Рішення

від 03.04.2024 по справі 638/20323/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/20323/23

Провадження № 2/638/2721/24

РІШЕННЯ

Іменем України

03 квітня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Агапова Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Резнік І.П.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якому просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно її доньок - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Позов обґрунтовано тим, що позивачка була одружена з відповідачем з 18.07.2008 року по 01.12.2020 року. Шлюб розірваний рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 01 грудня 2020 року. Від шлюбу сторони мають 2 доньок: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на даний час проживають разом з позивачем та знаходиться на її повному утриманні та вихованні.

Коли стосунки сторін завершилися, позивач почала жити окремо, доньки проживали і продовжують проживати з нею, у зв`язку з чим всі питання забезпечення та прийняття рішень щодо майбутнього дітей лягають на позивача.

Позивач має житло, працює викладачем, має нормований графік та стабільний заробіток, достатньо часу проводить з дітьми.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.11.2023 року визначено місце проживання доньок з позивачем.

Зважаючи на відсутність піклування з боку батька, позивач ставить питання про позбавлення його батьківських прав. Таке рішення суду необхідне для можливості вирішувати питання, що стосуються майбутнього дітей - освіта, здоров`я, питання місця реєстрації чи інші подібні. Без рішення суду кожен орган вимагає підписи обох батьків на документах, а отже позбавляють дітей їх законних прав. Позивачці доводилось платити відповідачеві за те, щоб він приїхав та підписав документи при реєстрації доньок в квартирі позивачки.

Всі питання щодо виховання дітей вирішуються позивачкою без участі та підтримки відповідача. Вона піклуються про стан здоров`я дітей, приводить до медичних закладів чи лікує під час хвороби, дбає про навчання, про забезпечення, про виховання. Діти виховані, ввічливі, відповідально ставляться до життя, мають достатній рівень навчальних досягнень, беруть активну участь житті школи.

За весь час, що діти проживають з позивачем, відповідач про них не піклується, не проявляє зацікавленості до подальшої долі, не цікавиться успіхами, станом здоров`я, навчанням та розвитком. Будь-якої добровільної матеріальної допомоги на утримання дитини відповідач теж не надає. Це негативно впливає на фізичний розвиток дітей як складову виховання.

Також факт ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків підтверджується добровільною згодою на позбавлення батьківських прав, що надана ним для цього судового процесу. Це доводить, що відповідач і не збирається поводити себе по- іншому та ставати дітям зразковим батьком.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 15.01.2024 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

27.02.2024 від Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради надійшов висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 .

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 13.03.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд.

У судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача у відкритому судовому засіданні, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 31.10.2019 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 16.07.2010.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 01.12.2020 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.11.2023 визначено місце проживання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з ОСОБА_2 .

У висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зазначено, що діти, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю, ОСОБА_2 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 , де створені умови для проживання дівчат.

Відповідно до інформації комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка №2» Харківської міської ради ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувають під медичним наглядом закладу. Мати дітей, ОСОБА_2 , взаємодіє з лікарями та іншим медичним персоналом підприємства за потребою. Батько, ОСОБА_3 , за період з 2021 до теперішнього часу в поліклініку з дітьми не приходив, з медичними працівниками не контактував.

Відповідно до інформації наданої комунальним закладом «Харківський ліцей №159 Харківської міської ради» де навчається ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати постійно тримає зв`язок з класним керівником, вчителями ліцею, особливу увагу приділяє успішності своєї доньки. Мати завжди іде на контакт, турбується про навчальні досягнення дитини. Батько, ОСОБА_3 , за словами матері, проживає окремо і не приймає участі в житті дітей. ОСОБА_3 , протягом навчання дитини у закладі, жодного разу не вийшов на зв`язок з класним керівником та не цікавився успіхами дитини.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у ОСОБА_3 заборгованість по сплаті аліментів, станом на 01.07.2023 складає 83026,82 гри.

Малолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , надала свої письмові пояснення, в яких зазначила, що не заперечує проти позбавлення батьківських прав батька, бо не спілкується із ним пів року, батько не телефонує, не цікавиться життям дитини.

Відповідно до нотаріально посвідченої зави ОСОБА_3 , він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав відносно доньок - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради на підставі наявних документів.

Враховуючи викладене вище, Департамент служб, як представник органу опіки та піклування, вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У частині першій статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, § 57, § 58).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному и міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Суд не приймає до уваги висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 23.02.2024, оскільки він має рекомендаційний характер та такий висновок має бути оцінений у сукупності з іншими доказам і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

При цьому висновок від 23.02.2024 складений без участі відповідача, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, Департаменту служб у справах не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо. Та обставина, що відповідач виїхала за кордон та проживає окремо, не є безумовним свідченням небажання матері дітей приймати участь у їхньому утриманні і вихованні, тобто не є свідомим, умисним нехтуванням матір`ю своїми обов`язками.

Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення.

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Також, суд не приймає до уваги надані позивачем копії нотаріально засвідчених заяв свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 69 ЦПК України свідок зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом у визначений час і дати правдиві показання про відомі йому обставини. За відсутності заперечень учасників справи свідок може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд може дозволити свідку брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції незалежно від заперечень учасників справи, якщо свідок не може з`явитися до суду через хворобу, похилий вік, інвалідність або з інших поважних причин.

У разі неможливості прибуття до суду та участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції за викликом суду свідок зобов`язаний завчасно повідомити про це суд.

Надання показів свідків, шляхом посвідчення їх показань нотаріусом, не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи на задання питань свідкам стосовно обставин справи.

Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №200/17947/16-ц.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав.

Відповідно до ст.206 ЦПК України, визнання позову відповідачем не є безумовною підставою для ухвалення рішення про задоволення позову. Суд ухвалює рішення про задоволення позову у разі визнання відповідачем позову, якщо для того наявні законні підстави, а також якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Хоча спір стосується обсягу прав та обов`язків відповідачки відносно її неповнолітньої дитини, все ж таки, під час його вирішення суд виходить не тільки з інтересів матері дитини, а з забезпечення найкращих інтересів дитини.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».

На підставі ст.141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в позові в повному обсязі судові витрати по сплаті судового збору суд покладає на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 76, 77, 78, 81, 141, 264 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити, попередивши ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення виготовлено 05.04.2024

Суддя Р.О. Агапов