Постанова

від 27.03.2024 по справі 201/9807/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/37/24 Справа № 201/9807/21 Суддя у 1-й інстанції - Ткаченко Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Лопатіної М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пащенко Вікторії Ігорівни на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 грудня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національного технічного університету «Дніпровська політехніка», третя особа - Міністерство освіти та науки України, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (треті особи: Міністерство освіти та науки України, Національний технічний університет «Дніпровська політехніка») про визнання протиправними та скасування наказу №156-к від 27.08.2021р., поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка була підписана представником позивача - адвокатом Пащенко В.І. (т. 1 а.с. 5-16). 11.11.2021р. представником позивача була подана уточнена позовна заява з урахуванням зміни статусу сторін та припинення Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, яке відбулося 11.10.2021р., де відповідачем було визначено вже Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», а третьою особою лише Міністерство освіти та науки України (т. 1 а.с. 105-115), в обґрунтування якого посилався на те, що на підставі Указу Президента України МОН України видало наказ про реорганізацію Державного регіонального інституту державного управління шляхом приєднання до НТУ «Дніпровська політехніка».

Після проведення підготовчої роботи (створення комісії та інш.) виносилися розпорядження та накази і врешті наказом від 27.08.2021р. позивача звільнено з посади заступника директора Дніпропетровського регіонального інституту Державного управління при Президентові України в зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Позивач вважає таке звільнення незаконним та таким, що порушує його права та законні інтереси, окрім цього його було звільнено з порушенням процедури звільнення, передбаченої чинним законодавством.

Також вважає незаконним і видачу розпоряджень, наказів та порядок, який при цьому відповідачем був застосований.

На підставі викладеного, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ №156-к від 27.08.2021р., який було винесено головою комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, поновити ОСОБА_1 у Національному технічному університеті «Дніпровська політехніка» на посаді, рівнозначній до посади заступника директора Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.09.2021р. по день фактичного поновлення на роботі, виходячи з середньоденного заробітку у розмірі 1 711 грн 76 коп.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі (т. 1 а.с. 211-214).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу (т. 1 а.с. 222-232), посилаючись на порушення норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Національний технічний університет «Дніпровська політехніка» скористалось своїм правом та подало до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (т. 1 а.с. 255-261).

Також відповідач по справі подав додаткові пояснення до відзиву (т. 2 а.с. 25, 59-68).

В матеріалах справи також наявні додаткові пояснення ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 77-79).

Крім того, відповідач подав заперечення на додаткові пояснення ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 82-87, 95-98).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх необгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

У ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно з ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Отже, право роботодавця самостійно визначати чисельність працівників і штатний розпис не потребує додаткового доведення, і судові органи не можуть вимагати обґрунтування доцільності скорочення чисельності або штату та саме в рамках розгляду спору про поновлення на роботі й вирішується питання про правомірність звільнення з роботи, тому до повноважень суду входить перевірка правильності проведення та дотримання роботодавцем процедури звільнення, у тому числі за скороченням, конкретного працівника.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.03.2019р. у справі №755/3495/16-ц, від 22.01.2020р. у справі №451/706/18.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 12.01.2021р. у справі №753/9240/18.

У постанові Верховного Суду України від 01.07.2015р. у справі №6-491цс15 зроблено висновок, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018р. у справі №800/538/17 зазначені подібні висновки, зокрема, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Така правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015р. у справі №6-40цс15, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що директором Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України було видано наказ №81-к від 26.03.2007р. «Про прийом на посади державних службовців», яким з 26.03.2007р. ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника Центру підвищення кваліфікації кадрів Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президенті України (т. 1 а.с. 54).

Наказом Директора Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України №128-к від 10.05.2007р., ОСОБА_1 призначено на посаду заступника директора з фінансово-економічної роботи Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії (т. 1 а.с. 57).

Згідно запису у трудовій книжці ОСОБА_1 01.05.2018р. його переведено на посаду заступника директора інституту згідно наказу №91-к від 26.04.2018р. (т. 1 а.с. 51).

Наказом голови комісії з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України Трегуба М.В. від 27.08.2021р. за №156-к ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України 31.08.2021р. у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (реорганізації інституту) та скороченням штату працівників, п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 83).

З наказом №156-к від 27.08.2021р. ОСОБА_1 ознайомлено 31.08.2021р. (т. 1 а.с. 84).

29.12.1993р. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1069 «Про створення Дніпропетровського філіалу Інституту державного управління і самоврядування при Кабінету Міністрів України», згідно з якою отримав назву Дніпропетровській філіал державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України.

Згідно з Указом Президента України від 30.05.1995р. №398 «Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців» Дніпропетровській філіал Інституту державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України реорганізовано в Дніпропетровський філіал Української Академії державного управління Президентові України.

Відповідно до Указу Президента України від 21.09.2001р. №850 «Питання Національної академії державного управління при Президентові України» Дніпропетровській філіал Української Академії державного управління при Президентові України перейменовано в Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Української Академії державного управління при Президентові України.

Згідно з Указом Президента України від 21.08.2003р. №869/2003 «Про надання Української Академії державного управління при Президентові України статус національної» Дніпропетровський філіал Української Академії державного управління при Президентові України перейменовано в Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Президент України своїм Указом за №487/2020 від 05.11.2020р. (т. 1 а.с. 58-59) погодився з пропозицією Кабінету Міністрів України та Державного управління справами щодо передачі Національної академії державного управління при Президентові України (разом з Дніпропетровським, Львівським, Одеським, Харківським регіональними інститутами державного управління) до сфери управління Міністерства освіти і науки України. Проте, постановив Кабінету Міністрів України забезпечити збереження наукового, науково-педагогічного, педагогічного, освітнього потенціалу Національної академії державного управління при Президентові України, її матеріально-технічної бази: подальше провадження освітньої, наукової діяльності, що здійснюється Національною академією державного управління при Президентові України, в тому числі забезпечення організації освітнього процесу, наукових досліджень та іншої діяльності, що здійснюється Академією, а також продовження навчання здобувачами вищої освіти та іншими особами, які навчаються у Національній академії державного управління при Президентові України.

На виконання Указу Президента України №487/2020 від 05.11.2020р. Кабінет Міністрів України 24.02.2021р. виніс розпорядження №147-р, яким погодив пропозицію Міністерства освіти і науки України щодо реорганізації шляхом приєднання, в тому числі, до Національного університету «Дніпровська політехніка» (код згідно з ЄДРПОУ - 02070743) Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президенті України (код згідно з ЄДРПОУ - 25006848).

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2021р. №147-р «Деякі питання реорганізації закладів освіти» (т. 1 а.с. 60), наказом Міністерства освіти і науки України від 16.03.2021р. №316 «Про реорганізацію закладів освіти» було утворено комісію з реорганізації Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (далі - ДРІДУ НАДУ) (т. 1 а.с. 63-69).

Згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 16.03.2021р. №316 «Про реорганізацію закладів освіти» Національний технічний університет «Дніпровська політехніка» є правонаступником всього майна, прав та обов`язків ДРІДУ НАДУ (т. 1 а.с. 63-69).

Згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 02.04.2021р. №402 внесені зміни до наказу Міністерства освіти і науки України від 16.03.2021р. №316 та утворено новий склад комісії з реорганізації ДРІДУ НАДУ (т. 1 а.с. 70, 71-72).

Головою реорганізаційної комісії Трегубом М.В. видано наказ від 02.04.2021р. №184к «Про реорганізацію інституту», яким, у тому числі, визначено, що усі кадрові питання стосовно працівників ДРІДУ НАДУ вирішуються виключно за погодженням голови комісії з реорганізації (т. 1 а.с. 73).

Головою реорганізаційної комісії Трегубом М.В. видано наказ від 05.04.2021р. №188к «Про скорочення штату та попередження про звільнення» (т. 1 а.с. 74-76), а наказом від 05.04.2021р. №189к «Про переведення» було здійснено перевід 100 працівників до НТУ «Дніпровська політехніка» (т. 1 а.с. 77-81).

30.04.2021р. реорганізаційною комісією було письмово повідомлено позивача про майбутнє звільнення у відповідності до наказу від 05.04.2021р. №188-к «Про скорочення штату та попередження про звільнення». Сам факт отримання попередження про майбутнє звільнення визнається і позивачем по тексту позову (т. 1 а.с. 9), втім він його просто вважав незаконним.

Про тексту відзиву на позов в.о. ректора Павличенко А.В. зазначає про те, що 30.04.2021р. реорганізаційною комісією ОСОБА_1 було письмово повідомлено про майбутнє звільнення у відповідності до наказу від 05.04.2021р. №188-к, про що свідчить його особистий підпис на листі ознайомлення (т. 1 а.с. 153). Ці обставини знайшли своє документальне підтвердження (т. 1 а.с. 207-208).

Крім того, ці обставини (повідомлення про майбутнє звільнення), як зазначено вище, позивач визнає і по тексту позову (т. 1 а.с. 9).

Також судом встановлено, що відповідачем пропонувалося позивачу переведення на усі існуючі у відповідача вакантні посади та іншу роботу, що відповідає його кваліфікації та є наявною у відповідача.

Але позивач проігнорував пропозиції щодо можливості переведення його на існуючі у відповідача вакантні посади та іншу роботу, відмовившись в усній формі від засвідчення особистим підписом факту свого ознайомлення з повідомленнями щодо пропозицій роботи, а також від письмового засвідчення своєї незгоди щодо переведення на будь які запропоновані посади та іншу роботу, що відповідають його кваліфікації та є наявними у відповідача.

В матеріалах справи відповідачем долучено повідомлення, в якому міститься інформація про те, що 10.08.2021р. ОСОБА_1 відмовився від підпису під цим повідомленням (т. 1 а.с. 168-170).

У зв`язку з чим, відповідачем на адресу позивача, було поштою відправлено це саме письмове повідомлення, у якому позивачеві було запропоновано переведення на посаду начальника господарського відділу, а також запропонована можливість щодо переводу на усі інші існуючі у відповідача вакантні посади.

Але позивач відповідне повідомлення також проігнорував, не отримував дане поштове відправлення, після чого воно повернулося до відправника 29.08.2021р. (т. 1 а.с. 171, 172).

Факт відмови ОСОБА_1 від ознайомлення з письмовим повідомленням про запропоноване йому переведення на усі вакантні посади, існуючі у відповідача та іншу роботу, що відповідає його кваліфікації та є наявною у відповідача, був комісійно зафіксований у присутності трьох свідків - членів реорганізаційної комісії та голови комісії саме у той день, коли сталася відповідна подія, тобто 10.08.2021р., про що свідчать особисті підписи свідків та голови комісії на бланку відповідного повідомлення, датовані саме 10.08.2021р.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги ч. 3 ст. 40 КЗпП України щодо можливості звільнення працівника (з підстав п.п. 1, 2 та 6 ст. 40 КЗпП України) лише, якщо неможливо перевести цього працівника, за його згодою, на іншу роботу, при звільненні ОСОБА_1 дотримані.

Колегія суддів також погоджується з тим, що позивачем не було належним чином доведено твердження щодо неправомірних дій відповідача щодо звільнення позивача, про порядок, який відповідачем був застосований при видачі розпоряджень, наказів та інше, оскільки вони не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи та є лише оціночним судженням позивача. Порушень законодавства з боку відповідача або неправомірності дій по відношенню до позивача, судом першої інстанції та апеляційної інстанції не встановлено.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідачем не надано доказів отримання позивачем письмової пропозиції щодо можливості переведення колегія суддів вважає безпідставними оскільки в матеріалах справи наявне повідомлення стосовно пропозиції переведення на посаду начальника господарського відділу Національного технічного університету "Дніпровська політехніка", а також про наявність інших вакантних посад, в якому міститься інформація про те, що 10.08.2021р. ОСОБА_1 відмовився від підпису під цим повідомленням, та вказаний факт було засвідчено свідками, членами комісії з реорганізації. Разом з тим, відповідачем також вчинялись інші дії щодо вручення позивачу вказаного повідомлення шляхом направлення засобами поштового зв`язку, однак у зв`язку з неотриманням вказаного поштового відправлення останнє повернулось відправнику. Тобто відповідачем вчинялись всі можливі дії щодо повідомлення позивача щодо переведення його на посаду начальника господарського відділу Національного технічного університету "Дніпровська політехніка", а також про наявність інших вакантних посад. Позивачем вказаних фактів не спростовано будь-якими належними та достатніми доказами. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач також входив в комісії з реорганізації, а тому вказана інформація була йому доступна та він за бажанням мав змогу з нею ознайомитись, що в свою чергу свідчить про небажання позивача на вчинення вказаних дій.

Доводи скарги щодо відсутності опису вкладення поштового відправлення, а також того, що повернення конверту з відміткою "за закінченням терміну зберігання" не є доказом належного інформування позивача колегія суддів не бере до уваги, оскільки в матеріалах справи наявні інші докази на підтвердження вчинення відповідачем дій направлених на виконання вимог ч. 3 ст. 40 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.

Доводи скарги про те, що суд зробив висновки стосовно ігнорування позивачем пропозиції відповідача зроблені на припущеннях є такими, що не заслуговують на увагу оскільки спростовуються встановленими обставинами у справі та наявними в ній письмовими доказами.

Доводи скарги про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази про те, що позивача було особисто повідомлено про пропозицію переведення його на посаду начальника господарського відділу Національного технічного університету "Дніпровська політехніка", а також про наявність інших вакантних посад є безпідставними оскільки зводяться до незгоди з доказами наявними в матеріалах справи та їх переоцінки, разом з тим, оцінка доказів є прерогативою суду, а переоцінка доказів учасниками справи чинним законодавством не передбачена.

За вищевказаних обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скарги про те, що позивачу про посаду начальника господарського відділу Національного технічного університету "Дніпровська політехніка" стало відомо лише з відзиву на позов.

Доводи скарги про те, що у штатному розписі відповідача відсутня посада начальника господарського відділу Національного технічного університету "Дніпровська політехніка", яка пропонувалась позивачу спростовується наданим відповідачем на ухвалу суду апеляційної інстанції штатним розписом та наданим штатним розписом представником позивача (т. 2 а.с. 182-199, 205-222).

Доводи апеляційної скарги щодо нелегітимності реорганізаційної комісії, порядку її роботи та винесення головою реорганізаційної комісії щодо скорочення штату чисельності не є предметом розгляду у даній справі, а тому колегією суддів не беруться до уваги. Крім того, в матеріалах справи наявні докази на підтвердження повноважень реорганізаційної комісії в тому числі і її голови, а доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з діями та процесуальними рішеннями голови реорганізації комісії щодо скорочення штату та звільнення позивача.

Доводи скарги про те, що у голови комісії з реорганізації ДРІДУ НАДУ Трегуба М.В. були відсутні повноваження на звільнення позивача, оскільки керівника закладу вищої освіти може звільнити його засновник тобто Міністерство освіти України є безпідставними оскільки позивач не займав посаду керівника.

Доводи про те, що відповідачем не було виконано вимоги щодо повідомлення державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників колегія суддів не бере до уваги, оскільки кількість вивільнення склала менше 3% працівників, при цьому вивільнення відбувалось не на протязі одного місяця, а впродовж кількох місяців, що в свою чергу не зобов`язувало відповідача надавати до територіального органу державної служби зайнятості інформацію про вивільнення працівників.

Твердження апелянта про те, що 01.07.2021 року було затверджено новий штатний розпис, в якому відсутня посада, яка пропонувалась йому, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки 01.07.2021 року було затверджено перелік змін до вже існуючого штатного розпису, а не затверджено новий.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пащенко Вікторії Ігорівни - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24 грудня 2021 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.Ю. Лопатіна