Постанова
від 04.04.2024 по справі 344/20359/23
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 344/20359/23 пров. № А/857/4030/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

З участю секретаря судового засіданняЄршової Ю.С.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2024 року у справі № 344/20359/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради, спеціаліста відділу інспекторів Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради Павлісяка Станіслава Тарасовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Антоняк Т.М. в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області 31.01.2024 о 10:10 год., повне судове рішення складено 02.02.2024), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради (далі Управління, відповідач 1), спеціаліста відділу інспекторів Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради Павлісяка Станіслава Тарасовича (далі - відповідач 2), у якому з врахуванням заяви про зміну предмета позову, просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 30 жовтня 2023 року серії РАП № 1822779307, згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач 1, оскільки вважає, його необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2024 року скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог, покликається на те, що автомобіль позивача був припаркований на відстані менше, ніж за 3 метри до суцільної лінії розмітки. При цьому, перед складенням постанови про притягнення до адміністративної відповідальності працівником муніципальної інспекції було здійснено замір відстані від автомобіля до суцільної лінії розмітки і така відстань склала 2.196 м, що підтверджується фотоматеріалами.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

Враховуючи положення статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи.

Згідно частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що з постанови серії РАП № 1822779307 від 30 жовтня 2023 року про накладення адміністративного стягнення, складеної відповідачем 2, вбачається, що позивач 16 жовтня 2023 року о 10 год. 25 хв. здійснено зупинку транспортного засобу SUZUKI VITARA, державний номерний знак НОМЕР_1 , за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Короля Данила, 9, чим порушено вимоги п.п. «д» п. 15.9 розділу 15 Правил дорожнього руху України (далі ПДР), затверджених Кабінетом Міністрів України від 10.10.2021 № 1306 - Зупинка у місцях, де відстань між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 м, за що його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 680 грн..

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з долучених до матеріалів справи фотографій, на які відповідач посилається, як на доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення, неможливо встановити заміри, які б свідчили про порушення відстані менше як три метри між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, як це передбачено підпунктом «д» пункту 15.9 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі Правила, ПДР), а, відтак, така кваліфікуюча ознака як порушення правил зупинки не доведена відповідачем належними доказами. Фотофіксація здійснена з різних ракурсів, однак не дає змоги дійти однозначного висновку про місце розташування транспортного засобу позивача.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП).

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Підпункт «д» пункту 15.9 ПДР передбачає, що зупинка забороняється у місцях, де відстань між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 м.

Частиною 3 статті 122 КУпАП зазначено, що порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Оцінивши докази надані відповідачем до матеріалів справи, а саме наявні у справі фотографії, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі не містять інформації про застосовані засоби вимірювання та сам процес вимірювання, в результаті якого відповідач визначив відстань автомобіля позивача до суцільної відстані розмітки.

Щодо покликання відповідача на те, що на сайті відповідача наявні фото з замірами відстані транспортного засобу позивача до суцільної лінії розмітки, апеляційний суд зазначає, що, зазначені фото теж не містять інформації ні про використані відповідачем засоби вимірювання, ні про процес вимірювання.

Так, дійсно на наявних у справі фотосвітлинах видно, що якоюсь особою тримається в руці певний прилад, на якому відображені цифри « 2196» (а.с. 37).

На думку апелянта саме дана фотографія доводить факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Разом з тим, суд позбавлений можливості за цією фотографією зробити висновок, що за замір здійснювався за допомогою приладу (як зазначає апелянт - «далекомір»), між якими точками, чи є це фіксація розміру припаркованого транспортного засобу (прилад наведений на автомобіль), чи все ж таки відстані між його лівим краєм та суцільною лінією розмітки.

Покликання апелянта на наявність зафіксованих належним чином географічних координат місця, де був припаркований автомобіль, також безпідставні, тому що самі по собі дані координати не підтверджують зупинку транспортного засобу на відстані менше 3 метрів до суцільної лінії розмітки, розділювальної смуги чи протилежного краю проїзної частини.

Колегія суддів зазначає, що належним доказом правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП, що інкримінується позивачу, виходячи з правової природи такого порушення, є замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення, що беззаперечно, поза розумним сумнівом, підтверджував би факт зупинки автомобіля менш, ніж за 3 метри від суцільної лінії розмітки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 216/5226/16-а та від 17 березня 2020 року у справі № 482/83/17.

Факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення особою адміністративного правопорушення. Саме до цього зводяться висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання про те, що оскаржувана постанова є протиправною та прийнята з порушенням норм КУпАП, а тому підлягає скасуванню.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції у справі, що розглядається, повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав належну оцінку встановленим обставинам, правильно застосував норми матеріального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління транспорту та зв`язку Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 31 січня 2024 року у справі № 344/20359/23 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 04.04.2024

Дата ухвалення рішення04.04.2024
Оприлюднено08.04.2024
Номер документу118147833
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —344/20359/23

Постанова від 04.04.2024

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Затолочний Віталій Семенович

Ухвала від 25.03.2024

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Затолочний Віталій Семенович

Ухвала від 25.03.2024

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Затолочний Віталій Семенович

Ухвала від 08.03.2024

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Затолочний Віталій Семенович

Рішення від 02.02.2024

Адміністративне

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Антоняк Т. М.

Рішення від 31.01.2024

Адміністративне

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Антоняк Т. М.

Ухвала від 30.10.2023

Адміністративне

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Антоняк Т. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні