Ухвала

від 05.04.2024 по справі 915/1921/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

05 квітня 2024 року Справа № 915/1921/21

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши матеріали заяви ліквідатора Приватного підприємства Компанія Агро-Люкс арбітражного керуючого Пляки С.В. від 02.04.2024 про вжиття заходів забезпечення позову у справі

за позовом: Приватного підприємства Компанія Агро-Люкс ( код ЄДРПОУ 35964834, 54001, м. Миколаїв, вул. Велика Морська, буд. 79/1А)

до відповідача 1: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача 2: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )

про: покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його засновників та керівників,

встановив:

Ліквідатор Приватного підприємства Компанія Агро-Люкс арбітражний керуючий Пляка С.В. 22.03.2024 звернувся до Господарського суду Миколаївської області із заявою за вих. №02-01/101 від 21.03.2024 до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його засновників та керівників.

03.04.2024 позивачем повторно подано до господарського суду заяву за вих. №02-01/113 від 02.04.2024 про вжиття заходів забезпечення позову.

Позивач просить суд: прийняти вказану заяву до розгляду в порядку, передбаченому ч.1 ст. 140 ГПК України; з метою забезпечення вимог кредиторів та досягнення основної мети процедур банкрутства - як найповнішого задоволення вимог кредиторів - вжити заходів забезпечення Заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його засновників та керівників ПП «КОМПАНІЯ «АГРО-ЛЮКС» шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; видати заявнику примірник ухвали, із зазначенням усіх реквізитів виконавчого документу, встановлених ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження».

03.04.2024 відповідач ОСОБА_3 подав до суду заперечення на заяву ліквідатора про забезпечення позову.

Відповідач 1 просить суд:

- прийняти ці заперечення до розгляду та долучити їх до матеріалів справі 915/1921/21;

- провести розгляд справи у судовому засіданні за участі сторін, у порядку п. 4 ст. 140 ГПК України, за участю сторін;

- прийняти рішення, яким відмовити ліквідатору ПП «Компанія «Агро Люкс» ОСОБА_4 у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Заперечення ОСОБА_3 обґрунтовано тим, що подана заява не відповідає приписам статті 139 ГПК України, згідно з якою, визначено, що у заяві про забезпечення позову зазначається: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. У поданій заяві, ліквідатор фактично не наводить жодного розрахунку заявленої майнової вимоги, для забезпечення якої просить суд накласти арешт на майно відповідача ОСОБА_3 . Окрім того, подана ліквідатором заява не відповідає вимогам ст. 139 в частині необхідності наведення обґрунтування необхідності забезпечення позову. Так, у заяві ліквідатор фактично зазначив лише те, що ним подано позов (заяву) про покладення субсидіарної відповідальності, що зумовлено виявленням ліквідатором банкрута факту бездіяльності, неефективного управління та протизаконні дії, а також особисту заінтересованістю відповідачів залишити банкрута без майна та можливості повернути кошти кредиторам. Вказане, на думку ліквідатора, спричинило майнові збитки як боржнику, так і кредиторам боржника, шо є порушенням приписів Кодексу України з процедур банкрутства. Натомість, з урахуванням загальних вимог приписів саме ГПК України, подана заява про вжиття заходів забезпечення позову, не може вважатись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно відповідача ОСОБА_3 , з урахуванням того, що ліквідатор просить суд накласти арешт на майно ОСОБА_3 саме як фізичної особи, а не на майно боржника ПП «Компанія «Агро Люкс». Відповідно, з урахуванням ГПК України, у заяві про забезпечення позову, повинно бути наведено обґрунтовані підстави, які свідчать, що не вжиття заходів забезпечення позову, вплинуть на права кредиторів, або дії осіб, про арешт майна яких просить ліквідатор. Фактично, у своїй заяві про вжиття заходів забезпечення позову, ліквідатор обмежився загальним викладом предмету спору та цитуванням норм права, якими передбачено порядок та умови вжиття заходів забезпечення позову, без викладення конкретних обставин, якими обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позову. Ліквідатором у заяві не наведено жодних обставин або фактів несумлінної поведінки відповідача ОСОБА_3 . У поданих ліквідатором документах не наведено жодного обґрунтування підстав необхідності вжиття заходів забезпечення позову, доцільності та співмірності пропонованого ліквідатором заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачів. Окрім того, оскільки у заяві про вжиття заходів забезпечення позову не наведено грошової оцінки вимог, у прохальній частині поданої заяви також відсутнє посилання на розмір вимог, в межах яких ліквідатор просить накласти арешт на майно відповідачів, що також унеможливлює визнання співмірності пропонованого ліквідатором заходу забезпечення позову, що є обов`язковим для оцінки судом при прийнятті рішення про розгляд заяв про вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідач ОСОБА_3 просить суд звернути увагу та те, що у поданій заяві ліквідатор просить накласти арешт на майно саме фізичних осіб, а не на майно товариства, у межах положень ст. 40 КУзПБ. Посилаючись на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі N 902/483/18 та від 12.06.2019 у справі N 909/19/19 відповідач 1 зазначає, що всі доводи заяви про вжиття заходів забезпечення позову щодо існування реальної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову ґрунтуються виключно на нічим не підтверджених припущеннях.

Дослідивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на таке.

Приписами статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) встановлено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 ГПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;

6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення;

7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Положення статей 136, 137 ГПК України пов`язують вжиття господарським судом заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 ГПК України як гарантії ефективності задоволення вимог позивача (заявника) за результатами розгляду спору по суті.

Статтею 137 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому ч. 4 ст. 137 ГПК України визначає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 905/447/22, від 24.05.2022 у справі № 911/2719/21, від 13.04.2021 у справі № 910/15607/19).

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Такий правовий висновок викладено в пункті 9.2.4. постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.08.2019 у справі №910/16586/18.

При цьому під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 910/1261/20, від 25.09.2020 № 921/40/20).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем певних дій не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 909/835/18).

Разом з тим, ліквідатором в заяві про забезпечення заяви про покладення субсидіарної відповідальності на учасників товариства банкрута у вигляді арешту на все майно взагалі не зазначено, на підставі яких обставин заявник вважає, що мають бути вжиті такі заходи, тобто, не обґрунтовано ані посиланням на поведінку даних осіб ані на докази, які є в розпорядженні ліквідатора, які б підтверджували, зокрема, існування загрози відчуження, знищення майна тощо, внаслідок чого виконання судового рішення може бути утруднене або унеможливлене.

При цьому, системний аналіз зазначених вище норм ГПК України та Закону про банкрутство дозволяє зробити висновок про те, що законом про банкрутство, як спеціальним законом, визначено особливі різновиди заходів на забезпечення вимог кредиторів боржника, які є учасниками провадження у справі та надано право їх застосування як за клопотанням кредитора, так за ініціативою суду. Разом з тим, загальні принципи застосування забезпечувальних заходів (на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх незастосування може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав кредитора як учасника провадження), дотримання доцільності, адекватності та співмірності застосованих заходів мають застосовуватися як загальні забезпечувальні норми відповідно до статті 136 ГПК України.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 13.02.2020 у справі № 50/790-43/173.

Відтак заява про забезпечення в провадженні у справі про банкрутство має бути обґрунтована з дотриманням всіх вимог, визначених Главою Х ГПК України, але із застосуванням специфіки стосовно різновидів забезпечувальних заходів, якщо інше не передбачено Законом.

Відповідно до частин першої, третьої статті 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною шостою статті 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

З 21.10.2019 введено в дію Кодексу України з процедур банкрутства (далі КУзПБ), у пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень якого визначено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до його положень.

Статтею 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Правові засади забезпечення позову у господарському судочинстві врегульовано главою Х розділу І ГПК України, тоді як спеціальним законом про банкрутство (стаття 40 КУзПБ) визначено особливі різновиди забезпечувальних заходів вимог кредиторів боржника, які є учасниками провадження у справі, та надано право застосування таких заходів як за клопотанням розпорядника майна чи кредитора, так і за ініціативою суду.

Відповідно до частини першої статті 40 КУзПБ, господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити боржнику вчиняти без згоди арбітражного керуючого правочини, а також зобов`язати боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій або вжити інших заходів для збереження майна боржника (у тому числі шляхом позбавлення боржника права розпорядження його нерухомим майном або цінними паперами без згоди розпорядника майна або суду, який розглядає справу про банкрутство; накладення арешту на конкретне рухоме майно боржника), про що виноситься ухвала.

У статті 40 КУзПБ законодавець визначив і мету, задля якої такі заходи застосовуються - для збереження майна боржника, усунення перешкод для виконання розпорядником майна своїх повноважень та захисту прав і законних інтересів боржника або кредиторів.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення господарського суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17, постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, від 28.10.2019 у справі № 916/1845/19, від 10.09.2020 у справі № 922/3502/19).

У відповідності до положень ч. 2 ст. 136 ГПК України, підставою для забезпечення позову про стягнення коштів є наявність підстав вважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Разом з тим, за результатами вирішення заяви арбітражного керуючого про покладення субсидіарної відповідальності виконання судового рішення в порядку, передбаченому ГПК України не настає: відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ стягнуті кошті включаються до ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Відтак, зазначені обставини наявності підстав для забезпечення заяви не можуть бути застосовані, позаяк у разі наявності обставин визначених ст. 136 ГПК України, передбачені диспозицією цієї норми негативні наслідки настають тільки для кредиторів, а не для особи, яка звернулась з даним позовом, що зумовлює застосування положень ст. 40 КУзПБ, якою врегульовано вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів.

Разом з тим, у статті 40 КУзПБ наведено вичерпній перелік спеціальних заходів забезпечення вимог кредиторів (заборона/зобов`язання вчинити або утриматися від вчинення дій, що можуть безпосередньо вплинути конкурсну/ліквідаційну масу боржника; припинення повноважень керівника) та безальтернативно визначено безпосередніх адресатів (суб`єктів) таких заходів забезпечення - боржник та у випадку припинення повноважень за частиною другою цієї статті - керівник/орган управління боржника.

Накладення арешту на майно учасників (засновників, керівнака) банкрута цією нормою не передбачено.

Доводи ліквідатора, які стосуються специфіки задоволення заяв про забезпечення позову в провадженні у справі про банкрутство (арк.4 заяви) обґрунтовані необхідністю охорони майнових інтересів кредиторів від недобросовісних дій відповідачів.

Однак положеннями ст. 137 ГПК України ці обставини не віднесено до підстав для забезпечення позову.

Вирішуючи питання про застосування таких заходів забезпечення у справі про банкрутство, господарський суд має виходити з їх оцінки за критеріями розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності, а також перевірити їх спрямованість на досягнення спеціальної мети застосування заходів забезпечення вимог кредиторів у процедурах банкрутства, про що зазначити у відповідній ухвалі.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Як зазначено вище, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України). Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову повинен бути співмірним з позовними вимогами, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Суд відзначає, що вжиття такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на все рухома те нерухоме майно відповідача без посилання на те, що такий арешт здійснюється у межах суми позовних вимог, призведе до порушення прав відповідача на його майно, яке знаходиться за межами суми позовних вимог.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 484/2536/21 (провадження № 61-1076ск22).

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи зазначені норми чинного законодавства, на підставі дослідження заяви ліквідатора судом не встановлено ані фактичних ані правових підстав для застосування заходів забезпечення у вигляді накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - учасників Приватного підприємства Компанія Агро-Люкс.

Отже, підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову відсутні.

Стосовно клопотання відповідача 1 про проведення розгляду справи у судовому засіданні за участі сторін, суд зазначає, що на підставі дослідження зави ліквідатора та заперечень Відповідача ним не встановлено винятковості випадку, визначеного положеннями ч. 4 ст. 140 ГПК України, та наявності обставин, з якими ця норма пов`язує необхідність призначення розгляду заяви про забезпечення позову у судовому засіданні з викликом сторін.

Враховуючи обставини, викладені вище, суд не вбачає підстав для призначення та розгляду заяви ліквідатора у судовому засіданні з викликом сторін.

Керуючись ст.ст.136-140, 234, 235 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.У задоволені заяви ліквідатора Приватного підприємства Компанія Агро-Люкс арбітражного керуючого Пляки С.В. від 02.04.2024 про вжиття заходів забезпечення позову у справі відмовити.

2.Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

3.Апеляційна скарга на ухвалу суду подається в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України із врахуванням його перехідних положень.

Суддя В.О.Ржепецький