Постанова

від 04.04.2024 по справі 459/2511/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 459/2511/23 Головуючий у 1 інстанції: Отчак Н.Я.

Провадження № 22-ц/811/2950/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

розглянувши у спрощеномуписьмовому провадженнібез викликусторін в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Головногоуправління Пенсійногофонду Україниу Львівськійобласті нарішення Червоноградськогоміського судуЛьвівської областівід 18вересня 2023року усправі запозовом ОСОБА_1 до Головногоуправління Пенсійногофонду Україниу Львівськійобласті про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків, внаслідок професійного захворювання,-

ВСТАНОВИВ:

В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головногоуправління Пенсійногофонду Україниу Львівськійобласті, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 45 000, 00 гривень відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з втратою працездатності на виробництві.

В обґрунтування позову зазначав, що він 01.08.1977 року був прийнятий на Шахту ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в/о "Укрзахідвугілля" підземним гірничим очисного вибою з повним робочим днем під землею. 18.01.1979 року звільнений за власним бажанням. 29.01.1979 року прийнятий підземним машиністом гірничо-виймальних машин п`ятого розряду з повним робочим днем в шахті. 15.03.1979 року звільнений за ст. 38 КЗпП УРСР за власним бажанням. 02.04.1979 року прийнятий на Шахту ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в/о "Укрзахідвугілля" підземним гірничим очисного вибою з повним робочим днем під землею. 28.09.1979 року звільнений по ст. 38КЗпП УРСР по його ініціативі. 22.10.1979 року прийнятий підземним машиністом гірничовиїмкових машин п`ятого розряду з повним робочим днем в шахті. 18.11.2004 року звільнений по п.2 ст.40 КЗпП України (невідповіднність виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я). Зазанчав, що у зв`язку з тривалою роботою з особливо шкідливих та тяжких умовах праці у нього погіршився стан здоров`я, внаслідок чого неодноразово був змушений звертатися за медичною допомогою, що підтверджується відповідними медичними документами. Вказував, що йому було встановлено 45% втрати професійної працездатності внаслідок праці в підземних умовах вугільних шахт. Також позивач вказував, що внаслідок отриманого професійного захворювання йому було завдано великої моральної шкоди у вигляді фізичних та душевних стражданнях, які виражаються у тому, що він втратив працездатність, став інвалідом, в нього з`явився кашель, змушений постійно звертатися за медичною допомогою, стан його здоров`я став незадовільним. У зв`язку з отриманим професійним захворюванням порушено всі нормальні умови його життя, він відчуває великі незручності при ведені домашнього господарства, стало важко займатись домашніми справами, що потребують навіть невеликих фізичних зусиль, змушений докладати додаткових зусиль для організації життя, змушений вести малорухомий спосіб життя, він перестав бути повноцінною людиною. Враховуючи вищенаведене, просив позов задовольнити та стягнути на його користь завдану йому моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 45 000 гривень.

Рішенням Червоноградськогоміського судуЛьвівської областівід 18 вересня 2023року позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885,м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків, внаслідок професійного захворювання задоволено.

Стягнуто зГоловного управління Пенсійного фонду України у Львівській областіна користь ОСОБА_1 45000,00 (сорок п`ять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто зГоловного управління Пенсійного фонду України у Львівській областіна користь держави 1073,60 грн. судового збору.

Рішення суду оскаржив відповідач - Головнеуправління Пенсійного фонду Україниу Львівськійобласті.

Вважає рішення суду незаконним, а позов таким, що пред`явлений до неналежного відповідача,оскільки на спірні правовідносини поширюється дія Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції чинній з 01 січня 2023 року, який покладає відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця, який не створив безпечних умов праці.

Зазначає, що кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій, розподіляються на: загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою непрацездатності і загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності та загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Вказує, що кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій, не можуть використовуватися на цілі не передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вважає, що відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їх сімей не є страховою виплатою, а відтак, не є обов`язком Головного управління Пенсійного Фонду України.

Наголошує, що відсоток стійкої втрати працездатності є підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому частини втраченого заробітку, однак не підтверджує завдання йому моральної шкоди, а доказів завдання моральної шкоди позивачем не надано.

Звертає увагу, що вперше стійку втрату працездатності у зв`язку з професійним захворюванням позивачу встановлено висновком обласної МСЕК №3 від 16 жовтня 2002 року, однак, з позовом про відшкодування моральної шкоди він звернувся лише через 20 років після встановлення втрати працездатності.

Просить скасувати рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 18 вересня 2023 року ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків, внаслідок професійного захворювання, суд першої інстанції врахував характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяні позивачу моральні страждання, стан його здоров`я, істотні вимушені зміни у його життєвих стосунках, конкретні обставини справи та прийшов до вірного висновку, що сума в 45 000 грн. є достатньою для відшкодування позивачу завданої моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Матеріалами справи та судом встановлено, що з 01.08.1977 року ОСОБА_1 працював на шахті ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в/о "Укрзахідвугілля" підземним гірничим очисного вибою з повним робочим днем під землею. 18.01.1979 року звільнений за власним бажанням.

З 29.01.1979 року ОСОБА_1 працював на шахті № НОМЕР_2 «Великомостівська» в/о "Укрзахідвугілля", підземним машиністом гірничо-виймальних машин п`ятого розряду з повним робочим днем в шахті. 15.03.1979 року звільнений за ст. 38 КзпП УРСР за власним бажанням.

02 квітня 1979 року ОСОБА_1 прийнятий на Шахту ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції в/о «Укрзахідвугілля», підземним гірничим очисного вибою з повним робочим днем під землею. 28.09.1979 року звільнений по ст. 38КЗпП УРСР за власним бажанням.

22 жовтня 1979 року прийнятий на Шахту ім. 50-річчя СРСР в/о «Укрзахідвугілля», підземним машиністом гірничовиїмкових машин п`ятого розряду з повним робочим днем в шахті.

18 листопада 2004 року ОСОБА_1 звільнено на підставі п.2 ст.40 КЗпП України (невідповіднність виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я).

25 листопада 2004 року комісія Шахти № 2 «Червоноградська» провела розслідування випадку хронічного професійного захворювання ОСОБА_1 , про що було складено акт розслідування професійного захворювання, по формі П-4, діагноз: антракосилікоз Іст. ускладнений хронічним бронхітом в стадії стихаючого загострення, емфізема легень ДН ІІ, та прийшла до висновку, що професійне захворювання виникло внаслідок: праці в шкідливих умовах де працював 26 років і 8 місяців та виникло за таких обставин: внаслідок праці в підземних умовах вугільних шахт: «Бендюзька» (2ВМ) по професіях: гірник очисного вибою 8 місяців, машиніст гірничо-виймальних машин 1 рік і 3 місяці; «Степова» (10ВМ) по професії: машиніст гірничо-виймальних машин 1 місяць; «Червоноградська» (№ 2 "ЧГ" ) по професіях: машиніст гірничо-виймальних машин - 5 років; гірник підземний ДШТ - стаж роботи 4 роки і 9 місяців; підземний електрослюсар ДШТ стаж роботи 6 місяці, гірник підземний видобувної дільниці - 12 років і 5 місяці, підземний електрослюсар видобувної дільниці 1рік і 9 місяців. При роботі по вказаних професіях піддавався впливу ряду шкідливих факторів: запиленість повітря робочої зони в більшості часу перевищувала значень ГДК, по причині недостатнього тиску води в системі зрошення не забезпечувалось ефективне пилоподавлення при роботі вуглевидобувних комбайнів; періодична відсутність пилезмочувача типу ДБ; несприятливі умови мікроклімату, що не відповідають значенням ГДР.

Відповідно до довідки МОЗ Обласної МСЕК, серія ЛВА-2 №008975 від 03.02.2005 позивачу вперше встановлено третю групу інвалідності, внаслідок професійного захворювання, безтерміново, визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках, а саме 45% втрати професійної працездатності, потреба в додаткових видах допомоги: санаторно-курортне лікування, медикаментозне лікування по проф. захворюванню згідно заключення лікуючого лікаря.

Згідно довідки МОЗ Обласної МСЕК, серія ЛВА-1, №136347 від 03.02.2005 позивачу вперше встановлено третю групу інвалідності, внаслідок професійного захворювання, безтерміново, протипоказана робота в умовах дії пилу, і важка фізична праця, рекомендовані заходи по відновленню працездатності: лікування у терапевта, ортопеда.

18 жовтня 2005 року позивачу повторно встановлено стійку професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та трудовим каліцтвом, визначено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках, а саме 55%, з них: підтверджено 45% профзахворювання, 10% трудове каліцтво від 05.03.1996, третя група інвалідності, безтерміново, потреба в додаткових видах допомоги: санаторно-курортне лікування.

У зв`язку з тривалою роботою в особливо шкідливих та тяжких умовах праці позивач був змушений періодично звертатися за медичною допомогою, що підтверджується витягами з медичної карти амбулаторного хворого, що долучені до матеріалів справи.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 43, ч. 1 ст. 46 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Відповідно до підпункту «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній станом на час настання страхового випадку та встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом і III групи інвалідності, у разі настання вказаного випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, завдану працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту завдання цієї шкоди потерпілому.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст. 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Нещасний випадок це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких завдано шкоду здоров`ю або настала смерть (ч.1 ст.с14 ст. 14 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»).

Таким чином, право потерпілого на відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» пов`язував з настанням страхового випадку.

20 березня 2007 року набрав чинності Закон № 717-V, яким був виключений підпункт «е» п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Конституційний Суд України в абзаці 9 пункту 5 мотивувальної частини рішення № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року звернув увагу на те, що положеннями пункту 1 абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10, пункту 11 розділу I Закону № 717-V скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону № 1105-XIV. Проте зазначив, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237- 1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).

З огляду на вказане Закон № 717-V не міг ретроспективно встановити обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема, і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин Закон України № 1105-ХІУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, під час дії якої позивачеві була заподіяна моральна шкода у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, що узгоджується з постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 459/3304/16-ц (провадження № 61-27804св18).

Відтак, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (Закону № 1105-ХІУ), тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. В даному випадку, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону №1105-ХІУ, повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування моральної шкоди настає з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності.

Як вбачається з матеріалів справи, на час встановлення позивачеві втрати працездатності (згідно з довідкою МОЗ Обласної МСЕК, серія ЛВА-2 №008975 від 03.02.2005) ОСОБА_1 вперше встановлено третю групу інвалідності внаслідок професійного захворювання, відтак обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування на підставі «е» п. 1 ч.1 ст. 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, що діяла на той час.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» прописано, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області з 01 січня 2023 року припинено та реорганізовано шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

З 01 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №2620-IX від 21 вересня 2022 року (далі-Закон №2620-IX).

Частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2620-IX визначено припинити Фонд соціального страхування України та Управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1323 «Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням» встановлено, що залишки коштів, які утворилися на рахунках виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та її робочих органів станом на кінець останнього банківського дня у системі електронних платежів Національного банку у 2022 році, перераховуються власниками рахунків в перший банківський день 2023 року на дохідний рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в Державній казначейській службі для обліку коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з подальшим їх спрямуванням цього ж дня на видатковий рахунок Пенсійного фонду України для здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Пунктом 3 вищезазначеної постанови доручено Пенсійному Фонду України з 02 січня 2023 року забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення, а також підготовлених нею виплатних документів на січень 2023 року.

З січня 2023 року здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» фактично забезпечено Пенсійним Фондом України та його органами.

Таким чином, Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України.

Доводи апеляційної скарги ГУПФУ у Львівській області про те, що на час звернення позивача із цим позовом набула чинності редакція Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки спір щодо відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування, а саме, з дня встановлення йому втрати професійної працездатності, тобто станом на 03.02.2005 року, тому моральна шкода підлягає відшкодуванню ПФУ, як правонаступником Фонду соціального страхування України.

Відповідно до ч. 2,3 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або і інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Як зазначено у п.4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування), ухваленого 27.01.2004 року у справі № 1-9/2004, відповідно до статей 23, 1167 Цивільного Кодексу України, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричиняє порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Згідно з роз`ясненнями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо висновку про те, що ушкодження здоров`я, завдані ОСОБА_1 під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинили йому фізичну біль, фізичні та душевні страждання та переживання.

У зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні ним трудових обов`язків, ОСОБА_1 зазнав фізичної болі, фізичних та душевних страждань, переживань, чим йому завдано моральну шкоду, а отже він має право на її відшкодування.

Колегія суддів вважає не доведеним із сторони відповідача, що розмір моральної шкоди завданий позивачу, повинен бути меншим 45 000 грн, так само, як і не знаходить підстав для збільшення такого розміру за відсутності апеляційної скарги з сторони самого позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст..375 ЦПК України).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5ст.268 ЦПК).

Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головногоуправління Пенсійногофонду Україниу Львівськійобласті - залишити без задоволення.

Рішення Червоноградськогоміського судуЛьвівськоїобластівід 18вересня2023року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 04.04.2024 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді: Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.