Рішення

від 26.03.2024 по справі 305/168/24

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/168/24

Провадження по справі 2/305/262/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2024 Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ємчука В.Е.

за участі: секретаря судового засідання Шемоти М.І.

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки - Тулика І.І.

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача Сойми І.Ю.

представника третьої особи - Молдавчук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Рахові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Рахівської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулася в суд з даним позовом, який мотивує тим, що 17 вересня 2009 року був зареєстрований шлюб між позивачкою та відповідачем ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_6 про що в книзі реєстрації актів про народження зроблено запис № 22 та видано свідоцтво серія НОМЕР_1 . 06 серпня 2013 року між позивачкою та відповідачем був розірваний шлюб. З моменту розірвання шлюбу і по цей час батько дитини ОСОБА_3 , можливо два рази бачив дочку. Крім стягнених аліментів, які відповідач сплачує не в повному обсязі, має заборгованість більше 12000 гривень, ніякої іншої матеріальної допомоги на утримання дочки ОСОБА_7 не надавав і не надає, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не спілкується з дитиною взагалі, тобто не дбає про її нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, як це встановлено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства». Дочка не отримує від батька жодного подарунка на День народження, жодної іграшки. Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання дитини, навіть не цікавився життям, не відвідував і не відвідує її вдома, в дитячому дошкільному закладі, у школі. Все вищезазначене свідчить виключно про одне: відповідач ОСОБА_3 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. ОСОБА_1 проживаю разом із сім`єю за адресою АДРЕСА_1 . 12.07.2017 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб. Вони проживають разом з чоловіком та їхніми дітьми у будинку за адресою реєстрації АДРЕСА_1 , як для їхніх спільних дітей, так і для її дочки вони створили належні комфортні умови проживання та навчання. Дочка ОСОБА_7 називає ОСОБА_9 батьком. Будинок має окремі кімнати та достатньо місця для відпочинку та розвитку дітей. У дочки ОСОБА_7 з вітчимом склалися нормальні сімейні відносини. У зв`язку з наведеним вона звертається до суду й просить постановити рішення про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно ОСОБА_6 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Рахівського районного суду від 29.01.2024 було відкрито провадження у справі та залучено до участі в справі в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Рахівської міської ради як орган опіки та піклування, якому доручено надати висновок з питань даного спору, а також запропоновано Відповідачу подати відзив на позов у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження.

Відповідач про відкриття провадження був повідомлений належним чином, правом на подання відзиву не скористався.

Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 26.02.2024 було закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Тулик І.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та наполягали на позовних вимог, оскільки відповідач вісім років взагалі не спілкується з донькою, не бере участі у її вихованні, аліменти сплачує не вчасно як наслідок має заборгованість по аліментах. Донька бажає навчатися за кордоном, для чого необхідно дозвіл батька, але він дозвіл відповідач надавати відмовляється. Вона має другого чоловіка, з яким вони виховують доньку та забезпечують дитину всім необхідним. Всі ці обставини змусили її звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 .

Відповідач ОСОБА_3 та його представник - адвокат Сойма І.Ю. позовні вимоги не визнали та заперечували мотиви позову, з тих підстав, що минулого року позивачка та її співмешканець просили його, щоб він відмовився від доньки, але він не погодився, оскільки любить дитину, він з нею зустрічався, приходив до школи, приносив дитині гостинці, але коли він не погодився на прохання позивачки відмовитися від дитини, то донька своєю чергою перестала з ним спілкуватися. Він є інвалідом першої групи по зору і його дохід становить 2500 гривень пенсії по інвалідності. Вади розу не дозволяють йому працювати, тому дійсно він має заборгованість по аліментах, оскільки з пенсії стягують лише її частину на сплату аліментів, а частину залишають йому на проживання. Він проживав сім років у Черкасах й не мав зв`язку з донькою, оскільки його телефон зламався, а іншого він не мав можливості купити, тому втративши номери телефонів не міг подзвонити, тому дійсно тривалий час не спілкувався з дитиною. Такі обставини склалися у його житті, але він доньку любить та бажає з нею підтримувати зв`язок як батько.

Свідок ОСОБА_11 з приводу позову пояснила, що вона супроводжувала ОСОБА_12 , який має вади зору, до школи, оскільки він хотів поспілкуватися з дочкою. ОСОБА_13 приносив дитині цукерки, шоколад, вечорами відповідач телефонував дитині, але одного разу вона побачила, що він був засмучений після розмови з донькою, яка більше не хотіла з ним спілкуватися. Мама відповідача дарувала дитині срібний ланцюжок та сукню, тобто вони підтримували завжди родинні зв`язки з дитиною.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Рахівської міської ради Молдавчук М.В. в судовому засіданні вважає за доцільне позбавити батьківських прав відповідача, оскільки саме такий висновок був прийнятий органом опіки та піклування за наслідками вивчення даного спору.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, прийшов до такого висновку.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд встановив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_14 перебували у шлюбі з 17 вересня 2017 року.

У шлюбі у сторін народилася дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Рахівським районним судом Закарпатської області 06 серпня 2013 року було постановлено рішення у справі 305/1501/13-ц, яким шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_15 розірвано. Це рішення набрало законної сили 19.08.2013.

Відповідно до рішення Рахівського районного суду Закарпатської області 06 серпня 2013 року у справі 305/1534/13-ц ОСОБА_3 зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дитини, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку, починаючи з 22 липня 2013 року до досягнення дитиною повноліття.

Звертаючись до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, ОСОБА_1 як на підставу заявлених вимог посилалася на те, що Відповідач нехтує своїми батьківськими обов`язками, не цікавиться розвитком дитини, не бере участі у її вихованні, усі питання щодо виховання та утримання дитини вирішуються нею з її теперішнім чоловіком.

На підтвердження зазначених обставин Позивачка надала характеристику класного керівника О.І. Годван з місця навчання доньки ОСОБА_6 , яка є ученицею 8 класу, характеризується виключно позитивно й зазначено, що дитина виховується в багатодітній родині, де мати та вітчим приділяють їй належну увагу, систематично навідуються до школи та спілкуються з вчителями й класним керівником. Батько дитини - ОСОБА_17 , навчанням, вихованням та шкільним життям дитини не цікавиться.

Також надала розрахунок заборгованості по аліментах, з якого вбачається, що ОСОБА_3 з часу присудження аліментів сплачує такі систематично, але не в повному обсязі, лише з липня 2017 року по лютий 2019 року не сплачував аліментів взагалі, отже станом на 01.01.2024 року має заборгованість в сумі 12561,83 гривні.

Інших доказів ухилення ОСОБА_3 від виховання доньки ОСОБА_7 суду не надано.

Надаючи оцінку зазначеним вище доказам, суд не вважає їх достатніми для підтвердження позиції Позивачки щодо ухилення Відповідача від виконання обов`язків батька відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_7 .

Одна лише характеристика з місця навчання дитини про те, що Відповідач навчанням дитини не цікавиться, а також часткова заборгованість зі сплати аліментів не доводить, що ОСОБА_3 повністю свідомо усунувся від виконання батьківських обов`язків. Адже він є особою з інвалідністю по зору І групи, що не заперечувалося в судовому засіданні Позивачкою, і його здоров`я не дає повною мірою виконувати свої батьківські права, так, якби міг їх виконувати маючи добрий зір й не будучи хворим, й на це необхідно зважати. При цьому він цікавиться донькою, любить її, має намір виховувати доньку й підтримувати з нею родинні стосунки.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини дев`ята,десята статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках у разі доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Отже, позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18) зроблено висновок із застосування пункту 2 частини 1 статті 164 СК України, де вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 (провадження № 61-18535св20) зазначено, що «позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Водночас саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

За дорученням суду орган опіки та піклування надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якому зазначено про те, що працівники служби у справах дітей провівши розмову з ОСОБА_3 з`ясували, що він неодноразово телефонував та призначав зустрічі з донькою, передавав їй подарунки. Аліменти сплачував не в повному обсязі у зв`язку з хворобою. Намагався і намагається далі підтримувати стосунки зі своєю дочкою і заперечує проти позбавлення його батьківських прав. Попри встановлення таких обставин та те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини, орган опіки та піклування без жодних аргументів та без жодних доказів (принаймні таких до висновку не додано та посилання на докази відсутні) прийняв рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 523/11247/19, провадження № 61-5950св22 (ЄДРСРУ № 107586046) досліджував питання щодо юридичних наслідків висновку органу опіки та піклування.

Частинами четвертою-шостою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Отже, висновок органу опіки та піклування не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер.

Оцінюючи відповідно до ст. 89 ЦПК України висновок органу опіки та піклування Рахівської міської ради, в якому комісія фактично не встановила факту ухилення ОСОБА_3 від виконання обов`язків щодо виховання та утримання дитини, оцінюючи цей висновок у сукупності з усіма іншими доказами і в розрізі встановлених в суді обставин, суд зазначає, що його складено без врахування всіх обставин справи, зокрема без з`ясування причини, за яких Відповідач позбавлений можливості спілкуватися з донькою, без перевірки обставин, які можуть створювати перешкоди Відповідачу у виконанні ним своїх батьківських обов`язків. Крім того, до висновку не додано документів, на підставі яких орган опіки та піклування прийшов до такого висновку.

Суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини (ст. 19 Сімейного кодексу України), і не приймає його до уваги в якості єдиної підстави для вирішення даного спору.

Суд вкотре зазначає, що відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Саме такий висновок сформулював Верховний Суд 02 квітня 2024 року у справі № 727/2997/23 провадження № 61-315св24.

Всупереч вищевказаним нормам процесуального та матеріального права позивачка не надала неспростовних доказів, які б свідчили про наявність свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, вчинення насильства відповідачем щодо дитини, або наявності інших обставин, які відповідно до приписів ч. 1 ст. 164 СК України є підставою для позбавлення батьківських прав. Також позивачка не довела, що інтереси дитини потребують позбавлення батька батьківських прав щодо неї. Відповідач своєю чергою довів суду, що деякий час дійсно не спілкувався з дитиною у зв`язку з тим, що проживав у місті Черкаси, де не мав номера телефону дитини чи рідних, з якими вона проживає, але наразі він проживає у місті Рахові, приходив неодноразово до дитини, при цьому він має велике бажання підтримувати батьківські стосунки з дитиною, утримувати її, хоч не завжди йому це вдається через вади зору, але це виключає свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків, тому суд відмовляє у задоволенні позову.

Питання розподілу судових витрат сторонами не ставилося, тому такі залишаються за ними.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 83, 89, 141, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виконавчий комітет Рахівської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Відомості про учасників провадження:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мешканка АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: адвокат Тулик Іван Іванович, с. Водиця, вул. Шевченка, буд 3 корп. 10, Рахівського району, Закарпатської області;

Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мешканець АДРЕСА_2 .

Представник відповідача - адвокат Сойма Іван Юрійович, м. Рахів, вул. Карпатська, Рахівського району, Закарпатської області.

Повний текст рішення виготовлено 05.04.2024.

Суддя: В.Е. Ємчук