Ухвала

від 02.04.2024 по справі 380/471/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

З ПИТАНЬ ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

02 квітня 2024 року м. Львівсправа № 380/471/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клименко О.М., за участю секретаря судового засідання Давид О.Ю., та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивачів: представник Завада Т.Р.

відповідача: представник Кузь І.І.

розглянувши у підготовчому засіданні заяву представника відповідача від 12 березня 2024 року про закриття провадження у справі № 380/471/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 до Львівської міської ради про визнання протиправними та нечинними ухвал,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (позивачі) звернулися до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Львівської міської ради (відповідач), у якому просять:

1. Визнати протиправною та нечинною Ухвалу Львівської міської ради № 3800 від 23.08.2023 «Про резервування земельної ділянки у с. Малі Підліски (кадастровий номер 4622710200:10:000:0382) для потреб Львівської міської територіальної громади».

2. Визнати протиправною та нечинною Ухвалу Львівської міської ради № 3801 від 23.08.2023 «Про резервування земельної ділянки у с. Малі Підліски (кадастровий номер 4622710200:10:000:0372) для потреб Львівської міської територіальної громади».

3. Визнати протиправною та нечинною Ухвалу Львівської міської ради № 3802 від 23.08.2023 «Про резервування земельної ділянки у с. Малі Підліски (кадастровий номер 4622710200:10:000:0381) для потреб Львівської міської територіальної громади».

4. Визнати протиправною та нечинною Ухвалу Львівської міської ради № 3803 від 23.08.2023 «Про резервування земельної ділянки (кадастровий номер 4622710200:10:000:0373) у с. Малі Підліски для потреб Львівської міської територіальної громади».

5. Визнати протиправною та нечинною Ухвалу Львівської міської ради № 3804 від 23.08.2023 «Про резервування земельної ділянки у с. Малі Підліски (кадастровий номер 4622710200:10:000:0453) для потреб Львівської міської територіальної громади».

6. Визнати протиправною та нечинною Ухвалу Львівської міської ради № 3805 від 23.08.2023 «Про резервування земельної ділянки (кадастровий номер 4622710200:10:000:0477) у с. Малі Підліски для потреб Львівської міської територіальної громади».

7. Визнати протиправною та нечинною Ухвалу Львівської міської ради № 3806 від 23.08.2023 «Про резервування земельної ділянки у с. Малі Підліски (кадастровий номер 4622710200:10:000:0383) для потреб Львівської міської територіальної громади».

8. Визнати протиправною та нечинною Ухвалу Львівської міської ради № 3807 від 23.08.2023 «Про резервування земельної ділянки у с. Малі Підліски (кадастровий номер 4622710200:10:000:0384) для потреб Львівської міської територіальної громади».

9. Визнати протиправною та нечинною Ухвалу Львівської міської ради № 3936 від 28.09.2023 «Про резервування земельної ділянки у с. Малі Підліски (кадастровий номер 4622710200:10:000:0374) для потреб Львівської міської територіальної громади».

10. Визнати протиправною та нечинною Ухвалу Львівської міської ради № 3937 від 28.09.2023 «Про резервування земельної ділянки у с. Малі Підліски (кадастровий номер 4622710200:10:000:0375) для потреб Львівської міської територіальної громади».

11. Визнати протиправною та нечинною Ухвалу Львівської міської ради № 3938 від 28.09.2023 «Про резервування земельної ділянки у с. Малі Підліски (кадастровий номер 4622710200:10:000:0376) для потреб Львівської міської територіальної громади».

12. Визнати протиправною та нечинною Ухвалу Львівської міської ради № 3939 від 28.09.2023 «Про резервування земельної ділянки у с. Малі Підліски (кадастровий номер 4622710200:10:000:0379) для потреб Львівської міської територіальної громади».

Ухвалою судді від 22 січня 2024 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

12 березня 2024 року представник відповідача подала через систему «Електронний суд» заяву від 12 березня 2024 року про закриття провадження у справі.

Указана заява мотивована тим, що у цій справі позивачі оскаржують протиправні, на їх думку, ухвали Львівської міської ради від 23 серпня 2023 року №№ 3800, 3801, 3802, 3803, 3804, 3805, 3806, 3807 та від 28 вересня 2023 року №№ 3936, 3937, 3938, 3939 (далі також оскаржувані ухвали), згідно із якими зарезервовано для потреб Львівської міської територіальної громади земельні ділянки з кадастровими номерами 4622710200:10:000:0382, 4622710200:10:000:0372, 4622710200:10:000:0381, 4622710200:10:000:0373, 4622710200:10:000:0453, 4622710200:10:000:0477, 4622710200:10:000:0383, 4622710200:10:000:0384, 4622710200:10:000:0374, 4622710200:10:000:0375, 4622710200:10:000:0376, 4622710200:10:000:0379 у с. Малі Підліски. Однак на підставі вищезазначених ухвал Львівська міська рада набула та зареєструвала речові права на вищевказані земельні ділянки у с. Малі Підліски. Тому у справі, яка розглядається, стосовно позовних вимог про визнання протиправними та нечинними ухвал Львівської міської ради від 23 серпня 2023 року №№ 3800, 3801, 3802, 3803, 3804, 3805, 3806, 3807 та від 28 вересня 2023 року №№ 3936, 3937, 3938, 3939 існує спір про право цивільне. Покликаючись на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16ц, представник відповідача зазначає, що, якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. Отже, цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а тому провадження у ній належить закрити на підставі пункту першого частини першої статті 238 КАС України, про що й представник відповідача просить суд у своїй заяві.

У підготовчому засіданні, яке відбулося 02 квітня 2024 року, представник відповідача свою заяву про закриття провадження у справі підтримала, просила суд її задовольнити.

01 квітня 2024 року представник позивачів подав через систему «Електронний суд» додаткові пояснення у справі від 01 квітня 2024 року, в яких щодо задоволення заяви представника відповідача про закриття провадження у справі заперечує, аргументуючи свої заперечення тим, що висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16ц, на які покликається представник відповідача, не є релевантними до цієї справи, оскільки з аналізу цитованого представником відповідача висновку Верховного Суду випливає, що умовою наявності приватно-правового спору є набуття фізичною або ж юридичною особою права власності на земельні ділянки в результаті прийняття рішення суб`єкта владних повноважень. Однак у справі, що розглядається, відсутні фізичні або ж юридичні особи, які б набували будь-які речові права на ділянки, щодо яких Львівською міською радою прийняті рішення про їх резервування, в результаті прийняття Львівською міською радою рішень. Приймаючи ж оскаржувані ухвали про резервування земельних ділянок Львівська міська рада здійснювала передбачені положеннями частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які перебувають у комунальній власності. Тобто в цих правовідносинах відповідач діяв як суб`єкт владних повноважень та реалізував повноваження щодо вирішення питань регулювання земельних відносин, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Представник позивачів відзначає, що у цій ситуації позивачі оспорюють ухвали Львівської міської ради як нормативно-правові акти, прийняті відповідачем на реалізацію його владних управлінських функцій. Одночасно з цим позивачі жодним чином не оспорюють право комунальної власності відповідача на вказані земельні ділянки. Вирішення цього спору не вплине на майновий стан ні відповідача, ні позивачів. Отож, на переконання представника позивачів, розглядуваний спір не виник щодо приватно-правових відносин, а стосується оспорювання законності владних управлінських функцій органу місцевого самоврядування, тому повинен розглядатися лише за правилами адміністративного судочинства, з огляду на що просить суд у задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження у справі відмовити.

У підготовчому засіданні, яке відбулося 02 квітня 2024 року, представник позивачів щодо заяви представника відповідача про закриття провадження у справі заперечив, просив суд у її задоволенні відмовити.

Постановляючи цю ухвалу, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

За змістом частини другої, пункту третього частини третьої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Учасники справи мають право подавати заяви та клопотання.

Підстави для закриття провадження у справі визначені статтею 238 КАС України. Так, відповідно до пункту першого частини першої цієї статті суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року), висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Суд відзначає, що судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Під час визначення предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносинах, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства, а по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (стаття 19 КАС України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц (провадження № 14-656цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19), від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18) та інших.

У пункті сьомому частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то зміст поняття полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема, публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення щодо виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28 - 30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8 - 4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21 - 23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18 - 20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19 - 21)).

Основним кодифікованим нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (далі ЗК України).

Частинами першою, другою статті 2 ЗК України передбачено, що земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України, згідно із якою до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад (пункт «а» частини першої).

Відповідно до частин першої-третьої статті 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з положеннями статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.

Право власності на землю територіальних громад визначено статтею 83 ЗК України.

Відповідно до положень частини першої цієї статті землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

Пунктом «а» частини другої статті 83 ЗК України передбачено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Отже, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. Також у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Частиною першою статті 6 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі також Закон № 280/97) передбачено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 280/97 сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97 визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Отож, Львівська міська рада є представницьким органом місцевого самоврядування, який діє від імені та в інтересах територіальної громади і відповідно до наявних у неї повноважень розпоряджається землями комунальної власності, територіальних громад (пункт «а» частини першої статті 12 ЗК України, пункт 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97).

Суд відзначає, що предметом оскарження у цій справі є ухвали Львівської міської ради від 23 серпня 2023 року №№ 3800, 3801, 3802, 3803, 3804, 3805, 3806, 3807 та від 28 вересня 2023 року №№ 3936, 3937, 3938, 3939.

Зазначеними ухвалами Львівська міська рада з метою ефективного використання земель, залучення додаткових коштів до бюджету Львівської міської територіальної громади для реалізації програм соціально-економічного та культурного розвитку Львівської міської територіальної громади, керуючись статтею 114 Конституції України, статтями 12, 22 Земельного кодексу України ухвалила зарезервувати для потреб Львівської міської територіальної громади земельні ділянки з кадастровими номерами 4622710200:10:000:0382, 4622710200:10:000:0372, 4622710200:10:000:0381, 4622710200:10:000:0373, 4622710200:10:000:0453, 4622710200:10:000:0477, 4622710200:10:000:0383, 4622710200:10:000:0384, 4622710200:10:000:0374, 4622710200:10:000:0375, 4622710200:10:000:0376, 4622710200:10:000:0379 у с. Малі Підліски.

Надалі Львівська міська рада прийняла ухвалу від 27 грудня 2023 року № 4188, якою ухвалила, зокрема зареєструвати за Львівською міською територіальною громадою право комунальної власності на вказані вище земельні ділянки у с. Малі Підліски.

На підставі ухвал Львівської міської ради від 23 серпня 2023 року №№ 3800, 3801, 3802, 3803, 3804, 3805, 3806, 3807, від 28 вересня 2023 року №№ 3936, 3937, 3938, 3939 та від 27 грудня 2023 року № 4188 право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 4622710200:10:000:0382, 4622710200:10:000:0372, 4622710200:10:000:0381, 4622710200:10:000:0373, 4622710200:10:000:0453, 4622710200:10:000:0477, 4622710200:10:000:0383, 4622710200:10:000:0384, 4622710200:10:000:0374, 4622710200:10:000:0375, 4622710200:10:000:0376, 4622710200:10:000:0379 у с. Малі Підліски зареєстровано за Львівською міською радою.

Представник відповідача вважає, що оскільки на підставі оскаржуваних ухвал про резервування земельних ділянок Львівська міська рада набула та зареєструвала речові права на вищезазначені земельні ділянки, то спір у цій справі є приватно-правовим, з огляду на що розглядати такий за правилами адміністративного судочинства не належить.

Суд уважає такі доводи представника відповідача хибними, позаяк державна реєстрація за Львівською міською радою права власності на вказані земельні ділянки фактично не змінила статусу Львівської міської ради як власника таких земельних ділянок, який вона мала до їх реєстрації, на підставі імперативної вказівки пункту «а» частини другої статті 83 ЗК України, будучи представницьким органом місцевого самоврядування.

Водночас, звертаючись до суду з цим позовом про визнання протиправними та нечинними оскаржуваних ухвал Львівської міської ради про резервування земельних ділянок, позивачі обґрунтовують протиправність таких ухвал підставами їх прийняття усупереч визначеному положеннями ЗК України порядку резервування земельних ділянок та жодним чином не оспорюють право власності Львівської міської ради на вказані земельні ділянки.

Приймаючи ж оскаржувані ухвали про резервування земельних ділянок Львівська міська рада здійснювала передбачені положеннями пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97 повноваження щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Тобто в цих правовідносинах відповідач діяв як суб`єкт владних повноважень, а саме здійснював надані йому публічно-владні управлінські функції повноваження щодо вирішення питань регулювання земельних відносин, і спір у цій справі виник у зв`язку із виконанням відповідачем зазначених функцій, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Щодо посилання представника відповідача на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16ц, суд зазначає таке.

У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Аналіз наведеного вище висновку Верховного Суду вказує, що умовою наявності приватноправового спору є набуття фізичною або ж юридичною особою речового права на земельну ділянку в результаті прийняття рішення суб`єкта владних повноважень.

Однак у цій справі предметом оскарження є ухвали Львівської міської ради про резервування земельних ділянок, на підставі яких Львівська міська рада не приймала жодних рішень про передання земельних ділянок у власність чи користування фізичним або ж юридичним особам.

Тому посилання представника відповідача на висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 536/233/16ц, суд відхиляє, оскільки такі не є релевантними до обставин цієї справи.

Тож ураховуючи предмет спору, суб`єктний склад та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності суд доходить переконання, що ця справа є справою адміністративної юрисдикції, тому її належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За цих обставин заява представника відповідача від 12 березня 2024 року про закриття провадження у справі є необґрунтованою, а тому в її задоволенні належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 238, 239, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника відповідача від 12 березня 2024 року про закриття провадження у справі відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, окремо не оскаржується, заперечення щодо ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на рішення у цій справі.

Повний текст ухвали складено 05 квітня 2024 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна