Постанова

від 03.04.2024 по справі 907/153/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 907/153/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 (головуючий - Галушко Н. А., судді: Желік М. Б., Орищин Г.В.) і рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2023 (суддя Пригуза П.Д.) у справі

за позовом Комунального некомерційного підприємства "Солотвинська обласна алергологічна лікарня"

до Солотвинської селищної ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - 1. Закарпатської обласної ради, 2. Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда",

за участю Закарпатської обласної прокуратури,

про визнання протиправним та скасування рішення ради

(за участю представників: скаржника - Колотуха О.М., прокурор - Костюк О.В.)

Історія справи

Обставини справи, встановлені судами

Солотвинській обласній алергологічній лікарні належить право постійного користування двома земельними ділянками загальною площею 14,83 га у с. Солотвино по вул. Добролюбова, 22 для розміщення алергологічної лікарні та бази відпочинку, яке посвідчено Державним актом на право постійного користування землею від 27.03.1998 І - ЗК №000346.

Відповідно до свідоцтва про право комунальної власності на нерухоме майно від 06.02.2004 №112 майновий комплекс, розташований в смт. Солотвино по вул. Добролюбова, 20 належить Закарпатській обласній раді.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18.09.2020 комплекс будівель та споруд (база відпочинку) Солотвинської алергологічної лікарні у смт. Солотвино по вул. Озерна, 29, належить на праві комунальної власності Закарпатській обласній раді.

Солотвинська селищна рада (далі - Рада, відповідач) за рішенням від 24.09.2020 №788 (далі - спірне рішення), зокрема припинила право постійного користування Комунального некомерційного підприємства "Солотвинська обласна алергологічна лікарня" (далі - Лікарня, позивач) землею площею 14,83 га (державний акт на право постійного користування землею від 27.03.1998 І-ЗК №000346) (пункт 1). Підставою прийняття спірного рішення вказала зміну власника земельної ділянки та нерухомого майна, що знаходиться в смт. Солотвино по вул. Зарічна (Добролюбова), 22.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

Лікарня звернулася до суду з позовом до Ради про визнання незаконним та скасування спірного рішення.

Позивач посилається на те, що Рада прийняла спірне рішення за відсутності визначених статтею 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) підстав для припинення права постійного користування землею, чим порушила набуте у встановленому порядку речове право позивача на землю.

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023, позов задоволений частково. Визнано незаконним та скасовано пункт 1 спірного рішення. В іншій частині позову відмовлено.

Суди виходили з того, що спірне рішення прийнято органом місцевого самоврядування без наведення передбачених земельним законодавством підстав припинення права землекористування, перелік яких є вичерпним. Отже, позивач був протиправно позбавлений набутого у встановленому порядку права постійного користування землею.

Касаційна скарга

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Товариства з обмеженою відповідальністю «Озеро Кунікунда» (далі - третя особа, скаржник) звернулося з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, прийняти нове рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

Суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 щодо визначення терміну «бездіяльність компетентного органу» внаслідок чого не встановили бездіяльності органу місцевого самоврядування в обґрунтування участі прокурора у даній справі.

Унаслідок неврахування правових висновків у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 суди не дослідили, чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту права на землю та чи призвело задоволення такої вимоги до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

Суди не дослідили докази, зібрані у справі, якими підтверджується, що із користування позивача на підставі рішення Ради від 23.12.1997 № 130 було вилучено земельну ділянку площею 1,03 га на користь третьої особи. Вказане свідчить про одночасне перебування 1,03 га землі у постійному користуванні двох осіб на підставі двох державних актів на право постійного користування, що є неприпустимим.

Позиція прокурора у відзиві на касаційну скаргу

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до вимог про переоцінку доказів та обставин справи. При цьому прокурор дотримався вимог закону та довів наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Закарпатської обласної ради, а обраний позивачем спосіб захисту порушеного права на землю є належним та ефективним. У зв`язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційної скарги тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.

Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, які відповідають вимогам абзацу 2 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою у цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Проте наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у наведених скаржником постановах викладені не у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Третя особа, посилаючись у касаційній скарзі на не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18, лише цитує окремий фрагмент тексту постанови суду касаційної інстанції, при цьому скаржник не зазначає щодо якої норми права Верховним Судом зроблено висновок та яка саме правова норма, на думку скаржника, неправильно застосована судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи.

Разом з тим, слід зазначити, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій подібній справі.

У справах № 910/3009/18, № 916/1415/19, № 910/2861/18, № 359/3373/16-ц, № 911/3681/17, № 922/614/19, висновками в яких скаржник також обґрунтовує наявність підстави для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК, Верховний Суд висловив правову позицію щодо способу захисту порушеного права у спорах, відповідно, про: (1) оскарження дій та рішень Національного банку України та зобов`язання вчинити дії; (2) про визнання припиненими договорів іпотеки; (3) про зобов`язання виконати умови договору та визнання права власності; (4) про захист права власності на земельні ділянки лісогосподарського призначення, які вибули з володіння власника - держави шляхом визнання недійсним актів, правовстановлюючих документів, договору, скасування державної реєстрації прав та витребування земельних ділянок; (5) про визнання недійсним рішень ради про передачу у власність земельної ділянки та її витребування у набувача; (6) про скасування наказів Держгеокадастру, визнання недійсними договорів оренди та зобов`язання повернути земельні ділянки.

Тобто у цих справах Верховний Суд навів правові висновки щодо способу захисту порушеного права з огляду на предмет позову, який є відмінним від предмета позову у справі, яка розглядається.

Крім того, зацитовані скаржником в касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду у наведених справах щодо способів судового захисту є загальними вимогами процесуального та матеріального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що цитування скаржниками окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

Беручи до уваги наведене, Верховний Суд констатує, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається третя особа, стосуються правовідносин, які очевидно не є подібними з правовідносинами у даній справі, що розглядається.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку чим касаційне провадження за касаційною скаргою третьої особи в частині вказаної підстави підлягає закриттю згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Щодо оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287, з посиланням на пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України, що судами попередніх інстанцій не досліджено зібрані у справі докази щодо наявності у позивача та третьої особи речових прав на одну й ту ж саму земельну ділянку, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Тобто, процесуальний закон пов`язує право суду касаційної інстанції скасувати судове рішення з підстав не дослідження зібраних у справі доказів за обов`язкової умови попереднього встановлення обґрунтованості підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

З урахуванням того, що підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилась, а підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України згідно з доводами касаційної скарги стало саме не дослідження судами зібраних у справі доказів, то підстави для задоволення касаційної скарги і скасування постановлених у справі судових рішень згідно з пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою третьої особи у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Озеро Кунікунда" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2023 і рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.05.2023 у справі № 907/153/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.