування висновків акта перевірки та норм Податкового кодексу України з абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Наведене є свідченням неналежного зазначення підстав касаційного скарження.

Відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Однак, звертаючись з касаційною скаргою втретє скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередніх касаційних скарг.

Суд вчергове звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстави оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Одночасно Суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Враховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 червня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро газ груп» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя Н.Є. Блажівська