Постанова

від 02.04.2024 по справі 447/230/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 447/230/23 Головуючий у 1 інстанції: Головатий А.П.

Провадження № 22-ц/811/3276/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

розглянувши впорядку письмовогопровадження,без повідомленняучасників справиза наявнимиу справіматеріалами,в приміщенніЛьвівського апеляційногосуду вм.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 жовтня 2023 року в складі судді Головатого А.П. в справі за позовом першого заступника керівника Стрийської окружної прокуратури Нагребного І.Я. в інтересах держави в особі Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства,-

встановив:

У січні 2023 року перший заступник керівника Стрийської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі позивача Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Вимоги обґрунтовані тим, що 01.09.2022 у період часу з 18:00 год. до 19:00 год. ОСОБА_1 , маючи умисел на незаконну порубку дерев, перебуваючи у кварталі №2 виділі 19 Красівського лісництва ДП «Львівське лісове господарство», що відноситься до регіонального ландшафтного парку «Стільське Горбогір`я», який створено відповідно до рішення Львівської обласної ради №1043 від 01.04.2014, тобто на території природно-заповідного фонду, де порушуючи встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення лісу як важливого елемента навколишнього середовища, незаконно, без відповідного на це дозволу, з використанням бензопили, всупереч вимогам ст. 67, 69, 70 Лісового кодексу України, ст. 28 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», п. 2.3 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №761 від 23.05.2007, без спеціального дозволу, який посвідчується відповідним документом (лісорубним квитком, ордером), виданим уповноваженим органом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, здійснив порубку двох дерев породи «Сосна», що виразилося у повному його відокремленні від кореня бензопилою, чим заподіяв істотну шкоду інтересам держави у розмірі 78 714,73 гривень.

Вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 08.12.2022 у справі 447/2193/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 246 КК України.

Оскільки Тростянецька сільська рада не зверталася до суду із позовом про стягнення завданих відповідачем збитків, які спрямовуються на відтворення лісів та й взагалі не вжила жодних заходів, щодо стягнення зазначеної шкоди, прокурором на підставі повноважень визначених Конституцією України та Законами України подано даний позов в інтересах держави в особі уповноваженого органу -Тростянецької сільської ради.

У добровільному порядку відповідач не відшкодував завдані збитки, у зв`язку з чим позивач просив стягнути із ОСОБА_1 в користь держави в особі - Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області 78 714, 73 грн. шкоди, завданої державі кримінальним правопорушенням, внаслідок допущення порушень вимог природоохоронного законодавства.

Оскаржуваним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 16 жовтня 2023 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області шкоду, завдану державі кримінальним правопорушенням, внаслідок допущення порушень вимог природоохоронного законодавства у розмірі 78 714 (сімдесят вісім тисяч сімсот чотирнадцять) гривень 73 копійки.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у справі у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , з таким не погоджується, вважає, що судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Покликаючись на норми матеріального та процесуального закону, роз`яснення надані у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 14, зазначає, що розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Тобто, сам факт наявності вироку не дає підстав для автоматичного висновку про розмір збитків, внаслідок чого позивач зобов`язаний довести розмір таких.

При цьому, у кримінальному провадженні, за результатами якого ухвалено вирок, експертиза для визначення шкоди, завданої довкіллю, не проводилася, а намагання позивача обґрунтувати розмір шкоди не ґрунтується на законі.

Згідно ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

На думку апелянта, суд необгрунтовано припустив, що прокурор є належним позивачем у справі.

Зокрема, прокурор повинен надати суду докази, які свідчать про те, що відповідний орган державної влади не здійснює захисту інтересів держави або здійснює його належним чином.

Вважає, що Тростянецька сільська рада повинна захищати свої інтереси самостійно, без участі прокурора, а покликання на лист сільської ради № 02.2.27/49 від 16.01.2023 щодо недостатності кошторисних призначень сільської ради для видатків на оплату судового збору, не заслуговує на увагу.

Просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 жовтня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся до суду першої інстанції з вимогами про стягнення шкоди, розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 08.12.2022 у справі 447/2193/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 246 КК України та призначено покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі.

На підставі ст. 75, 76 КК України, звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, поклавши на нього обов`язків передбачених ст. 76 КК України.

Таким чином, факт вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій, які полягають у самовільній незаконній рубці дерев у лісовому масиві підтверджені відповідними доказами.

Також суд врахував протоколи огляду місця події від 02.09.2022 та фототаблицю до них; протокол огляду речей від 02.09.2022, лист ДП «Львівське лісове господарство» №526 від 09.09.2022, протокол та постанову про адміністративне правопорушення №000004 від 06.09.2022, розрахунок розмірів шкоди та нанесених збитків, рішення Львівської обласної ради №1043 від 01.04.2014 та додаток до цього рішення, наказ Департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОДА №83-ОД від 26.11.2021, яким затверджено положення про регіональний ландшафтний парк «Стільське Горбогір`я», Охоронне зобов`язання №31-9901/0/2-21, винесене Департаментом екології та природних ресурсів Львівської ОДА, протокол проведення слідчого експерименту від 13.09.2022 та фототаблицю до нього.

При цьому, суд зазначив, що заходи цивільно-правового характеру, шляхом звернення до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 шкоди у розмірі 78714,73 грн. завданої останнім внаслідок незаконної порубки дерев, Тростянецькою сільською радою не вживалися.

Посилання представника відповідача на те, що Тростянецька сільська рада самостійно може захистити свої права, суд відкинув, оскільки відповідні заходи сільською радою не вживалися у зв`язку із недостатністю у кошторисних призначеннях ради відповідних видатків на оплату судового збору

Крім цього, суд вирішив питання судових витрат.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення колегія суддів враховує таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом встановлено, що 01.09.2022 у період часу з 18:00 год. до 19:00 год. ОСОБА_1 , маючи умисел на незаконну порубку дерев, перебуваючи у кварталі №2 виділі 19 Красівського лісництва ДП «Львівське лісове господарство», що відноситься до регіонального ландшафтного парку «Стільське Горбогір`я», який створено відповідно до рішення Львівської обласної ради №1043 від 01.04.2014, тобто на території природно-заповідного фонду, де порушуючи встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення лісу як важливого елемента навколишнього середовища, незаконно, без відповідного на це дозволу, з використанням бензопили, всупереч вимогам ст. 67, 69, 70 Лісового кодексу України, ст. 28 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», п. 2.3 Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №761 від 23.05.2007, без спеціального дозволу, який посвідчується відповідним документом (лісорубним квитком, ордером), виданим уповноваженим органом, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, здійснив порубку двох дерев породи «Сосна», що виразилося у повному відокремленні від кореня бензопилою, чим заподіяв істотну шкоду інтересам держави у розмірі 78 714,73 гривень.

Вироком Миколаївського районного суду Львівської області від 08.12.2022 у справі 447/2193/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 246 КК України та призначено покарання у виді 3 (трьох) років обмеження волі.

На підставі ст. 75, 76 КК України, звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання у виді обмеження волі з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, поклавши на нього обов`язків передбачених ст. 76 КК України.

Звертаючись з позовними вимогами, прокурор свої доводи фактично зводить до того, що відповідач ОСОБА_1 здійснив незаконно порубку двох дерев породи «Сосна» та вироком суду визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 246 КК України, оскільки Тростянецька сільська рада не зверталася до суду із позовом про стягнення завданих відповідачем збитків та не вжила жодних заходів, щодо стягнення зазначеної шкоди, у добровільному порядку відповідач не відшкодував завдані збитки, відтак прокурор подав відповідний позов в інтересах держави в особі уповноваженого органу -Тростянецької сільської ради та просив стягнути із ОСОБА_1 в користь держави в особі - Тростянецької сільської ради Стрийського району Львівської області 78 714, 73 грн. шкоди, завданої державі кримінальним правопорушенням, внаслідок допущення порушень вимог природоохоронного законодавства.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів виходить з того, що враховуючи презумпцію невинуватості (стаття 62 Конституції України, стаття 17 КПК України), факт вчинення особою кримінального правопорушення та вина такої особи в його вчиненні повинні встановлюватися у порядку кримінального провадження, оскільки суд у порядку цивільного судочинства не має юрисдикційних повноважень встановлювати факт вчинення кримінального правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, суд, визнав винним ОСОБА_1 у вчиненнізлочину,передбаченого ч.3ст.246КК України,відтак, відповідач не звільняється від цивільної відповідальності за доведення належними доказами факту та розміру спричиненої шкоди.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що вирок суду, як судове рішення є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, тобто вирок суду є преюдиційним лише щодо вказаних обставин, а не щодо того, кому завдано шкоди.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді та на те, що Тростянецька сільська рада Львівської області повинна самостійно представляти (захищати) свої інтереси.

Зважаючи на те, що наявність чи відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даних правовідносинах матиме відповідні (різні) правові наслідки, колегія суддів вважає за доцільне розпочати перевірку законності оскаржуваного рішення та підставності позовних вимог саме із цього контексту.

Так, Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із ч. 3 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 56 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган,уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судомпідстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Урегульовуючи розбіжності у раніше викладених правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року по справі № 912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, зазначивши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави,зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Підсумовуючи викладене вище, необхідно відзначити, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру»).

Наведене відповідає висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Тлумачення пункту 3 частини першоїстатті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другоїстатті 129 Конституції України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі №915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові.

Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18).

Як зазначалося вище, позов у даній справі прокурор подав в інтересах держави в особі Тростянецької сільської ради, оскільки позовна заява про стягнення завданих відповідачем збитків сільською радою не подана, що, на його думку, свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави.

Зокрема, до позовної заяви додано копію листа Стрийської окружної прокуратури від 12.01.2023 № 14.57/05-42-263Вих-23 у якому перший заступник керівника окружної прокуратури просить повідомити про вжиті заходи цивільно-правового характеру, щодо відшкодування шкоди ОСОБА_1 , завданої незаконною порубкою дерев (а.с. 40-41).

З відповіді Тростянецької сільської ради від 16.01.2023 № 02-21/49 встановлено, що сільська рада не вживала заходів щодо стягнення шкоди у примусовому порядку, у зв`язку з недостатністю видатків на оплату судового збору. Повідомлено, що у добровільному порядку ОСОБА_1 збитків не відшкодував, тому такі підлягають стягненню у примусовому порядку, відтак наявні обґрунтовані підстави для здійснення представництва інтересів прокурором. Також надано реквізити для надходження коштів (а.с. 42).

У подальшому, листом від 27.01.2023 № 14.57/05-42-607Вих-23 прокурор повідомив Тростянецьку сільську раду про те, що прокуратурою підготовлено позов в інтересах сільської ради про стягнення із ОСОБА_1 шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (а.с. 43-44).

Встановлені обставини у справі, на переконання колегії суддів, дають підстави для беззаперечного висновку про те, що звернення прокурора до суду із позовною заявою у цій справі відбулось із дотриманням вимог законодавства щодо доведення наявності порушень інтересів держави, обґрунтування необхідності їх захисту та нездійснення захисту інтересів держави уповноваженими органами.

Відповідно дост. 13 Конституції України,ст. 324 ЦК Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначенихКонституцією України.

У статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ст. 142 Конституції України,ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із п. їст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Статтею 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»передбачено утворення місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок, зокрема частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності згідно з чинним законодавством.

Відповідно до п. 7 ч. 3ст. 29 Бюджетного кодексу Україниджерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Пунктом 4 частини першоїстатті 69-1 Бюджетного кодексу України(у редакції на час спірних правовідносин) встановлено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Таким чином, шкода, заподіяна порушенням природоохоронного законодавства, відшкодовується шляхом перерахування коштів на єдиний розподільчий казначейський рахунок відповідної місцевої ради, на адміністративній території якої скоєно правопорушення, на користь зведеного бюджету, із якого місцевим органом Державної казначейської служби України в подальшому розподіляються конкретні суми коштів до Державного, обласного та місцевого бюджетів у вказаному вище співвідношенні, а відповідні доводи позовної заяви та висновки суду першої інстанції є обґрунтованими.

Враховуючи наведене, подання позову прокурором в інтересах держави в особі Тростянецької сільської ради, як відповідного органу місцевого самоврядування на території якого вчинено правопорушення в результаті якого завдано матеріальну шкоду є обгрунтованим.

Згідно із частиною другоюстатті 24 ЛК Українизбитки, завдані внаслідок порушення прав власників лісів, лісокористувачів та громадян, підлягають відшкодуванню в повному обсязі відповідно до закону.

Пунктом 1 частини першоїстатті 105 ЛК Українипередбачено, що порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Статтею 107 ЛК Українивстановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

За змістом статей68,69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Колегія суддів виходить з того, що загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.

Так, до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.

Відповідно достатті 1166ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто діє презумпція вини завдавача шкоди.

Колегія суддів погоджується із тим, що усі елементи, необхідні для висновку та прийняття судом рішення про відшкодування шкоди, є наявними та встановленими, а будь які протилежні доводи у цьому контексті не заслуговують на увагу.

Зокрема, згідно із листом ДП «Львівське лісове господарство» № 526 від 09.09.2022, лісорубний квиток на вирубку в кв. 2 Красівського лісництва в 2022 році не видавався, як і не проводилася виписка лісо продукції жителю с. Красів ОСОБА_1 (а.с. 26).

Таким чином, за наявності неспростованих доказів, які свідчать про вину ОСОБА_1 у вчиенні інкримінованог йому правопорушення, покладення на останнього цивільно-правової відповідальності, є підставним.

Статтею 76ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є найважливішою складовою принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів, наявності сумнівів щодо їх достовірності суд вправі запропонувати представитидокази тій стороні, яка несе обов`язок по доказуванню.

Заперечення позовних вимог відповідачем фактично зводиться до незгоди із висновками суду про наявність підстав для задоволення таких, при цьому, будь яких доказів на спростування розміру стягнутої судом шкоди, відповідач не надав.

При цьому, факт та розмір заподіяної ОСОБА_1 шкоди, крім іншого підтверджується, розрахунком розмірів шкоди та нанесених збитків, складеним начальником відділу охорони лісу ДП «Львівський лісгосп» Львівського ОУЛМГ (а.с. 27-31).

Враховуючи наведене, у колегії суддів немає підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги прокуратури, при розгляді даної справи судом не допущено порушень норм процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанціїзалишити без змін.

Поряд з цим, колегія суддів не може розділити висновок місцевого суду, викладений у мотивувальній частині оскаржуваного рішення про те, що позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України, такий стягується з відповідача на користь держави, при цьому, такий на законність оскаржуваного рішення та необхідність скасування чи зміни такого не впливає, оскільки за наявності підстав для задоволення позову та несплатою судового збору прокуратурою, суд підставно стягнув судовий збір у дохід держави.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 02 квітня 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк