Постанова

від 04.04.2024 по справі 320/550/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/550/22 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Ганечко О.М.,

Кузьменка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради та ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради про визнання протиправної відмови та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради по виплаті надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю;

- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю в розмірі 33189,48 грн.;

- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю в розмірі 37312,49 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка має дитину з інвалідністю І групи підгрупи А, що в свою чергу дає право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 18 років, втім відповідачем було протиправно відмовлено в призначенні допомоги.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради, що мала прояв у неповідомленні в письмовій формі батьків дитини з інвалідністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про право на державну соціальну допомогу, умови, розмір і порядок її надання, згідно висновку лікарсько консультативної комісії від 19.06.2002 № 43.

Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку на догляд за дитиною з інвалідністю, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 02.06.2002 року по 11.07.2004. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зазначена апеляційна скарга обґрунтована тим, що призначення надбавки на догляд за дитиною інвалідом віком до 16 років було нерозривно пов`язано з подачею заяви про призначення такої допомоги.

Оскільки позивач не зверталась до відповідача з заявою про призначення їй надбавки на догляд за її сином в період з 02.06.2002 по 11.07.2004, а відтак підстав для призначення їй такої допомоги у відповідача не було.

Крім того, не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги грунтуються на тому, що з огляду на факт тривалої бездіяльності щодо нарахування та виплати позивачу надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, вона не дотоотримала відповідну соціальну допомогу.

На думку апелянта, лише після фактичної виплати відповідачем надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, буде здійснено перерахунок пенсійного стажу та відповідно збільшено розмір пенсії, що вказує на необхідність саме стягнення на її користь компенсацію за несвоєчасну виплату надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю в розмірі 37312,49 грн.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

19 червня 2002 року ОСОБА_2 пройшов плановий огляд і ЛКК затверджено медичний висновку № 43 про дитину - інваліда віком до 16 років на термін з 02.06.2002 по 19.02.2010.

У подальшому, у відповідності до виписки з Акту огляду МСЕК Серія КИО-1 №0398172 від 07.03.2012 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має інвалідність групи І підгрупи А (довічно) та потребує постійного стороннього догляду.

При цьому, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 08.11.2012 року по справі №1013/4894/2012, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнано недієздатним та призначено ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 .

13 вересня 2021 року позивач звернулася до відповідача заявою про виплату надбавки на догляд за дитиною-інвалідом згідно статті 12 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» за минулий час.

Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради листом від 21.09.2021 року за № 5014 повідомило позивача, що оскільки остання за період з червня 2002 року по липень 2004 року не зверталася до управління із заявою про виплату даної допомоги та не надавала медичного висновку або його копії про продовження інвалідності управління не мало підстав для призначення та виплати надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не отримувала надбавки по догляду за дитиною інвалідністю з вини відповідача за період з 02.06.2002 по 11.07.2004, тому наявні підстави для зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку на догляд за дитиною з інвалідністю, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 02.06.2002 по 11.07.2004.

Враховуючи, що стягнення з відповідача суми невиплаченої надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю та компенсації за несвоєчасну виплату надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, не є належним способом захисту його порушеного права у спірних правовідносинах, тому слід зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку на догляд за дитиною з інвалідністю, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 02.06.2002 року по 11.07.2004.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16.11.2000 №2109-III (далі - Закон №2109-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім`ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.

Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством України з одночасним роз`ясненням особам з інвалідністю з дитинства їх права на державну соціальну допомогу.

Статтею 2 Закону №2109-III визначено, що державна соціальна допомога призначається у таких розмірах, зокрема, на дітей з інвалідністю віком до 18 років - 70 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум визначається відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» та щорічно затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України.

Розміри державної соціальної допомоги підвищуються у зв`язку із збільшенням прожиткового мінімуму.

Державна соціальна допомога встановлюється в новому розмірі з дня набрання чинності законом про збільшення розміру прожиткового мінімуму.

При цьому, частинами третьою-четвертою статті 3 Закону №2109-III визначено, що надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю підгрупи А встановлюється в розмірі: на дитину з інвалідністю підгрупи А віком до 6 років - прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років; на дитину з інвалідністю підгрупи А віком від 6 до 18 років - прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років.

Надбавка на догляд за іншою дитиною з інвалідністю встановлюється в розмірі: на дитину з інвалідністю віком до 6 років - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років;на дитину з інвалідністю віком від 6 до 18 років - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей віком від 6 до 18 років.

Частиною п`ятою статті 3 Закону №2109-III в редакції до 31.12.2016 було встановлено, що надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються (крім заочної форми навчання), не проходять службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. Надбавка на догляд за дитиною-інвалідом віком до 18 років також призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, у відпустці без збереження заробітної плати, у разі якщо дитина-інвалід потребує домашнього догляду, і вони фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом. Одинокій матері (одинокому батьку) надбавка на догляд за дитиною-інвалідом призначається незалежно від факту роботи, навчання, служби.

У подальшому, частина п`ятої статті 3 Закону №2109-III була викладена з 01.01.2017 в наступній редакції: надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються (крім заочної форми навчання), не проходять службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю. Надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років також призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, у відпустці без збереження заробітної плати, у разі якщо дитина з інвалідністю потребує домашнього догляду, і вони фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю. Одному з батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновителів, опікуну, піклувальнику надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю підгрупи А, а також одинокій матері (одинокому батьку) надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю призначається незалежно від факту роботи, навчання, служби.

Тобто, лише з 01.01.2017 законодавцем було встановлено, що піклувальникам, в тому числі одному з батьків, які здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю підгрупи А надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю призначається незалежно від факту роботи, навчання, служби.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону №2109-III на дітей з інвалідністю державна соціальна допомога призначається на строк, зазначений у медичному висновку, який видається у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, але не більш як по місяць досягнення дитиною з інвалідністю 18-річного віку.

Заява про призначення державної соціальної допомоги подається особою з інвалідністю з дитинства до місцевої державної адміністрації за місцем проживання (стаття 8 Закону №2109-III).

Згідно з частинами першою-третьою статті 9 Закону №2109-III державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства або на дітей з інвалідністю віком до 18 років призначається місцевою державною адміністрацією.

Заява про призначення державної соціальної допомоги розглядається місцевою державною адміністрацією не пізніше 10 днів після надходження заяви з усіма необхідними документами. Державна соціальна допомога призначається з дня звернення за її призначенням.

У той же час, частиною другою статті 12 Закону №2109-III визначено, що суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об`єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.

Невиплату або відмову у виплаті державної соціальної допомоги за минулий час може бути оскаржено у судовому порядку відповідно до закону (частина третя статті 12 Закону №2109-III).

Аналогічні за змістом положення закріплені у Порядку надання державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства фінансів України від 30.04.2002 №226/293/169 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.05.2002 за №466/6754 (далі-Порядок №226, який був чинний до 10.06.2021).

З аналізу вищевикладеного вбачається, що державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства або на дітей з інвалідністю віком до 18 років призначається місцевою державною адміністрацією на підставі відповідної заяви. При цьому, у разі не одержання своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу такої допомоги, особа має право на її виплату за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 було відмовлено у виплаті надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю підгрупи А за період з червня 2002 року по липень 2004 року, з підстав не подання нею відповідної заяви з необхідним переліком документів.

У той же час, позивач звертає увагу на протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, оскільки відповідачем не виконано свого обов`язку по повідомленню її про наявність у неї права на отримання відповідної надбавки по догляду за дитиною з інвалідністю.

Відповідно до статті 7 Закону №2109-III органи медико-соціальної експертизи та заклади охорони здоров`я у 3-денний строк зобов`язані надіслати копії акта огляду особи з інвалідністю з дитинства або медичного висновку про визнання дитиною з інвалідністю до місцевої державної адміністрації за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, опікуна, піклувальника дитини з інвалідністю.

Не пізніше 10 днів після надходження документів, зазначених у частині першій цієї статті, місцева державна адміністрація зобов`язана у письмовій формі повідомити особу з інвалідністю з дитинства, а також батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника дитини з інвалідністю про право на державну соціальну допомогу, умови, розмір і порядок її надання.

За місяць до закінчення строку виплати державної соціальної допомоги місцева державна адміністрація зобов`язана попередити у письмовій формі особу з інвалідністю з дитинства, а також батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника дитини з інвалідністю про причину припинення її виплати.

Отже, згідно чинного законодавства місцева державна адміністрація зобов`язана у письмовій формі повідомити особу з інвалідністю з дитинства, а також батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника дитини з інвалідністю про право на державну соціальну допомогу, умови, розмір і порядок її надання у разі отримання медичного висновку про визнання дитиною з інвалідністю.

Враховуючи, що 19.06.2002 за результатами планового огляду ОСОБА_2 лікарсько-консультативною комісією затверджено медичний висновок № 43 про дитину - інваліда віком до 16 років на термін з 02.06.2002 по 19.02.2010, тому такий висновок у 3-денний строк мав направитися до місцевої державної адміністрації за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, опікуна, піклувальника дитини з інвалідністю, яка в свою чергу зобов`язана була у письмовій формі повідомити особу з інвалідністю з дитинства, а також батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника дитини з інвалідністю про право на державну соціальну допомогу, умови, розмір і порядок її надання.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до переконання про наявність в діях відповідача ознак протиправної бездіяльності при отриманні медичного висновку лікарсько-консультативної комісії № 43 від 19.02.2002, що вказує про необхідність визнання протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради, що мала прояв у неповідомленні у письмовій формі батьків дитини з інвалідністю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про право на державну соціальну допомогу, умови, розмір і порядок її надання згідно висновку лікарсько консультативної комісії від 19.02.2002 року № 43.

Щодо позовних вимог про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю в розмірі 33189,48 грн та стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю в розмірі 37312,49 грн., слід звернути увагу на наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено вище, ОСОБА_1 не отримувала надбавки по догляду за дитиною інвалідністю з вини відповідача за період з 02.06.2002 по 11.07.2004, що не заперечується ні позивачем ні відповідачем.

Згідно з частиною п`ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під ефективним засобом (способом) судового захисту слід розуміти такий, що призводить до бажаних наслідків, дає найбільший ефект для відновлення юридичного становища особи, яке існувало до порушення її прав чи законних інтересів. Тому ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) засіб захисту повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9).

У той же час, стягнення з відповідача фіксованої суми невиплаченої надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю та компенсації за несвоєчасну виплату надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, не є належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах, оскільки жодного рішення про виплату позивачу конкретної суми надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю прийнято не було, а прийняття такого рішення є виключною компетенцією відповідача, і в випадку втручання в дискреційні повноваження органу влади, суд фактично підмінив би собою орган соціального захисту.

У свою чергу, поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року № 712/8827/17 суд зробив правовий висновок, що зобов`язання державного органу нарахувати та виплатити позивачу у визначеному розмірі допомогу буде становити втручання у дискреційні повноваження.

При цьому, повноваження адміністративного суду визначені у статті 245 КАС України.

Так, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У силу вимог частини четвертої цієї статті у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, у постанові від 05 травня 2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд зазначив, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку на догляд за дитиною з інвалідністю, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 02.06.2002 по 11.07.2004.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді О.М. Ганечко

В.В. Кузьменко