Постанова

від 04.04.2024 по справі 140/13361/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/13361/23 пров. № А/857/21087/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівГудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної установи «Маневицька виправна колонія (№ 42)» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№ 42)» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції Сорока Ю.Ю.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

08 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№ 42)», в якому просив: визнати протиправними дії щодо відмови в оформленні та направленні документів до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо призначення йому пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»; зобов`язати оформити та направити необхідні документи до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо призначення йому пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» із врахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження військової служби у Державній кримінально-виконавчій службі з 10 листопада 2003 року по 31 грудня 2022 року в зоні гарантованого добровільного відселення, у пільговому обчисленні один місяць за півтора місяця служби.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно витягу з наказу начальника Державної установи «Маневицька виправна колонія (№ 42)» від 29 грудня 2022 року № 123/ОС-22, його звільнено зі служби згідно з пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Цим же наказом та витягом із наказу від 18 квітня 2023 року № 51/ОС-23 «Про внесення змін до наказу Державної установи «Маневицька виправна колонія (№ 42)» від 29 грудня 2022 року № 123/ОС-22», визначено вислугу років його служби, яка становить: в календарному обчисленні 20 років 00 місяців 09 днів, у пільговому обчисленні 29 років 06 місяців 04 дні. Вказує, що 13 квітня 2023 року звернувся до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№ 42)» із заявою щодо направлення до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області пакету документів для призначення йому пільгової пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Проте, листом від 21 квітня 2023 року № 5/1669-23/К-22 відповідач відмовив йому у підготовці та направленні необхідних документів для призначення пенсії, у зв`язку із відсутністю у нього права на призначення пенсії за вислугу років. Вважає, що має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та п. 3 «в» Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, тому відмова у підготовці та направленні необхідних документів для призначення пенсії є протиправною.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Державної установи «Маневицька виправна колонія (№ 42)» щодо відмови в оформленні та направленні документів до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Зобов`язано Державну установу «Маневицька виправна колонія (№ 42)» підготувати та направити до Головного управління ПФУ у Волинській області документи, необхідні для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до вимог п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Маневицька виправна колонія (№ 42)» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536 гривень 80 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 гривень 00 копійок.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що для призначення пенсій за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Постанови № 393. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що пункт «а» статті 12 Закону України № 2262-XII визначає мінімальний розмір вислуги, необхідної для призначення пенсії за вислугою років за цим Законом та для позивача він складає 25 календарних років і більше. В свою чергу, положеннями статті 17-1 Закону № 2262-ХІІ та Постановою № 393 передбачено визначення вислуги років у пільговому обчисленні. Таким чином, оскільки вислуга років з урахуванням часу служби, що підлягає зарахуванню на пільгових умовах, становить більше 25 календарних років, тому позивач має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ. Для належного захисту прав та інтересів позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати відповідача підготувати та направити до Головного управління ПФУ у Волинській області документи, необхідні для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до вимог п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». При цьому, суд першої інстанції вказав, що не підлягає задоволенню вимога позивача про врахування до вислуги років для призначення пенсії часу проходження військової служби у Державній кримінально-виконавчій службі з 10 листопада 2003 року по 31 грудня 2022 року в зоні гарантованого добровільного відселення, у пільговому обчисленні один місяць за півтора місяця служби, оскільки доказів наявності спору в даній частині позовних вимог, матеріали справи не містять. При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд першої інстанції врахував те, що дана справа є справою незначної складності, судовий розгляд даної справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 КАС України, та стягнув із бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державна установа «Маневицька виправна колонія (№ 42)» подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що станом на день звільнення позивача зі служби (31 грудня 2022 року) абзац 15 підпункту «в» пункту 3 Постанови № 393 був чинним у редакції після внесення змін Постановою № 119 від 16 лютого 2022 року, відповідно до якого на пільгових умовах зараховуються певні періоди служби до вислуги років саме для визначення розміру пенсії, а не для її призначення, як передбачала попередня редакція п.3 Постанови № 393. Вказує, що оскільки календарна вислуга років позивача становить 20 років 00 місяців 09 днів, тому відповідно до пункту «а» абзацу 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підстави для призначення пенсії за вислугу років відсутні. Зауважує, що пільгова вислуга років (29 років 06 місяців 04 дні) має значення для визначення відсотку розміру пенсії позивача від його грошового забезпечення за умови навності права на призначення пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії. Звертає увагу на те, що правовий висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 03 березня 2021 року по справі № 805/3923/18-а, який застосував суд першої інстанції є нерелевантним до правовідносин у цій справі, оскільки такий був сформований за іншого правового регулювання. Вважає, що дана справа є справою незначної складності, тому витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн є надлишковими та не відповідають приписам ст. 134 КАС України.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно з витягом з наказу начальника Державної установи «Маневицька виправна колонія (№ 42)» від 29 грудня 2022 року № 123/ОС-22 по особовому складу ОСОБА_1 було звільнено зі служби на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Станом на день звільнення відповідно до наказу від 29 грудня 2022 року № 123/ОС-22 вислуга років ОСОБА_1 становила в календарному обчисленні 20 рік 00 місяців 09 днів (а.с.21).

Згідно із витягом із наказу від 18 квітня 2023 року № 51/ОС-23 «Про внесення змін до наказу Державної установи «Маневицька виправна колонія (№ 42)» від 29 грудня 2022 року № 123/ОС-22» вислуга років у пільговому обчисленні складає 29 років 04 місяці 2 дні (а.с.22).

13 квітня 2023 року позивач звернувся до Державної установи «Маневицька виправна колонія (№ 42)» із заявою, у якій, зокрема, просив направити до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області необхідні документи для призначення йому пільгової пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (а.с.17).

Листом від 21 квітня 2023 року № 5/1669-23/К-22 відповідач відмовив ОСОБА_1 у підготовці та направленні необхідних документів для призначення пенсії, у зв`язку із відсутністю у нього права на призначення пенсії за вислугу років. Вказано, що оскільки календарна вислуга років позивача становить 20 років 00 місяців 09 днів, тому відповідно до пункту «а» абзацу 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підстави для призначення пенсії за вислугу років відсутні (а.с.18).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною відмову відповідача щодо відмови в оформленні та направленні документів до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років, відповідно до ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», а також зобов`язання відповідача підготувати та направити до Головного управління ПФУ у Волинській області документи, необхідні для призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до вимог п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Однак, колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ (далі Закон № 2262-ХІІ). Вказаним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно з пунктом «б» статті 1-2 Закону № 2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Стаття 2 Закону № 2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

За приписами пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону № 2262-XII Кабінетом Міністрів України затверджено постанову від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі Постанова № 393), яка визначає, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.

Згідно з пунктом 1 Постанови № 393 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» (чинній на момент звільнення позивача зі служби та звернення позивача із заявою про оформлення та направлення документів для призначення пенсії), установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» із статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу, в Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки на посадах начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду.

Згідно з пунктом 2-1 Постанови № 393 для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови.

Згідно з абзацом 15 підпункту «в» пункту 3 Постанови № 393 до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, передбачених пунктами 2 і 3 частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», - згідно з переліками військових частин, підрозділів і установ, затверджуваними відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством транспорту та зв`язку, Центральним управлінням Служби безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Управлінням державної охорони.

Спірним між сторонами цієї справи є питання щодо застосування календарної чи пільгової вислуги років при встановленні підстав для направлення до органу Пенсійного фонду України документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років.

Посилаючись на приписи статті 12 Закону №2262-XII, відповідач вважає, що підставою для призначення пенсії за вислугу років в даному випадку є 25 років і більше саме календарної вислуги років.

Разом з тим, на думку позивача, для призначення йому пенсії за вислугу років календарна вислуга років має бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393.

Суд першої інстанції при прийнятті свого рішення покликався на постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року по справі № 805/3923/18-а, у якій колегія суддів прийшла до висновку, що Законом № 2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів. Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

У зазначеній постанові колегія суддів касаційного суду також прийшла до висновку про необґрунтованість висновків відповідача про те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Приймаючи висновок, викладений у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а, Верховний Суд виходив із того, що редакція пункту 3 Постанови № 383 чинна на момент розгляду справи № 805/3923/18-а на відміну від статті 12 Закону № 2262-XII передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років до стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки абзац 1 пункту 3 Постанови № 393 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» встановлював, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах […] час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів […], тож суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не було враховано приписи підзаконного нормативно-правового акта.

Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» і стаття 12 Закону № 2262-XII, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування.

Відтак, виходячи з положень статті 12 Закону № 2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди, зокрема час проходження служби у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств, підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови.

Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Постановою № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.

Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки ґрунтуються на іншому правовому регулюванні.

Отже, згідно законодавства, чинним на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22, від 11 вересня 2023 року у справі № 480/4827/22, від 07 вересня 2023 року у справі № 560/9478/22, від 15 вересня 2023 року у справі № 380/10714/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 360/17/23 та від 14 листопада 2023 року у справі № 600/3836/22-а, який в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом апеляційної інстнанції під час вирішення цього спору

Із матеріалів справи слідує, що станом на день звільнення відповідно до наказу від 29 грудня 2022 року № 123/ОС-22 вислуга років ОСОБА_1 становила в календарному обчисленні 20 рік 00 місяців 09 днів (а.с.21).

Таким чином, оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо підготовки пакету документів для подання до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-XII.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи «Маневицька виправна колонія (№ 42)» задовольнити повністю.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 140/13361/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 04 квітня 2024 року.