Постанова

від 03.04.2024 по справі 308/22593/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 308/22593/23 пров. № А/857/4369/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Скрутень Х.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 лютого 2024 року (суддя Шепетко І.О., час ухвалення 16:54 год., місце ухвалення м.Ужгород, дата складання повного тексту 09.02.2024),

в адміністративній справі №308/22593/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ),

про визнання незаконним та скасування рішення,

встановив:

У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін ЗРУ Держприкордонслужби України), в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення начальника відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу підполковника ОСОБА_2 від 03.11.2023 про примусове видворення з України ОСОБА_1 .

Відповідач позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.02.2024 у задоволенні позову відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржуване рішення суду є не об`єктивним та таким, що прийняте без повного з`ясування всіх обставин справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що причиною невиконання ОСОБА_1 рішення ГУ ДМС України в Закарпатській області про примусове повернення є те, що це рішення оскаржувалося (справа №308/965/23). Після розгляду справи в касаційній інстанції ОСОБА_1 не було роз`яснено, в який термін він повинен покинути Україну. Отже, в нього не було свідомого наміру порушувати правила перебування на території України. 24.09.2018 ГУ ДМС України в Закарпатській області ОСОБА_1 було видано дозвіл на імміграцію в Україну, проте надалі позивач був позбавлений всіх правових механізмів зробити своє перебування в Україні законним. Також вказує апелянт на те, що відповідач не подав жодного доказу негативної поведінки позивача в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від добровільного виконання рішення Державної міграційної служби про примусове повернення, намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі. Оскільки ОСОБА_1 є українцем за територіальним походженням та висловлювався проти диктаторської політики путіна, він ставав жертвою переслідувань в росії і тому, підпадає під захист Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців і повинен, зокрема, бути захищеним від примусового повернення до країни, де існуватиме загроза його життю і свободі. Вказує, що примусове повернення цивільного населення з України до РФ наразі становить загрозу їх життю та здоров`ю, безпеці та свободі. Крім того, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 188-р від 26 лютого 2022 року «Про тимчасове закриття деяких пунктів пропуску через державний кордон та пунктів контролю», зараз відсутня реальна можливість виконати процедуру видворення через державний кордон та пункти контролю, що ведуть до росії.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 09.02.2024, ухвалити нове рішення, яким позов задоволити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому висловлює свої заперечення проти доводів апеляційної скарги, оскільки вимоги позивача не ґрунтуються на законі, є безпідставними та не підлягають задоволенню. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржене рішення суду залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , 02 листопада 2023 року о 13 годині 00 хвилин був виявлений інспектором моніторингу обстановки відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » НОМЕР_2 прикордонного закону на напрямку 363 прикордонного знаку «У», на відстані 700 метрів до державного кордону, на ділянці відповідальності впс « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в межах контрольованого прикордонного району та затриманий на термін до 3 діб з метою встановлення особи та з`ясування обставин правопорушення у зв`язку з порушенням законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме проживав на території України без документів на право перебування (проживання) на території України. Правопорушення вчинене повторно протягом року. Тобто своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги частини 3 статті 3, статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідальність за яке передбачена частиною 3 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення іноземцями та особами без громадянства законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», про що складено протокол затримання (а.с. 67).

03.11.2023 на адресу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області НОМЕР_2 прикордонним загоном було скеровано лист № 21/2/10922-23-Вих «Про надання інформації», яким проінформовано про затримання представниками НОМЕР_2 прикордонного загону ДПС України громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні (а.с. 71).

03.11.2023 начальником відділу адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу НОМЕР_2 прикордонного загону підполковником ОСОБА_4 , за результатам розгляду матеріалів щодо громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , прийнято рішення про примусове видворення за межі території України (а.с. 25).

07.11.2023 на адресу НОМЕР_2 прикордонного загону надійшов лист №2101.04.3-10775/2101.01-23 від ГУ ДМС України в Закарпатській області, в якому зазначено, що згідно обліків ГУ ДМС України в Закарпатській області громадянин російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на території України без законних підстав. Посвідкою на тимчасове або постійне проживання в Україні не документований (а.с. 72).

Не погодившись з рішенням відповідача про примусове видворення з України, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає та встановлює Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон №3773-VI).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону №3773-VI надано визначення поняття іноземця та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, як іноземця та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу, посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини першої статті 1 цього Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначено статтею 4 Закону № 3773-VI.

Згідно з ч.3 ст.9 Закону №3773-VI, строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 1 Закону №3773-VI, нелегальний мігрант - це, зокрема, іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеною їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №3773-VI, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Частиною 5 статті 26 Закону №3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Згідно ч.1 ст.30 Закону №3773-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Отже, передумовою для прийняття рішення про примусове видворення є наявність чинного рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та встановлення обставини про те, що іноземець не виконав у встановлений строк рішення про примусове повернення, тобто не виїхав з території України без поважних причин.

Судовим розглядом встановлено, що 24 вересня 2018 громадянину російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю с. Грабарівка Пирятинського району Полтавської області, було надано Дозвіл на імміграцію в Україну №99 на постійне проживання, з терміном дії строком 1 рік, до 24.09.2019 року. Доказів продовження строку дії вказаного дозволу суду не надано (а.с. 35).

11.01.2023 першим заступником начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області Бердар О.М. відносно ОСОБА_1 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення серія ПН МЗК №001201 за порушення ч. 1, 3 ст. 3, ст.9 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», п.19 Порядку, затвердженого ПКМУ №1983 від 26.12.2002 р., відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 203 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100,00 грн (а.с. 59).

Як наслідок, 11.01.2023 головним спеціалістом ОСОБА_5 за результатами розгляду матеріалів щодо громадянина рф ОСОБА_1 прийнято рішення №7 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (а.с. 54).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.04.2023 року у справі №308/965/23 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та зобов`язання вчинити дії.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2023, вказане рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 15.08.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.04.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2023 у справі №308/965/23 повернуто скаржнику.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що матеріали справи не містять жодного звернення ОСОБА_1 за період з 25 вересня 2019 року до 11 січня 2023 року до органів Державної міграційної служби України щодо вирішення питання оформлення ним документів на постійне проживання в Україні.

Крім цього вказується, що ОСОБА_1 після закінчення дозволеного строку перебування, не виїхав з території України. Документів про продовження строку перебування в Україні, у встановлений законом строк (за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України) не подавав. Крім того, з метою продовження строку перебування в Україні, отримання посвідки на тимчасове проживання, дозволу на імміграцію після 24.09.2019 року не звертався. Доказів протилежного суду не надав. З питань визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до компетентних органів не звертався.

Вказане свідчить про те, що фактично на даний час позивачем по справі не виконано рішення відповідного органу про примусове повернення його до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.

Доказів наявності законних підстав для перебування на території України громадянин рф ОСОБА_1 суду не надав.

Згідно з рішенням про примусове повернення від 11.01.2023 позивач, отримавши дозвіл на імміграцію в Україну 24.09.2018 строком на 1 (один) рік, вчасно не звернувся до органів ДМС для оформлення дозвільних документів на проживання в Україні, та, після закінчення дозволеного терміну перебування в Україні, не покинув територію України у встановлений законодавством строк, не звертався до органів та підрозділів міграційної служби з заявою і документами, необхідними для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не звертався також.

Також судом встановлено, що 22.05.2023 начальником управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС у Закарпатській області Василем Гусаком прийнято рішення №152 про заборону громадянину росії ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспортний документ громадянина росії № НОМЕР_3 , в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки з 22.05.2023 по 22.05.2026 року. Підставою для накладення заборони на в`їзд було невиконання ОСОБА_1 постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу 5100,00 грн. накладене на підставі постанови МЗК №001201 від 11.01.2023 (а.с. 61).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.11.2023 позов військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України задоволено та затримано громадянина російської федерації ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України на строк до двох місяців (а.с. 74).

Отже, позивач є нелегальним мігрантом, оскільки втратив законні підстави для перебування на території України та ухилявся від виїзду з території України та виконання рішення про примусове повернення.

Встановлені у справі обставини не дають підстав вважати, що позивач з поважних причин не виконав рішення про примусове повернення від 11.01.2023 року у розумний строк після набрання законної сили рішення суду у справі №308/965/23.

На підставі вищевикладеного, НОМЕР_2 прикордонним загоном ЗРУ Держприкордонслужби стосовно громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за порушення іноземцями та особами без громадянства законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, прийнято обґрунтоване рішення про примусове видворення з України.

Безпідставними є і покликання апелянта (позивача) на те, що ОСОБА_1 не було роз`яснено, в який термін він повинен покинути Україну, так як згідно вимог ч.3 ст.3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

В апеляційній скарзі позивач покликається на факт видачі йому дозволу на імміграцію в Україну від 24.09.2018, однак зазначена обставина не впливає на досліджувані у цій справі правовідносини щодо примусового видворення, оскільки мали місце в період до затримання позивача представниками НОМЕР_2 прикордонного загону Держприкордонслужби та до моменту прийняття рішення про примусове повернення від 11.01.2023 року, та з врахуванням обов`язку позивача щодо виконання цього рішення про примусове повернення.

Щодо доводів апелянта про те, що відповідач не подав жодного доказу негативної поведінки відповідача в Україні, яка б свідчила про його намір ухилитися від добровільного виконання рішення Державної міграційної служби про примусове повернення, намір ухилятися від виконання рішення про примусове видворення, перешкоджання проведенню процедури видворення або існування ризику втечі, колегія суддів вважає такі спростованими встановленими обставинами та доказами законності/незаконності проживання/перебування іноземця на території України під час прийняття відповідних рішень ГУ ДМС України в Закарпатській області та винесеними у справі №308/965/23 судовими рішеннями.

Покликання апелянта на неможливість повернення позивача до російської федерації через його політичні погляди та осуд військової агресії російської федерації проти України судом відхиляються, оскільки стороною позивача не надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження таких обставин щодо особи позивача.

Також судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги доводи скаржника щодо неможливості виконання процедури видворення через закриття деяких пунктів пропуску через кордон України, так як громадянину рф ОСОБА_7 було надано можливість самостійно залишити територію України та виїхати до країни походження або до будь-якої третьої країни через міжнародні пункти пропуску на Західному кордоні України, однак позивач не виконав рішення ДМС України №7 від 11.01.2023 про примусове повернення. При цьому, питання щодо можливості/неможливості виконання Рішення про примусове видворення від 03.11.2023 не являється предметом судового спору у цій справі.

Отже, у спірних правовідносинах відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про примусове видворення позивача з України, діяв правомірно, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, підстави для його скасування відсутні.

Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 288, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 лютого 2024 року в адміністративній справі №308/22593/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання незаконним та скасування рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 04.04.2024 року

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду