Рішення

від 26.03.2024 по справі 910/9034/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.03.2024Справа № 910/9034/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьюжинс", м. Київ

про стягнення 122 229,07 грн та звернення стягнення на предмет застави,

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Чередніченко М.М. (адвокат за ордером серії ВН№1106666 від 07.02.2022 року);

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

08.06.2023 року до Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьюжинс" заборгованості за Кредитним договором №50017392 від 16.08.2019 у розмірі 122 229,07 грн. Також, в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьюжинс" за Кредитним договором №50017392 від 16.08.2019 у розмірі 122 229,07 грн, позивач просить звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки VW T-Roc Life 1.5 TSI, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , рік випуску 2019, д.н.з. НОМЕР_3 , шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/9034/23 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.08.2023.

13.07.2023 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В підготовчому засіданні 01.08.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено засідання до 03.10.2023.

В підготовчому засіданні 03.10.2023 судом було оголошено перерву до 14.11.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті на 30.01.2024.

Ухвалою від 30.01.2024 року було залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" без руху та встановлено позивачу строк п`ять днів з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів до матеріалів справи, а саме оригіналу доказу доплати суми судового збору в розмірі 850,55 грн.

05.02.2024 року позивачем було подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (в строк визначений судом).

Ухвалою від 07.02.2024 року продовжено розгляд справи №910/9034/23 та призначено судове засідання на 26.03.2024 року.

В судовому засіданні 26.03.2024 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фьюжинс" (далі - відповідач) було укладено Кредитний договір №50017392, а також підписано невід`ємні додатки до договору, а саме: Загальні умови кредитування та Графік погашення кредиту.

Відповідно до п. 1.1. Загальних умов позивач зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі, визначений у кредитному договорі.

Відповідно до умов кредитного договору, які містяться в розділі "Основні умови Кредиту", позивач надав, а відповідач отримав кредит у розмірі 336 750,00 грн. Цільове призначення кредиту: на придбання автомобіля марки VW T-Roc Life 1.5 TSI, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , рік випуску 2019.

Крім того, позивач у позовній заяві зазначає, що надав, а відповідач отримав додатковий кредит в розмірі 163 323,75 грн.

Сторонами було визначено строк кредитування, який складає 60 місяців.

За використання кредиту у межах встановленого терміну кредитування позичальник, згідно з п. 2.1. Загальних умов, сплачує позивачу проценти за процентною ставкою, визначеною у кредитному договорі. Зазначену процентну ставку, за умовами кредитного договору, сторони визначили на рівні 22,99% на рік, та передбачили, що вона є змінною відповідно до п.2.1. Загальних умов.

В свою чергу, термін кредитування (строк повернення кредиту), відповідно до п. 1.4.1. Загальних умов, погоджений сторонами в графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення кредиту частками щомісячно на відповідну дату.

Позичальник, згідно з п.1.2. Загальних умов, зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачу кредит та додатковий кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за користування кредитами та інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

Згідно з умовами кредитного договору, виконання зобов`язання позичальника за цим кредитним договором забезпечується заставою майна, зокрема: позичальник з метою забезпечення виконання зобов`язань заставляє майно, а саме автомобіль з наступними характеристиками: VW T-Roc Life 1.5 TSI, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , рік випуску 2019, вартість 673 500,00 грн.

Відповідно до п. 3.2. та п. 3.2.1. Загальних умов передбачено право ТОВ "Порше Мобіліті" достроково вимагати повернення кредиту у випадку порушення відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) або плати за користування кредитом на строк більше ніж 1 (один) календарний місяць.

Позивач у позовній заяві зазначає, що у зв`язку з неналежним виконання відповідачем взятих зобов`язань, позивач був вимушений звернутися із вимогою за вих. №50017392 від 19.09.2022 про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором. Вказана вимога була направлена 26 вересня 2022 року.

Крім того, зазначеною вимогою відповідач був повідомлений, що до моменту повного виконання зобов`язань за договором йому щомісяця будуть нараховуватись відсотки за користування неповернутою сумою кредиту.

Пунктом 3.3. Загальних умов встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту та суму додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником (для фізичних осіб) та протягом 5 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником.

Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за кредитним договором та наразі за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 122 229,07 грн по виставленим рахункам за період з вересня 2022 року по травень 2023 року з платежів у повернення кредиту та сплати процентів.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на день підготовки даного позову, складає 122 229,07 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з нормами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що відповідно до умов кредитного договору, які містяться в розділі "Основні умови Кредиту", позивач надав, а відповідач отримав кредит у розмірі 336 750,00 грн. Цільове призначення кредиту: на придбання автомобіля марки VW T-Roc Life 1.5 TSI, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , рік випуску 2019.

Крім того, позивач надав, а відповідач отримав додатковий кредит в розмірі 163 323,75 грн.

Термін кредитування (строк повернення кредиту), відповідно до п. 1.4.1. загальних умов, погоджений сторонами в графіку погашення кредиту, яким передбачено повернення кредиту частками щомісячно на відповідну дату.

Позичальник, згідно з п.1.2. Загальних умов, зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачу кредит та додатковий кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за користування кредитами та інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

Змістом п.3.2. та 3.2.1. Загальних умов передбачено право ТОВ "Порше Мобіліті" достроково вимагати повернення кредиту у випадку порушення відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) або плати за користування кредитом на строк більше ніж 1 календарний місяць.

Таким чином, у зв`язку з неналежним виконання відповідачем взятих зобов`язань, позивач звернувся із вимогою за вих. №50017392 від 19.09.2022 про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за Кредитним договором, що разом становила 122 229,07 гри.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що незважаючи на погоджені умови та положення цивільного законодавства. Починаючи з вересня 2022, відповідач перестав виконувати свої зобов`язання за договором щодо сплати щомісячних платежів.

Оскільки відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, у останнього утворилась заборгованість з невиплаченої суми кредиту у розмірі 122 229,07 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заборгованості, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що невиплаченої суми кредиту є арифметично вірним, а тому таким, що підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про звернення стягнення на предмет застави - автомобіля марки VW T-Roc Life 1.5 TSI, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , рік випуску 2019, д.н.з. НОМЕР_3 , шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження", суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору, виконання зобов`язання позичальника за цим кредитним договором забезпечується заставою майна. А саме позичальник з метою забезпечення виконання зобов`язань заставляє майно, а саме автомобіль з наступними характеристиками: Audi Q8 50 TDI quattro S-line, кузов НОМЕР_4 об`ємом двигуна 2967 куб.см., рік випуску 2020, вартість 2 695 949,00 грн.

Відповідно положень ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

При цьому з приписами вказаної статті кореспондуються норми ст. 19 Закону України "Про заставу", згідно якого за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 20 Закону України "Про заставу" визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором; якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 2 Закону України "Про заставу" визначаються основні положення про заставу. Відносини застави, не передбачені цим Законом, регулюються іншими актами законодавства України.

Згідно ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем, приватним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

З огляду на законодавче визначення поняття застави та правові наслідки невиконання зобов`язання, заставодавець несе відповідальність перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета застави.

В постанові Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі № 910/17648/18 визначено, що зазначена відповідальність заставодавців не обмежена саме вартістю предмета застави, визначеною сторонами у відповідних договорах застави, адже початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів, відповідно до вимог ч. 2 ст. 591 Цивільного кодексу України, визначається в порядку, встановленому договором або законом, зокрема, може бути визначена в рішенні суду (тобто обов`язкове визначення вартості не передбачається у рішенні суду).

Згідно з частиною першою статті 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до положень статті 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі часткового виконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону України "Про заставу" реалізація заставленого майна здійснюється шляхом його продажу на аукціонах (публічних торгах), у тому числі у формі електронних торгів, якщо інше не передбачено договором, а державних підприємств та відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації, всі акції яких перебувають у державній власності, - виключно з аукціонів (публічних торгів).

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фьюжинс" зобов`язань за договором банківського кредиту №50017392 від 16.08.2019 року, то в силу приписів ст. 589 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України "Про заставу", ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у позивача виникло право задовольнити свої вимоги за рахунок переданого в заставу майна шляхом звернення стягнення.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери; 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Так, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, в тому числі, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження зокрема шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.

Частиною першою статті 591 ЦК України встановлено, що реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Частиною другою цієї ж статті визначено, що початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фьюжинс" зобов`язань за договором банківського кредиту №50017392 від 16.08.2019 та встановлене в кредитному договорі право заставодавця звернути стягнення на предмет застави, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьюжинс" (ідентифікаційний код 40043914, місцезнаходження: 01601, м. Київ, Печерський узвіз, буд. 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (ідентифікаційний код 36422974, місцезнаходження: 02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, 1В) суму боргу в розмірі 122 229,07 грн (сто двадцять дві тисячі двісті двадцять дев`ять гривень 07 копійок) та суму судового збору в розмірі 12 786,50 грн (дванадцять тисяч сімсот вісімдесят шість гривень 50 копійок).

3. В рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьюжинс" (ідентифікаційний код 40043914, місцезнаходження: 01601, м. Київ, Печерський узвіз, буд. 3) за Кредитним договором №50017392 від 16.08.2019 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (ідентифікаційний код 36422974, місцезнаходження: 02152, м. Київ, пр. Павла Тичини, 1В) в розмірі 122 229,07 грн (сто двадцять дві тисячі двісті двадцять дев`ять гривень 07 копійок) - звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки VW T-Roc Life 1.5 TSI, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , рік випуску 2019, д.н.з. НОМЕР_3 , шляхом продажу вказаного автомобіля з публічних торгів відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження».

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 05.04.2024 року.

Суддя С. МОРОЗОВ