Постанова

від 03.04.2024 по справі 208/4603/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2700/24 Справа № 208/4603/22 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга - ЄС» на рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 жовтня 2023 року та додаткове рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга - ЄС» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні2022року позивачзвернувся досуду зпозовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга - ЄС» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 18.01.2017 р. він був прийнятий на роботу до ТОВ «Ліга ЄС» на посаду начальника дільниці, проте відповідач не виплачував заробітну плату в період з березня по серпень у зв`язку з чим утворилась заборгованість яка складає 55 119,75 грн., яка була виплачена тільки станом на 01.04.2023 р., тобто через 8 місяців.

Враховуючи зазначене, з урахуванням зміни предмету позову, просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-ЄС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у виплаті заробітної плати, починаючи з 01.09.2022 р. по 01.04.2023 р у сумі 46043,30 грн.

Рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 жовтня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга - ЄС» про стягнення заборгованості по заробітній платі, задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-ЄС» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у виплаті заробітної плати, починаючи з 01.09.2022 р. по 31.03.2023 р. у сумі 46 043 грн. 40 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-ЄС» на користь держави судовий збір в розмірі 992 грн. 40 коп.

В іншій частині позовної заяви, відмовлено.

Додатковим рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-ЄС» на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга - ЄС» про стягнення заборгованості по заробітній платі - задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга-ЄС» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 12 000 грн. 00 коп.

Не погодившись з вказаними рішеннями суду, ТОВ «Ліга-ЄС» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, у задоволенні вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно заяви від 18.01.2017 р. видано наказ № 03.01.2017к від 24.01.2017 р., на підставі якого ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ТОВ «Ліга-ЄС», в якості начальника дільниці, та укладений безстроковий договір ( а.с.6).

31.08.2022 р. позивач надав до ТОВ «Ліга-ЄС» заяву про розірвання договору за згодою сторін (а.с.7).

Позивачу не виплачувалась заробітна плата в період з березень по серпень 2022 р., внаслідок чого утворилась заборгованість, яка складає 55119,75 грн., що підтверджується довідкою про заробітну плату № 53 від 31.08.2022 р. (а.с.10).

Профспілка на підприємстві відсутня, що підтверджується листом № 56 від 08.09.2022 р. на адвокатський запит № 07/09/22 від 07.09.2022 р., а відтак за захистом свого порушеного права позивач звертається до суду.

Заборгованість по заробітній платі станом на 01.09.2022 р. становить 55 119,75 грн. вказана сума заборгованості по заробітній платі виплачена тільки станом на 01.04.2023 р. тобто через 8 місяців. Так середній заробіток за час затримки у виплаті заробітної плати станом на 01.03.2023 р. становить 46 043,40 грн.( 7673,90 грн. Х 6 місяців)

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх законності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Рішенням суду у цій справі було встановлено, що позивачем доведено факт того, що мало місцем порушення законодавства про працю та умов трудового договору, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі є обґрунтованими.

Суд першої інстанції, встановивши, що роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення із відповідача відповідно до статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ТОВ «Ліга-ЄС» не здійснило розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки у виплаті заробітної плати станом на 01.03.2023 р., що становить 46 043,40 грн.

Суд акцентує увагу, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Доводи скаржника про недоведеність таких вимог колегія суддів вважає необґрунтованими зважаючи на те, що судом встановлено порушення трудових прав позивача, яке виразилось у несвоєчасній виплаті розрахунку при звільненні, як те передбачено ст. 116 КЗпП України.

Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає, наступне.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України визначено, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частиною 2 статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на підтвердження витрат на правничу допомогу надані копія договору про надання правової допомоги №06/09/22 від 06.09.2022, угоду про зміну додаткової угоди № 1 від 06.04.2023, додаткову угоду №0 від 06.09.2022, акт прийому-передачі наданих послуг від 13.10.2023року.

Враховуючи викладене, складність справи та кількість судових засідань виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги, а також той факт, що позивачем підтверджено належними доказами понесені ними витрати на правничу допомогу адвокатом, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 12000 грн, оскільки такі витрати є співмірними складності справи та витраченому адвокатами часу на виконання доручення клієнта.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції ухвалені відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для іх скасування не вбачається.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства зобмеженою відповідальністю«Ліга -ЄС» залишити без задоволення.

Рішення Заводськогорайонного судуміста ДніпродзержинськаДніпропетровської областівід 12жовтня 2023року тадодаткове рішенняЗаводського районногосуду містаДніпродзержинська Дніпропетровськоїобласті від20жовтня 2023року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: