Рішення

від 21.10.2010 по справі 17/132-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

  

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.10.10

          Справа № 17/132-10.

За позовом:     Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2  

до відповідача:          Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1

про визнання права власності

                                                                                            Суддя КОВАЛЕНКО О.В.

        Представники:

        Від позивача:        ОСОБА_3, довіреність від 20.10.2010 р.

        Від відповідача:    не з‘явився.

        У засіданні брали участь: секретар судового засідання Котенко Н.М.

СУТЬ СПОРУ: позивач просить визнати за ним право власності на нежитлове приміщення (літера «А-І» згідно технічного паспорту БТІ), площею 212,1 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

Представник відповідача в судове засідання не з‘явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав суду письмовий відзив від 20.10.2010 року, в якому зазначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, повідомив, що не мав можливості здійснити нотаріальне посвідчення спірного договору через скрутний фінансовий стан, а також просить суд здійснювати розгляд справи у відсутність його представника, тому відповідно до вимог ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази по справі, суд встановив:

02 вересня 2010 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 і Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу нежилого приміщення (далі за текстом – «Договір»), відповідно до умов якого відповідач зобов‘язувався передати у власність позивачу нежиле приміщення ( літера «А-І» згідно технічного паспорту БТІ), площею 212,1 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

Вказане нежиле приміщення належало ФОП ОСОБА_2 на праві власності на  підставі  рішення  господарського суду  Сумської області від 25.05.2010 р. №17/61-10.

Пунктом 2. Договору встановлено, що продаж майна вчинено за 80 232 грн. 00 коп. Позивач зобов‘язувався сплатити вказану суму позивачу протягом двох календарних днів з дати підписання цього договору.

Згідно п. 3. Договору відповідач зобов‘язаний передати позивачу за актом приймання-передачі нежиле приміщення протягом двох календарних днів з моменту підписання даного договору.  

Так, з матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно було передано позивачу згідно акту приймання-передачі від 04 вересня 2010 р., підписаного сторонами належним чином.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №57 від 04.09.2010 р., яка міститься в матеріалах справи, позивачем було здійснено оплату за нерухоме майно згідно договору.

Пунктом 4 Договору передбачено, що протягом трьох календарних днів з моменту підписання даного Договору відповідач зобов‘язаний за власний рахунок організувати та здійснити нотаріальне посвідчення цього договору. Протягом двох днів з моменту нотаріального посвідчення цього Договору відповідач зобов‘язаний передати позивачу пакет документів, необхідний для реєстрації права власності за цим договором в КП «Сумське бюро технічної інвентаризації».

Позивач мотивує свої вимоги тим, що позбавлений в даний час зареєструвати право власності на отримане по договору майно, оскільки відповідач не виконав своє зобов‘язання в частині здійснення нотаріального посвідчення укладеного між сторонами договору.

Згідно частини 1 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із частиною 1 статті 328 право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до частини 2 вказаної статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Таким чином, позивач набув право власності на зазначений вище об‘єкт правомірно на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 02 вересня 2010 року, укладеного між позивачем та відповідачем.          

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є  визнання права.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У відповідності до п.5 Листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом» вказано, що судовий захист права власності та майнових інтересів власників – осіб, названих у статті 1 АПК (далі-підприємства і організації), здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання права власності підприємств і організацій, зокрема визнання недійсними актами державних та інших органів, що порушують майнові та охоронювані законом інтереси підприємств і організацій.

Згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється у відповідності до вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказам Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року № 7/5, відповідно до якого така державна реєстрація прав власності здійснюється на підставі правовстановлювальних документів. У відповідності до листа Міністерства юстиції України від 19.10.2007 року № 19-39-827, саме рішення суду є правовстановлювальним документом у разі визнання права власності судом, та саме рішення суду подається для державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, при цьому документи, що підтверджують прийняття нерухомого майна до експлуатації, не вимагаються.

Зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджується факт знаходження нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 212,1 кв.м., у власності позивача, суд вважає позовні вимоги правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь  позивача.

Керуючись ст. ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на нежитлове приміщення (літера «А-І» згідно технічного паспорту БТІ), площею 212,1 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3

3.          Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 802 грн. 32 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

    Суддя